6 жовтня 2016 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» № 5067, який на час складання цього аналізу готується до підпису Президентом (далі — законопроект 5067), тому аналіз має попередній характер.

Законопроект має багато косметичних правок, а також містить норми, що не стосуються прямо державних реєстраторів, про які не будемо зазначати. Отже, аналізуємо головні положення, що стосуються державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців, громадських формувань.

КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ

І. У Законі «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно зі змінами відповідно до законопроекту 5067:

1) відмінено принцип екстериторіальності для нотаріусів (у інших державних реєстраторів його й не було), але лише для реєстраційних дій, що не пов’язані з вчиненням нотаріальної дії, адже залишився незмінним абз. 5 ч. 5 ст. 3 цього Закону: «Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію» (п. 5 ст. 3);

2) відповідно до ст. 7 розширено повноваження Міністерства юстиції України, а саме додатково зазначено: здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав в формі моніторингу реєстраційних дій, та приймає рішення, передбачені ст. 371 цього Закону.

Крім того, Міністерство юстиції України отримує право на тимчасове блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб’єктів реєстрації. Також Міністерство юстиції України відтепер надає узагальнені роз’яснення щодо застосування законодавства з питань державної реєстрації прав;

3) серед повноважень територіальних органів Міністерства юстиції України видалено положення щодо права на здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, але залишено право на прийняття рішень про тимчасове блокування доступу державних реєстраторів, уповноважених осіб суб’єктів державної реєстрації прав, до Державного реєстру прав у випадках, передбачених цим Законом (ст. 8);

4) зазначено, що зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад, міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, за місцезнаходженням відповідного майна (ч. 1 ст. 9);

5) у ч. 3 ст. 10 виписано більш чітко про необхідність (обов’язок) запитувати документи від органів, що здійснювали державну реєстрацію до 01.01.2013 року, якщо відсутні відомості в електронних реєстрах, до яких нотаріус має доступ. Тобто у разі відсутності даних у РПВН, навіть при наявності штампу БТІ на правовстановлюючому документі, необхідний запит до БТІ.

Додано ще електронні реєстри, обов’язкові до використання, а саме Єдиний реєстр дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також реєстратор використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; 

6) у ст. 14 додана така підстава для закриття розділу, як державна реєстрація права власності на новостворений об’єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об’єкт незавершеного будівництва;

7) до ч. 1 ст. 16 додано, що у базі даних заяв також реєструються рішення судів, заяви власників об’єктів нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій, рішення судів про скасування відповідних рішень судів, заяви власників об’єктів нерухомого майна про відкликання власних заяв про заборону вчинення реєстраційних дій;

8) відповідно до ст. 17 з дня набуття чинності цим Законом реєстраційна справа буде формуватись не тільки в паперовому, а й в електронному вигляді. Відтепер маємо положення, що дозволяє не друкувати документи, що були сформовані під час вчинення реєстраційної дії. Документи, які підлягають поверненню заявнику, зберігаються в реєстраційній справі в формі електронних копій документів, виготовлених шляхом сканування під час проведення реєстраційних дій;

9) у ст. 18 більш детально розписано етапи проведення державної реєстрації, але не суттєві зміни, окрім того, що тепер за результатами державної реєстрації формується не інформація, а витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 

10) у ст. 19 виключено строк у 14 днів для реєстрації права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс.

Державна реєстрація обтяжень, іпотек речових прав проводиться у строк, що не перевищує двох робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав (раніше — у строк, що не перевищує 24 години).

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії нотаріусом проводиться невідкладно після завершення нотаріальної дії, але не пізніше строків, встановлених абзацом першим та другим цієї частини (тобто 5 днів для прав власності та інших речових прав (крім іпотеки) та 2 дня для обтяжень, іпотек). Тепер нотаріус має право провести реєстраційну дію тоді, коли це зручно, але не пізніше вказаних строків.

Внесення змін до записів Державного реєстру прав, надання інформації з Державного реєстру прав у паперовій формі здійснюються у строк, що не перевищує одного робочого дня з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.

Зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав, внесення запису про скасування рішення державного реєстратора здійснюються у строк, що не перевищує 2 годин з часу реєстрації відповідної заяви/рішення суду в Державному реєстрі прав.

Вимогу, що забороняється видавати заявнику документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав у строки, менші ніж ті, з урахуванням яких ним сплачено адміністративний збір за державну реєстрацію прав відповідно до ч. 1 ст. 34 цього Закону, перенесено до ст. 21 цього Закону;

11) до ст. 20 додано, що у разі коли оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.

Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови ідентифікації заявника (фізичної або юридичної особи) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи.

Увага! Про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об’єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву. При цьому Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об’єкта нерухомого майна про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

12) згідно зі ст. 21 рішення державного реєстратора, витяги з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав надаються в електронній та (за бажанням заявника) в паперовій формі, не раніше строку, за який сплачено адміністративний збір. Це не стосується державної реєстрації після вчинення нотаріальної дії, адже на цей випадок встановлено єдиний адміністративний збір за строк до п’яти днів, документи можна видавати одразу після вчинення реєстраційної дії;

13) у ст. 24 додано три нові підстави, що дозволяють реєстрацію права власності, інших речових прав, у випадку наявності обтяжень, а саме у разі:

- державної реєстрації інших обтяжень речових прав на нерухоме майно;

- державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна — у разі коли обтяженням є заборона відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі договору, або податкова застава;

- державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину;

14) відповідно до ст. 25 зупинення державної реєстрації прав може бути не тільки на підставі рішення суду, а й на підставі заяви власника об’єкта нерухомого майна про заборону дій щодо його об’єкта. Про зупинення реєстраційних дій на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об’єкта нерухомого майна. Рішення суду або заява власника об’єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав;

15) у ст. 26 виписали, що у разі визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, та у разі зміни суб’єкта управління об’єктами державної власності такі зміни реєструються через процедуру внесення змін (не через виникнення, перехід, припинення). Заявником для внесення змін може бути також обтяжував;

16) у ст. 28 по-іншому виписана норма про державну реєстрацію права користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав. Державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із ст. 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Крім того, державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов’язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, а саме:

«3. З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а)земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б)всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

4. У державній власності залишаються:

а)розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності;

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони;

б)земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

в)землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіо­активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г)усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу»;

17) у ст. 31 додатково зазначено, що за особливим порядком державна реєстрація прав на об’єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року здійснюється, якщо вони розташовані лише на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку;

18) додана нова стаття 311 щодо реєстраційних дій на підставі рішень суду. Згідно з цим положенням Державна судова адміністрація України у день набрання рішенням суду законної сили, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення. Такі рішення суду буде реєструвати виключно державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах із суб’єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі за місцезнаходженням відповідного майна.

