Узагальнення проведене з метою вивчення стану дотримання вимог чинного законодавства нотаріусами Харківської області; забезпечення єдиної нотаріальної практики при посвідченні договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (далі за текстом — товариство), виявлення та запровадження позитивного досвіду роботи деяких нотаріусів та державних нотаріальних контор, визначення рівня професійної підготовки нотаріусів, розгляду спірних питань та надання нотаріусам Харківської області необхідної практичної допомоги.

З матеріалів, наданих для узагальнення нотаріусами області, вбачається, що вказана нотаріальна дія не є поширеною. Деякими нотаріусами області договори купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, за період проведення узагальнення взагалі не посвідчувалися.

Якщо потрібно, можна додати статистичні дані щодо кількості посвідчених договорів нотаріусами Харківської області.

При посвідчені нотаріусами договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю нотаріуси керуються Цивільним кодексом України (далі — ЦК України), Господарським кодексом України (далі — ГК України), Законом України «Про нотаріат», Сімейним кодексом України, Законом України «Про господарські товариства», Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом», Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», Законом України «Про оцінку майна», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі — Порядок), іншими цивільно-правовими актами.

Згідно вимог ст. 54 ЗУ «Про нотаріат» нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законо­давством встановлено обов’язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.

На сьогодні законодавством не встановлено обов’язок нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Тому при посвідченні вищезазначеного договору нотаріуси керуються загальними правилами вчинення нотаріальних дій посвідчення правочинів та спеціальними нормами діючого законодавства.

Також з матеріалів, наданих нотаріусами для узагальнення, вбачається, що договори купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження майна (глава 2 розділу II Порядку) та з урахуванням спеціальних норм діючого законодавства України (ст. 147 ЦК України, ст. 53 ЗУ «Про господарські товариства» та ін.).

Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю може бути посвідчено будь-яким нотаріусом на території України.

Цей договір не належить до правочинів, що носять особистий характер, і може бути укладений через представника за умови, що представник за довіреністю має достатній обсяг повноважень.

При посвідченні даного виду договорів нотаріуси Харківщини встановлювали осіб, які є сторонами договору, дійсність намірів сторін договору шляхом встановлення однакового розуміння ними значення, умов договору та його правових наслідків для кожної із сторін, а також визначали обсяг цивільної дієздатності фізичної особи (якщо сторона договору — фізична особа) і перевіряли цивільну правоздатність та дієздатність юридичної особи (якщо сторона договору — юридична особа) (ст. 43, 44 ЗУ «Про нотаріат», ст. 203 ЦК України), про що свідчать надіслані копії документів, які зберігаються у нотаріальних справах.

Проведеним узагальненням порушень вищезазначених вимог цивільного законодавства нотаріусами не виявлено.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючі вищевикладене, сторони договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю мають право на особисте визначення умов договору та погодження їх між собою, пам’ятаючи про обов’язкові умови, визначені актами цивільного законодавства.

ВОЛОДИМИР КРАВЧУК,
кандидат юридичних наук,
суддя Львівського окружного адміністративного суду

Який правовий статус учасника,
який не сплатив вкладу?
Особа, яка не сплатила вкладу, за своїм правовим статусом має весь обсяг корпоративних прав. Проте вона може бути виключена. Законом не передбачено можливості обмеження корпоративних прав обсягом вкладу.
Якщо особа припиняє участь у товаристві до сплати вкладу, то розрахунки з нею проводяться з урахуванням сплаченого вкладу.
Це може бути використано для захисту товариства від учасника, який виходить (виключений) з товариства. Досить часто учасники не мають документального підтвердження внесення вкладу, тому не можуть довести цього факту.
Сплату вкладів та заборгованість учасників слід з’ясовувати за статутом (рядок власного капіталу).
Як визначити частину прибутку,
яка належить учаснику
в разі виходу з товариства?
Учасник вправі одержати частину прибутку, одержаного товариством у даному році, до моменту виходу.
Прибуток товариства — це не гроші, як ми це традиційно сприймаємо, не майно товариства

