ЗАТВЕРДЖЕНИЙ
Першим установчим з’їздом
нотаріусів України
29 березня 2013 року (протокол № 1)
СТАТУТ
НОТАРІАЛЬНОЇ ПАЛАТИ
УКРАЇНИ
2013 рік, м. Київ

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.1. Нотаріальна палата України (надалі — НПУ) є недержавною неприбутковою професійною організацією, яка об’єднує всіх нотаріусів України на засадах обов’язкового членства відповідно до статті 16 Закону України «Про нотаріат».
1.2. НПУ у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про нотаріат», іншими законодавчими актами та цим Статутом, який є установчим документом.
1.3. НПУ є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність, має свою печатку, штамп, бланк, емблему та іншу атрибутику, рахунки в установах банків, наділена повною цивільною правоздатністю та дієздатністю, може набувати майнові та немайнові права, бути позивачем та відповідачем у суді, мати у власності рухоме та нерухоме майно, що необхідне їй для виконання статутних завдань та організації своєї діяльності.
1.4. НПУ вважається створеною з дня її державної реєстрації. Державна реєстрація НПУ здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» з урахуванням особливостей, визначених статтею 16 Закону України «Про нотаріат».
1.5. НПУ створюється на невизначений термін.
1.6. НПУ є неприбутковою організацією. У своїй діяльності НПУ не переслідує комерційних цілей і не має на меті отримання прибутку.
1.7. НПУ самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.
1.8. Члени НПУ не відповідають за зобов’язаннями НПУ, а НПУ не відповідає за зобов’язаннями її членів.
1.9. НПУ не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава не відповідає за зобов’язаннями НПУ.
1.10. Назва:
українською мовою:
повне — Нотаріальна палата України;
скорочене — НПУ.
російською мовою:
повне — Нотариальная палата Украины;
скорочене — НПУ.
англійською мовою:
повне — The Notary Chamber of Ukraine;
скорочене — NCU.
2. ЗАСАДИ, МЕТА, ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ФУНКЦІЇ НПУ
2.1. НПУ є організацією, яка здійснює професійне самоврядування у сфері нотаріату.
2.2. Професійне самоврядування нотаріусів функціонує на засадах законності, гласності, демократичності, колегіальності, виборності, обов’язковості членства нотаріусів та виконання рішень органів професійного самоврядування, прийнятих відповідно до їх компетентності, забезпечення рівних можливостей доступу нотаріусів до участі у професійному самоврядуванні.
2.3. Метою діяльності НПУ є об’єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для виконання покладених на них Законом України «Про нотаріат» обов’язків і забезпечення їхніх прав, представництво професійних інтересів нотаріусів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, захист професійних інтересів та соціальних прав нотаріусів, сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів та надання їм методичної допомоги, захист інтересів фізичних і юридичних осіб при заподіянні їм шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса.
2.4. НПУ здійснює такі функції:
1) представляє членів НПУ у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадськими об’єднаннями та міжнародними організаціями, делегує представників до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату та інших органів, що створюються Міністерством юстиції України, до громадських рад при органах державної влади та ін.;
2) захищає професійні інтереси нотаріусів та забезпечує гарантії нотаріальної діяльності;
3) захищає соціальні права членів НПУ;
4) забезпечує високий професійний рівень нотаріусів України;
5) виконує інші функції відповідно до цього Статуту та Закону України «Про нотаріат».
2.5. На виконання вказаних функцій НПУ:
1) на засадах обов’язкового членства об’єднує нотаріусів у професійну самоврядну організацію;
2) забезпечує незалежність нотаріату і нотаріальної діяльності;
3) стверджує авторитет нотаріату в суспільстві, сприяє підвищенню престижності і соціальної значущості нотаріальної діяльності;
4) сприяє визнанню, дотриманню і захисту прав людини і дії верховенства права в Україні;
5) захищає права, свободи і законні інтереси, честь і гідність нотаріусів у межах їх професійної діяльності;
6) здійснює взаємодію з органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань виконання функцій НПУ;
7) бере участь у проведенні експертиз проектів законів та підзаконних актів з питань, пов’язаних з нотаріальною діяльністю, а також на запрошення суб’єктів нормотворчості — будь-яких інших проектів нормативно-правових актів України;
8) забезпечує підвищення кваліфікації нотаріусів та їх помічників шляхом запровадження програм і розробки методик підготовки і перепідготовки нотаріусів та помічників нотаріусів, взаємодії з профільними вищими навчальними закладами та науковими закладами, заохочує нотаріусів та помічників до підвищення своєї кваліфікації тощо;
9) організовує та проводить лекції, семінари, конференції та інші інформаційно-освітні заходи;
10) сприяє вдосконаленню єдиних принципів і правил професійної етики у сфері нотаріату та забезпечує контроль за дотриманням нотаріусами правил професійної етики;
11) бере участь у перевірках діяльності нотаріусів, що проводяться Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, відповідно до порядку, встановленого чинним законодавством;
12) здійснює та сприяє здійсненню науково-дослідницької діяльності у сфері нотаріальної діяльності;
13) забезпечує інформаційну підтримку професійної діяльності нотаріусів;
14) надає нотаріусам методичну, інформаційну та організаційну допомогу, забезпечує нотаріусів спеціальними бланками нотаріальних документів, реєстрами для реєстрації нотаріальних дій, журналами та іншою друкованою продукцією, надає послуги із забезпечення ведення нотаріального архіву;
15) взаємодіє з міжнародними та іноземними організаціями нотаріусів;
16) розробляє та реалізує програми обміну досвідом та стажування нотаріусів за кордоном;
17) заохочує та нагороджує нотаріусів відомчими відзнаками НПУ, клопоче перед органами державної влади та місцевого самоврядування про нагородження та інші форми заохочення нотаріусів;
18) здійснює іншу діяльність, не заборонену законодавством України.
2.6. НПУ має свій друкований орган і може здійснювати видавничу діяльність у сфері нотаріату та нотаріальної діяльності.
2.7. НПУ має свій офіційний веб-сайт. Забезпечення ведення офіційного веб-сайту НПУ покладається на Раду НПУ.
3. УМОВИ І ПОРЯДОК НАБУТТЯ ЧЛЕНСТВА В НПУ, ЗУПИНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ЧЛЕНСТВА В НПУ
3.1. Членство в НПУ є індивідуальним.
3.2. З моменту державної реєстрації НПУ її членами стають всі нотаріуси, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або здійснюють приватну нотаріальну діяльність. Згода нотаріуса на набуття членства НПУ не потребується.
3.3. Членами НПУ можуть бути особи, які отримали свідоцтво про право на зайняття нота­ріальною діяльністю.
3.4. Члену НПУ видається посвідчення, зразок якого затверджується Радою НПУ.
3.5. Обов’язкове членство в НПУ автоматично припиняється у зв’язку з припиненням права на зай­няття нотаріальною діяльністю члена НПУ з підстав, передбачених Законом України «Про нотаріат».
4. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЧЛЕНІВ НПУ
4.1. Члени НПУ мають право:
1) брати участь в роботі органів нотаріального самоврядування у порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат» та цим Статутом;
2) обирати та бути обраними до органів нотаріального самоврядування у порядку, передбаченому цим Статутом;
3) брати участь у заходах, що організовуються та проводяться НПУ;
4) на захист своїх професійних інтересів та соціальних прав;
5) одержувати методичну та організаційну допомогу;
6) одержувати інформацію про діяльність НПУ, зокрема, з офіційного веб-сайту НПУ та вносити пропозиції щодо удосконалення її роботи;
7) зупинити та припинити членство в НПУ з підстав, передбачених Законом України «Про нотаріат» та цим Статутом.
4.2. Члени НПУ зобов’язані:
1) дотримуватись вимог Закону України «Про нотаріат», цього Статуту, правил професійної етики та виконувати рішення органів нотаріального самоврядування;
2) своєчасно сплачувати щомісячні членські внески на забезпечення реалізації нотаріального самоврядування у розмірах, встановлених З’їздом нотаріусів України;
3) брати участь у досягненні мети НПУ, реалізації завдань нотаріального самоврядування, сприяти НПУ в її роботі;
4) нести інші обов’язки, передбачені Законом України «Про нотаріат» та цим Статутом.
5. ОРГАНИ ТА СТРУКТУРА НПУ
5.1. Органами НПУ є:
З’їзд нотаріусів України;
Рада НПУ;
Президент НПУ;
Ревізійна комісія НПУ;
Інспекція з питань професійної відповідальності нотаріусів.
5.2. Вищим органом нотаріального самоврядування є З’їзд нотаріусів України, який скликається Радою НПУ не рідше одного разу на два роки і правомочний вирішувати будь-які питання діяльності НПУ.
5.3. Позачерговий З’їзд нотаріусів України скликається з ініціативи Ради НПУ або на вимогу не менш як третини членів НПУ.
5.4. Про скликання З’їзду нотаріусів України Рада НПУ оголошує за шістдесят календарних днів до дня проведення.
5.5. Квота представництва, порядок обрання делегатів, місце та порядок денний З’їзду нотаріусів України визначаються Радою НПУ.
5.6. Про день, час, місце проведення З’їзду нотаріусів України та питання, що вносяться на його обговорення, делегати повідомляються Радою НПУ не пізніш як за чотирнадцять календарних днів до дня З’їзду.
5.7. З’їзд нотаріусів України вважається правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини делегатів.
5.8. З’їзд нотаріусів України:
1) затверджує Статут НПУ, вносить до нього зміни і доповнення;
2) ухвалює рішення з найважливіших поточних і перспективних питань діяльності НПУ;
3) обирає президента НПУ, та за поданням президента — Раду НПУ, Ревізійну комісію НПУ та Інспекцію з питань професійної відповідальності нотаріусів;
4) розглядає та затверджує звіти Ради НПУ, Ревізійної комісії НПУ та Інспекції з питань професійної відповідальності нотаріусів;
5) встановлює розмір членських внесків, порядок їх використання та відповідальність за несплату членських внесків;
6) визначає пріоритетні напрямки діяльності НПУ.
5.9. Рішення З’їзду нотаріусів України приймаються шляхом відкритого голосування більшістю голосів делегатів, які беруть участь у З’їзді, і є обов’язковими для всіх членів НПУ.
5.10. Президент НПУ, члени Ради НПУ, члени Ревізійної комісії та Інспекції з питань професійної відповідальності нотаріусів можуть бути достроково відкликані з посад за рішенням З’їзду нотаріусів України. Рішення про дострокове відкликання президента НПУ та членів Ради НПУ приймаються шляхом відкритого голосування не менш ніж двома третинами голосів делегатів, які беруть участь у З’їзді.
5.11. У період між з’їздами нотаріусів України функції нотаріального самоврядування виконує Рада НПУ. Рада НПУ підконтрольна і підзвітна З’їзду нотаріусів України.
5.12. До складу Ради НПУ входить 15 членів НПУ, в тому числі Президент НПУ, які обираються З’їздом нотаріусів України з числа делегатів строком на п’ять років.
5.13. Рада НПУ:
1) забезпечує виконання рішень З’їзду нотаріусів України та власних рішень;
2) сприяє забезпеченню гарантій нотаріальної діяльності, захисту професійних інтересів та соціальних прав нотаріусів;
3) затверджує щорічний кошторис НПУ, плани основних заходів, структуру та штатний розклад апарату НПУ та забезпечує їх виконання;
4) ухвалює рішення про скликання чергових та позачергових з’їздів нотаріусів України, формує порядок денний з’їздів, визначає квоту представництва, порядок обрання делегатів, місце, час та порядок проведення з’їздів;
5) щорічно звітує про свою роботу перед членами НПУ;
6) забезпечує співпрацю з Міністерством юстиції України, головними управліннями юстиції, координує та скеровує роботу уповноважених представників НПУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
7) представляє НПУ в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях;
8) призначає уповноважених представників НПУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, вирішує питання створення представництв НПУ, контролює їх діяльність;
9) забезпечує діяльність Інспекції з питань професійної відповідальності нотаріусів, розглядає висновки щодо порушення нотаріусами правил професійної етики та готує подання на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату;
10) організовує та здійснює аналітично-методичне та наукове забезпечення нотаріальної діяльності, бере участь у проведенні експертиз законопроектів та інших підзаконних нормативно-правових актів з питань, пов’язаних з нотаріальною діяльністю, вносить відповідні пропозиції;
11) забезпечує належну організацію навчання та підвищення кваліфікації нотаріусів, їх помічників та допоміжного персоналу, проводить семінари, конференції, симпозіуми та інші заходи. Порядок підвищення кваліфікації нотаріусів затверджується Радою НПУ;