6 жовтня 2016 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» № 5067, який на час складання цього аналізу готується до підпису Президентом (далі — законопроект 5067), тому аналіз має попередній характер.Законопроект має багато косметичних правок, а також містить норми, що не стосуються прямо державних реєстраторів, про які не будемо зазначати. Отже, аналізуємо головні положення, що стосуються державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців, громадських формувань.КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕІ. У Законі «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно зі змінами відповідно до законопроекту 5067:відмінено принцип екстериторіальності для нотаріусів (у інших державних реєстраторів його й не було), але лише для реєстраційних дій, що не пов’язані з вчиненням нотаріальної дії, адже залишився незмінним абз. 5 ч. 5 ст. 3 цього Закону: «Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію» (п. 5 ст. 3);відповідно до ст. 7 розширено повноваження Міністерства юстиції України, а саме додатково зазначено: здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав в формі моніторингу реєстраційних дій, та приймає рішення, передбачені ст. 371 цього Закону. Крім того, Міністерство юстиції України отримує право на тимчасове блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб’єктів реєстрації. Також Міністерство юстиції України відтепер надає узагальнені роз’яснення щодо застосування законодавства з питань державної реєстрації прав;серед повноважень територіальних органів Міністерства юстиції України видалено положення щодо права на здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, але залишено право на прийняття рішень про тимчасове блокування доступу державних реєстраторів, уповноважених осіб суб’єктів державної реєстрації прав, до Державного реєстру прав у випадках, передбачених цим Законом (ст. 8);зазначено, що зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад, міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, за місцезнаходженням відповідного майна (ч. 1 ст. 9);у ч. 3 ст. 10 виписано більш чітко про необхідність (обов’язок) запитувати документи від органів, що здійснювали державну реєстрацію до 01.01.2013 року, якщо відсутні відомості в електронних реєстрах, до яких нотаріус має доступ. Тобто у разі відсутності даних у РПВН, навіть при наявності штампу БТІ на правовстановлюючому документі, необхідний запит до БТІ. Додано ще електронні реєстри, обов’язкові до використання, а саме Єдиний реєстр дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також реєстратор використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; у ст. 14 додана така підстава для закриття розділу, як державна реєстрація права власності на новостворений об’єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об’єкт незавершеного будівництва;до ч. 1 ст. 16 додано, що у базі даних заяв також реєструються рішення судів, заяви власників об’єктів нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій, рішення судів про скасування відповідних рішень судів, заяви власників об’єктів нерухомого майна про відкликання власних заяв про заборону вчинення реєстраційних дій;відповідно до ст. 17 з дня набуття чинності цим Законом реєстраційна справа буде формуватись не тільки в паперовому, а й в електронному вигляді. Відтепер маємо положення, що дозволяє не друкувати документи, що були сформовані під час вчинення реєстраційної дії. Документи, які підлягають поверненню заявнику, зберігаються в реєстраційній справі в формі електронних копій документів, виготовлених шляхом сканування під час проведення реєстраційних дій;у ст. 18 більш детально розписано етапи проведення державної реєстрації, але не суттєві зміни, окрім того, що тепер за результатами державної реєстрації формується не інформація, а витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; у ст. 19 виключено строк у 14 днів для реєстрації права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс. Державна реєстрація обтяжень, іпотек речових прав проводиться у строк, що не перевищує двох робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав (раніше — у строк, що не перевищує 24 години).Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії нотаріусом проводиться невідкладно після завершення нотаріальної дії, але не пізніше строків, встановлених абзацом першим та другим цієї частини (тобто 5 днів для прав власності та інших речових прав (крім іпотеки) та 2 дня для обтяжень, іпотек). Тепер нотаріус має право провести реєстраційну дію тоді, коли це зручно, але не пізніше вказаних строків.Внесення змін до записів Державного реєстру прав, надання інформації з Державного реєстру прав у паперовій формі здійснюються у строк, що не перевищує одного робочого дня з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.Зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав, внесення запису про скасування рішення державного реєстратора здійснюються у строк, що не перевищує 2 годин з часу реєстрації відповідної заяви/рішення суду в Державному реєстрі прав.Вимогу, що забороняється видавати заявнику документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав у строки, менші ніж ті, з урахуванням яких ним сплачено адміністративний збір за державну реєстрацію прав відповідно до ч. 1 ст. 34 цього Закону, перенесено до ст. 21 цього Закону;до ст. 20 додано, що у разі коли оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови ідентифікації заявника (фізичної або юридичної особи) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи. Увага! Про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об’єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву. При цьому Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об’єкта нерухомого майна про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень;згідно зі ст. 21 рішення державного реєстратора, витяги з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав надаються в електронній та (за бажанням заявника) в паперовій формі, не раніше строку, за який сплачено адміністративний збір. Це не стосується державної реєстрації після вчинення нотаріальної дії, адже на цей випадок встановлено єдиний адміністративний збір за строк до п’яти днів, документи можна видавати одразу після вчинення реєстраційної дії;у ст. 24 додано три нові підстави, що дозволяють реєстрацію права власності, інших речових прав, у випадку наявності обтяжень, а саме у разі: державної реєстрації інших обтяжень речових прав на нерухоме майно;державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна — у разі коли обтяженням є заборона відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі договору, або податкова застава;державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину;відповідно до ст. 25 зупинення державної реєстрації прав може бути не тільки на підставі рішення суду, а й на підставі заяви власника об’єкта нерухомого майна про заборону дій щодо його об’єкта. Про зупинення реєстраційних дій на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об’єкта нерухомого майна. Рішення суду або заява власника об’єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав;у ст. 26 виписали, що у разі визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, та у разі зміни суб’єкта управління об’єктами державної власності такі зміни реєструються через процедуру внесення змін (не через виникнення, перехід, припинення). Заявником для внесення змін може бути також обтяжував;у ст. 28 по-іншому виписана норма про державну реєстрацію права користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав. Державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із ст. 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.Крім того, державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов’язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, а саме:«3. З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:а)земельні ділянки:на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;б)всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.4. У державній власності залишаються:а)розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності;які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;які належать до земель оборони;б)земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;в)землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіо­активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;г)усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу»;у ст. 31 додатково зазначено, що за особливим порядком державна реєстрація прав на об’єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року здійснюється, якщо вони розташовані лише на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку;додана нова стаття 311 щодо реєстраційних дій на підставі рішень суду. Згідно з цим положенням Державна судова адміністрація України у день набрання рішенням суду законної сили, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення. Такі рішення суду буде реєструвати виключно державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах із суб’єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі за місцезнаходженням відповідного майна.

