НАСЛЕДОВАНИЕ НЕДВИЖИМОГО ИМУЩЕСТВА В РОССИИ И ГЕРМАНИИ
ЗАМЕТКИ С СЕМИНАРА
25-26 октября 2012 года в Москве состоялся Российско-немецкий научно-практический семинар «Наследование недвижимого имущества в России и Германии».
Семинар был организован Московской городской нотариальной палатой. С российской стороны в нем приняли участие К.А. Корсик, президент Московской городской нотариальной палаты, Л. Ильина, и.о. начальника Управления Министерства юстиции Российской Федерации по Москве, К. Гультяев, и.о. заместителя руководителя Управления Федеральной службы государственной регистрации, кадастра и картографии по Москве, С. Гмысов, начальник Отдела международной правовой помощи Главного управления Министерства юстиции Российской Федерации по Москве. Немецкое нотариальное сообщество было представлено вице-президентом нотариальной палаты Берлина Юлией Айс, нотариусами Хансом-Антоном Брухельтом, Харальдом-Куртом Тиле, а также Штефаном Тоном, сотрудником Нотариальной палаты Берлина, бывшим судьей Герхардом Менцелем и сотрудницей нотариального бюро Софией Абендрот.
Семинар открыл президент Московской городской нотариальной палаты К. Корсик. С приветственными словами к участникам обратились также Л. Ильина и Юлия Айс.

Существенная особенность нотариата в ФРГ состоит в том, что два самых важных положения для нотариальной деятельности, а именно: процесс удостоверения и право нотариусов на взимание тарифов — регулируются специальными законами, дополняющими Федеральное положение о нотариате. Процесс удостоверения регулируется законом об установлении обязательной формы документов от 28 августа 1969 года (BGBL. 1513), который вступил в силу 1 января 1970 года, а расходы и тарифы — законом о тарифах в делах добровольной подсудности от 26 июля 1957 года (BGBL. 960). Оба эти закона наряду с Федеральным положением о нотариате определяют статус нотариуса в общей правовой системе ФРГ.
Немецкие нотариусы совершают примерно те же нотариальные действия, что и их российские коллеги, хотя относительно большую долю в их работе занимает сопровождение сделок по отчуждению недвижимого имущества и консультации граждан по уменьшению их налогооблагаемой базы с имущества, находящегося в собственности.

К.А. КОРСИК
В рамках основной темы семинара его участники рассмотрели вопросы легализации документов и проставления апостиля в Российской Федерации и Федеративной Республике Герма­нии. С российской стороны с докладом выступила Л. Ильина. Она подробно осветила прак­тическую сторону процедуры легализации и проставления апостиля в Российской Федерации, а также привела статистические данные, согласно которым из 31369 документов, легализованных в Москве в 2011 году, 90% — это документы, исходящие от нотариусов.

У 2016–2017 рр. ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» було доповнено тринадцятьма новими термінами. Ці зміни базувались на прий­нятті Законів України «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» щодо використання об’єктів авторського права в пародіях, попурі та карикатурах» [1], «Про державну підтримку кінематографії в Україні» [2]. Нововведення не були відзначені у ст. 8 «Про авторське право і суміжні права» [3], яка закріплює перелік об’єктів авторського права, а отже, передбачає, що нові об’єкти є природним розширенням вже існуючих об’єктів авторського права. У зв’язку з цим виникає практична потреба розглянути характеристики введених у структуру авторського законодавства нових об’єктів авторських правовідносин.
 І. ПАРОДІЯ, ПОПУРІ ТА КАРИКАТУРА
У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» щодо використання об’єктів авторського права в пародіях, попурі та карикатурах» відзначалось, що в законодавстві багатьох країн світу є окреме правове регулювання пародій, карикатур та подібних творів. Така увага є цілком виправданою, оскільки особливість створення подібних творів полягає у природному використанні в них інших творів. Приклад вирішення цього питання можна знайти в Директиві Європарламенту від 22.05.2001 № 2001/29/ЕС «Про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав у інформаційному суспільстві». Статтею 5 (3) (k) Директиви передбачена можливість встановлення національним законодавством допустимості використання об’єктів авторського права без дозволу автора, коли таке використання здійснюється як карикатура, пародія або попурі [4]. Дійсно, в Україні не встановлювалось правової регламентації цих об’єктів, але фактичні відносини стосовно них постійно розвивались.

