ЗАПОВІТ ПОДРУЖЖЯ: ОКРЕМІ ПИТАННЯ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Юридичній науці та практиці відомі різні види заповітів, які за своїми ознаками, правовою природою та сферою правозастосування різняться. Однак в умовах підвищення рівня правової культури і правової свідомості громадян, гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу, все більшої актуальності набуває питання посвідчення секретних заповітів, заповітів з умовою та заповітів подружжя. Останні, у свою чергу, були предметом дослідження провідних науковців, а саме: І.В. Жилінкової, З.В. Ромовської, Ю.О. Заіки, С.Я. Фурси, Я.М. Шевченко. Водночас поява заповіту подружжя у Цивільному кодексі України (далі — ЦК) [1] пояснювалась ідеєю впровадження підтримки сім’ї, захисту прав, законних інтересів чоловіка та дружини, надання можливості подружжю зберегти спільне майно, навіть після смерті другого з подружжя. Існування такого виду заповіту, як заповіт подружжя в теорії та на практиці сприймається неоднозначно. Одні вважають, що заповіт подружжя встановлює обмеження в суб’єктному складі при передачі майна чи майнових прав, інші вважають, що саме через цей вид заповіту акумулюється єдність спільного майна подружжя та досягається ефект його неподільності, використання за життя як одним, так і іншим  членом подружжя спільного майна, набутого за період перебування в зареєстрованому шлюбі.

Розглянемо виділ окремих аспектів право­застосування заповіту подружжя з метою впровадження єдиної юридичної практики на основі науково-теоретичного та практичного аналізу юридичної природи зазначеного вище виду заповіту.

Відповідно до ст. 1243 ЦК подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Сутність цього заповіту розкривається через юридичний склад та підставу виникнення правовідношення. Юридичний склад заповіту подружжя розкривається через консолідоване та рівноправне поєднання майнових прав, інтересів та волі двох осіб — чоловіка та дружини (подружжя). Спільність майнових інтересів та спільне волевиявлення осіб полягає в єдиному підході до призначення спадкоємців, оскільки ч. 2 ст. 1243 ЦК передбачає спадкування майна подружжя після смерті останнього з них, тими особами, які визначені в заповіті. Цим заповітом у цивілістичній науці запроваджується принцип свободи та спільного волевиявлення чоловіка і дружини, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Спільне волевиявлення розкривається через вольовий стан та відношення осіб до майбутнього спадкоємця. А оскільки свобода вибору спадкоємця співпадає — це є їх реальним бажанням, внутрішнім переконанням, особистим відношенням до спадкоємця їх майна.

Ілона КУЦЕНКО отримати повну версію статті