О.Є. ОСТАПЕНКО,
здобувач кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ
ДЕЯКІ ГАРАНТІЇ ОХОРОНИ НОТАРІАЛЬНОЇ ТАЄМНИЦІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
Досліджено питання про деякі гарантії охорони нотаріальної таємниці в кримінальному провадженні за новим Кримінальним процесуальним кодексом України.
Ключові слова: кримінальне провадження, нотаріальна таємниця, гарантії, охорона, нотаріус, витребування, допит.
Исследован вопрос о некоторых гарантиях охраны нотариальной тайны в уголовном производстве по новому Уголовному процессуальному кодексу Украины.
Ключевые слова: уголовное производство, нотариальная тайна, гарантии, охрана, нотариус, истребование, допрос.
The question of the some safeguards to protect the secrets of a notary in the criminal proceedings in the new Criminal Procedure Code of Ukraine.
Keywords: criminal proceedings, notary mystery, guarantees, protection, notary, reclamation, questioning.
Питання про гарантії охорони нотаріальної таємниці в кримінальному процесі вже розглядалося такими науковцями, як О.В. Баулін, О.І. Поповченко та ін. Однак дослідження проводилися ними до прийняття 13 квітня 2012 року Верховною Радою України нового Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України) [1] та Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» [2], яким внесені зміни до Закону «Про нотаріат» (далі — Закон) [3].
У КПК України та Законі передбачено низку положень щодо гарантування охорони нотаріальної таємниці в кримінальному провадженні, дослідження яких є метою цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 5, частини 2 статті 8 Закону нотаріус зобов’язаний зберігати нотаріальну таємницю. Разом з тим з цього правила є виняток, передбачений ч. 6 ст. 8 Закону. Після внесення 13 квітня 2012 р. змін до цієї норми в ній ідеться про те, що довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв’язку з кримінальним провадженням, що перебуває в провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу.
Потрібно звернути увагу на те, що до набрання чинності новим КПК України довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надавалися нотаріусом на обґрунтовану письмову вимогу органів досудового розслідування тільки після прийняття рішення про порушення кримінальної справи.
Внесення змін до частини 6 статті 8 Закону пояснюється тим, що в новому КПК України не передбачений інститут порушення кримінальної справи. Згідно з частинами 1, 2 статті 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення такого правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Досудове розслідування розпочинається саме з моменту внесення відомостей до такого реєстру.
Отже, саме з цього моменту слідчий, прокурор мають повноваження направити письмову вимогу нотаріусу про надання довідок про вчинені нотаріальні дії та інших документів. У цій вимозі обов’язково повинен бути вказаний номер кримінального провадження, який відповідно до ч. 5 ст. 214 КПК України присвоюється автоматично в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Про вимоги до номера кримінального провадження ідеться у підпункті 2.4 п. 2 розд. 2 наказу Гене­рального прокурора України «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань», від 17 серпня 2012 р. № 69, який погоджено з Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, Головою Державної податкової служби України [4].
Розглядаючи дане питання, слід звернути увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 93 КПК України сторона захисту, потерпілий мають право здійснювати збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб і документів, відомостей. Однак це право обмежується, якщо йдеться про витребування довідок про вчинені нотаріальні дії та інших нотаріальних документів. Як уже зазначалось, відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону право витребувати ці документи належить тільки суду, прокуратурі, органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування у зв’язку з проведенням кримінального провадження.

