ПРЕДСТАВНИЦТВО В НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПОСВІДЧЕННЯ ДОВІРЕНОСТІ

Довіряти комусь закладено в самій людській природі. Головне, не помилитися у виборі довіреної особи.

Цивільне законодавство України визначає представництво як вчинення особою (представником) правомірних дій від імені іншої особи в межах повно­важень, що створює юридичні наслідки для особи, яку представляють. Повноваженням є виявлення цивільної правоздатності, що розкривається у можливості вчиняти дії від імені іншої особи з юридичними наслідками для неї.

Представництво варто поділяти на добровільне (що виникає на підставі волі особи) та законне (що виникає на підставі закону), а також представництво, що виникає на підставі акта органу юридичної особи.

Темою цієї статті є саме добровільне представництво, тобто представництво, що виникає з договору.

Довіреність чи договір доручення? У чому відмінність

Тема добровільного представництва врегульована Цивільним кодексом України (далі — ЦК), а саме двома главами: 17 «Представництво» та 68 «Доручення». Причому доручення визначається законодавцем як договір, одна сторона якого (повірений) зобов’язується вчинити від імені другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК). Тобто доручення — це безумовно договірне правовідношення, що виникає на підставі домовленості сторін. Договором доручення регулюється так звана внут­рішня сторона цього правовідношення. У договорі чітко вказуються повноваження повіреного: можливість, розмір та порядок одержання ним винагороди; строк виконання повноважень; відповідальність за недобросовісно виконане зобов’язання тощо. Для представництва перед третіми особами (так звана зовнішня сторона) довіритель зобов’язаний видати довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ст. 1007 ЦК). До того ж згідно зі ст. 244 ЦК представництво, яке ґрунтується на договорі, можливе саме за довіреністю.

Як бачимо, для укладання правочинів представником (у разі наявності договору доручення) нотаріусу надається саме довіреність, оформлена в установленому законом порядку, а не договір доручення. У довіреності чітко зазначається обсяг повноважень представника, що надані йому договором доручення.

Чи можливе існування довіреності без договору доручення?

Довіреність — це односторонній правочин. Довіреність не створює ефекту представництва автоматично. Необхідно, щоб вона була реалізована тим, кому вона призначена. Без наміру уповноваженого створити для іншого юридичні наслідки та без виступу від чужого імені представництва не виникає.

Наприклад, особа А., маючи на руках довіреність на купівлю житла від особи Б., купує квартиру для себе, а не для довірителя. При цьому воля особи А. направлена саме на настання юридичних наслідків саме для нього. Якщо третя особа знаходилася на час вчинення правочину у стані помилки, то цей правочин може бути ним оспорений (помилка в особі покупця), але довіритель права на витребовування квартири не має, тому що наслідки правочину не виникли в його особі.

Довіреність як правочин може викликати правові наслідки не одразу, а лише при настанні інших визначених юридичних фактів. Але свій безпосередній ефект довіреність створює негайно: це легалізація іншої особи як представника. Тому варто визнати довіреність самостійним правочином.

Олена Чуєва отримати повну версію статті