АРХІВ МАТЕРІАЛІВ НАУКОВО­ПРАКТИЧНОГО ЖУРНАЛУ «МАЛА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ НОТАРІУСА» ЗА 2010–2011 РОКИ
ЗМІСТ
Нотаріальний процес 150
Цивільний кодекс / Цивільне право 151
Сімейний кодекс / Сімейне право 153
Земельне право 153
Спадщина / Спадкове право 153
Спадковий договір 155
Податки 155
Іпотека-застава 156
Корпоративне право 156
Цінні папери 157
Екологічне право 157
Огляди та коментарі / Аналітика та коментарі 158
Тема для обговорення 159
Діловодство 159
Захист прав нотаріуса 160
Організація нотаріальної діяльності 160
Фінмоніторинг 161
Нотаріальний депозит 161
Нотаріальна таємниця 162
Судова практика 162
Конституційний Суд України 164
Виконавче провадження 164
Зразки документів 164
Відповіді на запитання 165
Зарубіжний досвід 165
Міжнародне приватне право / Міжнародне право 165
Трудове право 166
Антикорупційне законодавство 166
Ретроспектива 166
Огляд законодавства 167
Узагальнення нотаріальної практики 167
Асоціація правників України 168
Асоціація приватних нотаріусів Харківської області 169
Академія нотаріату України 169
Є така професія — нотаріус 169
Державна реєстрація прав 170
Комбінуємо форми посвідчувальних написів 170
Правила дорожнього руху 170
Пенсійний фонд 170
Перший Всеукраїнський з’їзд нотаріусів України 170
Всеукраїнський щорічний конкурс нотаріусів «Нотаріус року» 170
Міністерство юстиції України 171
Роз’яснення, юридичні консультації Міністерства юстиції України 171
Висновки експертиз 171
Документально-нормативна база 172
Нотаріальне право Німеччини 173
Коли верстався номер 173

Порядок реєстрації створення юридичної особи шляхом виділу регулюється ст. 109 Цивільного Кодексу України (далі — ЦК), статтями 15, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV  (далі — Закон) та іншими нормами цивільного законодавства.

Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (п. 1 ст. 109 ЦК).

 Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

Суд, що прийняв рішення про виділ, у своєму рішенні визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов’язаний скласти та затвердити розподільчий баланс (п. 2 ст. 109 ЦК).

Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не
перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внас­лідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно (п. 3 ст. 109 ЦК).

 Якщо після виділу неможливо точно встановити обов’язки особи за окремим зобов’язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов’язанням.

Документи, які подаються нотаріусу як державному реєстратору для проведення реєстраційних дій щодо створення юридичної особи шляхом виділу

Першим документом, який подається нотаріусу як державному реєстратору для проведення реєстраційної дії щодо створення юридичної особи шляхом виділу є примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників або відповідного органу юридичної особи про виділ юридичної особи. До 01.01.2016 порядок подачі такого рішення був врегульований ст. 32 Закону, в якому було встановлено, що державна реєстрація юридичної особи, що створюється шляхом виділу, проводиться не раніше двох місяців з дати оприлюднення повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення про виділ на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

На сьогодні законодавець скасував такі строки, тому державна реєстрація юридичної особи, що створюється шляхом виділу, може проводитися одразу після реєстрації вищезазначеного рішення нотаріусом як державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (далі — ЄДР).

Перелік документів, який подається юридичною особою нотаріусу як державному реєстратору, врегульований ст. 17 Закону.

Так, для державної реєстрації створення юридичної особи в результаті виділу подаються такі документи:

заява про державну реєстрацію створення юридичної особи;

заява про обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість, та/або заява про включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій за формами, затвердженими відповідно до законодавства, — за бажанням заявника;

примірник оригіналу (нотаріально засвідчену копію) рішення засновників;

установчий документ юридичної особи — у разі створення юридичної особи на підставі власного установчого документа, справжність підписів на установчому документі нотаріально засвідчується;

примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) розподільчого балансу, справжність підписів на якому нотаріально засвідчується.