1 січня 2015 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 722 «Деякі питання надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження», прийнята 24.12.2014. Цією постановою затверджені два порядки:

Порядок доступу посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки, нотаріусів, адвокатів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — Порядок доступу до ДРРП);

Порядок надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — Порядок надання інформації з ДРРП); а попередній Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.013 № 868) втратив чинність.

Перше, на що необхідно звернути увагу, що саме (які відносини, яку сферу) регулюють наведені два Порядки.

Так, згідно з п. 1 Порядку доступу до ДРРП цей Порядок визначає умови та підстави безпосереднього доступу посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки, нотаріусів, адвокатів (далі — користувачі) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав), Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек (далі — реєстри) у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, а також механізм користування ними.

Абзац 2 п. 8 вказаного Порядку наголошує: «Забороняється надавати іншим особам за їх зверненням інформацію, отриману відповідно до цього Порядку, крім випадків, установлених законом».

А ось як встановлюється сфера регулювання Порядку надання інформації з ДРРП: «Цей Порядок визначає механізм надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Дія цього Порядку не поширюється на надання витягу з Державного реєстру прав під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і під час взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, які здійснюються відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (Офіційний вісник України, 2013, № 96, ст. 3549), а також на отримання посадовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки, нотаріусами, адвокатами інформації з Державного реєстру прав у зв’язку зі здійсненням ними повноважень, визначених законом.» (п. 1 Порядку).

Таким чином, Порядок доступу до ДРРП регулює отримання нотаріусами інформації, необхідної для здійснення ними діяльності — вчинення нотаріальної дії. Ця інформація є, так би мовити, «внутрішньою»: нотаріус отримує її за власним запитом і залишає у відповідній справі.

Натомість Порядок надання інформації з ДРРП встановлює процедуру надання інформації фізичним та юридичним особам для їх особистих цілей, за їх особистою заявою. В цьому випадку інформація отримується уповноваженою особою не у зв’язку зі здійсненням своєї діяльності, не за власною ініціативою. І тут міститься принципово новий підхід до повноважень нотаріусів — нотаріуси отримали право надавати інформацію з ДРРП за заявами осіб, без прив’язки до вчинення нотаріальних дій.

Розглянемо детальніше кожен з названих нормативно-правових актів.

1. Введення в дію Порядку доступу посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки, нотаріусів, адвокатів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спричинило в нотаріальній спільноті чимало дискусій з приводу того, які документи з ДРРП повинен формувати нотаріус під час посвідчення договорів.

Так, згідно з раніше діючими (до 01.01.2015) нормативно-правовими актами нотаріус в результаті здійснення пошуків, необхідних для вчинення нотаріальної дії, формував такі документи у ДРРП:

АЛЕКСАНДР БЕГИЧЕВ,
кандидат юридических наук, доцент кафедры адвокатуры и нотариата Московского государственного юридического университета им. О.Е. Кутафина
ОСОБЕННОСТИ ЗАКОНОДАТЕЛЬНОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ПРЕДВАРИТЕЛЬНОГО (ДОСУДЕБНОГО) ОБЕСПЕЧЕНИЯ ДОКАЗАТЕЛЬСТВ В ЗАРУБЕЖНОМ ПРАВЕ
Современный этап развития российского общества связан с приоритетом защиты общечеловеческих ценностей и характеризуется изменением функций российских судов. Ориентация действующего гражданского и арбитражного процессов на усиление состязательности сторон и их процессуальной активности потребовала пересмотра многих проблем, возникающих при установлении обстоятельств по гражданским и арбитражным делам, связанных с доказательственным правом. Для всестороннего и объективного рассмотрения дела суд обязан способствовать заинтересованным лицам в закреплении доказательств. До возбуждения дела в суде таким правом обладают нотариусы.
Совершение нотариального действия по обеспечению доказательств направлено на закрепление фактов и обстоятельств, необходимых гражданам и юридическим лицам в будущем для защиты их прав в суде. В случае спора в суде нотариально удостоверенное обеспечение доказательств облегчает заинтересованной стороне отстаивание своих прав и законных интересов.
Для того чтобы определить границы возможного развития института предварительного (досудебного) обеспечения доказательств в России, рассмотрим, как данный институт представлен в законодательстве иностранных государств.
Гражданско-процессуальное и арбитражное законодательство любого иностранного государства имеет свою специфику, которая обусловлена историческими, национальными и культурными традициями, особенностями политического устройства общества и другими факторами. Такая специфика проявляется как в содержании основных гражданско-правовых институтов, так и в правоприменительной деятельности отдельных субъектов, в том числе связанной с процессом доказывания.
Отдельные положения о предварительном обеспечении доказательств также можно обнаружить в гражданском процессе зарубежных стран как англосаксонской, так и романо-германской правовых семей. При этом порядок обеспечения специфичен для каждой правовой системы, поскольку объем и содержание его юридической регламентации различны.
К примеру, в Англии «распространенной формой обеспечения доказательств является аффидевит — письменные показания под присягой» . Аффидевит составляется стороной под присягой и заверяется специальным уполномоченным лицом, которым зачастую выступает государственный нотариус, что похоже на российское обеспечение доказательств нотариусом до возбуждения дела в суде .
Право подтвердить показания есть также у комиссара по приведению к присяге, практикующего солиситора, судьи местного суда, окружного и мирового судьи и др. Аналогичным образом аффидевит используется и в других странах англосаксонской правовой семьи.
В США процедура предварительного обеспечения доказательств урегулирована в ст. 27 Федеральных Правил Гражданского Процесса. Данная норма уполномочивает судей первой инстанции по ходатайству потенциальных участников гражданского процесса обеспечить последних механизмами раскрытия доказательств с целью предотвращения вынесения неправосудного решения (failure of justice) либо затягивания судебного разбирательства.
Как указывает В.К. Пучинский, такое ходатайство должно содержать характеристику спора и отношение к нему заявителя. Кроме того, в нем необходимо указать, почему невозможно немедленно возбудить дело, факты, которые нужно выяснить, и мотивы, объясняющие целесообразность быстрых действий. В ходатайстве должны быть приведены контактная информация вероятных участников процесса и допрашиваемых лиц, а также суть ожидаемых показаний .
Кроме того, для упрощения процедуры обеспечения доказательств американские суды выдают приказ об их обеспечении (preservation order). Поскольку в федеральном законодательстве нет специальных норм, регулирующих процедуру выдачи данного вида приказа, соответствующие правила были выработаны в рамках права справедливости (equity law) на уровне судебной практики штатов, а также комментариев юристов.

