ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
президент Асоціації приватних нотаріусів
Харківської області, шеф-редактор
науково-практичного журналу
«Мала енциклопедія нотаріуса»

Юрій МИЦА,
кандидат юридичних наук,
перший заступник директора
з економіко-правових питань
ТОВ «Будівельна компанія
«Укртехносфера»

Інна СПАСИБО-ФАТЄЄВА,
доктор юридичних наук,
професор кафедри цивільного права №1
Національної юридичної
академії України імені Ярослава Мудрого,
член-кореспондент Академії правових наук України

СКЛАД СПАДЩИНИ1
Стаття 1218. Склад спадщини
1. До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкове право є складовою цивільного права, цивільно-правовим інститутом, тому воно має оперувати загальними поняттями цивільного права, передбачати цивільно-правові механізми здійснення прав суб’єктами спадкових правовідносин. Утім, у спадковому праві існують спеціальні терміни та своєрідні правові механізми реалізації його норм. Передусім це стосується поняття спадщини, визначення якої у книзі шостій ЦК не надається, а в ст. 1218 лише зазначається склад спадщини, до якої входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
1. Спадщина як юридична категорія
1.1. Виходячи з того, що терміном «спадщина» охоплюються всі права та обов’язки, тобто їх комплекс, спадщина являє собою єдине ціле. Якщо ч. 1 ст. 190 ЦК під майном розуміє майнові права та обов’язки , немає підстав відвертати бачення спадщини як різновиду майна. Це надає можливість віднести спадщину до об’єктів цивільних прав.
Однак у ст. 177 ЦК вона серед об’єктів не позначена, хоча це не заважає тому, щоб її розцінювати як об’єкт права, оскільки перелік об’єктів, наданий у ст. 177 ЦК, не вичерпний.
1.2. На користь бачення спадщини в якості об’єкта права слід навести вживання в ЦК термінології «частка» та/або «частина» у спадщині, «поділ» та «перерозподіл» спадщини, «управління спадщиною», «право на спадщину» (його оформлення — глава 89). Тобто, якщо замінити слово «спадщина» словом «майно», то сутність правовідносин при цьому не зміниться. Як існує частка в майні, так існує й частка у спадщині;
є право на майно, є й право на спадщину.
1.3. Іноді в ЦК вживається вираз «спадкове майно» (статті 1279, 1284), і тоді, якщо «спадщина» і «майно» є поняттями тотожними, то «спадкове майно» буде «масло масляне». Проте правники виходять із синонімічності термінів «спадкова маса», «спадщина», «спадкове майно» .
У ЦК використовується й неприйнятна для розуміння спадщини як майна термінологія, наприклад, «відкриття спадщини» (ст. 1220). Якщо замінити слово «спадщина» словом «майно», це приведе до непорозумінь.
1.4. Разом з тим спадщина як об’єкт фігурує лише в книзі шостій ЦК, що наводить на думку про неї як про «локальний об’єкт». Дійсно, зі спадщиною не можуть укладатися правочини, її не можна продати, поміняти тощо, хоча стверджувати про її обмежену оборотоздатність також, напевно, не вірно, бо вона перебуває в обороті. Більше того, вона і призначена саме для цього, але єдиним способом — шляхом прийняття спадщини, унаслідок чого відбувається правонаступництво.
1.5. На відміну від майна (яким за ст. 190 ЦК є речі, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки), спадщину складають тільки майнові права та обов’язки. Речі як такі до її складу не входять.
Якщо при спадкуванні має місце правонаступництво (універсальне), що відбувається внаслідок переходу прав та обов’язків (спадщини) від спадкодавця до спадкоємців, а про правонаступництво можна говорити лише стосовно прав та обов’язків, а не речей, тоді здається вірним визначення спадщини, надане в ст. 1218 ЦК. І навпаки, якби законодавець визначав спадщину як речі та права й обов’язки, то це містило б вади, адже не можна говорити про правонаступність у речах, а лише в правах.
Увага! Те, що ЦК визначає склад спадщини лише як сукупність прав та обов’язків, виключає з її складу речі, на які у спадкодавця не було прав. Тобто до складу спадщини не потрапляє самочинно збудоване майно, на яке спадкодавець не набув права власності та інше майно у відсутність прав на нього.
Отже, фізичної наявності у спадкодавця (в його господарстві, в його оточенні) речей, якими він користувався, не достатньо. Для спадкування єдиним показником входження до складу спадщини є наявність прав на це майно.
Увага! Спадщина є особливим об’єктом цивільного права, що складається з майнових прав та майнових обов’язків. Інакше кажучи, до складу спадщини входить не квартира або будинок, а право на них; не автомобіль, а право на автомобіль; не комп’ютер, а право на комп’ютер тощо.
1.6. Спадщина є визначальною категорією для спадкування в цілому, оскільки за її відсутності спадкування не відбувається. При складанні заповіту визначається те, право на яке майно заповідається. Але це не обов’язково. Заповіт може не містити такої конкретики (наприклад, зазначається, що спадкодавець заповідає «все своє майно»). В останньому випадку не виникає проблем стосовно його складу.
Якщо ж у заповіті вказується на спадкування конкретного майна, але згодом воно перестало існувати фізично або юридично, про його спадкування вже йтися не може.
1.7. Відсутність спадщини може бути виявлена після смерті спадкодавця, наприклад, особа заповіла своє майно, але згодом вона його продає або дарує. Відтак, це майно на день відкриття спадщини не входить до її складу, а тому спадкоємці не можуть на нього претендувати.
Зазвичай говорять про спадковий актив та спадковий пасив як складові спадщини. Спадковий актив становлять права, а спадковий пасив — відповідно обов’язки спадкодавця.
2. Спадковий актив
2.1. Спадковим активом є права. Вказівка в ЦК на те, що до спадщини входять права, потребує й з’ясування того, якими є ці права.
2.2. Насамперед це майнові права, хоча ані в ст. 1216, ані в ст. 1218 ЦК України безпосередньо не зазначається, що спадщину складають саме майнові права та обов’язки. Це дає підставу думати, що спадкуватися можуть всі права — як майнові, так і особисті немайнові. Натомість перехід прав до спадкоємців означає їх оборот, а особисті немайнові права тісно пов’язані з особою — їх носієм — і тому не
є оборотоздатними, що й виключає їх за загальним правилом зі складу спадщини (п. 1 ч. 1 ст. 1219 ЦК).
2.3. Водночас не всі майнові права переходять до спадкоємців, тобто не всі вони входять до складу спадщини, адже є майнові права, тісно пов’язані з особою, наприклад, право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (п. 3 ч. 1 ст. 1219 ЦК).
2.4. Існують і такі майнові права та обов’язки, які спроможні переходити у спадщину, але їх перехід може бути обмежений на підставі прямої вказівки закону. Прикладом слугує ст. 1227 ЦК, за якою перелічені в ній права вимоги (виплати нарахованих, але не отриманих спадкодавцем сум заробітної плати, стипендії, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом тощо) підлягають виплаті лише членам сім’ї спадкодавця, тобто незалежно від того, чи є вони спадкоємцями (наприклад, за наявності заповіту на іншу особу вони спадкоємцями не будуть, або ж члени сім’ї не збігаються зі спадкоємцями першої черги), вони спадкуватимуть майнові вимоги виплати зазначених сум. І лише в разі відсутності членів сім’ї вказані майнові вимоги входитимуть до складу спадщини.
2.5. Згідно з ч. 2 ст. 190 ЦК майнові права є правами речовими. Однак майнову природу мають не тільки речові, а й зобов’язальні права, адже такими є права, що має особа внаслідок укладення нею договору (наприклад, позики, купівлі-продажу тощо). Особа може вимагати й відшкодування заподіяної їй майнової шкоди. І це право також, безсумнівно, є правом майновим.
Увага! До майнових прав належать речові та зобов’язальні права. Речовими правами є право власності та права на чужі речі. Зобов’язальними — договірні та недоговірні права.
2.6. Зазвичай успадковується насамперед право власності, адже основною метою спадкування є набуття спадкоємцями права власності на майно спадкодавця.
2.7. Існують певні особливості спадкування залежно від об’єкта права власності.
• Якщо до складу спадщини входять права на майно, обмежене в обороті, зокрема зброя (ст.178 ЦК), з урахуванням Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 р. № 2471-XII, якою встановлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, спадкоємці мусять одержати спеціальний дозвіл для можливості здійснення ними права на майно, перелік якого наведено в додатку 2 до вказаної Постанови.
Згідно з Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженою Наказом МВС України від 21.08.1998 р. № 622, якщо після смерті спадкодавця залишилася нагородна, нарізна вогнепальна та інша зброя армійських зразків, мисливська нарізна або гладкоствольна вогнепальна зброя, пневматична та холодна зброя, вона протягом п’ятиденного строку повинна бути здана в органи внутрішніх справ на тимчасове зберігання — до вирішення питання про спадкування майна (але на строк не більше шести місяців).
Якщо хтось зі спадкоємців бажає стати власником такої зброї, то він повинен її зареєструвати на своє ім’я у встановленому порядку. У випадках, якщо серед спадкоємців немає осіб, які можуть мати або мають право на зберігання зброї, зброя померлого власника повинна бути в місячний строк продана чи подарована особі, яка має відповідний дозвіл органів внутрішніх справ на придбання зброї.
Нагородна короткоствольна вогнепальна нарізна зброя (пістолети, револьвери) може бути залишена у власності спадкоємців після приведення її у стан, не придатний для стрільби в майстернях з ремонту зброї.
Морські кортики, які зберігають морські офіцери без спеціального дозволу, після смерті їх власників мають бути безоплатно здані у військові комісаріати або в органи внутрішніх справ.
На відміну від наведеного вище порядку Закон України «Про державні нагороди» від 16.03.2000 р. встановив особливий порядок спадкування відзнак «Іменна нагородна зброя». Відповідно до статей 9 та 18 цього Закону зброя залишається у сім’ї померлого.
Згідно з Наказом МВС України від 13.06.2000 р. № 379 працівникам суду та правоохоронних органів надано право на придбання у приватну власність пристроїв, які стріляють гумовими кулями (револьвер «Галченя» — аналог револьверу «Smith & Wesson» та пістолет «Перемога» — аналог пістолета «Макарова»). Оскільки наведений Наказ визначає долю лише вогнепальної, пневматичної та холодної зброї, постає питання щодо правового режиму згаданих пристроїв.
На нашу думку, оскільки для придбання пристроїв для стрільби гумовими кулями необхідний відповідний дозвіл, право власності можуть мати лише певні категорії осіб, то відповідно на ці пристрої повинен поширюватися і спеціальний порядок набуття у власність після смерті особи. Якщо серед спадкоємців немає осіб, які можуть і бажають отримати дозвіл на неї, вона повинна реалізовуватися через систему комісійної торгівлі, а кошти спадкуватися на загальних підставах.
• Певні особливості має спадкування майна, яке спадкодавець отримав від держави безоплатно або на пільгових умовах у порядку соціального захисту. Ідеться про такі категорії громадян, які потребують особливого соціального захисту (інваліди Великої Вітчизняної війни й інваліди праці; особи, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи чи стали інвалідами внаслідок політичних репресій, тощо). Це майно включає автомобілі з ручним управлінням, мотоколяски та ін.
Умови спадкування транспортних засобів, які були надані згаданим вище категоріям громадян, передбачені п. 16 Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення інвалідів автомобілями» від 19.07.2006 р. № 999. Попередньою редакцією Постанови (від 08.09.1997 р. № 999) передбачалося, що автомобіль, який було отримано безоплатно або на пільгових умовах, після смерті власника повертається органу соціального захисту. Однак згодом до Постанови було внесено суттєві зміни, згідно з якими після смерті інваліда автомобіль головним управлінням соціального захисту або управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, строк експлуатації якого більше ніж 10 років, залишається члену сім’ї, який на час смерті інваліда проживав та був зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда. Названа Постанова передбачає випадки викупу автомобіля членами сім’ї інваліда, повернення їм внесеної інвалідом суми за нього, вилучення (повернення) автомобіля органами соціального захисту у повному комплекті .
• Спадкоємці, що успадкували культурні цінності, відповідно до Положення про Державний реєстр національного культурного надбання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1992 р. № 466, зобов’язані забезпечити їх схоронність.
• Щодо спадкування земельних ділянок див. коментар до ст. 1225 ЦК.
• Не забороняється спадкування валютних цінностей. Згідно зі ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 громадяни України можуть бути власниками валютних цінностей, а відтак — отримати їх у спадок. Між тим здійснення інвестицій за кордон, у тому числі отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину, потребує індивідуальної ліцензії.
• Спадкування прав на майно, що перебуває за межами України, а також майнових прав з різних договорів, які укладав померлий за межами України, відбувається згідно зі ст. 70 Закону «Про міжнародне приватне право» за правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Натомість права на таке майно можуть істотно відрізнятися від прав на аналогічне майно за українським законодавством. Проте перепон для позначення їх у складі спадщини не існує.
• Слід вказати на певні особливості спадкування майна, що перебуває у спільній сумісній власності: до складу спадщини входить не все це майно, адже воно перебуває в особливому правовому режимі, бо належить подружжю, а не одному з них. Логічно було б указати, що після смерті одного з подружжя спадкується лише те майно, право на яке він мав за життя. Утім, складність полягає в тому, що обидва з подружжя мали право на майно в цілому і це право спільної сумісної власності, тобто таке право, яке не припускає поділу на частки, щоб визначитися з тим, щó кому з них належить (ч. 1 ст. 368 ЦК). І якщо в ст. 371 ЦК йдеться про можливість звернення стягнення на частку майна, що є спільною сумісною власністю, шляхом виділу частки з такого майна, то в ст. 1226 ЦК, не враховуючи ці тонкощі, вже вказується на спадкування частки в праві спільної сумісної власності, що суперечить самій сутності цього права.
• Щодо інших речових прав, тобто прав на чужі речі, то до складу спадщини входять сервітути (ч. 6 ст. 403 ЦК), як правило, земельні; емфітевзис (ч. 2 ст. 407 ЦК) та суперфіцій (ч. 2 ст. 413 ЦК).
• Стосовно сервітутів слід зробити таке застереження: земельні сервітути входять до складу спадщини, оскільки вони стають властивістю земельної ділянки і є невідривною її характеристикою поряд з її розміром, місцем розташування тощо. Особистий сервітут (наприклад, право особи на проживання у певному приміщенні) до складу спадщини особи, яка наділена цим правом, не входить, бо саме їй надавався цей сервітут. Навпаки ж, до складу спадщини власника майна, щодо якого встановлене сервітутне право, входить обов’язок не порушувати право суб’єкта сервітуту, тобто особи, яка проживає в чужому приміщенні.
• Суперфіцієм згідно зі ст. 413 ЦК є право користування чужою земельною ділянкою для забудови. Це право слід відрізняти від права постійного користування земельною ділянкою, що регулюється Земельним кодексом України (далі — ЗК). Суб’єктом останнього не можуть бути фізичні особи (ч. 2 ст. 92 ЗК), тому воно не входить до складу спадщини. Суперфіцій необхідно відрізняти й від права на оренду (земельної ділянки, приміщення тощо), яке не є речовим правом, але воно успадковується як майнове право, оскільки зі смертю як орендаря, так і орендодавця договір оренди не припиняється.
• Володіння за загальним правилом не успадковується. Водночас слід ураховувати, що законне володіння може переходити до спадкоємців, хоча в складі спадщини воно не зазначається. Прикладом може слугувати володіння як право особи на річ, якою вона відкрито володіє протягом певного часу з метою набуття права власності на неї за набувальною давністю. Якщо ж ця особа помирає, і в неї не виникло право власності на цю річ унаслідок того, що не вистачило строку, який вимагається законом для цього, то її спадкоємці можуть, продовжуючи відкрито користуватися річчю, набути права власності на неї зі спливом необхідного строку. При цьому строк, протягом якого спадкодавець володів такою річчю, додаватиметься до строку володіння нею вже спадкоємцями (ч. 2 ст. 344 ЦК).
•Зобов’язальні права також входять до складу спадщини, адже до спадкоємців переходить право вимоги до кредиторів померлого за виключенням деяких (наприклад, право довірителя — п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Зобов’язальні права вимоги відшкодування заподіяної померлому шкоди до складу спадщини не входять (п. 3 ч.1 ст. 1219 ЦК) .
Увага! Корпоративні права входять до складу спадщини, але не як такі, а як частка в статутному (складеному) капіталі, оскільки корпоративні права є змістом корпоративних правовідносин, а частка в статутному капіталі, як і акції, є об’єктом цих правовідносин.
При цьому в цих відносинах корпоративні права приховуються за правом на частку/акції, адже в набувача частки/акції виникають такі ж корпоративні права, які мав відчужувач .
Увага! Засновник установи не має ніяких майнових прав відносно установи, а отже, до складу спадщини не можуть бути включені ніякі майнові права засновника установи. Водночас, ураховуючи, що до складу спадщини включаються не тільки права, а й обов’язки (ст. 1218 ЦК), до неї може бути включено обов’язок спадкоємця щодо передачі установі майна, визначеного в заповіті, який визнається установчим актом (ст. 87 ЦК).
Майно приватного підприємства входить до складу спадщини як єдиний майновий комплекс за наявності певних умов.
• Серед майнових прав варто назвати й права на результати інтелектуальної діяльності, тобто інтелектуальної власності. При цьому мають місце особливості спадкування майнових прав інтелектуальної власності залежно від об’єктів.
Так, згідно зі ст. 446 ЦК строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом. А за ч. 2 ст. 448 ЦК право автора на одержання грошової суми в розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором, переходить до спадкоємців автора твору та спадкоємців цих спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір, установленого статтею 446 цього Кодексу.
Статтею 456 ЦК визначаються строки чинності суміжних майнових прав, які становлять 50 років.
Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років; на корисну модель — через десять років; на промисловий зразок — через п’ятнадцять років; на торговельну марку — через десять років (статті 465, 496 ЦК), що відліковуються від дати подання заявки на відповідний об’єкт в установленому законом порядку .
Строк чинності виключних майнових прав на компонування інтегральної мікросхеми спливає через десять років, що відліковуються від дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 475 ЦК); на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду — через тридцять п’ять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав (ч. 3 ст. 488 ЦК).
3. Спадковий пасив
3.1. Майнові обов’язки також входять до складу спадщини. Законодавець не визначає поняття майнових обов’язків, однак можна навести такий перелік майнових обов’язків, які входять до складу спадщини:
– майнові обов’язки за договорами — сплатити певну суму, виконати певну роботу, надати послуги, передати майно, за певними виключеннями. Так, не переходять у спадщину, а отже, не входять до складу спадщини обов’язки управителя майна, оскільки з його смертю договір управління майном припиняється (п. 5 ч. 1 ст. 1044 ЦК);
– майнові обов’язки недоговірної природи — відшкодування заподіяної спадкодавцем шкоди, сплата винагороди за обіцянкою спадкодавця (глава 78 ЦК);
– майнові обов’язки по сплаті неустойки (штрафу, пені) — статті 549, 624 ЦК;
– майнові обов’язки по відшкодуванню збитків — ст. 623 ЦК;
– майнові обов’язки по відшкодуванню моральної шкоди — статті 1230, 1231 ЦК;
– компенсувати розумні витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця — ст. 1232 ЦК.
Увага! Особливістю вирахування обсягу майнових обов’язків є те, що їх виконання може вимагатися лише в межах вартості одержаного спадкоємцями спадкового майна — активів.
3.2. Це питання має важливе значення, по-перше, для спадкоємців, які перед прийняттям спадщини можуть порахувати те, що надійде у їх власність, бо не часто трапляються ситуації, коли особа погоджується погасити борги померлого, нічого не отримуючи взамін або отримуючи настільки незначну кількість активів, що нівелює їх привабливість у порівнянні з клопотом щодо погашення боргів; по-друге, це має значення для суддів при вирахуванні вартості вимог до спадкоємців.
Звичайно, що спадкоємці вправі виконати обов’язки спадкодавця і в повному обсязі, але лише за своїм бажанням. У цьому випадку вони не вправі вимагати від кредиторів спадкодавця повернення сплачених сум.
3.3. До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини та не припинилися в результаті його смерті.
Останнє положення є досить важливим, оскільки деякі права та обов’язки зі смертю фізичної особи припиняються. Так, як зазначалося вище, особистий сервітут припиняється у зв’язку зі смертю особи, на користь якої його було встановлено (ст. 406 ЦК). Тому це право до складу спадщини не входить.
4. Додаткові застереження
щодо складових спадщини
4.1. Існують і ситуації, коли право в спадкодавця ще не виникло, але за певних умов визнається його наявність та відповідно воно входить до складу спадщини. Так, згідно з п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі — ВСУ) «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 р. № 20, якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці мають право вимагати визнання за ними права власності на неї, якщо наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського (щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) житлового фонду, однак вона не була розглянута у встановлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймача.
Увага! Звертає на себе увагу й те, що в ст. 1218 ЦК зазначаються ті права та обов’язки, які мав за життя спадкодавець, а не ті, що виникли внаслідок його смерті.
4.2. Приклад того, що не входить до складу спадщини, — виплата страхової суми (ст. 1229 ЦК). Право вимоги її виплати є майновим правом, але це майнове право не належало спадкодавцеві за його життя, а виникло лише з його смертю. Тому про правонаступництво в цьому випадку йтися не може.
4.3. Варто зазначити й таке. Порівняння ст. 1218 та п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК породжує питання: чи входить до складу спадщини право власності, якщо воно припиняється у разі смерті власника. Адже ст. 1218 ЦК з її формулюванням щодо входження до складу спадщини лише тих прав та обов’язків, які не припинилися внаслідок смерті спадкодавця не дозволяє включити його до складу спадщини.
Проте, якби такий висновок виходив із вказаних двох статей, то до складу спадщини ніколи не входило б право власності, і тоді не успадковувалися б права на жодне майно, а спадкувалися б лише право вимоги та майнові обов’язки. Звичайно, що цього бути не може, оскільки в спадкових відносинах саме правонаступництво має основоположне значення для набуття права власності спадкоємцями. Тому не можна вести мову про припинення цього права в померлого і виникнення його заново в спадкоємців.
Незважаючи на явне непорозуміння між ст. 1218 та ч. 1 ст. 346 ЦК, ані в нотаріальній, ані в судовій практиці не виникають проблеми, породжені відмовою включення до складу спадщини права власності з підстав його припинення смертю спадкодавця.

УЗАГАЛЬНЕННЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ
ЩОДО ПОСВІДЧЕННЯ НОТАРІУСАМИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ДОГОВОРІВ ПРО ВІДЧУЖЕННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ, ІНШИХ САМОХІДНИХ МАШИН ТА МЕХАНІЗМІВ
Узагальнення проведене згідно з затвердженим планом та з метою вивчення стану дотриманням вимог чинного законодавства нотаріусами Харківської області; забезпечення єдиної нотаріальної практики при посвідченні договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин та механізмів, виявлення та запровадження позитивного опиту роботи деяких нотаріусів та державних нотаріальних контор, визначення рівня професійної підготовки нотаріусів, розгляду спірних питань та надання нотаріусам Харківської області необхідної практичної допомоги.
За статистичними даними нотаріусами Хар¬ківської області у 2010 році було посвідчено 199 договорів про відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин та механізмів; держаними нотаріусами — 7. За перше півріччя 2011 року приватними нотаріусами Харківської області посвідчено 185 таких договорів; державними нотаріусами — 5. Таким чином, спостерігається тенденція до збільшення кількості даних нотаріальних дій в Харківській області, при цьому прерогатива вчинення таких нотаріальних дій належить приватним нотаріусам. Незважаючи на це, вказана нотаріальна дія не є поширеною у Харківській області; деякими нотаріусами області договори про відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин та механізмів, за період проведення узагальнення взагалі не посвідчувалися.
З матеріалів, наданих для узагальнення нотаріусами області, вбачається, що в основному посвідчуються договори дарування автомобілів, але в практиці нотаріусів є випадки по¬свідчення і договорів купівлі-продажу автотранс¬портних засобів та самохідних машин, а також договору купівлі-продажу судна.
При вчиненні зазначеної нотаріальної дії нотаріуси Харківщини керуються Цивільним кодексом України, Податковим кодексом України, Законами України «Про нотаріат», Постановою КМУ від 7 вересня 1998 р. № 1388 «Про затвер¬дження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» (зі змінами), Постановою КМУ від 8 липня 2009 р. № 694 «Про затвердження Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільсько¬господарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів», Порядком забезпечення інва¬лідів автомобілями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 999, Постановою КМУ від 26 вересня 1997 р. № 1069 «Про затвердження Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 року № 20/5 (зі змінами), та інши¬ми нормативними документами.
Вказану нотаріальну дію мають право вчиняти як державні, так і приватні нотаріуси, що передбачено статтею 34 Закону України «Про нотаріат». До компетенції посадових осіб виконкомів місцевих рад вчинення цієї нотаріальної дії не відноситься.
Згідно ст. 55 Закону України «Про нотаріат» та п. 137 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України посвідчення договорів про відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів, які підлягають державній реєстрації, провадиться нотаріусами за місцем їх державної реєстрації або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін правочину. Незважаючи на це, не всі нотаріуси Харківщини додержуються цієї вимоги. Серед матеріалів, наданих для узагальнення приватними нотаріусами Харківського міського нотаріального округу М.Н.В., Л.О.В. та приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Ч.С.Ю., у наявності договори відчуження, посвідчені з порушенням цієї норми Закону.
Оскільки згідно чинного законодавства Украї¬ни автотранспортні засоби, інші самохідні машини і механізми є майном, що підлягає реєстрації, то і посвідчуються договори про відчуження такого майна нотаріусами з додержанням загальних правил, встановлених для посвідчення договорів відчуження.
Так, у разі коли майно, що відчужується, є спільною власністю подружжя, нотаріуси Харківської області вимагають надання сторонами згоди іншого з подружжя на розпорядження таким майном. Порушення цього правила нотаріусами області узагальненням не встановлено, але наявні випадки, коли у справах нотаріуса зберігається не оригінал, а копія такої згоди (приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Г.Н.Ю., Л.О.В.).
У разі ж коли сторона правочину володіє майном на праві особистої приватної власності (не одружена (ний), удова (удівець), придбав (ла) майно до шлюбу за особисті кошти), нотаріусами області витребовуються відповідні заяви на підтвердження цих фактів сторонами з додержанням при цьому вимог, встановлених п. 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Однак не завжди текст таких заяв відповідає вимогам зазначеного пунк¬ту Інструкції. Наприклад, в заявах, прийнятих для вчинення таких нотаріальних дій приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Г.І.В., зазначено, що майно належить відчужувачу на праві особистої власності, але не вказано, на підставі чого ґрунтується це твердження відчужувача. В свою чергу, приватним нотаріусом Куп’янського районного нотаріального округу Харківської області Ч.А.О. прийнята заява про сімейний стан відчужувача від його представника, що діяв за довіреністю, яка не надавала повноважень представнику подавати відповідну заяву.
Договори про відчуження транспортних засобів посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності відчужувачів на це майно. При посвідченні договорів відчуження транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в уста¬новленому чинним законодавством порядку (підрозділах ДАІ, органами Держтехнагляду тощо) нотаріус перевіряє наявність у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу (технічному паспорті) відмітки про зняття його з обліку. Порушення даного правила нота¬ріусами Харківської області узагальненням не встановлено.
Слід відмітити, що позитивною є практика деяких нотаріусів Харківщини, які після нотаріального посвідчення правочину щодо розпоря¬дження таким майном проставляють на свідоцтві про реєстрацію ТЗ або на обліковій картці ТЗ відмітку про посвідчення договору відчуження, що унеможливлює використання автомобіля з порушенням строку реєстрації (приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу С.Н.А., А.Л.В., Л.В.Г., приватний нотаріус Балаклійського районного нотаріального округу Харківської області Д.Я.В., приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області С.О.М. та інші).
Перед нотаріальним посвідченням договорів про відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин та механізмів практично всі нотаріуси області перевіряють відсутність податкової застави та інших застав на відчужуване майно за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна; деякими нотаріусами Харківщини така перевірка провадиться, можна сказати, двічі (в матеріалах нотаріальних справ наявний і витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, і витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, одержані майже одночасно, що практично дублюють інформацію з реєстрів): приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу М.Н.В., приватні нотаріуси Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Б.С.І., Ч.С.Ю.; приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу С.І.М., А.Л.В. та інші. Оскільки згідно з Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 830) у цьому реєстрі, поряд з іншими обтяженнями, реєструються і податкові застави на майно боржників, то вбачається, що одержання двох витягів є зайвим та приводить до додаткових витрат осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії, оскільки вся потрібна нотаріусу інформація, міститься у витязі з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, виходячи з запиту щодо типу обтяжень — «усі типи».
Узагальненням також встановлено, що нотаріусами при посвідченні договорів відчуження транспортних засобів перевіряється лише відсутність податкових застав на майно відчужувача, що може привести до порушення прав кредитора за договором у разі знаходження предмету відчуження у заставі. Незважаючи на те, що обов’язковість перевірки відсутності заборон прямо не встановлена розділом 14 Інст¬рукції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, але враховуючи принцип щодо забезпечення безспірності нотаріальної дії, практику тих нотаріусів, що вчинюють перевірку відсутності обмежень та обтяжень на рухоме майно, що відчужується, за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна слід визнати позитивною.
У разі наявності податкової застави на майно сторін правочину договори про відчуження майна платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умови письмової згоди відповідного податкового органу. Наявності таких випадків в нотаріальній практиці нотаріусів Харківської області узагальненням не встановлено.
Щодо необхідності витребовування від відчужувача довідки органів Державто-інспекції про відсутність арештів на відчужуване майно слід зазначити наступне. У зв’язку з тим, що перед відчуженням транспортного засобу, що перебував в експлуатації і зареєстрований в уста¬новленому чинним законодавством порядку (підрозділах ДАІ, органами Держтехнагляду тощо) такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку, подання довідки про відсутність арештів на цей транспортний засіб не є обов’язковим, оскільки факт відсутності арештів перевіряється органами реєстрації перед зняттям такого майна з обліку. Згідно п. 41 «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моде¬лей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» забороняється зняття з обліку транспортних засобів, стосовно яких є ухвала суду про накладення арешту або заборону зняття з обліку чи постанова слідчого або дер¬жавного виконавця про накладення арешту, а також транспортних засобів, що є речовими доказами у кримінальній справі і приєднані до неї постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду; тобто сам факт зняття з обліку транспортного засобу свідчить про відсутність арештів на нього.
Не допускається посвідчення договорів відчуження автомобілів, безоплатно переданих (або проданих на пільгових умовах) інвалідам відповідними органами праці та соціального захисту населення, оскільки згідно з п. 6 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями (затвер¬джений постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 999) інвалід, законний представник недієздатного інваліда, дитини-інваліда отримує автомобіль на десятирічний строк без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі. Порушення даної вимоги нотаріусами Харківської області узагальненням не встановлено.
Пунктом 141 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, що при посвідченні договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів нотаріусу подається висновок експерта про вартість транспортного засобу, який діє протягом двох місяців з дня проведення експертизи. Однак, незважаючи на цю вимогу Інст¬рукції, не всі нотаріуси області приймають для вчинення таких нотаріальних дій висновки експертів щодо оцінки відчужуваних транспортних засобів в рамках зазначеного строку (приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу А.Л.В., І.О.В., Д.О.В., Г.В.А.; приватний нотаріус Валківського районного нотаріального округу Харківської області Л.С.В.; приватний нотаріус Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області А.Т.А.).
У порушення вимог п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671, деякі нотаріуси Харківської області реєструють договори відчуження транспортних засобів у Державному реєстрі правочинів незважаючи на те, що така реєстрація жодним нормативним актом не передбачена (приватний нотаріус Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Б.С.І., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова О.В).
Деякими нотаріусами в тексті договорів дарування транспортного засобу невірно визначається момент виникнення права власності. Умови договорів, посвідчених приватними нотаріусами Харківського міського нотаріального округу Л.О.В. та Н.О.О., пов’язують момент виникнення права власності у обдаровуваного на такий транспортний засіб з реєстрацією договору в реєстрі правочинів, незважаючи на відсутність вимоги закону щодо її проведення.
Нотаріусу слід пам’ятати, що відповідно до ст. 173 Податкового кодексу України дохід фізичної особи від продажу (обміну) транспортних засобів, інших самохідних машин та механізмів підлягає оподаткуванню, оскільки таке майно підпадає під визначення об’єкта рухомого майна. Згідно ст. 173.2 під час продажу одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою 1 відсоток. Оскільки ст. 173.4 Податкового кодексу України встановлено, що під час проведення операцій з відчуження об’єктів рухомого майна нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору, позитивною можна признати практику тих нотаріусів, які або зазначають у тексті договору купівлі-продажу серед гарантій продавця відомості, що він укладає такий договір вперше у звітному податковому році, або відбирають від такої особи окрему заяву, що містить такі відомості (приватний нотаріус Балаклійського районного нотаріального округу Харківської області Дворник Я. В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лубкова О. В.).
Згідно ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби підлягають реєстрації. Пункт 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконст¬руйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. № 1371)) встановлює, що власники транспортних засобів зобов’язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання. Отже, реєстрації у відповідних підрозділах ДАІ підлягає не договір відчуження транспортного засобу і не право власності на нього, а сам транспортний засіб, як джерело підвищеної безпеки.
Таким чином, позитивною слід визнати практику тих нотаріусів області, які роз’яснюють набувачу транспортного засобу за договором про необхідність такої реєстрації.
Посвідучальний напис на такого роду договорах вчинюється нотаріусом за формами №№ 29, 30 (в залежності від правосуб’єктного складу сторін правочину) Додатку 25 до Правил ведення нотаріального діловодства (Затверджені наказом Міністерства юстиції України 22.12.2010 № 3253/5), в якому зазначається про перевірку належності транспортного засобу відчужувачеві, а також про необхідність його реєстрації у відповідних органах у встановлені строки. В зв’язку з тим, що нотаріальна практика в області щодо викладення посвідчувального напису на такого роду договорах не має єдності, цим узагальненням пропонується зразок посвідчувального напису для використання в роботі.
За вчинення вищезазначених нотаріальних дій стягується державне мито відповідно п.п. Г п. 3 ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» у розмірі 1 відсоток суми договору, але не нижчої дійсної вартості транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму у разі відчуження такого майна на користь дітей, одного з подружжя, батьків, і 5 відсотків, у разі укладання таких договорів на користь інших осіб. Порушення даної норми нотаріусами Харківської області узагальненням виявлено не було.
Узагальненням встановлено, що в цілому нотаріальна практика по посвідченню договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машини, механізмів в Харківській області знаходиться на належному рівні.
Зразок посвідчувального напису,
що вчинюється нотаріусом на договорі відчуження
транспортного засобу, іншої самохідної машини,
механізму, що укладається фізичними особами
Місто Харків, Україна тридцятого січня дві тисячі дванадцятого року
Цей договір посвідчено мною, Нотаріус А. А., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області.
Договір підписано сторонами у моїй присутності.
Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність транспортного засобу Продавцю Миколі Петровичу перевірено.
Транспортний засіб протягом десяти діб підлягає реєстрації у відповідному підрозділи Держ­автоінспекції.
Зареєстровано в реєстрі за № _________
Стягнуто плати ___________
Приватний нотаріус
УЗАГАЛЬНЕННЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ
ПРИЙНЯТТЯ В ДЕПОЗИТ ГРОШОВИХ СУМ І ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Це узагальнення проведено з метою: виявлення характерних помилок та недоліків в разі прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів; аналізу та визначення шляхів їх усунення з метою недопущення в подальшій діяльності; виявлення неврегульованих законодавством спірних питань; формування серед нотаріусів Харківської області єдиної практики при вчиненні вищезазначеної нотаріальної дії.
За статистичними даними у 2010 році прий¬мали в депозит грошові суми 8 приватних нота¬ріусів Харківської області та 2 держані нота¬ріальні контори. Всього за 2010 рік прийнято в депозит грошових сум приватними нотаріусами — 13660249 грн., державними — 154543 грн.; перераховано до бюджету не витребуваних сум у приватних нотаріусів — 21498 грн., державними нотаріусами — 0 грн.
У 2011 році цю нотаріальну дію вчиняли 8 приватних нотаріусів Харківської області, державні нотаріуси не проводили депозитних операцій. Всього за 2011 рік прийнято в депозит грошових сум приватними нотаріусами — 18224746 грн.; перераховано до бюджету не витребуваних сум у приватних нотаріусів — 109779 грн.
За період 2010–2011 років в депозит нота¬ріусів не приймались цінні папери.
Для проведення узагальнення Головним управлінням юстиції у Харківській області була витребувана відповідна інформація щодо прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів.
З наданих нотаріусами для узагальнення матеріалів вбачається, що вчинення депозитні операції не є поширеною нотаріальною дією у Харківській області, і, як правило, такі нотаріальні дії вчинюються приватними нотаріусами.
При вчиненні зазначеної нотаріальної дії нотаріуси Харківщини керуються Цивільним кодексом України, ст.ст. 85, 86 Закону України «Про нотаріат», ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», п.п. 277–281 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року, та Інструкцією про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 13/5 від 18.02.2003 року, Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими Наказом Міністерства юстиції України № 3253/5 від 22.12.2010 року.
Вказану нотаріальну дію мають право вчиняти як державні так і приватні нотаріуси, що передбачено статтею 34 Закону України «Про нотаріат». До компетенції посадових осіб виконкомів місцевих рад ця нотаріальна дія не відноситься.
Згідно ст. 85 Закону України «Про нотаріат» та п. 277 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника у депозит грошові суми та цінні папери.
Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов’язання. Досконало встановити цей факт не уявилось можливим, бо не всі нотаріуси надали для проведення узагальнення необхідні наряди документів. Серед тих матеріалів, що були надані для проведення узагальнення, порушень з цього питання не виявлено.
Згідно з п. 2 Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів особа, що вносить у депозит грошові суми або цінні папери, подає нотаріусу відповідну заяву, яка реєструється нотаріусом у Журналі реєстрації вхідної кореспонденції і є підставою для вчинення нотаріальної дії.
Відповідно до п. 278 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України приймання грошових сум або цінних паперів у депозит для передавання кредитору здій¬снюється за заявою заінтересованої особи. Заява має містити відомості:
щодо особи, від якої прийнято внесок у де¬по¬зит, а також щодо особи, для передавання якій його внесено, а саме:
для фізичних осіб: прізвище, ім’я, по батькові, серія та номер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання та податковий номер;
для юридичних осіб: найменування, місцезнаходження та податковий код юридичних осію та фізичних осіб — підприємців, реквізити поточного рахунку, відкритого в установі банку (якщо місце¬знаходження або інші відомості, щодо особи, для передавання якій робиться внесок, невідомі, то в заяві вказуються останні відомі особі, що звернулася до нотаріуса, відомості);
