ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ ДО ТА ПІСЛЯ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ ЇЇ БАТЬКІВ

Проблема визначення місця проживання дитини все частіше постає у випадках не тільки окремого проживання матері та батька дитини, а й окремого проживання самої дитини від батьків.

Зі змісту ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) можна дійти висновку, що місце проживання включає в себе постійне, переважне або тимчасове місце проживання. Проте Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»^[1]  (ст. 3), на відміну від ЦК, розрізняє «місце проживання» і «місце перебування», виходячи зі строків перебування особи в певному місці. Крім того, законодавство, хоча й закріплює норми не тільки про постійне, але і про переважне та тимчасове місце проживання, однак у переважній більшості випадків правові наслідки пов’язуються саме з пос­тійним місцем проживання, тобто з місцем реєстрації (прописки).

До 2001 року юридичне підтвердження постійного місця проживання фізичної особи до недавнього часу регулювалось інститутом прописки. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.11.2001 (справа щодо прописки) не є неконституційним положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.1994 № 700, щодо прописки (виписки), згідно з яким паспортна служба органів внутрішніх справ застосовувала як загальне правило дозвільний порядок вибору особою місця проживання.

Це рішення стало підставою для внесення змін до низки  законів та передумовою появи Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». У результаті законодавчих змін прописка, що мала дозвільний характер, була замінена на реєстрацію та облік громадян за обраним ними місцем проживання, що має повідомний характер. І хоча змінився термін «прописка» на «реєстрація», але лишився дозвільний режим їх здійснення.

Місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шес­ти місяців на рік. Реєстрація місця перебування здійснюється за заявою особи. Причому особа зобов’язана подати таку заяву протягом семи днів після прибуття на місце перебування. При реєстрації місця перебування особи інформація про неї повідомляється органу реєстрації за місцем проживання особи (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Інформація про реєстрацію місця проживання та місця реєстрації вноситься до Єдиного державного демографічного реєстру.

Сьогодні реєстрація місця проживання та місця перебування фізичної особи здійснюється управліннями та відділами Державної міграційної служби України (далі — ДМС), яка підпорядкована Міністерству внутрішніх справ України. Інакше кажучи, ці дії виконують відповідні районні Центри надання адміністративних послуг при виконавчих органах місцевих державних адміністрацій, міських рад за місцем проживання фізичної особи. А в разі відсутності такого центру — територіальні підрозділи ДМС.

Так, згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання або місця перебування особи — це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або здійснюватися вручення офіційної кореспонденції.

Реєстрація місця проживання особи проводиться в день подання нею документів. За заявою особи така реєстрація може бути здійснена з одночасним зняттям із реєстрації на попередньому місці проживання.

Реєстрація місця проживання є лише фактом, який підтверджує місцезнаходження особи і жодним чином не може вплинути на володіння власною нерухомістю, право на яке документально підтверджене в установленому законодавством порядку.

Згідно зі ст. 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення проживання без реєстрації є адміністративним правопорушенням, яке тягне за собою відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, обов’язок зареєструвати місце проживання виникає після прибуття особи до нового місця проживання. Однак строк реєстрації місця проживання дитини після її народження, а також обов’язок батьків взагалі здійснювати таку реєстрацію законо­давством не передбачені. З цього можна зробити висновок, що відсутні правові підстави для притягнення батьків до адміністративної відповідальності за нереєстрацію ними місця проживання їх дитини після народження. Водночас реєстрація місця проживання дитини має здійснюватися батьками у власних інтересах та інтересах їх дитини, незважаючи на прогалини в законодавстві, які дійсно існують.^[2]

Визначаючи місце проживання дитини, батьки здійснюють своє право на особисте виховання дитини, оскільки дитина, як правило, проживає з батьками чи з одним із них. При цьому не мають значення причини роздільного проживання батьків (відсутність або розірвання шлюбу між ними, тимчасове роздільне проживання з поважних причин).

Згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі — СК) сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Однак це правило має надзвичайно багато винятків.

По-перше, спільність проживання не є обов’язковою для подружжя. У ст. 3 СК, зокрема, зазначено, що подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Але маємо два протилежних правила. Згідно з наведеним кожен із подружжя може вільно обирати місце проживання, а згідно із другим (закріпленим у ст. 3 СК) роздільне проживання подружжя можливе лише за наявності поважних причин, в іншому ж разі подружжя не буде вважатися сім’єю.

Ольга Розгон отримати повну версію статті