1 січня 2016 року набрала чинності низка законів, що встановили нові правила державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

Однією з новел, запроваджених цими законами, є порядок справляння адміністративного збору як плати у сфері державної реєстрації.

Так, ст. 35 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено таке:

«1. Адміністративний збір за державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зараховується до бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

<…>

3. Фінансове забезпечення приватних нотаріусів та акредитованих суб’єктів здійснюється за рахунок 60 відсотків коштів адміністративного збору, що залишається у приватних нотаріусів або акредитованих суб’єктів, які здійснили державну реєстрацію прав.

Перерахування коштів адміністративного збору за державну реєстрацію речових прав здійснюється в установленому законодавством порядку.»

Аналогічні норми містяться в ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань»:

«1. Адміністративний збір за державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців зараховується до бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

<…>

3. Фінансове забезпечення приватних нотаріусів та акредитованих суб’єктів здійснюється за рахунок 60 відсотків кош­тів адміністративного збору, що залишається у приватних нотаріусів або акредитованих суб’єктів, які здійснили державну реєстрацію.»

Бюджетний кодекс України, у свою чергу, також з 1 січня 2016 року зазнав змін. Однією з новел цього Кодексу став перерозподіл складу доходів Державного бюджету України і місцевих бюджетів в питанні справляння адміністративного збору.

Напрямок зарахування адміністративного збору, тобто до якого саме бюджету — до Державного бюджету України чи до місцевих бюджетів має зараховуватись адміністративний збір, є надзвичайно важливим аспектом порядку справляння адміністративного збору.

Для наочності норми Бюджетного кодексу України наводяться у табл. 1.

Таблиця 1

Розподіл адміністративного збору між бюджетами

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Депутатська фракція Політичної партії «УДАР
(Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка»
01008, м. Київ-8, вул. Грушевського, 5 тел.: (044) 255-26-34
№ 9408/7-1277/94603 «14» 05 2014 р.
Президенту ГО «Асоціація
нотаріусів міста Харкова та
Харківської області»
Марченку В.М.
____________________________
вул. Ольмінського, 6, м. Харків,
61001
Шановний Володимире Миколайовичу!
Ваше звернення, яке надійшло на адресу депутатської фракції Політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» у Верховній Раді України VII скликання стосовно відхилення проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оформлення спадщини, реєстраційний № 0985 від 12 грудня 2012 року, внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Шпаком В.Ф., уважно розглянуто.
Одним із основних завдань, які наразі стоять перед нашою політичною силою, є проведення реформування чинного законодавства України, в тому числі законодавства, яке регулює цивільно-правові відносини та діяльність нотаріату в Україні. Тому порушені Вами питання є актуальними та такими, що вимагають уваги представників законодавчої влади.
Повідомляю Вам, що 17 квітня 2014 року на пленарному засіданні Верховної Ради України зазначений законопроект був направлений на доопрацювання в Комітет Верховної Ради України з питань правової політики.
Викладена Вами пропозиція щодо відхилення зазначеного законопроекту неодмінно стане предметом грунтовного аналізу Експертної групи депутатської фракції Політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» та буде врахована під час прийняття рішення.
З повагою
Голова депутатської фракції В. Кличко

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ
НАКАЗ
від 30 грудня 2013 року м. Київ № 884
ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ УЗАГАЛЬНЮЮЧОЇ ПОДАТКОВОЇ КОНСУЛЬТАЦІЇ ЩОДО ВИТРАТ ПРИВАТНОГО НОТАРІУСА
Керуючись статтею 52 Податкового кодексу України, з метою забезпечення однакового підходу до практичного застосування норм податкового законодавства
НАКАЗУЮ:
1. Затвердити Узагальнюючу податкову консультацію щодо витрат приватного нотаріуса
(додається).
2. Інформаційно-комунікаційному департаменту (Семченко О.В.) забезпечити оприлюднення цього наказу на офіційному веб-порталі Міндоходів та у засобах масової інформації.
3. Координаційно-моніторинговому департаменту (Санжаревська І.С.) забезпечити внесення наказу до Репозиторія звітної і статистичної інформації Міністерства доходів і зборів України, затвердженого наказом Міндоходів від 06.09.2013 № 448.
4. Начальникам головних управлінь Міндоходів в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві та Севастополі довести наказ до відома підпорядкованих державних податкових інспекцій.
5. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Ігнатова А.П.
Міністр О.В. Клименко

