Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області 29 квітня 2015 року було проведено планову перевірку нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Масалової В.А., за результатами якої було видано  наказ від 15.05.2015 № 217/03-06, у пунктах 2 та 5 якого йдеться про порушення нотаріусом вимог щодо робочого місця, а саме невідповідність кабінету площі 10 кв. м.

Незважаючи на те, що сертифікація робочого місця була проведена управлінням юстиції на початку нотаріальної діяльності 01.12.2003 та підтверджена 19.06.2007 у зв’язку з прийняттям Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17.04.2007 № 186/5, управління юстиції наполягало на тому, що нібито робоче місце не відповідає нормам, встановленим Положенням про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за організацією нотаріальної діяльності, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2011 № 888/5, та у цьому приміщенні нотаріус не має права здійснювати нотаріальну діяльність.

Звернення приватного нотаріуса Маса­лової В.А. до начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області з листом про те, що такий наказ є неправомірним, було проігноровано, та потягло за собою видання наступного наказу від 15.06.2015 № 283/03-06 «Про зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Масалової В.А.», згідно з яким: «на підставі неусунення порушення щодо вимог до робочого місця нотаріуса на підставі ст. 29-1 Закону України «Про нотаріат», зупинити нотаріальну діяльність з 16.06.2015 року терміном на 60 днів».

Таким чином, з 16.06.2015 були відключені реєстри, робота нотаріуса була припинена, здійснювати діяльність не вбачалося можливим.

З метою досудового врегулювання виниклої суперечки приватний нотаріус неодноразово зверталася до начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області з пропозицією врегулювати неправомірні вимоги управління, а також до Міністерства юстиції України з вимогою скасування безпідставно прий­нятих наказів. Усі ці звернення не надали результатів.

Приватний нотаріус Масалова В.А. звернулася до суду за захистом своїх професійних та конституційних прав. Одеським окружним адміністративним судом було відкрито провадження по справі 01.07.2015, та постановою суду першої інстанції від 28.07.2015 в задоволені адміністративного позову приватному нотаріусу відмовлено

Справа № 183/2734/15

Провадження № 2/183/1989/15

ОКРЕМА УХВАЛА

11 червня 2015 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді — Майної Г.Є.,

за участю секретаря — Данильченко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новомосковську Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання заповіту недійсним, —

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 трав­ня 2015 року відкрито провадження у даній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання заповіту недійсним.

В цей же день, 26 травня 2015 року, ухвала суду про відкриття провадження у справі з судовою повісткою та копією позовної заяви з доданими до неї документами, направлена особам, які беруть участь у справі, зокрема, за вихідним № 11937/15 і третій особі — Новомосковській районній державній нотаріальній конторі Дніпропетровської області.

03 червня 2015 року на адресу суду з Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за підписом завідувача державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 надійшов супровідний лист від 02 червня 2015 року № 113/02-14, в якому зазначено, що на виконання ухвали Новомосковського районного суду під 26 травня 2015 року Новомосковська районна державна нотаріальна контора направляє копію спадкової справи (частково) після смерті ОСОБА_4, померлого в січні 2015 року та повідомляє, що за даними нотаріальної контори спадкова справа після смерті ОСОБА_5, померлого 30 червня 2003 року, не заводилась. До супровідного листа додана завірена належним чином копія спадкової справи на п’яти аркушах в одному примірнику (а.с. 26–31).

Розвиток новітніх технологій, у тому числі в медичній сфері, вимагає час від часу переглядати підходи до того, що може і не може бути об’єктом цивільних правовідносин. Перші вдалі пересадки органів мали місце ще в середині минулого століття (1954 рік — пересадка нирки Джозефом Мюреєм, 1963 рік — пересадка печінки Томасом Старзлом, 1967 рік — пересадка серця Кристіаном Барнардом^[1]), а сьогодні трансплантація анатомічних матеріалів є одним з поширених видів медичних послуг, що користується постійним попитом, оскільки дозволяє не лише відновити деякі функції організму, а й врятувати життя іншій людині. Водночас головною проблемою трансплантації залишається брак відповідного анатомічного матеріалу. Як і в будь-якій сфері, що характеризується високою прибутковістю та нестачею певних ресурсів, трансплантологія швидко опинилася в колі зору кримінальних структур. Саме тому правове регулювання питань, пов’язаних з трансплантацією людських органів, вимагає пильної уваги законодавця.