12) забезпечує здійснення міжнародної співпраці НПУ з Міжнародним Союзом Нотаріату, нотаріатами та організаціями нотаріусів інших країн;
13) забезпечує захист інтересів фізичних і юридичних осіб при заподіянні їм шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса, встановлює порядок та розміри відшкодування такої шкоди;
14) забезпечує організацію страхування нотаріальної діяльності та контролює додержання порядку страхування;
15) здійснює захист соціальних прав та професійних інтересів нотаріусів у судах, правоохоронних органах, органах дізнання та попереднього слідства та інших органах, в тому числі по кримінальних справах та справах про адміністративні та корупційні правопорушення, залучаючи в необхідних випадках адвокатів;
16) за поданням Президента НПУ визначає кількість віце-президентів НПУ, обирає їх та відповідального секретаря із складу Ради НПУ;
17) реалізує право власності та здійснює розпорядження і господарське управління майном та коштами НПУ;
18) утворює постійні та тимчасові комісії, секції, робочі групи з числа членів Ради та інших нотаріусів;
19) контролює діяльність заснованих НПУ юридичних осіб;
20) ухвалює рішення про витрати коштів на матеріально-технічне забезпечення організаційних та інших заходів, що проводяться НПУ, в тому числі з’їздів, засідань Ради, комісій, секцій, робочих груп, семінарів, конференцій тощо;
21) засновує відомчі заохочення для членів НПУ, ухвалює рішення про заохочення та вручає відомчі відзнаки;
22) затверджує зразки символіки, логотипи, печатки, штампів та іншої атрибутики НПУ;
23) забезпечує належну роботу веб-сайту НПУ та «гарячої лінії» для надання безкоштовної юридичної допомоги нотаріусам, фізичним і юридичним особам;
24) виконує інші повноваження, що випливають із Статуту НПУ.
5.14. Засідання Ради НПУ скликаються президентом НПУ, а разі його відсутності — одним із віце-президентів не рідше одного разу на два місяці. Засідання Ради НПУ може бути скликане також на вимогу не менш як третини членів Ради.
5.15. Засідання Ради НПУ є правомочним, якщо у ньому беруть участь більше половини його членів. Рішення Ради НПУ приймаються більшістю голосів її членів, які беруть участь у засіданні. У разі рівного розподілу голосів членів Ради голос головуючого на засіданні є вирішальним.
5.16. Рішення Ради НПУ розміщуються на офіційному веб-сайті НПУ і є обов’язковими для всіх членів НПУ.
5.17. Очолює Раду НПУ Президент НПУ, який обирається З’їздом нотаріусів України із числа його делегатів строком на п’ять років.
5.18. Президент НПУ, а в разі його відсутності — один з віце-президентів:
1) керує діяльністю НПУ, Ради НПУ та апарату Ради НПУ;
2) представляє НПУ в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, перед фізичними особами;
3) представляє інтереси НПУ в міжнародних організаціях нотаріусів та інших міжнародних організаціях;
4) укладає правочини від імені НПУ, розпоряджається коштами та майном НПУ, контролює порядок надходження членських внесків та їх використання, забезпечує ведення бухгал­терського обліку та звітності;
5) діє від імені НПУ без довіреності;
6) видає довіреності на представництво НПУ з питань реалізації її повноважень, встановлених Законом України «Про нотаріат» та цим Статутом;
7) відкриває та закриває рахунки НПУ в банківських установах, має право першого підпису фінансових документів;
8) приймає на роботу та звільняє з роботи виконавчого директора НПУ;
9) приймає на роботу та звільняє з роботи працівників апарату НПУ, видає накази і розпорядження та дає вказівки, обов’язкові для виконання працівниками апарату НПУ;
10) здійснює інші дії, передбачені цим Статутом, рішеннями З’їзду нотаріусів України, Ради НПУ для забезпечення діяльності НПУ.
5.19. Президент НПУ отримує заробітну плату в розмірі, встановленому Радою НПУ.
5.20. Здійснення поточної організаційної роботи та забезпечення діяльності апарату НПУ покладається на виконавчого директора НПУ, який приймається на роботу та звільняється з роботи президентом НПУ.
5.21. Виконавчий директор НПУ:
1) забезпечує ведення організаційної роботи та виконання наказів і розпоряджень президента НПУ, поточних і перспективних планів, програм і заходів НПУ;
2) організовує виконання доручень президента НПУ;
3) організовує збір та аналіз пропозицій членів НПУ відносно її діяльності;
4) забезпечує своєчасне інформування членів НПУ, членів Ради НПУ та інших структур про заходи, що проводяться НПУ;
5) здійснює матеріально-технічне забезпечення діяльності апарату НПУ;
6) організовує та забезпечує належне і своєчасне інформування членів НПУ та громадськості про роботу НПУ та зв’язки із засобами масової інформації;
7) щороку звітує перед президентом НПУ про свою діяльність.
5.22. До складу Ревізійної комісії НПУ входить п’ять членів НПУ, які обираються З’їздом нотаріусів України із числа делегатів строком на п’ять років.
5.23. Ревізійна комісія НПУ підконтрольна та підзвітна З’їзду нотаріусів України.
5.24. Ревізійна комісія НПУ:
1) обирає зі свого складу голову, заступника голови та секретаря;
2) контролює виконання Статуту НПУ, рішень З’їзду нотаріусів України та Ради НПУ, планів основних заходів НПУ;
3) здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю НПУ, перевіряє правильність виконання кошторису НПУ та кошторису на утримання апарату НПУ;
4) контролює своєчасність і правильність проходження документів і розгляду звернень фізичних і юридичних осіб.
5.25. Перевірки діяльності НПУ проводяться Ревізійною комісією щорічно.
5.26. Про результати перевірки Ревізійної комісії НПУ складається відповідний документ, який вноситься на обговорення Ради НПУ та затверджується З’їздом нотаріусів України.
5.27. Засідання ревізійної комісії НПУ скликаються не рідше одного разу на рік.
5.28. Інспекція з питань професійної відповідальності нотаріусів НПУ обирається З’їздом нотаріусів України у складі 15 членів НПУ із числа делегатів строком на п’ять років.
5.29. Інспекція з питань професійної відповідальності нотаріусів НПУ підконтрольна і підзвітна Раді НПУ та президенту НПУ.
5.30. Інспекція з питань професійної відповідальності нотаріусів НПУ:
1) обирає із свого складу голову, заступника голови та секретаря Інспекції;
2) розглядає скарги та інші звернення членів НПУ, Міністерства юстиції України, головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, фізичних та юридичних осіб щодо порушень нотаріусами вимог правил професійної етики, перевіряє викладені в них факти та обставини, в тому числі з виїздом на місце, відбирає у нота­ріусів пояснення та необхідні документи, розглядає подання уповноважених представників НПУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, готує відповідні висновки і пропозиції щодо притягнення винних до відповідальності та передає їх на розгляд Ради НПУ;
3) за дорученням президента НПУ, уповноважених представників НПУ або за заявою нотаріуса організовує перевірку оприлюднених в ЗМІ фактів, що ганьблять честь і гідність нотаріусів та НПУ, готує інформацію про результати такого розгляду і, в разі необхідності, повідомляє про це Раду НПУ;
4) дає консультації і методичні рекомендації з питань професійної етики нотаріусів України;
5) щорічно звітує про свою роботу президенту НПУ та один раз на два роки — З’їзду нотаріусів України.
5.31. Засідання Інспекції з питань професійної відповідальності нотаріусів НПУ скликаються не рідше одного разу на два місяці.
5.32. Структуру НПУ складають уповноважені представники НПУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
За рішенням Ради НПУ, у зв’язку з відповідним поданням, що скеровується від нотаріусів відповідного регіону, можуть створюватись представництва НПУ.
5.33. Уповноважені представники НПУ призначаються рішенням Ради НПУ за поданням Президента НПУ строком на п’ять років та можуть бути достроково відкликані з посади за рішенням Ради НПУ.
5.34. Уповноважені представники НПУ:
1) забезпечують організаційну єдність членів НПУ відповідно Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та Севастополя;
2) забезпечують виконання рішень З’їзду нотаріусів України, Ради НПУ членами НПУ на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
3) забезпечують координацію дій та взаємодію з відповідними головними управліннями юстиції;
4) беруть участь або уповноважують інших нотаріусів на участь у перевірках роботи нотаріусів, що проводяться головними управліннями юстиції, висловлюють свої зауваження чи пропозиції у вигляді окремої думки. У разі виникнення будь-яких непорозумінь повідомляють про це Раду НПУ;
5) контролюють дотримання нотаріусами правил професійної етики, готують подання про такі порушення на розгляд Інспекції з питань професійної відповідальності нотаріусів;
6) у разі виникнення непорозумінь чи конфліктів між нотаріусами вживають заходів до їх залагодження;
7) своєчасно та в повному обсязі інформують членів НПУ відповідної адміністративно-територіальної одиниці про рішення З’їзду нотаріусів України, Ради НПУ, а також про роботу інших органів НПУ та заходи, що ними проводяться;
8) постійно узгоджують свою роботу з Радою НПУ і президентом НПУ, щороку звітують перед ними про свою роботу;
9) вносять пропозиції і зауваження щодо роботи органів НПУ, а також пропозиції щодо заходів, які необхідно провести на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
10) виконують інші повноваження, передбачені цим Статутом.
5.35. Уповноважені представники НПУ виконують свої повноваження на громадських засадах, але можуть заохочуватися Радою НПУ за високі досягнення в роботі.
5.36. При Раді НПУ як дорадчий орган створюється Рада уповноважених представників НПУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Рада уповноважених представників НПУ вирішує питання координації діяльності, напрацювання шляхів вирішення завдань, що стоять перед ними, обміну досвідом роботи, проведення спільних заходів.
Пропозиції та зауваження щодо удосконалення роботи Рада уповноважених представників передає на розгляд Ради НПУ.
6. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ, ЩО ЗАСНОВУЮТЬСЯ НПУ
6.1. Для виконання статутних завдань НПУ засновує юридичні особи відповідно до вимог чинного законодавства.
7. ФОНД ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ З ВИНИ НОТАРІУСІВ
7.1. При НПУ створюється Фонд відшкодування шкоди, заподіяної з вини нотаріусів. Діяльність Фонду здійснюється відповідно до Положення про нього, який затверджується Радою НПУ та реєструється у встановленому порядку.
7.2. Фонд відшкодування шкоди, заподіяної з вини нотаріусів, формується за рахунок відрахувань від членських внесків членів НПУ, розмір яких встановлюється Радою НПУ, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.
7.3. Порядок розгляду звернень щодо відшкодування шкоди, заподіяної з вини нотаріусів, за рахунок коштів Фонду, підстави, розмір та порядок відшкодування встановлюються Радою НПУ і щорічно переглядаються.
8. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НПУ. МАЙНО НПУ
8.1. Утримання НПУ здійснюється за рахунок:
1) щомісячних внесків членів НПУ на забезпечення реалізації нотаріального самоврядування;
2) добровільних внесків членів НПУ, фізичних і юридичних осіб;
3) інших, не заборонених законом, джерел.
8.2. Майно НПУ складають відображені в установленому законом порядку на її бухгалтерському балансі основні засоби, нематеріальні активи, грошові кошти та інше рухоме і нерухоме майно.
8.3. НПУ здійснює володіння, користування та розпорядження коштами та іншим майном, що знаходиться у її власності у відповідності до Закону України «Про нотаріат» та цього Статуту.
8.4. Розпорядження майном НПУ у межах визначеної цим Статутом компетенції здійснюють відповідні органи НПУ.
8.5. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю НПУ, несе НПУ. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що передане НПУ у користування, несе сторона, визначена відповідним договором.
9. ОБЛІК ТА ЗВІТНІСТЬ НПУ
9.1. НПУ здійснює первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, складає статистичну інформацію, а також надає відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї діяльності, інші дані, визначені законом.
10. ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО СТАТУТУ НПУ
10.1. Зміни до статуту НПУ вносяться відповідно до чинного законодавства.
10.2. Зміни до статуту НПУ підлягають державній реєстрації у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».
11. РЕОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЛІКВІДАЦІЯ НПУ
11.1. НПУ не може бути реорганізована.
11.2. Ліквідація НПУ може бути здійснена лише на підставі закону.
11.3. У разі ліквідації НПУ її активи повинні бути передані одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зараховані до доходу бюджету.
____________ Мельничук Ірина Митрофанівна
____________ Шандиба Людмила Іванівна
____________ Шепітко Валетина Василівна