Щодо порядку оформлення розподільчого балансу. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс (п. 2 ст. 109 ЦК). На практиці розподільчий баланс складається та затверджується окремим рішенням загальних зборів учасників юридичної особи, з якої виділяється нова юридична особа. Оскільки розподільчий баланс згідно з вимогами законо­давства повинен бути затверджений, то на початку змісту розподільчого балансу повинна бути відмітка про його затвердження з реквізитами рішення про його складання та затвердження.

Довіряти комусь закладено в самій людській природі. Головне, не помилитися у виборі довіреної особи.

Цивільне законодавство України визначає представництво як вчинення особою (представником) правомірних дій від імені іншої особи в межах повно­важень, що створює юридичні наслідки для особи, яку представляють. Повноваженням є виявлення цивільної правоздатності, що розкривається у можливості вчиняти дії від імені іншої особи з юридичними наслідками для неї.

Представництво варто поділяти на добровільне (що виникає на підставі волі особи) та законне (що виникає на підставі закону), а також представництво, що виникає на підставі акта органу юридичної особи.

Темою цієї статті є саме добровільне представництво, тобто представництво, що виникає з договору.

Довіреність чи договір доручення? У чому відмінність

Тема добровільного представництва врегульована Цивільним кодексом України (далі — ЦК), а саме двома главами: 17 «Представництво» та 68 «Доручення». Причому доручення визначається законодавцем як договір, одна сторона якого (повірений) зобов’язується вчинити від імені другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК). Тобто доручення — це безумовно договірне правовідношення, що виникає на підставі домовленості сторін. Договором доручення регулюється так звана внут­рішня сторона цього правовідношення. У договорі чітко вказуються повноваження повіреного: можливість, розмір та порядок одержання ним винагороди; строк виконання повноважень; відповідальність за недобросовісно виконане зобов’язання тощо. Для представництва перед третіми особами (так звана зовнішня сторона) довіритель зобов’язаний видати довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ст. 1007 ЦК). До того ж згідно зі ст. 244 ЦК представництво, яке ґрунтується на договорі, можливе саме за довіреністю.

Як бачимо, для укладання правочинів представником (у разі наявності договору доручення) нотаріусу надається саме довіреність, оформлена в установленому законом порядку, а не договір доручення. У довіреності чітко зазначається обсяг повноважень представника, що надані йому договором доручення.

Чи можливе існування довіреності без договору доручення?

Довіреність — це односторонній правочин. Довіреність не створює ефекту представництва автоматично. Необхідно, щоб вона була реалізована тим, кому вона призначена. Без наміру уповноваженого створити для іншого юридичні наслідки та без виступу від чужого імені представництва не виникає.

Наприклад, особа А., маючи на руках довіреність на купівлю житла від особи Б., купує квартиру для себе, а не для довірителя. При цьому воля особи А. направлена саме на настання юридичних наслідків саме для нього. Якщо третя особа знаходилася на час вчинення правочину у стані помилки, то цей правочин може бути ним оспорений (помилка в особі покупця), але довіритель права на витребовування квартири не має, тому що наслідки правочину не виникли в його особі.

Довіреність як правочин може викликати правові наслідки не одразу, а лише при настанні інших визначених юридичних фактів. Але свій безпосередній ефект довіреність створює негайно: це легалізація іншої особи як представника. Тому варто визнати довіреність самостійним правочином.

Кожного разу, коли звертаються за витягом з будь-якого з електронних реєстрів, що знаходяться у веденні нотаріуса, ми згадуємо процедуру, плату та інші особливості отримання витягу з кожного реєстру, шукаємо нормативно-правові акти, що регулюють такі питання тощо.

На допомогу нотаріусам у цій статті розглянуто особливості отримання інформації з реєстрів, що знаходяться у веденні нотаріуса — докладно у тексті статті та коротко у вигляді таблиці.

Заяви (заявки, запити) на видачу витягів з єдиних та державних реєстрів, на нашу думку, не підлягають реєстрації у Журналі вхідної кореспонденції, оскільки реєструються у самих реєстрах нотаріусами як Реєстраторами.

ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ОБТЯЖЕНЬ РУХОМОГО МАЙНА

Хто може отримати. Будь-яка фізична чи юридична особа має право на отримання витягу про наявність чи відсутність запису в Реєстрі про обтяження, зміну обтяження, відступлення прав на предмет обтяження, передачу, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної (у разі застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об’єктів). Для цього реєстратору подається відповідна заява (п. 28 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830, далі — Порядок № 830).