У попередньому номері журналу «Мала енциклопедія нотаріуса» опубліковано статтю щодо оподаткування об’єкта житлової нерухомості, який є робочим місцем нотаріуса. Автор статті подав скаргу на незаконне рішення податкової про нарахування податку нотаріусу в зв’язку з використанням житла для розміщення робочого місця нотаріуса.

Скаргу було подано до органів доходів і зборів області. За результатами розгляду скарги було прийнято позитивне рішення для платника податків. Хоча сам податок у нашому випадку не великий, але перемога дуже значуща для нотаріуса, оскільки органи Міндоходів визнали, що діяльність нотаріуса не прирівнюється до підприємницької навіть у розрізі Податкового кодексу. Така офіційна позиція податківців дуже корисна для нас, оскільки ми можемо оперувати цим рішенням при взаємовідносинах не тільки з представниками Міндоходів, а і з різними фондами, які, на жаль, також нас прирівнюють до підприємців.

Попередній договір у цивільному обігу знайшов своє відображення у Цивільному кодексі України 2003 року. Саме ч. 1 ст. 635 цього Кодексу передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Отже, предметом попереднього договору є саме укладання у майбутньому основного договору на умовах та у строки, визначені попереднім договором. Разом з тим на практиці нотаріуси не завжди правильно визначають предмет такого договору, зазначаючи в його тексті: «Продавець зобов’язується продати, а покупець купити строк до —- року —- майно». Між тим вказане формулювання характеризує предмет іншого договору, тобто договору купівлі-продажу, що випливає зі змісту ст. 655 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Визначаючи ж предмет попереднього договору, сторони повинні керуватися саме ст. 635 ЦК України. Тобто в предметі такого договору зазначається: «Ми, сторони, зобов’язуємось у майбутньому, в строк до 18-00 години … дві тисячі чотирнадцятого року, укласти договір купівлі-продажу нерухомості (основний договір) у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим договором».

Істотною умовою попереднього договору є строк укладання основного договору, який повинен бути зазначений у попередньому договорі. Що стосується правовідношень між суб’єктами господарювання, які регулюються Господарським кодексом України (далі — ГК України), то згідно зі ст. 182 цього Кодексу, строк, в який має бути укладено основний договір, не може перевищувати одного року. Варто також зауважити, що ця стаття ГК України передбачила можливість звернення до суду про примушення укладання основного договору, якщо одна зі сторін, одержавши проект основного договору, ухиляється від його укладання.

У попередньому договорі повинні міститися умови про предмет основного договору, а також інші умови, за якими сторони вже досягли згоди, а саме: про ціну, порядок передачі об’єкта, місце та час нотаріального оформлення договору, порядок несення витрат, пов’язаних з нотаріальним посвідченням основного договору і т. ін.

Чи може посвідчуватись такий договір без підтвердження права власності на нерухоме майно особи, яка буде здійснювати у подальшому продаж цього майна?

Попередній договір являє собою організаційну угоду, яка не впливає на правовий режим майна, яке буде предметом основного договору. У зв’язку з цим укладання попереднього договору щодо чужого майна, майбутнього або іншого майна, на яке сторона не володіє необхідним юридичним титулом, не призводить до його нікчемності. Навпаки, конструкція попереднього договору розрахована саме на такі випадки та сприяє швидкому входженню майна в цивільний правообіг.

Якщо припустити, що нотаріус при посвідченні попереднього договору повинен вимагати всі документи, які необхідні при укладанні основного договору, то тоді втрачається сенс попереднього договору. Адже на практиці необхідність укладання попередніх договорів і виникає у разі, якщо з якихось причин основний договір не може бути укладено у цей час (не оформлена спадщина, не одержані документи про право власності на новозбудоване майно тощо). Тобто, якщо нотаріусу надаються всі документи, необхідні для укладання основного договору, то логічно було б посвідчити не попередній, а основний договір.

Чи потрібно при посвідченні цього договору вимагати згоди подружжя як з боку Продавця, так і з боку Покупця?

ІРИНА САЯПІНА,
приватний нотаріус Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області
СПАДКУВАННЯ ПРАВА ОРЕНДИ ТА ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ПРАВ ОРЕНДОДАВЦЯ
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про оренду землі» (далі — Закон) орендар набуває право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Стаття 7 Закону передбачає перехід права на оренду земельної ділянки у разі смерті фізичної особи — орендаря, а також перехід права на оренду земельної ділянки у випадку зміни власника житлового будинку, будівлі або споруди на підставі цивільно-правового договору або спадкування.
Отже, згідно з ч. 1 ст. 7 Закону право оренди земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи — орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців — до осіб, які використовували цю земельну ді­лянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Норма статті вказує на припинення права оренди у попереднього власника нерухомості, відмінної від земельної ділянки, і виникнення цього права у нового власника цієї нерухомості.
Підставою для укладання договору оренди земельної ділянки з новим власником житлового будинку, будівлі або споруди на тих самих умовах, що мав попередній орендар, має бути відповідний цивільно-правовий договір. Такий висновок зроблено шляхом застосування аналогії, а саме ч. 2 ст. 6 Закону, яка вказує як підставу для укладання договору оренди у разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах результати аукціону.
Враховуючи вищевказане підставою