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
ЩОДО ПРОБЛЕМ ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОСТІ, ПОВ’ЯЗАНИХ
З КАДАСТРОВИМИ НОМЕРАМИ
ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК
Прийняття змін до ст. 120 Земельного кодексу України (далі — ЗК України) та ст. 377 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) викликало у нотаріусів чимало питань, що обговорюються на форумах. Ознайомлення з матеріалами форумів свідчить не лише про гостру занепокоєність нотаріусів через внесені зміни (і небезпідставну), а й про намагання віднайти шлях вирішення тих проблем, які вони вбачають з цих редакцій статей. Позиції нотаріусів, як то часто буває, різні, майже протилежні. Але, не деталізуючи питання, порушені форумчанами, можна їх узагальнити наступним чином.
1. Щодо бачення кадастрового номера земельної ділянки в якості істотної умови договору. Відтак, відсутність кадастрового номера призводить до проблеми укладення або неукладення договору та наслідків, які це за собою тягне.
2. Чого саме стосуються вимоги про позначення в договорі кадастрового номера земельної ділянки: ділянок, які належать на праві власності, насамперед приватизованих, або всіх ділянок.
3. Що робити з тими договорами, які вже були укладені і зареєстровані?
4. Щодо зв’язку цього питання з набуттям права власності (користування або оренди) на земельну ділянку з моменту державної реєстрації відповідних прав.
Аналіз цих питань та аналіз відповідних норм ЗК і ЦК України дозволяє зробити такі висновки.
Насамперед слід звернути увагу на те, щó регулюють норми ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. Сфера їх регулювання не безмежна, вони спрямовані на регулювання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній. Тобто законодавець цими статтями, по-перше, намагався комплексно врегулювати правову долю двох хоча й різних об’єктів, але тісно пов’язаних між собою; по-друге, унеможливити роз’єднання цих прав, тобто зробити так, щоб право на будинок не виникло в однієї особи, а на земельну ділянку — в іншої; по-третє, встановити пріоритет будинку (споруди або будівлі) над земельною ділянкою, адже, за ЦК та ЗК України, саме земельна ділянка слідує за будинком, а не навпаки; по-четверте, такий підхід запроваджує процес визначення земельних ділянок як об’єктів права шляхом (а) їх ідентифікації та (б) реєстрації прав на них.
Наведене вище є безперечно правильним та необхідним для цивільного обігу нерухомості, тобто вчинення з нею правочинів. Думаю, що заперечувати проти цього ніхто не насмілиться. Однак процес переходу до реалізації цих цілей створює низку проблем, оскільки цьому завадить як недосконалість законодавства, так і реалії в правозастосуванні, тобто в діяльності тих державних органів, які покликані виконувати закон.
Проблема полягає і в тому, щоб недоліки законодавства та огріхи в діяльності органів державної влади не відбивалися негативно на становищі власника, який хоче реалізувати своє право, що гарантується йому Конституцією України.
Отже, ми маємо не лише обирати такий шлях вирішення проблем, який цілком і повністю узгоджується з законодавством, а такий, що не заважатиме власнику земельної ділянки здійснювати своє право. Які ж це проблеми і чим вони викликані?
Віднині в договорі про відчуження будинку (будівлі, споруди) має позначатися кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду. І це є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти (крім багатоквартирних будинків). Таким чином:

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
вул. Петровського, 16, м. Харків, 61002,
тел. 751-81-68, факс 751-81-71
Державним та приватним нотаріусам м. Харкова та області
21.01.2013 № 02-37/85
На № _________________
Щодо надання методичних рекомендацій
За результатами проведеної наради за участю представників Методичної ради нотаріусів Харківської області, реєстраційної служби та ХФ ДП «Інформаційний центр», з метою належного виконання нормативно-правових актів, які регулюють порядок реєстрації речових прав на нерухоме майно та створення єдиної практики в області, направляємо до відома та використання в роботі роз’яснення з окремих питань, які виникають на практиці.
Додаток: на 4-ох арк.
Заступник начальника
Головного управління І. В. Левченко
До відома та використання в роботі
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус як спеціальний суб’єкт здійснює функції державного реєстратора, крім ведення реєстраційних справ щодо об’єктів нерухомого майна та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 22 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України), у разі прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію — заяву про державну реєстрацію, копії поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, документ про сплату державного мита, а також інші документи, що видані, оформлені або отримані ним під час проведення державної реєстрації прав, нотаріус у день прийняття такого рішення передає органові державної реєстрації прав за місцем розташування нерухомого майна у порядку, встановленим Мін’юстом, для долучення їх до реєстраційної справи.
Відповідно до п. 3 Порядку передачі документів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 20.01.2012 № 111/5 в редакції Наказу Міністерства юстиції № 1841/5 від 14.12.2012 документи у сфері державної реєстрації прав передаються органу державної реєстрації прав за місцем розташування нерухомого майна нарочно з описом вкладення або шляхом надіслання рекомендованого листа з описом вкладення. Документи передаються до органу державної реєстрації прав за місцем розташування нерухомого майна у строки, визначені законодавством у сфері державної реєстрації прав.
Опис вкладення має містити повний перелік документів, які передаються, із зазначенням кількості аркушів кожного окремого документа, прізвища, імені та по батькові державного реєстратора прав на нерухоме майно, який передає зазначені документи, та повної назви відповідного органу державної реєстрації прав, найменування нотаріальної контори або назву нотаріального округу.
Опис підписується державним реєстратором — нотаріусом та скріплюється печаткою.
Документи з описом вкладення передаються (нотаріусом, працівником держнотконтори або особою, що перебуває у трудових відносинах з приватним нотаріусом) із супровідним листом під розписку у розносній книзі для місцевої кореспонденції (у разі подання документів нарочним).
З метою встановлення єдиної практики подачі документів до реєстраційних служб Харківської області, наводимо, як приклад, форму опису вкладення (додаток 1) та порядок формування документів для передачі у наступній послідовності (з відповідним зазначенням в описі вкладення):
1. Заява про державну реєстрацію.
2. Копія документа, що посвідчує особу заявника (у разі подання документів уповноваженою особою — копія документа, що посвідчує особу, яку представляють та копія документа, що посвідчує особу представника).
3. Копія облікової картки платника податків заявника (у разі подання документів уповноваженою особою – копія облікової картки платника податків особи, яку представляють та копія облікової картки платника податків представника).
4. Копія документу, що підтверджує повноваження представника (у випадках подачі заяви представником).
5. Копії документів, поданих для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно (в тому числі, копія правовстановлюючого документу на об’єкт нерухомого майна, засвідчена нотаріально).
6. Документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав.
7. Документ про сплату державного мита.
8. Інші документи, що видані, оформлені або отримані під час проведення державної реєстрації прав в хронологічному порядку (картки прийому заяви, рішення, витяги тощо).
Копії переданих документів державний реєстратор засвідчує підписом, скріплює печаткою та залишає в обліковій справі.
Відповідно до статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно.
Користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.
Законом України №5208-VI від 06.09.2012 до статті 34 Закону України «Про нотаріат» внесені зміни, зокрема: з переліку нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси виключена така нотаріальна дія як зняття заборони.
Таким чином, з урахуванням вимог Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України за № 1844/5 від 14.12.2012 зняття заборони, якщо це не пов’язано із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном, повинно провадитись державною реєстраційною службою.
Крім того, у зв’язку з численними запитами нотаріусів щодо застосування посвідчувальних написів, установлених додатком 25 до Правил ведення нотаріального діловодства при посвідченні договорів відчуження нерухомого майна, до врегулювання вказаного питання, направляємо для використання в роботі зразок посвідчувального напису:
Місто Харків, Україна, п’ятнадцятого січня дві тисячі тринадцятого року.
Цей договір посвідчено мною, ____ приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області.
Договір підписано сторонами у моїй присутності.
Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ______ відчужуваної квартири перевірено.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності на квартиру підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зареєстровано в реєстрі за № _______
Стягнуто плати за домовленістю
Приватний нотаріус Підпис
Печатка
Додаток 1
Зразок опису вкладення документів для передачі
до органу державної реєстрації прав
Опис вкладення щодо об’єкту, розташованого за адресою:
___________________________________________________________________________________________
№ п/п Перелік документів Кількість аркушів
1. Заява Петренко А.А. про державну реєстрацію права власності від 15.01.2013 № 111111 (можливі додатки) 1 арк.
2. Квитанція про сплату державного мита від 15.01.2013 1 арк.
3. Квитанція про внесення плати за надання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.01.2013 1 арк.
4. Картки прийому заяви Петренко А.А. № 222222 (два примірника) 2 арк.
5. Копія паспорта Петренко А.А. 3 арк.
6. Копія облікової картки платника податків Петренко А.А. 1 арк.
7. Копія договору купівлі­продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Івановою А.А. 15.01.2013 за р. № 21 2 арк.
8. Відомості за результатами пошуку інформації від 15.01.2013 2 арк.
9. Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо податкової застави від 15.01.2013 1 арк.
10. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.01.2013 № 33333 2 арк.
11. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від15.01.2013 № 44444 2 арк.
Державний реєстратор —
приватний нотаріус ХМНО
Іванова А. А. _____________
Печатка державного реєстратора підпис