Плата. 34 грн. (згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830).

Параметри запиту. Зазначається одна з таких відомостей:

реєстраційні дані предмета обтяження;

для юридичної особи — боржника — найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код;

для фізичної особи — боржника — прізвище, ім’я та по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер.

Порядок видачі. Реєстратор протягом двох робочих днів після реєстрації заяви видає витяг чи приймає рішення про відмову в його видачі із зазначенням причини (п. 33 Порядку № 830).

Кількість примірників. Один примірник, що видається заявнику або надсилається йому поштою.

Інше. Запит та квитанція про оплату зберігаються у справі 01-09 «Документи (запити, вимоги, заяви, витяги, інформаційні довідки тощо) щодо внесення відомостей до Єдиних та Державних реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України та надання інформації за даними Єдиних та Державних реєстрів».

ЄДИНИЙ РЕЄСТР ДОВІРЕНОСТЕЙ

Хто може отримати.  Скорочені витяги з Єдиного реєстру видаються Реєстратором та Адміністратором на письмовий запит будь-яких фізичних та юридичних осіб, складений за формою, наведеною у додатку 3 до Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 № 111/5, далі — Положення про Єдиний реєстр довіреностей  (п. 3.2 Положення про Єдиний реєстр довіреностей).

Повні витяги з Єдиного реєстру видаються: Реєстратором — на письмовий запит (додаток 3) нотаріусів, осіб, щодо яких вчинялась нотаріальна дія, суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв’язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, а також Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України (п. 3.3 Положення про Єдиний реєстр довіреностей).

Отже, на запит особи скорочений витяг може бути виданий будь-якій фізичній або юридичній особі, а повний витяг — на запит особи, щодо якої вчинялась нотаріальна дія, або компетентним органам, у зв’язку із здійсненням ними повноважень.

Плата. Згідно з п. 4 наказу Міністерства юстиції України від 28.12.2006 № 111/5 «Про запровадження Єдиного реєстру довіреностей та внесення змін і доповнень до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України»:

за перевірку справжності довіреності (у тому числі дубліката довіреності) за даними Єдиного реєстру довіреностей, не пов’язану з вчиненням нотаріальних дій, з видачею про це повного витягу — у розмірі тридцяти чотирьох гривень;

за перевірку справжності довіреності (у тому числі дубліката довіреності) за даними Єдиного реєстру довіреностей, не пов’язану з вчиненням нотаріальних дій, з видачею про це скороченого витягу — у розмірі двадцяти п’яти гривень п’ятдесяти копійок.

Згідно з п. 5.5 Положення про Єдиний реєстр довіреностей відомості з Єдиного реєстру надаються безкоштовно на письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства — у зв’язку з кримінальними, цивільними господарськими або адміністративними справами, що перебувають у їх провадженні, а також Міністерству юстиції України, головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласним, містах Києві та Севастополі, районним, міським (міст обласного значення), міськрайонним управлінням юстиції, у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України.

За перевірку довіреності для вчинення нотаріальної дії плата не передбачена.

Параметри запиту. Пошук інформації в Єдиному реєстрі здійснюється за однією з таких відомостей (п. 3.5 Положення про Єдиний реєстр довіреностей):

серією та номером спеціального бланка нотаріальних документів, на якому викладено текст довіреності (її дубліката);

датою та номером запису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій;

прізвищем, ім’ям та по батькові (за наявності) або найменуванням довірителя чи її представника — на письмові запити нотаріусів, а також суду, прокуратури, органів дізнання і слідства у зв’язку з кримінальними, цивільними господарськими або адміністративними справами, що перебувають у їх провадженні;

ідентифікаційним номером у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів або ідентифікаційним кодом у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України особи, яка видала довіреність, або її представника — на письмові запити тільки для повного витягу особам, що мають право на його отримання.

відомостями щодо реєстраційного номера транспортного засобу — тільки для повного витягу особам, що мають право на його отримання;

реєстраційним номером довіреності (дубліката довіреності) в Єдиному реєстрі.

Порядок видачі. Витяги з Єдиного реєстру засвідчуються підписом та печаткою Реєстратора або Адміністратора (п. 3.4 Положення про Єдиний реєстр довіреностей).