ВОПРОСЫ ПРЕДСТАВИТЕЛЬСТВА ПО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВУ РЕСПУБЛИКИ ГРУЗИИ
1. Каким законодательным актом регулируется форма доверенности (письменная или требующая нотариального удостоверения)?
Правовое регулирование регламентируется следующими нормативными актами: Гражданским кодексом Грузии, Гражданским процессуальным кодексом Грузии, Законом Грузии «О нотариате», Инструкцией «О порядке со­вер­шения нотариальных действий», утвержденной приказом Министра юстиции Грузии от 31.03.2010 № 71. Доверенность от физического лица, которая предусматривает процессуальное представительство в суде, обязательно должна быть составлена в нотариальном порядке (ст. 96 Гражданского процессуального кодекса Грузии).
2. Какова сущность и различие генеральных и обычных доверенностей?
Действующему законодательству Грузии неизвестно понятие «генеральная доверенность». Это внедренный в практике термин, который подразумевает определение широкого спектра прав в отношении доверенного лица, то есть в доверенности, выданной с конкретной целью, перечислены все необходимые и возможные полномочия для достижения этой цели (право обращаться к разного рода публичным или частным юридическим лицам или полномочия на свободное распоряжение имуществом). А так называемая «обычная доверенность» предусматривает совершение более конкретных действий, то есть здесь определены границы сравнительно узкой компетенции и доверенному лицу/поверенному не дает возможность выйти за рамки одного или нескольких прав, прописанных в доверенности.
3. В каком случае нотариус подтверждает/удостоверяет действительность подписи, а в каком — доверенности?
Согласно действующему законодательству право удостоверения действительности подписи нотариус имеет в отношении актов с различными содержаниями (частные акты). Это может быть просто заявление гражданина или совместное заявление определенного круга граждан в связи с каким-либо фактом, или любая сделка, от ответственности за содержание которой нотариус свободен, даже если этот акт является носителем юридически неправильного содержания. В таком случае нотариус удостоверяет только тот факт, что подписчик текста представленного акта действительно является тем лицом, которым составлен текст сделки. Грузинское законодательство от частных актов отличает публичные акты. Это те нотариальные документы, ответственность за составление, юридическую правильность и валидность которых берет на себя нотариус. В форме публичного акта доверенность в большинстве случаях составляется в том случае, когда гражданин желает доверить определенную часть своих гражданских прав конкретному лицу (лицам) и с этой целью обращается к нотариусу, чтобы он обеспечил юридически правильную трансформацию воли доверителя в нотариальный документ.
4. Существуют ли такие государственные институты, которые заверяют доверенности, имеющие силу удостоверения в нотариальном порядке? И можно ли использовать эти доверенности за границей?

«Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій та/або під час здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки має доступ та користується Державним земельним кадастром у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій щодо земельної ділянки (крім посвідчення заповіту) та/або під час здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку здійснює пошук у Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку та за його результатами за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру формує витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який підписує та посвідчує печаткою нотаріуса. Витяг залишається у справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса». Це ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат» у редакції від 05.03.2015, яку доповнено ч. 4 згідно із Законом України від 05.03.2015 № 247-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення повноважень нотаріусів та особливостей реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення» (далі — Закон № 247).

До кінця 2015 року Закон України «Про нотаріат» ще зазнав низку змін. На сьогодні маємо редакцію від 01.01.2016, яка не містить жодних посилань на Держаний земельний кадастр або витяг з нього. Та маємо інші нормативно-правові акти, які передбачають можливість нотаріусів користуватися відомостями Державного земельного кадастру.

Так, на виконання вказаного Закону № 247 прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 24.06.2015 № 457 «Деякі питання надання нотаріусам доступу до Державного земельного кадастру», якою затверджено Порядок забезпечення доступу нотаріусів до Державного земельного кадастру (далі — постанова № 457).

З 17.08.2015 державне підприємство «Центр державного земельного кадастру», яке є адміністратором кадастру, розпочало підключення нотаріусів та державних нотаріальних контор до Державного земельного кадастру. Передумови забезпечення доступу нотаріуса до Державного земельного кадастру в методичних рекомендаціях того ж центру передбачали достатньо жорсткі та коштовні вимоги до робочого місця нотаріуса. Деякі нотаріуси активно з цим не мирилися, що зумовило непоодинокі звернення до Міністерства юстиції України та Президента України, розгляд яких триває і досі. Я, зі свого боку, невдоволення виражала мовчанкою і аргументувала підключення до Державного земельного кадастру як власну забаганку та можливість підвищити рівень надання послуг моїм клієнтам. Отримавши доступ до бази, я зрозуміла, що технічна сторона та можливість отримання витягу при здійсненні правочину щодо земельної ділянки — це лише півділа.

Відповідно до п. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний статус і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі — Закон) одноразова грошова допомога — гарантована державою виплата.

