НАТАЛІЯ САУТЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ШЛЮБУ АБО ЙОГО РОЗІРВАННЯ ЗА УЧАСТЮ НОТАРІУСА
Запропонований матеріал, на думку автора, може бути корисним для нотаріусів у разі надання консультацій особі, що звертається до органів реєстрації актів цивільного стану у зв’язку з розірванням шлюбу та не має змоги особисто подати документи. За загальним правилом відповідно до закону для державної реєстрації шлюбу жінкою та чоловіком особисто подається заява до органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором. Особи, які подали заяву про державну реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими. Якщо жінка та/або чоловік не можуть через поважну причину особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їхні представники. Повноваження представника повинні бути нотаріально засвідчені. Державна реєстрація шлюбу проводиться у присутності нареченої та нареченого з пред’явленням для посвідчення їх особи і віку паспортів громадянина України або паспортних документів іноземця. Державна реєстрація шлюбу через представника не допускається.
Щодо державної реєстрації шлюбу
Правила державної реєстрації актів громадянського стану в Україні (далі — Правила) мають аналогічні положення та закріплюють форми заяв, що подаються нареченими. Так, для державної реєстрації шлюбу жінкою та чоловіком особисто подається заява про державну реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором. Засвідчення справжності підпису на заяві відповідного змісту провадиться нотаріусом на загальних засадах відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Приклад заповненої заяви пропонується у додатку № 1 до цього матеріалу.
Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про державну реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, то таку заяву, справжність підпису(ів) на якій засвідчено нотаріально, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.
Форма та зміст довіреності пропонується в додатку № 2.
Декілька слів про ще одну із заяв, що трапляються в нотаріальній практиці. При поданні заяви про державну реєстрацію шлюбу жінка та чоловік пред’являють на посвідчення своєї особи паспорт або паспортний документ. Заяви про державну реєстрацію шлюбу від громадян України, які постійно проживають за кордоном, приймаються за паспортом громадянина України для виїзду за кордон. Для підтвердження сімейного стану такі громадяни подають заяву, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом або дипломатичним представництвом чи консульською установою України, у якій повідомляють про себе, що вони ніколи не перебували у шлюбі, або про те, що вони раніше перебували у шлюбі, але зараз їх шлюб припинено (зміст заяви запропоновано в додатку № 3).
Заяви громадян України, які оформили виїзд на постійне місце проживання до іншої країни, але ще не виїхали за кордон, приймаються відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі паспорта громадянина України для виїзду за кордон та при пред’явленні зазначеної вище заяви.
Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, для підтвердження сімейного стану з метою реєстрації шлюбу в іншій державі подають заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою (у якій особа повідомляє про себе, що вона ніколи не перебувала у шлюбі, або про те, що вона раніше перебувала у шлюбі, але зараз її шлюб припинено) та належним чином легалізовану, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Громадяни України, які проживають за кордоном, для реєстрації шлюбу та підтвердження сімейного стану подають аналогічну заяву, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом або дипломатичним представництвом чи консульською установою України.
Документ про сімейний стан дійсний протягом шести місяців з дня його видачі або засвідчення (якщо в ньому не встановлено інший термін).
Державна реєстрація шлюбу через представника не допускається.
Оформлені за участю нотаріуса документи можуть бути необхідними і в деяких інших випадках звернення до органів реєстрації актів цивільного стану. Маються на увазі випадки реєстрації шлюбу із засудженою особою. Адміністрація установи виконання покарань забезпечує засуджену особу бланком заяви про державну реєстрацію шлюбу встановленої форми. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, що стосується його, начальник установи виконання покарань звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує справжність його підпису відповідно до ст. 78 Закону України «Про нотаріат» та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає зареєструвати шлюб. Якщо особа, яка погодилась на державну реєстрацію шлюбу із засудженим, не може через поважні причини особисто подати отриману заяву про державну реєстрацію шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням установи виконання покарань, заяву засудженого та заяву з відомостями про себе, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено, особа надсилає поштою до відділу органу реєстрації актів громадянського стану.
Державна реєстрація шлюбу з особами, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, здійснюється відділом державної реєстрації актів цивільного стану в слідчих ізоляторах лише з письмового дозволу органу досудового розслідування, суду (судді), у провадженні яких знаходиться справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для державної реєстрації шлюбу в установах виконання покарань.

ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР РЕЧОВИХ ПРАВ — АЛГОРИТМ ДІЙ НОТАРІУСА
АЛГОРИТМ ДІЙ НОТАРІУСА № 1
при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна, якщо розділ відкрито до нас (варіант: 1 продавець та 1 покупець)
І. ПОПЕРЕДНІЙ ЕТАП
1. Перевіряємо наявність всіх необхідних документів для посвідчення правочину нотаріально.
2. Перевіряємо за документами, чи дійсно відкрито розділ на об’єкт в ДРРП — шукаємо серед документів клієнта витяг про реєстрацію права власності в ДРРП з 2013 року.
3. Перевіряємо наявність всіх необхідних документів для проведення державної реєстрації подальшого переходу права власності*.
УВАГА! У разі якщо звертається особа за довіреністю, вона повинна подати копію паспорта та РНОКПП довірителя або оригінали цих документів.
Отже, при посвідченні довіреностей на купівлю або продаж нерухомого майна рекомендується додатково засвідчувати копії паспорта та РНОКПП довірителя — для передачі до реєстраційної справи.
4. Виконуючи функції спеціального суб’єкта з перевірки сплати податку, перевіряємо необхідність сплати податку. При цьому пошук у ДРРП по продавцю не здійснюємо, оскільки не є податковими агентами, обов’язку перевірки у ДРРП кількості продаж у календарному році немає.
5. Виконуючи обов’язок суб’єкта фінансового моніторингу, перевіряємо відсутність ризиків для вчинення правочину.
6. Прораховуємо, які в нас можуть бути платежі за всі наступні дії і коли їх доцільно оплачувати:
а) при вчиненні правочину:
1) пошук за об’єктом (вкладка в ДРРП «документи» — витяг у порядку доступу нотаріусів) — 68 грн.;
2) пошук за суб’єктом-продавцем (вкладка в ДРРП «документи» — витяг у порядку доступу нотаріусів) — 68 грн. (за кожним власником окремий пошук);
3) перевірка бланка (якщо є) — 1 грн.;
4) збір у ПФ;
5) податок з доходів фізичної особи;
6) перевірка за ДРОРМ (податкової застави) — 34 грн.;
б) при реєстрації переходу права власності:
1) держмито за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно — 119 грн.
(7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), якщо не звільнений за ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито» від 21.01.1993 № 7-93 (додаток 2);
2) за надання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (про реєстрацію) — 120 грн.;
3) перевірка за ДРОРМ (податкова застава) на набувача — 34 грн.**
7. Попередні пошуки (тобто перегляди інформації, наявної в усіх вкладках ДРРП):
УВАГА! Пошуки без формування відомостей (витягів) — ВСІ БЕЗКОШТОВНІ;
1.1) розширений пошук заяв — перевіряємо, що ніхто з цим об’єктом зараз не працює. Якщо бачимо, стан заяви «задоволена», ідемо далі, а якщо «зареєстрована», зупиняємось, адже у цей момент хтось вже працює з цим об’єктом і ми не здійснимо реєстраційних дій, доки попередні заяви не будуть задоволені. Подальші варіанти: з’ясувати обставини або зі своєю заявою стати в чергу в ДРРП;
1.2) пошук в ДРРП у закладках, бажано з використанням пошукових символів:
іпотеки (за об’єктом);
пошук обтяжень (окремо за об’єктом, окремо за суб’єктом без вказівки РНОКПП, окремо за суб’єктом з РНОКПП);
пошук інших речових прав;
1.3) Пошуки у реєстрах до 2013 (заборон (об’єкт і суб’єкт одночасно), іпотек (об’єкт)).
8. Видаємо необхідні квитанції (можливо, у цей час видаєте для оплати всі або частину квитанцій, вказаних у розділі І п. 6 цього Алгоритму).
ІІ. НОТАРІУС ЯК НОТАРІУС

Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Змін і доповнень до Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита» із «символічним» номером 999 від 09.11.2015 (п. 1) затвердив зміни і доповнення до Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (далі — Інструкція), затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 07.07.2012 № 811, зареє­строваним у Міністерстві юстиції України 20.09.2012 за № 1623/21935. Так, п. 4 Змін і доповнень до Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита було виключено пункти 5, 6 глави 1 розділу V Інструкції. Йдеться про положення, згідно з якими «при обчисленні суми державного мита за посвідчення договорів відчуження фізичними особами житлових будинків, квартир або їх частин, кімнат, садових (дачних) будинків, інших об’єктів нерухомості вартість таких договорів приймається виходячи із суми договору, але не нижче оціночної вартості такого майна, а за посвідчення договорів відчуження юридичними особами, зазначених у цьому пункті, об’єктів нерухомості — не нижче балансової вартості з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості цих об’єктів та зносу на момент відчуження (п. 5 Інструкції)» та «державне мито за посвідчення договорів відчуження земельних ділянок фізичною особою обчислюється та справляється із суми договору, але не нижче оціночної вартості земельної ділянки» (п. 6 Інструкції).

Виключення цих двох пунктів викликало неабиякий резонанс у нотаріальній спільноті. Однак такі положення вищезгаданого наказу Міністерства фінансів України аж ніяк не означають, що оцінка для посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна стала непотрібною. Складається враження, що нотаріуси України у своїй діяльності керуються лише наказами, порядками, постановами тощо. А закони мають такий собі «допоміжний характер». Або ще гірше — на них перестали звертати увагу.

Отже, трохи теорії. Закон, або Яким актом слід керуватись у разі:

а)  суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта і норм Закону України;

б)  якщо підзаконний нормативний акт не регулює конкретних відносин.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє Закон України від інших нормативно-правових актів, є прийняття закону єдиним органом законодавчої влади України. Пунктом 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. (А відтак, акти, які приймаються іншими органами, не можуть мати сили закону!)

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Згідно з ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. 

ІГОР НАЯВКО,
приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу
ОПОДАТКУВАННЯ ОБ’ЄКТА ЖИТЛОВОЇ НЕРУХОМОСТІ, ЯКИЙ Є РОБОЧИМ МІСЦЕМ НОТАРІУСА
Верховною радою було внесено зміни до Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (далі — ПК України) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості.
Відповідно до ст. 265 ПК України об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток. У разі наяв­ності у платника податку — фізичної особи більше одного об’єкта оподаткування, в тому числі різних видів (квартир, житлових будинків або квартир і житлових будинків), база оподаткування обчислюється виходячи з сумарної загальної площі таких об’єктів з урахуванням норм п.п. 265.4.1 п. 265.4 цієї статті.
Статтею 265 (п.п. 265.4.1) передбачено пільги зі сплати податку: а) для квартири/квартир незалежно від їх кіль­кості — на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості — на 250 кв. метрів; в) для різних видів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), — на 370 кв. метрів.
Також ст. 265 (п.п. 265.4.1) передбачено виключний перелік випадків, коли пільги на житлову нерухомість не розповсюджуються, а саме: «Пільги із сплати податку не надаються на об’єкти оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, використовуються у підприємницькій діяльності)».
Останнім часом нотаріуси, які використовують житлову нерухомість у якості робочого місця, отримують від податкової податкові повідомлення-рішення про сплату податку. Такі податкові повідомлення-рішення є неза­конними, якщо нотаріус має право на податкову пільгу відповідно до п. 265.4 ст. 265 ПК України.
Неправомірність вимог податкової полягає в тому, що нотаріальна діяльність прирівнюється до підприємницької, а це не відповідає дійсності, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності. Про те, що здійснення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю й нотаріус не має на меті одержання прибутку, йшлося також в Указі Президента від 23.08.1998 № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні», який мав силу закону та був чинний до 26.03.2009. Те, що нотаріус не має на меті одержання доходів, підтверджується Законом «Про нотаріат», згідно з яким нотаріат в Украї­ні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Отже, мета нотаріальної діяльності — надання правам та фактам юридичної вірогідності, а не отримання прибутку.
Розглянемо порядок оскарження спірного податкового повідомлення-рішення.
Первинна скарга має подаватись платником податків до органів доходів і зборів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів. Відповідно до ПК України та наказу Міндоходів «Про затвердження Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів», якщо відповідно до ПК України орган доходів і зборів самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження цього рішення протягом тридцяти календарних днів, що настають за днем надходження зазначеного рішення.
Зазначений тридцятиденний строк для оскарження рішень поширюється у тому числі на:
1) суми грошових зобов’язань з плати за землю чи з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нарахованих органами доходів і зборів фізичним особам.
При подачі скарги необхідно пам’ятати про оформлення скарги та її змісту: перелік відомостей та порядок оформлення первинної скарги. У разі недотримання цих вимог скарга просто повертається платнику податків без розгляду (п. 56.7 ПК України). Як наслідок, платник податків може пропустити строк оскарження податкового повідомлення-рішення (рішення) ДПІ, що призведе до автоматичного погодження суми грошового (податкового) зобов’язання, визначеного податківцями.
Вимоги щодо оформлення скарги зазначені в Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів, згідно з яким скарга повинна в собі містити:

ВІКТОРІЯ ДЯКІВ,
приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу
ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ НОТАРІУСАМ ЩОДО РОБОТИ З ДЕРЖАВНИМ РЕЄСТРОМ РЕЧОВИХ ПРАВ
КОРОТКО ПРО ВАЖЛИВЕ
Якщо у переліку зникла Ваша область або вулиця, заходимо в закладку «Система» — Очистити кеш — Поновити кеш — можна працювати;
При пошуку заяв необхідно звертати увагу на стан заяви: «задоволено» чи «зареєстровано»; якщо «задоволено», можемо продовжувати роботу із своєю зареєстрованою заявою; якщо ж якась заява по нашому об’єкту в стані «зареєстровано», ніяких дій ми робити не можемо із своєю заявою, поки не з’ясуємо причину, можливо, реєстратор просто забув виконати дію «Реєстрація задоволення заяви».
Краще завжди проводити у заявах та розділах розширений пошук і окремо по об’єкту нерухомого майна, і окремо по суб’єкту. При такому пошуку ми нічого не зможемо роздрукувати на паперових носіях, тільки виписати знайдену інформацію.
Для того, щоб роздрукувати знайдену інформацію на паперових носіях, повинна бути подана та зареєстрована заява (необхідним буде її номер); заходимо у «Документи» на головній панелі — останній запис (сформувати відомості за результатом пошуку інформації). Це єдина можливість зафіксувати перевірену інформацію на папері.
Спецрозділ містить відомості про іпотеки, обтяження, де не зареєстровано право власності на об’єкт нерухомого майна.
У «Реєстрах до 2012 року», коли ми знайдемо старе обтяження, право власності, іпотеку — переносимо цей запис у новий, відкритий нами розділ, а у «Реєстрах до 2012 року» цей запис обов’язково треба погасити. Якщо ж стан знайденого нами запису «Погашено», це означає, що новий розділ вже був відкритий і такий запис вже був кимось туди перенесений.
Закладку «ДЗК» можемо тільки переглядати, там нічого не робимо.
Свідоцтв нотаріуси не видають, це робота державного реєстратора.
Адреса у заяві «для листування» не є обов’яз­ковою для заповнення, тільки якщо документи бажають отримати не особисто, а поштою.
Припинення запису — якщо дія запису перестає існувати.
Погашення запису — перенесення запису із старих реєстрів або із спецрозділу до новостворених розділів.
ЩОДО ПОШУКІВ
При відкритті розділу, при реєстрації переходу права власності проводимо всі пошуки.
Однак при реєстрації наприклад, іпотеки не має сенсу проводити всі пошуки (на погляд багатьох форумчан). У цьому випадку необхідно знайти або розділ, або заяви тощо.
При навчанні в ІЦ про пошуки говорили: шукати завжди.
На сьогоднішній день незрозуміло, буде платним саме пошук чи будуть платними витяги або відомості.
Таким чином, до надання відповідних роз’яснень, кожному особисто необхідно вирішувати юридичний аспект питання: робити пошуки завжди чи робити їх в якихось конкретних ситуаціях.
Державна реєстрація права власності, реєстрація якого проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном
(тобто ВПЕРШЕ З ВІДКРИТТЯМ РОЗДІЛУ)
1. Реєструємо заяву
На панелі обираємо «Заяви» — «Реєстрація заяви»
ПРОДОВЖИТИ (кнопка справа внизу)
заповнюємо всі активні білі поля (неактивні поля заповнюються автоматично):
вихідний номер: б/н (якщо звертається із заявою фізична особа, вихідного номера у неї не буде, якщо юридична особа — буде)
дата: поточна
тип: заява про державну реєстрацію права власності (необхідно бути уважним, оскільки тип заяви потім змінити вже не можна)
спосіб отримання документів: особисто.
Дані про право
форма власності: приватна (наприклад) — обов’язкове для заповнення поле
вид реєстрації: виникнення (якщо вперше відкриваємо розділ).
Заявник/суб’єкт права
Через кнопку (додати) додаємо заявника:
у білому полі обираємо «Заявник/Суб’єкт права» (якщо одночасно заявник є суб’єктом права — дві галочки)
обираємо або фізична, або юридична особа і заповнюємо всі білі поля та адресу через кнопку (додати) дуже уважно, оскільки в подальшому вся інформація буде підтягуватись із заяви і помилки будуть дублюватись
ПРОДОВЖИТИ
Реквізити оплати
Через кнопку (додати) додаємо тип оплати: державне мито, заповнюючи всі білі поля.
Повертаємось по дереву в «Реквізити оплати».
Через кнопку (додати) додаємо тип оплати: за надання інформації, внесення змін, заповнюючи всі білі поля.
ПРОДОВЖИТИ
Об’єкт нерухомого майна
Реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: не заповнюємо, оскільки ми вперше відкриваємо розділ і цього номера ще не існує, в майбутньому він буде нам вже відомий і залишиться незмінним до моменту знищення такого об’єкта нерухомого майна
Тип об’єкта нерухомого майна: квартира (наприклад); якщо квартира, то кадастровий номер видаляємо через кнопку
Опис об’єкта нерухомого майна: тут можна написати ізольована квартира чи ні, кількість кімнат тощо
Через кнопку (додати) додаємо адресу, заповнюючи всі необхідні поля
ПРОДОВЖИТИ
Складові частини пропускаємо (в нас їх немає)
ПРОДОВЖИТИ
Супровідні документи
Через кнопку (додати) додаємо наш правовстановлюючий документ (наприклад, договір купівлі-продажу) і його дані
ПРИЙНЯТИ (зліва внизу)
Якщо натиснути ПРОДОВЖИТИ, будемо знову блукати по дереву, це можна зробити, щоб перевірити, чи немає помилок та чи заповнені всі необхідні поля
з’явиться інформаційне повідомлення:
Заяву за № зареєстровано, ЗАКРИТИ