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 14.01.2013 р. № 08-06-15-13
Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам реєстраційних служб головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
Щодо питань, пов’язаних з видачею свідоцтв про право власності наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді
Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно питань, пов’язаних з видачею свідоцтв про право власності наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, просить довести до відома органів державної реєстрації прав і органів приватизації наступну інформацію.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одним із документів, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав, є свідоцтво про право власності, видане органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді.
У зв’язку з цим зазначаємо, що відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі — приватизація) — це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до статті 8 вказаного Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Враховуючи наведене, у разі приватизації об’єктів державного та комунального житлового фонду документом, що підтверджує виникнення прав на такі об’єкти, є свідоцтво про право власності, видане відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яке і є підставою для проведення державної реєстрації права власності на приватизований об’єкт нерухомого майна в органах державної реєстрації прав за заявою власника чи уповноваженої особи.
Перший заступник Голови І. І. Завальна

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 22.01.2013 р. № 23-06-15-13
Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам реєстраційних служб головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
Щодо державної реєстрації права спільної власності на нерухоме майно
Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно проведення державної реєстрації права спільної власності на нерухоме майно просить довести до відома органів державної реєстрації прав наступну інформацію.
Згідно з частинами першою та другою статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
При цьому, відповідно до статей 356 та 368 вказаного Кодексу власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Частинами сьомою та чотирнадцятою статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі державна реєстрація прав) проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.
Форма і вимоги до заповнення заяв та запитів, що подаються до органу державної реєстрації прав, а також форма і вимоги до оформлення рішень, що приймаються у зв’язку з проведенням державної реєстрації прав, взяттям на облік безхазяйного нерухомого майна та наданням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав), установлюються відповідно до законодавства.
Наказом Міністерства юстиції від 17.04.2012 № 595/5 «Про впорядкування відносин, пов’язаних із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстрованим в Міністерстві юстиції 20.04. 2012 за № 590/20903, затверджено форму заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), додатка до заяв та вимоги до заповнення заяв у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Слід відмітити, що законодавство у сфері державної реєстрації прав та програмне забезпечення Державного реєстру прав дозволяє отримувати заяви як від усіх співвласників одночасно, так і від кожного із співвласників окремо, крім випадків проведення державної реєстрації права спільної часткової власності з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також проведення державної реєстрації права спільної сумісної власності.
Тобто, якщо частка співвласника у спільній власності визначена, то такий співвласник має право подати як самостійно заяву про державну реєстрацію прав щодо своєї частки у праві спільної власності, так і спільно з іншими співвласниками заяву про державну реєстрацію прав щодо спільної власності.
У випадку, коли співвласником подається заява про державну реєстрацію прав щодо своєї частки у праві спільної власності, державна реєстрація прав проводиться виключно щодо відповідної частки, тобто запис до Державного реєстру прав вноситься щодо частки у праві спільної часткової власності. При цьому така державна реєстрація прав може бути проведена і з відкриттям розділу Державного реєстру прав на об’єкт нерухомого майна, що перебуває у спільній власності. В подальшому, при проведенні державної реєстрації прав за заявами інших співвласників такого об’єкта нерухомого майна, новий розділ Державного реєстру прав не відкривається, а до існуючого розділу вносяться записи щодо інших часток у праві спільної часткової власності.
В іншому випадку, коли заява про державну реєстрації прав подається щодо спільної власності в цілому, така державна реєстрація прав може бути проведена як за заявою, поданою усіма співвласниками, тобто з заповненням додатку встановленої форми, так і за заявою, поданою уповноваженою особою таких співвласників (у тому числі такою уповноваженою особою може бути один із співвласників).
Звертаємо увагу, що в результаті розгляду заяв про державну реєстрацію прав як щодо частки у праві спільної власності, так і щодо спільної власності в цілому надається один примірник витягу з Державного реєстру прав, а також у випадках, передбачених Законом, один примірник свідоцтва про право власності на нерухоме майно. При цьому, справляється один платіж як щодо державного мита, так і щодо надання витягу з Державного реєстру прав.
Звісно ж, що у випадку подання кожним із співвласників окремої заяви про державну реєстрацію прав щодо своєї частки у праві спільної власності справляння державного мита, а також плати за надання витягу з Державного реєстру прав здійснюватиметься кожним із таких співвласників об’єкта нерухомого майна, що подає заяву.
Голова Державної
реєстраційної служби України Л. В. Єфименко

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 09.01.2013 р. № 404-06-15-13
Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам реєстраційних служб головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
Щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно
Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно просить довести до відома органів державної реєстрації прав та нотаріусів наступну інформацію.
Загальний порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — державна реєстрація прав) визначений частиною першою статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон).
Так, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
• прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав, реєстрація заяви;
• встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
• прийняття рішення про державну реєстрацію прав, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
• внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав);
• видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
• надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Згідно з частиною першою статті 19 державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.
Перелік випадків, за наявності яких видається свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав, визначено статтею 18 Закону.
Тобто Законом передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності.
Особливості державної реєстрації прав на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно визначається Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі — Порядок), пунктом 42 якого передбачено, що державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі — державний реєстратор) у встановлених законом випадках за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно, на підставі якого проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 16 Порядку державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення.
Відповідно до пункту 35 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (далі — Порядок ведення), державний реєстратор за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень оформляє свідоцтво про право власності на нерухоме майно, якому присвоюється індексний номер, фіксується дата та час його формування.
З аналізу наведених норм Закону, Порядку та Порядку ведення вбачається, що державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі документів, визначених у статті 19 Закону, у тому числі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке оформлює за результатом розгляду заяви та доданих до неї документів, тобто перед прийняттям відповідного рішення.
При цьому відповідно до статті 26 Закону та пункту 16 Порядку ведення на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор відкриває розділ Державного реєстру прав та/або вносить записи до Державного реєстру прав, а не видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Звісно ж, що для споживача реєстраційних послуг, тобто власника нерухомого майна, результатом проведення відповідних реєстраційних дій державним реєстратором є видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження, що і знайшло своє відображення у підпунктах 5 та 6 частини першої статті 15 Закону.
Перший заступник Голови І. І. Завальна

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам реєстраційних служб головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
Щодо надання роз’яснення з питань видачі сертифіката на право
на земельну частку (пай)
Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно питань, пов’язаних з видачею сертифіката на право на земельну частку (пай) та реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) просить довести до відома органів державної реєстрації прав наступну інформацію.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Водночас земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частини перші статей 79 та 791 Земельного кодексу України відповідно).
На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.
Отже, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об’єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Також пунктом 5 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» передбачено, що видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
Відповідно до абзацу першого розділу ІХ «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» громадяни — власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.
Пунктом 2 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119, встановлено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).
Перший заступник Голови І. І. Завальна