Головне управління юстиції в Харківській області
УЗАГАЛЬНЕННЯ
нотаріальної практики щодо посвідчення довіреностей
Це узагальнення проведено на виконання плану роботи Головного управління юстиції в Харківській області за наслідками вчинення нотаріальних дій нотаріусами Харківської області, а саме – посвідчення довіреностей.
У ході проведення узагальнення нотаріальної практики встановлено, що нотаріуси області в цілому дотримуються вимог чинного законодавства при посвідченні довіреностей. У той же час, узагальнення виявило наявність у практиці нотаріусів деяких спірних питань, а також недоліків та порушень норм закону з боку нотаріусів.
*** Зокрема, одним з найважливіших питань при вчиненні даного виду правочинів є чітке визначення юридичних дій, які належить учинити представникові, як того потребує п. 146 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Так, мають місце випадки, коли нотаріуси посвідчують довіреності з такими повноваженнями: «Бути моїм представником в усіх підприємствах, установах та організаціях, всіх форм власності, незалежно від їх підпорядкування та галузевої належності… при вирішенні будь-яких питань, що мене стосуватимуться, зокрема: робити від мого імені заяви, подавати та отримувати належні мені довідки та документи, отримувати дублікати документів, розписуватися за мене». Вбачається, що посвідчення таких довіреностей не повинно мати місце у практиці нотаріусів, оскільки неконкретне визначення повноважень представника тягне за собою неод­нозначне тлумачення довіреності, проблеми при виконанні представником наданих довірителем повноважень, виникнення судових спорів та породжує скарги громадян на дії нотаріусів.
*** При посвідченні нотаріусами довіреностей від імені юридичних осіб нотаріус, згідно ст. 44 Закону України «Про нотаріат» та п. 41 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, перевіряє цивільну правоздатність та дієздатність юридичної особи. Зокрема, нотаріус зобов’язаний ознайомитись з установчими документами, свідоцтвом про державну реєстрацію та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності та дієздатності цієї особи; при цьому копії зазначених документів залишаються в справах нотаріуса. В той же час, трапляються випадки, коли цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи перевіряються не за оригіналами документів юридичної особи, а за їх нотаріально засвідченими копіями, в деяких випадках до екземпляра довіреності не долучаються копії документів, а лише робиться службова відмітка про їх перевірку, не витребовуються витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
*** Деякі нотаріуси підключені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців та отримують витяги для вчинення нотаріальних дій з юридичними особами особисто, підписуючи та скріплюючи ці Витяги печаткою нотаріуса. Однак слід зазначити наступне: відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року № 755 IV, форма Витягу та довідки з Єдиного державного реєстру встановлюється спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Витяг або довідка з Єдиного державного реєстру підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою. Згідно ст. 1 зазначеного вище Закону, державним реєстратором є посадова особа, яка відповідно до цього Закону від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Наказом Держкомпідприємництва «Про доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 22.07.2008 року за № 95 визначено, що споживачами інформації з Єдиного державного реєстру серед інших є особи, які при виконанні службових обов’язків потребують інформацію із Єдиного державного реєстру, в тому числі нотаріуси, але цей наказ не пройшов реєстрацію у Міністерстві юстиції України, як передбачено Указом Президента України від 03.10.1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Листом від 10.01.2009 р. № 24-7/2 Мін’юст запропонував Держкомпідприємництву скасувати наказ та відкликати його з місць застосування.
Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що нотаріуси, відповідно до чинного законодавства не мають повноважень щодо підписання та скріплення власною печаткою Витягів з Єдиного державного реєстру, оскільки вони не є державними реєстраторами.
*** Досить часто нотаріусами посвідчуються довіреності фізичних осіб – підприємців з наступними повноваженнями: «на ведення їх підприємницької діяльності», «з питань підприємницької діяльності», «з усіх без винятку питань, пов’язаних зі здійсненням та припиненням підприємницької діяльності». Вважаємо, що в посвідченні таких довіреностей нотаріус повинен відмовити. Так, згідно ст. 42, 43 Господарського кодексу України – підприєм­ницька діяльність здійснюється самостійно та особисто фізичною особою – підприємцем. Це не позбавляє можливості нотаріуса посвідчити довіреність на здійснення окремих, чітко визначених юридичних дій (наприклад, на представництво в банківській установі щодо розпорядження грошима на рахунках, представництво перед податковими та іншими органами щодо одержання ліцензій, патентів, дозволів, здачі звітів та ін.).
*** Встановлені випадки посвідчення безвідкличних довіреностей на розпорядження транспортними засобами та нерухомим майном. Слід нагадати, що видача безвідкличної довіреності – це виключення, а не загальне правило. У ч. 4 ст. 249 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що таку довіреність може бути видано лише у випадках, передбачених законом. Тому особа, яка звертається до нотаріуса, не може обирати вид довіреності – відклична вона або безвідклична на свій розсуд, оскільки посвідчення безвідкличної довіреності можливе лише у випадках, коли це передбачено безпосередньо законом. Так, на сьогоднішній день видача безвідкличних довіреностей передбачена лише ч. 3 ст. 10 Закону України «Про фінансово кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а саме: забудовник має право, на час дії договору доручення з відкладальними умовами, надати безвідкличну довіреність управителю на право делегування третім особам функцій забудовника у разі порушення умов договору з управителем.
*** У порушення вимог пункту ч. 4 статті 720 Цивільного кодексу України нотаріусами посвідчуються довіреності на дарування майна без зазначення ім’я обдаровуваного.
*** В ході узагальнення було встановлено, що іноді нотаріуси, при посвідченні довіреності з одночасним перекладом нотаріусом на іншу мову не дотримуються вимог п. 266 Інструкції, а саме: підпис довірителя розміщений тільки під текстом довіреності, викладеним українською мовою; нотаріусом вчиняється декілька посвідчувальних написів; та інше. Згідно з вимогами чинного законодавства нотаріусом, у разі посвідчення довіреності з одночасним перекладом тексту документа, текст документа й перекладу викладається на одному аркуші. На лівому боці аркуша вміщується текст документа українською мовою, а переклад – на правому. Під українським та іноземними текстами нотаріусом вчиняється один посвідчувальний напис україн­ською мовою про посвідчення документа. Одночасно у посвідчувальному написі зазначається про засвідчення вірності зробленого нотаріусом перекладу. При цьому нотаріус вчиняє один посвідчувальний напис, використовуючи форми № 48 та № 69 додатку 7 до Правил ведення нотаріального діловодства. Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер.
*** Ст. 240 Цивільного Кодексу України передбачає, що представник зобов’язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо таке право надано представникові довірителем. В порушення п. 153 Інструкції деякі нотаріуси, посвідчуючи довіреності в порядку передоручення, надають заміснику більше прав, ніж їх передано представнику за основною довіреністю; строк довіреності, посвідченої в порядку передоручення, іноді перевищує строк основної довіреності, що є неприпустимим; не всі нотаріуси роз’яснюють представнику довірителя зміст ст. 240 Цивільного кодексу України.
*** Крім того, з метою формування єдиної практики, вважаємо за необхідне розглянути питання скасування довіреності.
Так, особа, яка видала довіреність (за винятком безвідкличної довіреності), має право у будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видана, може від неї відмовитись. Єдиної форми заяви щодо скасування довіреності немає, тому при вирішенні даного питання слід виходити з того, що довіреність є одностороннім правочином, а у відповідності до ст. 214 Цивільного кодексу України відмова від правочину вчиняється у тій самій формі, що й сам правочин.
Особа, яка видала довіреність і згодом її скасувала, у відповідності до ст. 249 Цивільного кодексу України повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Після припинення довіреності представник зобов’язаний повернути довіреність особі, яку він представляє. На прохання особи, яка скасувала довіреність, дане повідом­лення може бути відповідно оформлене нотаріусом шляхом передачі заяви про скасування довіреності у порядку ст. 84 Закону України «Про нотаріат».
Згідно п. 154 Інструкції, нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса (у державному нотаріальному архіві), і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Якщо особа, яка видала довіреність, надасть свій примірник довіреності, то напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса (в державному нотаріальному архіві).
Довіритель має право звернутися до будь-якого нотаріуса з проханням про скасування раніше виданої довіреності. Така заява адресується нотаріусу, що посвідчив довіреність, і надсилається на його (нотаріуса) адресу довірителем. З метою забезпечення якомога швидкого надходження відповідної інформації до нотаріуса, що посвідчив довіреність, можливо, щоб сам нотаріус, який засвідчив підпис довірителя на повідомленні про скасування довіреності, відправив її адресату. Оригінал заяви про скасування довіреності надсилається нотаріусу, який посвідчив довіреність. Відомості про скасування довіреності підлягають обов’язковій реєстрації у Єдиному реєстрі довіреностей. При внесенні відповідних записів до електронних реєстрів Міністерства юстиції нотаріус не вчиняє нотаріальної дії, а виконує функції реєстратора. Згідно п. 2.3. Положення про Єдиний реєстр довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 року № 115/5, заява про припинення дії довіреності подається довірителем, а також іншими особами, які мають підтверджуючі документи щодо відомостей, передбачених частиною 1 статті 248 Цивільного кодексу України. Зразок та форма такої заяви Міністерством юстиції не встановлені. Оскільки нотаріальне засвідчення підпису на такій заяві нотаріусом не передбачено, то можливо встановлення особи довірителя та справжності його підпису з реєстрацією такої заяви за книгою вхідної кореспонденції. На підставі вищезазначеної заяви, нотаріус, що її одержав, вносить інформацію про скасування довіреності до Єдиного реєстру довіреностей. Доцільно, хоча це і не передбачено законодавством, надсилати на адресу нотаріуса, що посвідчив довіреність, копії витягу про скасування довіреності.
*** Досить часто перед нотаріусами стає питання можливості видачі довіреності від імені кількох осіб.
Законом України «Про нотаріат» передбачена можливість видачі довіреності кількома особами. Законодавство не містить чіткої заборони посвідчення таких довіреностей, а положення п. 146 Інструкції не можна трактувати як можливість існування лише одного довірителя в одній довіреності. Термін «однією особою» має пояснення в ч. 3. ст. 202 Цивільного кодексу України, згідно якої одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. У той же час не можна стверджувати, що видача довіреності від кількох осіб можлива в будь-яких випадках; право на видачу спільної довіреності слід залишити учасникам спільної власності. Характерним прикладом можливості посвідчення такої довіреності є видача довіреності на продаж автомобілю, отриманого у спадщину двома спадкоємцями, або на продаж квартири, отриманої в результаті приватизації у спільну сумісну власність кількома співвласниками, або на розпорядження майном, що зареєстроване за подружжям на праві спільної сумісної власності. До речі, необхідність видачі спільної довіреності прямо зазначена в деяких нормах цивільного законодавства. Так, ч. 2 ст. 1135 ЦКУ передбачено, що «у відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками…».
*** Методичною радою вивчене питання щодо отримання дублікату довіреності повіреною особою. Так, згідно п. 29 Інструкції дублікат довіреності може отримати особа «… щодо якої вчинялася нотаріальна дія». Відповідно до ст. 53 Закону України «Про нотаріат», у разі втрати документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, у тому числі щодо яких вчинялася нотаріальна дія, видається дублікат втраченого документа. На вимогу ст. 42 Закону України «Про нотаріат» нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення даної нотаріальної дії (видачі дублікату довіреності). При цьому, це питання вирішується в кожному випадку індивідуально, з урахуванням конкретних обставин, виду довіреності, осіб, що звернулися за отриманням дублікату, тощо. Не виключається можливість застосування права нотаріуса витребовувати додаткові відомості або документи від фізичних та юридичних осіб. Зокрема, на виконання цієї вимоги нотаріус може направити рекомендованого листа довірителю (з повідомленням про його вручення) щодо підтвердження факту втрати оригіналу довіреності. Після отримання відомостей від довірителя про втрату оригіналу довіреності та відсутності його заперечень, дана нотаріальна дія може бути вчинена.
На підставі проведеного узагальнення вбачається, що більшість нотаріусів при посвідченні довіреностей дотримуються вимог чинного законодавства. У той же час, окремі факти свідчать про наявність у деяких нотаріусів поверхневого, недостатнього знання інституту представництва; неповного аналізу суті та правових наслідків окремих правочинів даного виду; неналежної оцінки документів, що надаються для посвідчення довіреності.
Сподіваємось, що проведене узагальнення поряд з постійним самонавчанням та аналізом норм чинного законодавства і змін до нього сприятимуть підвищенню якості нотаріальних дій, що запобігатиме виникненню судових спорів та надходженню обґрунтованих скарг.

 МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001
Тел.: +380 44 278­37­23, факс: +380 44 271­17­83
Е­mail: themis@minjust.gov.ua

http://www.minjust.gov.ua

Код ЄДРПОУ 00015622

27.01.2015 № 16-32/111
На № _______________

 

[Щодо переліку платних дій з реєстрів]

Головним управлінням юстиції в областях та м. Києві

 

Міністерство юстиції України доводить до відома, що відповідно до статті 29 Бюджетного кодексу України із змінами, внесеними Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», починаючи з 01 січня 2015 року до доходів Державного бюджету України належать плата за надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, а також плата за одержання інформації з інших державних реєстрів, держателем яких є центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Вищезазначені надходження зараховуються до державного бюджету за кодом доходів 22012700 «Плата за надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, за одержання інформації з інших державних реєстрів, держателем яких є центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Перерахування коштів за одержання інформації з вищезазначених реєстрів необхідно здійснювати згідно переліку (додається) за реквізитами, що зазначені на офіційному веб-сайті Державної казначейської служби України в розділі «територіальні органи», «реквізити рахунків» за кодом доходів 22012700.

Начальникам головних управлінь юстиції в областях та місті Києві інформацію про реквізити для перерахування коштів терміново довести до відома реєстраційних служб районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міжрайонних, міськрайонних управлінь юстиції, державних нотаріальних контор та архівів, приватних нотаріусів.

Додаток: на 3 арк.

Заступник Міністра —
керівник апарату                                                          О.П. Іванченко

Додаток

до листа Міністерства юстиції України
від «27» січня 2015 року № 16­32/111

ПЕРЕЛІК ПЛАТНИХ ДІЙ З РЕЄСТРІВ

Назва реєстру	Назва платної дії	Тариф/ розмір плати, грн.	Код платної послуги	Скорочене найменування послуги
1	2	3	4	5
Державний реєстр актів цивільного стану громадян	за видачу витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян	73,00	41	Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян
Єдина база даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство	за пошук у Єдиній базі даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, з видачею скороченого витягу	170,00	50	Скорочений витяг з ЄБДППБ
	за пошук у Єдиній базі даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, з видачею повного витягу	221.00	51	Повний витяг з ЄБДППБ
Єдиний реєстр громадських формувань	за пошук у Єдиному реєстрі громадських формувань інформації з видачею про це скороченого витягу	34,00	44	Скорочений витяг з ЄРГФ
	за пошук у Єдиному реєстрі громадських формувань інформації з видачею про це повного витягу (за кожний запис про громадське формування)	17,00	45	Повний витяг з ЄРГФ
	за пошук у Єдиному реєстрі громадських формувань інформації з видачею про це деталізованого витягу	55,25	46	Деталізований витяг з ЄРГФ
Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності	за видачу повного витягу з Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності	84,00	35	Повний витяг з Державного реєстру ДЗМІ та ІА
	за видачу скороченого витягу з Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності	17,00	36	Скорочений витяг з Державного реєстру ДЗМІ та ІА
Державний реєстр обтяжень рухомого майна	за внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису, змін і додаткових відомостей до запису	34	11	Реєстрація/зміна обтяження рухомого майна
	за видачу витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна	34	13	Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна
Єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів	за видачу скороченого витягу з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів	1,50	48	Скорочений витяг з ЄРНБ
Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень	за отримання скороченого витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень	25,00	38	Скорочений витяг з ЄДРВП
	за отримання повного витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень	35,00	39	Повний витяг з ЄДРВП
Спадковий реєстр	за формування у Спадковому реєстрі одного реєстраційного запису про посвідчення заповіту, змін до нього, скасування заповіту, видачу дубліката з видачею відповідного витягу	68,00	15	Реєстрація/зміна/ скасування/дублікат заповіту
	за формування у Спадковому реєстрі одного реєстраційного запису про посвідчення спадкового договору, змін до нього, розірвання спадкового договору, видачу дубліката з видачею відповідного витягу	51,00	16	Реєстрація/дублікат/зміни/розірвання спадкового договору
	за формування у Спадковому реєстрі одного реєстраційного запису про видачу свідоцтва про право на спадщину або його дубліката з видачею про це відповідного витягу	51,00	16	Реєстрація/дублікат свідоцтва про право на спадщину
	за проведення перевірки інформації про наявність або відсутність посвідченого заповіту і спадкового договору або заведеної спадкової справи та виданих свідоцтв про право на спадщину з видачею витягу або інформаційної довідки	51,00	17	Витяг/Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру
Єдиний реєстр довіреностей	за реєстрацію однієї довіреності (у тому числі дубліката довіреності) в Єдиному реєстрі довіреностей з видачею про це витягу	34,00	30	Реєстрація довіреності в ЄРД
	за перевірку справжності довіреності (у тому числі дубліката довіреності) за даними Єдиного реєстру довіреностей, не пов’язану з вчиненням нотаріальних дій, з видачею про це повного витягу	34,00	31	Повний витяг з Єдиного реєстру довіреностей
	за перевірку справжності довіреності (у тому числі дубліката довіреності) за даними Єдиного реєстру довіреностей, не пов’язану з вчиненням нотаріальних дій, з видачею про це скороченого витягу	25,50	32	Скорочений витяг з Єдиного реєстру довіреностей
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно	за надання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно	120,00	52	Витяг з Державного реє­стру прав
	за здійснення під час вчинення нотаріальної дії одного пошуку нотаріусами відомостей про зареєстровані речові права, їх обтяження на об’єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно	68,00	54	Пошук нотаріусами відомостей у Державному реєстрі прав
	за здійснення одного пошуку банками інформації про іпотеку, обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно	68,00	55	Пошук банками інформації у Державному реєстрі прав
	за надання інформаційної довідки в паперовій формі за зверненням фізичних та юридичних осіб з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно	34,00		Інформаційна довідка з Державного реє­стру прав
	за надання інформаційної довідки у паперовій формі за заявою власника (співвласника) квартири, житлового чи нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у разі створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (асоціації власників житлових будинків, якщо їй делеговані повноваження з управління неподільним та загальним майном відповідного житлового комплексу) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно	170,00		Інформаційна довідка з Державного реє­стру прав
	за надання інформації шляхом безпосереднього доступу нотаріусів та адвокатів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно	51,00		Безпосередній доступ до Державного реєстру прав

 