У будь-якій правовій державі центральним правовим інститутом є право власності. Конституція України закріпила принцип непорушності права власності, право кожного на житло, можливість його побудувати, придбати або взяти в оренду. Відтак, право приватної власності відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України набувається в порядку, визначеному законом [1].

Сьогодні значно розширено підстави набуття права власності на нерухоме майно, зокрема надана законодавством можливість виникнення права власності на об’єкти незавершеного та самочинного будівництва, які відносяться до категорії речей, відповідно можуть бути введенні до цивільного обороту, основу якого складають відносини власності.

Право власності може набуватися різними способами, які в цивілістиці традиційно поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва. Тобто підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.

До первинних способів набуття права власності належить й набувальна давність, тобто набуття права власності за давністю володіння. Так, відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом [2].

Оскільки метою конструювання самочинного будівництва як своєрідного інституту науки цивільного права є визначення їх місця в системі підстав набуття права власності і відповідно у визначенні сфери їх дії, а також у підпорядкуванні їх відповідним керівним засадам і принципам вчення про набуття права власності, то першочерговим є визначення загальнотеоретичних питань набуття права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності, а також здійснення аналізу підстав та умов, які є необхідними для цього.

Сучасне цивільне право розглядає набувальну давність як спосіб набуття права власності. У теоретичній площині має місце співвідношення певних протиріч, оскільки фактичний стан у вигляді володіння та панування над річчю породжує за певних умов, зі спливом строку, однозначні юридичні наслідки у вигляді виникнення суб’єктивного права власності [3, с. 244]. Не випадково Л.А. Кассо зазначав, що «сплив часу не може не відзначитися на правових відносинах: деякі фактичні явища, які довго протрималися, захищаються законом за наявності відомих умов. Цей захист під назвою «давність» означає, що держава віддає перевагу в інтересах суспільного спокою та міцності обороту охороняти положення, посвячене часом, аніж сприяти прояву права, яке довго не здійснювалося і як наслідок, нерідко сумнівного… Давній, явний та яскравий факт торжествує над побляклим правом» [4, с. 123].

Отже, за допомогою набувальної давності право фактичного володіння перетворюється на право власності. Саме в цьому Є.В. Васьковський вбачав суть набувальної давності [5, с. 141]. Таким чином, набувальна давність згідно з правилами ст. 344 ЦК поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов, які О.М. Огоновський поділяв на дві групи: «умови щодо якості володіння та умови щодо його тривалості» [6, с. 228].

Так, для набуття права власності на майно за набувальною давністю, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство тощо).

По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб. При цьому володілець має ставитись до цього майна, як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги.

І, по-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків — десять років для нерухомого майна та п’ять для рухомого.

Ю.К. Толстой, окрім означених умов, виділяє ще дві. Перша — сплив строку давнісного володіння, адже за загальним правилом право власності за набувальною давністю виникає з моменту спливу строків, визначених у частинах 1, 3 ст. 344 ЦК. Суть другої умови зводиться до того, що давнісний володілець повинен володіти майном як своїм власним, не зважаючи на те, що у нього є власник. В іншому випадку, на переконання вченого, ставляться під сумнів — добросовісність та відкритість володіння [7, с. 427].

Але сам по собі сплив строку набувальної давності не є достатньою підставою для набуття володільцем права власності за набувальною давністю на нерухоме майно. Аналіз ст. 344 ЦК дає підстави стверджувати, що законодавець лише приблизно визначив коло об’єктів набувальної давності, вказавши на можливість набуття рухомих і нерухомих речей, включаючи земельні ділянки, транспортні засоби і цінні папери.

Однак з огляду на загальні правила можна дійти висновку, що набувальна давність не застосовується до об’єктів, виключених із цивільного обороту (ст. 178 ЦК), або до таких об’єктів, щодо яких не може бути встановлене право власності як абсолютне речове право (майнові права, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація тощо).

І. Загальна характеристика

За загальним правилом в Україні застосовується реєстраційна система набуття прав на торговельну марку. Вона полягає в тому, що особа, яка бажає зареєструвати певне позначення (або комбінацію позначень) як торговельну марку, має звернутися до Установи (Державної служби інтелектуальної власності України) та отримати свідоцтво.

Оскільки в різних нормативно-правових актах вживаються відмінні поняття та слово­сполучення, варто звернути увагу на певні термінологічні неузгодженості, які стосуються визначення того, що виступає об’єктом державної реєстрації. Зокрема:

«рішення про реєстрацію знака» (п. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»^[1]); «державної реєстрації знака» (п. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»);

Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (далі — реєстр) — це сукупність офіційних відомостей щодо державної реєстрації знаків для товарів і послуг (п. 1.2 Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2002 № 10).^[2]

Видається, що більш логічним є використання словосполучення «державна реєстрація торговельної марки», адже саме щодо певного позначення Державною службою інтелектуальної власності України приймається рішення про реєстрацію його як торговельної марки.

Переваги реєстраційної системи набуття прав на торговельну марку проявляються, зокрема, в тому, що:

а) реєстрація торговельної марки є актом, який дозволяє зафіксувати об’єкт правової охорони і перелік товарів (послуг), для вирізнення яких зареєстроване певне позначення;

б) реєстрація торговельної марки є способом повідомлення іншим особам (споживачам, виробникам та ін.) про набуття на певне позначення виключних прав. Таке інформування здійснюється за допомогою публікації про видачу свідоцтва на торговельну марку. Відповідно до п. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Установа здійснює державну реєстрацію знака, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості;

в)  реєстрація торговельної марки є обов’язковою умовою для проведення міжнародної реєстрації торговельної марки на підставі Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1891.