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міндоходів
30.12.2013 № 884
УЗАГАЛЬНЮЮЧА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ ЩОДО ВИТРАТ ПРИВАТНОГО НОТАРІУСА
В Узагальнюючій податковій консультації вживаються такі скорочення:
Закон України від 06 вересня 2013 року № 5208 «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо державного регулювання нотаріальної діяльності» — Закон № 5208;
Закон України від 02 вересня 1993 року № 3425 «Про нотаріат» зі змінами та доповненнями — Закон № 3425;
наказ Міністерства юстиції України від 23 березня 2011 року № 888/5 «Про затвердження Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за організацією нотаріальної діяльності» — наказ № 888.
З метою професійного самоврядування приватних нотаріусів та об’єднання на професійній основі зусиль для виконання покладених на них обов’язків Законом № 5208, який набув чинності з 1 січня 2013 року, внесено зміни до Закону № 3425 та створено Нотаріальну палату України.
Згідно зі статтею 16 Закону № 3425 професійне самоврядування нотаріусів функціонує на засадах законності, гласності, незалежності, демократичності, колегіальності, виборності, обов’язко­вості членства нотаріусів та виконання рішень органів професійного самоврядування, прийнятих відповідно до їх компетенції, забезпечення рівних можливостей доступу нотаріусів до участі в професійному самоврядуванні.
Членами Нотаріальної палати України можуть бути особи, які отримали свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Розмір членських внесків та інших платежів членів Нотаріальної палати України, необхідних для виконання її функцій, визначає з’їзд нотаріусів.
Наказом № 888 встановлено окремі вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса, яке може бути власним або орендованим.
Статтею 3 наказу № 888 визначено, що робоче місце приватного нотаріуса підлягає обов’язковій сертифікації на предмет відповідності робочого місця (контори) приватного нотаріуса умовам, передбаченим статтею 25 Закону № 3425, та визнання його придатним для використання як робоче місце приватного нотаріуса з метою учинення нотаріальних дій.
Враховуючи викладене, при визначенні сукупного чистого доходу приватних нотаріусів, крім витрат, перелічених у наказі ДПС України від 24.12.2012 № 1185, можуть також враховуватись витрати на:
• комунальні витрати (електро-, газо-, тепло-, водопостачання) на утримання робочого місця приватного нотаріуса, у разі якщо це нежитлове приміщення є власністю приватного нотаріуса;
• сплату щомісячних членських внесків нотаріусами на забезпечення нотаріального самоврядування, відповідно до статті 16 Закону № 3425.
Директор Департаменту
доходів і зборів з фізичних осіб В.В. Бусарєв

ВЛАДИСЛАВА КУЦ,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ПОСВІДЧЕННЯ ДОГОВОРІВ ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА, ЩО Є ОБ’ЄКТОМ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Питання відчуження нерухомого майна, що є об’єктом культурної спадщини, регулюється нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. № 1805-III [1], Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 р. № 2171-XII [2].
Об’єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам’яток України наказом відповідного Міністерства або постановою Кабінету Міністрів України та мають власний охоронний номер. З цього моменту вони називаються пам’ятками культурної спадщини.
Нотаріус може дізнатися з правовстановлювального документа про те, що нерухоме майно є об’єктом культурної спадщини. Проте трапляються випадки, коли нерухомість набута задовго до того, як відповідне Міністерство видасть наказ про внесення такого нерухомого майна до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. У випадку якщо у правовстановлювальному документі відсутня потрібна інформація, нотаріусу подаються додаткові документи, які містять дані про належність нерухомості до пам’яток культурної спадщини.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі — Закон) центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Державного реєстру нерухомих пам’яток України та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні. Проте, на жаль, на сьогодні ця норма не виконується. Тому опубліковані в будь-яких джерелах (в тому числі й на інтернет-сторінках) списки пам’яток культурної спадщини не є офіційними і остаточними. За офіційною інформацією слід звертатися безпосередньо до Міністерства культури України.
Об’єкти культурної спадщини можуть перебувати в різних формах власності, в тому числі у приватній. Об’єкти культурної спадщини, що є пам’ятками (за винятком пам’яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини (ст. 18 Закону). Якщо відчужується пам’ятка місцевого значення,