Пунктом 2 ст. 16 Закону визначено перелік випадків, в яких призначається і виплачується така одноразова грошова допомога (далі — ОГД), а саме в разі:

1)  загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби;

2)  смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

3)  загибелі (смерті) військовозобов’язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов’язків військової служби або служби у військовому резерві;

4)  встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5)  встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6)  встановлення військовозобов’язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов’язаному або резервісту при виконанні обов’язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві;

7)  отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов’язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

9)  отримання військовозобов’язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов’язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Відповідно до п. 9 ст. 16³ Закону порядок призначення і виплати ОГД визначається Кабінетом Міністрів України, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі — Порядок).

Відповідно до ст. 16² Закону та пунктів 5–6 Порядку ОГД призначається і виплачується у таких випадках.

У розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму[1], встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі — у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1–3 п. 2 ст. 16 Закону.

Військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, — у разі встановлення інвалідності I групи;

200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, — у разі встановлення інвалідності II групи;

150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, — у разі встановлення інвалідності III групи.

3)  Військовослужбовцю, інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; військовозобов’язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов’язаному чи резервісту під час виконання обов’язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, у розмірі:

120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, — у разі встановлення інвалідності I групи;

90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, — у разі встановлення інвалідності II групи;

70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, — у разі встановлення інвалідності III групи;

4)  В разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності ОГД виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який встановлюється медико-соціальними експертними комісіями, у розмірі, що визначається у відсотках від:

70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності, — військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов’язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності, — військовослужбовцю строкової військової служби, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності, — військовозобов’язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов’язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Відповідно до ст. 23 Закону фінансове забезпечення витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до п. 3 Порядку днем виникнення права на отримання ОГД є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста — дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності — дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

ІРИНА СВЯТЕЦЬКА,
приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу
СПАДЩИНА: ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ
1. Якщо в одному державному акті на право власності на земельну ділянку зазначені два кадастрових номери окремо (для ріллі та пасовища), як правильно видавати свідоцтво про право на спадщину?
Інколи під час приватизації земельних ділянок і видачі державного акта на право власності в державному акті неправильно зазначалося цільове призначення земельної ділянки, що приватизується, і видавався один державний акт на земельні ділянки різного цільового призначення. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» передбачена можливість раніше видані державні акти на право приватної власності на землю замінити на державні акти нового зразка в разі добровільного звернення її власника. Але відсутність у спадкоємців можливості замінити один державний акт на два із зазначенням цільового призначення земельних ділянок, що відповідає Класифікатору обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 р. № 643, не означає, що нотаріус може відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Земельні ділянки, що мають різне цільове призначення, є окремими об’єктами нерухомості, так як кожна із земельних ділянок має свою адресу, цільове призначення і кадастровий номер. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 р. № 1021 затверджено Порядок ведення Поземельної книги, у п. 4 якого визначено поняття кадастрового номера як індивідуального цифрового коду (номера), що не повторюється на всій території України. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці при здійсненні її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки.
В такому випадку нотаріусу слід видати два свідоцтва про право на спадщину (для кожної із земельних ділянок) і проставити відмітку на державному акті про перехід права власності на земельні ділянки. На підставі свідоцтв про право на спадщину, рішення сесії місцевої ради землевпорядна організація відновлює межі земельної ділянки, уточнює площу і за результатами кадастрової зйомки видає нові державні акти на право власності на землю із зазначенням цільового призначення відповідно до Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок.
2. Для видачі свідоцтва про право на спадщину на акції нотаріусом був надісланий відповідний запит до зберігача для надання виписки з рахунку в цінних паперах, однак зберігач відмовив нотаріусу у видачі виписки, а надіслав інформацію щодо кількості та номінальної вартості акцій, що належали померлому. Чи має право нотаріус видати свідоцтво про право на спадщину на акції на підставі цієї інформації? Чи має право нотаріус видати свідоцтво про право на спадщину на підставі сертифікату акцій?
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» акція — іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства в разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування.
Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.
Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про акціонерні товариства» усі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі.
Відповідно до

АЛЕКСАНДР БЕГИЧЕВ,
кандидат юридических наук, доцент кафедры нотариата Российской академии адвокатуры и нотариата, главный редактор журнала «Нотариальное право»
ИНТЕРНЕТ КАК ПОЛЕ НОТАРИАЛЬНОЙ ЗАЩИТЫ
Как известно, для всестороннего и объективного рассмотрения дела суд обязан способствовать заинтересованным лицам в закреплении доказательств. До возбуждения дела в суде таким правом обладают нотариусы, которые начали заниматься обеспечением доказательств с 1930 года (в основном, допрашивать свидетелей, осматривать вещественные и письменные доказательства). В 90-х годах XX века это нотариальное действие было незаслуженно забыто. С развитием информационных технологий обеспечение доказательств нотариусами обрело новую жизнь.
Согласно последним данным в 2012 году количество интернет-пользователей составляет более 2 млрд человек (приблизительно 1/3 всего населения Земли). Кроме того, в сети работают более 700 млн сайтов. Также активно развивается электронная переписка: количество абонентов e-mail ресурсов — почти 3,5 млрд человек (в 1,5 раза больше, чем общее число пользователей). По данным аналитиков, среднестатистический пользователь электронной почты, работающий в какой-либо компании, получает и отправляет около 112 писем в день. Более 1 млрд человек являются пользователями социальных сетей, таких как Facebook и Twitter.
Это свидетельствут о том, что все больше людей из разных слоев и возрастных групп не представляют свою жизнь без Интернета. В Интернете они удовлетворяют свои интересы и сталкиваются с различными трудностями. Хорошо это или плохо, но Интернет в настоящее время является важным элементом нашей жизни. С увеличением количества пользователей Интернета растет и количество правонарушений, таких как нарушение авторских прав, распространение сведений не соответствующих действительности, порочащих честь, достоинство и деловую репутацию, гражданских и уголовных деликтов.
Это послужило причиной для обращения к нотариусу как к независимому специалисту, фиксирующему в досудебном порядке информацию, находящуюся в сети Интернет, которая может понадобиться гражданам и юридическим лицам в суде для защиты своих прав.
Нотариальное действие по закреплению результатов осмотра называется обеспечением доказательств и оформляется в виде протокола.

ОЛЕГ ПЕЧЕНИЙ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Усунення помилок в нотаріальних документах
(постановка проблеми)
У нотаріальній практиці актуальним є питання дій нотаріуса у випадку виявлення ним описок у нотаріальних документах. При цьому допущені сторонами (стороною) правочину при складанні тексту документа помилки в написанні, описки, друкарські помилки можуть негативно вплинути на подальше здійснення прав за цими документами. Автор сам був свідком того, як працівник бюро технічної інвентаризації відмовився приймати для реєстрації договір купівлі-продажу, в якому невірно було зазначено площу квартири, внаслідок чого житлова площа виявилася більшою за загальну, чого, звичайно, не може бути. Такі ситуації вимагають адекватного реагування з боку нотаріуса, однак законодавство про нотаріат не завжди містить чіткі відповіді на поставлені питання.
Однак Закон України «Про нотаріат», встановлюючи засади правового регулювання діяльності нотаріату в Україні, не містить чітких вимог до змісту чи порядку викладення нотаріальних документів. Більше того, ст. 21 цього Закону при визначенні меж і форм державного регулювання нотаріальної діяльності також не відносить визначення вимог до порядку складання і змісту нотаріальних документів до таких, що є складовими державного регулювання нотаріальної діяльності.
Щоправда, мимохідь у ч. 3 ст. 47 цього Закону згадується про можливість існування в документах застережених виправлень. Вказана норма містить правило, що для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем. Виходить, що застережені виправлення в документах, у тому числі і в нотаріальних, цілком допустимі.
Наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 р. за № 1318/18613, затверджено Правила ведення нотаріального діловодства (далі — Правила).
Правила встановлюють порядок документування нотаріальної діяльності та зберігання архіву і визначають порядок організації роботи з документами в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах приватними нотаріусами. Однак і цей нормативно-правовий акт вимоги до порядку складання нотаріальних документів визначає вкрай обмежено, відтворюючи в багатьох випадках відомі інструкції з діловодства в органах державної влади.
Відповідно до пп. 6.12 п. 6 Правил текст нотаріально оформлюваного документа (договору, заповіту, довіреності, заяви тощо) повинен бути викладений зрозуміло, чітко, грамотно, не повинен мати підчисток, з дотриманням вимог чинного законодавства. У разі якщо текст нотаріально оформлюваного документа викладено неграмотно, нечітко (незрозуміло), зміни чи доповнення до нього вносяться та оформлюються нотаріусом у порядку, встановленому законодавством. При цьому не визначено, до яких саме норм чинного законодавства відсилає вказане положення Правил. Скажімо, якщо звернутись до загальних стандартів оформлення документів, то ними це питання також не вирішується. Наприклад, ДСТУ 4163-2003 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів» допускає внесення виправлень у документ лише в одному випадку — у разі відсутності посадової особи, підпис якої зазначено в документі, документ підписує особа, яка виконує її обов’язки, або її заступник. У цьому випадку обов’язково зазначають посаду і прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять рукописним або машинописним способом), наприклад: «Виконувач обов’язків», «Заступник». Підписувати документ із прийменником «за» або ставити правобіжну похилу риску перед назвою посади не дозволено. Це правило навряд чи може бути застосоване до нотаріальних документів.
Крім того, редакцію пп. 6.12 п. 6 Правил ведення нотаріального діловодства не можна визнати вдалою ще й тому, що