ОЛЕНА ЧУЄВА
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу,
член кваліфікаційної комісії нотаріату Головного управління юстиції
у Харківській області, член Методичної ради нотаріусів Харківської області
РОЗДУМИ ПРО «СПРОЩЕННЯ ПОРЯДКУ НАБУТТЯ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ»,
АБО ЩО РОБИТИ ДАЛІ?!..
5 листопада 2009 року Верховною радою України було прийнято Закон України № 1702-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» (далі — Закон № 1702-VІ), який в частині набув чинності 10 грудня 2009 року, а деякі статті цього Закону вступили в дію 1 січня 2010 року.
Даним законом ст. 377 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) викладено в новій редакції: «1. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). 2. Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти (крім багатоквартирних будинків)».
Також ст. 120 Земельного кодексу України (далі — ЗК України) зазнала істотних змін. Частина 6 цієї статті викладена в такій редакції: «6. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов’язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим)».
Вивчивши детально вказані норми, стає зрозумілим стурбованість нотаріальної спільноти щодо питання нотаріального посвідчення договорів відчуження жилих будинків, будівель або споруд. Адже наведені вище норми чітко не прописують, чи стосується вимога щодо зазначення серед істотних умов договору відчуження такої нерухомості кадастрового номера та розміру земельної ділянки, на якій знаходяться зазначені будівлі, у будь-яких випадках, але тільки у випадку, коли вказана земельна ділянка належить відчужувачеві на праві власності.
Випадок відчуження жилих будинків, будівель або споруд разом з правом на земельну ділянку (будь то право власності чи право користування, тобто оренди) ускладнень не викликає, оскільки в такому разі ділянка зареєстрована в Державному реєстрі земель і відповідні дані зазначені або в державному акті на право власності на землю або в договорі оренди. Але ж в нотаріальній практиці непоодинокі випадки посвідчення договорів щодо передачі прав на будівлі, які знаходяться на землях, право на які не зареєстровано. У результаті укладання таких договорів у набувача будівель виникає право на оформлення прав на земельну ділянку. Як бути за таких обставин? Більшість фахівців вважають, що вказані норми стосуються будь-яких випадків відчуження нерухомості, як із зареєстрованими земельними ділянками, так і з незареєстрованими. Але чи дійсно це так? Спробуємо поміркувати на цю тему.
Перш за все, на мій погляд, слід звернутися до історії «народження» даного нормативного документа. 30 квітня 2009 року до Верховної Ради України було внесено законопроект № 4430 (внесено народними депутатами України В. Ф. Бевзенком, К. М. Ляпіною, О. В. Ляшком, С. М. Рижуком, С. М. Терещуком). З пояснювальної записки до вказаного законопроекту виходить, що його метою та завданням є «… спрощення порядку набуття фізичними та юридичними особами права власності та користування на земельні ділянки із земель державної та комунальної власності, а також розширення прав землевласників та землекористувачів щодо користування ними…». До того ж у пояснювальній записці зазначено, що «… Ухвалення даного проекту закону дозволить спростити порядок набуття фізичними та юридичними особами права власності та користування на земельні ділянки із земель державної та комунальної власності…».
Дозволю собі зауважити, що метою даного законопроекту не є зобов’язати фізичних та юридичних осіб провести державну реєстрацію земельних ділянок, на яких знаходиться належна їм нерухомість, у Державному реєстрі земель з метою визначення їх розміру та присвоєння кадастрового номера, більше того сам законопроект не містить норми, яка зобов’язувала б це робити. Якщо вважати, що Законом 1702-VІ встановлено вимогу для зазначення кадастрового номера будь-якої земельної ділянки, що знаходиться під будівлями, як власної, так і державної, то саме держава, а не землекористувач (згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р. № 1952-IV) повинна була б попіклуватися про реєстрацію цієї земельної ділянки в Державному реєстрі земель, присвоєння їй кадастрового номера та виділення на це відповідних коштів з бюджету. На цей час, як ми знаємо, до Державного реєстру земель занесено лише ті земельні ділянки, на які оформлено право власності фізичних та юридичних осіб або право оренди, що виникло після 2002 року, оскільки автоматизований реєстр запроваджено саме з 2002 року.
Між іншим, якщо аналізувати ст. 377 ЦК України, можна зазначити таке. Дана норма знаходиться у главі 27 ЦК України, яка має назву «ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ (ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ)». В усіх статтях, що містяться в цій главі ЦК України, йдеться про земельні ділянки, які належать суб’єктам цивільних правовідносин на праві власності. Таким чином, можна зробити висновок, що вимога про зазначення істотною умовою договору відчуження будівель розміру та кадастрового номера земельної ділянки, на якій знаходяться відчужувані житловий будинок, будівля або споруда, стосується лише випадку, коли разом з будівлею відчужується і земельна ділянка, тобто ділянка, яка належить відчужувачеві на праві приватної власності. Що ж стосується ч. 6 ст. 120 ЗК України, викладеній у новій редакції Законом 1702-VІ, в якій міститься вимога зазначати серед істотних умов договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти, то потрібно знайти відповідь на таке питання: «Чи підпадає під сферу регулювання Земельним кодексом питання істотних умов договорів відчуження житлових будинків, будівель та споруд?» Адже завданням Земельного кодексу є регулювання земельних відносин, а не будь-яких інших, у тому числі і цивільно-правових. Оскільки регулювання правовідносин щодо відчуження житлових будинків, будівель та споруд належить до компетенції Цивільного кодексу, а, як зазначено вище, положення ст. 377 ЦК України може застосовуватися у випадку, коли земельна ділянка, на якій знаходиться відчужуваний об’єкт нерухомості, належить відчужувачеві на праві власності, то зовсім очевидним є той факт, що і вимога ч. 6 ст. 120 ЗК України може стосуватися такого ж правовідношення.
Наступним аргументом на користь вірності моїх міркувань на задану тему може служити ще й те, що жодним нормативним актом України не заборонено відчужувати житловий будинок, будівлю або споруду в разі, коли земельна ділянка під цією спорудою не занесена до Державного реєстру земель. Більше того, якщо б дана заборона й існувала, то це б було прямим порушенням Конституції України. Статтею 22 Конституції встановлено, що «… Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Серед прав, закріплених Основним законом України, є право власності. Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Таким чином, закони та інші нормативно-правові акти, які визначають порядок реалізації встановлених Конституцією України прав і свобод людини і громадянина не повинні звужувати, заперечувати чи в будь-який інший спосіб обмежувати ці права і свободи.
Не знаю, шановні колеги, чи погодитесь Ви з моїми міркуваннями щодо порушеного питання, але дуже хотілося б закликати Вас замислитися та зробити правильні висновки.
Таким чином, цей матеріал не є керівництвом до дії, а є підставою для міркування та знаходження відповіді на це питання.

