ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЩОДО ПОСВІДЧЕННЯ ПРАВОЧИНІВ ПРО ВІДЧУЖЕННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ МАЙНА ТА НОТАРІАЛЬНОГО ОФОРМЛЕННЯ ПОВ’ЯЗАНИХ З НИМИ ДОКУМЕНТІВ

Алла Єрух,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, член Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України
ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЩОДО ПОСВІДЧЕННЯ ПРАВОЧИНІВ ПРО ВІДЧУЖЕННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ МАЙНА ТА НОТАРІАЛЬНОГО ОФОРМЛЕННЯ ПОВ’ЯЗАНИХ З НИМИ ДОКУМЕНТІВ
У якій формі має надаватися згода на вчинення правочину щодо розпорядження спільним сумісним майном?
Право спільної сумісної власності може виникнути зі шлюбних відносин, із цивільних правочинів, у результаті спадкування, спільної праці членів сім’ї тощо.
Відповідно до вимог ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України здійснення права спільної сумісної власності здійснюється за згодою співвласників (якими є й подружжя, коли йдеться про їх спільне майно).
При цьому згода другого з подружжя на укладання договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути викладена письмово та нотаріально засвідчена (ст. 65 СК України). Прикладом таких договорів, зокрема, можуть бути договори купівлі-продажу нерухомого майна (земельної ділянки, житлового будинку, квартири, єдиного майнового комплексу), договори дарування нерухомих речей, договори ренти, договори довічного утримання (догляду), договори найму (будівлі або іншої капітальної споруди строком на 3 роки і більше; житла з викупом; оренди транспортного засобу за участю фізичної особи) тощо.
Така згода надається шляхом викладення її у заяві, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально (див. ч. 3 ст. 65 СК України). До речі, відмова окремих нотаріусів у прийнятті до провадження документу, у назві якого зазначено слово «ЗАЯВА», а не «ЗГОДА», є надуманою, а їх дії можуть не лише істотно зашкодити особам, які звернулись за юридичним оформленням правочину, але й поставити нотаріуса у становище відповідача.
Відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про нотаріат» заява, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально, викладається на спеціальному бланку нотаріальних документів.
Згода другого з подружжя на укладання договорів щодо цінного майна, якщо для такого правочину не передбачена вимога закону про нотаріальне посвідчення і (або) державна реєстрація, має бути викладена у простій письмовій формі. На жаль, чинне законодавство не містить будь-яких критеріїв щодо визначення поняття «цінність майна», тому нотаріусам у кожному конкретному випадку доводиться вирішувати це питання з урахуванням багатьох чинників (відчужуваного об’єкта, майнових статків подружжя, особливостей законодавства регіону тощо). Так, на нашу думку, договір купівлі-продажу автомобіля слід посвідчувати за наявності згоди другого з подружжя, при цьому автомобіль не можна розглядати як майно, що не має цінності (незважаючи на його фізичний стан). Проте такі питання у будь-якому випадку мають вирішуватися нотаріусом, який посвідчує правочин.
Заява, що викладається у простій письмовій формі, викладається на чистому аркуші паперу (без використання спеціального бланка нотаріальних документів). Враховуючи існуючу нотаріальну практику, можна рекомендувати здійснення на таких заявах службових відміток щодо встановлення особи заявника, справжності його підпису та підтвердження факту реєстрації шлюбу з посиланням при цьому на реквізити поданих нотаріусу для огляду документів.
Не слід забувати про те, що відповідно до вимог п. 8.9 Правил ведення нотаріального діловодства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, заява одного з подружжя про згоду на розпорядження спільним майном підлягає обов’язковій реєстрації у журналі реєстрації вхідних документів.
Дещо інша вимога щодо оформлення згоди співвласників при здійсненні ними права спільної сумісної власності викладена у ст. 369 ЦК України, що знову ж таки призводить до неоднакового тлумачення цієї норми в нотаріальній практиці. Зокрема, у ст. 369 ЦК України зазначено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Питання юридичного оформлення документів щодо розпорядження спільною сумісною власністю по-різному вирішується залежно від того, на кого зареєстроване (за ким значиться) спільне майно (право на нього). Так, право спільної сумісної власності подружжя, як правило, виникає щодо майна, яке фізично придбавається одним із подружжя і на нього ж реєструється (договір купівлі-продажу підписує, наприклад, дружина, отже, право власності на нерухомість реєструється на неї, але придбана квартира вважається спільною сумісною власністю). Усі правочини щодо розпорядження таким майном (у тому числі й договори) буде підписувати той із подружжя, за ким майно значиться згідно з правовстановлювальним документом. Згода (але тільки на укладання договорів) другого з подружжя, який у межах спільної власності має право на таке майно, проте не зазначений у правовстановлювальному документі, викладається у вигляді окремого документа (заяви), оформленого у встановленому порядку. Згода другого з подружжя на вчинення інших правочинів (зокрема, видача довіреності) презюмується, але письмового оформлення не потребує.
Що стосується здійснення права спільної сумісної власності у тих випадках, коли всі учасники спільної власності зазначені у правовстановлювальному документі (наприклад, при приватизації житла, при придбанні майна у спільну сумісну власність за цивільно-правовим договором тощо), то їх згода на розпорядження спільним майном полягає у підписанні відповідного правочину всіма співвласниками. Так, договір купівлі-продажу квартири, що була приватизована трьома особами, має підписуватися усіма співвласниками. Довіреність на відчуження такої квартири також мають підписати всі учасники спільної власності. Названі правочини посвідчуються нотаріально, що відповідає вимогам ст. 369 ЦК України. Ані у першому, ані у другому з наведених прикладів не можна обмежитись заявами співвласників, навіть якщо справжність підпису на них нотаріально засвідчено.
Акцентуємо увагу на тому, що зміст п. 4.2 гл. 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України наводить на думку про необхідність нотаріального засвідчення справжності підпису другого з подружжя на всіх без винятку заявах при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлювальний документ оформлений на одного з подружжя. Звичайно, при цьому необхідно враховувати, що за загальним правилом будь-який документ, для якого законом не передбачена нотаріальна форма, може бути нотаріально посвідчений (засвідчений), якщо він не суперечить вимогам законодавства. Однак враховуючи вимоги ст. 4 ЦК України та беручи до уваги, що Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України регулює визначені у ньому питання виключно у межах ЦК України, питання про форму для згоди другого з подружжя щодо розпорядження спільним майном не можна вирішувати без урахування його вимог та вимог СК України.

Алла ЄРУХ отримати повну версію статті