ТАМІЛА БИЧКОВА,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ВІДГУК НА ПРИПИС

Відгук на припис пожежника
щодо нежитлового приміщення,
в якому розташоване
робоче місце приватного нотаріуса
23 липня 2009 року Державним інспектором _____ РУ ГУ МВС України в м. Києві ст. лейтенантом служби цивільного захисту Вадько В. А. винесено Припис про усунення порушень вимог пожежної безпеки.
Не погоджуючись із зазначеними у Приписі вимогами, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству України, довожу до Вашого відома таке.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може займатися підприємницькою діяльністю, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час. Тобто нотаріальна діяльність не відноситься до підприємницької, а нотаріуси не є підприємцями.
Враховуючи вищевикладене, п. 2. 8 Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19.10.2004 р. № 126 (далі — Правила), не може бути застосований до нотаріуса, оскільки дія цього пункту поширюється лише на суб’єктів, які здійснюють підприємницьку діяльність. Тобто нотаріусу не потрібно отримувати дозвіл на початок роботи та оренду приміщень від органів державного пожежного нагляду.
Відповідно до п. 3.19 Правил навчання та перевірка знань посадових осіб з питань пожежної безпеки проводиться в порядку, встановленому законодавством. Цей пункт Правил також не може застосовуватись до нотаріуса, оскільки він не є посадовою особою.
Пункти 3.2, 3.4, 3.7, 3.8, 3.11 Правил також не можуть бути застосовані до нотаріусів, оскільки вони поширюються виключно на діяльність підприємств, а статус нотаріусів не прирівнюється до статусу підприємств.

Рекомендовано
ГТУЮ у Рівненській області
відділенням НПУ у Рівненській області

 

Підготовлено
Головою відділення НПУ
в Рівненській області
членом Комісії НПУ

 

І.М. Бернацькою

 

1.           Щодо повноважень нотаріусів при реалізації положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення повноважень нотаріусів та особливостей державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення»

2.           Щодо строків проведення державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення нотаріусами (без вчинення нотаріальної дії)

3.            Щодо платежів, які справляються при проведенні державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення нотаріусами (без вчинення нотаріальної дії)

4.            Щодо особливостей порядку проведення державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення нотаріусами (без вчинення нотаріальної дії)

5.           Щодо документів, необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

6.           Передача нотаріусом документів до органу державної реєстрації прав

7.           Формування справи 01-30 нотаріусом

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення пов­новажень нотаріусів та особливостей реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення» від 5 березня 2015 року, який набрав чинності 25 березня 2015 року, внесено зміни до ряду нормативно-правових актів, зокрема до Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень».

Розширено повноваження нотаріусів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме:

–        надано право нотаріусам здійснювати державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, незалежно від нотаріального посвідчення договору, відповідно до якого виникає таке право;

–        визначено особливості державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року.

Щодо реалізації положень даного Закону необхідно розглянути наступні питання.

1. Щодо повноважень нотаріусів при реалізації положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення повноважень нотаріусів та особливостей державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення»

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат» визначає, що нотаріус є спеціальним суб’єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Даною статтею передбачено також, що нотаріус під час здійснення функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, при цьому користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно здійснюється безпосередньо нотаріусом, який здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Нововведенням вищевказаного Закону є надання нотаріусам права доступу та користування Державним земельним кадастром у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Даний порядок встановлено у Порядку ведення Державного земельного кадастру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, технічної реалізації якого очікуємо.

Нотаріусу під час здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку надано право здійснювати пошук у Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку та за його результатами за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру формувати витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який підписувати та посвідчувати печаткою нотаріуса. Користування державним земельним кадастром здійснюватиметься безпосередньо нотаріусом, який здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Ч. 6 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав, похідних від права власності, на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може здійснюватися нотаріусом незалежно від нотаріального посвідчення договору, на підставі якого виникає таке право.

Необхідно звернути увагу на особливі умови, яких необхідно дотримуватись нотаріусом при визначенні власних повноважень здійснення державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки (без вчинення нотаріальної дії).

Першою особливою умовою здійснення державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки нотаріусами (без вчинення нотаріальної дії) є приналежність земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення.

Ст. 22 ЗКУ визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Зокрема, до земель сільськогосподарського призначення належать:

а)  сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б)  несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а)  громадянам — для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б)  сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в)  сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г)  несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян — для ведення підсобного сільського господарства;

ґ)  оптовим ринкам сільськогосподарської продукції — для розміщення власної інфраструктури.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

ПРИМІТКА!

Ч. 4 ст. 81 ЗКУ визначено, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Щодо земель сільськогосподарського призначення, які набуті у власність громадянами України, які згодом змінили громадянство, — у Земельному кодексу України такої вимоги не існує.

Другою особливою умовою здійснення державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки нотаріусами (без вчинення нотаріальної дії) є дотримання порядку визначення повноважень залежно від місця розташування земельної ділянки.

На реалізацію ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерством юстиції України видано наказ Міністерства юстиції України від 31 березня 2015 року № 463/5.

Пунктом 2 наказу Міністерства юстиції України від 28 травня 2014 року № 845/5 «Про заходи щодо державної реєстрації прав на землі сільськогосподарського призначення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 травня 2014 року за № 568/25345, зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 31 березня 2015 року № 463/5, визначено, що державна реєстрація прав на землі сільськогосподарського призначення може проводитися нотаріусом у випадках, передбачених абзацом четвертим частини п’ятої статті 3 та статтею 4² Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за місцем розташування земельної ділянки або у межах відповідної області, де розташована така земельна ділянка.

У випадку проведення державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, ст. 4-2 вищевказаного Закону передбачена одночасність реєстрації права власності на таку земельну ділянку за такими ж правилами.

Особливості державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, окремо визначені законодавцем у ст. 4-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зокрема, передбачено, що державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої власником чи набувачем відповідного похідного права, або уповноваженою ними особою, з урахуванням положень статті 16 цього Закону.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, у разі подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень набувачем похідного речового права на таку земельну ділянку, може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, в порядку, встановленому пунктом 8-1 частини другої статті 9 цього Закону, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.

Слід зазначити, що доповнення вищевказаного Закону ст. 4-2 не виключає можливості звернення власника земельної ділянки разом з набувачем похідного права для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яке виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року.

2. Щодо строків проведення державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення нотаріусами (без вчинення нотаріальної дії)

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться у СТРОК, що не перевищує п’яти робочих днів (крім випадків, установлених частиною сьомою статті 15 вищевказаного Закону) з дня надходження заяви про таку реєстрацію і передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення.

Аналізуючи судову практику, можна констатувати, що останнім часом збільшилась кількість справ щодо визнання правочину недійсним або нікчемним. При цьому у судів та учасників судового процесу іноді виникають труднощі у розумінні підстав та наслідків недійсності та нікчемності правочинів, їх розмежування. При розгляді вказаної категорії справ третьою стороною або свідком може залучатися нотаріус, тому що нотаріус посвідчує правочин, а отже, є активною фігурою в процесі укладання правочину, встановлення та визначення засад законності правочину. Це вимагає від нотаріусів особливої уваги щодо особливостей судового тлумачення правомірності та неправомірності правочину. Отож звернемось до аналізу судової практики щодо цього питання.

Правочин — правомірна, вольова дія суб’єкта правовідносин, що спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Цивілістичне розуміння правочину побудоване на презумпції його правомірності (ст. 204 Цивільного кодексу України, далі — ЦК), що є проявом засад цивільного законодавства, які ґрунтуються на справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК). Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Цей підхід надає можливість класифікувати неправомірні правочини на дві групи: правочини, недійсність яких встановлена законом та правочини, недійсність яких повинна визнаватися судом. Перша група правочинів отримала назву — нікчемних, друга — недійсних (оспорюваних) правочинів. У судовій практиці також склались такі категорії: неукладений правочин та документ, які за своїм змістом не є правочинами.