СВІТЛАНА ГАВРИЛОВА,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
ВИДАЧА СВІДОЦТВ ПРО ПРИДБАННЯ МАЙНА З ПРИЛЮДНИХ ТОРГІВ (АУКЦІОНІВ) ТА СВІДОЦТВ ПРО ПРИДБАННЯ МАЙНА З ПРИЛЮДНИХ ТОРГІВ (АУКЦІОНІВ), ЯКЩО ПРИЛЮДНІ ТОРГИ (АУКЦІОНИ) НЕ ВІДБУЛИСЯ
Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності.
Нотаріальні дії можна розділити на чотири групи:
нотаріальні дії, спрямовані на посвідчення безспірних прав;
нотаріальні дії, спрямовані на посвідчення безспірних фактів;
нотаріальні дії, спрямовані на забезпечення збереження майна і документів;
нотаріальні дії, спрямовані на надання документу виконавчої сили.
До групи нотаріальних дій, спрямованих на посвідчення безспірних прав, відносяться нотаріальні дії, пов’язані з видачею свідоцтв про право на спадщину, свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися.
Порядок видачі свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги не відбулися, регулюється Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про виконавче провадження», Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 р. № 68/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Закону України «Про нотаріат» придбання житлового будинку (квартири) з прилюдних торгів оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням будинку (квартири) шляхом видачі набувачу свідоцтва про придбання житлового будинку (квартири). Якщо торги не відбулися, свідоцтво про придбання житлого будинку (квартири) видається стягувачеві.
Видача свідоцтва про придбання заставленого майна, яке складається лише з рухомого майна, згідно з п. 244 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, здійснюється за місцем проведення аукціону.
Реалізація предмета іпотеки, на яке звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження»

У журналі «Мала енциклопедія нотаріуса» (МЕН), 2015, № 6, с. 104–106 була опублікована  Правова позиція щодо того, чи має право адвокат вчиняти нотаріальні дії (або звертатися до нотаріуса) від імені особи на підставі договору про надання правової допомоги, а у МЕН, 2016, № 1, с. 217–230 — судова практика із зазначеного питання (рішення місцевого та апеляційного судів).

Пропонуємо Вашій увазі Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України, яка поставила крапку у справі щодо підтвердження повноважень адвоката під час звернення до нотаріуса.

УЗАГАЛЬНЕННЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО ЗНЯТТЯ ЗАБОРОНИ ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА ДЕРЖАВНИМИ ТА ПРИВАТНИМИ НОТАРІУСАМИ НА ПІДСТАВІ УХВАЛ ТА РІШЕНЬ СУДІВ (ЗА ПЕРІОД З 01.01.2011 ПО 30.04.2012)
Метою даного узагальнення є аналіз застосування нотаріусами законодавства при вчиненні такої нотаріальної дії, як зняття заборони відчуження нерухомого майна, виявлення складних і неоднозначних питань, які виникають при вчиненні цієї нотаріальної дії, розробка пропозицій щодо забезпечення єдиної нотаріальної практики, з урахуванням судової практики.
В узагальненні проаналізовано нотаріальну практику зняття заборон відчуження нерухомого майна на підставі ухвал та рішень судів.
У переважній більшості випадків вчинення нотаріальної дії щодо зняття заборон відчуження нерухомого майна відбувалось у зв’язку з припиненням договорів іпотеки (застави).
Слід відмітити той факт, що при проведенні узагальнення головними управліннями юстиції, за винятком Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим (далі — АРК), головних управлінь юстиції у Волинській, Полтавській, Одеській, Сумській, Харківській та Чернігівській областях, у мм. Севас­тополі та Києві, у кількість вчинених нотаріальних дій щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна включались дії нотаріуса як Реєстратора, що полягають у вилученні записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна (далі — Реєстр заборон) та Державного реєстру іпотек.
Неналежним чином здійснено виконання доручення Міністерства юстиції України щодо проведення узагальнення головними управліннями юстиції Дніпропетровської, Миколаївської, Херсонської, Житомирської та Чернівецької областей, що свідчить про низьку виконавську дисципліну відповідальних працівників.
За наслідками опрацювання інформації, наданої головними управліннями юстиції, встановлено, що за період з 01.01.2011 по 30.04.2012 нотаріусами було виконано 738 рішень та ухвал судів, за якими було вчинено 655 нотаріальних дій щодо зняття заборони відчуження нерухо­мого майна. В інших випадках, нотаріуси лише вилучали записи про накладену заборону з Реєст­ру заборон.
Вивченням інформації, наданої головними управліннями юстиції, також встановлено, що нотаріуси не завжди розрізняють зняття заборони відчуження нерухомого майна (далі — майно), як вчинення нотаріальної дії та здійснення нотаріусом повноважень Реєстратора.
Слід мати на увазі, що копії рішень загальних та адміністративних судів, які видаються сторонам, мають бути оформлені відповідно до вимог Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68 (із змінами та доповненнями), Інструкції з діловодства в апеляційному загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 6 січня 2006 року № 1 (із змінами та доповненнями) та Інструкції з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 5 грудня 2006 року № 155 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 15 грудня 2008 року № 134 (із змінами та доповненнями).
Як свідчить проведене узагальнення нотаріальної практики, більшість нотаріальних дій щодо зняття заборони відчуження майна були вчинені нотаріусами у період дії Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 (далі — Інструкція), пунктом 253 якої було встановлено, що нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна за заявами визначеного переліку осіб та на підставі рішень судів про визнання договору застави (іпотеки) недійсним, про розірвання договору довічного утримання (догляду) або спадкового договору, чи визнання їх недійсними.
Для вчинення цієї нотаріальної дії нотаріусу надавались: заява заставодавця (іпотекодавця), заява однієї із сторін договору довічного утримання (догляду) або спадкового договору про зняття заборони у зв’язку з визнанням судом відповідного правочину розірваним або недійсним, з відміткою про те, що рішення набрало законної сили; примірники правочинів, що містили запис про накладені заборони, заява про вилучення обтяження об’єкта нерухомого майна.
Про зняття заборони відчуження майна нотаріуси проставляли відповідні відмітки в Реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів, в Алфавітній книзі обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна,
а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів.
На примірниках правочинів вчинялись посвідчувальні написи про зняття заборони відчуження відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5.
Разом з тим, при вчиненні цієї нотаріальної дії мають місце випадки, коли нотаріуси не приймали до уваги та не виконували вимоги статті 52 Закону України «Про нотаріат», пунктів 253 Інструкції та 5 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок), що свідчить про недбале ставлення до виконання своїх професійних обов’язків.
Зокрема, нотаріуси не здійснювали записи в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій про вчинення нотаріальної дії щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна; не вчиняли посвідчувальні написи про зняття заборони на примірниках правочину; при знятті заборони відчуження нерухомого майна за заявою іпотекодавця, на підставі рішення суду про припинення договору іпотеки, нотаріуси не направляли відповідне повідомлення про зняття заборони кредитору, а також до державного нотаріального архіву стосовно зняття заборони, накладеної нотаріусом, який припинив свою діяльність та передав свої справи на зберігання до державного нотаріального архіву (Житомирська, Дніпропетровська, Одеська, Львівська, Луганська, Хмельницька, Черкаська обл., м. Севастополь).
Деякі нотаріуси Закарпатської області (ХХ­ХХХХ, ХХХХХХ, ХХХХХХ, ХХХХХХ, ХХХХХХ, ХХХХХХ, ХХХХХХ, ХХХХХХ, ХХХХХХ, ХХХХХХ, ХХХХХХ та ін.). вчиняли нотаріальні дії щодо зняття заборон, накладених іншими нотаріусами без перевірки, чи дійсно нотаріус, який накладав заборону, позбавлений можливості вчинити нотаріальну дію щодо її зняття, чим не дотримано вимог пункту 253 Інст­рукції та пункту 5 глави 15 розділу ІІ Порядку.
Аналогічні порушення допущені також нотаріусами Запорізької, Дніпропетровської областей, м. Севастополя.
Так, ХХ.ХХ.2012 приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ХХХХХХ було вчинено три нотаріальні дії щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна на підставі ухвал Господарського суду Автономної Республіки Крим від ХХ.ХХ.2011 та від ХХ.ХХ.2011 щодо затвердження плану санації боржника — юридичної особи та звільнення майна від обтяжень. Незважаючи на те, що заборона відчуження об’єктів нерухомого майна була накладена Феодосійською державною нотаріальною конторою, вищевказані ухвали Господарського суду Автономної Республіки Крим були надіслані для виконання приватному нотаріусу ХХХХХХ. В той же час зазначеними ухвалами не було зобов’язано приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ХХХХХХ вчинити нотаріальну дію щодо зняття заборони відчуження об’єктів нерухомого майна.
Мають місце непоодинокі випадки, коли судами ототожнюються поняття зняття заборони відчуження нерухомого майна як нотаріальної дії та виконання нотаріусом функцій Реєстратора.
Резолютивна частина судових рішень не дає можливості чітко встановити, які саме дії належить вчинити нотаріусу — зняти заборону відчуження як нотаріальну дію чи як Реєстратору вилучити записи з Єдиних та Державних реєстрів, і містить такі формулювання, як:
• «визнати правовідносини, що випливають з іпотечного договору… такими, що припинилися, та зобов’язати нотаріуса виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження предмета іпотеки: домоволодіння …»;
• «визнати договір іпотеки таким, що припи­нив свою дію, зобов’язати зняти відчуження нерухомого майна в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та в реєстрі заборон іпотек /реєстраційний номер обтяження № …/, всіх реєстраторів: приватних нотаріусів, державних нотаріусів та ВДВС області … »; та інше.
У зв’язку з цим, вважаємо за необхідне зазначити наступне.
1. Підстави зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна визначено чинною редакцією статті 74 Закону України «Про нотаріат».
Так, нотаріус знімає заборону відчуження об’єкта нерухомого майна, одержавши:
• повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту);
• повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання;
• звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини.
Крім того, підставою для вчинення нотаріальної дії щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна є також судові рішення, які згідно з частиною п’ятою статті 124 Конституції України є обов’язковими до виконання на всій території України.
При цьому у резолютивній частині судового рішення повинно бути зазначено про визнання зобов’язання, згідно з яким було накладено заборону на відчуження, недійсним, припиненим (розірваним) або виконаним.
На підставі рішень Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального
округу ХХХХХХ були зняті заборони відчуження об’єктів нерухомого майна, які були накладені іншими нотаріусами, а саме:
• на підставі рішень Бабушкінського рай­он­ного суду від ХХ.ХХ.2011, та від ХХ.ХХ.2011 зняті заборони відчуження об’єктів нерухомого майна, які були накладені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ХХХХХХ;
• на підставі рішення Бабушкінського районного суду від ХХ.ХХ.2011 знята заборона відчуження об’єктів нерухомого майна, яка була накладена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ХХХХХХ;
• на підставі рішення Бабушкінського районного суду від ХХ.ХХ.2011 знята заборона відчуження об’єктів нерухомого майна, яка була накладена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ХХХХХХ.
При цьому у приватного нотаріуса ХХХХХХ була відсутня інформація про те, що нотаріуси, якими були накладені заборони відчуження нерухомого майна, позбавлені можливості вчинити таку нотаріальну дію, як зняття заборони.
До нотаріусів на виконання надсилались рішення та ухвали судів, резолютивною частиною яких нотаріуса було зобов’язано вчинити нотаріальну дію щодо зняття заборони відчуження майна, проте нотаріуси здійснювали вилучення запису про накладену заборону з Реєстру заборон без вчинення нотаріальної дії.
Так, ХХ.ХХ.2011 державним нотаріусом Першої ХХХХХХ державної нотаріальної контори ХХХХХХ було вилучено запис про заборону відчуження нерухомого майна з Реєстру заборон на підставі рішення Ленінського районного суду м. Луганська від ХХ.ХХ.2011, в резолютивній частині якого зазначено: «розірвати договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом ХХХХХХ (приватна нотаріальна діяльність припинена в ХХХХ році), та зняти заборону відчуження, що накладена Першою ХХХХХХ державною нотаріальною конторою». Вилучення цього запису було здійснено на підставі заяви про вилучення обтяження об’єкта нерухомого майна, в якій Ленінський районний суд м. Луганська вказав назву документа — «ухва­ла», тоді як подавалося рішення, а в додаткових відомостях — «зняти арешт».
Проведеним узагальненням встановлено, що мали місце випадки, коли місцеві та господарські суди виносили рішення за скаргами на постанову про відмову нотаріусів у вчиненні нотаріальної дії — знятті заборони відчуження нерухомого майна, визнаючи винесені нотаріусами постанови про відмову безпідставними та зобов’язували нотаріуса вчинити нотаріальну дію (АРК, Житомирська, Івано-Франківська, Сумська, Харківська області).
Найбільш поширеними підставами для винесення постанови про відмову у вчиненні цієї нотаріальної дії були:
• відсутність конкретної інформації у резолютивній частині рішення щодо вчинення нотаріусом такої нотаріальної дії, як зняття заборони відчуження нерухомого майна;
• рішенням суду не надавалось право на звернення щодо зняття заборони третій особі (не стороні правочину, у зв’язку із посвідченням якого ця заборона накладалася);
• із заявою про зняття заборони відчуження зверталась особа, яка не уповноважена на подання такої заяви.
2. При виконанні функцій Реєстратора Єдиних та Державних реєстрів нотаріус керується Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерством юстиції від 09.06.1999 № 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 № 85/5) (далі — Положення) та Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410.
Відповідно до пункту 2.1 глави 2 Положення підставою для внесення до Реєстру заборон відомостей про вилучення запису (у випадках, не пов’язаних із вчиненням нотаріальної дії щодо зняття заборони) є заява про вилучення обтяження об’єкта нерухомого майна, що подається Реєстратору:
• судами і слідчими органами у зв’язку із звільненням з під арешту об’єкта нерухомого майна;
• органами державної виконавчої служби у зв’язку із звільненням з під арешту об’єкта нерухомого майна.
При цьому слід мати на увазі, що випадки звільнення судом з під арешту майна передбачені статтею 154 Цивільного процесуального кодексу України, зокрема, у разі скасування заходів забезпечення позову.
Таким чином, при надходженні ухвали суду, постанови слідчого/державного виконавця про зняття накладеного ними арешту, нотаріус як Реєстратор, на підставі заяви про вилучення обтяження об’єктів нерухомого майна, виконує технічну функцію і реєструє (вилучає запис) відомості в Реєстрі заборон.
Що стосується виключення запису про обтя­ження майна іпотекою, то відповідно до пунктів 25, 26 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек запис може бути виключений на підставі рішення суду з обов’язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру:
• відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду;
• порядковий номер запису в Державному реєстрі іпотек — номер, наданий під час реєстрації в Державному реєстрі іпотек, який складається з номера та контрольної суми запису.
Всупереч вимогам Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек ХХ.ХХ.2012 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ХХХХХХ як Реєстратором Єдиних та Державних реєстрів Міністерства юстиції України були вилучені записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек на підставі рішення суду, яким було визнано договір іпотеки припиненим та зобов’язано приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ХХХХХХ виключити із Державного реєстру іпотек запис щодо обтяження нерухомого майна іпотекою, а також зняти заборону щодо відчуження зазначеного у договорі іпотеки нерухомого майна. Як вбачається із судового рішення, у ньому не було зазначено порядковий номер та контрольну суму запису, який підлягає виключенню з Державного реєстру іпотек, а вчинення відповідних дій покладалось на іншого нотаріуса — ХХХХХХ.
Таким чином, порушивши вимоги законодавства та всупереч рішенню суду, нотаріус обмежився діями Реєстратора та вилучив за­пи­си з Єдиних та Державних реєстрів, не вчинивши при цьому нотаріальної дії, як це передбачено статтями 52 та 74 Закону України «Про нотаріат».
На практиці мають місце випадки, коли в процесі банкрутства у відповідності до статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» господарськими судами приймається рішення про визнання боржника банкрутом і виноситься відповідна постанова, в якій зазначається про скасування арешту, накладеного на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника.
Слід мати на увазі, що рішення господарського суду про визнання боржника банкрутом є підставою для припинення існуючих обтяжень нерухомого майна боржника і виконується згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Висновки і пропозиції:
1. Проведене узагальнення нотаріальної практики щодо вчинення нотаріусами України такої нотаріальної дії, як зняття заборони відчуження нерухомого майна на підставі ухвал та рішень судів свідчить, що вищевказані помилки та недоліки, як правило, є типовими для нотаріусів усіх регіонів.
В переважній більшості порушення допускаються нотаріусами, які мають низький рівень професійної підготовки і пояснюються відсутністю у них знань чинного законодавства.
2. За результатами проведеного узагальнення можна зробити висновок, що зняття заборони відчуження нерухомого майна на підставі ухвал та рішень судів, зазвичай, ускладнюється нечітким формуванням резолютивної частини ухвали чи рішення суду.
3. У разі неможливості зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріусом, який наклав цю заборону, відповідні обставини, якими можуть бути відпустка, тимчасова втрата праце­здатності, тимчасове зупинення або припинення нотаріальної діяльності, мають перевірятися за інформацією головних управлінь юстиції.
Департамент нотаріату, банкрутства
та функціонування центрального
засвідчувального органу