Активний розвиток іммобіліарного обороту в Україні стимулює до формування ефективного правового режиму нерухомості, який забезпечував би інтереси учасників цивільного обороту. Наявність у правовому режимі нерухомості значної кількості публічних «вкраплень» (наприклад, нотаріальне посвідчення, державна реєстрація прав) потребує постійного врахування визначеності правових норм (як основного критерію його конструювання) і забезпечення балансу між приватними та публічними елементами.
Звичайно, цьому процесові в Україні іманентно притаманні труднощі та перешкоди, зумовлені багатьма чинниками, зокрема відсутністю ринку нерухомого майна протягом багатьох десятиліть та як наслідок теоретично обґрунтованих напрацювань, на основі яких міг би бути вироблений ефективний правовий режим нерухомості.
Однією зі складових правового режиму нерухомості є конструкція «самочинного будівництва». Вона втілює вимоги, що передбачені для об’єктів, створених без дотримання відповідних правил. Перманентна неузгодженість законодавства обумовлює неоднозначність та складність застосування окремих норм, з яких формується правовий режим нерухомості при «перехрещенні» його із самочинним будівництвом. Це досить яскраво простежується на прикладі аналізу приписів до нотаріального посвідчення правочинів з нерухомістю та їх тлумачення в сукупності з нормами про самочинне будівництво.
У нотаріальному законодавстві передбачено правило: якщо з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно видно, що власник, наприклад, житлового будинку здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову, в тому числі перепланування житлового будинку, переобладнання нежитлового приміщення в житлове, і навпаки, або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або без належно затвердженого проекту чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубими порушеннями основних будівельних норм і правил, нотаріус вимагає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські, побутові будівлі та споруди. За відсутності такого рішення нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди (абз. 2 п. 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
З буквального тлумачення вказаного положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України допускається декілька тверджень:

Юридичній науці та практиці відомі різні види заповітів, які за своїми ознаками, правовою природою та сферою правозастосування різняться. Однак в умовах підвищення рівня правової культури і правової свідомості громадян, гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу, все більшої актуальності набуває питання посвідчення секретних заповітів, заповітів з умовою та заповітів подружжя. Останні, у свою чергу, були предметом дослідження провідних науковців, а саме: І.В. Жилінкової, З.В. Ромовської, Ю.О. Заіки, С.Я. Фурси, Я.М. Шевченко. Водночас поява заповіту подружжя у Цивільному кодексі України (далі — ЦК) [1] пояснювалась ідеєю впровадження підтримки сім’ї, захисту прав, законних інтересів чоловіка та дружини, надання можливості подружжю зберегти спільне майно, навіть після смерті другого з подружжя. Існування такого виду заповіту, як заповіт подружжя в теорії та на практиці сприймається неоднозначно. Одні вважають, що заповіт подружжя встановлює обмеження в суб’єктному складі при передачі майна чи майнових прав, інші вважають, що саме через цей вид заповіту акумулюється єдність спільного майна подружжя та досягається ефект його неподільності, використання за життя як одним, так і іншим  членом подружжя спільного майна, набутого за період перебування в зареєстрованому шлюбі.

Розглянемо виділ окремих аспектів право­застосування заповіту подружжя з метою впровадження єдиної юридичної практики на основі науково-теоретичного та практичного аналізу юридичної природи зазначеного вище виду заповіту.