Варто звернути увагу, що термін «недійсності» є поширеним у цивільному законодавстві, тому іноді його застосовують до визнання документів недійсними. З цього приводу зазначимо, що за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об’єднань та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек) [1]. Це правило поширюється на всі види документів, якими підтверджується право. Право не може бути недійсним, воно може існувати, а може припиняти своє існування, а документ є лише фіксацією права. Тому звернення до суду з позовом про визнання документа недійсним є помилковим, оскільки до суду варто звертатися з позовом щодо захисту (визнання, відновлення, компенсації) права (при констатації речових правовідносин, що вимагають застосовувати речово-правові засоби захисту) або визнання правочину недійсним щодо зобов’язально-правових відносин. Додатковою вимогою позову може бути прохання скасувати документ, внести зміни до запису у відповідному державному реєстрі тощо.

У судовій практиці також звернено увагу на конструкцію неукладеного правочину. Неукладений правочин — це дія сторін, у якій відсутні необхідні істотні умови для укладання правочину, що виражається у дефекті процедури його укладання, у зв’язку з чим у сторін не виникають цивільні права та обов’язки. Наприклад, не здійснено державну реєстрацію правочину, якщо це передбачено законом. Крім того, не є укладеними правочини, в яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо) [2]. Наприклад, за змістом статей 203, 717 ЦК договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди [3].

МАРИНА ЄЛЬКІНА,
приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу
РЕЄСТР РЕЧОВИХ ПРАВ. ПІДСУМКИ РОБОТИ У 2013 РОЦІ. ПИТАННЯ, НАПРАЦЮВАННЯ, СПОДІВАННЯ
Протягом 2013 року ми поглиблювали наше знайомство з реєстром речових прав (далі — РРП), вивчали його можливості, навчались виходити із ситуацій, яки виникали при реєстрації прав в реєстрі.
Відразу, з самого початку роботи, з’явилася низка запитань, на які спільними зусиллями нотаріуси намагалися дати відповіді. Такими питаннями стали: суб’єктний склад при проведенні перевірок за реєстром іпотек, реєстром обтяжень; питання актуальності перевірок кількості продажів; порядок переносу наявних обтяжень до спецрозділу та суб’єктний склад (чи перевіряємо тільки відчужувача, чи також і нового власника — покупця; чи треба переносити обтяження, які є у нового власника?); порядок зняття заборони відчуження та виключення запису про обтяження іпотекою з реєстру прав; що робити, коли невірно зареєстрований код КОАТУУ; що робити, коли зроблена помилка в реквізитах майна; що робити, коли майно з такою адресою вже є в реєстрі прав; що робимо, коли адреса земельної ділянки та будинку, що на цій ділянці розташований, не співпадають; якими є дії нотаріуса при формуванні витягу про реєстрацію права власності, коли співвласників декілька…
Подібних питань було так багато, що інколи, перш ніж зробити щось в реєстрі прав, доводилось бігти до вільного комп’ютера або телефонного апарата, щоб спочатку поспілкуватися та обговорити крок із колегами. За що низький уклін всім небайдужим!
Правильними були дії тих нотаріусів, які з початку роботи з РРП спілкувалися з колегами та обмінювалися інформацією з працівниками Реєстраційної служби (далі — РС) та інформаційного центру (далі — ІЦ) Міністерства юстиції України.
Таке спілкування було не тільки надзвичайно корисним для нотаріусів, але й дало можливість працівникам РС та ІЦ поглянути на свою роботу очима нотаріуса. Особисто мені пощастило: як працівники ІЦ, так і працівники РС не тільки переглядали реєстраційні справи, але шукали «найбільш просунутих колег» — реєстраторів, з якими ми «проходили шлях» від подачі заяви до моменту реєстрації права власності та видачі витягу, а також обговорювали ситуацію.
Завдяки небайдужим колегам, активним обговоренням, спорам та спілкуванню було внесено зміни до порядку роботи РРП. Сподіваюсь, що зміни, які набудуть чинності в лютому 2014 року та на які так розраховує нотаріальна спільнота, в подальшому стануть корисними.
Хочу поділитися з колегами тими питаннями, які хвилювали нотаріат та які обговорювались на сторінках форуму «Юридичного радника», а також спільними здобутками, напрацьованими протягом 2013 року.
ПОМИЛКА В КОДІ КОАТУУ
Під час відкриття розділу в ДРРП і реєстрацїї права власності нотаріусом допущено помилку в написанні коду КОАТУУ (було неправильно зазначено район, і, як наслідок, система видала помилковий код КОАТУУ). Проблема в тому, що код КОАТУУ НЕ ВИПРАВЛЯЄТЬСЯ. Код КОАТУУ присвоюється автоматично та є частиною реєстраційного номера ОНМ. Тобто помилка в коді відносить відкритий розділ до іншого регіону.
Єдиний спосіб виправлення і виходу з ситуації — це видалення розділу і нова реєстрація об’єкта.
Технічно це має такий вигляд:
1) якщо заява задоволена, то відміняємо задоволення;
2) входимо в зареєстровані права і по черзі через функцію «Видалення запису про право власності» (знизу зліва синім кольором) видаляємо зареєстровані права. Підстава: «Помилка реєстратора»;
3) там же знизу входимо в розділ «Видалення розділу» (підстава: «Помилка реєстратора»), видаляємо розділ;
4) реєструємо новий розділ і право власності.
СПОДІВАННЯ. Було б корисно, якби розробники програми додали до реєстру функцію, коли введена адреса майна автоматично додавала б вірний код КОАТУУ у відповідний розділ. Це ж саме стосується місця зберігання реєстраційної справи. Ці реквізити реєстр мав би «підтягувати» з поданої в первинній заяві інформації. Дивно, що реєстр, який постійно попереджає про те, що заява використовувалась в інших операціях (навіть там, де це не дуже й важливо), пропускає невірний код КОАТУУ — таку серйозну помилку.

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
кандидат юридичних наук, приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
СВІДОЦТВО ПРО ПРИДБАННЯ МАЙНА З ПРИЛЮДНИХ ТОРГІВ В АСПЕКТІ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ
І. Відповідно до пунктів 5 та 6 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулись . Порядок вчинення цих нотаріальних дій було розглянуто в кількох номерах журналу «Мала енциклопедія нотаріуса» . У цій статті нас цікавлять дії нотаріуса як спеціального суб’єкта реєстрації речових прав на нерухоме майно, що супроводжують видачу вказаних свідоцтв.
Перед тим, як перейти до власне реєстраційних проблем, згадаємо деякі особливості нотаріального процесу. Так, підставою видачі свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів є відповідний акт: про проведені прилюдні торги (аукціон)/про реалізацію предмета іпотеки/про те, що прилюдні торги (аукціон) не відбулись (глави 13 та 14 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дії нотаріусами України). Від нотаріуса не вимагається перевіряти факт належності майна колишньому власнику, витребовувати правовстановлювальні документи, адже всі необхідні відомості й документи вже витребувані в межах попередніх проваджень судових органів чи державним виконавцем і залишаються в їхніх архівних справах . Крім того, нотаріус не вимагає й не отримує жодних витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — ДРРП), не перевіряє наявність обтяжень майна. При цьому в більшості випадків такі обтяження існують, і вони не є перепоною для видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

Нотаріальна діяльність, спрямована на надання офіційної сили та вірогідності цивільним правам, юридичним фактам і документам, має розглядатись як діяльність публічно-правового характеру, що здійснюється у передбаченому законом процесуальному порядку. Держава наділяє нотаріусів певними повноваженнями щодо вчинення нотаріальних дій і при цьому залишає за собою право контролю за відповідністю діяльності нотаріату встановленим нею правилам.

Закон України «Про нотаріат» закріплює два види державного контролю за діяльністю нотаріусів: адміністративний (статті 18, 33) та судовий (ст. 50). Ці види контролю відрізняються за змістом (предметом), формами, контролюючими суб’єктами, підставами здійснення та можливими наслідками.