В юридичній літературі вказується на те, що за часів СРСР питання про право особи на розпорядження своїми анатомічними матеріалами на випадок смерті не розглядалося як таке, оскільки вважалося, що тіло померлої особи належить державі, «оскільки суб’єкт права помер і, відповідно, втрачають силу всі його права, оскільки він перестає бути суб’єктом права».^[2]

Стаття 47 «Трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів» Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 встановлює, що застосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законом порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту. Донором органів та інших анатомічних матеріалів може бути повнолітня дієздатна фізична особа. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Слід зазначити, що 90% пересадок органів здійснюється саме від померлих донорів, що обумовлює важливість та актуальність питання надання особою згоди на використання своїх анатомічних матеріалів після її смерті.

ОЛЬГА ВЕНГЕР,
приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу
Олександр ПАРАМОНОВ,
приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу
ЧИ МОЖЕ НОТАРІУС ПІДКЛЮЧАТИСЬ
ДО ЄДИНОГО ДЕРЖАВНОГО
РЕЄСТРУ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
ТА ФІЗИЧНИХ ОСІБ — ПІДПРИЄМЦІВ
Стаття 44 Закону України «Про нотаріат», викладена у новій редакції згідно із Законом України від 01.10.2008 р. № 614-VI, зобов’язує нотаріуса перевірити правоздатність та дієздатність юридичної особи, ознайомившись, окрім іншого, з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (далі — Витяг), у той же час перевірку повноважень представника юридичної особи за Витягом Закон України «Про нотаріат» не передбачає. Не регламентується також і те, які саме відомості про юридичну особу мають бути відображені.
Відсутність вимоги про перевірку повноважень представника юридичної особи за Витягом виглядає природно, оскільки згідно із ст. 89 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» обов’язковій державній реєстрації підлягають лише зміни до установчих документів юридичної особи, а згідно з ч. 3 ст. 99 ЦК України члени виконавчого органу юридичної особи можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов’язків. (Додатково див. Рішення КСУ від 12.01.2010 р. № 1-рп/2010 по справі № 1-2/2010.)
Для того щоб з’ясувати, як саме Витяг підтверджує правоздатність та дієздатність юридичної особи, необхідно звернутись до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», який набув чинності 1 липня 2004 року (далі — Закон).
Відповідно до цього Закону відомості, що містяться в ЄДРЮОФОП, надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується, бази даних (сукупність інформації Єдиного державного реєстру в електронному вигляді), для цілей бюро кредитних історій (ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»). До того ж існує ст. 21 указаного Закону «Виписка з Єдиного державного реєстру».
Окремо проаналізуємо саме Витяг (хоча, на мою думку, більш доцільним було б витребування нотаріусом виписки згідно із ст. 21 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).
По-перше, відзначимо, що закон

У разі якщо правовстановлюючий документ на об’єкт нерухомого майна зареєстрований згідно з пунктами 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тобто за правилами, що діяли під час виникнення права власності), реєстрація права власності перед вчиненням нотаріальної дії не є обов’язковою.

Під час посвідчення договору (видачі спадщини) нотаріус з метою пошуку обтяжень та іншої інформації формує інформаційну довідку у програмному забезпеченні UB (в народі — Гуглохром) окремо за адресою об’єкта та за ПІБ власника (власників).

Підстава — вчинення нотаріальної дії. Вартість — 55 грн. кожна довідка (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127).

Після посвідчення договору (видачі свідоцтва про право на спадщину) до введення нового програмного забезпечення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно пропонується наведений нижче алгоритм дій при державній реєстрації права власності на нерухоме майно.