Відповідно до ст. 1243 ЦК подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Сутність цього заповіту розкривається через юридичний склад та підставу виникнення правовідношення. Юридичний склад заповіту подружжя розкривається через консолідоване та рівноправне поєднання майнових прав, інтересів та волі двох осіб — чоловіка та дружини (подружжя). Спільність майнових інтересів та спільне волевиявлення осіб полягає в єдиному підході до призначення спадкоємців, оскільки ч. 2 ст. 1243 ЦК передбачає спадкування майна подружжя після смерті останнього з них, тими особами, які визначені в заповіті. Цим заповітом у цивілістичній науці запроваджується принцип свободи та спільного волевиявлення чоловіка і дружини, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Спільне волевиявлення розкривається через вольовий стан та відношення осіб до майбутнього спадкоємця. А оскільки свобода вибору спадкоємця співпадає — це є їх реальним бажанням, внутрішнім переконанням, особистим відношенням до спадкоємця їх майна.

Витяг друкуємо на аркуші без печатки та підпису, безкоштовно, коли видає РАЦС — з печаткою та підписом (тільки для себе, не видаємо іншим).

Зазначається завжди одна з відомостей:

ПІБ + дата народження;

серія та № Свідоцтва;

реєстровий номер Актового запису (АЗ)

Пошуки робимо із символами (____, %)

Не ставимо пробіли, не знайде

Пошуки робимо також без дати народження, не звужуємо параметри

Якщо відсутній АЗ – тип витягу – … Про відсутність АЗ

Можуть бути помилки, коли вносили РАЦС.

ІРИНА ЖИЛІНКОВА,
доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», член-кореспондент Національної академії правових наук
ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПІСЛЯ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ
І. Правовий зв’язок, що виникає між подружжям за час шлюбу, є міцним та довготривалим. Він існує протягом усього часу існування шлюбу як факту юридичної дійсності. При цьому не має значення, які саме відносини склалися між подружжям в реальному житті, чи існує між ними любов, повага, взаємна підтримка та розуміння, чи ні. Може статися, що дружина та чоловік не проживають разом кілька років і навіть не спілкуються між собою, проте юридичний зв’язок зберігає свою силу. Більше того, навіть у разі розірвання шлюбу між колишнім вже подружжям можуть зберігатися права та обов’язки щодо надання взаємного утримання (ст. 76 СК) або управління спільним майном (ст. 68 СК).
Хоча випадки звернення колишнього подружжя з вимогою про надання утримання не є типовими, питання про розпорядження спільним майном після розірвання шлюбу виникає часто. Так чи інакше за час шлюбу дружина та чоловік набувають речі, укладають різноманітні правочини, стають зобов’язаними особами за договорами, укладеними в інтересах сім’ї. Найкраще розірвання шлюбу пов’язати з припиненням майнової єдності подружжя, тобто поділом спільного майна. В цьому разі колишній чоловік та дружна стають вільними в повному розумінні слова. Вони не обтяжені майновою спільністю на майбутнє і не повинні координувати свої дії в майновій сфері.
Якщо ж шлюб було розірвано, а майно не поділено, то виникають правовідносини колишнього подружжя. Основне правило щодо правового режиму подружнього майна після розірвання шлюбу визначається в ч. 1 ст. 68 СК, п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Воно полягає в тому, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Це означає, що таке майно залишається спільним незалежно від того, скільки часу спливло після розірвання шлюбу. Якщо сторони за час шлюбу набули житловий будинок, квартиру, автомобіль, інше рухоме та нерухоме майно, то ці речі зберігатимуть режим спільного майна й після розірвання шлюбу. Кожна річ, набута після розірвання шлюбу, не буде вже мати режиму спільного майна й належатиме кожному з подружжя окремо.
Колишнє подружжя може здійснити поділ майна, набутого за час шлюбу, в будь-який час після його розірвання. Принцип застосування позовної давності до вимог про поділ подружнього майна визначається залежно від часу, коли один із подружжя дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. На основі цього сформульовано два правила.
Перше правило говорить, що до вимог про поділ майна подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано, позовна давність не застосовується. Це означає, що кожен з подружжя може звернутися до суду з вимогою про поділ майна в будь-який час, незалежно від того, коли він дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Це правило спрямоване на підвищення можливості судового захисту майнових прав та інтересів подружжя.
Згідно з другим правилом після розірвання шлюбу вимога про поділ майна може бути заявлена протягом позовної давності строком у три роки. При цьому цей строк обчислюється не від дня розірвання шлюбу, а від дня, коли один із співвласників (колишній з подружжя) дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Наприклад, сторони не здійснили поділ подружнього майна в період шлюбу або під час його розірвання. Після припинення шлюбу вони за взаємною згодою користувалися набутим за час шлюбу майном. Однак після спливу п’яти років колишня дружина дізналася, що співвласник майна (колишній чоловік) продав спільне майно без її згоди. З дня, коли вона дізналася про порушення свого права власності й починається обчислення строку позовної давності.
Слід також зазначити, що