Документи Єдиного реєстру виготовляються без використання спеціальних бланків документів реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України (п. 4.2 Положення про Єдиний реєстр довіреностей).

Кількість примірників. Витяги з Єдиного реєстру виготовляються в двох примірниках, один з яких залишається у справах Реєстратора, а другий надається заявнику (п. 3.6 Положення про Єдиний реєстр довіреностей).

Інше. Заява, квитанція про оплату та другий примірник витягу зберігаються у справі 01-09 «Документи (запити, вимоги, заяви, витяги, інформаційні довідки тощо) щодо внесення відомостей до Єдиних та Державних реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України та надання інформації за даними Єдиних та Державних реєстрів».

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714­27­90, (057) 714­27­89

Шановний Ігоре Олеговичу!

На сайті Державної фіскальної служби України (http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/181661.html) розміщено проект Узагальнюючої податкової консультації щодо оподаткування доходів фізичних осіб військовим збором, в якому пропонується нотаріусам включати до податкового розрахунку (форма 1ДФ) інформацію про суму сплаченого військового збору.

Вважаємо цю пропозицію такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1ДФ) затверджено наказом Міністерства доходів та зборів від 21.01.2014 № 49.

Відповідно до п. 2.1 дія цього Порядку поширюється на податкових агентів.

Пункт 14.1.180 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — ПКУ): податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб —… самозайнята особа… які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Статтями 172, 174 ПКУ передбачено обов’язок нотаріуса подавати лише інформацію про посвідчення договорів купівлі-продажу або дарування, видачу свідоцтв про право на спадщину, в порядку, встановленому для податкового розрахунку.

Відповідно до вказаних статей фізична особа самостійно визначає суму податку на доходи фізичних осіб та сплачує його до бюджету через банківські установи.

При цьому згідно з п.п. «б» п. 171.2 ст. 171 ПКУ особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є платник податку — фізична особа, зокрема, щодо доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов’язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету (фізичним особам, які не є податковими агентами).

Враховуючи наведене вище, при посвідченні договорів купівлі-продажу або дарування, видачу свідоцтв про право на спадщину нотаріус не є податковим агентом та не зобов’язаний подавати форму 1ДФ.

Але розуміючи важливість для держави Україна оподаткування доходів фізичних осіб військовим збором, пропонуємо таку редакцію:

«Оскільки дохід, отриманий фізичною особою від операцій з продажу нерухомого (рухомого) майна, спадщини (дарування), включається до  загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, який є об’єктом  оподаткування військовим збором, та своєчасна сплата такого збору здійснюється до нотаріального оформлення (у тому числі видачі свідоцтв про право на спадщину, посвідчення договорів дарування), рекомендуємо нотаріусам включати до інформації, яка подається в довільній формі в строки, встановлені для податкового розрахунку, дані про суму сплаченого військового збору».

З повагою
Президент
Громадської організації
«Асоціація нотаріусів м. Харкова
та Харківської області»                                              В.М. Марченко

Номенклатура справ — систематизований перелік найменувань справ, що утворюється в діловодстві державних нотаріальних контор і приватних нотаріусів, із зазначенням термінів їх зберігання, оформлений в установленому порядку і є нормативним актом. Інакше кажучи, номенклатура справ — це найпрос­тіший класифікатор, що дозволяє швидко розкласти документи за теками (справами) для оперативного їх пошуку в разі потреби.

Типова номенклатура складена на основі вивчення складу і змісту документів державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів і має на меті надання їм практичної і методичної допомоги у веденні нотаріального діловодства, організації зберігання документів і формуванні справ, а також відборі документів для знищення.

Незалежно від наявності Типової номенклатури кожна державна нотаріальна контора і кожний приватний нотаріус повинні мати індивідуальну номенклатуру справ.

Приватні нотаріуси, які зареєстрували приватну нотаріальну діяльність у поточному році, складають номенклатуру справ з початку нотаріальної діяльності в цьому нотаріальному окрузі.

З Типової номенклатури до номенклатури справ переносяться:

справи (наряди);

реєстри;

книги;

журнали;

тощо.

Не допускається включення до номенклатури справ, не передбачених Типовою номенклатурою.

При складанні номенклатури справ строки зберігання справ, передбачених Типовою номенклатурою, переносяться до номенклатури справ і не можуть бути скорочені.