Принциповим для нотаріальної діяльності є той факт, що державний контроль за законністю вчинення нотаріальних дій може здійснювати виключно суд як єдиний орган, що своїм рішенням може визнати незаконними: нотаріальну дію, відмову у вчиненні нотаріальної дії, нотаріально посвідчені договори, заповіти, довіреності тощо. Тільки суд також може визнати нотаріуса зобов’язаним відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок незаконних дій нотаріуса. При цьому адміністративні органи мають здійснювати контроль лише за організацією нотаріальної діяльності. Але, на жаль, сьогодні ігнорується той факт, що, здійснюючи контроль за професійною діяльністю, органи юстиції не повинні втручатися у процес вчинення нотаріальних дій. Стосовно нотаріату про адміністративний контроль можна говорити тільки в тому розумінні, яке визначено здійсненням владних повноважень відповідними органами у сфері вирішення питань організації та функціонування нотаріату. Що ж стосується законності нотаріальної діяльності, то в межах нотаріального процесу вона означає законність нотаріальних актів, а вирішення питання про це — виключно прерогатива суду.

Судовий контроль за своєю природою відрізняється від адміністративного і зумовлюється завданнями судочинства, а також статусом суду як органу, на який покладено обов’язок забезпечувати права і свободи всіх суб’єктів правових відносин. Судовий контроль ґрунтується на конституційному праві на судовий захист і більшою мірою є гарантією захисту прав, аніж засобом впливу на систему нотаріату; він пов’язаний із виникненням конкретної цивільної справи, в межах якої з’ясовується питання про законність дії нотаріуса.

За чинним законодавством предмет судової діяльності можуть становити три категорії справ, пов’язаних із контролем за діяльністю нотаріусів:

розгляд позовних заяв у справах про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів, виконавчих написів, свідоцтв про право власності тощо;

розгляд позовних заяв до нотаріусів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних чи недбалих дій нотаріусів відповідно до статей 21 та 27 Закону України «Про нотаріат»;

розгляд скарг на неправильно вчинену нотаріальну дію або відмову в її вчиненні.

Усі зазначені судові справи розглядаються за правилами цивільного судочинства у межах позовного провадження, мають свої особливості і участь у них нотаріуса відбувається у різних формах.

Спори про право цивільне, що виникають з правовідносин, які попередньо одержали нотаріальне оформлення, традиційно розглядаються у позовному провадженні. У літературі зазначалося, що участь нотаріусів у цивільному процесі зазвичай фактично ґрунтується на виконанні покладених на них законом повноважень щодо відповідного юридичного оформлення правовідносин безпосередніх їх учасників і реєстрації тих правових наслідків, що мають місце в результаті реалізації сторонами їхніх цивільних прав та обов’язків [1, с. 72]. Труднощі тут викликає правильне визначення процесуального становища нотаріуса як суб’єкта цивільного процесу. Нерідко у судовій практиці нотаріуси у таких справах виступають співвідповідачами, що є неправильним.

При вирішенні цього питання слід виходити із визначення предмета судової діяльності, який становлять спірні матеріально-правові відносини, наприклад, договірні (якщо недійсними визнаються виконавчі написи нотаріусів, нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання тощо) або спадкові (при розгляді справ про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, заповітів). Склад сторін у цих справах зумовлюється особливістю цих правовідносин, суб’єктом яких нотаріус не є. Судове рішення у таких справах має містити висновок про обсяг та належність прав та обов’язків суб’єктів спірних правовідносин, а не нотаріуса. Звісно, особу, яка є позивачем, ніхто, і в тому числі суд, не може обмежити у виборі відповідачів. Але якщо нотаріус буде визначений як відповідач у позовній заяві, то у позові до нього в результаті розгляду справи слід відмовляти, оскільки він не в змозі своїми діями або припиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права позивача. Отже, відповідати, тобто виконувати певні обов’язки, підтверджені судовим рішенням у справі, можуть тільки суб’єкти спірних матеріальних правовідносин: інша сторона договору, інші спадкоємці або особа, яка не має права спадкувати.

Так, наприклад, 5 грудня 2014 р. Київський районний суд м. Харкова, розглянувши цивільну справу за позовом Особа 1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Особа 2 за участю третіх осіб — Особа 3, Особа 4 про визнання незаконними дій нотаріуса, відмовив у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Позивач звернулась до суду з позовом про визнання незаконними дій нотаріуса щодо посвідчення іпотечного договору між Особа 3 та Особа 4; скасування нотаріальної дії щодо посвідчення зазначеного іпотечного договору; зобов’язання нотаріуса вжити заходів щодо скасування оскаржуваної нотаріальної дії відповідно до законодавства.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що нотаріусом посвідчено договір іпотеки, предметом якого є будинок та земельна ділянка. Іпотечне майно набувалося нею та Особа 3 під час перебування у шлюбі та є спільним майном подружжя, однак нотаріус посвідчив договір без її письмової згоди, що є порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій. Крім того, відповідно до ст. 51 Закону «Про нотаріат» нотаріус у разі виникнення помилки у вчиненій ним нотаріальній дії або виявлення того, що дія не відповідає законодавству, має повідомити про виявлені факти сторін правочину для вжиття заходів щодо скасування нотаріальної дії, тому на підставі цієї норми позивач просила зобов’язати нотаріуса вжити заходи щодо скасування нотаріальної дії.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що при посвідченні ним договору іпотеки сторонами були надані усі необхідні документи, які підтверджували, що іпотечне майно належить Особа 3 на праві особистої власності.

Третя особа Особа 3 через свого уповноваженого представника проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що нотаріусом при посвідченні договору іпотеки виконані всі вимоги законодавства.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що задля посвідчення договору іпотеки нотаріусу були надані правовстановлювальні документи на нерухоме майно, звіт про оцінку нерухомого майна, довіреність представника Особа 3 — Особа 5, що містила паспортні дані Особа 3 та наявність штампу про укладення ним 8 травня 2013 р. шлюбу із Особа 6; копія паспорта Особа 5 та його ідентифікаційний код; копія паспорта Особа 4 та її ідентифікаційний код; згода чоловіка Особа 4 на укладення договору іпотеки; договір позики, у забезпечення якого укладений договір іпотеки. Також на виконання п. 4.6. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом було витребувано у представника Особа 3 — Особа 5 заяву, у якій зазначалося, що майно, яке є предметом іпотечного договору, не є спільною сумісною власністю. Зміст вказаної заяви нотаріус зазначив у тексті договору. Нотаріусом також перевірено реєстрацію права власності на іпотечне майно та відсутність податкової застави.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд не тільки зазначив, що подані нотаріусу документи не свідчать про те, що іпотечне майно є спільною сумісною власністю Особа 1 та Особа 3, але й окремо наголосив, що відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір.

Крім того, вимоги ст. 51 Закону України «Про нотаріат» передбачають можливість вчинення нотаріусом самостійних дій у ситуації відсутності спору, тоді як особа, яка вважає дії нотаріуса неправомірними, може їх оскаржити у суді. Враховуючи це, вимога позивачки про зобов’язання нотаріуса вжити заходів щодо скасування вчиненої нотаріальної дії — посвідчення договору іпотеки є неналежним способом захисту, тому задоволенню не підлягає^[1].

У цій судовій справі досить чітко простежується різниця між вимогами про оскарження незаконності нотаріальної дії та визнання недійсним нотаріально посвідченого правочину. Вимоги позивачки у цьому випадку є саме позовом про визнання недійсним іпотечного договору, тому мали б бути звернені до його сторін — Особа 3, Особа 4, що брали участь у справі як треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У разі задоволення такого позову суд вирішив би питання саме про їх права та обов’язки, що за чинним законодавством виключено, адже треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, перебувають поза його межами, і у резолютивній частині рішення не може міститися висновок про їх права або обов’язки.

Нотаріус же у вказаній справі відповідачем бути не може, оскільки, по-перше, не є суб’єктом спірних матеріальних правовідносин, що становлять предмет судового розгляду, а по-друге, внаслідок цього у резолютивній частині судового рішення не може міститися висновку про права або обов’язки нотаріуса.