Особа, яка бажає одержати свідоцтво на торговельну марку, подає до Установи заявку. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу.

ЛЮБОВ ПРОХОР,
приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу
СПАДКОВИЙ ДОГОВІР. ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ
Інститут спадкового договору виник в Украї­ні з прийняттям Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) у 2003 році. Мабуть, багатьом з практикуючих нотаріусів прийшло на думку: «Нарешті мрії громадян про можливість укладання так званого «договору дарування після смерті» втілені у законі». Здавалось, що цей договір і в нашій країні буде досить поширеним, як і в інших країнах світу. Але цього не сталося. В Україні на практиці цей договір поступається в популярності договорам дарування та довічного утримання, а також інститутам спадкування за законом і за заповітом. В чому ж причина?
По-перше, самі нотаріуси не дуже пропагують цей вид договору, тому що не всі питання законодавчо врегульовані. Немає чіткого визначення моменту виникнення права власності на майно за спадковим договором. Законодавство не визначає порядку призначення відчужувачем особи, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору після його смерті.
По-друге, самі громадяни не дуже бажають укладати спадковий договір, розуміючи, що він є дуже ризиковим. Сторони, укладаючи спадковий договір, повинні усвідомлювати, що час учинення набувачем певних дій на користь відчужувача є невизначеним. У разі якщо відчужувач виявиться довгожителем, то затрати набувача можуть бути значно більшими, ніж вартість відчужуваного майна. Можливі випадки, коли смерть відчужувача настане через дуже короткий проміжок часу після укладання договору, тоді затрати набувача будуть незначними, а це завжди буде викликати незадоволення у родичів померлого, коли спадковий договір укладений зі сторонньою особою. У разі якщо набувач помирає раніше відчужувача, спадковий договір вважається припиненим. Понесені набувачем матеріальні витрати не відшкодовуються його спадкоємцям.
По-третє,

ЭЛЬМИР МАМЕДОВ,
адвокат
КАК ПРАВИЛЬНО ВЕСТИ СЕБЯ, ЕСЛИ ВЫ ПОПАЛИ В ДТП
Застраховать себя от попадания в дорожно-транспортное происшествие нельзя. А вот грамотное поведение вместе со знанием правил дорожного движения и некоторых юридических норм помогут добиться компенсации ущерба, а также избежать несправедливого обвинения и, как следствие, штрафа. И даже уголовной ответственности. Мигание аварийной сигнализации, пробка из пытающихся объехать затор машин, водители пострадавших авто, нервно нажимающие на кнопки сотовых телефонов, — вот классическая картина ДТП. Попав в дорожно-транспортное происшествие, большинство водителей теряют самообладание, начинают выяснять отношения, используя ненормативную лексику, а иногда и пуская в ход кулаки. После ДТП не нужно выяснять отношения с другими участниками ДТП, так как и без того сложная обстановка может еще больше накалиться.
