ВИХІД З ГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА

ВОЛОДИМИР КРАВЧУК,
кандидат юридичних наук, суддя Львівського окружного адміністративного суду
ВИХІД З ГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА
Однією з найбільш поширених підстав припинення корпоративних правовідносин з ініціативи учасника товариства є вихід з товариства. Недосконалість Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ в частині, що стосується права на вихід, є предметом активних наукових дискусій, але ускладнює роботу практичних органів. Цивільний кодекс України (далі — ЦК України) теж не вирішив існуючих проблем, а подекуди навіть породив нові. Проблеми виходу з господарського товариства неодноразово розглядалися на сторінках професійних юридичних видань. Незважаючи на це, не вдалося досягти єдності поглядів навіть з основних питань.
Відповідно до пункту в) ст. 10 Закону «Про господарські товариства» одним з прав учасників господарських товариств є право на вихід з товариства у встановленому порядку. Ця норма конкретизується щодо кожного виду товариства у статтях 54, 65, 71, 77 цього ж Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 100 ЦК учасник товариства має право вийти з товариства.
Правова сутність виходу з товариства. Незважаючи на те, що норми про вихід з товариства існували з моменту прийняття Закону України «Про господарські товариства» і застосовуються тривалий час, вони й надалі залишаються дискусійними і породжують багато запитань. Одне з центральних — сутність права на вихід.
На мою думку, вихід з товариства — це добровільне, одностороннє, безумовне волевиявлення учасника, спрямоване на припинення корпоративних правовідносин з товариством. Таке волевиявлення має на меті припинення корпоративних прав та обов’язків і виникнення цивільних прав, а саме права на одержання дійсної вартості частки. Тому вихід — це корпоративний правочин.
Унаслідок виходу припиняються і організаційні, і майнові корпоративні права. Однак, у першу чергу, вихід є способом припинення організаційних корпоративних правовідносин. Учасник, який виходить з товариства, не хоче далі бути учасником товариства, має намір припинити участь у ньому. Майнові корпоративні правовідносини припиняються переважно шляхом відчуження частки в статутному капіталі, оскільки цей спосіб забезпечує швидше одержання коштів.
За правовою природою вихід з товариства — це одностороннє розірвання засновницького договору про створення товариства на умовах, визначених законом та установчими документами. До речі, саме з цієї позиції розглядається це право в Російській Федерації. На таке розуміння сутності виходу не впливає та обставина, що засновницький договір про створення товариства обов’язковий не для всіх видів товариств. Як було з’ясовано раніше, будь-яке товариство, що створюється кількома особами, створюється на підставі домовленості засновників, яка за своєю сутністю є договором. Розуміння виходу як одностороннього правочину дозволяє застосовувати до виходу норми, що стосуються правочинів, зокрема, щодо відмови від правочину та визнання його недійсним. Слід відзначити, що вихід не слід ототожнювати із заявою про вихід, яка є лише зовнішньою формою фіксації відповідного волевиявлення. До цієї проблеми ми ще повернемося.
Сутність виходу з товариства розкривають такі його ознаки:
1. Добровільність. Учасник сам вирішує вступати йому до товариства чи ні, залишатися у товаристві чи припинити участь у ньому. Принцип добровільності участі в товариствах має конституційну основу: у ст. 36 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. І хоч тут ідеться про об’єднання громадян, зазначене положення можна за аналогією поширити на всі види об’єднань, зокрема й господарські товариства.
Норма, яка передбачає право виходу з товариства, є імперативною, а тому не може бути змінена установчими документами товариства. Товариство є суб’єктом лише пасивного обов’язку — не перешкоджати реалізації цього права. Воно не може бути обмежене установчими документами (такі норми недійсні як такі, що обмежують правоздатність учасника) чи рішеннями органів товариства.
Причини, які штовхають учасника до виходу, як правило, не мають правового значення. Як виняток, причини виходу мають значення для повного товариства, створеного на певний строк. Так, відповідно до ст. 126 ЦК України достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин. Причини можуть мати значення і тоді, коли вони спотворюють волю учасника, що виходить (погроза, вимагання, обман або збіг тяжких обставин).
2. Односторонність. Вихід — це одностороння дія учасника. Вихід вважається завершеним з моменту вчинення учасником відповідного волевиявлення. Від товариства не вимагається жодних зустрічних дій. Такі підходи останнім часом все частіше можна зустріти в судовій практиці.

Володимир КРАВЧУК отримати повну версію статті