Номенклатура справ погоджується з відповідним державним нотаріальним архівом і Експертною комісією управління юстиції один раз на п’ять років.

Номенклатура справ складається у двох примірниках (перший примірник номенклатури залишається у відповідній справі (наряді) контори, приватного нотаріуса, а другий примірник передається до державного нотаріального архіву). Номенклатура справ щороку, не пізніше грудня, переглядається, уточнюється, передруковується та складається у двох примірниках, після чого затверджується завідувачем контори, приватним нотаріусом строком на один діловодний рік та запроваджується в дію з 1 січня нового року.

Відмітки номенклатури

«Доки не мине потреба»

Ця відмітка означає, що

ВІКТОРІЯ НІКІТЕНКО,
приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області
ВІДЧУЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯКИ: ДОКУМЕНТИ, ПЕРЕХІД ПРАВА ВЛАСНОСТІ, ОПОДАТКУВАННЯ
Відповідні суб’єкти, або ж учасники цивільно-правових правовідносин мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі і нотаріально посвідчуються. Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Згідно зі ст. 55 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-XII нотаріальне посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, проводиться за місцем розташування (реєстрації) цього майна або за місцем перебування (реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.
Відповідно до ст. 132 ЗК України угода про перехід права власності на земельну ділянку має містити: а) назву сторін (прізвище, ім’я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); б) вид угоди; в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну; є) права та обов’язки сторін; ж) кадастровий номер земельної ділянки; з) момент переходу права власності на земельну ділянку. Для посвідчення таких угод нотаріусу окрім правовстановлювального документа надаються додаткові документи, з яких останній отримує необхідну для укладення правочину інформацію. Визначитися з переліком таких документів не наважусь, оскільки в кожному окрузі та в кожного окремо взятого нотаріуса своя «правда».
До створення єдиної реєстраційної системи землі та нерухомості інформацію щодо обмежень (обтяжень) земельної ділянки надають місцеві органи Держкомзему України, які ведуть державний земельний кадастр. Якщо земельна ділянка має обмеження чи обтяження, у договорі має бути зазначено зміст цих обмежень (обтяжень).

ІРИНА ЖИЛІНКОВА,
доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
ПРИВАТИЗАЦІЯ ЖИТЛА ПОДРУЖЖЯ: АНАЛІЗ ПИТАННЯ В АСПЕКТІ НОВІТНІХ ЗМІН ДО СТ. 61 СК УКРАЇНИ
Правовий режим приватизованого майна подружжя в сімейному законодавстві (КпШС 1969 року та СК України 2002 року) прямо не визначався. Основні положення можна було знайти в приватизаційних законах, зокрема в Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 р. № 2482-XII. У цілому питання вирішувалося на підставі загальних уявлень про приватизацію з урахуванням особливостей відносин подружжя.
Загалом приватизація — це процес зміни власника шляхом передачі об’єктів державної власності у приватну власність. Цей момент є вкрай важливим, оскільки надає змогу визначити, між ким і які саме виникають правовідносини. Протягом десятиліть на вітчизняних правових теренах панувала державна власність, натомість власність громадян обмежувалася невеликим колом об’єктів, кількість, обсяг та навіть розмір яких чітко визначався законодавством. Новітня правова історія позначена революційними змінами в цьому питанні та прямо протилежним напрямком правового регулювання. Ідея загального приватизаційного процесу полягала в тому, що держава Україна передає безоплатно своїм громадянам частку державного майна (виробничих фондів, житлового та земельного фонду). Законодавство свідчить, що приватизація — це правовідносини між державою Україна та її громадянами, котрі відповідно до закону мають право на одержання у власність частки державного майна.
Хоча правові механізми, що залучені до процесу приватизації майна, відзначаються своєю єдністю, процес приватизації окремих видів майна має свої суттєві особливості. Спеціального аналізу потребує законодавство, норми якого визначають правовий режим житла, одержаного подружжям у процесі його приватизації.
Загальні положення про приватизацію житла
Приватизація квартир та будинків має за мету забезпечення житлових прав фізичних осіб. Оскільки основою фізичного існування людини є відповідне, облаштоване для цього, житлове приміщення, приватизація житла має важливе соціальне значення. Житло є також основним місцем проживання подружжя, тому питання про правовий режим приватизованого подружжям або одним з них житла є ключовим у сфері сімейно-правової теорії та практики.
У процесі приватизації за участю подружжя виникають два види відносин:
а) коли дружина та чоловік разом беруть участь у приватизаційному процесі;
б) коли один із подружжя бере участь, а другий — ні.
Саме друга ситуація і є проблемною. Найбільш складним є питання: чи має право на приватизоване житло той з подружжя, який не брав у приватизаційному процесі прямої участі. Для відповіді необхідно звернутися до аналізу чинного законодавства. Виходячи зі статей 1, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію житлового приміщення мають громадяни України, які постійно проживали на час приватизації в певному приміщенні (наймач та інші особи, які постійно проживали разом з наймачем або за якими зберігається право на житло) та висловили свою згоду на приватизацію житла.
Отже, приватизована квартира може стати об’єктом права спільної власності подружжя, якщо:
подружжя є громадянами України;
чоловік та дружина постійно проживали в квартирі, яка приватизується або за ними зберігається право на житло;
чоловік та дружина висловили своє бажання на приватизацію квартири.
Усі ці твердження випливають з аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Спробуємо їх довести.