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 14.01.2013 р. № 07-06-15-13
Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам реєстраційних служб головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
Щодо державної реєстрації прав на підставі документів, за якими перехід права власності на нерухоме майно розпочався
Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — державна реєстрація прав) на підставі документів, за якими перехід права власності на нерухоме майно розпочався, проте відповідно до законодавства, яке діяло до 01 січня 2013 року, не завершена процедура його оформлення чи реєстрації, просить довести до відома органів державної реєстрації прав та нотаріусів наступну інформацію.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, за умов якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Підставою для проведення державної реєстрації прав є документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, подані органу державної реєстрації прав, нотаріусу як спеціальному суб’єкту, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, разом із заявою (стаття 19 Закону).
В період встановлення нової системи державної реєстрації прав відповідно до Закону така реєстрація буде проводитись на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, видані чи оформлені до 01 січня 2013 року.
Проте можуть мати місце випадки, коли після видачі чи оформлення документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, державну реєстрацію прав (оформлення документів чи проставляння «відміток») на підставі них не було проведено згідно з вимогами законодавства, що діяло на момент їх виникнення, а на сьогодні вже відсутні як нормативне врегулювання таких процедур, так і повноваження у відповідних суб’єктів.
За таких обставин, коли перехід права власності на нерухоме майно відбувся, проте за результатом такого переходу державну реєстрацію прав (оформлення документів чи проставляння «відміток») не проведено, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно.
Прикладами описаної вище ситуації можуть слугувати наступні випадки.
1. Відповідно до Цивільного кодексу України (далі — ЦК) (у редакції до 01 січня 2013 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657).
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (частини третя та четверта статті 334 ЦК).
У свою чергу, статтею 182 ЦК передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Так, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (далі — Прикінцеві положення Закону) до 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, проводилась реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
За таких умов договір купівлі-продажу нерухомого майна, нотаріально посвідчений та державну реєстрацію якого проведено до 01 січня 2013 року, за відсутності державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав).
2. Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Статтею 1299 ЦК встановлено, що якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
Так, як зазначалося вище відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих положень Закону до 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, проводилась реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
За таких умов свідоцтво про право на спадщину, видане до 01 січня 2013 року, за відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.
3. Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України (далі — Кодекс) (у редакції
до 01 січня 2013 року) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:
а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;
б) свідоцтвом про право на спадщину.
При набутті права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правової угоди щодо відчуження земельної ділянки чи свідоцтва про право на спадщину державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.
На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.
Відповідно до пункту 14 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021 (втратив чинність з 01 січня 2013 року), у разі здійснення нотаріусом у встановленому законом порядку відмітки про перехід права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину вносяться відомості до розділу 3 Поземельної книги «Земельна ділянка. Права власності, постійного користування». Дата внесення відомостей є датою державної реєстрації переходу права власності на земельну ділянку.
Відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих положень Закону до 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводилась територіальними органами земельних ресурсів.
За таких умов державний акт про право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку, зробленою нотаріусом, та цивільно-правовий договір або свідоцтво про право на спадщину, на підставі яких відбувся такий перехід до 01 січня 2013 року, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.
4. Згідно зі статтею 128 Кодексу у разі продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.
Відповідно до статті 125 Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
При цьому Законом України від 05 березня 2009 року № 1066 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» передбачено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень право власності або право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до пункту 136 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021 (втратив чинність з 01 січня 2013 року), під час державної реєстрації земельної ділянки здійснюється державна реєстрація державного акта або договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.
Враховуючи наведене та норми пункту 3 розділу II Прикінцевих положень Закону, договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений відповідно до статті 128 Кодексу, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.
5. Відповідно до частини п’ятої статті 126 Кодексу (у редакції до 01 січня 2013 року) право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, або договором оренди землі та договором відчуження права оренди землі, зареєстрованими відповідно до закону.
Під час набуття права оренди на земельну ділянку на підставі договору відчуження права оренди землі первинний договір оренди землі, право оренди на яку відчужується, додається до договору відчуження права оренди землі в кожному такому разі відчуження.
На договорі оренди земельної ділянки орган державної реєстрації речових прав на нерухоме майно робить відмітку про перехід права оренди земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Також нормами статті 20 вказаного Закону (у редакції до 01 січня 2013 року) визначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.
Відповідно до пункту 136 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021 (втратив чинність з 01 січня 2013 року), під час державної реєстрації земельної ділянки здійснюється державна реєстрація державного акта або договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.
Враховуючи пункт 3 розділу II Прикінцевих положень Закону, договір оренди земельної ділянки, укладений відповідно до статті 14 Закону України «Про оренду землі», є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.
Перший заступник Голови І. І. Завальна

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 08.01.2013 р. № 401-06-15-13
Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам реєстраційних служб головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
Щодо надання довідок про наявність/відсутність нерухомого майна, належного на праві власності особі, при взятті її на квартирний облік
Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно надання довідок про наявність/відсутність нерухомого майна, належного на праві власності особі, при взятті її на квартирний облік просить довести до відома органів державної реєстрації прав та органів, що ведуть облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, наступну інформацію.
Відповідно до статті 34 Житлового кодексу Української РСР (далі — Кодекс) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.
Громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п’яти років з моменту погіршення житлових умов (стаття 35 Кодексу).
Порядок проведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання, визначений у Правилах обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.84 № 470 (далі — Правила).
Облік громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням — також і в виконавчому комітеті Ради народних депутатів за місцем проживання.
Нормами пункту 18 Правил визначений перелік документів, які подаються до органів місцевого самоврядування за місцем проживання громадян та адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації за місцем їх роботи.
При цьому можуть мати місце випадки, коли органи, що ведуть облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, в переліку документів, необхідних для взяття на квартирний облік, зазначають додатково довідку, яка підтверджує наявність/відсутність об’єктів нерухомого майна, належних на праві власності заявникові.
Слід зазначити, що відповідно до статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав) містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб’єктів прав, об’єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Невід’ємною складовою частиною Державного реєстру прав є база даних про реєстрацію заяв і запитів та реєстраційні справи.
Відповідно до статті 28 Закону інформація з Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надається у формі витягу, інформаційної довідки та виписки.
Інформаційну довідку з Державного реєстру прав на підставі письмового запиту мають право отримувати суд, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.
Тобто перелік форм надання інформації з Державного реєстру прав є вичерпним та відповідно відсутня можливість надання будь-яких інших документів з вказаного реєстру.
Крім цього, законодавством у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено використання державним реєстратором прав на нерухоме майно відомостей, що містяться у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі іпотек (далі — Реєстри), у тому числі у разі надходження запитів від органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Тобто з 01 січня 2013 року відомості про права на нерухоме майно та їх обтяження надаються державним реєстратором з Державного реєстру прав. У разі відсутності у ньому запитуваної інформації відповідні відомості будуть надані з Реєстрів за наявності у них запитуваної інформації.
Також зазначаємо, що відповідно до частини сьомої статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги» суб’єкт надання адміністративної послуги не може вимагати від суб’єкта звернення документи або інформацію, що перебувають у володінні суб’єкта надання адміністративних послуг або у володінні державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління.
Суб’єкт надання адміністративної послуги отримує відповідні документи або інформацію без участі суб’єкта звернення, у тому числі шляхом прямого доступу до інформаційних систем або баз даних інших суб’єктів надання адміністративних послуг, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління (частина восьма статті 9 вищевказаного Закону).
Отже, у випадку необхідності одержання інформації щодо наявності/відсутності об’єктів нерухомого майна, що належать на праві власності особі, яка подала заяву про взяття на квартирний облік, органам, уповноваженим на взяття до такого обліку, слід звертатися до органів державної реєстрації прав за отриманням інформаційної довідки з Державного реєстру прав.
Перший заступник Голови І. І. Завальна

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам реєстраційних служб головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
Щодо надання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно
Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно надання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав) просить довести до відома органів державної реєстрації прав та органів державної влади, наступну інформацію.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що інформація з Державного реєстру прав надається у формі витягу, інформаційної довідки та виписки. Інформаційну довідку з Державного реєстру прав на підставі письмового запиту мають право отримувати суд, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 16 вказаного Закону форма і вимоги до заповнення заяв та запитів, що подаються до органу державної реєстрації прав, а також форма і вимоги до оформлення рішень, що приймаються у зв’язку з проведенням державної реєстрації прав, взяттям на облік безхазяйного нерухомого майна та наданням інформації з Державного реєстру прав, установлюються відповідно до законодавства.
Надання інформації з Державного реєстру прав, у тому числі у формі інформаційної довідки, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (далі — Порядок).
Так, відповідно до пункту 7 Порядку для отримання інформації з Державного реєстру прав особа, зазначена у статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», подає органові державної реєстрації прав заяву (запит), форму та вимоги до заповнення якої (якого) встановлює Мін’юст.
Наказом Міністерства юстиції від 17.04.2012 № 595/5 «Про впорядкування відносин, пов’язаних із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстрованим в Міністерстві юстиції 20.04.2012 за № 590/20903, затверджено форми та вимоги до заповнення заяв (запитів) у сфері державної реєстрації прав.
Враховуючи наведене законодавством у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено порядок отримання інформації з Державного реєстру прав, у тому числі й в частині подання заяв (запитів) встановленої форми.
У свою чергу, пунктом 9 Порядку встановлено, що під час подання заяви (запиту) заявник пред’являє органові державної реєстрації прав документ, що посвідчує його особу. При цьому документом, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування, є службове посвідчення.
Таким чином, у разі подання запиту встановленої форми на отримання інформації з Державного реєстру прав особисто запитувач пред’являє органові державної реєстрації прав документ, що посвідчує його особу. У разі подання такого запиту шляхом його надіслання органові державної реєстрації прав супровідний лист оформлюється на бланку встановленої форми відповідно до вимог законодавства із зазначенням законних підстав для отримання інформації.
Перший заступник Голови І. І. Завальна

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 03.01.2013 р. № 395-06-15-13
Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам реєстраційних служб головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
Щодо звільнення від сплати державного мита під час проведення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, які виникли та зареєстровані відповідно
до законодавства, яке діяло до 01.01.2013
Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно звільнення від сплати державного мита під час проведення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень (далі — державна реєстрація прав), які виникли та зареєстровані відповідно до законодавства, яке діяло до 01.01.2013, просить довести до відома органів державної реєстрації прав і нотаріусів наступну інформацію.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Так, до 1 січня 2013 року державна реєстрація:
• права власності та права користування (сервітут) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об’єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводилася реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно;
• права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводилася територіальними органами земельних ресурсів;
• правочинів, іпотек, відомостей про обтяження нерухомого майна проводилася нотаріусами, реєстраторами юридичної особи, яка належить до сфери управління Міністерства юстиції України (пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (далі — Закон № 1878)).
Водночас, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1878 визначено, що фізичні та юридичні особи звільняються від сплати державного мита під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані до проведення державної реєстрації прав у порядку, визначеному Законом.
Таким чином, фізичні і юридичні особи звільняються від сплати державного мита за проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані уповноваженими суб’єктами, зокрема підприємствами бюро технічної інвентаризації, органами земельних ресурсів, відповідно до законодавства, яке діяло до 01.01.2013.