ІРИНА САЯПІНА,
приватний нотаріус Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області
ЗРАЗОК
договору міни квартири на земельну ділянку з розташованим на ній житловим будинком
ДОГОВІР МІНИ
_______________ Україна, ___________ дві тисячі _________ року
Ми, з однієї сторони: ____, податковий номер — ___, місце проживання: вулиця __, в подальшому Сторона1, з другої сторони: _______, податковий номер — _________, місце проживання: вулиця __, в подальшому Сторона2, разом іменовані, як Сторони, котрі особисто з’явились до приватного нотаріуса __ за адресою: __, попередньо ознайомлені нотаріусом з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочину вимог закону, укладаємо цей договір міни, на таких умовах:
1. Я, __________, передаю у власність __________, належну мені на праві власності квартиру за номером ___ у будинку за номером ___ по вулиці ___ в смт __ в обмін на земельну ділянку з розташованим на ній житловим будинком (з будівлями і спорудами), які знаходяться за адресою: ___.
2. Я, _____, передаю у власність _______, належну мені на праві земельну ділянку з розташованим на ній житловим будинком (з будівлями і спорудами), які знаходяться за адресою: ___________ в обмін на квартиру за номером __ у будинку за номером ___ по вулиці ___.
3. Відповідно до інформації, викладеної у розділі «опис об’єкта» витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № __, виданого __ року ___ дільницею ОКП «Кіровоградське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» вищевказана квартира (реєстраційний номер майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно — __) житловою площею 27,7 кв. м, загальною площею 42,3 кв. м, складається з: 141коридор — 4,1 кв. м; 142 — кладова — 0,4 кв. м; 143кладова — 0,4 кв. м; 144кімната —19,4 кв. м; 145кімната — 8,3 кв. м; 146кухня — 6,1 кв. м; 147ванна — 2,5 кв. м; 148 туалет — 1,1 кв. м, загальна вартість нерухомого майна становить: 28028,00 (двадцять вісім тисяч двадцять вісім) гривень.
4. Відповідно до інформації

Екатерина СЕНЧЕНКО,
частный нотариус Запорожского городского нотариального округа
ПОЛУЧЕНИЕ БОЛЬНИЧНОГО ЛИСТА И ЕГО ОПЛАТА ФОНДОМ СОЦИАЛЬНОГО СТРАХОВАНИЯ ПО ВРЕМЕННОЙ ПОТЕРЕ ТРУДОСПОСОБНОСТИ
Согласно действующему законодательству нотариус как работодатель обязан встать на учет в Фонде социального страхования по временной потере трудоспособности (далее – Фонд), ежемесячно отчислять соответствующие платежи, обеспечивая при этом социальные гарантии наемных работников.
В то же время при соответствующей инициативности нотариус может использовать возможности Фонда применительно к своим жизненным обстоятельствам. В частности, мне Фонд оплатил листок нетрудоспособнос­ти в связи с беременностью и родами.
В соответствии с Порядком страхования лиц на добровольных началах по общеобязательному государственному социальному страхованию в связи с временной потерей трудоспособности и расходами, обусловленными рождением и погребением, утвержденным Постановлением Фонда социального страхования по временной потере трудоспо­собности от 02.06.2005 г. № 62 (далее – Поря­док), физические лица, находящиеся на общей системе налогообложения, для реализации своего права на получение социальных пособий («больничных», пособий по беременности и родам, на погребение, а также обеспечения оздоровительных мероприятий за счет средств Фонда), должны обратиться в Фонд по месту своей регистрации, где будут взяты на учет и приобретут статус плательщиков страховых взносов на добровольных началах. Кроме паспорта, необходимо предоставить следующие документы (п. 5.2 Порядка):

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу, кандидат юридичних наук
ЗГОДА НА РОЗПОРЯДЖЕННЯ МАЙНОМ ПОДРУЖЖЯ ЗА ДОВІРЕНІСТЮ ТА ДОВІРЕНІСТЬ ЗАМІСТЬ ЗГОДИ
Набуття власного майна — це невід’ємна складова подружнього життя. Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України (далі — СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Як правило, майно набувається на ім’я одного з подружжя, тобто в правовстановлювальному документі власником вказується лише один із подружжя, який є так званим «титульним» власником.
Відповідно до норм ст. 65 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для нотаріального посвідчення будь-якого договору, за яким відбувається розпорядження таким майном, має бути подана заява про згоду другого з подружжя, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчена. На практиці виникають деякі питання стосовно такої згоди:
І. Чи може згода одного з подружжя надаватися не особисто, а представником за довіреністю?
Це питання прямо не врегульоване законодавством, а отже, потрібно керуватись загальними принципами і нормами сімейного та цивільного права.
Одразу можна сказати, що надання згоди одним із подружжя за довіреністю від іншого з подружжя (самому собі) однозначно неможливе. Це супе- речить нормам ч. 3 ст. 238 ЦК України. А от щодо представництва третьою особою при наданні згоди в нотаріальній спільноті існують різні думки.
Дати свою згоду на розпорядження спільним майном — це право кожного з подружжя. Усі права поділяються на майнові та особисті немайнові.
Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) майнові права є майном, а саме — неспоживчою річчю, речовими правами. У цивілістиці до майнових прав відносять: речові, зобов’язальні, виключні права.
Підсумовуючи теоретичні аспекти цивільного права, можна назвати такі ознаки майнових прав:

ІГОР НАЯВКО,
приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу
ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ОЦІНОЧНОЇ ВАРТОСТІ НЕРУХОМОСТІ ЗА ПОДАТКОВИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
З прийняттям Податкового кодексу України (далі — ПК) в багатьох виникає питання практичного застосування ст. 172 стосовно оподаткування операцій з купівлі-продажу нерухомого майна. Спочатку слід зазначити, що в розумінні ПК нотаріус не є податковим агентом, як деякі вважають, оскільки згідно з п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Нотаріус не є податковим агентом, оскільки при посвідченні такого виду договору нотаріус не зобов’язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, а лише перевіряє сплату податку та подає інформацію податковому органу в довільному форматі (відповідно до вимог ПК) — виключно «про його вартість та суму сплаченого податку» (не 1ДФ).
Проаналізуємо зміст ст. 172 ПК щодо застосування оцінки майна при посвідченні договору купівлі-продажу: «Дохід від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону». Хто все ж таки повинен здійснювати оцінку відповідно до закону? Державна податкова адміністрація дає різні та неоднозначні тлумачення цього органу. Так, у листі Державної податкової адміністрації України від 14.01.2011 р. № 237/І/17-0714 роз’яснено, що до визначення органу, уповноваженого здійснювати таку оцінку, при нарахуванні податку слід виходити з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче вартості такого майна, яка міститься у довідках, які видаються бюро технічної інвентаризації. Але керівник ДПА окремо зазначив, що оцінка ґрунтується на засадах національних стандартів оцінки майна та відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.

Отримання нотарями державної допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності в умовах законодавчих  прогалин

Те, що, як правило, залишається поза увагою

На жаль, традиційно нотаріуси в очах керманичів держави та членів суспільства сприймаються виключно як самодостатні публічні функціонери та люди престижної професії. Одним із підтверджень цього є те, що практично будь-які офіційні розмови, інформація у ЗМІ щодо нотаріусів так чи інакше стосуються суто виконання ними професійних обов’язків, надання нових повноважень тощо. Навіть у всесвітній кібер-павутині за будь-яким запитом, що містить слово «нотаріус», ви не знайдете жодного посилання, окрім на кшталт посвідчення нотаріусом правочинів, здійснення реєстраційних дій, сплати нотаріусом податків, як стати нотарем, та іншу подібну інформацію. Однак існує й інша сторона нотаріату, про яку не прийнято, але слід заговорити. Це те, що фактично нотаріусом особа є лише, як правило, протягом 8 годин на день 5 днів на тиждень, коли вона працює, увесь інший час нотаріус — такий же пересічний громадянин України , як і кожен із нас. Нотаріус потребує щорічного відпочинку, може захворіти, переживати скруту, йому потрібно буде вийти на пенсію, тобто отримати від держави соціальний захист. Але логічно постає питання, чи може він його отримати і в якій мірі?

Нотаріуси у спектрі базових норм державного соціального захисту

Перш за все звернімось до основного правового джерела нашої країни — Конституції України (далі — Конституція). Відповідно до ст. 46 Конституції громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Із зазначених вище положень слід  дійти висновку, що Основний закон нашої країни передбачає можливість бути так би мовити «покритими» «парасолькою» державного соціального захисту всім без виключення українським громадянам. Для цього їм лише потрібно бути учасниками загальнообов’язкового соціального страхування шляхом сплати страхових внесків. Однак, хоча норми Конституції мають пряму дію, механізм їх реалізації закріплено у спеціальному законодавстві. Одним з таких актів є Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, згідно зі ст. 7 яких загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які забезпечують себе роботою само­стійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності. Хоча нотаріуси і не зазначені прямо в цій статті, але відповідають основній ознаці, закріпленій в ній, — забезпечують себе роботою самостійно. Також цим Законом передбачено, що перелік осіб, які підлягають загальнообов’язковому соціальному страхуванню, не є вичерпним і може бути конкретизовано та доповнено іншими законами. Враховуючи, що названа ст. 46 Конституції передбачає право участі в системі загальнообов’язкового соціального страхування усім громадянам та обумовлює його реалізацію фактом сплати відповідних внесків, як це також закріплено і п. 14 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», ст. 3, ч. 3 ст. 6 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, слід звернутися до спеціального закону — «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Відповідно до абз 3 п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ) є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Нотаріуси повною мірою відповідають закріпленим цією нормою вимогам та сплачують ЄСВ фактично.

