ПРИВАТИЗАЦІЯ ЖИТЛА ПОДРУЖЖЯ: АНАЛІЗ ПИТАННЯ В АСПЕКТІ НОВІТНІХ ЗМІН ДО СТ. 61 СК УКРАЇНИ

ІРИНА ЖИЛІНКОВА,
доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
ПРИВАТИЗАЦІЯ ЖИТЛА ПОДРУЖЖЯ: АНАЛІЗ ПИТАННЯ В АСПЕКТІ НОВІТНІХ ЗМІН ДО СТ. 61 СК УКРАЇНИ
Правовий режим приватизованого майна подружжя в сімейному законодавстві (КпШС 1969 року та СК України 2002 року) прямо не визначався. Основні положення можна було знайти в приватизаційних законах, зокрема в Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 р. № 2482-XII. У цілому питання вирішувалося на підставі загальних уявлень про приватизацію з урахуванням особливостей відносин подружжя.
Загалом приватизація — це процес зміни власника шляхом передачі об’єктів державної власності у приватну власність. Цей момент є вкрай важливим, оскільки надає змогу визначити, між ким і які саме виникають правовідносини. Протягом десятиліть на вітчизняних правових теренах панувала державна власність, натомість власність громадян обмежувалася невеликим колом об’єктів, кількість, обсяг та навіть розмір яких чітко визначався законодавством. Новітня правова історія позначена революційними змінами в цьому питанні та прямо протилежним напрямком правового регулювання. Ідея загального приватизаційного процесу полягала в тому, що держава Україна передає безоплатно своїм громадянам частку державного майна (виробничих фондів, житлового та земельного фонду). Законодавство свідчить, що приватизація — це правовідносини між державою Україна та її громадянами, котрі відповідно до закону мають право на одержання у власність частки державного майна.
Хоча правові механізми, що залучені до процесу приватизації майна, відзначаються своєю єдністю, процес приватизації окремих видів майна має свої суттєві особливості. Спеціального аналізу потребує законодавство, норми якого визначають правовий режим житла, одержаного подружжям у процесі його приватизації.
Загальні положення про приватизацію житла
Приватизація квартир та будинків має за мету забезпечення житлових прав фізичних осіб. Оскільки основою фізичного існування людини є відповідне, облаштоване для цього, житлове приміщення, приватизація житла має важливе соціальне значення. Житло є також основним місцем проживання подружжя, тому питання про правовий режим приватизованого подружжям або одним з них житла є ключовим у сфері сімейно-правової теорії та практики.
У процесі приватизації за участю подружжя виникають два види відносин:
а) коли дружина та чоловік разом беруть участь у приватизаційному процесі;
б) коли один із подружжя бере участь, а другий — ні.
Саме друга ситуація і є проблемною. Найбільш складним є питання: чи має право на приватизоване житло той з подружжя, який не брав у приватизаційному процесі прямої участі. Для відповіді необхідно звернутися до аналізу чинного законодавства. Виходячи зі статей 1, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію житлового приміщення мають громадяни України, які постійно проживали на час приватизації в певному приміщенні (наймач та інші особи, які постійно проживали разом з наймачем або за якими зберігається право на житло) та висловили свою згоду на приватизацію житла.
Отже, приватизована квартира може стати об’єктом права спільної власності подружжя, якщо:
подружжя є громадянами України;
чоловік та дружина постійно проживали в квартирі, яка приватизується або за ними зберігається право на житло;
чоловік та дружина висловили своє бажання на приватизацію квартири.
Усі ці твердження випливають з аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Спробуємо їх довести.

Ірина ЖИЛІНКОВА отримати повну версію статті