В сложившихся обстоятельствах главное, чего не стоит делать, — это паниковать. Необходимо сохранять самообладание и действовать по строго заданному алгоритму. В первую очередь необходимо включить аварийную сигнализацию и установить знак аварийной остановки. Он устанавливается не ближе, чем за 20 метров до транспортного средства в населенных пунктах и 40 метров за их пределами. После чего необходимо перезвонить в дежурную часть милиции (с мобильного — 102) и вызвать к месту происшествия работников ГАИ, а также связаться со страховыми компаниями, чтобы они зафиксировали страховой случай, и после у них можно было бы получить выплаты по страховке. Если есть необходимость, нужно позвонить в службу скорой медицинской помощи (с мобильного — 103). Важно помнить, что до приезда сотрудников ГАИ нельзя перемещать автомобиль и предметы, которые имеют отношение к ДТП, поскольку такие вещественные доказательства помогут максимально точно восстановить картину происшествия и, соответственно, определить виновных.
До появления дорожно-патрульной службы место происшествия покидать нельзя, так как оставление места дорожно-транспортного происшествия является административно наказуемым деянием и подпадает под ст. 122-4 Кодекса об административных правонарушениях Украины (далее — КоАП), за что участник ДТП, покинувший место происшествия, может быть привлечен к административной ответственности по вышеуказанной статье КоАП Украины. Разъезжаться после ДТП можно только в том случае, если нет потерпевших, в том числе третьих лиц, а транспортные средства могут безопасно двигаться. При этом водители (при наличии взаимного согласия в оценке обстоятельств произошедшего) должны прибыть к ближайшему посту ГАИ или в подразделение милиции для оформления соответствующих материалов, предварительно составив схему ДТП и подписав ее. Очень важно сразу приблизительно оценить ущерб, нанесенный автомобилям. И, если он велик, не идти на поводу у виновника и не соглашаться на предложение договориться на месте без регистрации ДТП. Так можно лишить себя всех доказательств собственной невиновности.
С другой стороны, если машины не слишком пострадали от столкновения (как обычно и бывает на скорости 10–30 км/ч, с которой «ползут» машины в пробках), а франшиза по страховке довольно велика, то на предложение «мирно разъехаться» можно и согласиться. Ведь, не приняв это предложение, можно вообще ремонтироваться «за свои» деньги — если франшиза окажется больше суммы нанесенного ущерба. Когда же оба водителя жаждут справедливости и вызывают ДПС, необходимо обеспечить себя свидетелями, особенно в случаях проезда перекрестков на «не совсем те» сигналы светофора. В таких ситуациях подтвердить правоту могут лишь посторонние лица, которые стали очевидцами ДТП. Причем в качестве таковых могут выступать не только пешеходы-очевидцы и пассажиры, но и другие водители, видевшие происшествие. Поэтому стоит сразу записать адреса и телефоны очевидцев либо номера машин, по которым впоследствии можно будет разыскать владельцев. Правда, сотрудники ДПС не очень любят опрашивать свидетелей, так как считают, что большинство из них — заинтересованные лица, а потому проверить, кто действительно был на месте в момент аварии, а кто — нет, очень трудно.

