ВАСИЛЬ КРАТ,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВИЛ ПРО ГРАНИЧНІ СУМИ РОЗРАХУНКІВ ГОТІВКОЮ
Постановою правління Національного банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 № 210 було встановлено граничні суми для розрахунків готівкою. Правовою основою для затвердження граничних сум стала ч. 3 ст. 1087 Цивільного кодексу України , в якій передбачається, що граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб — підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.
Варто відмітити, що ч. 3 ст. 1087 ЦК не в повній мірі досконала, оскільки її зміст можна пояснювати двояко:
по-перше, створюється враження, що вона стосується тільки розрахунків готівкою у відносинах між фізичними особами та юридичними особами (фізичними особами — підприємцями). Про що свідчить вживання сполучника «та» у першій частині речення ч. 3 ст. 1087 ЦК;
по-друге, в. ч. 3 ст. 1087 ЦК перелічуються суб’єкти, для яких можуть встановлюватися граничні розрахунки готівкою.
Аналіз як самої постанови правління НБУ «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 № 210, так і «екзотичних» тлумачень НБУ після її прийняття, свідчить про неоднозначне її розуміння.
Для належного розуміння граничних сум розрахунків готівкою видається за необхідне проаналізувати:
(а) правила про граничні суми розрахунків готівкою;
(б) форми розрахунків при перевищенні граничних сум;
(в) роз’яснення НБУ щодо граничних сум розрахунків готівкою;
(г) правові наслідки порушення порядку проведення готівкових розрахунків.
І. ПРАВИЛА ПРО ГРАНИЧНІ СУМИ РОЗРАХУНКІВ ГОТІВКОЮ
Аналіз п. 1 постанови правління НБУ «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 № 210 дозволяє виокремити три правила визначення граничних сум розрахунків готівкою.
Правило перше закріплене в абз. 2 п. 1 постанови правління НБУ «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 № 210. Воно конструюється за допомогою чотирьох параметрів:

В. В. ЖУРАВСЬКА,
державний нотаріус, завідувач Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, член методичної ради з питань нотаріату при Головному управлінні юстиції у Київській області
НОТАРІАЛЬНА ПРАКТИКА:
СПАДКОВЕ ПРАВО
(ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНУ)
Нерідко на практиці трапляються випадки, коли до нотаріуса звертаються для оформлення спадкових прав громадяни з документами на нерухоме майно, право власності на яке було зареєстровано з порушенням норм чинного законодавства.
Наприклад, до нотаріуса за оформленням своїх спадкових прав звернулася громадянка ________ і надала свідоцтво про право на спадщину, видане 23.04.2004 Іванківською ДНК на ім’я спадкодавця. Спадкодавець помер у 2007 році і не встиг подати до відповідного бюро технічної інвентаризації правовстановлювальний документ для реєстрації права власності. Спадкоємиця у 2009 році звернулася до бюро технічної інвентаризації і зареєструвала нерухоме майно за спадкодавцем. Виникає закономірне питання: «Чи може нотаріус вважати поданий документ таким, що не відповідає нормам чинного законодавства?»
Давайте разом проаналізуємо норми чинного законодавства і знайдемо правильну відповідь.
Згідно зі ст. 182 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) державна реєстрація права на нерухомість здійснюється відповідним органом. Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18.02.2002 р. за № 157/6445, було запроваджено державний реєстр прав на нерухомість, держателем якого визначено Міністерство юстиції України. На виконання Указу Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» вiд 17.02.2003 р. № 134/2003, встановлено, що реєстрація об’єктів нерухомого майна та прав на нього здійснюється у Реєстрі прав власності на нерухоме майно згідно з Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно; функції адміністратора Реєстру здійснюються державним підприємством «Інформаційний центр» Мін’юсту України, а функції реєстратора — органами БТІ.
Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18.02.2002 р. за № 157/6445, реєстрація права власності на нерухоме майно здійснюється уповноваженим органом, коли власник подає заяву до відповідного БТІ.
Якщо власник будинку помер у 2007 році, то подати заяву до БТІ (через два роки після смерті!) про реєстрацію свого права власності аж ніяк не міг.
Пункт 11 ст. 346 ЦК України передбачає підстави припинення права власності, одна з яких — смерть власника. Отже, після смерті власник аж ніяк не міг здійснити державну реєстрацію права власності.
Таким чином, право власності спадкодавця було зареєстровано відповідним бюро технічної інвентаризації з порушенням чинного законодавства.
На підставі ч. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус повинен був відмовити спадкоємиці у вчиненні нотаріальної дії та винести постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
П О С Т А Н О В А
про відмову
місто Бровари 02 грудня 2009 року

01 грудня 2009 року до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області звернувся ПАРХОМЕНКО ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ, що зареєстрований та проживає в місті Броварах Київської області по вулиці Леніна, буд.302, про видачу йому на руки свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок під № 1 «а», що розташований у селі Станишівці Іванківського району Київської області по вулиці Щорса, що належав померлому ПАРХОМЕНКУ ВОЛОДИМИРУ ОЛЕГОВИЧУ.
Уважно вивчивши документи, що знаходяться у спадковій справі № 112 до майна померлого 13 жовтня 2007 року ПАРХОМЕНКА ВОЛОДИМИРА ОЛЕГОВИЧА, нотаріусом було
В С Т А Н О В Л Е Н О,
що 01 лютого 2008 року Броварською міською ДНК на підставі заяви ПАРХОМЕНКА ІВАНА ВОЛОДИМИРОВИЧА було відкрито спадкову справу за № 112 до майна померлого 13 жовтня 2007 року ПАРХОМЕНКА ВОЛОДИМИРА ОЛЕГОВИЧА.
До складу спадкового майна входив житловий будинок під №1 «а», що розташований у селі Станишівці Іванківського району Київської області по вулиці Щорса.
Для оформлення своїх спадкових прав спадкоємцем було надано правовстановлювальний документ на вищезазначене нерухоме майно, а саме свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане нотаріусом Іванківської районної ДНК 11.07.2004 року за реєстровим № 1–2715 на ім’я ПАРХОМЕНКА ВОЛОДИМИРА ОЛЕГОВИЧА. Дане свідоцтво було зареєстроване Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» 05.12.2008 року.
Відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮ України від 03.06.2002 року (зі змінами, внесеними наказом МЮ України № 49/5 від 19.06.2005 року), реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснюється уповноваженим органом, коли власник подає до відповідного БТІ заяву встановленої форми.
Власник будинку ПАРХОМЕНКО ВОЛОДИМИР ОЛЕГОВИЧ помер 13 жовтня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть (серія І-ОК № 049700, виданим відділом РАЦС Броварського міськрайонного управління юстиції 14.10.2007 року) і відповідно подати заяву до БТІ 05.12.2008 року (через рік після смерті) про реєстрацію свого права власності аж ніяк не міг.
Пункт 11 ст.346 Цивільного кодексу України передбачає підстави припинення права власності, одна з яких — смерть власника. Отже, починаючи з 13 жовтня 2007 року право власності ПАРХОМЕНКА ВОЛОДИМИРА ОЛЕГОВИЧА було припинено і він не міг реєструвати його.
Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане нотаріусом Іванківської районної ДНК 11.07.2004 року за реєстровим № 1-2715 на ім’я ПАРХОМЕНКА ВОЛОДИМИРА ОЛЕГОВИЧА, було зареєстровано Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» 05.12.2008 року з порушенням вимог чинного законодавства України.
Частина 2 ст.49 Закону України «Про нотаріат» зазначає, що нотаріус не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст.49, 50 Закону України «Про нотаріат»,
п о с т а н о в и в:
1. Відмовити ПАРХОМЕНКУ ІВАНУ ВОЛОДИМИРОВИЧУ у вчиненні такої нотаріальної дії, як видача свідоцтва про право на спадщину на будинок під № 1 «а», що розташований в селі Станишівці Іванківського району Київської області по вулиці Щорса, що належав померлому ПАРХОМЕНКУ ВОЛОДИМИРУ ОЛЕГОВИЧУ.
2. Роз’яснити заявникові положення чинного законодавства України стосовно оскарження відмови у вчиненні нотаріальних дій.
Від редакції
Слід звернути увагу читачів, що є і інша точка зору щодо вирішення зазначеного казусу з нотаріальної практики.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
Згідно із ст. 182 ЦК України право власності на нерухоме майно в Україні підлягає обов’язковій державній реєстрації. При цьому згідно із ч. 4 ст. 182 ЦК України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. На цей час в Україні діє Закон «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» вiд 01.07.2004 р. № 1952-IV (далі — Закон № 1952-IV). Згідно із ст. 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. Частиною 1 ст. 18 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця. У зв’язку з тим, що спадкоємці померлого, що прийняли спадщину, вважаються універсальними правонаступниками спадкодавця, то до складу спадщини входить і обов’язок зареєструвати право власності померлого на нерухомість, що входить до складу спадкового майна.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, не вбачається порушення чинного законодавства у випадку, якщо заяву про реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке значиться за померлим, подадуть спадкоємці.

Правове регулювання спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі) відбувається в ст. 1228 Цивільного кодексу України[1]. Для з’ясування змісту ст. 1228 ЦК, слід з’ясувати:

(1) що собою представляє право на вклад;

(2) способи розпорядження правом на вклад;

(3) суб’єктів, які можуть складати і на користь яких складається розпорядження;

(4) як відбувається оформлення розпорядження банку (фінансовій установі);

(5) як здійснюється видача вкладу спадкоємцям.

І. Право на вклад

1. У законодавстві вклад (депозит) визначається як кошти в готівковій або у безготівковій формах, у валюті України або в іноземній валюті, розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на виз­начений строк зберігання чи без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладникові відповідно до законодавства України та умов договору (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»[2]).

Враховуючи загальну конструкцію спадкування, закріплену у ст. 1218 ЦК, під правом на вклад розуміється майнове зобов’язальне право вимоги[3], носієм якого виступає особа-спадкодавець — сторона договору банківського вкладу (ст. 1058 ЦК). Окрім цього, подібний правовий режим має вклад, який знаходиться на банківському рахунку. Додатковим підтвердженням цієї тези є як норми ЦК, що стосуються банківського вкладу та рахунку (ч. 3 ст. 1058 ЦК), так і підзаконних актів НБУ (розділи 7 та 10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах)[4].

Таким чином, спадкодавець має можливість розпорядитися належним йому правом вимоги грошових коштів (в українській або іноземній валюті), які були внесені на підставі договору банківського вкладу (депозиту) або рахунку.

Окрім цього, не вбачається перешкод і для того, щоб спадкодавець міг розпорядитися правом на вклад, зроблений в банківських металах. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»[5] до банківських послуг належить залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.

Незважаючи на те, що положення § 3 «Банківський вклад» глави 71 ЦК розраховані на ті ситуації, за яких коли вкладом є та чи інша грошова сума, у судовій практиці цілком вірно відбувається кваліфікація договору як договору банківського вкладу, якщо вкладом виступають банківські метали.

Наприклад, Верховний Суд України зауважив, що за умовами укладеного сторонами договору банківського вкладу був відкритий вкладний рахунок у банківському металі, відповідно банк взяв на себе зобов’язання сплатити вкладнику суму вкладу й нараховані за ним проценти в банківському металі, а не в грошових одиницях, слід дійти висновку, що таке правовідношення не є грошовим зобов’язанням, тому до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 625 ЦК.

Саме з такого розуміння зазначеної норми матеріального права виходив суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції, який, установивши, що договором банківського вкладу передбачено зобов’язання банку зі сплати нарахованих за вкладом процентів шляхом видачі через касу банку зливків банківських металів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на банк відповідальності за порушення грошового зобов’язання, передбаченої статтею 625 ЦК.[6]

2. Право на вклад охоплює не тільки власне сам вклад, але й

АНДРЕЙ СИДОРЕНКО,
частный нотариус, г. Киев
ЕСТЬ У МЕНЯ ПРИЯТЕЛЬ, И РЕШИЛ ОН СТАТЬ НОТАРИУСОМ
Есть у меня приятель, который хочет стать нотариусом. Уж очень ему этот вид юридической практики понравился. Говорит, хороший вид деятельности — сидишь себе в офисе, а люди сами к тебе идут, а ты с важным видом документы подписывай — красота! Пришел он ко мне посоветоваться, а что же нужно для того, чтоб открыть нотариальную контору? Поскольку у него два высших образования, юридическое и экономическое, его интересовал только экономический аспект деятельности. Организационный и юридический ему были ясны. Человек он не глупый, законы и инструкции читать умеет, а вот экономическую составляющую деятельности посчитать не мог из-за отсутствия реальной практики, которая, по словам К. Маркса, критерий истины.
Вот стали мы с ним считать расходы для начала деятельности. Не мудрили, расходы на стажировку взяли по минимуму (минимальная заработная плата и начисления). Стажировку запланировали с октября месяца. Взяли соответственно 985,00 x 2 = 1970,00 грн. + 1004,00 x 10 = 10040,00 грн. Затраты на заработную плату у нас получились 12010,00 грн. (возможное повышение минимальной заработной платы мы проигнорировали, но понимаем, что оно возможно). Конечно же, не забыли о едином социальном взносе, который составляет 12010,00 x 36,76 % = 4414,88 грн. То, что этих сумм полностью на руки не получит, он понимал, экономист как никак, помнит, что еще подоходный налог удержать надо, да и другие платежи имеются. Но нас ведь изначально интересовали расходы, вот мы их и считали. Вот и получили расходы по заработной плате и начислениям 16424,88 грн. Услуги банка по выдаче наличных проигнорируем, так как заработную плату планируем выплачивать с доходов от нотариальной деятельности, надеемся, что они еще будут, а вот услуги банка по перечислению денег в бюджет и пенсионный фонд учтем. Тариф божеский — 0,7 % от суммы платежа. Итого: 16424,88 x 0,7 % = 114,97 грн. Имеем расходов за период стажировки 16539,85 грн.
Сдача экзаменов для получения свидетельства о праве на занятие нотариальной деятельностью, слава Богу, бесплатная. Предположим, что мой товарищ его сдал. Следовательно, следующие наши расходы: оплата за выдачу свидетельства о праве на занятие нотариальной деятельностью. Она составляет десять необлагаемых минимумов доходов граждан: 17,00 грн. x 10 = 170,00 грн. Услуги банка 1 % — 1,70 грн. Добавим к общим расходам 171,70 грн. Получим расходов 16711,55 грн.
Следующая наша задача найти подходящее помещение. Требования к помещению мой приятель знает, для читателя напомним: минимум комнат — 2, минимальная площадь кабинета нотариуса — 10 кв. м, стены кабинета не прозрачные, обязательное наличие охранной и пожарной сигнализаций, входные двери должны быть металлические, окна оборудованы решетками или роллетами, обязательно наличие металлического шкафа для архива и огнеупорного сейфа для хранения печати и бланков, нотариальная контора должна иметь вывеску.
Указанным требованиям соответствует двухкомнатная квартира, расположенная на 1-м этаже. Примерная площадь — 46–50 кв. м. Постараемся сэкономить и будем искать оборудованную под офис с роллетами, железной дверью, телефоном, Интернетом, сетевой разводкой, офисной мебелью б. у. (столы, стулья, полки).
Минимальная стоимость того, что удалось найти, — 20,00 $ (160,00 грн.) за 1 кв. м, не центральный район города + ежемесячно коммунальные услуги, телефон, Интернет, пожарная и охранная сигнализации. Подсчитаем наши расходы по данной статье: 50 кв. м x 160,00 грн. = 8000,00 грн. (аренда) + 282,00 грн. (квартплата) + 50,00 грн. (электроэнергия) + 50,00 грн. (телефон) + 50,00 грн. (Интернет) + 504,00 грн. (пожарная и охранная сигнализации). Помещение нам обошлось в 8936,00 грн. Не будем забывать, что это наши ежемесячные постоянные расходы. Мы пока их не будем добавлять к общим расходам по той причине, что мы не собираемся заниматься нотариальной деятельностью один месяц.
Не забудем и о техническом оснащении будущей нотариальной конторы, необходимом согласно требованиям Министерства юстиции Украины для успешного прохождения сертификации (сейф, металлический шкаф, компьютер, программное обеспечение, принтер, факс, копировальный аппарат, подключение к сети Интернет, электронная почта).
Минимальная стоимость сейфа, что мы нашли (сейф огнестойкий BS D 508) — 1448,00 грн. + 100,00 грн. доставка, шкаф архивный (АМ 1891) — 1776,00 грн., купим там же, сэкономив на доставке, компьютеры выбрали Acer AS M3800 (PT.SC5E1.008) — 3896,00 грн. за шт. + ЖК мониторы LG W1943C — 1006,00 грн. за шт. + антивирус ESET NOD32 Antivirus — 439,00 грн. за шт. + операционная система — 1700,00 грн. за шт., текстовый редактор Word — 2500,00 грн. за шт., подыскали факс Panasonic KX-FP207UA, который стоит 1060,00 грн., копировальный аппарат взяли самый простенький, на первое время хватит, — Canon FC128 A4 — 2535,00 грн., подключение к сети Интернет бесплатное, электронный ящик бесплатный. Итого расходов по этой статье набралось: 1448,00 + 100,00 + 1776,00 + (3896,00 + 1006,00 + 439,00 + 1700,00 + 2500,00) x 2 + 1060,00 + 2535,00 = 26001,00 грн. Поскольку эти расходы разовые, то можем сложить их с расходами по стажировке 26001,00 грн. + 16711,55 грн. = 42712,55 грн.
Будем считать, что офис мы оборудовали, сертифицировали, сертификация у нас тоже, слава Богу, бесплатная. Свидетельство о регистрации нотариальной деятельности получили.
Пора приступать к деятельности, а нам для этого понадобится: изготовить печать (разрешение в разрешительной системе уже получать не надо, сэкономим), подключиться к электронным реестрам, купить реестр для регистрации нотариальных действий, приобрести книги нотариального деловодства и нотариальные бланки, застраховать профессиональную ответственность. На печати не экономим, она нужна резиновая и наилучшего качества, она нам обойдется в 700,00 грн., подключение к электронным реестрам Госинформюста — 1300,00 грн., услуги по организации предоставления электронной цифровой подписи — 558,00 грн. (платеж один раз в год), плата за обучение работе с реестрами — 420,00 грн., реестр — 70,00 грн., комплект книг по нотариальному деловодству — 560,00 грн., нотариальные бланки (продают по 100 шт., цена — 12,60 грн. за шт.) — 1260,00 грн. Страхование профессиональной ответственности нам обойдется в 900,00 грн.
Получили расходов по этой статье 5768,00 грн. Эти расходы условно разовые, в пределах одного года, так как, за исключением расходов на печать, подключение к реестрам и обучение работе с реестрами, они будут повторяться у нас каждый год и постоянно расти.
Лицо моего приятеля излучает уверенность и желание взяться за работу, но прежде он хотел бы структурировать свои расходы на одноразовые и постоянные из расчета работы 3 года, чтобы рассчитать, сколько денег ему потребуется для достижения «окупаемости проекта», но это в нем экономист заговорил. Считаем для начала одноразовые: стажировка — 16539,85 грн. + плата за свидетельство — 171,70 грн. + оборудование конторы — 26001,00 грн. + печать, реестры, книги — 5768,00 грн. Всего одноразовых расходов набежало 45690,55 грн.
Прибавим ежемесячные расходы на помещение из расчета за 3 года: 8936,00 грн. x 36 = 321696,00 грн., поскольку мой приятель один работать не собирается, прибавим еще заработную плату секретаря из расчета минимальной заработной платы 12048,00 грн. + 4428,84 грн. + услуги банка 0,7 % от суммы платежа, что составляет 31,00 грн. = 49523,55 грн. То, что она каждый год меняется, проигнорируем, нам приблизительно бы посчитать.
С учетом опыта работы предлагаю приятелю к ежегодным расходам прибавить покупку бумаги — 50,00 грн., архивных папок и канцелярии на 300,00 грн., бумаги для факса — 50,00 грн., заправку принтеров тонером — 50,00 грн., т. е. дополнительно 450,00 грн. Итого на 3 года расходов по этой статье: 1350,00 грн. Приятель возмущается, почему только 2 пачки бумаги. А я ему объясняю, что в первый год деятельности действий больше чем на две пачки бумаги не будет.
— И сколько лет надо работать, чтобы было больше, — интересуется приятель.
— Думаю, года три.
— А какой же срок «окупаемости проекта», — задает приятель вопрос.
Мне самому интересен его подход:
— Давай считать.
Одноразовых расходов мы насчитали 45690,55 грн.
Ежемесячных расходов мы насчитали в год 123739,80 грн.
Разовых ежегодных расходов мы насчитали 5400,00 грн.
Общие расходы на первый год составили 174830,35 грн. В последующем ежегодные расходы будут меньше на сумму одноразовых расходов, но все равно составят немаленькую сумму.
И тут у моего приятеля вопросы появились:
— А это валовой доход?
— Да валовой, — отвечаю.
— А расходы, которые мы посчитали, это все или есть еще и другие? — интересуется он дальше.
— Есть и другие, например, услуги информационного центра Министерства юстиции — примерно 20000–25000 грн. в год, в зависимости от характера нотариальных действий, естественно единый социальный платеж в размере 34,7 %.
— А какова база начисления единого социального взноса в месяц?
— Он начисляется на сумму дохода, но ограничен пятнадцатью размерами прожиточного минимума для трудоспособных лиц, на сегодняшний день это 14775,00 грн. А в целом по году взнос составит 60154,19 грн., если минимум не будет меняться, а доход будет соответствующим.
— А вы на какой системе налогообложения?
— На общей, 15 % и 17 % в зависимости от размера дохода.
— Ты прости меня, а что же остается вам? — интересуется мой приятель.
— Все что осталось, — отвечаю с грустью. — В плюсе те, кто работает в собственном помещении. Большинство работают с небольшим доходом, сопоставимым с заработной платой юриста 4000–8000 грн.
— А как же слухи о баснословных доходах нотариусов?
— Их опровергает статистика.
— Давай статистику, — говорит он.
— Она в открытом доступе. Ежегодно Министерство юстиции подводит итоги своей деятельности и ставит общественность в известность: сколько нотариальных действий совершено нотариусами Украины и сколько платы за них получено. А высчитать доход человеку с высшим экономическим образованием не сложно.
Так, в 2010 году 5325 нотариусов Украины совершили 13609403 нотариальных действия, при этом взыскали платы 1434180670 грн. Следовательно, средний доход нотариуса составил 269329,70 грн. Общие расходы за год, в зависимости от преобладания видов нотариальных действий, колеблются в районе 107000,00 грн. Следовательно, среднестатистический украинский нотариус получает чистого дохода: 269329,70 грн. – 107000,00 грн. = 162329,00 грн. При этом с них надо заплатить единый социальный взнос — 56328,12 грн. — и подоходный налог — 162329,00 – 56328,12 = 106000,88 x 15 % = 15900,13 грн. Нотариусу останется 90100,75 грн. Если мы разделим эту сумму на 12 месяцев, то получим, что среднемесячный доход частного нотариуса составляет 90100,75 грн. : 12 = 7508,40 грн.
— Так это же экономически невыгодно.
Теперь у меня появляются вопросы:
— А как ты определяешь, выгодно или невыгодно?
— Есть много методик оценки эффективности инвестиций. Самый простой способ: беру сумму средств, которые затрачены для организации нотариальной конторы, умножаю на среднюю ставку по депозитам и смотрю, какой доход я могу получить от этих денег. Если доход выше от нотариальной деятельности, есть смысл ею заниматься, а если доход выше налогонеоблагаемого депозита, то какой смысл ею заниматься? Второй способ для тех, у кого помещение нотариальной конторы в собственности: берется средняя ставка арендной платы и умножается на площадь. Таким способом определяется возможный доход от сдачи помещения в аренду.
Решили мы посоветоваться с калькулятором — самым беспристрастным советчиком. Считали только расходы, предполагая выйти на прибыльную работу по прошествии 3-х лет. И вот что у нас получилось:
1. Одноразовые расходы: 45690,55 грн.
2. Постоянные расходы из расчета на 3 года: 387419,40 грн.
3. Непредвиденные расходы (5 % от суммы п. 2): 19370,097 грн.
Всего расходов: 452480,92 грн.
Доходы мы сознательно игнорировали, считая, что на первоначальном этапе они будут минимальными и пойдут на оплату аренды, покупку нотариальных бланков, услуги за пользование реестрами, оплату налогов, единого социального взноса.
Теперь и посчитаем эффективность инвестиций в нотариальную деятельность. Ставка по гривневым депозитам сейчас от 10 до 16 %. Средняя ставка — 13 %. Пассивный доход, который можно получить от размещения затраченных средств на депозите, по мнению моего приятеля, — 58822,52 грн. в год или 4901,88 грн., в месяц. Доход среднестатистического нотариуса составляет 7508,40 грн. в месяц.
«А стоит ли овчина выделки», — спрашивает мой приятель? «Не стоит, — решил он для себя. — Слишком продолжительный срок окупаемости вложений, а доход всего на 35 процентов больше по сравнению с доходом от депозита».
Я никогда не задавался подобным вопросом. Не знаю, задавались ли этим вопросом более 5 тысяч украинских частных нотариусов. И если бы не мой приятель, никогда не производил бы подобных расчетов.

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
РЕЄСТРАЦІЯ ТА ЗМІНА ІМЕНІ ДИТИНИ ЗА ОСТАННІМИ ЗМІНАМИ ЗАКОНОДАВСТВА
Загальні положення про надання імені дитині
Згідно зі ст. 46 Закону України «Про нотаріат» та п. 20 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вправі витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Такі відомості й (або) документи повинні бути подані в строк, указаний нотаріусом. Проте цей строк не може перевищувати одного місяця.
Неподання відомостей або документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови в її вчиненні. Вважаємо, що зазначені нормативні положення поширюються на будь-які документи, у тому числі ті, які посвідчують особу, з огляду на те, що за відсутності таких документів вчинення нотаріальної дії є неможливим.
Дані про фізичну особу зазначаються у відповідних документах, які посвідчують особу, зокрема в паспорті громадянина України, паспорті громадянина України для виїзду за кордон , дипломатичному чи службовому паспорті, посвідченні особи моряка, посвідці на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національному паспорті іноземця або документі, що його замінює, посвідченні водія, посвідченні інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідченні, виданому за місцем роботи фізичної особи, та ін. (абз. 2 п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Однак важливим тут є те, щоб із документа було чітко зрозуміло не лише ім’я фізичної особи, а в окремих випадках, і її юридична здатність до вчинення відповідного правочину. І тому посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення цивільно-правових правочинів (абз. 3 п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України) .
Ім’я неповнолітньої особи до 16 років встановлюється за свідоцтвом про народження за умови підтвердження батьками (одним із батьків) того, що ця особа є їх дитиною (абз. 4 п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Проте в одних випадках вимагається встановлення всіх індивідуальних ознак особи, в інших — лише деяких або взагалі не вимагається. З уведенням електронних (віртуальних) та новітніх комунікаційних і операційних технологій, електронних гаманців, електронних документів, з поширенням реєстраційних процедур все більшого значення набуває необхідність ідентифікації особи під час здійснення її цивільних прав.
Разом з тим ім’я, хоч і є основним, але воно не повністю відображає ідентифікаційні ознаки фізичної особи. Згідно зі ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов’язані ідентифікувати клієнтів (у тому числі фізичних осіб).
Зустрічаються випадки, коли навіть застосування всіх трьох елементів імені не може забезпечити повної індивідуалізації фізичної особи. Так, коли зареєстровано сотню осіб з однаковим ім’ям, прізвищем і по батькові та виявлено, що вони мають однакову дату народження. Тому доцільним вважаємо використання додаткових ідентифікуючих ознак, наприклад, фотографічного зображення особи, сімейного стану, дати та місця народження, податкового номера, серії та номера паспорта тощо.
Право на ім’я є особистим немайновим правом і включає в себе:

ОЛЬГА МАНГУШЕВА,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
ПОРЯДОК ВИДАЧІ КВИТАНЦІЙ ТА ЗАПОВНЕННЯ РЕЄСТРІВ ДЛЯ РЕЄСТРАЦІЇ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ В РАЗІ ПРИЙНЯТТЯ В ДЕПОЗИТ ГРОШОВИХ СУМ ТА ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Сьогодні нотаріальний депозит є однією з нотаріальних дій, яка найбільш недосконало виписана законодавцем, тому при вчиненні цієї нотаріальної дії у нотаріусів постає багато запитань.
Відповідно до ст. 85 Закону України «Про нотаріат» нотаріус у передбачених законодавством випадках приймає від боржника в депозит грошові кошти і цінні папери для передачі їх кредитору. Вчинення цієї нотаріальної дії передбачено також пунктами 277–281 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, та Інструкцією про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18.02.2003 р. № 13/5.
Особа, що вносить у депозит грошові суми або цінні папери, подає нотаріусу відповідну заяву, яка реєструється нотаріусом у Журналі реєстрації вхідних документів і є підставою для вчинення нотаріальної дії. Унесення особою грошових сум у депозит приватного нотаріуса провадиться шляхом переказу готівки через банки або підприємствами поштового зв’язку чи безготівковим перерахуванням сум рахунку осіб на окремий поточний рахунок приватного нотаріуса.
На підставі виписок з рахунків для ведення депозитних операцій (про порядок відкриття рахунків див. журнал «Мала енциклопедія нотаріуса», 2011, № 4 (58), С. 88–92), що свідчать про надходження відповідних сум, особі, яка внесла грошові суми в депозит, нотаріусом видається квитанція встановленого зразка (додаток 1 до Інструкції про порядок обліку депозитних операцій).
Квитанція складається з двох частин: правої — безпосередньо самої квитанції, та лівої — корінця квитанції. Ці частини ідентичні за змістом. При цьому права частина квитанції (квитанція) видається особі, яка внесла грошову суму в депозит, а ліва її частина (корінець квитанції) залишається в справах нотаріуса.
У квитанції вказуються:

Проблема визначення місця проживання дитини все частіше постає у випадках не тільки окремого проживання матері та батька дитини, а й окремого проживання самої дитини від батьків.

Зі змісту ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) можна дійти висновку, що місце проживання включає в себе постійне, переважне або тимчасове місце проживання. Проте Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»^[1]  (ст. 3), на відміну від ЦК, розрізняє «місце проживання» і «місце перебування», виходячи зі строків перебування особи в певному місці. Крім того, законодавство, хоча й закріплює норми не тільки про постійне, але і про переважне та тимчасове місце проживання, однак у переважній більшості випадків правові наслідки пов’язуються саме з пос­тійним місцем проживання, тобто з місцем реєстрації (прописки).

До 2001 року юридичне підтвердження постійного місця проживання фізичної особи до недавнього часу регулювалось інститутом прописки. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.11.2001 (справа щодо прописки) не є неконституційним положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.1994 № 700, щодо прописки (виписки), згідно з яким паспортна служба органів внутрішніх справ застосовувала як загальне правило дозвільний порядок вибору особою місця проживання.

Це рішення стало підставою для внесення змін до низки  законів та передумовою появи Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». У результаті законодавчих змін прописка, що мала дозвільний характер, була замінена на реєстрацію та облік громадян за обраним ними місцем проживання, що має повідомний характер. І хоча змінився термін «прописка» на «реєстрація», але лишився дозвільний режим їх здійснення.

Місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шес­ти місяців на рік. Реєстрація місця перебування здійснюється за заявою особи. Причому особа зобов’язана подати таку заяву протягом семи днів після прибуття на місце перебування. При реєстрації місця перебування особи інформація про неї повідомляється органу реєстрації за місцем проживання особи (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Інформація про реєстрацію місця проживання та місця реєстрації вноситься до Єдиного державного демографічного реєстру.

Сьогодні реєстрація місця проживання та місця перебування фізичної особи здійснюється управліннями та відділами Державної міграційної служби України (далі — ДМС), яка підпорядкована Міністерству внутрішніх справ України. Інакше кажучи, ці дії виконують відповідні районні Центри надання адміністративних послуг при виконавчих органах місцевих державних адміністрацій, міських рад за місцем проживання фізичної особи. А в разі відсутності такого центру — територіальні підрозділи ДМС.

Так, згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання або місця перебування особи — це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або здійснюватися вручення офіційної кореспонденції.

Реєстрація місця проживання особи проводиться в день подання нею документів. За заявою особи така реєстрація може бути здійснена з одночасним зняттям із реєстрації на попередньому місці проживання.

Реєстрація місця проживання є лише фактом, який підтверджує місцезнаходження особи і жодним чином не може вплинути на володіння власною нерухомістю, право на яке документально підтверджене в установленому законодавством порядку.

Згідно зі ст. 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення проживання без реєстрації є адміністративним правопорушенням, яке тягне за собою відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, обов’язок зареєструвати місце проживання виникає після прибуття особи до нового місця проживання. Однак строк реєстрації місця проживання дитини після її народження, а також обов’язок батьків взагалі здійснювати таку реєстрацію законо­давством не передбачені. З цього можна зробити висновок, що відсутні правові підстави для притягнення батьків до адміністративної відповідальності за нереєстрацію ними місця проживання їх дитини після народження. Водночас реєстрація місця проживання дитини має здійснюватися батьками у власних інтересах та інтересах їх дитини, незважаючи на прогалини в законодавстві, які дійсно існують.^[2]

Визначаючи місце проживання дитини, батьки здійснюють своє право на особисте виховання дитини, оскільки дитина, як правило, проживає з батьками чи з одним із них. При цьому не мають значення причини роздільного проживання батьків (відсутність або розірвання шлюбу між ними, тимчасове роздільне проживання з поважних причин).

Згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі — СК) сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Однак це правило має надзвичайно багато винятків.

По-перше, спільність проживання не є обов’язковою для подружжя. У ст. 3 СК, зокрема, зазначено, що подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Але маємо два протилежних правила. Згідно з наведеним кожен із подружжя може вільно обирати місце проживання, а згідно із другим (закріпленим у ст. 3 СК) роздільне проживання подружжя можливе лише за наявності поважних причин, в іншому ж разі подружжя не буде вважатися сім’єю.

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 12.03.2016 № 72/18/99-16

Про матеріальне забезпечення за соціальним страхуванням
у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
з 01.01.2016 фізичних осіб — підприємців та осіб,
які провадять незалежну професійну діяльність

Міністерство соціальної політики розглянуло лист виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — Фонд), повідомляє.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законо­давчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909 (далі — Закон № 909) внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464 (далі — Закон № 2464).

У зв’язку із змінами з 01.01.2016 з переліку платників, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, вилучені фізичні особи — підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (далі — фізичні особи — платники єдиного внеску).

Як зазначено у листі Державної фіскальної служби України (далі — ДФС) від 17.02.2016 № 5556/7/99-99-17-03-01-17, розміщеному на веб-сайті ДФС, органи доходів і зборів зобов’язані в односторонньому порядку достроково розірвати укладені з фізичними особами — підприємцями, в тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, договори про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі — Договір), строк дії яких закінчується у 2016 році, з обов’язковим повідомленням платника єдиного внеску про підстави дострокового розірвання такого договору.

З дня набрання чинності 01.01.2016 Закону № 909 частиною п’ятою статті 8 Закону № 2464 передбачена сплата єдиного внеску в однаковому розмірі (22 відсотки до бази нарахування) для роботодавців, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) чи за цивільно-правовими договорами; фізичних осіб — підприємців; осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, із суми якого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 675 «Про затвердження пропорцій розподілу єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 85) здійснюється розподіл на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 № 1105 (далі — Закон № 1105) за умови сплати страхових внесків до Фонду згідно із законом фізичні особи — платники єдиного внеску мають право на матеріальне забезпечення за соціальні послуги за рахунок коштів Фонду.

При цьому слід врахувати, що для фізичних осіб — платників єдиного внеску відповідно до абзаців третього – п’ятого частини восьмої статті 9 Закону № 2464 визначено спеціальні строки сплати єдиного внеску, а саме: платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 час­тини першої статті 4 Закону № 2464, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, а платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Звітним періодом для зазначених платників єдиного внеску є календарний рік (частина восьма статті 9 Закону № 2464).

Обчислення середньоденного доходу для розрахунку страхових виплат фізичними особами — платниками єдиного внеску здійснюється відповідно до пункту 2 та 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 (далі — Порядок), із урахуванням розділу «Особливості обчислення середньої заробітної плати для призначення допомоги по вагітності та пологах, допомоги по тимчасовій непрацездатності, а також оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця» Порядку.

Зокрема, якщо протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування застрахована особа має страховий стаж менше шести місяців, середній дохід визначається для розрахунку:

допомоги по тимчасовій непрацездатності (крім тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, що пов’язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності — виходячи з нарахованого доходу, з якого сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку;

допомоги по вагітності та пологах — виходячи з нарахованого доходу, з якого сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище двократного розміру мінімальної заробітної плати та не менше за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку.

Водночас відповідно до статті 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі, не меншій ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим частини першої цієї статті.

Обчислення страхового стажу для розрахунку страхових виплат повинно здійснюватися за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, при цьому отримання даних робочими органами Фонду з цього реєстру до подання фізичною особою — платником єдиного внеску звітності відповідно до законодавства є неможливим.

Враховуючи викладене, до фізичних осіб — платників єдиного внеску, які у 2015 році не підлягали загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (не були найманими працівниками або застрахованими за цим видом страхування на добровільних засадах) повинно бути застосоване зазначене вище обмеження розміру допомоги.

Слід зазначити, що для фізичних осіб — платників єдиного внеску, які у 2015 році мали укладені договори добровільного страхування, розрахунковий період необхідно визначати із урахуванням місяців добровільного страхування.

Середній дохід для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів страхувальника обчислюється страхувальниками на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС (пункт 32 Порядку).

Тому розрахунок матеріального забезпечення фізичними особами — платниками єдиного внеску до закінчення терміну подання звітності щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування необхідно здійснювати із розміру мінімальної заробітної плати на момент настання страхового випадку.

У разі несплати єдиного внеску у строки, визначені Законом № 2464, матеріальне забезпечення, виплачене із розміру мінімальної заробітної плати, підлягатиме поверненню.

Фінансування матеріального забезпечення фізичним особам — платникам єдиного внеску пропонується здійснювати на підставі заяви-розрахунку, форма якої затверджена Порядком фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженим постановою правління Фонду від 22.12.2010 № 26.