ОЛЕНА САМОЩЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
«ЛИСТИ ЩАСТЯ» ВІД ПОДАТКОВОЇ
Пройшов іще один податковий рік, здано декларації, сплачено податки. Думалося, можна видихнути з полегшенням… Але не так сталося, як гадалося. З початку серпня 2012 р. районні податкові інспекцій стали звертатися до приватних нотаріусів із листами про надання інформації. І хоча листи за текстом різняться, вимога одна: надати перелік витрат, пов’язаних з організацією нашої роботи, та документально підтверджені витрати. Як правило, такі листи надсилаються нотарям, у яких витратна частина складає більше 80 % від доходу. Отже, наскільки правомірні таки вимоги?
Практично всі звернення до нотаріусів містять посилання на ст. 20 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) в цілому і лише іноді на пп. 1.6 ст. 20 та на статті 73, 78, 176 чи окремі їх пункти. У перелічених статтях ПКУ іде мова про право органів державної податкової служби отримувати інформацію від платників податків. Але все ж таки робити це податківці зобов’язані в порядку, встановленому законами або ПКУ.
Стаття 20 ПКУ визначає права органів державної податкової служби, а пп. 1.6 цієї статті — право податкової інспекції «отримувати безоплатно від платників податків, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом».
Стаття 73 ПКУ «Отримання податкової інформації органами державної податкової служби» встановлює:
«Порядок подання інформації органам державної податкової служби визначається Кабінетом Міністрів України.
Органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження».
Стаття 78 ПКУ «Порядок проведення документальних позапланових перевірок» указує на те, що така перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з певних обставин, серед яких першою названо:
«За наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту».
У статті 176 ПКУ «Забезпечення виконання податкових зобов’язань» зазначено:
«На вимогу органу державної податкової служби та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов’язані пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку».
27.12.2010 була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 1245 «Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом». 28.09.2011 Кабінет Міністрів України вніс зміни і доповнення постановою № 1007. Відповідно до цієї постанови, письмовий запит про подання інформації надсилається суб’єкту інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