У місяці фактично 20 робочих днів, які помічник має відпрацювати.

Помічник є правою рукою нотаріуса та має допомагати йому.

Помічник працює на нотаріуса, а не нотаріус на помічника.

Помічник має розуміти, що приватний нотаріат — це діяльність самозайнятих осіб, тобто офіс відкритий, клієнти звертаються, приватний нотаріус вчиняє нотаріальні дії, отримує плату, утримує з цієї плати офіс, оплачує заробітну плату помічника.

Помічник має вміти та бажати працювати з людьми.

Помічник має бути готовий до сприйняття великого обсягу інформації.

Помічник повинен мати навички з планування та організації процесів роботи.

О 9-й годині офіс має бути відчинений. Поки нотаріус відсутній в офісі, помічник веде прийом клієнтів, консультує їх, надає їм роз’яснення. Помічник постійно займається роботою з усім архівом, веде діловодство незалежно від того, чи є нотаріус на робочому місці, чи перебуває на виїзді.

Обідня перерва — одна година, але плаваюча, оскільки якщо прийшли клієнти, ми не можемо закрити перед ними офіс та сказати, що зараз обідня перерва. Тому обід може бути з 12-ї до 13-ї години, з 13-ї до 14-ї і т. д.

Звичайно робочий день закінчується о 17-й годині, але якщо є робота, клієнти, недороблена справа, яку необхідно закінчити (у тому числі підготовка до перевірки) тощо, тоді працюємо, поки не доробимо. Усі позаурочні справи будуть премійовані. Якщо о 17-й годині нотаріуса немає в офісі, помічник телефонує нотаріусу та вирішує питання щодо закінчення робочого дня (щонайменше повідомляє, що офіс зачиняє та йде додому).

Нотаріус не звітує перед помічником, де він і чим займається. Поки нотаріус відсутній в офісі, помічник веде прийом клієнтів, консультує їх, надає їм роз’яснення. Помічник постійно займається роботою з усім архівом. Усі робочі моменти можна вирішити по телефону.

Обов’язково вітатися з клієнтами.

Необхідно одразу після привітання запитати у клієнта, чим можна йому допомогти, запропонувати присісти, з’ясувати, яку нотаріальну дію для нього необхідно вчинити.

Доцільно при прощанні з клієнтами говорити «дякуємо». Якщо