ПРОЕКТ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТ РВ ХМУ ГУМВС УКРАЇНИ ЩОДО НАДАННЯ КОПІЙ ДОКУМЕНТІВ ПО КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ КВАРТИРИ

НАЧАЛЬНИКУ СВ ХХХХХ РВ ХМУ ГУМВС ХХХХХ УКРАЇНИ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Мною, ХХХХ, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, отримано Ваш лист вих. № 0000 від 00.00.2015 р. по кримінальному провадженню, відомості якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 00.00.2015 року за № 000000000000000, за ознаками ст. 190 Кримінально кодексу України, тобто шахрайство, з вимогою надати завірені копію договору купівлі-продажу квартири, копію сторінки з реєстраційного журналу з відображенням вказаного факту, а також копії документів, на підставі яких вчинено договір купівлі-продажу квартири (копія паспорта та ІНН продавця, копія паспорта та ІНН покупця).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про нотаріат» на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв’язку з кримінальним провадженням нотаріусом видаються довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи протягом десяти робочих днів. Надання копій документів вказаною статтею не передбачено.

Також ст. 8 Закону України «Про нотаріат» визначено поняття нотаріальної таємниці: нотаріальна таємниця — сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 162 Кримінального процесуального кодексу України копії документів, які витребовуються Вами, містять у собі охоронювану законом таємницю: «таємницю вчинення нотаріальних дій». Порядок тимчасового доступу до документів зі зняттям їх копій, у тому числі тих, що містять нотаріальну таємницю, відбувається у порядку, передбаченому главою 15 Кримінального процесуального кодексу України, тобто на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Відповідно до ст. 81 Закону України «Про нотаріат» будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов’язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, у тому числі вимагання від нього відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства.

Прошу також взяти до уваги, що я в своїй діяльності неухильно дотримуюсь чинного законодавства України, в тому числі Конституції України.

Копії вказаних документів будуть негайно надані на виконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів відповідно до ст. 165 Кримінального процесуального кодексу України.

З повагою
приватний нотаріус

Додаток

СВ ХХХХХ РВ ХМУ ГУМВС УКРАЇНИ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Приватному нотаріусу
ХХХХХ

В провадженні СВ ХХХХХ РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області знаходиться кримінальне провадження, відомості якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 00.00.2014 року за № 00000, за ознаками ст. 190 КК України, тобто шахрайство.

У зв’язку зі службовою необхідністю по вказаному кримінальному провадженню, прошу Вас надати нам завірені копію договору купівлі-продажу квартири № 000 будинку № 000 по вул. ХХХХ в м. Харкові, зареєстрованого в реєстрі за № 0000 від 00.00.2013 року, копію сторінки із реєстраційного журналу із відображенням вказаного факту, а також копії документів на підставі яких вчинено договір купівлі-продажу квартири (копія паспорту та ІНН продавця, копія паспорту та ІНН покупця).

Копії вказаних документів прошу надати ХХХХХ, посвідчення УНЗ № 00000.