Так само вирішується питання щодо визначення процесуального статусу нотаріуса і в тому випадку, коли предметом оскарження є видане нотаріусом свідоцтво про наявність безспірного права власності (свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів). Вимога про визнання такого нотаріального свідоцтва недійсним та його скасування має бути звернена не до нотаріуса (адже не він набуває право власності на підставі цих правовстановлювальних документів), а до осіб, що є набувачами права власності: інші спадкоємці; той з подружжя, кому видане свідоцтво; покупець майна на прилюдних торгах (аукціонах).

Наприклад, 31 жовтня 2013 р. Суворовський районний суд м. Херсона розглянув справу за позовом Особа 1 до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Особа 2 за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Особа 3, про скасування свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначав, що 23 липня 2013 р. приватним нотаріусом Особа 2 було видано Особа 3 свідоцтво на право власності на нерухоме майно, яке належало позивачу і було реалізоване на прилюдних торгах арештованого майна. Вважаючи видачу такого документа нотаріальним посвідченням правочину, позивач стверджував, що нотаріус мав перевірити правовстановлювальні документи на майно та його статус (наявність або відсутність арешту, заборони відчуження) і відмовити у вчиненні такої нотаріальної дії за умови встановлення наявності заборони на відчуження такого майна.

У судовому засіданні судом було встановлено, що 17 липня 2013 р. відбулись прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, що належало Особа 1. Переможцем торгів визнаний Особа 3. За результатами торгів складено протокол та акт державного виконавця про реалізацію арештованого майна, які на час розгляду справи є чинними. На підставі зазначених документів 23 липня 2013 р. приватним нотаріусом Особа 2 видано свідоцтво, яким посвідчено право власності Особа 3 — переможця зазначених торгів.

Розглянувши справу, суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з наступного. Аналіз положень ст. 72 Закону України «Про нотаріат», глави 12 розділу П Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України дав суду підстави вважати, що особливість видачі свідоцтва про право власності на майно, що придбавається з прилюдних торгів (аукціонів) полягає у тому, що від нотаріуса не вимагається перевіряти факт належності нерухомого майна колишньому власнику, витребовувати правостановлювальні документи, відомості про факт реєстрації майна, наявність чи відсутність заборон відчуження, а також інші документи, перевірка яких нотаріусом є необхідною під час посвідчення правочину про відчуження нерухомого майна. Оскільки продаж є примусовим, всі необхідні відомості та документи мають бути витребувані у попередніх провадженнях судовими органами чи державним виконавцем. Скасувати свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів можливо при недотриманні нотаріусом процедури його видачі або при визнанні прилюдних торгів недійсними.

Суд наголосив, що позивач не довів суду порушення нотаріусом вимог Закону «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при видачі свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, а самі прилюдні торги не були визнані недійсними, тому в задоволенні позову слід відмовити^[2] .

Але, крім того, суд мав би відмовити у позові до нотаріуса просто виходячи з того, що він є неналежним відповідачем у цій справі, адже задоволення позову зачіпало б права та обов’язки не нотаріуса, а Особа 3, який на підставі нотаріального свідоцтва набув права власності на нерухоме майно. Скасування свідоцтва про право власності неминуче потягне за собою позбавлення такого права його набувача. Заперечуючи проти законності свідоцтва, позивач завжди порушує спір про право цивільне, тому навіть за умови доведення того факту, що нотаріус припустився порушення порядку вчинення такої нотаріальної дії, відповідачем за позовом може бути виключно набувач права власності, а не нотаріус. Посилання ж на порушення закону нотаріусом під час видачі свідоцтва як на обґрунтування такого позову тільки утворює підстави для залучення нотаріуса до участі у такій справі як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затверджена наказом Мінрегіонбуду від 24.05.2001 № 127

<…>

1.2. Технічна інвентаризація проводиться у таких випадках:

перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об’єктів, у тому числі після проведення реконструкції та капітального ремонту;
перед проведенням державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва;
перед проведенням державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об’єднання об’єкта нерухомого майна або виділення частки з об’єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об’єднання або виділення частки завершений будівництвом об’єкт приймався в експлуатацію.

В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника.

1.3. Інструкція діє на всій території України для здійснення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна всіх форм власності.

1.5. Інвентаризаційна справа формується і ведеться на кожен об’єкт нерухомого майна на весь час його існування та зберігається в органі державної реєстрації прав за місцезнаходженням такого об’єкта.

2. До об’єктів, що підлягають технічній інвентаризації, належать:

• багатоквартирні житлові будинки, гуртожитки;
• одноквартирні (садибні) житлові будинки;
• багатофункціональні будинки і комплекси;
• будинки і споруди громадського та виробничого призначення, інженерні мережі, елементи благоустрою тощо;
• господарські будівлі (сараї (хліви), гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, сміттє­збірники тощо);
• господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо);
• садові та дачні будинки, гаражі (що не відносяться до господарських: багатоповерхові, підземні, одноповерхові-блокові);
• захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони) наведена у додатку 14 до цієї Інструкції.

2.1. Багатоквартирний житловий будинок — житловий будинок, до складу якого входить більше ніж одна квартира.

Під час визначення поверховості надземної частини будинку до числа поверхів включаються всі надземні поверхи, у тому числі технічні, мансардний і цокольний, якщо верх його перекриття перебуває вище середньої планувальної позначки землі не менше ніж на 2 м (додаток 10).

2.2. Одноквартирні (садибні) житлові будинки.

Житловий будинок указаної категорії складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень.

Характерними допоміжними приміщеннями будинків є: передпокій, кухня, коридор, веранда, вбиральня, комора, приміщення для автономної системи опалення, пральня тощо.

На присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї (хліви), літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо).

Прибудовою (до житлового будинку) є частина будинку, розташована поза контуром її капітальних зовнішніх стін і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну. Прибудови мають внутрішнє сполучення з основними частинами будинків.

До них відносяться: прибудовані житлові кімнати та допоміжні приміщення (тамбури, веранди, кухні, комори, ванні кімнати, вбиральні тощо).

2.3. Будинки та споруди громадського призначення, [ДБН В2.2-9-2009 «Громадські будинки та споруди. Основні положення»]: будинки навчальних закладів; будинки та споруди для охорони здоров’я і відпочинку; будинки та споруди фізкультурно-оздоровчі та спортивні; будинки культурно-видовищних закладів дозвілля та культових закладів; будинки підприємств торгівлі та громадського харчування; будинки підприємств побутового обслуговування; будинки для науково-дослідних установ, проектних і громадських організацій та органів управлінь; будинки для транспорту, призначені для безпосереднього обслуговування населення; будинки для комунального господарства (окрім виробничих, складських і транспортних будинків та споруд); громадські вбиральні; багатофункціональні будинки та комплекси, що включають приміщення різного призначення

Основні будинки, господарські будівлі

Основними вважаються будинки, що визначають призначення використання земельних ділянок, на яких вони розміщені.

Основними можуть бути житлові та громадські будинки — житловий будинок, школа, лікарня, магазин тощо.

На одній земельній ділянці можуть бути розташовані декілька основних будинків різних за призначенням. Так, якщо на пришкільній ділянці, крім школи, є ще житловий будинок для вчителів, то і школа і житловий будинок є основними будинками.

Господарські будівлі: котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, гаражі, сараї, сміттєзбірники тощо, розміщені на земельних ділянках житлових і громадських будинків, виконують функції допоміжного господарського призначення та інженерного
забезпечення основних будинків.

Основні та допоміжні приміщення громадських будинків та споруд

Основними приміщеннями громадських будинків та споруд (далі будинків) є приміщення, які визначають їх функціональне призначення.

Допоміжні приміщення — це приміщення, які виконують функції допоміжного (другорядного) значення в громадських будинках. Найбільш характерні з них — вестибюлі, коридори, холи, гардероби, вбиральні, комори тощо.

Примітка. До складу приміщень громадських будинків входять приміщення іншого призначення — їдальні, буфети, бібліотеки, кіоски тощо, які відносяться до приміщень відповідного типу громадських будинків.