З початку 2015 року Державна міграційна служба України почала видавати паспорти громадян України для виїзду за кордон, які містять біометричні дані.

Ця тема викликає неабияку зацікавленість із боку юристів, а особливо нотаріусів, адже встановлення особи перед тим як вчинити нотаріальну дію, посвідчити правочин (будь-то договір чи заповіт тощо) є дуже важливою та відповідальною процедурою, а тому кожному професіоналу слід знати основні положення, що стосуються видачі та використання біометричних документів.

За даними Всесвітньої організації цивільної авіації з кожним роком біометричні паспорти поширюються світом. Зараз уже більше ніж 193 країни, які є членами ООН, видають такі документи. Більшість цих країн зберігають на документах відбитки пальців і зображення особи, інші використовують лише оцифроване фото власника документа.

Для власників біометричних паспортів зручність полягає у тому, що мандруючи до таких країн, як США, Великобританія, Сінгапур, Португалія, Нова Зеландія, Японія, Індонезія і Німеччина, вони можуть пройти процедуру паспортного контролю в автоматичному режимі.

Серед переваг від впровадження біометричних паспортів слід зазначити те, що, по-перше, Україна убезпечить себе від проявів злочинності та міжнародного тероризму, а по-друге, зробить крок на шляху до безвізового режиму з ЄС.

Отже, розглянемо основні питання, що виникають у спеціалістів та у пересічних громадян щодо біометричних документів, та зробимо акцент на біометричних паспортах.

Якими нормативними актами врегульовано видачу біометричних паспортів?

Видачу біометричних паспортів врегульовано такими нормативно-правовими актами:

Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі — Закон № 5492), який набрав чинності 06.12.2012, та діє зі змінами, внесеними згідно із Законами від 05.07.2012 № 5067-VI,  від 04.07.2013 № 399-VII,  від 17.09.2013 № 568-VII,  від 13.05.2014 № 1262-VII,  від 22.07.2014 № 1601-VII;

постановами Кабінету Міністрів України:

від 07.05.2014 № 152 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення»;

від 07.05.2014 № 153  «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм»;

від 07.05.2014 № 154  «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення проїзного документа біженця з безконтактним електронним носієм»;

від 12.11.2014 № 622 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення посвідчення члена екіпажу»;

від 26.11.2014 № 669 «Про затвердження Порядку отримання, вилучення з Єдиного державного демографічного реєстру та знищення відцифрованих відбитків пальців рук особи»;

від 23.09.2014 № 486 «Про затвердження зразка та технічного опису бланка службового паспорта України з безконтактним електронним носієм»;

від 23.09.2014 № 487 «Про затвердження зразка та технічного опису бланка дипломатичного паспорта України з безконтактним електронним носієм»;

Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито»;

наказом Міністерства внутрішніх справ від 26.11.2014 № 1279 «Про затвердження зразка заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» тощо.

Що таке біометричні дані?

Біометричні дані — це сукупність даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб (біометричні дані, параметри — відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук).

Що таке Єдиний державний демографічний реєстр?

Єдиний державний демографічний реєстр (далі — Реєстр) — це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Яка інформація вноситься до Реєстру?

