ЧИ ПОШИРЮЄТЬСЯ «ПАРАСОЛЬКА» ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА НОТАРІУСІВ

Отримання нотарями державної допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності в умовах законодавчих  прогалин

Те, що, як правило, залишається поза увагою

На жаль, традиційно нотаріуси в очах керманичів держави та членів суспільства сприймаються виключно як самодостатні публічні функціонери та люди престижної професії. Одним із підтверджень цього є те, що практично будь-які офіційні розмови, інформація у ЗМІ щодо нотаріусів так чи інакше стосуються суто виконання ними професійних обов’язків, надання нових повноважень тощо. Навіть у всесвітній кібер-павутині за будь-яким запитом, що містить слово «нотаріус», ви не знайдете жодного посилання, окрім на кшталт посвідчення нотаріусом правочинів, здійснення реєстраційних дій, сплати нотаріусом податків, як стати нотарем, та іншу подібну інформацію. Однак існує й інша сторона нотаріату, про яку не прийнято, але слід заговорити. Це те, що фактично нотаріусом особа є лише, як правило, протягом 8 годин на день 5 днів на тиждень, коли вона працює, увесь інший час нотаріус — такий же пересічний громадянин України , як і кожен із нас. Нотаріус потребує щорічного відпочинку, може захворіти, переживати скруту, йому потрібно буде вийти на пенсію, тобто отримати від держави соціальний захист. Але логічно постає питання, чи може він його отримати і в якій мірі?

Нотаріуси у спектрі базових норм державного соціального захисту

Перш за все звернімось до основного правового джерела нашої країни — Конституції України (далі — Конституція). Відповідно до ст. 46 Конституції громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Із зазначених вище положень слід  дійти висновку, що Основний закон нашої країни передбачає можливість бути так би мовити «покритими» «парасолькою» державного соціального захисту всім без виключення українським громадянам. Для цього їм лише потрібно бути учасниками загальнообов’язкового соціального страхування шляхом сплати страхових внесків. Однак, хоча норми Конституції мають пряму дію, механізм їх реалізації закріплено у спеціальному законодавстві. Одним з таких актів є Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, згідно зі ст. 7 яких загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які забезпечують себе роботою само­стійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності. Хоча нотаріуси і не зазначені прямо в цій статті, але відповідають основній ознаці, закріпленій в ній, — забезпечують себе роботою самостійно. Також цим Законом передбачено, що перелік осіб, які підлягають загальнообов’язковому соціальному страхуванню, не є вичерпним і може бути конкретизовано та доповнено іншими законами. Враховуючи, що названа ст. 46 Конституції передбачає право участі в системі загальнообов’язкового соціального страхування усім громадянам та обумовлює його реалізацію фактом сплати відповідних внесків, як це також закріплено і п. 14 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», ст. 3, ч. 3 ст. 6 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, слід звернутися до спеціального закону — «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Відповідно до абз 3 п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ) є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Нотаріуси повною мірою відповідають закріпленим цією нормою вимогам та сплачують ЄСВ фактично.

Єдиний соціальний внесок як основний визначник обсягу прав на державну соціальну допомогу

Із зазначених вище норм і умовиводів  можна дійти  ключового висновку, що сплата нотаріусами ЄСВ визначає їх статус як учасників системи загальнообов’язкового державного соціального страхування. Разом з тим закономірно постає питання щодо обсягу прав, які дає така участь. Основним орієнтиром цьому напрямку є саме поняття ЄСВ і те, на що воно спрямовано.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. З цієї дефініції виходить, що сплата внеску дорівнює можливості отримання страхових виплат, хоча не конкретизовано, за якими саме видами страхування; вживання законо­давцем слова «діючими» дозволяє стверджувати, що маються на увазі вони всі. Існує й інше визначення ЄСВ, яке узгоджується з цитованим як взаємодоповнююче, враховуючи предмет правового регулювання нормативного акта, в якому воно закріплене. Зокрема, згідно зі ст. 21 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов’язковому порядку сплачується страхувальниками. Таке визначення не тільки розкриває сутність терміну ЄСВ, але й на нормативному рівні чітко встановлює, що, сплачуючи єдиний соціальний внесок, особа може розраховувати на всі види соціального забезпечення, передбачені законом. Відповідне право закріплено і ст. 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», а саме те, що застраховані особи, тобто особи, на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування, мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом. Зміст соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням передбачено у ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Будь-якого «розщеплення» чи «половинчастості» прав, тобто іншими словами того, що, належно сплачуючи ЄСВ, в окремих випадках людина може мати лише  деякі права, а  інші ні — спеціальними законами не передбачено. Натомість ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування говорить про єдність відповідної системи.

Отже, пенсійне страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та ін.  слід розглядати як сукупну державну соціальну гарантію для кожного громадянина, з якої окремий вид соціального захисту він реалізовує залежно від конкретного випадку. Тим не менш,  нотаріус, приміром, не може розраховувати на допомогу у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням з огляду на специфіку його роботи і неможливість настання таких ситуацій для нього.

Законом передбачено спеціальний документ, який підтверджує статус застрахованої особи. Так, у ст. 8 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування зазначено, що особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та документом суворої звітності. У п. 2 Порядку видачі свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2000 № 1306 (далі — Порядок),  ідеться про те, що страхове свідоцтво є єдиним для всіх видів загальнообов’язкового державного соціального страхування документом суворої звітності, що підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Згідно з п. 4 Порядку особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), особи, які добровільно сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також громадяни України, які працюють за межами України і не застраховані в системі соціального страхування країни, де вони перебувають, подають анкету до органів Пенсійного фонду за постійним місцем проживання самостійно одночасно з реєстрацією в ньому  платниками страхових внесків.

Світлана ДУНАЄВСЬКА отримати повну версію статті