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам реєстраційних служб головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
Щодо видачі дублікатів втрачених або зіпсованих документів
Державна реєстраційна служба у зв’язку із численними зверненнями стосовно видачі дублікатів втрачених або зіпсування документів просить довести до відома органів державної реєстрації прав та нотаріусів наступну інформацію.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про інформацію» документом є матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Слід констатувати, що чітке визначення терміну «дублікат» в чинному законодавстві відсутнє, проте з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції дублікатом є другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал. Тобто, дублікат документа повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа. Фактично видача дубліката полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.
За загальним правилом, у разі втрати або зіпсування документа, лише суб’єкт, що видавав такий документ, може видати його дублікат. При цьому, втрата чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого відповідний суб’єкт видавав документ, не є підставою для відмови у видачі дубліката документа. Єдиною підставою, за наявності якої видача дубліката документа не може бути здійснена суб’єктом, який видав такий документ, це ліквідація (припинення діяльності) такого суб’єкта. У такому випадку видача дубліката документа здійснюється правонаступником відповідного суб’єкта або архівною установою (якщо передбачається передача документів до архіву).
Наприклад, при вчиненні нотаріальної дії з нерухомим майном, нотаріус видає або посвідчує відповідні документи, зокрема договір купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна, свідоцтво про право власності у спільному майні подружжя, свідоцтво про право на спадщину.
Статтею 53 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, видається дублікат втраченого документа. Видача дубліката втраченого або зіпсованого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, дублікат втраченого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання.
Із запровадженням з 01січня 2013 року в Україні системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводиться, зокрема органами державної реєстрації прав – структурними підрозділами територіальних органів Міністерства юстиції (стаття 6).
Згідно із підпунктом 6 частини другої статті 9 вказаного Закону державний реєстратор прав на нерухоме майно у випадках, встановлених Законом, видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Звертаємо увагу, що повноваженнями з видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно та, відповідно, його дубліката державні реєстратори прав на нерухоме майно наділені починаючи з 01 січня 2013 року.
До 01 січня 2013 року оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності проводилось, зокрема органами місцевого самоврядування відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року №7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445, яке втратило чинність з 01 січня 2013 року.
Припинення повноважень органів місцевого самоврядування щодо оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно не є наслідком припинення вцілому діяльності таких органів, а тому, у випадку втрати чи зіпсування такого свідоцтва, видачу його дубліката здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.
При цьому, оскільки норма, якою органам місцевого самоврядування рекомендувалося проводити видачу свідоцтв про право власності на об’єкти нерухомого майна на спеціальних бланках, зразок та опис яких затверджується Міністерством юстиції, а саме абзац третій пункту 6 наказу Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року №7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», зареєстрований в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445, втратила чинність з 01 січня 2013 року, видача дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно здійснюється без використання відповідного спеціального бланка.
Перший заступник Голови І. І. Завальна

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам реєстраційних служб головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
Щодо надання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації прав
Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав) під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — державна реєстрація прав) просить довести до відома органів державної реєстрації прав наступну інформацію.
За загальним порядком проведення державної реєстрації прав, визначеним частиною першою статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон), за результатом такої реєстрації надається витяг з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Відповідно до пункту 21 Порядку державної реєстрації на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі — Порядок), орган державної реєстрації прав, нотаріус у день прийняття рішення про державну реєстрацію видає або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення заявникові витяг з Державного реєстру прав разом з документами, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав, одним із способів, зазначених у заяві про державну реєстрацію.
При цьому, слід відмітити, що програмне забезпечення Державного реєстру прав передбачає можливість формування витягів, які містять різний обсяг відомостей з Державного реєстру прав залежно від суб’єктів, яким вони надаються, а також підстав для їх видачі.
Так, згідно з пунктом 48 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, у Державному реєстрі прав передбачено формування, зокрема витягу, який надається власнику нерухомого майна, його спадкоємцям (правонаступникам); витяг, який надається в процедурі державної реєст­рації прав; витяг, який надається в процедурі взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Водночас виключно витяг, який надається власнику нерухомого майна, його спадкоємцям (правонаступникам), містить інформацію про державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, наявну у розділі Державного реєстру прав, відкритому на такий об’єкт, на дату та час його формування.
Тобто, такий витяг міститиме інформацію про право власності на нерухоме майно, у тому числі відомості щодо усіх співвласників із зазначенням їх часток у праві спільної часткової власності, відомості про наявні інші речові права, обтяження речових прав, зокрема перенесені з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та/або Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Враховуючи наведене, під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно слід формувати витяг з Державного реєстру прав, який надається власнику нерухомого майна.
У випадку проведення державної реєстрації інших речових прав на нерухоме майно, обтяжень речових прав на нерухоме майно слід формувати витяг, який надається в процедурі державної реєстрації прав.
Перший заступник Голови І. І. Завальна

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
ПЕНСІЙНИЙ ВІК «ПО¬НОВОМУ» В АСПЕКТІ ВИЗНАЧЕННЯ «НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ» ПІД ЧАС ОФОРМЛЕННЯ СПАДЩИНИ
Однією з основних реформ в країні, обумовлених відносинами з МВФ, є пенсійна реформа. В її рамках 08.07.2011 р. було прийнято Закон України № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі — Закон № 3668-VІ).
Цей Закон містить норми, що стосуються: нарахування страхового стажу, визначення заробітку (для визначення розміру пенсії), порядку перерахунку пенсії, порядку виплати пенсії, підходу до «спеціальних» пенсій.
Та найбільшого резонансу в суспільстві набули норми Закону № 3668-VІ щодо підвищення пенсійного віку, про що і йтиметься далі.
Під час підготовки і обговорення законо¬проекту наводились аргументи як за, так і проти. Та Верховна Рада України вже прийняла рішення, і тепер треба керуватися нормами Закону № 3668-VІ. Тож розглянемо основні моменти, з якими можуть стикатися нотаріуси у своїй професійній діяльності.
Пенсія за віком — це головний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, при досягненні ними певного віку і наявності страхового стажу.
Пенсійний вік — це вік особи, з якого вона має право отримувати пенсію за віком на загальних підставах. Категорія «пенсійний вік» має важливе значення, адже, крім сфери безпосереднього застосування (призначення та виплата пенсій), до неї прив’язується визначення працездатності особи.
Найчастіше нотаріуси стикаються з поняттям «непрацездатність» під час оформлення спадщини. Потрібно зазначити, що в цьому аспекті визначення статусу непрацездатності особи має певні особливості, а іноді і труднощі . Досягнення пенсійного віку є беззаперечною підставою набуття особою статусу непрацездатної.
Так, ст. 1 Закону України «Про загально¬обов’язкове державне пенсійне страхування» встановлює, що непрацездатні громадяни — це особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Відповідно до Закону № 3668-VІ ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка встановлює пенсійний вік, викладено в новій редакції: «Стаття 26. Умови призначення пенсії за віком
1. Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

ОЛЬГА ГРИБАНОВА,
приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу
ЗНЯТТЯ ЗАБОРОНИ ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі — Закон № 1952), зі змінами до нього, нотаріус є спеціальним суб’єтом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 3 Закону № 1952 державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.
Отже, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться саме тим нотаріусом, яким вчинена така дія.
Аналізуючи вищевказані норми Закону № 1952, можна зробити висновки, що державна реєстрація прав власності та інших речових прав проводиться нотаріусами у таких випадках:
під час вчинення певної нотаріальної дії, пов’язаної з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва, якщо реєстрацію такого права власності було проведено відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, до створення Державного реєстру прав власності та їх обтяжень;
у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Згідно з п. 9 ст. 15 Закону № 1952 державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.
Згідно зі ст. 461 Закону України «Про нотаріат» нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону № 1952, у якій йдеться про засади державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація прав є публічною та проводиться органом державної реєстрації прав.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1952 систему органів державної реєстрації становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Нотаріус не входить до цієї системи органів державної реєстрації, але в силу свого статусу спеціального суб’єкта (у випадках вчинення ним нотаріальної дії з нерухомим майном) реєструє права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Отже, якщо нотаріус не вчиняє нотаріальну дію щодо об’єктів нерухомого майна, то він не виступає спеціальним суб’єктом державної реєст­рації прав та обтяжень під час їх виникнення чи припинення.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952 у державній реєстрації прав може бути відмовлено, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов’язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень. Це загальне правило, але є виключення, які зазначені в цьому ж пункті, —до них відносяться випадки, встановлені ч. 9 ст. 15 цього Закону: «Державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії».

МИРОСЛАВА ДЯКОВИЧ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Франка
ЮРІЙ ЮРКЕВИЧ,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Франка
Правове регулювання порядку накладання заборони відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації
Відповідно до п. 9 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425 нотаріуси наділені правом накладати та знімати заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації. Варто зазначити, що первинна редакція зазначеного вище Закону право вчиняти вказані нотаріальні дії відносила до компетенції державних нотаріусів у державних нотаріальних конторах та, у передбачених законом випадках, посадових осіб виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування. Однак з 1998 року у зв’язку із прийняттям Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23.08.1998 р. № 932/98 (втратив чинність) приватні нотаріуси також уповноважені накладати та знімати заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації. Крім цього, зміни до ст. 73 Закону України «Про нотаріат», внесені Законом України від 15.12.2005 р. № 3201-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», закріпили це.
У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема дослідження порядку накладання заборони відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно). Також практика застосування законодавства та наявність низки неузгодженостей в його нормах зумовлюють потребу у вирішенні проблемних питань, пов’язаних із вчиненням цієї нотаріальної дії, що послужить способом вдосконалення відповідної нормативно-правової бази.
Таким чином, провадження із вчинення досліджуваної нотаріальної дії умовно розділяють на дві стадії: (1) власне вчинення нотаріальної дії, та (2) внесення відомостей про вчинену нотаріальну дію до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна чи Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Разом з тим, перш ніж перейти до аналізу правового регулювання порядку її вчинення, слід зауважити, що такий термін, як «накладання заборони відчуження нерухомого майна», вживається, зокрема, у назвах глави 10 Закону України «Про нотаріат» та розділу 26 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.03.2004 р. за № 283/8882 , а також у ст. 73 цього Закону та підпунктів 251, 252, 253 вказаної Інструкції. Однак поряд з терміном «накладання» використовується термін «накладення» заборони відчуження нерухомого майна, який зустрічається в ч. 7 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», підпунктах 38 та 251 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. У свою чергу, такі нормативно-правові акти, як Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. № 1952, Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 р. № 31/5 та Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 р. за № 1318/18613 , взагалі не вживають поняття «накладання», використовуючи лише термін «накладення» заборони відчуження нерухомого майна (ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», розділ 2 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та п. 8.9, додатки 9 та 26 Правил ведення нотаріального діловодства).
Згідно зі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» нотаріус чи посадова особа органу місцевого самоврядування за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження:

Будучи законослухняними громадянами, українські нотарі жодним чином не ставлять під сумнів прийнятність, легітимність чи правову доцільність чергової законодавчої новели в частині передання повноважень з оформлення спадщини органам місцевого самоврядування. Разом із тим, переживши декілька «малих» реформ нотаріату в частині змін компетенції посадових осіб сільських рад щодо вчинення ними тих чи інших нотаріальних дій, юрист-практик не може залишатися осторонь тих глобальних змін, котрі пропонуються законодавцем уже на початку наступного 2016 року. У зв’язку із цим автор і викладає своє бачення певної проблематики щодо практичної реалізації Закону України № 1709-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування» (далі — Закон № 1709).