ГОЛОВНЕ управління юстиції у Львівській області
ЩОДО ПРАВОВСТАНОВЛЮВАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО
Головне управління юстиції у Львівській області, на підставі Положення про Головні
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, доводить до Вашого відома наступне:
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до вимог ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
У відповідності до вимог п. 1 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.
Право власності на житловий будинок, квар¬тиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укла¬деним відповідно до вимог законодавства, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.
Звертаємо Вашу увагу, що Методичними рекомендаціями щодо державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна на підставі рішень судів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2009 № 914/5 та п. 10 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєст¬рації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, передбачено, що рішення суддів про визнання прав власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна.
Слід зазначити, що Цивільним процесуальним кодексом України та Господарським процесуальним кодексом України передбачено, що одним із засобів вирішення спору є мирова угода, яка може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета спору.
Відповідно до ст. 175, 205 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 78, 121 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє (виносить) ухвалу про закриття провадження у справі.
Враховуючи вищенаведене та вимоги п. 11 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, мирова угода, затверджена ухвалою суду є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності.
Додатково нагадуємо, що згідно ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов’язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

XXVI Международный конгресс нотариата, Марракеш, Марокко, октябрь 2010 год
РЕЗОЛЮЦИЯ ПО ТЕМЕ I
«СОТРУДНИЧЕСТВО НОТАРИАТА С ГОСУДАРСТВОМ ПЕРЕД ЛИЦОМ НОВЫХ ВЫЗОВОВ ОБЩЕСТВА: ПРОЗРАЧНОСТЬ ФИНАНСОВЫХ РЫНКОВ, ОТМЫВАНИЕ КАПИТАЛОВ, УРБАНИЗАЦИЯ И ОХРАНА ОКРУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ»
ВЫВОДЫ
Латинский нотариус как публичное должностное лицо или чиновник, действующий по уполномочию суверенной власти государства при осуществлении официального засвидетельствования, является привилегированным доверенным третьим лицом, призванным сотрудничать с самим государством перед лицом новых вызовов общества в интересах устойчивого развития и общего блага.
Корпоративные нотариальные организации, получающие и упорядочивающие информацию о нотариусах, служат каналом институциональной коммуникации, наиболее подходящим для этого сотрудничества.
Превентивная правовая защита, в основе которой лежит публичный нотариальный документ, превалирует над нерегулируемыми документальными системами, не гарантирующими действенность прав.
I. Прозрачность финансовых рынков
В том, что касается прозрачности финансовых рынков, Комиссия считает:
1. Что нотариус не является главным участником финансовых рынков.
2. Что финансовый рынок должен быть регулируемым и подлежать эффективному контролю.
3. Что регулирование не является препятствием для рынков.
Что общее благо не может основываться на финансовых инструментах, создаваемых на саморегулирующемся, нерегулируемом или мало регулируемом рынке, при наличии ложного убеждения в том, что правила представляют собой тормоз для эффективного развития системы, а отсутствие правил является смазкой для рынка.
Наоборот, Комиссия считает: что отсутствие правил и контроля за правилами благоприятствует оппортунистическому поведению, целью которого являются получение эгоистических выгод и нанесение ущерба честным людям в общих интересах и для устойчивого и уравновешенного экономического развития.
4. Что финансовые рынки должны подпадать под действие правил об эффективности, прозрачности и правдивости и что долг государства контролировать финансовую деятельность.
5. Что нотариальные коллегии и организации сотрудничают с государством в деле обеспечения безопасности сделок и предлагают свое сотрудничество в финансовых вопросах.
6. Что публичный нотариальный документ предпочтителен для учреждения ипотеки по сравнению с системой, в которой отсутствует превентивная правовая защита, как продемонстрировал финансовый кризис subprime [субстандартных кредитов] в США, в ходе которого было обнаружено следующее: недостатки и подлог ценных бумаг, незнание заемщиками содержания договоров, незащищенность потребителя, запутанность и сложность договоров.
Все перечисленное — это случаи, которые не происходят при участии нотариуса.
7. Что деятельность по предоставлению ипотечных кредитов требует от финансовых организаций благоразумия, а от заемщиков размышления.
Заемщики могут воспользоваться преддоговорным сроком на размышление до подписания нотариального документа и должны знать содержание договоров, которые они принимают и которые нотариус разъясняет в порядке защиты потребителей.
8. Что недвижимое имущество, являющееся предметом залога в пользу банков, должно подлежать предварительной объективной оценке, выполняемой независимой организацией.
9. Что нотариат имеет два явных преимущества:
полная гарантия и безопасность при продаже недвижимости или учреждении ипотеки с участием нотариуса по сравнению с полным отсутствием формальных обязательств в отношении уступки правовых титулов, связанных с финансами и участием в обществе;
полная реальность, лежащая в основе заключаемой в присутствии нотариуса сделки по учреждению ипотеки, по сравнению с возникающей при последовательном оформлении правового титула отчужденностью и разъединением между передаваемым титулом и его реальным обеспечением.
10. Что новые технологии являются адекватным инструментом для ведения нотариальной деятельности.
ІІ. Отмывание капиталов
Поскольку нотариат предлагает обществу выполнять свойственную ему работу по проверке публичных документов, актов и реестров для установления документального следа (рареr trail) и является хранителем «входной двери в сферу законности», устанавливая личность субъектов договорных юридических отношений, получая «сигналы тревоги» и сотрудничая с целью обеспечения общественных интересов, безопасности и порядка на рынке; поскольку возложенный на нотариуса контроль за отмыванием денег должен быть возможным, так как речь идет об исполнении обязанности знать структуру имущества и контроля и устанавливать личность действительного собственника в последней инстанции (beneficial owner [собственник-бенефициар]); поскольку этот режим не должен предусматривать для нотариуса обязанность получать результаты исследования, так как это типичная функция правоохранительных органов, Комиссия предлагает:
1. Обдумать выгоды сотрудничества нотариусов с государством и гражданским обществом в области борьбы с тревожным ростом преступности и ее проникновения в экономические структуры, тем более что функции нотариуса вкупе с его независимостью и особой компетенцией позволяют ему оказывать важную услугу по контролю за законностью.
2. Исходить из того, что участие нотариуса как публичного должностного лица или чиновника и связанного законом субъекта является для государства существенным в деле борьбы с отмыванием капиталов, налоговым мошенничеством и тероризмом.
3. Чтобы нотариальные корпоративные организации каждой страны приняли решение о создании в своих рамках централизованных органов по предотвращению отмывания капиталов.
Эти нотариальные органы:
во-первых, гарантируют анонимность нотариуса на протяжении всего процесса и сводят к минимуму риск предъявления ему обвинений;
во-вторых, координируют деятельность всех нотариусов государства по оптимизации эффективности системы;
в-третьих, устанавливают стандарты разъяснения и адаптации нормативных документов об отмывании капиталов, участвуют в подготовке нотариусов по данному вопросу и помогают нотариусам в их деятельности;
в-четвертых, обеспечивают укрепление, интенсификацию и необходимое ориентирование сотрудничества нотариата с компетентными органами, отвечающими за контроль над отмыванием капиталов.
4. Чтобы Международный союз латинского нотариата развивал отношения с компетентными международными организациями для улучшения работы нотариата в борьбе с отмыванием капиталов.
5. Считать, что нотариат не обязан проводить мероприятия по расследованию, входящие в компетенцию правоохранительных и судебных органов: действия нотариуса будут эффективными, только если его участие в процедуре отслеживания будет ограничиваться документальным путем — изучением и толкованием официальных актов, государственных документов и реестров (рареr trail).
6. Уважать принципы «пропорциональности и устойчивости» обязанностей, возложенных на нотариусов в деле установления личности, в связи с чем законодателям предлагается принять модели, соответствующие функциям и сфере компетенции нотариусов, учитывающие специфику их работы и исходящие из их способности анализировать и толковать государственные реестры и документы.
7. Активизировать разработку максимально точных и объективных критериев определения наличия отклонений и оснований для подозрений и периодически обновлять эти критерии.
8. Предусматривать все юридические документы, цели, контрольные механизмы и процедуры с соблюдением гарантий гражданина на основе принципа превентивной законности, в соответствии с которым государственные органы могут использовать личные данные только в рамках конкретного и четко определенного регламентирования целей и процедур, адекватных и неизбыточных.
9. В отношении обязанности хранить тайну опираться на совесть и убеждение, считать, что заверение сомнительных операций не является нарушением этой обязанности ввиду превалирования общего блага, а также того, что эта обязанность основывается на исполнении закона и на принципе личной ответственности.
10. Чтобы национальные законодатели обеспечили анонимность нотариусов, так как в условиях уголовной и террористической деятельности возникает абсолютная необходимость гарантирования физической безопасности нотариуса, сотрудничающих и связанных с ним лиц.
III. Урбанизация и охрана окружающей среды
Каждое государство в ходе своего развития должно брать на себя определенные обязательства, например, демографические, включая рост населения, изменение равновесия, уплотнение, социальное рассеивание или истребование имущества в судебном порядке. Речь идет о довольно старой проблематике, на которую государства дали ответ, введя соответствующие градостроительные правила. Ввод в действие этих правил связан с капитальным трудом, необходимым для устойчивого развития страны и поддержания общественного мира.
Однако осуществление упорядоченного градостроительства преследует также и вторую цель, цель защиты окружающей среды. Эти два понятия тесно связаны между собой, поскольку ограничение городских территорий позволяет экономить энергию за счет использования наиболее приспособленных систем отопления, ослабить зависимость от автомобиля и сохранить прилежащие сельскохозяйственные земли.
Государства должны ориентировать свои нормы на проведение политики, благоприятствующей устойчивому развитию. Это понятие определяется как «развитие, отвечающее потребностям сегодняшнего дня без умаления способности будущих поколений удовлетворять свои собственные потребности».
Эта новая миссия является приоритетной для многочисленных государств, которые уже включили ее в свои конституции. Нотариус в силу своего статуса и общей миссии, возложенной на него государством, является важным действующим лицом при проведении различных политических курсов государства в области урбанизации и охраны окружающей среды.
Географическое распространение нотариата по всей территории, включая сельские районы, ставит его в глазах местных органов в привилегированное положение при подготовке градостроительных планов и принятии мер по защите определенных уязвимых сельских районов.
В сфере урбанизации и охраны окружающей среды получение информации, необходимой для совершения актов, и знание нормативных документов делают из нотариуса доверенное третье лицо для каждой из сторон, которые благодаря нотариусу располагают достоверными сведениями о законности строительства, возможности застройки земельных участков и применимых нормах охраны окружающей среды.
Эта функция нотариуса как доверительного советчика представляет собой важный инструмент побуждения и развития, так как она позволяет продвигать ценности, имеющие большое значение для охраны окружающей среды.
С этой целью нотариат предлагает подготовить документацию, позволяющую подтвердить, что стороны были проинформированы о вопросах экологии и взяли на себя конкретные обязательства по охране окружающей среды. Международный союз латинского нотариата предлагает всем государствам, как являющимся, так и не являющимся членами Союза, соблюдать принцип экологической эквивалентности.
В силу этого принципа лица, компании и прочие организации, занимающиеся экономической, промышленной и иной деятельностью в какой-либо стране, должны будут выполнять в ней по меньшей мере такие же требования охраны окружающей среды, как и те, которые действуют в их собственных странах, в том числе в отношении использования воды, атмосферы, почвы и переработки отходов.
Эти требования должны быть направлены на то, чтобы избегнуть ситуации, при которой рентабельность инвестиций может основываться на политике, не предусматривающей охрану окружающей среды и здоровья людей.
И, наконец, необходимо подчеркнуть, что всякая политика, служащая на пользу окружающей среды, а также частных лиц и предприятий, будет иметь благоприятный результат, только если частные лица и предприятия имеют неоспоримое и безусловное право собственности, позволяющее им осуществлять необходимые капиталовложения со всей безопасностью.
Всемирный нотариат помнит о своем обязательстве по оформлению правового титула на землю во всех местах, где это необходимо, и особенно в развивающихся странах.