щодо мети чи виконання якого зобов’язання зроблено внесок;
щодо причин, з яких зобов’язання не може бути виконане безпосередньо.
За бажанням особи до заяви можуть бути включені обґрунтування та розрахунок, згідно з яким робиться внесок. У разі прийняття в депозит цінних паперів, випущених у документарній формі, у заяві зазначається їх сумарна номінальна вартість.
Аналізуючи заяви боржників, надані нота¬ріусами для проведення узагальнення, слід відмі¬тити, що цей пункт Інструкції виконується всіма нотаріусами.
Відповідно до п. 3 Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів, унесення особою грошових сум у депозит приватного нотаріуса провадиться шляхом переказу готівки через банки або підприємства поштового зв’язку чи безготівковим перерахуванням сум з рахунку особи на окремий поточний рахунок приватного нотаріуса. Для зберігання грошових сум, прийнятих у депозит державними нотаріальними конторами, в органах Державного казначейства відкриваються відповідні рахунку для обліку депозитних сум.
В ході перегляду документів було виявлено, що деякі нотаріуси відкривають окремі поточні рахунки на кожного депонента, що не передбачено діючим законодавством.
Слід зазначити також, що позитивною є прак¬тика нотаріусів Харківщини, які, відкриваючи окремий поточний рахунок для ведення депозитних операцій, видають наказ про те, що саме цей рахунок буде використовуватися згідно зі ст. 85 Закону України «Про нотаріат» для ведення депозитних операцій. По своїй суті депозитні суми не належать нотаріусу, а лише тимчасово знаходяться на зберіганні до передачі їх кредитору або в прибуток Держави. Оскільки питання розмежування особистих грошових коштів нотаріуса та депозитних сум на цей час не вирішено на законодавчому рівні, тому, виходячи з практики застосування норм діючого законодавства, вважаємо за необхідне видавати наказ про те, що саме цей поточний рахунок буде використовуватись приватним нотаріусом для депозитних операцій, та реєструвати наказ в Книзі реєстрації наказів з адміністративно-господарських питань.
Ідентифікація поточного рахунку для ведення депозитних операцій саме видачею наказу в подальшому, при виникненні якихось матеріальних спорів, звернення стягнення на майно нотаріуса, накладання арешту чи заборони відчуження на майно нотаріуса або успадкування вкладів нотаріуса, зможе розмежувати особисті кошти нотаріуса та депозитні суми.
На підставі виписок з поточного рахунку нота¬ріуса, відкритого для ведення депозитних операцій, що свідчить про надходження відповідних сум, особі, яка внесла грошові суми в депозит, нотаріусом видається квитанція встановленого зразка (Додаток 1 до Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів).
У квитанції вказується:
відомості щодо особи від якої прийняті в депозит грошові суми, а також щодо особи, для якої вони вносяться (надалі — депонент);
для фізичних осіб: прізвище, ім’я, по батькові, серія та номер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання, реєстраційний номер;
для юридичних осіб: їх найменування, місцезнаходження, податковий номер, реквізити поточного рахунку, відкритого в установі банку;
якщо місцезнаходження або інші відомості депонента невідомі, то нотаріусом у квитанції вказуються останні відомі особі, що звернулася за внесенням у депозит грошових сум до нотаріуса, відомості;
з якою метою чи для виконання якого зобов’язання внесено суму в депозит;
розмір грошової суми, унесеної у депозит;
сума справленого держмита або плати за вчинену нотаріальну дію.
Особа, що внесла в депозит грошову суму, або уповноважений представник розписуються на корінці квитанції.
Згідно з п. 279 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус видає особі, яка внесла в депозит грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок. На прохання боржника напис про внесок може бути зроблений на поданому документі, що встановлює заборгованість або з якого випливає внесення грошових сум або цінних паперів.
Проведеним узагальненням виявлено, що деякі нотаріуси Харківщини не додержуються встановленої законодавством форми квитанції.
У разі внесення у депозит цінних паперів нотаріусом видається квитанція встановленого зразка (Додаток 1 до Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів). При цьому нотаріусом вказується сумарна номінальна вартість цінних паперів, що прийняті в депозит. При прийнятті в депозит цінних паперів на зворотному боці квитанції і корінця квитанції зазначаються вид цінних паперів, їх кількість та сумарна номінальна вартість.
Особа, що внесла в депозит грошові суми або цінні папери, або її уповноважений представник розписується на корінці квитанції.
Відповідно до п. 10 Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів облік депозитних операцій здійснюється державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами в Книзі обліку депозитних операцій (Додаток 2 до Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів), Книзі
обліку особових рахунків депонентів (Додаток 3 до Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів).
Наразі у нотаріусів виникає питання, на якому саме етапі вчинення цієї нотаріальної дії заповняти Книги. Аналізуючи нотаріальну практику та виходячи з аналізу змісту Книг, їх необхідно заповнювати після того, як нотаріус отримав повідомлення банку про зараховану на депозитний рахунок грошову суму та особа, що внесла у депозит грошові суми або цінні папери, отримала від нотаріуса квитанцію та підписалася в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за вчинену нотаріальну дію. Заповнюють одночасно обидві Книги, починаючи з Книги обліку депозитних операцій.
Книга обліку депозитних операцій (додаток 2 до Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 13/5 від 18.02.2003 року) по своїй суті є бухгалтерською книгою. Надходження грошових сум чи цінних паперів обліковується в прибутковій частині Книги обліку депозитних операцій. У графі 1 «№ з/п» указується порядковий номер запису, при цьому цей номер переносять у графу 1 Книги обліку особових рахунків депонентів; у графі 2 «Дата» — дата надходження грошових сум або цінних паперів у депозит; у графі 3 — прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи (найменування юридичної особи), від якої прийняті грошові суми або цінні папери, за яким зобов’язанням або в рахунок яких платежів вони внесені; у графі 4 «№ квитанції» — номер виданої нотаріусом квитанції; у графах 5, 6 «Прийнято» вказуються відповідно розмір внесеної у депозит грошової суми, вид, кількість, сумарна номінальна вартість та реквізити цінних паперів; у графі 7 «№ особового рахунку депонента» вказується відповідно номер особового рахунку депонента за Книгою обліку особових рахунків депонентів.
Видача грошових сум та цінних паперів обліковується у видатковій частині Книги обліку депозитних операцій. У графі 1 «№ з/п» указується порядковий номер запису; у графі 2 «Дата» — дата видачі грошових сум або цінних паперів; у графі 3 — «Прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи (найменування юридичної особи), якій видано (перераховано) грошові суми або видані цінні папери»; у графі 4 «№ номер платіжного доручення» — указується номер платіжного доручення, згідно з яким нотаріус перерахував депоненту грошові кошти; у графах 5 та 6 зазначаються відповідно розмір виданих (перерахованих) грошових сум або вид, кількість, номінальна вартість та реквізити цінних паперів, у графі 7 — номер особового рахунку депонента за Книгою обліку особових рахунків депонентів.
Нумерація в графі 1 по прибутковій та видатковій частинах Книги ведеться окремо, починаючи з першого номера в хронологічному порядку.
Наприкінці кожного місяця в прибутковій та видатковій частинах Книги обліку депозитних операцій відбиваються підсумки за графами 5 та 6, вираховуються залишки коштів за депозитними операціями на перше число наступного місяця, а також указуються суми нарахованих банком відсотків за зберігання на поточних рахунках грошових сум у разі, якщо нарахування останніх передбачається укладеним з банком договором про розрахунково-касове обслуговування. Залишки депозитних сум та суми відсот¬ків за станом на перше число кожного місяця звіряються із сумами, указаними у виписках з окремого поточного рахунку, відкритого у банківський установі.
Суми нарахованих банком відсотків за зберігання на поточних рахунках грошових сум, переданих в депозит, наприкінці бюджетного року перераховуються до Державного бюджету, тому нотаріус не може використовувати їх як власний прибуток.
Унесення відомостей про грошові суми або цінні папери, що надійшли в депозит, до Книги обліку депозитних операцій є підставою для відображення відповідних сум на особових рахунках депонентів у Книзі обліку особових рахунків депонентів (додаток 3 до Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у дер¬жавних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 13/5 від 18.02.2003 року). Ця книга також дуже схожа на бухгалтерські особові рахунки, що відкриваються підприємством на кожного робітника.
Часто серед нотаріусів виникає питання, як саме присвоювати номер особових рахунків депонентам. Вважаємо, що самим доцільним буде нумерувати особові рахунки на зразок спадкових справ, тобто, починаючи, наприклад, з № 01/2010 і так далі, валовою нумерацією до кінця року, а з наступного року знов починати з № 01/2011 і так далі.
Таблиця Книги особових рахунків депонентів має 9 граф. У графу 1 «Порядковий № за книгою обліку депозитних операцій» переносять порядковий номер з графи 1 Книги обліку депозитних операцій. Якщо відкривається депозитний рахунок, то проставляється номер з прибуткової частини Книги, а якщо з депозитного рахунку видається грошова сума, то номер з видаткової частини Книги обліку депозитних операцій. У графі 2 проставляється дата прийняття в депозит грошових коштів (дата вчинення нотаріальної дії). У графі 3 — прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, від яких надійшли суми, для виконання якого зобов’язання або в рахунок яких платежів вони внесені. У графі 4 проставляється грошова сума або сумарна номінальна вартість цінних паперів. У графі 5 — дата надсилання повідомлення депоненту. Якщо нотаріусу відомо адресу депонента, то проставляється дата отримання депонентом повідомлення про прийняття в депозит грошових сум або цінних паперів, а якщо нотаріусу невідома адреса депонента або депонент з якихось причин не отримав повідомлення нотаріуса та не проставив свій підпис на зворотному поштовому повідомленні, то дата проставляється за Журналом реєстрації вихідних документів нотаріуса. Це дуже важлива дата, бо з неї починає спливати трирічний строк зберігання грошових сум і цінних паперів в депозиті, після якого грошові суми та цінні папери перераховуються в прибуток Держави. У графах 6, 7 записують дату та суму видачі з депозиту грошових сум або цінних паперів. У графі 8 «Перераховано до бюджету» проставляється сума, дата, № платіжного доручення згідно з яким грошові кошти перераховуються до державного бюджету. У графі 9 проставляється залишкова сума депозиту.
Не всі з нотаріусів, що надали документи для проведення узагальнення, правильно заповнюють вищевказані Книги.
Книги обліку депозитних операцій, обліку особових рахунків депонентів мають бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою та підписом посадової особи Голов¬ного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції із зазначенням кількості аркушів, що містяться в них.
Відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства Книга обліку депозитних операцій та Книга обліку особових рахунків депонентів, не є перехідними, тому вони заводяться кожного року. Строк зберігання справ № 02-23 «Документи про прийняття в депозит або повернення з депозиту грошових сум або цінних паперів» згідно з Типовою номенклатурою справ (додаток 32 до Правил ведення нотаріального діловодства) — 10 років після повернення з депозиту. Строки збереження справ № 02-44 «Книга обліку депозитних операцій» та № 02-46 «Книга обліку особових рахунків депонентів» — 10 років.
Одним зі спірних питань в нотаріальному депозиті на сьогодні є можливість застосування в нотаріальному процесі положень ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Деякі нотаріуси, що передали документи для огляду, приймають в депозит грошові кошти згідно з положеннями вищевказаної статті.
Згідно ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банк¬рутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нота-
ріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.
Згідно зі ст. 85 Закону України «Про нотаріат» нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника в депозит грошові суми для передачі їх кредитору. Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому суми. Тобто в статті чітко вказано від кого (боржника) приймаються грошові суми та на ім’я кого (кредитора) відкривається депозитний рахунок. Стаття має на увазі наявність зобов’язання та сторін по зобов’язанню — боржника та кредитора (він же депонент), а також говорить, що грошові суми з депозитного рахунку видаються на вимогу кредиторів, що суперечить положенням ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», де передбачається використання грошей за рішенням господарського суду (гроші можуть бути використані необов’язково для повернення їх кредитору,
а й для оплати послуг арбітражного керуючого та інших виплат).
Внесення боргу (грошей або цінних паперів) у депозит нотаріуса — спеціальний спосіб виконання зобов’язання, який було перенесено в Цивільний кодекс України зі ст. 177 ЦК УРСР 1963 року з деякими доповненнями. За загальним правилом виконання зобов’язання повинно проводитись безпосередньо кредитору або його уповноваженому представнику. Цьому можуть перешкодити обставини, передбачені ст. 537 ЦКУ. Більшість таких обставин тлумачиться як прострочення кредитора, наслідки яких передбачені ст. 613 ЦКУ.
Ст. 537 ЦК України говорить про виконання зобов’язання внесенням боргу в депозит нотаріуса та дає виключний перелік обставин, з яких грошові суми вносяться в депозит нота¬ріуса, а саме:
відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов’язання;
ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;
відсутності представника недієздатного кредитора.
Оскільки прострочення кредитора чи відсутність його або його представника, в тому числі і в місці виконання, не звільняє боржника від виконання зобов’язання, йому надається право (але не обов’язок) внести належні з нього гроші або цінні папери в депозит нотаріуса при наявності випадків, передбачених ч. 1 ст. 537 ЦКУ. Тут боржник проводить виконання не кредитору а нотаріусу, який самостійно повідомляє кредитора про отримане для нього виконання (а боржник вважається таким, що повністю виконав зобов’язання).
Згідно із ЗУ «Про відновлення платоспроможності…» прострочення з боку кредитора взагалі не існує, навпаки, кредитори бажають отримати свої гроші, та є невиконання з боку боржника.
Порядок обліку депозитних операцій з підстав, передбачених ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності…», також не перед¬бачають Інструкція про порядок вчинення нота¬ріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом МЮ України від 03.03.2004 р. № 20/5, та Інструкція про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів, затверджена Наказом МЮ України від 18.02.2003 р. за № 13/5.
Так, відповідно до п. 277 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус, у передбачених законодавст¬вом випадках, приймає від боржника в депозит грошові суми та цінні папери. До цього пункту Інструкції є доповнення (зноска) де вказується, що передбачені законом випадки — це положення ст. 537 ЦКУ.
Положеннями Інструкції про порядок обліку депозитних операцій передбачено відкриття особових рахунків на ім’я кредитора (депонента), що суперечить положенням ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріуса на ім’я боржника та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.
Також зміст статті 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» входить в протиріччя зі ст. 86 Закону України «Про нотаріат», де не передбачається розпорядження депозитним рахунком за рішенням суду, бо за рішенням суду можна тільки повернути невитребувану суму боржнику. У всіх інших випадках гроші передаються кредитору або після спливу трирічного строку зберігання перераховуються до Державного бюджету України.
Тобто діюче нотаріальне законодавство та Цивільний кодекс України не передбачають випадків застосування ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності…». На підставі вищенаведеного вважаємо, що немає можливості відкрити депозитний рахунок згідно ст. 48 Закону України «Про відновлення плато¬спроможності…». Для застосування ст. 48 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в нотаріальному процесі, необхідно вносити відповідні зміни в чинне нотаріальне законодавство.
У разі прийняття в депозит для передачі за належність грошових сум або цінних паперів державними нотаріусам справляється державне мито в розмірі, установленому чинним законодавством (ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 «Про дер¬жавне мито»; приватними нотаріусами справляється плата відповідно до ст. 33 Закону України «Про нотаріат» та ст. 1 Указу Президента України від 10.07.1993 року № 762 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нота¬ріальних дій».
Узагальненням встановлено, що в цілому нотаріальна практика з прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів в Харківській області знаходиться на задовільному рівні.
Приклад заповнення квитанції
Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
Нотаріус Тетяна Миколаївна
КВИТАНЦІЯ № 10
21 червня 2010 року
Надійшло від Відкритого акціонерного товариства «Астра», юридична адреса: 61033, м. Харків, вул. Сумська, 125, податковий номер 02987950, р/р 26008820029607 у АКБ «Укрсоцбанк» м. Харкова, МФО 351016.
Для передачі гр. Нестеренко Світлані Василівні, реєстраційний номер 2345678901,останнє місце реєстрації якої: 61000, м. Харків, вул. Петровського, б. 7, квартира 11.
З якою метою чи для виконання якого зобов’язання внесено суму в депозит: повернення внеску до статутного капіталу та чистих активів у зв’язку з ліквідацією ВАТ «Астра».
Розмір грошової суми: 2174,52 (дві тисячі сто сімдесят чотири) гривні 52 копійки.
Справлено державне мито (плата за вчинення нотаріальних дій):
100 (сто) гривень 00 копійок.
Усього: 2274,52 гривень.
Загальна сума: дві тисячі двісті сімдесят чотири гривні 52 копійки.
Одержав: підпис та печатка нотаріуса
Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
Нотаріус Тетяна Миколаївна
КОРІНЕЦЬ КВИТАНЦІЇ № 10
21 червня 2010 року
Надійшло від Відкритого акціонерного товариства «Астра», юридична адреса: 61033, м. Харків, вул. Сумська, 125, податковий номер 02987950, р/р 26008820029607 у АКБ «Укрсоцбанк» м. Харкова, МФО 351016.
Для передачі гр. Нестеренко Світлані Василівні, реєстраційний номер 2345678901, останнє місце реєстрації якої: 61000, м. Харків, вул. Петровського, б. 7, квартира 11.
З якою метою чи для виконання якого зобов’язання внесено суму в депозит: повернення внеску до статутного капіталу та чистих активів у зв’язку з ліквідацією ВАТ «Астра».
Розмір грошової суми: 2174,52 (дві тисячі сто сімдесят чотири) гривні 52 копійки.
Справлено державне мито (плата за вчинення нотаріальних дій):
100 (сто) гривень 00 копійок.
Усього: 2274,52 гривень.
Загальна сума: дві тисячі двісті сімдесят чотири гривні 52 копійки.
Одержав: підпис та печатка нотаріуса
Квитанцію одержав: підпис представника юридичної особи
Приклади заповнення Книг
Книга обліку депозитних операцій___________________________
державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса
___________________________________________________
(прізвище, ініціали, нотаріальний округ)
Прибуткова частина
Січень 2011 року
№ з/п
Дата
Прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи (найменування юридичної особи), від якої прийняті суми або цінні папери, для виконання якого зобов’язання чи
в рахунок яких платежів вони внесені
№ квитанції
Прийнято
№ особового рахунку депонента