1. Особа має довіреність на автомобіль, в якій серед іншого визначено право його продавати, передавати в оренду, заставляти тощо. Чи може така особа укласти договір позики грошей та заставити автомобіль, що належить йому за довіреністю?

Відповіді

А. Може

Б. Не може

2. Чи можна посвідчити довіреність на вчинення будь-яких дій?

Відповіді

А. Можна, бо це генеральна довіреність

Б. Можна, нотаріус лише посвідчує волю особи

В. У довіреності мають бути тільки чіткі юридичні дії

3. Чи можна посвідчити довіреність на укладення заповіту у разі, якщо заповідач проживає за кордоном і не має можливості посвідчити заповіт в Україні особисто?

Відповіді

А. Можна

Б. Можна, якщо зазначити особу майбутнього спадкоємця

В. Не можна

Коли до Вас звертається особа, яка не знає, що робити, оскільки нотаріус, яким було заведено спадкову справу, припинив свою діяльність і передав справи нотаріальних документів та архів на зберігання до державного нотаріального архіву, Ви повинні керуватися ч. 2 ст. 5 Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон), в якій зазначено, що нотаріус, зокрема, зобов’язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів.

Розглянемо детально, якими повинні бути дії нотаріуса, якщо до нього звернувся громадянин за видачею свідоцтва про право на спадщину у спадковій справі, яка була заведена іншим приватним нотаріусом, що припинив діяльність, або державною нотаріальною конторою, яка ліквідована.

Покроково це виглядає так:

звернення особи до нотаріуса;

витребовування спадкової справи з архіву;

збір необхідних документів та видача свідоцтва про право на спадщину;

формування спадкової справи;

повернення спадкової справи до архіву.

1. Спочатку треба перевірити, чи надав спадкоємець вірну інформацію. Може, справа і не була заведена. Є два варіанти вирішення цього питання:

отримати витяг зі Спадкового реєстру.

Відповідно до п. 3.3 розділу ІІІ Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5 (далі — Положення про Спадковий реєстр) Реєстратор зі Спадкового реєстру на письмовий запит, складений за формою, наведеною в додатку 10 до Положення про Спадковий реєстр, видає будь-якій особі у разі пред’явлення нею свідоцтва про смерть або іншого документа, що підтверджує факт смерті заповідача, спадкодавця, витяги зі Спадкового реєстру про наявність (відсутність), заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину. Отже, спадкоємець заповнює заявку, додає до неї свідоцтво про смерть і нотаріус робить перевірку;

прийняти заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Пунктом 2.1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок), встановлено, що нотаріус заводить спадкову справу на підставі поданої першої заяви.

При цьому відповідно до вимог п. 2.2 глави 10 розділу ІІ Порядку при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної справи, спадкового договору, заповіту. Отже, при надходженні заяви нотаріус спочатку повинен перевірити наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору та заповіту. І лише потім прийняти рішення про заведення спадкової справи або, в разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом, відмовити заявнику у прийнятті заяви.

Крім того, п. 4.9 глави 10 розділу ІІ Порядку встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, — не раніше зазначених у цих статтях строків.