Приміщення громадського призначення, вбудовані в житлові будинки

На першому, другому, третьому і цокольному поверхах житлових будинків розміщуються адміністративні приміщення, приміщення для магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв’язку, банків, магазинів і кіосків, юридичних консультацій та нотаріальних контор, загсів, філій бібліо­тек, виставкових залів, житлово-експлуатаційних організацій, для фізкультурно-оздоровчих занять, культурно-масової роботи з населенням, а також приміщень для груп короткочасного перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху).

У підвальних, цокольних і на першому поверхах житлових будинків допускається улаштування вбудованих і вбудовано-прибудованих гаражів для одноквартирних житлових будинків та стоянок для машин і мотоциклів, що належать мешканцям багатоквартирних житлових будинків.

2.4. Садові та дачні будинки, гаражі.

Садовий будинок — будинок для літнього (сезонного) використання.

Дачний будинок — це житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

У межах одного поселення або району можуть передбачатися змішані типи використання земельних ділянок: для відпочинку, ведення садівництва та городництва тощо з будівництвом як дачних, так і садових будинків.

На ділянках садових (дачних) будинків можуть бути розміщені також господарські будівлі (у тому числі для утримання домашньої птиці, кролів тощо). Основні типи гаражів — одноповерхові (блокові), багатоповерхові та підземні гаражі-стоянки. До основних приміщень належать приміщення для стоянки автомашин, до допоміжних — майстерні, роздягальні, оглядові ями, для зберігання запчастин і т.п.

<…>

3.2. За заявою замовника об’єкта будівництва для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів суб’єкт господарювання, крім технічного паспорта, виготовляє Довідку щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди.

Виявлені в установленому порядку самочинно збудовані будинки або прибудови до будинків, господарські будівлі (прибудови),торговельні, господарські кіоски та павільйони, металеві гаражі, підлягають технічній інвентаризації з уключенням їх у планові та інші матеріали. У разі самочинного будівництва на оригіналах інвентаризаційної справи, технічного паспорта і копіях планових матеріалів, що їх видають власникам, на вільному від записів місці, з лицьового боку проставляють штампи встановленого зразка.

При виявленні об’єктів, які відповідно до цієї Інструкції вважаються об’єктами самочинного будівництва, суб’єкт господарювання зобов’язаний повідомити про це органи державного архітектурно-будівельного контролю, а для квартир багатоквартирних житлових будинків, одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків, гуртожитків — також місцеві органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування за формою згідно з додатком 19.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 23.12.2009 р. № 28593/7/17-0717
(Витяг)

Державним податковим адміністраціям
в АР Крим, областях,
мм. Києві і Севастополі
Щодо оглядового листа з оподаткування доходів іноземців та нерезидентів
Державна податкова адміністрація України, враховуючи зміни у законодавчому полі, аналіз звернень платників податку та наданих на них податкових роз’яснень, а також підсумки адміністрування і контрольно-перевірочної роботи за 2004–2009 роки, підготувала оглядовий лист щодо оподаткування доходів іноземців та нерезидентів, яким слід керуватися у практичній роботі при застосуванні норм Закону України від 22.05.2003 № 889 «Про податок з доходів з фізичних осіб» (далі — Закон № 889).
Додаток
Оглядовий лист
щодо оподаткування доходів іноземців та нерезидентів
Відповідно до Закону України від 18.01.2001 р. № 2235-III «Про громадянство України» (далі — Закон № 2235) іноземець — це особа, яка не перебуває в громадянстві України.
………………….
5. Порядок та ставки оподаткування доходів нерезидентів,
одержаних з джерел з України
5.1. Згідно із п. 2.2 ст. 2 Закону № 889 не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності. Тобто зарплата дипломата. При цьому будь-які інші доходи (наприклад авторські винагороди) оподатковуються у звичайному режимі.
5.2. Законом № 889 (п. 2.1 ст. 2) встановлено, що платниками податку з доходів фізичних осіб є нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.
Згідно з підпунктом 9.11.1 пункту 9.11 статті 9 Закону № 889 доходи з джерелом їх походження з України, які нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.
Пунктом 1.13 статті 1 Закону № 889 визначено, що оподаткування — це порядок, пов’язаний з визначенням об’єкта оподаткування, обчисленням та сплатою (утриманням) податку з доходів фізичних осіб.
З правової точки зору поняття «правила (порядок) оподаткування» і «ставки оподаткування» не є тотожними, оскільки відносяться до різних галузей права: «правила (порядок)» відносяться до категорії процесуального права і визначають послідовність виконання певних процедур, а «ставки» відносяться до категорії матеріального права, оскільки визначають частку від конкретного матеріального об’єкту.
Отже, такими «особливостями, визначеними окремими нормами цього Закону» для нерезидентів є ставки оподаткування, встановлені п. 7.3 ст. 7 Закону № 889.
Дану позицію підтверджено листом Міністерства юстиції України від 12.04.2007 р. № 20-35-59, який надано у відповідь на запит ДПА України.
5.3. Згідно з пунктом 7.3 статті 7 Закону № 889 ставка податку з доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, тобто 30 відсотків від об’єкта оподаткування, крім випадків, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону № 889 (проценти, дивіденди роялті), які оподатковуються за ставками п. 7.1 та п. 7.2 ст. 7 цього Закону. При цьому Прикінцевими положеннями Закону № 889 (пп. 22.1.4 пункту 22.1) встановлено, що підпункт 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та підпункти 9.2.1 і 9.2.2 пункту 9.2 статті 9 цього Закону у частині оподаткування процентів набирають чинності з 1 січня 2013 року.
Тобто, спеціально встановленою ставкою для оподаткування будь-яких доходів з джерелом їх походження з території України, нарахованих (виплачених) на користь фізичних осіб — нерезидентів, є ставка пункту 7.3 статті 7 (за виключенням доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9, до яких застосовуються ставки п. 7.1 та п. 7.2 ст. 7 Закону № 889).
З врахуванням наведеного, при оподаткуванні спадщини та/або подарунків, одержаних нерезидентами, відсутня залежність ставки оподаткування від ступеня споріднення спадкоємця (обдарованого) з спадкодавцем (дарувателем).
При цьому слід зазначити, що не буде порушенням Закону № 889, якщо нерезидент подасть податкову декларацію та сплатить податок з суми (вартості) одержаної спадщини під час одержання у нотаріуса Свідоцтва про право на спадщину в Україні.
Нерезиденти (іноземець або особа без громадянства) на підставі міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, яким встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Законом, стосовно суб’єктів, які підпадають під його дію, може не сплачувати податки з окремих видів доходів, які встановлені у такому міжнародному договору, одержаних з джерел в Україні.
При цьому однією з обов’язкових умов застосування положень міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування є виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України, від 06.05.2001 № 470 «Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування» (далі — постанова № 470), зокрема щодо подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи ( в т. ч. податковому агенту), довідки про його резидентський статус в іноземній країні.
При ненаданні нерезидентом податковому агенту — резиденту передбаченої постановою № 470 довідки, він повинен утримати податок з виплачуваного нерезиденту доходу за ставкою п. 7.3 ст. 7 Закону № 889.
5.4. Для наочності оподаткування доходів нерезидентів наведено у таблиці
Види доходів
Ставки податку з доходів фізичних осіб, встановлені для нерезидентів
норма Закону
№ 889

Іноземні доходи

Дохід, відмінний від доходу з джерелом його походження з території України
не оподатковуються
ст. 2

Доходи з джерелом походження з України

Доходи одержувані нерезидентом який має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, якщо ці доходи, одержані ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності
не оподатковуються
п. 2.2 ст. 2

Проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат
5 % — з 01.01.2013 р.
п. 7.2 ст. 7;
пп. 9.2.1, пп. 9.2.2 ст. 9; ст. 21;
пп. 22.1.4 ст. 22

Дивіденди, роялті
13 % — з 01.01.2004 по 31.12.2006 р.;
15 % — з 01.01.2007 р.
п. 7.1 ст. 7;
пп. 9.11.3, пп. 9.2.3, пп. 9.3.4, пп. 9.4.1 ст. 9; ст. 21

Виграші або призи (крім у державну лотерею у грошовому виразі)
26 % — з 01.01.2004 р. по 31.12.2006 р.;
30 % — з 01.01.2007 р.
п. 7.3 ст. 7;
п. 9.5 ст. 9;
ст. 21

Будь-які інші доходи від будь-яких видів діяльності, нараховані (виплачені) резидентом на користь нерезидентів, у т. ч. але не виключно:
- доходи від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найом (піднайом);
- доходи у вигляді інвестиційного прибутку;
- доходи від операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна;
- доходи від операцій з продажу або обміну об’єкта рухомого майна;
- доходи, одержані внаслідок прийняття фізичною особою спадщини (подарунків);
- доходи від виконання цивільно-правових договорів;
- доходи від провадження незалежної професійної діяльності;
- дохід (прибуток) від операцій з інвестиційними активами
26 % — з 01.01.2004 р. по 31.12.2006 р.;
30 % — з 01.01.2007
п. 7.3 ст. 7;
п. 9.11 ст. 9;
ст. 21

………………….
7. Самостійна сплата нерезидентом податку з доходів, одержаних з джерел з України
Згідно з пп. 20.3.1 «в» п. 20.3 ст. 20 Закону № 889 особою, відповідальною за погашення суми податкового зобов’язання при самостійному нарахуванні податку платником є такий платник, в т. ч. нерезидент.
Отже, самостійно обчислити податкове зобов’язання та сплатити податок до бюджету нерезидент повинен при одержанні таких доходів:
– від фізичних осіб — резидентів, які не є податковими агентами (на підставі річної податкової декларації, поданої до 1 квітня року, наступного за звітним). При цьому не буде порушенням Закону, якщо такий іноземець подасть декларацію і сплатить податок під час одержання такого доходу чи до завершення строку його перебування в Україні;
– від продажу нерухомості на території України (сплачує при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу);
– спадщини (подарунків) — на підставі річної податкової декларації. Але не буде порушенням Закону, якщо такий іноземець подасть декларацію і сплатить податок під час одержання свідоцтва про право на спадщину (нотаріального посвідчення договору дарування);
– від зайняття незалежною професійною діяльністю (на підставі річної податкової декларації, поданої до 1 квітня року, наступного за звітним);
– від провадження підприємницької діяльності за загальною системою оподаткування (відповідно до розділу IV Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян»).
………………….
9. Міжнародні договори
Згідно із ст. 21 Закону № 889 якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми такого міжнародного договору стосовно суб’єктів, які підпадають під його дію.
За інформацією Міністерства закордонних справ України станом на 01.01.2009 набрали чинності міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування з Австрією (20.05.99), Азербайджаном (03.07.2000), Алжиром (01.07.2004), Бельгією (25.02.99), Білорусією (30.01.95), Болгарією (03.10.97), Бразилією (26.04.2006), Великою Британією (11.08.93), В’єтнамом (19.11.96), Вірменією (19.11.96), Грецією (26.09.2003), Грузією (01.04.99), Данією (21.08.96), Єгиптом (27.02.2002), Естонією (24.12.96), Ізраїлем (20.04.2006), Індією (31.10.2001), Індонезією (09.11.98), Іраном (21.07.2001), Ісландією (09.10.2008), Італією (25.02.2003), Йорданією (23.10.2008), Казахстаном (14.04.97), Канадою (22.08.96), Киргизстаном (01.05.99), Китаєм (18.10.96), Республікою Корея (19.03.2002), Кувейтом (22.02.2004), Латвією (21.11.96), Ліваном (06.09.2003), Литвою (25.12.97), Македонією (23.11.98), Молдовою (27.05.96), Нідерландами (02.11.96), Норвегією (18.09.96), Об’єднаними Арабськими Еміратами (09.03.2004), Південно-Африканською Республікою (23.12.2004), Польщею (11.03.94), Португалією (11.03.2002), Російською Федерацією (03.08.99), Румунією (17.11.97), Сирією (04.05.2004), Словаччиною (22.11.96), Словенією (25.04.2007), США (05.06.2000), Таджикистаном (01.06.2003), Таїландом (24.11.2004), Туреччиною (29.04.98), Туркменістаном (21.10.99), Угорщиною (24.06.96), Узбекистаном (25.07.95), Фінляндією (14.02.98), Францією (01.11.99), ФРН (04.10.96), Хорватією (01.06.99), Чехією (20.04.99), Швейцарією (26.02.2002), Швецією (04.06.96).
Конвенція між Кабінетом Міністрів України і Союзним Урядом Союзної Республіки Югославія про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і капітал, яка була підписана 22 березня 2001 р. та набула чинності 29.11.2001, застосовується у відносинах України з Республікою Сербія та з Республікою Чорногорія.
Крім того, відповідно до статті 7 Закону України «Про правонаступництво України» Україна застосовує договори СРСР про уникнення подвійного оподаткування, що діють до набуття чинності новими договорами. Договори СРСР діють у відносинах України з такими країнами: Іспанією, Кіпром, Малайзією, Монголією, Японією.
………………….
Податкові роз’яснення з питань оподаткування доходів іноземців та нерезидентів, видані ДПА України до виходу цього оглядового листа, слід застосовувати в частині, що йому не суперечить.