Єдиний соціальний внесок як основний визначник обсягу прав на державну соціальну допомогу

Із зазначених вище норм і умовиводів  можна дійти  ключового висновку, що сплата нотаріусами ЄСВ визначає їх статус як учасників системи загальнообов’язкового державного соціального страхування. Разом з тим закономірно постає питання щодо обсягу прав, які дає така участь. Основним орієнтиром цьому напрямку є саме поняття ЄСВ і те, на що воно спрямовано.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. З цієї дефініції виходить, що сплата внеску дорівнює можливості отримання страхових виплат, хоча не конкретизовано, за якими саме видами страхування; вживання законо­давцем слова «діючими» дозволяє стверджувати, що маються на увазі вони всі. Існує й інше визначення ЄСВ, яке узгоджується з цитованим як взаємодоповнююче, враховуючи предмет правового регулювання нормативного акта, в якому воно закріплене. Зокрема, згідно зі ст. 21 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов’язковому порядку сплачується страхувальниками. Таке визначення не тільки розкриває сутність терміну ЄСВ, але й на нормативному рівні чітко встановлює, що, сплачуючи єдиний соціальний внесок, особа може розраховувати на всі види соціального забезпечення, передбачені законом. Відповідне право закріплено і ст. 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», а саме те, що застраховані особи, тобто особи, на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування, мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом. Зміст соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням передбачено у ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Будь-якого «розщеплення» чи «половинчастості» прав, тобто іншими словами того, що, належно сплачуючи ЄСВ, в окремих випадках людина може мати лише  деякі права, а  інші ні — спеціальними законами не передбачено. Натомість ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування говорить про єдність відповідної системи.

Отже, пенсійне страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та ін.  слід розглядати як сукупну державну соціальну гарантію для кожного громадянина, з якої окремий вид соціального захисту він реалізовує залежно від конкретного випадку. Тим не менш,  нотаріус, приміром, не може розраховувати на допомогу у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням з огляду на специфіку його роботи і неможливість настання таких ситуацій для нього.

Законом передбачено спеціальний документ, який підтверджує статус застрахованої особи. Так, у ст. 8 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування зазначено, що особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та документом суворої звітності. У п. 2 Порядку видачі свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2000 № 1306 (далі — Порядок),  ідеться про те, що страхове свідоцтво є єдиним для всіх видів загальнообов’язкового державного соціального страхування документом суворої звітності, що підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Згідно з п. 4 Порядку особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), особи, які добровільно сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також громадяни України, які працюють за межами України і не застраховані в системі соціального страхування країни, де вони перебувають, подають анкету до органів Пенсійного фонду за постійним місцем проживання самостійно одночасно з реєстрацією в ньому  платниками страхових внесків.