З повагою
Начальник СВ ХХХХХ РВ ХМУ
ГУМВС України в Харківській області
підполковник міліції ХХХХХ

ИГОРЬ ЗЫСКИНД
Автор этого материала проходит двухлетнюю практику в Лондонском офисе международной юридической фирмы Linklaters.
ОСОБЕННОСТИ АНГЛИЙСКОЙ ЮРИСПРУДЕНЦИИ
Рассматриваются различные принципы английской юриспруденции и ее характерные черты. Дается различие между английским и континентальным правом, автор описывает особенности уголовной системы, налоговой политики, прав на недвижимое имущество и трастовых соглашений.
Ключевые слова:
английское право, налоги, суд, недвижимое имущество, траст.
General principles of English jurisprudence and its specific features are covered. Differences between English and continental law are considered; author describes particular aspects of criminal system, tax policy, real estate titles, and declarations of trust.
Key words:
English law, taxes, court, real estate, trust.
АНГЛИЙСКОЕ И КОНТИНЕНТАЛЬНОЕ ПРАВО
Как известно, в мире широко используются две системы права: романо-германская, или континентальная, и англосаксонская.
Континентальное право действует в странах Европы, СНГ, Китае, Японии. А англосаксонское право применяется в Англии, Австралии, Гонконге, Ирландии, Индии, Канаде (кроме провинции Квебек), Пакистане, США (кроме штата Луизиана) и некоторых африканских странах. Между этими системами права множество отличий, но здесь я выделил основные.
В странах континентального права, как правило, существуют кодексы или законы, где можно найти нормы, регулирующие ту или иную отрасль права.
В системе английского права также есть законы и кодексы, но обычно они не касаются гражданского или коммерческого права. Например, в Англии вы не найдете кодекса, где регулировался бы процесс формирования договора, санкции за нарушения договора или требования, выдвигаемые к нему. Но есть закон о компаниях, состоящий из 1300 статей, где определены все действия — от момента регистрации компании до ее ликвидации. Сказать, что кодификация присутствует только в странах континентального права, будет неверно. Отсутствие кодификации в Англии восполняется наличием системы прецедентов, которые являются решениями высшего суда, апелляционного суда и верховного суда.
Например, возник вопрос: является ли размещение товара в витрине магазина офертой или просто рекламой? Офертой является предложение заключить контракт: как только оферта принята, контракт считается заключенным.
Юрист в стране с континентальным правом для решения этого вопроса обратится к гражданскому кодексу, прочитает его раздел о контрактах, чтобы понять, какие требования выдвигаются к оферте, и попытается сопоставить это с фактом размещения товара на витрине.
В Англии юрист откроет дело «Фишер против Белла», слушавшееся в 1961 году, где сказано, что размещение товара на витрине не является офертой, а лишь предложением клиенту сделать оферту магазину, попросив купить этот товар, после чего продавец решит: принять или отклонить оферту.
Не стоит думать, что в Европе юристы не следуют решениям высших судов при возникновении подобных ситуаций. Но в Англии суды «создают» право, а в странах с континентальным правом они трактуют уже существующие законы.
Контракты, регулируемые английским правом, очень детальны, так как включают обязанности сторон, не содержащиеся в законах. Необходимости в такой детализации для договоров в странах с континентальным правом нет, ведь законы уже содержат множество требований к договору.
В английском праве есть абсолютно гениальное изобретение — траст. Траст — это разделение права собственности на две составляющие — юридическое право собственности и право бенефициара. Бенефициаром является настоящий собственник, а юридический собственник имеет право управлять, распоряжаться имуществом, но только в интересах бенефициара.
Сегодня этот механизм активно используется в сфере оборота ценных бумаг, когда банк номинально выступает юридическим собственником акций (т.е. название банка отображается в реест­ре собственников), а уже в своей системе банк ведет реестр акционеров. Подобная практика существует и в странах с континентальным правом, включая Россию и Украину.
В Англии судьи считают, что стороны способны сами урегулировать свои отношения в договоре, поэтому вмешательство судьи в договор всегда минимально. Предварительные переговоры, переписка и другое общение до подписания договора не принимаются во внимании судьями при его толковании. Судья не будет пытаться понять истинные намерения сторон, он будет смотреть в договор, руководствуясь следующим принципом: «человек со стороны, обладающий знаниями в этой сфере, подумает о намерениях сторон после прочтения договора». Английский судья лишь в исключительных случаях может обратиться к предварительным переговорам. В странах же с континентальным правом судья, наоборот, старается «докопаться до истины».