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України
МОБІЛІЗАЦІЯ: ЩО НОВОГО ДЛЯ НОТАРІУСА?
Уже п’ятий місяць ситуація у нашій країні є напруженою. Одним із проявів цього є оголошення мобілізації. Людей призвали до лав армії з метою проведення АТО. Не стали виключенням і працівники нотаріуса. Є серед призваних у зв’язку з мобілізацією і самі нотаріуси.
Останні місяці наші законотворці удосконалювали законодавство, пов’язане з мобілізацією працівників. Спочатку це був Закон № 1169 . А сьогодні це Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 № 1275-VII (далі — Закон № 1275). А тепер проаналізуємо останні нововведення, що зачеплять діяльність нотаріуса.
І. МОБІЛІЗОВАНО НОТАРІУСА: ЯК ПЛАТИТИ ПОДАТКИ ТА ЗВІТУВАТИ?
1. ПДФО та єдиний внесок з нотаріальної діяльності
Завдяки змінам, унесеним Законом № 1275, з’явилися нові п. 25 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі — ПК) та п. 92 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 .
Так, зміни до ПК передбачають, що нотаріуси як самозайняті особи на весь період військової служби звільняються від обов’язку нарахування, сплати й подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) зі своєї діяльності.
Зміни до Закону № 2464 також передбачають звільнення нотаріусів від своїх обов’язків щодо сплати та звітування з єдиного внеску, що передбачено ч. 2 ст. 6 Закону № 2464. Це не стосується нотаріусів, які є роботодавцями (звітність щодо доходів найманих працівників потрібно подавати, про це далі).
Таке звільнення діє для нотаріусів, яких призвано на військову службу під час мобілізації або залучено до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими у воєнний час. Звільняючі норми діють з першого дня мобілізації і протягом усього особливого періоду. Мобілізація розпочата 18.03.2014 (з дня набрання чинності Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 303/2014; далі — Указ № 303).
А тому, якщо нотаріуса було мобілізовано протягом березня–травня, то на період його мобілізації діє звільнення від подачі звітності на нарахування та сплату ПДФО і єдиного внеску з доходів нотаріуса.
На жаль, фактично для нотаріуса ця норма нічого нового не привнесе, бо ПДФО та єдиний внесок і так ні з чого буде платити (нотаріус не отримує доходи від нотаріальної діяльності, бо служить в армії). А щодо подання декларації з ПДФО та форми № Д5 з єдиного внеску, то нотаріус звітує раз на рік (до 1 травня), і за 2014 рік звітувати потрібно буде у 2015 році. Тож навряд чи норма буде застосована, звичайно, якщо ситуація з мобілізацією не затягнеться до наступного року.
Якщо ж доведеться-таки застосовувати звільняючу норму, то підставою для такого звільнення буде:
заява самозайнятої особи (у довільній формі);
копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період.
Ці документи нотаріус має подати до органу доходів і зборів за місцем своєї податкової реєстрації протягом 10 днів після демобілізації.
Якщо демобілізований нотаріус перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв’язку з виконанням обов’язків під час мобілізації, в особливий період, заяву і копію військового квитка (копію іншого документа) потрібно подати протягом 10 днів після закінчення лікування (реабілітації).

ВОЛОДИМИР КРАВЧУК,
кандидат юридичних наук, суддя Львівського окружного адміністративного суду
ВИХІД З ГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА
Однією з найбільш поширених підстав припинення корпоративних правовідносин з ініціативи учасника товариства є вихід з товариства. Недосконалість Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ в частині, що стосується права на вихід, є предметом активних наукових дискусій, але ускладнює роботу практичних органів. Цивільний кодекс України (далі — ЦК України) теж не вирішив існуючих проблем, а подекуди навіть породив нові. Проблеми виходу з господарського товариства неодноразово розглядалися на сторінках професійних юридичних видань. Незважаючи на це, не вдалося досягти єдності поглядів навіть з основних питань.
Відповідно до пункту в) ст. 10 Закону «Про господарські товариства» одним з прав учасників господарських товариств є право на вихід з товариства у встановленому порядку. Ця норма конкретизується щодо кожного виду товариства у статтях 54, 65, 71, 77 цього ж Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 100 ЦК учасник товариства має право вийти з товариства.
Правова сутність виходу з товариства. Незважаючи на те, що норми про вихід з товариства існували з моменту прийняття Закону України «Про господарські товариства» і застосовуються тривалий час, вони й надалі залишаються дискусійними і породжують багато запитань. Одне з центральних — сутність права на вихід.
На мою думку, вихід з товариства — це добровільне, одностороннє, безумовне волевиявлення учасника, спрямоване на припинення корпоративних правовідносин з товариством. Таке волевиявлення має на меті припинення корпоративних прав та обов’язків і виникнення цивільних прав, а саме права на одержання дійсної вартості частки. Тому вихід — це корпоративний правочин.
Унаслідок виходу припиняються і організаційні, і майнові корпоративні права. Однак, у першу чергу, вихід є способом припинення організаційних корпоративних правовідносин. Учасник, який виходить з товариства, не хоче далі бути учасником товариства, має намір припинити участь у ньому. Майнові корпоративні правовідносини припиняються переважно шляхом відчуження частки в статутному капіталі, оскільки цей спосіб забезпечує швидше одержання коштів.
За правовою природою вихід з товариства — це одностороннє розірвання засновницького договору про створення товариства на умовах, визначених законом та установчими документами. До речі, саме з цієї позиції розглядається це право в Російській Федерації. На таке розуміння сутності виходу не впливає та обставина, що засновницький договір про створення товариства обов’язковий не для всіх видів товариств. Як було з’ясовано раніше, будь-яке товариство, що створюється кількома особами, створюється на підставі домовленості засновників, яка за своєю сутністю є договором. Розуміння виходу як одностороннього правочину дозволяє застосовувати до виходу норми, що стосуються правочинів, зокрема, щодо відмови від правочину та визнання його недійсним. Слід відзначити, що вихід не слід ототожнювати із заявою про вихід, яка є лише зовнішньою формою фіксації відповідного волевиявлення. До цієї проблеми ми ще повернемося.
Сутність виходу з товариства розкривають такі його ознаки:
1. Добровільність. Учасник сам вирішує вступати йому до товариства чи ні, залишатися у товаристві чи припинити участь у ньому. Принцип добровільності участі в товариствах має конституційну основу: у ст. 36 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. І хоч тут ідеться про об’єднання громадян, зазначене положення можна за аналогією поширити на всі види об’єднань, зокрема й господарські товариства.
Норма, яка передбачає право виходу з товариства, є імперативною, а тому не може бути змінена установчими документами товариства. Товариство є суб’єктом лише пасивного обов’язку — не перешкоджати реалізації цього права. Воно не може бути обмежене установчими документами (такі норми недійсні як такі, що обмежують правоздатність учасника) чи рішеннями органів товариства.
Причини, які штовхають учасника до виходу, як правило, не мають правового значення. Як виняток, причини виходу мають значення для повного товариства, створеного на певний строк. Так, відповідно до ст. 126 ЦК України достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин. Причини можуть мати значення і тоді, коли вони спотворюють волю учасника, що виходить (погроза, вимагання, обман або збіг тяжких обставин).
2. Односторонність. Вихід — це одностороння дія учасника. Вихід вважається завершеним з моменту вчинення учасником відповідного волевиявлення. Від товариства не вимагається жодних зустрічних дій. Такі підходи останнім часом все частіше можна зустріти в судовій практиці.