Розмір грошової суми
Вид, кількість, сумарна номінальна вартість та реквізити цінних паперів

1
2
3
4
5
6
7

1
Залишок на 01 січня 2011 року становить 1000,00 гривень
01/2011

15.01.2011
Іванов Іван Іванович за договором позики, по¬свідченим приватним нотаріусом Прізвище І. П., 29.06.2008 року
1
25000,00
¬

Всього за січень 2011 року прибуток склав 25000,00 гривень

Видаткова частина
Січень 2011 року
№ з/п
Дата
Прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи (найменування юридичної особи), якій перераховані грошові суми або видані цінні папери
№ платіжного доручення
Видано
№ особового рахунку депонента

Розмір грошової суми
Вид, кількість, сумарна номінальна вартість та реквізити цінних паперів

1
2
3
4
5
6
7

1
25.01.2011
Петрову Петру Петровичу
1
1000,00
¬
02/2010

Всього за січень 2011 року видаток склав 1000,00 гривень

Прибуткова частина
Лютий 2011 року
№ з/п
Дата
Прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи (найменування юридичної особи), від якої прийняті суми або цінні папери, для виконання якого зобов’язання чи в рахунок яких платежів вони внесені
№ квитанції
Прийнято
№ особового рахунку депонента

Розмір грошової суми
Вид, кількість, сумарна номінальна вартість та реквізити цінних паперів

1
2
3
4
5
6
7

¬
Залишок на 01 лютого 2011 року становить 25000,00 гривень
¬

¬
¬
¬
¬
¬

Видаткова частина
Лютий 2011 року
№ з/п
Дата
Прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи (найменування юридичної особи), якій перераховані грошові суми або видані цінні папери
№ платіжного доручення
Видано
№ особового рахунку депонента

Розмір грошової суми
Вид, кількість, сумарна номінальна вартість та реквізити цінних паперів

1
2
3
4
5
6
7

1
25.02.2011
Сидорову Миколі Івановичу
2
25000,00
¬
01/2011

Всього за лютий 2011видаток склав 25000,00 гривень

В цьому прикладі показано, як заповнювати графи Книги обліку депозитних операцій та вираховувати залишки на початок наступного місяця.
Книга обліку особових рахунків депонентів
__________________________________державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса
____________________________________________________
(прізвище ініціали, нотаріальний округ)
Особовий рахунок № 01/2011
Прізвище, ім’я, по батькові або найменування юридичної особи — депонента: Сидоров Микола Іванович
Місце проживання (місцезнаходження) депонента: м. Харків, вул. Артема, б. 31, кв. 2.
Поряд­ковий номер за книгою обліку депо¬зитних опе­рацій
Дата
Прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи, від яких надійшли суми, для виконання якого зобов’язання або в рахунок яких платежів вони внесені
Грошова сума або сумарна номінальна вартість цінних паперів
Дата надсилання повідомлення депоненту
Видача з депозиту
Пере­рахо¬вано до бю¬джету
За­лиш­кова сума депо¬зиту

Дата
Сума

1
2
3
4
5
6
7
8
9

1
15.01.2011
Іванов Іван Іванович за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Прізвище І. П., 29.06 2008 року
25000,00
25.01.2011
¬
¬
¬
25000,00

1
¬
¬
¬
¬
25.02.2011
25000,00
¬
00,00

Якщо в поточному році депонент не отримав грошей, то наприкінці року через усі графи таблиці робиться запис про дату перерахування грошової суми до державного бюджету.

УЗАГАЛЬНЕННЯ СТАНУ ДОТРИМАННЯ ДЕРЖАВНИМИ ТА ПРИВАТНИМИ НОТАРІУСАМИ М. ЛЬВОВА ТА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ВИМОГ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА ПРИ ВЧИНЕННІ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ ЗА НАСЛІДКАМИ КОМПЛЕКСНИХ ПЕРЕВІРОК, ПРОВЕДЕНИХ ВІДДІЛОМ НОТАРІАТУ НА ПРОТЯЗІ 12 МІСЯЦІВ 2011 РОКУ
АНАЛІЗ ВИЯВЛЕНИХ НЕДОЛІКІВ ПРИ ПОСВІДЧЕННІ ПРАВОЧИНІВ ТА ВЧИНЕННІ ІНШИХ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ
На протязі 12-ти місяців 2011 року відділом нотаріату проведено 116 перевірок роботи нотаріусів Львівської області, а саме:
97 — планових комплексних перевірок роботи приватних нотаріусів;
11 — планових комплексних перевірок роботи державних нотаріальних контор;
2 — позапланові цільові перевірки роботи приватних нотаріусів;
6 — перевірок роботи нотаріусів Львівської області на виконання пропозицій комісії, що проводила цільову перевірку Головного управління юстиції у Львівській області з питань дотримання вимог ЗУ «Про нотаріат» щодо організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів Львівської області та виконання ними правил нотаріального діловодства з 19.12.2010 по 25.12.2010.
Перевірками організації нотаріальної діяльності нотаріусів Львівщини та виконання ними Правил ведення нотаріального діловодства встановлено, що більшість державних та приватних нотаріусів, в цілому, організовують роботу та вчиняють нотаріальні дії відповідно до вимог Правил ведення нотаріального діловодства, інших законодавчих та нормативних актів, які регулюють їх діяльність.
За результатами цих перевірок встановлено, що основна частина недоліків допускалась дер¬жавними та приватними нотаріусами протягом 2009–2010 років.
Основні помилки допускаються нотаріусами при веденні діловодства, зокрема:
Номенклатура справ не закрита підсумковим записом із зазначенням кількості та категорій фактично заведених за рік справ, підсумковий запис не скріплено підписом та печаткою нота¬ріуса.
Окремими нотаріусами не виконано доручення Міністерства юстиції України від 14.01.2009 ро¬ку № 31-32/12, листа Міністерства юстиції України від 25.02.2009 № 31-32/88, не закрита підсумковим записом номенклатура справ на 2009 рік та не заведена Індивідуальна номенклатура на підставі Типової номенклатури справ згідно з Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 31.12.08 № 2368/5. Однак індекси нарядів відповідають індексам, вказаним в Типовій номенклатурі, та не відповідають індексам справ номенклатури, на підставі якої нотаріус формував справи у 2009 році.
При веденні журналів реєстрації вхідних та вихідних документів не скрізь проставлено відмітки про виконання.
На порушення п. 5.2 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.10 № 3253, нотаріусами на службових документах розміщується інформаційний матеріал (рекламний логотип, символи, розпорядок роботи тощо), що є рекламою і не має відношення до документа.
Окремими нотаріусами використовується штамп «з оригіналом вірно», а не «згідно з оригіналом», чим порушено п. 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5 (далі — Інструкція).
При посвідчені договорів дарування нерухомого майна в порушення ст. 722 Цивільного кодексу України невірно роз’яснюється момент переходу права власності.
Посвідчуючи договори відчуження квартир, нотаріуси у текстах правочинів роз’яснюють Правила користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, без урахування змін, внесених 14.01.2009 року Постановою КМУ № 5, згідно якої змінено назву на Правила користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків.
У договорах відчуження житлових будинків, дач, гаражів, садових будинків, приміщень та іншого нерухомого майна нотаріуси роз’яснюють Правила користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. № 572 із наступними змінами та доповненнями, хоча дані правила є чинними лише для власників квартир.
Посвідчуючи правочини щодо відчуження майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини, нотаріусами на порушення п. 45 Інст¬рукції: не доводиться зміст заяви відчужувача до відома другого учасника правочину про те, що майно, яке є предметом цього правочину, не перебуває у спільній сумісній власності, та не зазначається про вищевказане у тексті правочину.
На порушення п. 22-1 Інструкції до матеріалів правочинів долучаються документи, викладені на спеціальних бланках нотаріальних документів, справжність бланка яких не перевірена за даними Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів.
На примірниках документів, що залишаються у справах нотаріусів, в порушення п. 5 Інструкції серія та номер використаних на нотаріальну дію спеціальних бланків нотаріальних документів зазначається в правому нижньому куті першої сторінки документа, хоча дана інформація повинна зазначатися після посвідчувального напису у правому нижньому куті аркуша.
В нарядах правочинів наявні письмові згоди другого з подружжя, які викладені на звичайному аркуші паперу та не зареєстровані у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, що суперечить абз. 2 ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України та абз. 2 п. 44 Інструкції, у відповідності до яких згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Нотаріусами на порушення п. 44 Інструкції посвідчувались договори відчуження нерухомого майна, у текстах яких не зазначено про наявність згоди другого з подружжя та не вказано реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.
При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси не дотримуються форми посвідчувальних написів, чим порушено ст. 48 Закону України «Про нотаріат» та п. 6.14 Правил.
При посвідченні довіреностей в порядку передоручення нотаріуси не роз’яснюють представнику довірителя вимоги ст. 240 Цивільного кодексу України, чим не дотримано п. 153 Інст¬рукції.
Посвідчуючи довіреності в порядку передоручення, у справах нотаріуса залишається копія основної довіреності без відмітки про передоручення, чим порушено п. 153 Інструкції.
Посвідчуючи правочини, не завжди дотримано п. 6.10 та п. 6.11 Правил щодо зазначення у тексті правочину місця проживання та громадянства фізичної особи.
При посвідченні правочинів не долучаються копії документів, на підставі яких встановлювалась особа, а в деяких випадках долучаються лише копії 1–2 сторінки паспортів, чим не дотримано п. 13 Інструкції.
Згідно п. 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 02.09.1993 року із наступними змінами та доповненнями, до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток, при досягненні його власником зазначеного віку вважається недійсним. До примірників правочинів долучаються копії таких паспортів.
На порушення пункту 6.8 Правил не проставляється печатка на документах, запитах, оформлених у зв’язку із вчиненням нотаріальної дії.
Окремими нотаріусами при реєстрації право¬чинів у Державному реєстрі правочинів не конкретизуються назви договорів (купівля-продаж, дарування тощо), передбачених п. 35 Інструкції, що в подальшому призводить до порушення вимог ст. 172 Податкового кодексу України, зокрема в частині оподаткування доходу платника податків від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості.
При посвідченні договорів відчуження житлових будинків не дотримуються вимоги статті 377 Цивільного кодексу України щодо зазначення у тексті правочинів істотних умов договору, а саме розміру та кадастрового номера земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.
До договорів відчуження нерухомого майна долучаються довіреності, дійсність яких в порушення п. 14 Інструкції не перевірено за даними Єдиного реєстру довіреностей.
При посвідчені правочинів відчуження житлових будинків не завжди роз’яснюється ст. 377 Цивільного кодексу України, чим не дотримано п. 72 Інструкції.
При посвідченні договорів відчуження земельних ділянок відмітка про перехід права власності на земельну ділянку не здійснюється на сторінці Державного акта, де знаходиться план зовнішніх меж та меж земельної ділянки, а на іншій сторінці, чим не дотримано п. 2 Постанови КМУ від 06.05.2009 № 439 «Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку».
При видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів в порушення вимог п. 249 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України до матеріалів, що залишаються у справах нотаріусів, не долучається копія складеного державним виконавцем акта про реалізацію предмета іпотеки.
В деяких випадках при посвідченні заповітів нотаріусами не роз’яснюється зміст ст. 1307 Цивільного кодексу України, чим не дотримано п. 161 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
При посвідченні заповітів не дотримуються вимоги п. 157 Інструкції, оскільки перед підписом заповідачем не зазначається, що «заповіт прочитаний вголос та підписаний власноручно».
При посвідченні заповітів не зазначається час складення заповіту, чим порушено п. 157 Інструкції.
До спадкових справ долучаються заяви про прийняття спадщини, які подані протягом 6-мі¬сяч¬ного строку, встановленого для прийняття спадщини, у яких зазначається вимога про видачу свідоцтва про право на спадщину.
Свідоцтва про право на спадщину нотаріусами видавались на підставі заяви про прийняття спадщини, без заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, чим не дотримано п. 210 Інструкції.
Свідоцтво про право на спадщину на рухоме майно видавалось на декількох осіб, що суперечить вимогам п. 206 розділу 22 Інструкції.
На порушення п. 209 Інструкції при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусами не проводиться перевірка наявності спадкової справи, спадкового договору, заповіту за даними Спадкового реєстру.
На порушення п. 171 Інструкції та п. 2.1 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17.10.2000 № 51/5 (зі змінами та доповненнями), інформація про заповіт спочатку вноситься до Спадкового реєстру, а потім заповіт посвідчувався нотаріально.
До матеріалів спадкової справи долучаються заяви про прийняття спадщини та про відмову від спадщини, подані спадкоємцями особисто, які зареєстровані у Журналі реєстрації вхідних документів, чим порушено п. 6.3 Правил.
На порушення п. 5.8 Правил до матеріалів спадкових справ долучаються заяви, заголовок яких не точно відображає зміст документа та не відповідає на питання «Про що документ?», а саме: заява про прийняття спадщини, заява про відмову від прийняття спадщини тощо.
На порушення п. 22 Інструкції до матеріалів правочинів нотаріусами долучаються документи, які викладені на двох і більше аркушах, не прошиті у спосіб, що унеможливлює їх роз’єднання без порушення їх цілісності, аркуші не пронумеровано та не скріплено підписом посадової особи та печаткою юридичної особи.
В тексті правочинів на порушення п. 23 Інст¬рукції про порядок вчинення нотаріальних дій частка майна, що відчужується, вказується тільки в арифметичних дробах цифрами, а згідно вказаного пункту Інструкції числа, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, мають бути позначені хоча б один раз словами.
При посвідченні правочинів не дотримуються вимоги ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та без¬притульних дітей», не долучється дозвіл органів опіки та піклування.
При посвідченні договорів купівлі-продажу земельних ділянок до документів, на підставі яких посвідчувалися договори, не долучено звіти про експертну грошову оцінку земельних ділянок, чим не дотримано ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» та п. 68 Інструкції.
При посвідченні договорів відчуження земельних ділянок не в повному обсязі дотримано вимоги ст.ст. 125, 126, 132 Земельного кодексу України, а саме в тексті договору відсутні повний опис предмета договору, права та обов’язки сторін договору, неправильно вказано момент переходу права власності на земельну ділянку та не зазначається, що додатком до даного договору є державний акт про право власності на земельну ділянку, яка відчужується.
До договорів відчуження земельних ділянок долучаються довідки управління земельних ресурсів, які містять відомості про відсутність (наявність) обмежень та сервітутів на земельні ділянки, що відчужуються, проте в тексті договору відсутня вказівка на цю довідку, чим не дотримано вимоги ст. 132 Земельного кодексу України та п. 71 Інструкції.
При посвідченні договорів відчуження земельних ділянок не перевірено відсутність (наявність) обмежень (обтяжень) за даними Державного земельного кадастру, чим порушено вимоги п. 71 Інструкції.
При посвідчені правочинів в порушення вимог ст. 99, 207 Цивільного кодексу України та п. 41 Інструкції неналежним чином визначено правовий статус та повноваження особи, яка діяла від імені юридичної особи, підпис даної особи не скріплено печаткою юридичної особи.
У Журнал обліку викликів нотаріуса за межі робочого місця нотаріусами вносяться не всі відомості про вчинені нотаріальні дії.
В порушення вимог п. 2.4 Правил в наряд 01-16 Типової номенклатури справ державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса за назвою «Листування з юридичними та фізичними особами з питань вчинення нотаріальних дій» не долучено жодного документа.
На порушення норм ст.ст. 164.3 та 164 Податкового кодексу України окремими нотаріусами не витребовується і не долучається Звіт про оціночну вартість нерухомості з метою визначення доходу при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна.
В порушення вимог ст. 245 Цивільного кодексу України та п. 42 Інструкції при посвідченні правочинів за участю уповноваженого представника юридичної особи долучаються довіреності, що не відповідають формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
На порушення вимог п. 38 Інструкції правочини про відчуження нерухомого майна посвідчуються без подання всіх необхідних документів, що підтверджують право власності на таке нерухоме майно.
Типові помилки, які допускаються нотаріусами при заповненні Реєстрів для реєстрації нотаріальних дій:
Графа 1 Реєстру:
при вчиненні нотаріальної дії з одночасним засвідченням справжності підпису перекладача при здійсненні ним усного перекладу правочину у графі 1 нотаріусом присвоюється один реєстровий номер, що не відповідає вимогам п. 7.20 розділу 7 Правил ведення нотаріального діловодст¬ва, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 року за № 3253/5 (далі — Правила), та при цьому у графі 5 не записується зміст нотаріальної дії (щодо засвідчення справжності підпису перекладача);
в порушення вимог п. 7.20 Правил при засвідченні справжності підписів на декількох примірниках банківських карток кожному примірнику нотаріусом присвоюються різні реєстрові номери.
Графа 2 Реєстру:
в порушення п. 7.21 Правил, дата вчинення нотаріальної дії вказується в гр. 3–4.
Графа 3 Реєстру:
в порушення вимоги п. 7.22 в графі 3 не вказуються реквізити документа (довіреності), на підставі яких здійснюється пред¬ставництво, а також в графі 5 не зазначається номер та дата перевірки спеціального бланка, на якому було викладено довіреність, на підставі якої діє представник, чим порушено вимогу п. 7.41 Правил;
в окремих випадках в графі 3 Реєстру нотаріусом не зазначаються реквізити документа, що підтверджують повноваження представника юридичної особи або перебування його на посаді, чим не дотримано вимоги п. 7.23 та п. 7.24 Правил ведення нотаріального діловодства;
при засвідченні справжності підписів посадових осіб на банківських картках нотаріусом в графі 3 не зазначається посада представника та реквізити документів, що підтверджують перебування на цій посаді, чим не дотримано вимог п. 7.24 Правил;
в порушення вимоги п. 7.25 Правил в графі 3 Реєстру не зазначається причина, з якої підпис при вчиненні правочину та у Реєстрі було проставлено іншою особою.
Графа 4 Реєстру:
в порушення вимог п. 7.28 Правил при посвідченні правочинів та вчиненні інших нотаріальних дій для підтвердження діє¬здатності нотаріусом в графі 4 Реєстру не зазначається рік народження особи, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії;
у графі 4 Реєстру не завжди зазначаються реквізити документів (назва документа, серія та номер, дата видачі), на підставі яких встановлено особу, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, чим порушено вимогу п. 7.28 Правил;
в порушення вимоги п. 7.29 розділу 7 Правил в графі 4 нотаріусом не зазначається законність перебування іноземного громадянина на території України;
в порушення п. 7.30 Правил нотаріусом не зазначаються реквізити документів, що підтверджують правоздатність та дієздатність юридичної особи у випадках, коли вчинювана нотаріальна дія потребує перевірки правоздатності та дієздатності юридичної особи (при посвідченні договорів застави, іпотеки, при знятті заборони тощо). Відповідно до ст. 44 ЗУ «Про нота¬ріат», п. 41 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України «при перевірці цивільної правоздатності та діє¬здатності юридичної особи нотаріус зобов’я¬заний ознайомитися з установчими документами, свідоцтвом про державну реєстрацію і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців цієї юридичної особи і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної право¬здатності та діє¬здатності»;
в порушення вимог п. 7.30 Правил при вчиненні нотаріальних дій за участю юридичної особи нотаріусом не вказуються реквізити статуту (положення), свідоцтва про державну реєстрацію чи іншого документа, яким підтверджується правоздатність та дієздатність юридичної особи;
в порушення вимог п. 7.28 Правил графа 4 узагалі не заповнюється;
всупереч вимогам п. 7.31 Правил нотаріус посилається на запис, що є не в даному Реєстрі, а в попередньому томі Реєстру.
Графа 5 Реєстру:
в порушення вимог п. 7.32 розділу 7 Правил нотаріусом в графі 5 не зазначається, кому адресована заява, справжність підпису на якій засвідчується;
в порушення вимог п. 7.32 Правил нотаріусом не зазначено короткий зміст зая¬ви, справжність підпису на якій було засвідчено;
в порушення вимог п. 7.37 Правил при засвідченні вірності копії нотаріусом не завжди зазначається, на скількох сторінках викладений документ, з якого засвідчується вірність копії.
Графа 6 Реєстру:
в порушення вимоги п. 7.43 Правил в графі 6