Слід зазначити, що при складанні вказаного алгоритму взято за мету максимальне дотримання норм законодавства, що регулює процедуру державної реєстрації, хоча в деяких питаннях є інші погляди щодо їх застосування.

Отже, для визначення особистої позиції кожного нотаріуса намагаємось обґрунтувати те чи інше твердження у першу чергу вимогами нормативно-правових актів.

АЛГОРИТМ ДІЙ ПРИ ДЕРЖАВНІЙ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО

Ще у 2008 році Міністерство юстиції України в листі від 12.08.2008 №31-32-1736 зазначило: якщо статутний фонд у приватному підприємстві не сформовано, то питання спадкування необхідно вирішувати у суді. А чи завжди питання треба вирішувати в суді?

Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

А відповідно до ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих, котрі нерозривно пов’язані з особою спадкодавця  (ст. 1219 ЦК).

Отже, успадковуються права та обов’язки, які належали фізичній особі.

Згідно з положеннями ст. 177 ЦК об’єктами цивільних прав є, зокрема, майнові права. Частиною 1 ст. 178 ЦК встановлено, що об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування.

Відповідно до ст. 190 ЦК майном як особливим об’єктом вважаються також майнові права. Майнові права визнаються речовими правами.

Частиною 1 ст. 167 Господарського кодексу України (далі — ГК) встановлено, що корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У п. 9 постанови пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», зазначено, що, вирішуючи спір про спадкування частки учасника підприємницького товариства, необхідно враховувати, що це допускається статтями 130, 147, 166 ЦК, статтями 55, 69 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII і не підпадає під заборону пункту 2 частини першої статті 1219 ЦК. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.

Отже, якщо є сформований статутний капітал, то є і право померлого на відповідну частку в статутному капіталі.

Проте законодавством не передбачено обов’язковості формування статутного капіталу в приватному підприємстві.

С.В. БЕЗБАХ
кандидат юридических наук, преподаватель кафедры экономического права Российского экономического университета им. Г.В. Плеханова
ПЕРСПЕКТИВЫ ЭЛЕКТРОННОЙ РЕГИСТРАЦИИ ВЕЩНЫХ ПРАВ НА НЕДВИЖИМОЕ ИМУЩЕСТВО В СТРАНАХ ОБЩЕГО ПРАВА
Представлен обзор перспектив введения в Анг­лии, США и Австралии электронной системы регистрации вещных прав на недвижимое имущество, нацеленной на полную автоматизацию процесса регистрации посредством замены документов на бумаге на документы в электронной форме. Освещен опыт практического применения подобной системы при совершении сделок с недвижимостью в канадской провинции Онтарио.
КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА:
недвижимость, сделки с недвижимостью, регистрация прав, электронная регистрация, вещные права на недвижимость, реестр недвижимости, общее право, право Англии, право США, право Австралии, право Канады.
Presented is a review of prospects of introduction of electronic conveyancing system for real property titles in England, USA, and Australia. The system supposes full automatization of the process by means of substitution of paper documents with electronic ones. Also practice of application of similar system in conveyancing in Ontario (Canada) is covered.
KEY WORDS:
real property, conveyancing, title registration, electronic conveyancing, real property titles, land registry, common law, laws of England, US law, Australian law, laws of Canada (Ontario).
Диапазон проникновения информационных технологий в самые различные сферы общественных отношений стал в последние годы настолько широк, что трудно представить такую из них, где они не могут найти применения.
Едва ли не специально создана для этих технологий регистрация вещных прав на недвижимое имущество. Компьютерная обработка обширной регистрационной информации, хранимой на бумажных носителях, обещает совершенствование и повышение эффективности функционирования системы кадастровых, реестровых, титульных и иных учетных записей. Более того, процесс компьютеризации уже затронул сферы документооборота, относящиеся к ведению реестров прав на недвижимое имущество.
Тем не менее, компьютерные технологии остаются пока скорее вспомогательным средством, лишь облегчающим создание регистрационных документов, а собственно процесс регистрации прав затрагивают лишь опосредованно. Это обстоятельство служит поводом для постановки вопроса в более общем виде: поддается ли процесс регистрации вещных прав на недвижимость полному переводу в электронную форму? Современная зарубежная и российская практика пока не дает примеров безусловно положительного ответа на поставленный вопрос, но в некоторых зарубежных странах уже наблюдаются шаги в направлении подготовки такого ответа.
В частности, в Англии уже более десяти лет обсуждается возможность создания электронной системы, которая позволила бы полностью автоматизировать процесс регистрации вещных прав на недвижимость на основании документов, создаваемых не на бумаге, а электронным способом. В такой системе видят средство сокращения времени, необходимого для совершения регистрационного действия, от недель и дней до часов и минут, не говоря уже о возможности существенного снижения с ее помощью трудозатрат государственных органов, вовлеченных в регистрационный процесс, а также о превращении самой регистрации в удобный и доступный процесс для неограниченного числа собственников, независимо от места их фактического нахождения.
Более того, возможность совершения сделок с недвижимым имуществом таким же быстрым и удобным способом, каким совершаются сделки с акциями на бирже, довольно давно рассматривается некоторыми английскими правоведами как цель, достойная достижения [1, p. 7].