Тема спадщини останні шість років є для автора пріоритетною з огляду на те, що до 2009 року ця ділянка роботи мене як приватного нотаря обходила стороною. Адже посвідчувати заповіт чи готувати заяву про відмову від прийняття спадщини — це одне, а проводити розподіл спадкового майна, замирювати спадкоємців чи в двадцять п’яте вислуховувати осучаснену версію «кайдашевої сім’ї» — це зовсім інше. А тому, завівши за згаданий період 578 спадкових справ і видавши при цьому 926 свідоцтв про право на спадщину, усвідомив для себе дуже просту й доволі переконливу річ: спадщина — це надзвичайно складний комплекс нотаріальних дій.

Разом із тим, працюючи в Житомирському районному нотаріальному окрузі з 1999 року і об’їхавши не один раз кожну із тридцяти сільських і одну селищну раду та будучи особисто знайомим із більшістю сільських голів та секретарів рад, я доклав певних зусиль стосовно налагодження співпраці між нотаріатом і органами місцевого самоврядування щодо якісного, при можливості, безпроблемного оформлення спадщини щодо померлих мешканців сільських громад. Виступи перед посадовцями з порадами і рекомендаціями щодо вчинення нотаріальних дій, розробка зразків документів і практичних рекомендацій тощо, особисті та телефонні консультації із найрізноманітніших питань — це, як на мене, нелегка й клопітка щоденна праця кожного «сільського» нотаря. Власне тому й ділюся з колегами наболілим і передуманим, оскільки байдужість у професії нотаріуса неприпустима.

1. На мою думку, надзвичайно важливою є НЕ/можливість організації стажування уповноважених осіб відповідних рад впродовж одного року в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса. Означене питання ґрунтовно й всебічно висвітлене у відповідному «Експрес-аналізі…» шеф-редактором журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», Президентом Асоціації нотаріусів Харківщини і практикуючим нотаріусом Володимиром Марченком ще 30.06.2015, який спрямовано до канцелярії Міністра юстиції та НПУ, і додати тут щось важко.

Викликає питання і те, чи зможуть реально працювати із численними Єдиними та Державними реєстрами (Спадковий, ЄРД, ДРРП, нотаріальних бланків тощо), надавати консультації, зберігати архів, вести статзвітність і власне проводити провадження щодо оформлення спадщини (заведення спадкової справи, видача свідоцтва, його реє­страція у Спадковому реєстрі, реєстрація нерухомості в ДРРП тощо) нашвидкуруч навчені посадовці. Намагаюсь не думати про те, як уповноважені місцевих рад видаватимуть спадщину декільком спадкоємцям (матері, дружині й дітям померлого) на декілька об’єктів спадщини (будинок, земля під ОЖБ та ОСГ, земельний/майновий пай, транспорт, заощад­ження тощо), особливо за умови, що згадані спадкоємці не бажатимуть отримувати частку від усього, а прагнутимуть бути власником конкретно визначеного майна. А без укладання договору поділу такий ребус не розв’язати. Проте ані повноважень щодо посвідчення такого договору поділу спадкового майна, ані теорії, ані практики з цього питання у новопризначених фахівців немає. Суто риторичним залишається й питання, де в сільській місцевості знайти достатню кількість спеціалістів із вищою юридичною освітою та досвідом роботи в галузі права понад три роки. Навмисно уникаючи дискусії з означених вище питань, уявімо таке: іспит із спадкового права після успішного стажування складено, і робота з оформлення спадщини розпочалася. Поміркуємо, в чому саме полягатиме задумане авторами законопроекту «спрощення».

2. Відвідавши більшість населених пунктів Житомирського району з населенням майже 70 тис. громадян, маю певне уявлення про стан матеріально-технічного забезпечення органів місцевого самоврядування, інфраструктуру, розклад руху громадського транс­порту та інші недругорядні аспекти життя у селі. У цьому контексті важко уявити, а тим більше — детально прорахувати ті неочікувані витрати бюджету (як місцевого, так і державного), які мають забезпечити організаційну складову роботи наших потенційних колег з оформлення спадщини. Оскільки логічно передбачити, що вимоги до робочого місця уповноваженої посадової особи органу місцевого самоврядування не можуть кардинально відрізнятися від вимог, які ставляться до організації роботи держнотконтори чи приватного нотаріуса. Іншими словами, питання інтернету, комп’ютера, принтера чи МФУ, сейфа (навіть простого, а не вогнестійкого), гратів та ролетів на вікнах, броньованих дверей, охоронно-пожежної сигналізації тощо ніхто не відміняв.

Аби не вести розмови про витрати на створення потенційного «сільського нотаріату» взагалі, проведемо просту й зрозумілу калькуляцію за напрямками обладнання робочого місця однієї (!) уповноваженої посадової особи органу місцевого самоврядування (див. таблицю).

Звичайно, такі підрахунки вельми умовні і можуть суттєво відрізнятися залежно від того, хто, де і як займатиметься постачанням офісної техніки для «сільських нотарів», це робитиметься централізовано чи індивідуально кожною окремою територіальною громадою, за основу братиметься рівень комп’ютера початківців чи взагалі орієнтація піде на комплекти техніки типу «була у використанні». Разом із тим, певні цифрові показники ми отримали, і вони становлять мінімально можливі (?) 30800 (тридцять тисяч вісімсот) грн. за одне більш-менш укомплектоване робоче місце однієї уповноваженої особи одного органу місцевого самоврядування.

Про ремонт приміщення не йдеться, закупівля офісних меблів теж не розглядається, оскільки за основу взято економ-варіант: є на чому друкувати/множити документи, котрі потім зберігатимуться в архіві (металевій шафі), а грати/ролети та посилені металом вхідні двері вкупі із сигналізацією забезпечують протидію несанкціонованому доступу сторонніх осіб. У наявності також є найпростіша металева шафа з некодованими замками, що у своїй сукупності називається «сейф».

Підсумовуючи вищевказане, варто зазначити, що для такого мінімізованого укомплектування посадовців сільських/селищних рад, котрі на постійній основі займатимуться оформленням спадщини — від заведення спадкової справи до реєстрації успадкованого нерухомого майна в ДРРП, лише для Житомирського району знадобиться до 1 000 000 (одного мільйона) грн., якщо брати до уваги наявний на сьогодні адміністративно-територіальний поділ.

Для України в цілому для забезпечення існуючих територіальних громад, яких налічується до 12 тисяч одиниць, грошей знадобиться значно більше — 360 млн грн.

Продовжуючи калькуляцію, до переліку витрат маємо неодмінно додати й тринадцять посадових окладів (рік стажування + відпустка) одного стажиста, за яким зберігається місце роботи (посада) впродовж усього періоду стажування, грошову компенсацію проїзду та добові витрати на щоденні вояжі із села до райцентру, де відбуватиметься стажування. А за тим отриману вельми приголомшливу цифру очікуваних витрат перевести у формат усієї України, а не окремо взятого району чи місцевої громади. Тоді навіть без детального прорахунку ось цей бік медалі щодо такого «спрощеного» оформлення спадщини на селі виглядає як вкрай обтяжливий і для місцевого, і для державного бюджетів. Принагідно зазначу, що сьогодні інтернет у сільській місцевості поки що залишається дивиною. А в значній частині сільських рад того ж Житомирського району інтернету немає взагалі. І хіба це новина чи несподіванка для тих 255 народних депутатів, хто у жовтні 2014 року проголосував «ЗА» описуване «спрощення»?

Отже, навіть уявивши, що відповідних фахівців знайдено та успішно навчено азам Цивільного кодексу, Закону «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій, алгоритму роботи із вже згадуваними численними реєстрами, спробуємо визначити, як усім цим «щастям» зможуть скористатися потенційні спадкоємці. Для цього потрібно лише розглянути наступне питання: у який спосіб доїхати до уповноваженого з оформлення спадщини у селі?

3. Це питання зовсім нериторичне, абсолютно непафосне і до болю знайоме і зрозуміле авторові. Оскільки, розпочавши шістнадцять років тому свою незалежну професійну діяльність, я одразу зіткнувся з певними спробами адміністративного регулювання надання нотаріальних послуг сільському населенню.

Маю на увазі вже дещо призабутий лист Мін’юсту, що був продубльований тоді ще обласними управліннями юстиції щодо необхідності приведення районним нотарям місця розташування своїх офісів (робочих місць) у відповідність до територіально-адміністративного поділу України. Конкретика і пікантність цього дійства полягала в тому, що я працював у м. Житомирі, яке є одночасно і районним, і обласним центром. А тому, в який саме із 90 наявних населених пунктів, що входили до складу району, я мав «перенести» свій офіс, мені незрозуміло й досі.

Далі траплялися інші цікаві речі, котрі мали уособлювати «наближення» нотаря до сільської громади. Зокрема, це так звані громадські приймальні, коли у складі групи фахівців територіального підрозділу юстиції нотаріус мав виїжджати в ту чи іншу сільраду і там вже надавати безкоштовні консультації тим, хто їх потребує. Про ефективність такого обслуговування сільського населення говорити не доводиться. А ось про систематичне надання безкоштовних консультацій у період обов’язкового чергування в районній державній нотаріальній конторі згадати слід.

Щиро зауважу, що всі ці роки мені було доволі нескладно з  9-ї до 13-ї години раз на декілька місяців спілкуватися із колегами-державниками. Це певним чином і новинами дозволяло обмінятися, і професійні ребуси спільно розв’язувати. Проте наскільки така зобов’язаність вписувалася і вписується нині в передбачену ст. 43 Конституції України заборону використання примусової праці? І яким є соціальний ефект таких ось чергувань, окрім бравої статистики щодо кількості прийнятих громадян і наданих їм консультацій/відповідей? Пишу про це без скептицизму, оскільки я особисто не уникав цих чергувань і намагався реально посприяти колегам із районної державної нотаріальної контори у зменшенні черги до їхніх кабінетів. Проте, як ця робота організована поза обласними центрами, і чи є вона потрібною нашим колегам із державного сектора — то вже питання інше, хоча і не другорядне в контексті поліпшення й спрощення оформлення спадщини в сільській місцевості.

Зрештою, повернемося до оформлення спадщини в окремо визначеній сільській раді. Допустимо, що після проведення адміністративної реформи замість 31 осередку місцевого самоврядування в Житомирському районі залишаться чотири укрупнено-оптимізовані селищні ради. Дивним чином три із потенційних чотирьох є вельми наближеними (8–12 км) до районного, він же — обласний центр. Відстань від Житомира до найвіддаленішого села — близько 45 км. Ось така арифметика. У чому ж тоді, дозвольте запитати, спрощення, поліпшення, здешевлення? Нині спадкоємцю треба добиратися до м. Житомира, в майбутньому доведеться через Житомир проїхати, аби потрапити в новоутворену селищну раду. Як саме буде організовано маршрут руху громадського транспорту між населеними пунктами, невідомо. І не факт, що така поїздка для спадкоємця виявиться ближчою й дешевшою. І скільки таких поїздок має бути — теж питання вкрай важливе, особливо з урахуванням наступного аспекту проблематики.