ОЛЬГА ВЕРЕЙЦІ,
кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільно-правових дисциплін навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ТВАРИНАМИ
Як справедливо зазначив свого часу Р.У. Емер­сон, справжнім показником цивілізації не є ані рівень багатства, ані величина міст, ані великий обсяг врожаю, а саме особистість людини, яка виховується країною. Певною характеристикою такої особистості є сьогодні проблема захисту тварин від жорстокого поводження, яку, на жаль, можна віднес­ти до найбільш актуальних у суспільстві. Водночас таку турботу навряд чи можна вважати ознакою прогресу за логікою: ось ми вирішили всі проблеми і дійшли до тварин. Скоріше, навпаки: неправо­мірне, жорстоке, ганебне ставлення до тварин досягло такого масштабу, що змусило державу звернути увагу на необ­хідність вжити адекватних заходів.
У стародавньому світі, до речі, проблема захисту тварин від жорстокого поводження такого масштабу не набувала. Зокрема, як зазначається в юридичній літературі, «в історії кримінального права, особливо у народів Стародавнього світу і тварина була, нарівні з людиною, об’єктом злочину, оскільки в ній бачили предмет поклоніння або символ релігійних уявлень» . Багато відомих філософів та духовних вчителів визначали гуманне поводження з тваринами як основу моральності. Зокрема, пророк Мухаммед, який наголошував на необхідності захисту тварин від нападу людей, Будда, який наполягав на принципі неспричинення шкоди іншим живим істотам. Як основу морального поводження людини розглядали гуманне ставлення до тварин Піфагор та Плутарх. А Святий Франциск Ассізський розглядав тварин як своїх братів та сестер . Я не хочу сказати, що у той період всі були виключно вегетаріанцями і вибачалися перед кожною необережно пом’ятою травинкою. Полювали ще й як. Але задля їжі та одягу. Це вже пізніше завдяки «еволюції» полювання стає розвагою.
У Європі перші законодавчі акти стосовно захисту тварин від жорстокого поводження з’являються на початку ХІХ століття. Першопрохідцем стала Великобританія, де відповідний закон було прийнято у 1822 році. Це стало поштовхом для прийняття відповідного законодавства в таких англомовних країнах, як Канада, ПАР та Австралія. Хоча в США відповідний закон було прийнято лише у 1930 році. У період з 1833 до 1840 року відповідне законодавство приймається також в Німеччині, Швейцарії та скандинавських країнах. На сьогодні спеціальне законодавство, спрямоване на захист тварин від жорстокого поводження, існує в Австрії. Алжирі, Афганістані, Гаїті, Індонезії, Іспанії, Італії, Казахстані, Канаді, Киргизстані, Коста-Ріці, Кот-д’Івуарі, Латвії, Литві, Македонії, Нігерії, Сан-Марино, Словаччині, Словенії, Судані, Таїланді, Фінляндії, Франції.
У ХХ столітті питання захисту тварин від жорстокого поводження виходить вже на міжнародний рівень. 1 січня 1982 року приймається Всесвітня хартія природи, 13 листопада 1987 року — Євро­пейська конвенція про захист домашніх тварин.
У цілому ж виділяються дві основні концепції поводження з тваринами. Перша полягає у наданні тваринам певних прав. Більш радикальні прихильники цієї теорії наполягають на тому, що тварини взагалі не можуть розглядатися як об’єкти власності, не можуть використовуватися для отримання їжі, одягу, у наукових експериментах тощо. Менш радикальний підхід полягає у необхідності створення комфортних умов утримання для тварин. Друга концепція виходить з того, що тварини не можуть мати права, оскільки не здатні керуватися мораллю та укладати будь-який суспільний договір. Прихильники цієї позиції здебільшого є послідовниками теорії І. Канта, який стверджував, що жорстокість по відношенню до тварин шкодить і самій людині, а саме: «жорстокість по відношенню до тварин протирічить зобов’язанням людини щодо самої себе, тому що вбиває у неї співчуття до чужих страждань, яке дуже корисно у відносинах з іншими людьми» . В цілому у світі сприйнята остання концепція, яка знайшла відображення і в законодавстві України.
До основних законодавчих актів Украї­ни, що стосуються захисту тварин від жорстокого поводження, слід віднести, перш за все, Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» , Кримінальний кодекс України (далі — КК України) та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» у ст. 2 також вказує, що нормативно-правове регулювання захисту тварин від жорстокого поводження здійснюється законами України «Про тваринний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про ветеринарну медицину», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення від інфекційних хвороб». Отже, база нібито є. Вже інше питання — чи дає вона можливість забезпечити дієвий захист тварин від жорстокого поводження.
Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» у ст. 1 дає визначення основних понять: гуманного ставлення до тварин і, відповідно, жорстокого поводження з тваринами. Так, під гуманним ставленням до тварин розуміються дії, що відповідають вимогам захисту тварин від жорстокого поводження і передбачають доброзичливе ставлення до тварин, сприяння їх благу, покращення якості їх життя.
Жорстоке поводження з тваринами визначається цією ж статтею як знущання над тваринами, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів. Таке визначення практично відповідає формулюванню, що міститься у КК України, про що буде далі.
Стаття 4 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначає основні принципи захисту тварин від жорстокого поводження, а саме:
жорстоке поводження з тваринами є несумісним з вимогами моральності та гуманності, спричиняє моральну шкоду людині;
забезпечення умов життя тварин, які відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям;
можливість припинення права власності та інших речових прав на тварин у разі жорстокого поводження з ними;
заборона жорстоких методів умертвіння тварин;
утримання і поводження з домашніми тваринами без мети заподіяння шкоди як оточуючим, так і самій тварині.
Правила поводження з тваринами, що виключають жорстокість, містяться у розділі ІІІ Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» .
Так, відповідно до цих правил при поводженні з тваринами не допускається:

Із набуттям чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) виникають непорозуміння, пов’язані з виконанням його вимог щодо проведення нотаріусами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно одночасно зі вчиненням нотаріальної дії, а також з приводу того, що робити у випадку, коли державну реєстрацію прав проведено, а дія не відбулася.

У першу чергу треба зауважити, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться нотаріусом у двох категоріях об’єктів нерухомого майна:

–   об’єкти нерухомого майна, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

–   об’єкти нерухомого майна, право на які виникло внаслідок вчинення нотаріальної дії.

Треба пам’ятати, що державна реєстрація проводиться лише під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва, відносно якого вчиняється така дія.

У випадках, коли державна реєстрація стосується другої категорії об’єктів нерухомого майна, непорозумінь практично не виникає, адже державна реєстрація прав проводиться внаслідок вже вчиненої нотаріальної дії, на підставі якої і виникли ці права (купівля-продаж, реєстрація обтяження щодо нерухомого майна, яке встановлено відповідним договором, і т. ін.). Більше питань виникає щодо реєстрації права на першу категорію нерухомого майна, тобто на об’єкти нерухомого майна, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Насамперед постає питання, чи потрібно проводити реєстрацію прав на об’єкти нерухомого майна, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, перед вчиненням нотаріальної дії, наприклад, при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна, чи відкривати розділ та реєструвати право на продавця.

Пункт 6 ст. 3 Закону визначає, що будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами Закону, крім випадків, коли реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень. Водночас абз. 2 п. 5 ст. 3 Закону визначено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, проводиться під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. Для розв’язання цієї колізії слід звернутися до