Заступник Голови С. І. Лекарь

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ
ПЕРЕБУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
1. Які засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства?
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб’єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов’язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
2. На основі яких підстав іноземці та особи без громадянства можуть перебувати на території України?
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні. Іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних організацій та погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період діяльності України. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для учас­ті у діяльності філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період діяльності в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у представництвах іноземних суб’єктів господарювання в Україні, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у філіях або представництвах іноземних банків, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи України. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності волонтерських організацій, зареєстрованих в Україні в установленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період такої діяльності.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз’єднання сім’ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у ч.ч. 3–12 ст. 4, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.
Іноземці та особи без громадянства, які в’їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в’їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства, яких до завершення граничного терміну перебування у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не було примусово видворено з України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їх походження або з інших причин, що не залежать від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, на період дії обставин, що унеможливлюють їхнє примусове видворення з України.
3. За яких умов видається посвідка на тимчасове та постійне проживання?
Іноземці та особи без громадянства отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.
Іноземці та особи без громадянства отримують посвідку на тимчасове проживання. Згідно частини 4 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну для працевлаштування, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на використання праці іноземців та осіб без громадянства та зобов’язання роботодавця повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, та державну службу зайнятості про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту) з таким іноземцем або особою без громадянства.
Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, зареєстрованих у встановленому порядку, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування та відповідне подання державної установи, підприємства чи організації, що є реципієнтом проекту міжнародної технічної допомоги.
Згідно частини 6 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних організацій та погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної релігійної організації та погодження державного органу, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації.
Відповідно до частини 7 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну для участі у діяльності філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав, зареєстрованих у встановленому порядку, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної філії, відділення, представництва або іншого структурного осередку громадської (неуря­дової) організації іноземної держави в Україні та копія свідоцтва про реєстрацію структурного осередку громадської (неурядової) організації іноземної держави в Україні.
Згідно частини 8 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну для роботи у представництвах іноземних суб’єктів господарювання в Україні, зареєстрованих у встановленому порядку, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного представництва іноземного суб’єкта господарювання в Україні та копія свідоцтва про реєстрацію такого представництва.
Відповідно до частини 9 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну для роботи у філіях або представництвах іноземних банків, зареєстрованих у встановленому порядку, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної філії або представництва іноземного банку в Україні та копія свідоцтва про акредитацію філії або представництва.
Згідно частини 10 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності волонтерських організацій, зареєстрованих в Україні в установленому порядку, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного державного органу, відповідального за виконання культурних, освітніх, наукових, волонтерських програм, для участі в яких іноземець чи особа без громадянства прибули в Україну, або волонтерської організації та копія свідоцтва про державну реєстрацію такої організації.
Згідно частини 11 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, звернення іноземного засобу масової інформації та подання відповідного державного органу, відповідального за реалізацію державної політики в інформаційній та видавничій сферах.
Згідно частини 12 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну з метою навчання, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов’язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу. Відповідно до частини 13 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну з метою возз’єднання сім’ї з особами, які є громадянами України, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до частини 14 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства прибули в Україну з метою возз’єднання сім’ї з іноземцями чи особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування та документ, згідно з яким вони, відповідно до права країни походження іноземця або особи без громадянства, вважаються членами сім’ї особи.
Документ, що підтверджує належність до членів сім’ї, визнається дійсним в Україні у разі його легалізації, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України.
Згідно частини 15 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, коли іноземці та особи без громадянства, які в’їхали в Україну на інших законних підставах, є заява іноземця або особи без громадянства, подана після завершення граничного терміну тримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а також висновок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про неможливість примусового видворення з України іноземця або особи без громадянства з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною походження іноземця або особи без громадянства або з причин, що не залежать від таких осіб, після завершення дванадцятимісячного строку тримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, або якщо технічну неможливість здійснити примусове видворення іноземця було з’ясовано раніше.
Технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок їх оформлення, виготовлення та видачі встановлюються Кабінетом Міністрів України.
4. Як відбувається в’їзд в Україну і які строки перебування іноземців та осіб без громадянства?
Іноземці та особи без громадянства в’їжджають в Україну за наявності паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов’язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Оформлення візи.
Правила оформлення іноземцям та особам без громадянства візи та перелік документів, необхідних для її отримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Рішення щодо оформлення візи приймається в установленому порядку дипломатичним представництвом або консульською установою України, Міністерством закордонних справ України або представництвом Міністерства закордонних справ України на території України.
Підстави для відмови в наданні візи.
Іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в наданні візи в разі:
• загрози національній безпеці держави або охороні громадського порядку, забезпеченню охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають на території України;
• перебування у базі даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України;
• подання недійсного паспортного документа або паспортного документа, що належить іншій особі;
• подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених інших документів;
• відсутності дійсного полісу медичного страхування за умови можливості його оформлення на території держави, в якій подається відповідне візове клопотання;
• відсутності достатнього фінансового забез­печення на період запланованого перебування і для повернення до країни походження або транзиту до третьої країни чи можливості отримати достатнє фінансове забезпечення у законний спосіб на території України;
• відсутності доказів, що підтверджують мету запланованого перебування;
• відсутності документів, що дають можливість встановити намір заявника залишити територію України до закінчення дії візи;
• звернення заявника про припинення розгляду клопотання щодо оформлення візи.
Рішення про відмову в наданні візи приймається уповноваженими органами, які прийняли рішення про її надання та оформлення.
Підстави для скасування візи.
Віза може бути скасована під час проходження прикордонного контролю на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про прикордонний контроль». Віза скасовується під час перебування іноземця або особи без громадянства на території України у разі:
• виявлення факту подання особою під час оформлення візи недійсного чи виданого іншій особі паспортного документа або підроблених інших документів, або подання завідомо неправдивих відомостей;
• прийняття рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця або особи без громадянства за межі території України.
Скасування візи здійснюється:
• у випадках, уповноваженими посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або органу охорони державного кордону;
• у випадках, уповноваженими службовими особами органу, що прийняв рішення про примусове повернення або який подав позов до суду про прийняття рішення про примусове видворення, — після прийняття судом такого рішення. Рішення про скасування візи може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
5. За яких умов може бути заборонений в’їзд іноземців та осіб без громадянства в Україну?
В’їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
• якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
• якщо при клопотанні про в’їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
• якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
• якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
• якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов’язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в’їзду в Україну.
Рішення про заборону в’їзду в Україну прий­мається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. Іноземці та особи без громадянства, яким не дозволяється в’їзд в Україну, при спробі в’їзду в Україну в пункті пропуску через державний кордон України не перетинають державний кордон України та в найкоротший строк повертаються в державу, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ.
У разі неможливості негайного повернення іноземця або особи без громадянства вони перебувають у пункті пропуску через державний кордон України до їх повернення.
Таким іноземцям та особам без громадянства у паспортному документі проставляється відмітка про заборону в’їзду в Україну на термін, зазначений у рішенні. Іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
Таким іноземцям та особам без громадянства забороняється в’їзд в Україну строком на три роки. Відомості про них в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.
Під час затримання органи охорони державного кордону забезпечують проведення дактилоскопії, а в разі потреби — взяття інших біометричних даних іноземців та осіб без громадянства відповідно до закону.
6. Які документи потрібно подавати для в’їзду та виїзду з України?
В’їзд в Україну та виїзд з України здійснюється:
• іноземців та осіб без громадянства — за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в’їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України;
• іноземців, які постійно проживають на території України, — за паспортним документом та посвідкою на постійне проживання;
• осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, — за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон;
• іноземців та осіб без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, — за проїзним документом для виїзду за кордон;
• іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України, — за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців та осіб без громадянства, які пере­бувають у шлюбі з особами, за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців та осіб без громадянства, які пере­бувають в Україні у зв’язку з працевлаштуванням, — за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв’язку з участю у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, — за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв’язку з участю у діяльності релігійних організацій, — за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв’язку з участю у діяльності філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав, — за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців та осіб без громадянства, які працюють у представництвах іноземних суб’єктів господарювання в Україні, — за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців та осіб без громадянства, які працюють у філіях або представництвах іноземних банків на території України, — за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв’язку з провадженням культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні з метою участі в міжнародних та регіональних волон­терських програмах чи участі в діяльності волонтерських організацій, зареєстрованих в Україні у встановленому порядку, — за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців та осіб без громадянства, які працюють кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації на території України, — за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчальних закладах України не менш як протягом одного року, — за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
• іноземців — громадян держав, які можуть в’їжджати в Україну без візи відповідно до законодавства України чи міжнародного договору України, — за паспортним документом або іншим документом, якщо це перед­бачено міжнародним договором України;
• іноземців, які є громадянами держав, з якими укладено договори про місцевий прикордонний рух, — за документами, які дають право на перетинання державного кордону в межах місцевого прикордонного руху, що оформляються дипломатичними представництвами та консульськими установами України в установленому Міністерством закордонних справ України порядку.
Акредитовані в Міністерстві закордонних справ України працівники дипломатичних представництв, консульських установ, представництв міжнародних організацій, представництв держав при міжнародних організаціях, які мають штаб-квартиру в Україні і відповідно до статутних документів таких організацій чи відповідних міжнародних договорів України користуються дипломатичними привілеями та імунітетом, а також члени їх сімей можуть в’їжджати в Україну за паспортними документами та акредитаційними картками.
7. Як відбувається реєстрація іноземців та осіб без громадянства?
Реєстрація іноземців та осіб без грома­дянства, які в’їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця пере­бування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Правила щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства не поширюються на осіб, які з наміром визнання їх біженцями в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні чи отримання притулку або тимчасового захисту, незаконно перетнули державний кордон України.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, здійснює реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія закону про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні, лише за наявності одного з документів, що видаються таким особам.
Від реєстрації звільняються такі іноземці та особи без громадянства:
• Глави держав і урядів зарубіжних країн, члени парламентських та урядових делегацій, технічний персонал, який обслуговує такі делегації (осіб) і членів їх сімей, які прибули в Україну на запрошення Президента України, Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України; особи та члени сімей осіб, які прибули в Україну за посвідченнями ООН та організацій системи ООН;
• іноземці або особи без громадянства, які не досягли вісімнадцятирічного віку;
• іноземні туристи, які здійснюють круїз;
• члени екіпажів іноземних військових кораблів (літаків), які в установленому порядку прибули в Україну;
• особи, які входять до складу екіпажів іноземних невійськових суден;
• особи, які входять до складу екіпажу цивільних повітряних суден міжнародних авіаліній, бригад поїздів міжнародного сполучення, у разі перебування в аеропортах чи на вокзалах (станціях), зазначених у розкладі руху.
8. Як відбувається реєстрація паспортних документів?
У Міністерстві закордонних справ України та його представництвах реєструються паспортні документи:
• глав іноземних дипломатичних представництв і консульських установ, членів дипломатичного персоналу, консульських посадових осіб, адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв і консульських установ, працівників апарату військових аташе і торговельних представництв та їх дружин (чоловіків), дітей, батьків, які перебувають на утриманні зазначених осіб;
• працівників органів закордонних справ іноземних держав, які прибули в Україну в службових справах і мають дипломатичний чи службовий паспорт, та членів їх сімей;
• посадових осіб міжнародних організацій, які прибули в Україну в службових справах, працівників представництв таких організацій в Україні, а також працівників представництв держав при міжнародних організаціях, які мають штаб-квартиру в Україні і відповідно до статутних документів зазначених організацій чи відповідних міжнародних договорів користуються дипломатичними привілеями та імунітетом, а також членів їх сімей.
Міністерством закордонних справ України та його представництвами зазначеним особам безпосередньо до паспортного документа вноситься запис про його реєстрацію.
9. Як продовжити строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України?
Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов’язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони. Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення особи на повернення оформляється та видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції. Правила оформлення, видачі та форма посвідчення особи на повернення визначаються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законами України.
10. Як відбувається виїзд з України іноземців та осіб без громадянства?
Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.
Виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо:
• йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом — до закінчення кримінального провадження;
• його засуджено за вчинення кримінального правопорушення — до відбування покарання або звільнення від покарання;
• його виїзд суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України — до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.
Виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов’язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
За наявності підстав відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.
За матеріалами, підготовленими фахівцями
Головного управління юстиції у Чернівецькій області