4. Незаперечним фактом є те, що створені Центри надання адміністративних послуг навряд чи найближчим часом потраплять до села — не до конкретного населеного пункту в сільській місцевості, а навіть до центру відповідної громади. Іншими словами, чи то 31 центр адмінпослуг у нині діючому адміністративно-територіальному поділі Житомирського району, чи то чотири таких центри після проведення адмінреформи навряд чи запрацюють у тому вигляді, як це зараз є в районному або в обласному центрі. Хоча і тут нарікань більше, ніж достатньо.

За аналогією, варто припустити, що й численні землевпорядні організації, що займатимуться виготовленням технічної документації на земельні ділянки, і територіальний орган Держземагентства, що видаватиме витяг з ДЗК, і суб’єкт господарювання на ім’я «БТІ» так само до села не переїдуть, а залишаться в Житомирі (або іншому райцентрі).

До речі, до 2013 року всю Житомирську область обслуговували аж чотири територіальні центри БТІ з місцерозташуванням відповідно в Житомирі, Коростені, Новоград-Волинському й Бердичеві, тобто містах обласного підпорядкування.

5. Наостанок, уявімо собі той неосяжний кадровий резерв, який має бути в стислі строки віднайдено і спрямовано задля практичної реалізації Закону № 1709. Якщо й надалі продовжувати роздуми і міркування в масштабах близького мені Житомирського району, то посадовців-фахівців у галузі спадщини має бути від чотирьох до 31 особи — за кількістю сільрад. Перша цифра є більш реалістичною, оскільки в межах окремо взятого району все ж таки можна, сподіваюсь, віднайти людей, котрі і прагнутимуть, і будуть здатні надавати послуги саме і виключно у сфері оформлення спадщини спадкоємцями  1-ї черги. Очікується, що ці люди згодяться працювати за невеличку заробітну плату з бюджету місцевої громади, виїздивши перед своїм призначенням на посаду уповноваженого зі спадщини цілий рік до найближчого рай­центру, аби пройти там відповідне стажування. І знову, як кажуть, на часі «Експрес-аналіз…» п. Марченка В.М. щодо можливостей реалізації вже неодноразово згадуваного стажування.

Проте число «чотири», тобто кількість потенційних підготовлених фахівців з оформлення спадщини в сільській місцевості жодним чином, на мій погляд, не здатне суттєво вплинути на ситуацію із проблемами в оформленні спадщини у селі. І це апріорі зрозуміло кожному, хто мав справу з роботою районної державної нотаріальної контори.

Так, у Житомирській районній держнотконторі за штатом аж два (!) нотарі і лише один (!) консультант. Приміщення — не надто просторе, розміщення архіву теж потребує поліпшення, про комфортність очікування, у тому числі про наявність туалету для відвідувачів (а чергу традиційно займають мало не з ночі) не йдеться. На цьому прикладі очевидною є доречність пошуку альтернативних і певною мірою менш радикальних варіантів масштабного руху українського нотаріату в бік села. Натомість, відшукавши джерела фінансування, в існуючу районну ланку надання відносно недорогих послуг сільському населенню додати фахівців — як консультантів, так і власне нотарів задля скорочення величезних черг. Та ще й стимулювати роботу персоналу адекватною зарплатнею, котра відповідала б освітньо-кваліфікаційному рівню державних нотаріусів та їх щоденному емоційно-психологічному навантаженню. Суттєво покращити матеріально-технічну базу існуючого державного нотаріату в районних центрах кожної з областей України. То може це і стало б рішенням для так званого «сільського нотаріату»? Але ці прості, очевидні і вкрай потрібні речі та ще в масштабах усієї держави потребуватимуть значних фінансових вливань, а це нині — непосильний тягар для бюджетів усіх рівнів. У пояснювальній же записці до Закону № 1709, навпаки, наголос робиться саме на тому, що запровадження цих «довгоочікуваних суспільством законодавчих новел» (цитую документ) — суттєвих змін щодо оформлення спадщини органами місцевого самоврядування — призведе до значних «покращень» без жодних витрат із бюджету. У п. 4 «Фінансово-економічне обґрунтування» пояснювальної записки до законопроекту так і записано: «Прийняття законопроекту не призведе до зміни показників бюджету». Як тут не пригадати Володимира Висоцького з його неперевершеним «Где деньги, Зин?!!».

А Ви, колеги-нотаріуси, особисто вірите в такі ось чудернацько-чудесні й до банальності прості зміни у такій непростій сфері нотаріату, якою є спадщина? І чи не ліпше було б нардепам таки дослухатися до узагальнюючого висновку Головного науково-експертного управління ВРУ до проекту від 08.10.2014 № 5141: «за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути на доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій».

Замість резюме

Звичайно, викладене є особистим баченням автора проблематики очікуваних покращень у сфері оформлення спадщини в сільській місцевості. Разом із тим, п. 17 Порядку проходження стажування уповноваженими посадовими особами органу місцевого само­врядування у державних нотаріальних конторах або у приватних нотаріусів…, зареєстрованого в Мін’юсті 26.05.2015 за № 602/27047, стосується безпосередньо кожного українського нотаріуса. І не лише з огляду на обов’язок нотаря як керівника стажування забезпечувати впродовж календарного року «безпечні і нешкідливі умови праці, обладнати робоче місце» стажиста тощо. Ці та інші аспекти законодавчих новел у сфері оформлення спадщини, котрі за браком часу не були розглянуті в цій статті, мають, на думку автора, стати предметом широкого й предметного обговорення нотаріальною спільнотою задля формування єдиної консолідованої позиції. У тому числі й з огляду на принесену кожним із нас присягу «скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса»

1. Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин)

Нотаріуси посвідчують договори найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) як такі, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, тобто строком на три роки і більше, так і такі, строк яких не перевищував трьох років. При цьому враховуються вимоги закону щодо місця посвідчення правочинів (за місцезнаходженням майна або за місцем реєстрації однієї зі сторін договору).

Посвідчуючи договори найму будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин), нотаріуси роз’яснюють сторонам зміст ст. 796 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) про необхідність державної реєстрації прав на об’єкт нерухомого майна. При посвідченні правочинів найму (оренди) житла роз’яснюються сторонам договорів вимоги статей 215–236, 319, 640, 651–654, 759–786, 810–822 ЦК України про зміст прав та обов’язків за договором оренди, правові наслідки укладення правочинів, про що зазначалося в текстах правочинів.

При посвідченні договорів найму або позички будівель, інших споруд (їх частин), які належать фізичним та юридичним особам на праві власності, нотаріусами вимагається для огляду правовстановлюючий документ про належність наймодавцю (позичкодавцю) майна, що передається в найм (позичку). Належність нерухомого майна, що є предметом оренди або позички, перевіряється за правовстановлюючими документами, визначеними діючим законодавством.

Крім того, нотаріуси виготовляють витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо підтвердження права власності, а також відсутності обмежень та/або обтяжень на майно, що передається в найм (позичку).

За бажанням сторін у тексті договору найму (позички) будівлі, іншої капітальної споруди вказується розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві (користувачу), та умови користування нею. На підтвердження права власності нотаріуси витребовують у наймодавця (позичкодавця) правовстановлюючий документ на земельну ділянку.

У тексті договору на виконання вимог закону щодо виконання зобов’язань наймодавця (орендодавця, позичкодавця) при укладанні вказаних договорів зазначається про всі права третіх осіб на майно, що передається у найм (оренду, позичку).

Договори піднайму або договір позички майна, яке є предметом укладеного договору позички, посвідчувались нотаріусами області за наявності згоди наймодавця (позичкодавця) про передачу майна в піднайм (наступну позичку). Строк дії договору піднайму (наступної позички) не перевищував строку договору найму (позички). Слід зазначити, що у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи — наймача (орендаря, користувача) за заявою наймодавця (орендодавця, позичкодавця) договір найму (оренди, позички) припиняє свою дію, про що нотаріус робить відповідний напис на всіх примірниках договору та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

2. Посвідчення договорів найму (оренди) або позички транспортних засобів, договорів лізингу

Посвідчення договорів найму (оренди) або позички транспортних засобів нотаріусами області провадилось за загальними правилами вчинення нотаріальних дій. При посвідченні договору найму (оренди) або позички транспортного засобу нотаріуси вимагають для огляду документ про реєстрацію транспортного засобу за фізичною чи юридичною особою (свідоцтво про реєстрацію, технічний паспорт тощо), копії яких залишаються у справах (договори тощо). Практика сформована таким чином, що нотаріуси перевіряють відсутність податкової застави на транспортні засоби та інших застав, арештів, заборон відчуження за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна та витребовують і інші документи, визначені діючим законодавством, необхідні для посвідчення правочинів.

Слід зазначити про необхідність приведення у відповідність форми договорів найму (оренди) у випадках застосування положень лише ЦК України, без необхідності застосування положень Господарського кодексу України (мова про відносини за участю фізичної особи). Сторони повинні бути визначені як «наймач», «наймодавець» замість «орендар», «орендодавець».

3. Договір про порядок володіння та користування спільним майном або конкретними його частинами

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу, кандидат юридичних наук
НАДАННЯ ДОКУМЕНТІВ З НОТАРІАЛЬНОГО АРХІВУ СУДУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Є чимало публікацій, що висвітлюють участь нотаріуса в кримінальному процесі. Та частіше нотаріусам доводиться стикатись все ж таки з провадженням у цивільних справах. Одним із можливих аспектів такого провадження є вимога суду про надання оригіналів певних документів, що зберігаються у справах нотаріусів. Така ситуація може мати місце, наприклад, при необхідності проведення судової експертизи.
Перше питання, яке постає в цьому випадку, — чи має право суд вимагати, а нотаріус надати оригінали документів з нотаріального архіву?
Призначення та проведення судових експертиз регулюється наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень». Чинне цивільне процесуальне законодавство не містить норми, які встановлюють порядок одержання зразків для експертного дослідження, тому судді при призначенні експертизи керуються загальними вказівками щодо обов’язку доказування й надання доказів.
Так, відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.
Відповідно до ст. 137 ЦПК у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази. Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня отримання ухвали. За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов’язку подати суду докази.
Таким чином, суд має право витребовувати документи, необхідні для проведення експертизи. При цьому призначення експертизи має бути оформлене відповідною ухвалою суду. А ось яким чином має бути оформлений документ про витребовування документів, необхідних для проведення цієї експертизи, цивільне процесуальне законодавство не встановлює. Поширеною є судова практика надсилання відповідного листа.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства у зв’язку з цивільними, господарськими, адміністративними або кримінальними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу. Отже, вимога суду про надання документів повинна бути: