НІКЧЕМНИЙ ТА НЕДІЙСНИЙ ПРАВОЧИН: АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Аналізуючи судову практику, можна констатувати, що останнім часом збільшилась кількість справ щодо визнання правочину недійсним або нікчемним. При цьому у судів та учасників судового процесу іноді виникають труднощі у розумінні підстав та наслідків недійсності та нікчемності правочинів, їх розмежування. При розгляді вказаної категорії справ третьою стороною або свідком може залучатися нотаріус, тому що нотаріус посвідчує правочин, а отже, є активною фігурою в процесі укладання правочину, встановлення та визначення засад законності правочину. Це вимагає від нотаріусів особливої уваги щодо особливостей судового тлумачення правомірності та неправомірності правочину. Отож звернемось до аналізу судової практики щодо цього питання.

Правочин — правомірна, вольова дія суб’єкта правовідносин, що спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Цивілістичне розуміння правочину побудоване на презумпції його правомірності (ст. 204 Цивільного кодексу України, далі — ЦК), що є проявом засад цивільного законодавства, які ґрунтуються на справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК). Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Цей підхід надає можливість класифікувати неправомірні правочини на дві групи: правочини, недійсність яких встановлена законом та правочини, недійсність яких повинна визнаватися судом. Перша група правочинів отримала назву — нікчемних, друга — недійсних (оспорюваних) правочинів. У судовій практиці також склались такі категорії: неукладений правочин та документ, які за своїм змістом не є правочинами.

Варто звернути увагу, що термін «недійсності» є поширеним у цивільному законодавстві, тому іноді його застосовують до визнання документів недійсними. З цього приводу зазначимо, що за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об’єднань та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек) [1]. Це правило поширюється на всі види документів, якими підтверджується право. Право не може бути недійсним, воно може існувати, а може припиняти своє існування, а документ є лише фіксацією права. Тому звернення до суду з позовом про визнання документа недійсним є помилковим, оскільки до суду варто звертатися з позовом щодо захисту (визнання, відновлення, компенсації) права (при констатації речових правовідносин, що вимагають застосовувати речово-правові засоби захисту) або визнання правочину недійсним щодо зобов’язально-правових відносин. Додатковою вимогою позову може бути прохання скасувати документ, внести зміни до запису у відповідному державному реєстрі тощо.

У судовій практиці також звернено увагу на конструкцію неукладеного правочину. Неукладений правочин — це дія сторін, у якій відсутні необхідні істотні умови для укладання правочину, що виражається у дефекті процедури його укладання, у зв’язку з чим у сторін не виникають цивільні права та обов’язки. Наприклад, не здійснено державну реєстрацію правочину, якщо це передбачено законом. Крім того, не є укладеними правочини, в яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо) [2]. Наприклад, за змістом статей 203, 717 ЦК договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди [3].

Ольга АВРАМОВА отримати повну версію статті