СОБЛЮДЕНИЕ ВЕЩНЫХ ПРАВ НА НЕДВИЖИМОСТЬ И УЧЕТ ИХ ДВИЖЕНИЯ — ФУНДАМЕНТ ГРАЖДАНСКОГО ОБОРОТА
Введение в Англии в 1925 году системы регистрации вещных прав на недвижимое имущество произошло во многом благодаря влиянию уже в то время утвердившейся идеи о том, что правовой статус и возможности распоряжения движимым (personal property) и недвижимым (real property) имуществом должны быть сходны в максимально возможной степени.
С 1 января 1926 года в Англии и Уэльсе вступили в силу сразу шесть статутов, а именно: Settled Land Act, Trustee Act, Law of Property Act, Land Registration Act, Land Charges Act и Administration of Estates Act. В результате была введена система регистрации вещных прав на недвижимое имущество, а практика совершения сделок с ним существенно упростилась.
В 2002 году в Англии был принят новый закон о регистрации прав на недвижимость — Land Registration Act 2002. Этим статутом был отменен и заменен Land Registration Act 1925, но принципы регистрации вещных прав на недвижимость, введенные реформой 1925 года, сохранились без существенных изменений. Данным законом предусмотрены основания для долгосрочного перспективного развития электронной системы регистрации вещных прав на недвижимость.

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України
2012 РІК: ОГЛЯД НОВОВВЕДЕНЬ
ШАНОВНІ КОЛЕГИ!
Ось і закінчився звітний податковий 2011 рік, і розпочався новий. Саме час відзвітуватися за наслідками роботи в минулому році і плідно працювати далі.
Новий податковий 2012 рік нас зустрів новою формою податкової декларації, яку Мінфін уніфікував для всіх випадків її подання фізичними особами. Для нас, нотаріусів, як ми Вас раніше інформували, в ній відведено декілька рядків у розділі IV. Про це на с. 201–202.
Крім того, сьогодні ми нагадаємо про новації в оподаткуванні, якими нас зустрів 2012 рік.
ДЕКЛАРАЦІЯ З ДОХОДІВ ДЛЯ НОТАРІУСА — ЗА 2012 РІК ОНОВЛЕНА ФОРМА
Згідно з п. 178.4 ст. 178 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПК) нотаріуси щорічно подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до розділу IV ПК у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Про це ми писали в публікації «Оподаткування доходів приватних нотаріусів. Підсумки 2011 року за новими правилами» (МЕН, 2011, № 6, с. 47–50).
Тоді ми вказували на проект цього звіту і радили не поспішати з поданням декларації. Сьогодні повідомляємо Вам, що Мінфін своїм наказом від 07.11.2011 р. № 1395 затвердив податкову декларацію про майновий стан і доходи та Інст¬рукцію щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи (далі — Інструкція № 1395).
Ця декларація уніфікована для всіх випадків її подання фізичними особами. Вона складається з 10 розділів, що подаються на двох двосторонніх аркушах формату А4, та 9 додатків до декларації, які подаються на одно- та двосторонніх аркушах формату А4 та містять розрахунки окремих видів доходів (витрат). Додатки до декларації є складовою частиною декларації і без декларації не дійсні. Однак додатки слід заповнювати та подавати виключно за наявності доходів (витрат), розрахунок яких міститься у цих додатках.
Розділи I–VI декларації та додатки до декларації (крім додатка 9) заповнюють усі платники податку за наявності даних для їх заповнення. А ось розділи VII–X декларації та додаток 9 до декларації заповнюють лише окремі категорії громадян, які відповідно до закону зобов’язані відображати в декларації відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов’язання фінансового характеру, інформацію щодо зазначених відомостей членів сім’ї у випадках та обсягах, визначених законом.
Для нас, нотаріусів, як ми Вас раніше інфор¬мували, у декларації відведено чотири рядки (04–07) розділу IV «Доходи, отримані фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність».
Підпунктом 4.1 Інструкції № 1395 передбачено, що у розділі IV декларації відображається остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, розмір якого визначається згідно зі ст. 178 ПК.
У таблиці нижче наведемо порядок заповнення рядків згідно з нормами Інструкції № 1395.

І. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ЗБІР ТА ПЛАТА ЗА ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

1. Адміністративний збір

5 квітня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 № 191-VIII, яким ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон № 1952) викладено у новій редакції.

Також, 1 травня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних» від 09.04.2015 № 319-VIII, яким також внесено зміни у зазначену вище норму.

Отже, на цей час замість державного мита за державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, сплачується адміністративний збір. При цьому збережене правило, що від адмінзбору звільняються фізичні та юридичні особи під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані до 01.01.2013.

Також від сплати адмінзбору за державну реєстрацію прав та їх обтяжень звільняються:

органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

громадяни, віднесені до першої та другої категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

громадяни, віднесені до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, — які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення — не менше трьох років;

громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

інваліди I та II групи;

Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;

Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення; органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Законодавець підходить диференційовано до визначення ставки адмінзбору, при цьому розмежовує ставку залежно від заявника (фізична або юридична особа), а також площі об’єкта нерухомого майна.

Слід звернути увагу на те, що для фізичних осіб законодавець відокремлює плату за проведення реєстрації прав на земельні ділянки від плати за реєстрацію прав на інші об’єкти нерухомого майна. При цьому при держреєстрації права власності на землю не має значення площа такої земельної ділянки.

Що ж стосується державної реєстрації прав на нерухоме майно, що належить юридичним особам, то тут не має значення, на який об’єкт реєструються права, чи то земельна ділянка, чи то інший об’єкт нерухомого майна. Плата залежить від площі об’єкта.

Це ж правило застосовується і при розрахунку адмінзбору за проведення реєстрації інших речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, за винятком реєстрації права оренди земельної ділянки, за реєстрацію якого встановлена фіксована ставка  незалежно від площі земельної ділянки та суб’єкта цього права.

Аналогічний підхід законодавця і при реєстрації обтяжень та внесенні змін до записів Державного реєстру прав.

Вартість адміністративного збору розраховується від мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, в якому провадиться реєстрація. Отже, ставка адмінзбору є незмінною протягом календарного року.

Розрахунок розміру адміністративного збору на 2015 рік

Адміністративний збір за державну реєстрацію прав на 2015 рік справляється відповідно до вимог ч. 1 ст. 29 Закону № 1952 (мінімальна заробітна плата на 1 січня 2015 року — 1218 грн.).

За державну реєстрацію прав справляється адміністративний збір у такому розмірі:

за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно:

для фізичних осіб:

щодо розташованих на земельних ділянках об’єктів нерухомого майна:

площею до 100 квадратних метрів — 85,26 грн.;

площею до 200 квадратних метрів — 121,80 грн.;

площею більше 200 квадратних мет­рів — 243,60 грн.;

щодо земельних ділянок — 121,80 грн.;

для юридичних осіб:

щодо об’єктів нерухомого майна:

площею до 500 квадратних метрів — 365,40 грн.;

площею понад 500 квадратних мет­рів — 730,8 грн.;

площею понад 5000 квадратних мет­рів — 1705,2 грн.;

за державну реєстрацію іншого речового права на нерухоме майно, крім права оренди землі:

для фізичних осіб:

щодо розташованих на земельних ділянках об’єктів нерухомого майна:

площею до 100 квадратних метрів — 21,32 грн.;

площею до 200 квадратних метрів — 30,45 грн.;

площею більше 200 квадратних мет­рів — 60,90 грн.;

щодо земельних ділянок (сервітут, емфітевзіс, суперфіцій) — 30,45 грн.;

для юридичних осіб:

щодо об’єктів нерухомого майна:

площею до 500 квадратних метрів — 91,35 грн.;

площею понад 500 квадратних мет­рів — 182,7 грн.;

площею понад 5000 квадратних метрів — 426,3 грн.;

за державну реєстрацію обтяження права на нерухоме майно — 85,26 грн.;

за державну реєстрацію права оренди земельної ділянки — 73,08 грн.;

за внесення змін до записів Державного реєстру прав, у тому числі виправлення технічної помилки, допущеної з вини заявника, — 48,72 грн.

ВАСИЛЬ КРАТ,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ НЕРУХОМОСТІ З ВІДСТРОЧЕННЯМ (РОЗСТРОЧЕННЯМ) ПЛАТЕЖУ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ
«Чухраїнці», як ми знаємо,
це дивацький нарід, що жив
у чудернацькій країні «Чукрен».
Країна «Чукрен» була
по той бік Атлантиди.
Назва — «чухраїнці»
(і про це ми знаємо) — постала від того,
що нарід той завжди чухався…»
Інтенсивне застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» детермінує появу численних питань в правозастосовчій практиці щодо договору купівлі-продажу нерухомості з відстроченням (розстроченням) платежу .
До таких, зокрема, належить:
(а) момент виникнення права власності за договором купівлі-продажу нерухомості з відстроченням (розстроченням) платежу;
(б) охорона прав продавця при переході права власності на об’єкт нерухомості до покупця за договором купівлі-продажу нерухомості з відстроченням (розстроченням) платежу.
І. Правове регулювання договору купівлі-продажу з відстроченням (розстроченням) платежу
Перш за все варто проаналізувати чинне законодавство крізь призму наявності в ньому специфіки правового регулювання договору купівлі-продажу з відстроченням (розстроченням) платежу, незалежно від того, який об’єкт відчужується на підставі цього договору.
Такий аналіз дозволяє зауважити, що в численних випадках відбувається встановлення тих чи інших особливостей, пов’язаних із договором купівлі-продажу з відстроченням (розстроченням) платежу. До них, зокрема, можна віднести те, що:
• виникає право застави (ч. 6 ст. 694 Цивільного кодексу України );
• обтяжувач (продавець) рухомих речей, які є предметом купівлі-продажу в кредит з відстроченням або розстроченням платежу, набуває пріоритет з моменту реєстрації відповідного обтяження. Такий пріоритет є вищим за інші обтяження майна боржника, встановлені на користь інших обтяжувачів, навіть якщо такі обтяження були зареєстровані раніше (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»);
• не дозволяється продаж лотерейних білетів або прийняття ставок у кредит (із розстроченням платежу) або з наступною оплатою, крім оплати ставки кредитними або дебетовими картками чи за допомогою чекових книжок за наявності авторизації платежу (ч. 6 ст. 3 Закону України «Про державні лотереї в Україні»);
• умови договорів, укладених на реалізацію майна банкрута, не можуть передбачати розстрочку або відстрочку платежів за придбане майно (ч. 7 ст. 44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
• розрахунки за придбання земельної ділянки можуть здійснюватися з розстроченням платежу за згодою сторін, але не більше ніж на п’ять років. Порядок здійснення розрахунків з розстроченням платежу визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 128 Земельного кодексу України );
• громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років (ч. 4 ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство»).