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України
ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ НОТАРІАТУ УКРАЇНИ
І. НОТАРІУС — ГАРАНТ МАЙНОВОЇ БЕЗПЕКИ ГРОМАДЯН
У багатьох розвинутих країнах континентального права позасудовий захист приватної власності покладено на інститут нотаріату, і ця практика перевірена століттями. Адже нотаріат існує зі стародавніх часів, його поява зумовлена розвитком інститутів державної влади, зацікавленості держави у стабільності та розвитку цивільного обороту.
Професійна діяльність нотаріусів України здійснюється виключно у сфері юстиції, суворо регламентована законом та перебуває під жорстким контролем Міністерства юстиції України. Підприємництво у сфері нотаріату заборонено законом, і нотаріуси позбавлені можливості виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу, крім викладацької та наукової (ст. 3 Закону України «Про нотаріат»).
Держава поклала на нотаріат обов’язок посвідчувати права та факти, що мають юридичне значення, з метою надання їм юридичної вірогідності. Приватні нотаріуси суворо дотримуються вимог держави щодо спеціального обладнання приміщень нотаріальних контор та організації нотаріального діловодства, ведення електронних державних реєстрів, безстрокового зберігання архіву нотаріальних документів, що є власністю держави. Дотримання цих суворих вимог потребує серйозних фінансових витрат.
Приватні нотаріуси є самозайнятими особами і самостійно забезпечують заробітком себе та значну кількість осіб, що перебувають з ними в трудових відносинах. Значна частина коштів, які отримують нотаріуси як плату за вчинення нотаріальних дій, йде на сплату податків, соціальних внесків, ведення електронних реєстрів, утримання робочого місця нотаріуса, збереження архіву та інших обов’язкових для нотаріуса платежів.
Крім того, на нотаріусів державою покладено ряд додаткових функцій, які хоч і не є безпосередньо нотаріальною діяльністю, але встановлені законом для виконання нотаріусами як обов’язкові, а саме: проведення фінансового моніторингу, повідомлення податкових органів про розмір доходів громадян та розмір сплачених податків з доходу. І слід зазначити, що ці додаткові функції нотаріуси виконують безоплатно, держава жодним чином не фінансує нотаріусам ці, по суті, державні функції і не компенсує затрати на їх виконання.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про нотаріат» приватний нотаріус несе повну матеріальну відповідальність за збитки, що виникли з його вини.
Нотаріат України є головним інститутом позасудового захисту цивільних прав у державі і суспільстві, діє на засадах повного самофінансування, суттєво поповнює дохідну частину державного бюджету, Пенсійного та інших фондів державного соціального страхування.
Враховуючи вказану специфіку нотаріату, ідея про необхідність регулювання «ринку нотаріальних послуг» виглядає так само абсурдно, як і ідеї регулювання «ринку послуг по збиранню податків», «ринку послуг з правосуддя», «ринку послуг прокурорського нагляду».
Вчинення нотаріальних дій не може бути прирівняне до діяльності з надання послуг у ринкових господарських відносинах, так само воно не може бути віднесене і до сфери «адміністративних послуг».
Але в нас ще молода держава, демократичні інститути знаходяться на стадії становлення і багато які процеси проходять шляхом, умовно кажучи, «спроб та помилок».
Ось і зараз все частіше висловлюються думки, які подекуди перетворюються на конкретні пропозиції щодо скасування нібито «непотрібних» нотаріальних дій з метою зменшення адміністративного впливу на осіб, які звертаються до нотаріуса за вирішенням своєї конкретної майнової чи іншої ситуації, і зменшення їх витрат. Але варто зазначити, що звертаються вони за власною ініціативою з метою убезпечити свої права.
Впровадження зазначених вище ініціатив можливо призведе до досягнення декларованої мети — зменшення плати за вчинення нотаріальних дій. Але очікувана користь є мізерною порівняно з потенційною небезпекою наслідків від зменшення участі нотаріату в документуванні цивільного обороту.
Для прикладу невдалого скасування «непотрібних» нотаріальних дій можна навести нашу сусідку Росію. Там вже близько десяти років оформлення прав на нерухомість проходить без нотаріального посвідчення через реєстраторів.
І ось тільки в цьому році влада Російської Федерації дійшла висновку щодо необхідності повернутися до обов’язковості нотаріального посвідчення переходу прав власності на нерухомість та корпоративні права:
«Он (советник президента РФ по правовым вопросам Вениамин Яковлев) добавил, что в настоящее время сделки с недвижимостью в стране не подлежат обязательному нотариальному удостоверению. Это порождает массовую преступность в этой сфере . Аферисты «берут на учет» одиноких пожилых людей и делают все, чтобы «освободить» и присвоить их квартиры, что им часто удается безнаказанно сделать, так как сделку по передаче недвижимости удостоверять не нужно.
«Во Франции такого произойти не может… Нотариус все проверит: кому это имущество принадлежало раньше, как это лицо, которому это имущество принадлежало ранее, распорядилось этим имуществом, как попало имущество в руки этих лиц, на законных ли основаниях. Если на основании договора купли-продажи, то были ли выплачены деньги», — отметил Яковлев.
Он добавил, что захватить предприятие во Франции тоже невозможно, потому что все сделки в сфере недвижимости контролирует нотариус.
По мнению Яковлева, принятие нового закона позволит уменьшить в России масштабы таких явлений, как рейдерские захваты собственности и махинации с квартирами пожилых людей. При этом эксперт считает, то законопроект в ходе рассмотрения в Госдуме может вызвать противодействие со стороны отдельных депутатов, которые «в этой мутной воде ловят рыбку».
Подробнее: http://news.mail.ru/economics/5986438/».
Як висновок до викладеного вище: сьогодні у нас є можливість не повторювати таких помилок та зробити правильні і виважені висновки.
Інший приклад сьогодення України — скасування обов’язковості нотаріального засвідчення справжності підпису засновників на статутних документах. Знов обґрунтуванням є зменшення адміністративного впливу та уникнення зайвих витрат, але при цьому важелі контролю заміни засновників ні на кого не покладено.
І що ми маємо в підсумку?
Сьогодні можна безконтрольно зробити будь-яку печатку. Таким же чином можна замінити засновників будь-якої юридичної особи, навіть без застосування «рейдерських механізмів» захоплення підприємств. Сьогодні Ви власник «заводів та пароплавів», а завтра Ви — «жебрак», який до того ж винен державі значні суми податків.
Про таке «спрощення» рейдери навіть не мріяли. Але… На превеликий жаль, це стало реальністю сьогодення, яку позиціонують як законодавчу новелу на благо народу.
На підтвердження помилковості такого спрощення знов-таки приклад Російської Федерації: «…И сегодня государство поняло, что никто по ряду правового сопровождения не смог заменить нотариат ни в сфере подготовки удостоверения сделок с недвижимым имуществом, ни в сфере корпоративного права, ни в сфере исполнительного производства. И мы уже сейчас до принятия закона становимся свидетелями возврата нотариата в сферу отдельных правоотношений.
В прошлом году были внесены изменения в Закон «Об обществах с ограниченной ответственностью», где было утверждено обязательное нотариальное сопровождение договоров отчуждения долей в уставном капитале обществ с ограниченной ответственностью. При упрощенном порядке обращений взысканий на заложенное имущество была внедрена исполнительная надпись нотариуса.
…
Сейчас на официальном уровне признаются, что у нас порядка 80 % юридических лиц образованы по фальсифицированным документам или подставным людям и т. д. И от этого страдает не только экономика, но страдают и граждане. И нотариус мог бы избавить от этой проблемы. Налоговые органы утверждают, что с момента введения нотариуса в сферу корпоративных правоотношений значительно снизился уровень подделок при подаче документов на регистрацию. А если бы нотариус с момента образования юридического лица принимал участие, так, кстати сказать, во всем цивилизованном мире, тогда бы мы могли избавиться от проблемы, которая сегодня кошмарит все наше общество» .
Quid prodest? (Кому це вигідно?)
На моє переконання вигідно тим, хто «в этой мутной воде ловит рыбку» у самому широкому розумінні цього вислову.
Як приклад, свого часу, керуючись «благими намірами», було змінено ставку мита за отримання Свідоцтва про спадщину. Відмовившись від логічної градації за родинними зв’язками (батькам, подружжю та дітям застосовувався подвійний понижуючий коефіцієнт порівняно з іншими), застосували принцип, коли «малозабезпечений» платить за олігарха (встановили мито в розмірі 34 грн., незалежно від спадкової маси, і при цьому не має значення, що отримується у спадщину: звичайна «хрущовка», убита «копійка» чи завод або пароплав).
І це все було подано, керуючись гаслом, що «вони» переймаються проблемами пересічного громадянина.
Насправді пройшла банальна підтасовка фактів. Бідні не стали багатшими, і як підсумок, на загальному фоні не стали менше платити (з урахуванням понижуючого коефіцієнта, складу та вартості спадкової маси їх мито десь так і виходило в межах 34 грн.). Багаті значно зекономили за рахунок бідних, а бюджет у підсумку недоотримав податки.
Ціна питання
Отже, вважаємо за потрібне наголосити на необхідності врахування зарубіжного досвіду сусідньої країни з подібною до нашої правовою системою, досвіду як позитивного, так і негативного. Насамперед з метою убезпечення від потенційно-небезпечних наслідків невдалих реформ, якими стануть розбалансованість економіки, нерозуміння наслідків так званих реформ, непрофесійність дій і відповідно втрата довіри суспільства.
ІІ. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НОТАРІАТУ
Ураховуючи, що приватній нотаріальній діяльності притаманні, крім публічно-правових засад, приватноправові, на порядок денний постають питання найбільш оптимального вибору моделей фінансового забезпечення нотаріальної діяльності та оплати нотаріальних дій і, зокрема, приватного нотаріату, який є інститутом, що фінансує свою діяльність самостійно на відміну від нотаріату державного, який фінансується з бюджету.
Актуальним є питання частки стягнутої плати за нотаріальні дії, яка пов’язана зі статусом доходів нотаріуса та проблемою їх оподаткування. Найбільш обґрунтованою є пропозиція щодо надання коштам, які стягуються за вчинення нотаріальних дій, статусу засобів забезпечення нотаріальної діяльності та майнової безпеки громадян і юридичних осіб, що зумовлено майновою відповідальністю приватного нотаріуса.
Якщо не надавати цим коштам статусу засобів забезпечення нотаріальної діяльності, майнових інтересів громадян та юридичних осіб, що звернулися до нотаріуса, то необхідно виключити із законодавства і повну матеріальну відповідальність нотаріуса, зберігаючи її лише в обсязі обов’язкового страхування ризику професійної відповідальності нотаріуса.
На нашу думку, розробляючи нове законодавство про нотаріат, необхідно більш виважено та ґрунтовно підходити до вирішення питань фінансового забезпечення нотаріальної діяльності. Особливої уваги, з огляду на недостатню розробленість та складність цього аспекту, потребує вирішення питання оплати нотаріальних дій, основна модель якого повинна бути відображена в законодавстві. Якщо це буде нотаріальний тариф, треба на законодавчому рівні визначити його вид, порядок сплати, розмір та пільги.
Держава не зобов’язана фінансувати приватну нотаріальну діяльність, але зобов’язана забезпечити згідно із законом гарантований Конституцією захист прав і обов’язкову діяльність основних публічно-правових інститутів — суду, нотаріату.
Наділяючи публічні інститути державними повноваженнями, держава повинна передбачити заходи щодо фінансування діяльності таких інститутів або створити умови, за яких буде можливим їх самофінансування без втрати основних їх функцій.
Викладене вище актуальне саме для приватного (небюджетного) нотаріату, який не потребує державного фінансування. Держава повинна розуміти, що нотаріус не «об’їдає» її, а навпаки, виконуючи частину її функцій, несе значні витрати, платить за все за ринковими цінами, сплачує податки та збори до загальнодержавних фондів. Крім того, нотаріус теж є громадянином держави, який має право на достойний рівень життя, який гарантовано основним законом.
Водночас останніми роками постійно зменшується економічна основа фінансування (читай: діяльності) нотаріату: скасовується принцип квотування нотаріусів, зменшуються ставки державного мита і т. ін.
Суспільна користь діяльності нотаріату полягає насамперед в його превентивній функції, яка направлена, зокрема, на недопущення порушень закону громадянами та юридичними особами у сфері цивільно-правових відносин, роз’яснення прав та обов’язків учасникам цивільних відносин, щоб їх необізнаність не була використана їм на шкоду, на недопущення суперечностей як між особами, що звернулися до нотаріуса, так і між ними та державою, і т. ін.
Витрати на захист прав (суди, адвокатуру) в країнах з розвинутим нотаріатом в рази менше, ніж у країнах з англосаксонською системою.
Від діяльності небюджетного нотаріату виграє все суспільство в цілому: держава не витрачає на нотаріат жодних коштів, а навпаки, отримує поповнення бюджету, особи ж, які звертаються до нотаріуса щодо своїх цивільних прав, не висиджують довжелезні черги. Крім того, переважна більшість нотаріусів консультації та роз’яснення взагалі надають безкоштовно.
Розглянемо, які ж платежі складають витратну частину нотаріального бюджету.
Окрім своїх основних обов’язків та функцій, приватний нотаріус несе додаткові обов’язки, що покладені на нього різними нормативно-правовими актами:
1. Виконання функцій податкового агента. Держава поклала на нотаріуса функції податкового агента, зобов’язавши його таким чином стати фахівцем не тільки за його основною освітою — юриспруденція, а ще й фахівцем з економічних та бухгалтерських дисциплін. Цей обов’язок потребує постійного додаткового навчання.
2. Виконання обов’язків суб’єкта первинного фінансового моніторингу, що додає значної відповідальності (особливо з урахуванням неоднозначно виписаного законодавства), збільшує фінансові витрати та обсяги зберігання архіву.
3. Обов’язки реєстратора. При вчиненні більшості складних нотаріальних дій приватний нотаріус зобов’язаний також виконувати функції реєстратора та/або користувача Єдиних та державних реєстрів Міністерства юстиції України. Для виконання значного обсягу цих функцій нотаріус повинен придбати за власний рахунок ключ електронного цифрового підпису, встановити та утримувати високоякісний інтернет-зв’язок, наймати та за плату навчати в адміністратора реєстрів помічників. При цьому нотаріус зобов’язаний користуватися послугами ДП «Інформаційний центр» і платити за його послуги за встановленими ним тарифами.
Таким чином, нотаріус несе значні витрати (вартість послуг Інтернету, оплата праці помічників, амортизація оргтехніки тощо) і заробляє кошти для держави, не отримуючи винагороду за свою працю. Водночас частка витрат на оплату послуг ДП «Інформаційний центр» у складі витрат приватного нотаріуса сягає 35–65 %.
На фоні цього дуже непокоїть формування у суспільстві вкрай неправильної думки, яка полягає в тому, що нотаріус отримує за свою роботу надвеликі кошти, але це насправді не відповідає дійсності, нотаріус просто виконує приписи законодавства та забезпечує безспірність, і це можна побачити на прикладі стандартної життєвої ситуації.
Після смерті спадкодавця залишилися три спадкоємці — дружина і двоє дітей, які отримують спадщину на будинок, присадибну земельну ділянку, земельну ділянку (пай) та грошові вклади:
Мито:
держмито за будинок: по 34,00 грн. з кожного, загальна сума — 102,00 грн.;
держмито за присадибну ділянку: по 34,00 грн. з кожного, загальна сума — 102,00 грн.;
держмито за земельну ділянку (пай): по 34,00 грн. з кожного, загальна сума — 102,00 грн.;
грошові вклади: звільнено від мита. (Оскільки до Інструкції по сплаті держмита зміни не вносились, вважаємо, що пільги залишаться.)
Загальна сума держмита — 306,00 грн.
Ненотаріальні (забезпечувальні) витрати, які несуть спадкоємці:
перевірка наявності спадкової справи при заведенні — 51,00 грн.;
перевірка заповіту при заведенні спадкової справи — 51,00 грн.;
перевірка бланка заповіту —
1,00 грн. х 3 = 3 грн.;
перевірка бланка правовстановлюючого — 1,00 грн. х 3 = 3 грн.;
перевірка бланка довіреності —
1,00 грн. х 3 = 3 грн.;
перевірка наявності заповіту — 51,00 грн.;
запити — 30,00 грн.;
бланки: 12 шт. по 12,60 грн., загальна вартість бланків — 151,20 грн.;
витяги з реєстру обтяжень нерухомого майна: 3 шт. по 51,00 грн. та по 34,00 грн. з рухомого, реєстру іпотек — 3 шт. по 34,00 грн., загальна вартість витягів — 289,00 грн.;
реєстрація свідоцтв у Спадковому реєстрі: 12 шт. по 51,00 грн. (бо реєструється кожне свідоцтво окремо) — 612,00 грн. ;
комісійні послуги банку — 5,00 грн. х 16 = 80,00 грн.
Загальна сума ненотаріальних (забезпечувальних) витрат:
(51,00+51,00+3+3+3+51,00+30,00+151,2+ 289,00+612,00+80,00) = 1324,20 грн.
Сюди потрібно ще додати коефіцієнт витрат нотаріуса на утримання робочого місця: 41,52 х 12 = 498,24 грн.
(Міністерством юстиції України встановлено обов’язкові вимоги до робочого місця нотаріуса, які зумовлюють обов’язкові витрати:
а) наявність охоронної сигналізації (п.п. 8.3.1 Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за організацією нотаріальної діяльності) — 500 грн. на місяць;
б) наявність пожежної сигналізації (п. 10.4 Положення) — 150 грн. на місяць.
Приватні нотаріуси несуть витрати, пов’язані із вчиненням нотаріальних дій (папір, канцелярські товари, комп’ютерна техніка та її обслуговування, комунальні платежі або оренда приміщення, заробітна плата 1-го штатного працівника та податки з неї до бюджету, передплата видань, семінари, обов’язкове підвищення кваліфікації, ліцензійне програмне забезпечення, електронні ключі, металеві шафи, зберігання держархіву, страхування професійної відповідальності та ін.), середня сума яких по країні на місяць складає 8000 грн.
Усього: 8650 грн. на місяць;
103800 грн. за рік.
Якщо взяти до уваги середнє навантаження на одного нотаріуса (за рік) — 2 500 нотаріальних дій за рік, то маємо такий коефіцієнт розрахунку витрат нотаріуса на утримання робочого місця на одну нотаріальну дію — 41,52 грн.)
Плюс єдиний соціальний внесок 34,7 % ((1324,2 + 498,24 + 306) : 100 х 34,7) — 738,57 грн.
Плюс податок з доходу 15–17 % ((1324,2 + 498,24 + 306) : 100 х 17) — 361,83 грн.
Загальна сума ненотаріальних (забезпечувальних) витрат та державних податків і зборів у конкретному випадку конкретною середньостатистичною сім’єю України становить 2424,60 грн.
Зверніть увагу, яку цифру ми отримали за умови спадкування самої опосередкованої спадкової маси, тут не має ні корпоративних прав, ні цінних паперів, ні художніх творів, ні предметів розкоші (заміських будинків на березі моря, «мерседесів», яхт, дорогоцінного каміння), майна за кордоном і т. д і т. п.
Якщо дивитися правді в очі, то вартість посвідчення однієї копії повинна дорівнювати не менше 50 грн. Це мінімум без урахування, умовно кажучи, зарплати нотаріуса. І якщо держава вилучить у нотаріуса так звані тяжкі нотаріальні дії (посвідчення відчуження нерухомості, корпоративних прав і т. ін.), то окрім негативних правових наслідків (щодо тих договорів) держава отримає закриття нотаріальних контор і підвищення цін на всі інші нотаріальні дії.
Сьогодні висловлюються думки, котрі передбачають непродуману боротьбу за зменшення вартості нотаріальних дій. При цьому не звертається увага, що значна частина багатьох соціальних і чуттєвих нотаріальних дій знаходиться в площині саме витрат не на нотаріуса, але прив’язаних до нотаріуса, і він мало того, що безкоштовно на це працює та утримує робітників, придбаває техніку, сплачує за встановлення ключів, за навчання, та ще й опиняється в ролі «цапа-відбувайла».
Обов’язки архіваріуса
Згідно зі ст.14 Закону України «Про нотаріат» документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса є власністю держави, а приватний нотаріус зобов’язаний забезпечити зберігання документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса.
Отже, приватний нотаріус надає державі послугу зі збереження архіву безоплатно.
Згідно з ч. 1 ст. 904 ЦК України за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов’язаний відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Однак сьогодні всі витрати на оформлення та утримання державного архіву приватний нотаріус несе за свій рахунок.
Формування бази повної матеріальної відповідальності нотаріуса
Держава зобов’язана забезпечити нотаріуса роботою. Заборона займатися нотаріусу іншим видом діяльності і забезпечення нотаріуса роботою — це сумісні речі.
Сьогодні нотаріат поставлений в умови жорсткої «цінової конкуренції», вартість нотаріальних дій перебуває на межі їх собівартості.
Отже, необхідно обирати: або нотаріат у нас ринковий, тоді про жодну «повну матеріальну відповідальність» мову вести не можна, але не можна і регулювати вартість та обмежувати право нотаріуса бути гравцем на цьому «ринку», тобто вживати заходів щодо заробітку, і нотаріус повинен нести відповідальність тільки в межах страхової суми, або нотаріат у нас — нормальний правозастосовчий інститут для держави і людей, тобто неринковий, не підприємливий, а діє лише в рамках закону, тоді зберігається одна з його головних рис — повна матеріальна відповідальність нотаріуса. Але для цього необхідно врегулювати питання кількості нотаріусів, законодавчо закріпити витратну частину та встановити тарифи, адекватні забезпеченню безспірності нотаріальних дій, з урахуванням інтелектуальної складової кожної такої дії, бо як людина кожна індивідуальна, так і ситуація у неї своя, індивідуальна, і не так просто, як здається з боку, кожну ситуацію врахувати, документи вивчити, вимог закону і нормативних актів дотриматися, інтереси жодного із учасників не порушити, все належним чином викласти у письмовій формі на бланках без помилок, і лише після всього йде посвідчення.
В одному з минулих законопроектів передбачалося це зробити таким чином:
«Нотаріальна діяльність здійснюється на основі самофінансування та державного регулювання мінімальних розмірів оплати за вчинення нотаріальних дій з урахуванням їх складності, часу, необхідного на їх підготовку і вчинення.
Самофінансування нотаріальної діяльності полягає в покладенні державою на нотаріуса обов’язку нести усі витрати, пов’язані з утриманням та організаційним і матеріально-технічним забезпеченням нотаріального бюро (контори), страхуванням ризику нотаріальної діяльності, оплатою праці та соціальним забезпеченням помічника нотаріуса та інших осіб, які працюють у нотаріальній конторі (бюро), підвищенням кваліфікації, відшкодуванням шкоди, організацією та забезпеченням нотаріальної діяльності. Джерелом покриття цих витрат є 70 відсотків від загальної суми грошових коштів, отриманої нотаріусом від здійснюваної нотаріальної діяльності протягом року. Ці витрати не потребують документального підтвердження і не оподатковуються. Решта суми у розмірі 30 відсотків є базою для розрахунку і сплати нотаріусом податків та інших обов’язкових платежів. Грошові кошти та цінні папери, прийняті нотаріусом у депозит, не зараховуються до загальної суми коштів, отриманих нотаріусом від здійснюваної нотаріальної діяльності».
Соціальне забезпечення нотаріусів
Нині взагалі відсутні будь-які соціальні гарантії для нотаріуса: він не має права на податковий кредит, на оплачувану відпустку по догляду за дитиною, на оплачувану щорічну відпустку, на оплачуваний лікарняний тощо.
Пенсійне забезпечення нотаріусів
Відраховуючи кожен рік протягом десятиріч, залежно від розміру заробітку, десятки тисяч гривень до Пенсійного фонду, нотаріус навіть не може сподіватися, що ці внески будуть враховані при нарахуванні йому пенсії, бо відсутній механізм визначення пенсії для нотаріуса.
Виконання вимог законодавства щодо стандартів робочого місця нотаріуса
Одним з головних чинників забезпечення дотримання нотаріальної таємниці, надання можливості вчинення нотаріальних дій та захисту від несанкціонованого проникнення є наявність у нотаріуса сертифікованого робочого місця (контори) приватного нотаріуса (ст. 25 Закону України «Про нотаріат»).
Спробуємо визначитись у грошовому еквіваленті забезпечення виконання від імені держави вчинення нотаріальних дій через самофінансування.
При цьому йтиметься виключно про обов’язкову витратну частину, але без урахування «заробітку» нотаріуса.
Витрати на створення та подальше утримання робочого місця нотаріуса можна умовно поділити на :
а) разові витрати на початок нотаріальної діяльності (сейф, металева шафа, ліцензійне програмне забезпечення, принтер, факс, копіювальний апарат, підключення до Інтернету, виготовлення печатки, підключення до електронних реєстрів Держінформ’юсту, електронний цифровий підпис, Реєстр для реєстрації нотаріальних дій, комплект книг щодо виконання вимог Правил нотаріального діловодства, нотаріальні бланки, страхування нотаріальної відповідальності, витрати на проходження стажування тощо), які за надзвичайно скромними підрахунками складатимуть 48168 грн. 55 коп.;
б) постійні витрати (орендна плата, опалення, електроенергія, оплата телефону, Інтернету, пожежна та охоронна сигналізація, мінімальна заробітна плата одного помічника, витрати на канцелярські приналежності, обслуговування техніки тощо), що за підсумками першого року діяльності становитимуть 108132 грн. 00 коп.
Але це не все, у нотаріуса ще є обов’язки зі сплати податку;
в) єдиний соціальний внесок в розмірі 34,7 % (з урахуванням обмеження у нарахуванні його на п’ятнадцять розмірів прожиткового мінімуму), що у грошовому еквіваленті складатиме 60154 грн. 19 коп.;
г) податок з доходу фізичної особи у розмірі 15–17 % , що в середньому за офіційною статистикою складає 15900 грн. 13 коп.;
д) непередбачувані витрати 5% — 5406 грн. 60 коп.
Загальний підсумок витрат на рік виходить вражаючим — 237761 грн. 47 коп. І це без урахування витрат на послуги інформаційного центру Міністерства юстиції, котрі опосередковано лягають на плечі нотаріуса через формування суспільної думки, які їх відносять до «особистого» доходу нотаріуса.
Ми також зробили розрахунок (з урахуванням офіційних даних) середньомісячної заробітної плати нотаріуса за підсумками 2010 року і отримали цифру 7508 грн. 40 коп., відповідно річна сума дорівнює 90100 грн. 75 коп. І тепер порівняйте з 237761 грн. 47 коп. — співвідношення забезпечення виконання функцій держави за рахунок самофінансування і безпосередньої заробітної плати нотаріуса.
Таким чином, сьогодні відсутня будь-яка економічна доцільність розпочинати приватну нотаріальну діяльність у зв’язку з недостатністю джерел самофінансування та гарантії їх забезпечення з боку держави.
Відповідно економічна складова, відсутність державного регулювання кількості нотаріусів та відсутність професійної організації нотаріусів мають вирішальне значення у неможливості заповнити робочі місця нотаріусів у так званих «нерентабельних» округах.
Потрібно розуміти, що нотаріальна діяльність не є надрентабельною та наддохідною. Всесвітня криза не обійшла і нотаріат: відсутність активності в банківській сфері, затишшя на ринку нерухомості і землі говорять самі за себе. Порівняно з 2007–2008 рр. так звана «прибутковість» приватної нотаріальної діяльності знизилась у рази, сьогодні вже є непоодинокі випадки припинення нотаріусами нотаріальної діяльності через неможливість самофінансування та утримання додаткових робочих місць.
Саме в цей час особливо виважено слід поставитись до вирішення економічних аспектів забезпечення нотаріальної діяльності. Поспішно і неналежним чином прорахована економічна складова призведе до розвалу існуючої системи нотаріату, відтоку кваліфікованих нотаріальних кадрів, зниження кількості створених ними робочих місць (секретарів, консультантів, помічників), а головне — до втрати поваги до закону, стабільності та захищеності прав держави і приватних прав, і, як наслідок, розвалу системи нотаріату як такої, оскільки сьогодні основний тягар щодо забезпечення всебічного захисту прав держави та приватних прав несе на собі нотаріат України.
Загальний висновок
Потрібно досягнути балансу обов’язків і витрат нотаріуса та гарантій і компенсацій з боку держави, а з метою зменшення навантаження на судову гілку влади необхідно розширити участь нотаріуса в цивільному та виконавчому провадженні.
Крім того, держава разом з професійним об’єднанням нотаріусів зобов’язана забезпечити належне формування суспільної думки про те, що значну частку вартості нотаріальних дій складає економічна складова забезпечення безспірності вчинення нотаріальних дій з використанням обов’язкових захисних інструментаріїв у вигляді Єдиних та державних реєстрів Міністерства юстиції України, використання спеціальних нотаріальних бланків, виконання вимог законодавства щодо стандартів робочого місця нотаріуса та інших забезпечувальних складових в межах чинного законодавства України.