У формі відповідей на запитання проаналізовано чинні нормативно-правові акти, які регулюють питання щодо складання індивідуальної номенклатури справ державної нотаріальної контори та індивідуальної номенклатури справ приватного нотаріуса.
Ключові слова: номенклатура справ, індивідуальна номенклатура справ, примірна номенклатура справ, Методичні вказівки, Правила ведення нотаріального діловодства, Правила роботи архівних підрозділів, узгодження з державним нотаріальним архівом, Спільний лист Міністерства юстиції України та Державного комітету архівів України, строки зберігання документів.
В форме ответов на вопросы проанализированы действующие нормативно-правовые акты, которые регулируют вопрос относительно составления индивидуальной номенклатуры дел государственной нотариальной конторы и индивидуальной номенклатуры дел частного нотариуса.
Ключевые слова: номенклатура дел, индивидуальная номенклатура дел, примерная номенклатура дел, Методические рекомендации, Правила ведения нотариального делопроизводства, Правила работы архивных подразделений, согласование с государственным нотариальным архивом, Общее письмо Министерства юстиции Украины и Государственного комитета архивов Украины; сроки хранения документов.
У ході проведення в місті Києві 23 листопада цього року Круглого столу на тему «Архів нотаріуса», який був організований Секцією нотаріусів Асоціації правників України, виявилося, що основним проблемним моментом у нотаріальному діловодстві є відсутність єдиної практики в цьому питанні. Так, не простою справою є складання індивідуальної номенклатури справ державної нотаріальної контори та індивідуальної номенклатури справ приватного нотаріуса. Тому редакція вирішила ще раз опублікувати відповіді на найчастіші запитання (але в доповненому вигляді) щодо складання індивідуальної номенклатури справ.
1 Якою номенклатурою справ треба користуватися нотаріусу?
Узагалі номенклатури справ бувають трьох видів: типові, примірні та індивідуальні.
2000 р. наказом Міністерства юстиції України затверджено Методичні вказівки щодо застосування примірної номенклатури справ державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса, примірна номенклатура справ державної нотаріальної контори та примірна номенклатура справ приватного нотаріуса [1] (далі – Методичні вказівки).
Згідно з цими Методичними вказівками:

НАТАЛІЯ САУТЕНКО,
приватний нотаріус, м. Харків
ВИКОНАННЯ НОТАРІУСОМ ФУНКЦІЙ РЕЄСТРАТОРА ІПОТЕКИ
Іпотека — вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому законом. Тобто укладення іпотечного договору для іпотекодержателя, як правило, потребує ще й вчинення певних дій для встановлення пріоритету. Пріоритетом згідно із Законом України «Про іпотеку» є переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом — у черговості їх державної реєстрації. Порядок та тонкощі реєстрації іпотеки регламентуються Законом України «Про іпотеку» та Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 410 (далі — Порядок).
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови

ВАЛЕРИЙ ТКАЧЕНКО,
практикующий психолог, тренер НЛП
ГЛАЗНЫЕ СИГНАЛЫ ДОСТУПА И РЕПРЕЗЕНТАТИВНЫЕ СИСТЕМЫ В РАБОТЕ НОТАРИУСА
Более 30 лет тому назад, в начале 80-х гг. прош­лого столетия, Ричард Бендлер и Джон Гриндер создали новое направление — нейролингвистическое программирование (НЛП). НЛП можно определить как помесь любознательности и желания обучаться, применяя теорию моделей, подразумевая, что поведение также имеет структуру. Таким образом, с помощью нейролингвистического программирования у индивидуумов появилась возможность использовать стратегии и навыки успешных коммуникаторов. Этими коммуникаторами были при создании НЛП Милтон Эриксон, Вирджиния Стир, Фриц Перлз.
Задача этой статьи — представить нотариусам в развернутом виде глазные сигналы доступа. Используя их, можно легко определить, когда клиент думает ощущениями, звуками или картинками. В нашем теле происходят заметные изменения, когда мы думаем различными категориями. Неосознанно структура мышления отражается в наших глазах как в зеркале.
Когда вы откроете дверь вашего офиса, что первое появится перед вашими глазами?
Когда вы будете отвечать на этот вопрос, вы с большой вероятностью посмотрите вверх и влево от себя. Так реагируют, глядя вверх и влево, когда вспоминают зрительные образы, подавляющее большинство правшей.
Теперь вспомните, что вы чувствовали, когда входили в холодную воду водоема?
В то время, когда будете это вспоминать, вы наверняка посмотрите вниз и вправо, подобным образом взгляд движется при обращении человека к своим ощущениям.
Мы постоянно перемещаем свой взгляд в разных направлениях в зависимости от того, к какому внутреннему опыту и каким мыслительным процессам мы обращаемся. Исследования в невро­логии показали, что перемещения взгляда по вертикали и горизонтали связаны с определенными частями головного мозга человека. Движения глаз являются реакцией на внешние раздражители, которые в НЛП систематизировали в систему распознаваемых шаблонов, с помощью которых появилась возможность понять, как люди получают внутренний доступ к информации.
Если человек обращается к своему прошлому опыту, то его взгляд начинает двигаться вверх и влево и, соответственно, вверх и вправо по отношению к наблюдателю.
Когда человек создает картинку со слов или тогда, когда человек пытается представить себе что-то, чего раньше он не видел, его глаза поднимаются вверх и вправо по отношению к нему.
Также взгляд движется по горизонтали влево, когда человек вспоминает звук из своего прошлого опыта, и по горизонтали вправо, когда человек создает новый аудиальный опыт, например, сочиняет музыку.
В то время, когда человек обращается к своему кинестетическому опыту, например, к каким-либо ощущениям, вкусу, запаху, то взгляд движется вниз и вправо.
В то время, когда человек ведет диалог сам с собой, например, задает сам себе вопрос или же контролирует свою речь, раздумывает, что нужно говорить, а что нет, взгляд движется вниз налево. Взгляд, направленный перед собой и слегка расфокусированный, тоже говорит о визуализации.
Все паттерны движения глаз могут быть перевернуты для левшей. Но всегда могут быть исключения, поэтому будьте внимательны в применении.
Люди обычно не осознают движения своих глаз, а все потому, что не возникает причин, заставляющих нас задуматься об этом, хотя видеть и понимать информацию, приходящую от человека, никому не помешает. С помощью сигналов доступа появляется возможность узнать, как другой человек думает. Таким образом, задавая вопрос, мы, кроме вербальной информации, получаем невербальную, которая, в свою очередь, разворачивается в целый информационный пласт. Отвечая на вопросы, человек может совмещать различные ключи доступа, например, чтобы вспомнить, в какую сторону и на сколько оборотов закрывается замок на двери домой, одному человеку необходимо мысленно увидеть ключ в замке и вспомнить, как ключ проворачивается. Другой услышит характерный звук и посчитает обороты, третий вспомнит и ощутит движения кистью руки.