Спадкування майнових прав на базу даних є різновидом спадкування майнових авторських прав. Незважаючи на однакову процедуру оформлення спадкових авторських прав, нотаріусу необхідно звертати увагу і на властивості цього об’єкта спадкування, що можуть вплинути на можливість передачі прав у спадщину. Наприклад, права на базу даних можуть регулюватися нормами як авторського (спеціального), так і цивільного законодавства. Застосування різної правової регламентації пов’язано з тим, що база даних може бути оригінальною (творчою) чи неоригінальною (нетворчою). При цьому за діючим українським законодавством у спадщину можуть переходити лише права на оригінальну (творчу) базу даних. Тому нотаріусу необхідно чітко розмежувати види баз даних для встановлення правової регламентації процедури спадкування прав. Для цього розглянемо види баз даних, майнові права на ці об’єкти та можливість їх спадкування.

І. НЕОРИГІНАЛЬНА БАЗА ДАНИХ

База даних — це інформаційна система, що є програмним комплексом, функції якого полягають у підтримці надійного зберігання інформації у пам’яті комп’ютера, виконанні специфічних дій щодо обробки та/або обчислень, наданні користувачам зручного та доступного інтерфейсу. Структура бази даних включає: об’єкти бази — таблиці, форми, запити, звіти, макроси, модулі; різні інструменти для аналізу структури та перетворення бази даних. Бази даних надають можливість розташовувати, обробляти, зберігати та отримувати доступ до даних. Залежно від наявності оригінальності (творчості) в моделі розташування, обробки, пошуку даних у базі цей об’єкт поділяють на оригінальну та неоригінальну бази даних.
Неоригінальна база даних не відноситься до об’єктів авторського права, оскільки не містить елементу самостійної творчої праці автора. Створення неоригінальної бази даних не потребує індивідуальної творчої праці, оскільки вона формується з простої систематизації та розташування інформації. У створенні цього об’єкта може брати участь як окрема людина, так і колектив людей, який здійснює управління автоматизованою системою, що має за мету створити певну базу даних. Варто звернути увагу, що під час створення неоригінальна база даних може стати внаслідок опрацювання певного матеріалу як людським, так і програмним ресурсом, а отже, робота щодо створення цього об’єкта може мати характер комбінованого поєднання людського та машинного інтелекту. Окремо зазначимо, що при формуванні бази даних її розробник зобов’язаний не порушувати права інших осіб, зокрема, авторські права на комп’ютерну програму, покладену в структуру бази даних; права щодо інформації, яка може стати об’єктом даних у цьому об’єкті.
На європейському рівні правова охорона неоригінальних баз даних встановлена нормами Директиви 96/9/ЄС від 11.03.1996 «Про правовий захист баз даних». У п. 7 преамбули Директиви 96/9/ЄС наголошено про
необхідність встановлення правової охорони баз даних, які є результатом вкладання значних людських, технічних та фінансових ресурсів, тоді як такі бази даних можуть бути скопійовані або ж до них може бути отримано доступ за частку тієї вартості, яка потрібна для їхньої незалежної розробки. Стаття 7 Директиви 96/9/ЄС передбачає охорону прав для розробника бази даних, який продемонструє, що було зроблено якісно та/чи кількісно значні інвестиції в отримання, перевірку чи представлення вмісту [1]. Таким чином, Директива 96/9/ЄС встановила таку ознаку неоригінальних баз даних, як наявність якісних та/чи кількісних інвестицій. Критерій якісних чи/або кількісних інвестицій сформульовано в п. 40 преамбули Директиви 96/9/ЄС, зокрема, така інвестиція може полягати у використанні фінансових ресурсів та/чи витрачанні часу, зусиль і енергії [1]. Відповідно до п. 54 преамбули, п. 1 ст. 7 Директиви 96/9/ЄС тягар доведення того, що існують чинники, які дозволяють дійти висновку, що значна зміна у вмісті бази даних має розглядатися як знач­не нове інвестування, лежить на розробнику бази даних, що є результатом такого інвестування [1]. З цього випливає, що можливість правової охорони на неоригінальні бази даних виникає не з моменту її створення, а з моменту доведення факту значного вкладення у базу даних, що здійсняється її виробником.
Наступна ознака неоригінальної бази даних полягає у її меті. Мета неоригінальної бази даних спрямована на задоволення потреб в отриманні інформації, яка може надаватися на платній або безоплатній основі. Отже, однією з ознак неоригінальної бази даних є придатність до застосування. Можливість задоволення певних потреб в інформації має вплив на комерційну цінність цього об’єкта.
Варто звернути увагу, що неоригінальна база даних має зміст у вигляді даних. Наприклад, бази даних клієнтів, бази персональних даних працівників — це все різновиди неоригінальних баз даних, що систематизують певні відомості чи дані. Розташовувати цю інформацію можна як на паперовому носії, так і на електронному. На це вказує п. 1 ст. 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», а саме: Єдиний державний демографічний реєстр — це електронна інформаційно-­телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення інформації про особу [2]. Одразу звернемо увагу, що будь-які реєстри — це приклади неоригінальної бази даних.
На підставі викладеного вище можна сверджувати, що неоригінальна база даних — це система відомостей/даних, що сформована нетворчою працею для практичного застосування та має ознаки кількісних та/або якісних інвестицій. За формою фіксації неоригінальні бази даних можуть бути паперові та/або електронні. Залежно від форми фіксації неоригінальні бази даних поділяються на прості та складні. Цей поділ обумовлено тим, що у паперовій неоригінальній базі даних об’єктом охорони та реалізації суб’єктивних прав буде виступати лише її зміст, тобто певна інформація. Для електронної неоригінальної бази даних властиве поєднання різних об’єктів, таких як комп’ютерна програма, таблиці, види, домени, збережені процедури, тригери. Таке поєднання вказує на складність електронної неоригінальної бази даних. Окремо можна зазначити, що неоригінальні бази даних можуть бути спрямовані на отримання прибутку або фіксації та поширення інформації. Якщо неоригінальна база даних створена для подальшого продажу, то вона є комерційною неоригінальною базою даних. Якщо вона розроблена та функціонує лише для фіксації певної інформації, зокрема спадкові реєстри, реєстри нерухомого майна та інші державні реєстри, то ця база даних є некомерційною.