Юрій МИЦА,
кандидат юридичних наук, заступник директора з економіко-правових питань ТОВ «Будівельна компанія «Укртехносфера», м. Харків
ЩЕ РАЗ ПРО ВИКЛЮЧЕННЯ УЧАСНИКА З ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
Сучасна корпоративна практика в Україні характеризується складними як з економічних, так і з правових позицій процесами. Частина з цих процесів – очевидний негатив, який у публіцистиці (а подекуди й у юридичній літературі) узагальнено йменують «рейдерством». Оцінка ж іншої частини з вказаних явищ не може бути однозначною, адже досить часто «некорект­ні» корпоративні заходи (формально «рейдерські» дії, «відсікання» мінорітарних акціонерів (учасників) від управління товариствами тощо) провадяться з метою дійсного підвищення економічної ефективності виробництва, підвищення ефективності корпоративного управління, захисту від корпоративного шантажу чи сутяжницьких позовів.
На цьому тлі сучасний стан правового регулювання корпоративних відносин й судова практика з корпоративних спорів не можуть бути однозначними й досконалими, хоча (і цього не можна не відзначити) просліджується (нехай і не завжди послідовне) прагнення як законодавця, так і судової системи до уніфікації та гармонізації норм корпоративного права і практики їх застосування. За таких умов корпоративна практика (в її найширшому розумінні, включаючи також і діяльність законодавця, і судову практику з корпоративних спорів тощо) вимагає глибоких, виважених і ґрунтовних правових досліджень корпоративних правовідносин як із суто теоретичних, так і з переважно практичних позицій.
На жаль, не всі публікації навіть у поважних юридичних виданнях відповідають вказаним вимогам. Так, після ознайомлення нещодавно за практичною необхідністю з немаленькою за обсягом статтею, присвяченою практичним аспектам виключення учасників з товариства з обмеженою відповідальністю , як у мене, так і в деяких моїх колег залишилося досить тяжке враження. Причому це враження спричинене було як суто формальними, так і змістовними характеристиками зазначеної науково практичної статті, які в подальшому викладенні розглянемо детальніше.
Хочу відразу зазначити, що особистої неприязні стосовно автора аналізованої публікації з будь-яких причин ані я, ані мої колеги не маємо (і навіть не знайомі з ним особисто). Тому все, про що йтиметься нижче, є лише проявом нашої позиції як спеціалістів та членів юридичної громадськості.

Закріплення на рівні Господарського кодексу України^[1] окремих конструкцій, незважаючи на те, що вони прямо не «перехрещуються» з Цивільним кодексом України^[2], породжує правову невизначеність у регулюванні відповідних відносин. Прикладом такої ситуації є впровадження в главі 31 ГК регулювання комерційного посередництва.

Господарська література аж надто «пістрявить» про здобутки ГК у сфері регулювання комерційного посередництва^[3], проте такого роду твердження залишають поза увагою численні теоретичні та практичні проблеми щодо регулювання цим Кодексом комерційного посередництва взагалі, та агентського договору зокрема. Разом з тим можливо виокремити декілька аспектів проблематики стосовно комерційного посередництва.

По-перше, залежно від правової системи (континентальної або англосаксонської) відбувається застосування тієї чи іншої конструкції представництва^[4]. У ЦК закріплено традиційну для континентального правопорядку модель представництва, в якій основу складають норми про представництво та договір доручення.

Натомість глава 31 ГК містить «посередницько-представницьку» конструкцію агентського договору з окремими вкрапленнями англосаксонської системи, наприклад, щодо виникнення агентських відносин внаслідок схвалення суб’єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб’єкта агентом без повноваження на її укладення (абз. 3 ст. 296 ГК)^[5].

По-друге, за наявності різного концептуального підходу до регулювання, дивує, що вкотре міститься відсилання до норм ЦК про доручення (ч. 2 ст. 305 ГК). При цьому, неможливо не зауважити, що такого роду відсилання відобразилося й на судовій практиці.

Наприклад, ВГСУ: (а) кваліфікував договір морського агентування як договір доручення, і застосував норми ЦК^[6]; (б) здій-снив паралельне застосування норм, що регулюють припинення договору доручення (ст. 1008 ЦК) і припинення агентського договору (ст. 304 ГК)^[7].