РАДА НОТАРІАЛЬНОЇ ПАЛАТИ УКРАЇНИ
На виконання пункту 5.13 Статуту Нотаріальної палати України (далі — НПУ) Рада НПУ:
1. забезпечує виконання рішень З’їзду нотаріусів України та власних рішень;
2. сприяє забезпеченню гарантій нотаріальної діяльності, захисту професійних інтересів та соціальних прав нотаріусів;
3. затверджує щорічний кошторис НПУ, плани основних заходів, структуру та штатний розклад апарату НПУ та забезпечує їх виконання;
4. ухвалює рішення про скликання чергових та позачергових з’їздів нотаріусів України, формує порядок денний з’їздів, визначає квоту представництва, порядок обрання делегатів, місце, час та порядок проведення з’їздів;
5. щорічно звітує про свою роботу перед членами НПУ;
6. забезпечує співпрацю з Міністерством юстиції України, головними управліннями юстиції, координує та скеровує роботу уповноважених представників НПУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
7. представляє НПУ в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях;
8. призначає уповноважених представників НПУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, вирішує питання створення представництв НПУ, контролює їх діяльність;
9. забезпечує діяльність Інспекції з питань професійної відповідальності нотаріусів, розглядає висновки щодо порушення нотаріусами правил професійної етики та готує подання на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату;
10. організовує та здійснює аналітично-методичне та наукове забезпечення нотаріальної діяльності, бере участь у проведенні експертиз законопроектів та інших підзаконних нормативно-правових актів з питань, пов’язаних з нотаріальною діяльністю, вносить відповідні пропозиції;
11. забезпечує належну організацію навчання та підвищення кваліфікації нотаріусів, їх помічників та допоміжного персоналу, проводить семінари, конференції, симпозіуми та інші заходи. Порядок підвищення кваліфікації нотаріусів затверджується Радою НПУ;
12. забезпечує здійснення міжнародної співпраці НПУ з Міжнародним Союзом Нотаріату, нотаріатами та організаціями нотаріусів інших країн;
13. забезпечує захист інтересів фізичних і юридичних осіб при заподіянні їм шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса, встановлює порядок та розміри відшкодування такої шкоди;
14. забезпечує організацію страхування нотаріальної діяльності та контролює додержання порядку страхування;
15. здійснює захист соціальних прав та професійних інтересів нотаріусів у судах, правоохоронних органах, органах дізнання та попереднього слідства та інших органах, в тому числі по кримінальних справах та справах про адміністративні та корупційні правопорушення, залучаючи в необхідних випадках адвокатів;
16. за поданням Президента НПУ визначає кількість віце-президентів НПУ, обирає їх та відповідального секретаря із складу Ради НПУ;
17. реалізує право власності та здійснює розпорядження і господарське управління майном та коштами НПУ;
18. утворює постійні та тимчасові комісії, секції, робочі групи з числа членів Ради та інших нотаріусів;
19. контролює діяльність заснованих НПУ юридичних осіб;
20. ухвалює рішення про витрати коштів на матеріально-технічне забезпечення організаційних та інших заходів, що проводяться НПУ, в тому числі з’їздів, засідань Ради , комісій, секцій, робочих груп, семінарів, конференцій тощо;
21. засновує відомчі заохочення для членів НПУ, ухвалює рішення про заохочення та вручає відомчі відзнаки;
22. затверджує зразки символіки, логотипи, печатки, штампів та іншої атрибутики НПУ;
23. забезпечує належну роботу веб-сайту НПУ та «гарячої лінії» для надання безкоштовної юридичної допомоги нотаріусам, фізичним і юридичним особам;
24. виконує інші повноваження, що випливають із Статуту НПУ.
Віце-президенти та члени Ради виконують інші доручення Ради та Президента НПУ, а також заміщують один одного у разі необхідності.
Члени Ради НПУ раз на рік звітують перед Радою про проведену роботу.
СКЛАД РАДИ ТА РОЗПОДІЛ ОБОВ’ЯЗКІВ МІЖ ЧЛЕНАМИ РАДИ НОТАРІАЛЬНОЇ ПАЛАТИ УКРАЇНИ
Президент НПУ
Павлова Людмила Миколаївна,
президент Нотаріальної палати України
notpalata@ukr.net
(044) 362-23-07
До повноважень входить:
загальне керівництво роботою Ради;
координація діяльності віце-президентів і членів Ради;
участь у законопроектній роботі;
співпраця з Міністерством юстиції України;
координація роботи уповноважених представників НПУ в АРК, областях, мм. Києві та Севастополі;
представництво інтересів НПУ у державних та інших органах і організаціях;
представництво інтересів НПУ в міжнародних організаціях нотаріусів та інших міжнародних організаціях;
координація роботи Інспекції з питань професійної відповідальності нотаріусів НПУ;
контроль за діяльністю виконавчого директора Нотаріальної палати України;
виконання функцій, передбачених підпунктами 4, 7, 9 пункту 5.18. Статуту НПУ;
підготовка і скликання засідань Ради та з’їздів НПУ;
організація підвищення кваліфікації нотаріусів.
Перший віце-президент НПУ
Євчук Ірина Леонідівна,
приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу
49023, м. Дніпропетровськ, пр.-т Воронцова, 5, к. 39
evchuk08@mail.ru
(056) 234-30-89
До повноважень входить:
участь у законопроектній роботі;
участь у підготовці та проведенні заходів з підвищення кваліфікації нотаріусів України;
представництво інтересів НПУ у державних та інших органах і організаціях;
координація роботи Ради уповноважених представників НПУ в регіонах;
виконання обов’язків президента НПУ у разі його відсутності.
Віце-президент НПУ
Лютий Сергій Іванович,
приватний нотаріус Заліщицького районного нотаріального округу Тернопільської області
48600, Тернопільська область, м. Заліщики, вул. Бандери Степана, 15-а
notar555@mail.ru
(035) 542-33-33
До повноважень входить:
участь у законопроектній роботі;
захист інтересів нотаріусів та НПУ;
представництво їх інтересів у судах та відповідних органах;
підготовка науково обґрунтованих висновків і пропозицій щодо проектів актів законодавства, що стосуються діяльності нотаріусів;
координація діяльності Комісії з питань роботи з молодими нотаріусами та допоміжним персоналом держнотконтор і приватних нотаріусів;
виконання обов’язків президента НПУ у разі його відсутності та відсутності Євчук І.Л.
Член Ради, відповідальний секретар НПУ
Шапченко Марія Іванівна,
завідувачка Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори
02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 172
notarius@ua.fm
(044) 563-42-26 (044) 564-58-34
До повноважень входить:
виконує обов’язки відповідального секретаря Ради НПУ;
готує матеріали для розгляду на засіданнях Ради та відповідні доручення,
контролює їх виконання;
оформлює протоколи засідань Ради та з’їздів НПУ і підписує їх.
Члени Ради НПУ
Мачкур Антоніна Анатоліївна,
приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу
76000, м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця, 2/1
a_machkur@mail.ru
(034) 223-11-00
До повноважень входить: контроль та координація діяльності уповноважених представників НПУ в АРК, Одеській, Запорізькій областях та м. Севастополі.
Попов Володимир Васильович,
приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу
33018, м. Рівне, вул. С. Бандери, 65
vladimir.popov977@gmail.com
(036) 223-73-85
До повноважень входить: координація діяльності уповноважених представників НПУ у Рівненській, Чернівецькій, Миколаївській та Херсонській областях.
Петренко Валентина Євстафіївна,
завідувачка Волноваської державної нотаріальної контори 85700,
Донецька область, м. Волноваха, вул. Першого Травня, 9
petrenko.notarius@yandex.ua
(062) 444-10-24
До повноважень входить: координація діяльності уповноважених представників НПУ в Донецькій та Луганській областях.
Балик Тетяна Миколаївна,
приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу
25012, м. Кіровоград, пр-т Комуністичний, 6/5, кв. 15
notar_kom@ukr.net
(052) 224-62-08
До повноважень входить: контроль та координація діяльності уповноважених представників НПУ у Кіровоградській, Полтавській, Черкаській областях.
Фріс Ігор Павлович,
приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу
76000, м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 1
franko01@mail.ru
(034) 277-97-17
До повноважень входить:
координація та контроль за діяльністю Комісії з міжнародного співробітництва;
координація діяльності уповноважених представників НПУ в Івано-Франківській, Сумській та Харківській областях.
Дунаєвська Світлана Миколаївна,
приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу
21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 69
tan-dun@yandex.ru
(043) 235-47-30 (043) 232-39-61 (043) 256-27-33
До повноважень входить:
координація роботи Комісії з аналітично-методичного забезпечення нотаріальної діяльності;
контроль за підготовкою навчально-методичних посібників;
координація видавничої діяльності НПУ;
діяльність «гарячої лінії» НПУ.
Степаненко Василь Данилович,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 47, кв. 27
stepanenko@notaries.kiev.ua
(044) 289-20-83 (044) 332-76-10
До повноважень входить:
забезпечення зв’язків із засобами масової інформації;
співпраця з Державною податковою службою України, Державною службою фінансового моніторингу України, іншими органами з питань удосконалення законодавства, що стосується інтересів нотаріусів;
координація діяльності уповноважених представників НПУ
у Дніпропетровській області та м. Києві.
Чіжмарь Сергій Іванович,
приватний нотаріус Хустського міського нотаріального округу
90400, м. Хуст, вул. Корятовича, 5
chizmar@khust.com
(031) 425-17-01
До повноважень входить: координація діяльності уповноважених представників НПУ у Закарпатській та Волинській областях.
Копилова Валентина Василівна,
приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу
08200, м. Ірпінь, вул. Пролетарська, 37-А
notarius.irpen@i.ua
(045) 975-40-58
До повноважень входить: координація діяльності уповноважених представників НПУ у Вінницькій та Чернігівській областях.
Бояківський Омелян Васильович,
завідувач Першої львівської державної нотаріальної контори
79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 6
(032) 261-51-23
До повноважень входить: контроль та координація діяльності уповноважених представників НПУ у Житомирській, Львівській та Тернопільській областях.
Рудко Богдана Богданівна,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 9, кв. 22
pnrudko@mail.ru
(044) 278-37-50 (044) 279-37-50
До повноважень входить: координація діяльності уповноважених представників НПУ у Київській та Хмельницькій областях.