При цьому з метою контролю за використанням коштів Фонду, таким особам до заяви-розрахунку необхідно додати довідку з територіального фіскального органу про сплату єдиного внеску або копії квитанцій про сплату єдиного внеску за розрахунковий період, а також копію листка непрацездатності.

Директор Департаменту
соціального страхування
та партнерства                                                                  О. Совенко

ОЛЬГА ДЯЧУК,
приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу
СПАДКОЄМЕЦЬ ПРИЙНЯВ І НЕ ОФОРМИВ СПАДЩИНУ, АБО СПАДКОВА ТРАНСМІСІЯ
При оформленні спадкових прав нерідко виникає ситуація, коли спадкоємець, який має право на спадкування або за законом, або за заповітом, помирає протягом шести місяців після часу відкриття спадщини, тобто протягом строку, який встановлений законом для прийняття спадщини чи відмови від її прийняття.
У такому випадку завжди виникає питання: чи є тут спадкова трансмісія.
Стаття 1276 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) визначає поняття спадкової трансмісії як переходу права на прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець за законом або за заповітом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (тобто до спадкоємців спадкоємця).
Таким чином, щоб установити, чи є тут спадкова трансмісія, нотаріус має визначити спочатку, чи встиг спадкоємець прийняти спадщину.
Прийняття спадщини може відбуватися двома шляхами. Умовно їх можна розділити на активний та пасивний.
Активний шлях прийняття спадщини — це подання відповідної заяви нотаріусу за місцем відкриття спадщини у шестимісячний строк після її відкриття, тобто вчинення певної дії, що передбачена ст. 1270 ЦК України.
Якщо подана заява і вона не відкликана протягом шестимісячного строку, то питання встиг чи не встиг спадкоємець прийняти спадщину не виникає.
Така дія спадкоємця породжує для нього цивільні права та обов’язки (ст. 11 ЦК України).
Пасивний шлях прийняття спадщини не передбачає вчинення жодних дій спадкоємцем, а зумовлений лише наявністю певних фактів, таких як:
– постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини;
– невчинення жодних дій щодо відмови від спадщини (ч. 3 ст. 1268 ЦК України);
– відсутність повної цивільної дієздатності і невчинення жодних дій щодо відмови від спадщини (ч. 4 ст. 1268 ЦК України).
Якщо спадкоємця, який помер після відкриття спадщини, стосується хоча б один з таких юридичних фактів на час відкриття спадщини, то цей спадкоємець вважається таким, що спадщину прийняв. Навіть якщо він помер через день після відкриття спадщини.
Норми ч. 3 і ч. 4 ст. 1268 ЦК України викладені таким чином, що спочатку зазначено, що спадкоємець «вважається таким, що прийняв спадщину», і лише після цього твердження закон обумовлює можливість відмови спадкоємцем у межах строку (що є логічним і дає право спадкоємцю вирішувати).
Але така можливість щодо відмови від спадщини може бути використана лише шляхом

ВІКТОРІЯ БАРАНКОВА,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
СУЧАСНІ ПРАВОВІ ПРІОРИТЕТИ НОВЕЛІЗАЦІЇ НОТАРІАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Обов’язок держави захищати права громадян зводиться не тільки до відновлення чи визнання порушених або оскаржених прав, але й до недопущення їх порушення чи оспорювання. Однією з найважливіших гарантій виконання цього складного завдання сьогодні є нотаріальна форма охорони та захисту прав, ефективне функціонування якої можливе лише за умови її належного унормування.
Відповідно останнім часом знов набули надзвичайної актуальності проблеми новелізації нотаріального законодавства.
Як свідчить аналіз запропонованих проектів нової редакції Закону України «Про нотаріат», всі вони мають на меті врегулювання, здебільшого, організаційних засад нотаріальної діяльності. Основні новели в них стосуються системи та компетенції нотаріальних органів (передусім, утворення єдиного нотаріату), механізму доступу до нотаріальної діяльності, оплати вчинюваних нотаріальних дій, контролю за нотаріальною діяльністю, зупинення та припинення приватної нотаріальної діяльності. Передбачаються також незначні зміни щодо деяких із загальних правил вчинення нотаріальних дій (підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії, визначення обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб, оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, реєстрація нотаріальних дій) та спеціальних правил (посвідчення правочину).
Але наразі настав той момент, коли слід визнати, що процес реформування нотаріату не може бути еклектичним, а має базуватися на попередній розробці концептуальних засад функціонування нотаріату в Україні. Попри це зазначені комплексні підходи не стали підґрунтям процесу унормування діяльності нотаріату в Україні.
При цьому найважливішим є те, що вирішення питання про подальшу долю нотаріату та доцільність прийняття запропонованих законопроектів можливе з урахуванням завдань та сутності нотаріату і нотаріальної діяльності, а також необхідності подальшого втілення в українському законодавстві основних засад класичної моделі нотаріату як системи превентивного позасудового захисту цивільних прав та інтересів.
Судова і нотаріальна діяльність характеризуються низкою загальних рис, наявність яких дозволяє говорити про існування своєрідної логічної й ефективної системи захисту прав і законних інтересів учасників цивільного обороту, в межах якої ніякої конкуренції чи заміни однієї ланки іншою не відбувається. Більше того, наявність інституту нотаріату сприяє значному зниженню навантаження на судову систему.
В основу характеристики нотаріату як інституту превентивного правосуддя покладене розуміння нотаріату як органу, покликаного не здійснювати судові функції, а сприяти виконанню задач правосуддя і запобігати виникненню судових спорів за допомогою попередження порушення цивільних прав і інтересів, забезпечення їхньої належної реалізації, що можна назвати превентивним захистом.
У зв’язку з цим найважливішого значення набуває питання правової регламентації процесуальних аспектів нотаріальної діяльності.