Алла Єрух,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, член Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України
ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЩОДО ПОСВІДЧЕННЯ ПРАВОЧИНІВ ПРО ВІДЧУЖЕННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ МАЙНА ТА НОТАРІАЛЬНОГО ОФОРМЛЕННЯ ПОВ’ЯЗАНИХ З НИМИ ДОКУМЕНТІВ
У якій формі має надаватися згода на вчинення правочину щодо розпорядження спільним сумісним майном?
Право спільної сумісної власності може виникнути зі шлюбних відносин, із цивільних правочинів, у результаті спадкування, спільної праці членів сім’ї тощо.
Відповідно до вимог ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України здійснення права спільної сумісної власності здійснюється за згодою співвласників (якими є й подружжя, коли йдеться про їх спільне майно).
При цьому згода другого з подружжя на укладання договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути викладена письмово та нотаріально засвідчена (ст. 65 СК України). Прикладом таких договорів, зокрема, можуть бути договори купівлі-продажу нерухомого майна (земельної ділянки, житлового будинку, квартири, єдиного майнового комплексу), договори дарування нерухомих речей, договори ренти, договори довічного утримання (догляду), договори найму (будівлі або іншої капітальної споруди строком на 3 роки і більше; житла з викупом; оренди транспортного засобу за участю фізичної особи) тощо.
Така згода надається шляхом викладення її у заяві, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально (див. ч. 3 ст. 65 СК України). До речі, відмова окремих нотаріусів у прийнятті до провадження документу, у назві якого зазначено слово «ЗАЯВА», а не «ЗГОДА», є надуманою, а їх дії можуть не лише істотно зашкодити особам, які звернулись за юридичним оформленням правочину, але й поставити нотаріуса у становище відповідача.
Відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про нотаріат» заява, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально, викладається на спеціальному бланку нотаріальних документів.
Згода другого з подружжя на укладання договорів щодо цінного майна, якщо для такого правочину не передбачена вимога закону про нотаріальне посвідчення і (або) державна реєстрація, має бути викладена у простій письмовій формі. На жаль, чинне законодавство не містить будь-яких критеріїв щодо визначення поняття «цінність майна», тому нотаріусам у кожному конкретному випадку доводиться вирішувати це питання з урахуванням багатьох чинників (відчужуваного об’єкта, майнових статків подружжя, особливостей законодавства регіону тощо). Так, на нашу думку, договір купівлі-продажу автомобіля слід посвідчувати за наявності згоди другого з подружжя, при цьому автомобіль не можна розглядати як майно, що не має цінності (незважаючи на його фізичний стан). Проте такі питання у будь-якому випадку мають вирішуватися нотаріусом, який посвідчує правочин.
Заява, що викладається у простій письмовій формі, викладається на чистому аркуші паперу (без використання спеціального бланка нотаріальних документів). Враховуючи існуючу нотаріальну практику, можна рекомендувати здійснення на таких заявах службових відміток щодо встановлення особи заявника, справжності його підпису та підтвердження факту реєстрації шлюбу з посиланням при цьому на реквізити поданих нотаріусу для огляду документів.
Не слід забувати про те, що відповідно до вимог п. 8.9 Правил ведення нотаріального діловодства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, заява одного з подружжя про згоду на розпорядження спільним майном підлягає обов’язковій реєстрації у журналі реєстрації вхідних документів.
Дещо інша вимога щодо оформлення згоди співвласників при здійсненні ними права спільної сумісної власності викладена у ст. 369 ЦК України, що знову ж таки призводить до неоднакового тлумачення цієї норми в нотаріальній практиці. Зокрема, у ст. 369 ЦК України зазначено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Питання юридичного оформлення документів щодо розпорядження спільною сумісною власністю по-різному вирішується залежно від того, на кого зареєстроване (за ким значиться) спільне майно (право на нього). Так, право спільної сумісної власності подружжя, як правило, виникає щодо майна, яке фізично придбавається одним із подружжя і на нього ж реєструється (договір купівлі-продажу підписує, наприклад, дружина, отже, право власності на нерухомість реєструється на неї, але придбана квартира вважається спільною сумісною власністю). Усі правочини щодо розпорядження таким майном (у тому числі й договори) буде підписувати той із подружжя, за ким майно значиться згідно з правовстановлювальним документом. Згода (але тільки на укладання договорів) другого з подружжя, який у межах спільної власності має право на таке майно, проте не зазначений у правовстановлювальному документі, викладається у вигляді окремого документа (заяви), оформленого у встановленому порядку. Згода другого з подружжя на вчинення інших правочинів (зокрема, видача довіреності) презюмується, але письмового оформлення не потребує.
Що стосується здійснення права спільної сумісної власності у тих випадках, коли всі учасники спільної власності зазначені у правовстановлювальному документі (наприклад, при приватизації житла, при придбанні майна у спільну сумісну власність за цивільно-правовим договором тощо), то їх згода на розпорядження спільним майном полягає у підписанні відповідного правочину всіма співвласниками. Так, договір купівлі-продажу квартири, що була приватизована трьома особами, має підписуватися усіма співвласниками. Довіреність на відчуження такої квартири також мають підписати всі учасники спільної власності. Названі правочини посвідчуються нотаріально, що відповідає вимогам ст. 369 ЦК України. Ані у першому, ані у другому з наведених прикладів не можна обмежитись заявами співвласників, навіть якщо справжність підпису на них нотаріально засвідчено.
Акцентуємо увагу на тому, що зміст п. 4.2 гл. 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України наводить на думку про необхідність нотаріального засвідчення справжності підпису другого з подружжя на всіх без винятку заявах при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлювальний документ оформлений на одного з подружжя. Звичайно, при цьому необхідно враховувати, що за загальним правилом будь-який документ, для якого законом не передбачена нотаріальна форма, може бути нотаріально посвідчений (засвідчений), якщо він не суперечить вимогам законодавства. Однак враховуючи вимоги ст. 4 ЦК України та беручи до уваги, що Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України регулює визначені у ньому питання виключно у межах ЦК України, питання про форму для згоди другого з подружжя щодо розпорядження спільним майном не можна вирішувати без урахування його вимог та вимог СК України.