29 вересня 2014 року набув чинності Закон України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (далі — Закон № 1636-VІІ). Відповідно до частини 5.3 статті 5 вищезазначеного Закону фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання), юридична особа (відокремленний підрозділ), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на території ВЕЗ «Крим», прирівнюються з метою оподаткування до нерезидента. Фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання), юридична особа (відокремлений підрозділ), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на іншій території України, прирівнюються з метою оподаткування до резидента.

Згідно зі статтею 14.1. Закону № 1636-VІІ визначення правового статусу та забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим здійснюються у порядку, визначеному Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі — Закон № 1706-VІІ). Згідно зі статтею 1 цього Закону «внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків  збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру».

Підставою для цієї статті стало прохання громадян роз’яснити, чи може власник добровільно відмовитись від права власності на нерухоме майно (вчиняти одну зі складових щодо розпорядження майном), яке обтяжено арештом?

Суть питання: На підставі рішення суду на нерухоме майно боржника накладено арешт. Титульний власник звернувся до державної реєстраційної служби та добровільно відмовився від права власності на майно, а служба прийняла таку відмову та припинила право власності на арештоване майно.

Передзвонюю колезі з державної реєстраційної служби, питаю: як так?

Все нормально,  реєстраційна служба прийняла відмову та припинила право власності в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень на виконання вимог порядку реєстрації речових прав та їх обтяжень (п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, далі — Порядок № 868).

Одразу постає низка питань:

Чи можливе таке припинення прав державним реєстратором відповідно до п. 61 Порядку № 868 на підставі добровільної відмови від права власності за наявності арешту, заборони на таке нерухоме майно без згоди на такі дії  уповноважених органів (обтяжувача), не порушується тим самим закон, а саме: Цивільний кодекс України (ст. 347), Кримінальний процесуальний кодекс України (статті 131,171), Закон України «Про нотаріат» (ст. 73), Закон України «Про виконавче провадження» (ст. 57), норми Податкового кодексу про адміністративний арешт майна (ст. 94), і власне Порядок № 868 та Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»?

Яка юридична доля майна, від якого відмовились?

Хто стає власником майна після такої добровільної відмови?

Який статус цього майна?

Який механізм реалізації своїх прав обтяжувачем після відмови власника та припинення прав на арештоване майно?

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про нотаріат» нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки або за місцезнаходженням однієї зі сторін правочину накладає заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства чи організації про видачу громадянину позики (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); за зверненням органу опіки та піклування з метою захисту особистих і майнових прав та інтересів дитини, яка має право власності або проживає у жилому будинку, квартирі, іншому приміщенні, на відчуження якого накладається заборона; при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотекодержателя; в усіх інших випадках, передбачених законом.

Чимало наукових коментарів до цієї ж статті розкривають поняття: заборона відчуження об’єкта нерухомого майна є одним з найважливіших правових інструментів, що забезпечує і охороняє права та інтереси кредитора і водночас сприяє належному виконанню зобов’язань боржником. Поняття «заборона» походить від дієслова «забороняти», яке означає не дозволити робити що-небудь, користуватися чим-небудь, вживати що-небудь. Накладення заборони відчуження майна означає неможливість власника обтяженого майна здійснити дії щодо розпорядження ним, зокрема відчуження.

Стаття 131 Кримінального процесуального кодексу України визначає арешт як один із заходів забезпечення кримінального провадження, а ст. 170 цього ж Кодексу визначає підстави для арешту майна та дає визначення поняття арешту: «Арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку».

У виконавчому провадженні арешт на майно боржника включає в себе комплекс процесуальних виконавчих дій щодо заборони вільного розпорядження та користування таким майном. Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби — в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Відповідно до Закону арешт накладається або на все майно боржника, або на окремо визначене майно боржника. Постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом. Відповідно до ст. 388 Кримінального кодексу України розтрата, відчуження, приховування, підміна, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт або яке описано, чи порушення обмеження права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Відповідно до п. 61 Порядку № 868 під час проведення державної реєстрації припинення права власності на нерухоме майно у зв’язку з відмовою від права власності орган державної реєстрації прав у день прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надсилає органові місцевого самоврядування, на території якого розташоване таке майно, а також правонабувачеві, обтяжувачеві чи особі, в інтересах якої встановлено обтяження, права та обтяження прав яких зареєстровані відповідно до вимог цього Порядку, письмове повідомлення про проведення державної реєстрації припинення права власності на нерухоме майно у зв’язку з відмовою від права власності.

Розяснюючи питання, реєстратор зауважує — спочатку здійснюється реєстрація припинення прав, а тільки потім повідомляються обтяжувачі (п. 61 Порядку № 868). Дивне трактування законів та підзаконних актів.

Але ж якщо державний реєстратор припиняє право на підставі добровільної відмови від права власності без дозволу або без попереднього задоволення вимог обтяжувачів та не зважаючи на наявність зареєстрованих та не зареєстрованих (але наявних прав третіх осіб (третіх осіб — співвласників, другого з подружжя, малолітніх або не повнолітніх, які мають право користування майном тощо), то для адвокатської спільноти роботи буде  дуже забагато.

Проведемо ретельний аналіз законів та підзаконних актів.

Відповідно до підпунктів 4,5 п. 15 Порядку № 868 під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА,
здобувач Хмельницького університету управління та права, магістр права, приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу
НОТАРІУС ЯК ОСОБЛИВИЙ СУБ’ЄКТ ВІДНОСИН ЩОДО ОХОРОНИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ОХОРОНЮВАНИХ ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
Нотаріат є своєрідним правовим інструментом, без якого неможливе здійснення цивільно-правового обороту, а також потрібного правового забезпечення економічних відносин. Нотаріуси вчиняють нотаріальні дії, які направлені на посвідчення безспірних прав і фактів, охоронні нотаріальні дії, а також вживають заходів щодо охорони спадкового майна [1, с. 118].
Нотаріат як інститут громадянського суспільства виконує функцію охорони та захисту гарантованих Конституцією та законодавством України прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб шляхом вчинення нотаріальних дій нотаріусами від імені держави України.
На думку Л. Ю. Грудциної, завданням нотаріату як інституту громадянського суспільства на відміну від, наприклад, суду чи органів слідства є захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, заснований на критерії без¬спірності. Нотаріат сприяє і допомагає державі, попереджуючи спори вже на стадії домовленості щодо умов правочину, тим самим профілактично зменшує кількість цивільно-правових спорів [2, с. 241].
Одним з найважливіших нормативно-правових актів нашої держави є Конституція України в якій закріплено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безкоштовно [3, с. 59].
Надання правової допомоги завжди було прерогативою адвокатів. Однак, на думку І. Г. Черемних, з підвищенням уваги до охорони, захисту прав та інтересів громадянина слід трактувати конституційне право на отримання правової допомоги більш ширше, включаючи в систему надання такої допомоги на рівні з адвокатами та іншими особами, яким законом надане таке право, також і нотаріусів, які здійснюють діяльність, що реалізує публічно-правову функцію держави з охорони, захисту прав та законних інтересів громадян [4, с. 48].
Сутність надання нотаріусами правової допомоги полягає в забезпеченні умов для виникнення, зміни чи припинення суб’єктивних прав громадян і юридичних осіб, а також для безперешкодної і ефективної реалізації наявних прав та обов’язків суб’єктами правовідносин [5, с. 119].
Правовій допомозі, яка надається нотаріусом, притаманні ознаки, що не є характерними для інших видів правової допомоги. По-перше, ця допомога є завжди правовою. Вона завжди зачіпає врегульовані законами права та обов’язки особи, пов’язані зі здійсненням конкретної юридичної дії. По-друге, діяльність нотаріусів, що полягає в наданні правової допомоги, регламентується законодавством про нотаріат. По-третє, правова допомога, що надається нотаріусами, направлена на реалізацію не лише конституційних прав, але й норм цивільного права та інших галузей права [5, с. 120].
Аналізуючи законодавство, яке регулює діяльність нотаріату України, можна виділити такі основні функції цього правоохоронного та право¬захисного інституту:

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
НОТАРІУС — НЕ ПОДАТКОВИЙ АГЕНТ ПРИ ПОСВІДЧЕННІ ДОГОВОРІВ ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОГО ТА РУХОМОГО МАЙНА
Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), який втратив чинність 01.01.2011 р. у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України, містив таке визначення поняття «податковий агент» (п. 1.15 ст. 1):
«Податковий агент — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону».
Тобто податковим агентом була особа, на яку у встановлених випадках було покладено обов’язки нараховувати, утримувати та сплачувати податок. Податковий агент мав такі обов’язки:
1) нараховувати, утримувати та сплачувати податок від імені та за рахунок платника податку;
2) вести податковий облік та подавати податкову звітність;
3) нести відповідальність за порушення норм Закону.
Вказаний Закон прямо називав нотаріусів податковими агентами у двох випадках:
1. «Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб’єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам» (п. 1.15 ст. 1 Закону).
У цьому випадку нотаріус виконував усі перелічені вище обов’язки податкового агента.
2. При посвідченні договорів відчуження нерухомого майна (в порядку ст. 11 Закону) та рухомого майна (в порядку ст. 12 Закону). При цьому нотаріус виступав так би мовити «неповноцінним» податковим агентом, адже виконував лише такі обов’язки:
а) нараховував податок (визначав його суму);
б) посвідчував відповідні договори за наявності документа про сплату податку (здійснював контроль за сплатою податку);
в) ніс відповідальність за належне нарахування та контроль за сплатою податку.
Податковий кодекс України (далі — ПК) набрав чинності 01.01.2011 р., він містить такі норми:
«14.1.180. податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом V цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу»;
«Стаття 18. Податкові агенти
18.1. Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.
18.2. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені цим Кодексом для платників податків».
Одразу можна помітити принципову відмінність від Закону — за Податковим кодексом обов’язковою ознакою податкового агента є виплата (нарахування) ним доходу фізичній особі. Таким чином, нотаріуси, як самозайняті особи, є податковими агентами лише при виплаті доходу фізичній особі.
Логічним є те, що Податковий кодекс не містить норми, яка називає нотаріусів податковими агентами при посвідченні договорів.
І. Якщо отримуваний стороною (сторонами) в результаті укладення договорів відчуження (в значенні статей 172 та 173 ПК) нерухомого та рухомого майна дохід оподатковується, нотаріус посвідчує ці договори за наявності документа про сплату податку до бюджету. При цьому сума податку визначається та самостійно сплачується платником податку через банківські установи до посвідчення договору (п. 172.5 ст. 172, п. 173.4 ст. 173ПК).
Стаття 171 ПК встановлює відповідальність за нарахування й сплату податку:
«171.2. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:
а) податковий агент — для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;
б) платник податку — для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов’язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету».
Це означає таке: якщо фізична особа отримує дохід не від податкового агента, то вона сама несе відповідальність за нарахування та сплату податку; якщо з фізичною особою розраховується податковий агент, то таку відповідальність несе він.
Тобто нотаріуси не несуть відповідальності за правильне нарахування та сплату до належного бюджету податку. Податковим кодексом встановлено лише обов’язок нотаріуса перевірити наявність документа про сплату податку — документа з належним платником і належним призначенням платежу. Всі інші реквізити цього документа (отримувач та сума платежу) нотаріус не зобов’язаний перевіряти.
ІІ. Якщо дохід від укладення договорів відчуження нерухомого майна згідно з п. 172.1 ст. 172 ПК не оподатковується, нотаріус, керуючись вказаною статтею, не вимагає надання документа про сплату податку.
ІІІ. Якщо під час нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомого майна існує неоднозначність щодо наявності або відсутності оподаткування, на нашу думку, нотаріусу не
варто брати на себе відповідальність за трактування норм ПК. Нотаріус вправі отримати належним чином оформлене податкове роз’яснення відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та Порядку надання роз’яснень окремих положень податкового законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 176 від 12.04.2003 р. (далі — Порядок надання податкових роз’яснень):
органи державної влади, їх посадові особи, керівники зобов’язані об’єктивно і вчасно розглядати звернення громадян, повідомляти громадян про наслідки такого розгляду; відповідь в обов’язковому порядку дається тим органом, який отримав звернення за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки (ст. 15 Закону України «Про звернення громадян»).
Податковим роз’ясненням вважаються будь-які відповіді податкового органу з питань окремих положень податкового законодавства, надані на запит зацікавленої особи (п. 1.7 ч. 1 Порядку надання податкових роз’яснень).
Підставами для надання податкового роз’яснення є: запровадження нового виду податку, збору (обов’язкового платежу) або внесення зміни до правил оподаткування; норми закону або іншого нормативно-правового акта, які припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого може бути прийняте рішення як на користь платника податків, так і на користь контролюючого органу (п. 4.1 ч. 4 Порядку надання податкових роз’яснень).
Податкові роз’яснення надаються у терміни, встановлені законом для надання відповіді на звернення громадян до органів державної влади (п. 4.6 ч. 4 Порядку надання податкових роз’яснень). Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» такі звернення розглядаються й вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження; якщо в місячний термін вирішити питання неможливо, керівник відповідного органу встановлює необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.
Окремо слід розглянути лист Вищого адміністративного суду України від 24.12.2010 р. № 1842/11/13-10 щодо виконання нотаріусами функцій податкових агентів.
Позиція Вищого адміністративного суду базувалася на Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб», який діяв на час видання цього листа, і який втратив чинність з 01.01.2011 р. Лист містить зокрема таке положення: «Здійснення нотаріального посвідчення договору про відчуження нерухомості за відсутності документа, що підтверджує сплату сторонами договору визначеної нотаріусом суми податку, є неналежним виконанням нотаріусом покладених на нього функцій податкового агента в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб». Проте п. 172.5 ст. 172 ПК встановлює, що сума податку визначається (нараховується) та самостійно сплачується платником податку.
Проведений вище порівняльний аналіз норм Закону й Податкового кодексу України дає підставу стверджувати, що вказаний лист не може бути застосований, адже його положення прямо суперечать нормам Податкового кодексу.
Актуальним є питання про форму податкової звітності 1ДФ, передбачену наказом ДПА від 29.09.2003 р. № 451. Цей наказ розроблено на виконання Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», він встановлює, що форма № 1ДФ — це форма податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, яка подається податковими агентами.
Вказаним наказом затверджено також Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку.
Так само як і розглянутий вище лист Вищого адміністративного суду України, вказаний
наказ не може бути застосований до нотаріусів, які не є податковими агентами при посвідченні договорів.
Податковий кодекс України встановлює обов’язок нотаріусів подавати інформацію про вчинення деяких нотаріальних дій до органів державної податкової служби. Варто звернути увагу на те, що «інформація» й «звітність» — це різні поняття. Отже, на виконання ПК має бути розроблено спеціальний нормативно-правовий акт, яким буде затверджено форму та порядок подання інформації нотаріусами.
Також слід пам’ятати, що ст. 8 Закону України «Про нотаріат» на нотаріуса покладений обов’язок зберігати нотаріальну таємницю, тобто встановлено пряму заборону розповсюджувати відомості про вчинені нотаріальні дії; та закріплено спосіб надання нотаріусами інформації податковим органам щодо посвідчених договорів: «Довідки про суму нотаріально посвідчених договорів, які необхідні виключно для встановлення додержання законодавства з питань оподаткування, надаються нотаріусом протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу органів державної податкової служби».
Як бачимо, існує пряме протиріччя між Податковим кодексом України та Законом України «Про нотаріат». Це призводить до неможливості належного виконання обох нормативно-правових актів: виконуючи вимоги одного з них, нотаріус порушує вимоги іншого. В нормальній правовій державі така ситуація неприпустима, вона свідчить про неналежне виконання уповноваженими державними органами своїх обов’язків.