Розпорядження особи стосовно власних анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті (правове регулювання за законодавством України)

Розвиток новітніх технологій, у тому числі в медичній сфері, вимагає час від часу переглядати підходи до того, що може і не може бути об’єктом цивільних правовідносин. Перші вдалі пересадки органів мали місце ще в середині минулого століття (1954 рік — пересадка нирки Джозефом Мюреєм, 1963 рік — пересадка печінки Томасом Старзлом, 1967 рік — пересадка серця Кристіаном Барнардом^[1]), а сьогодні трансплантація анатомічних матеріалів є одним з поширених видів медичних послуг, що користується постійним попитом, оскільки дозволяє не лише відновити деякі функції організму, а й врятувати життя іншій людині. Водночас головною проблемою трансплантації залишається брак відповідного анатомічного матеріалу. Як і в будь-якій сфері, що характеризується високою прибутковістю та нестачею певних ресурсів, трансплантологія швидко опинилася в колі зору кримінальних структур. Саме тому правове регулювання питань, пов’язаних з трансплантацією людських органів, вимагає пильної уваги законодавця.

В юридичній літературі вказується на те, що за часів СРСР питання про право особи на розпорядження своїми анатомічними матеріалами на випадок смерті не розглядалося як таке, оскільки вважалося, що тіло померлої особи належить державі, «оскільки суб’єкт права помер і, відповідно, втрачають силу всі його права, оскільки він перестає бути суб’єктом права».^[2]

Стаття 47 «Трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів» Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 встановлює, що застосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законом порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту. Донором органів та інших анатомічних матеріалів може бути повнолітня дієздатна фізична особа. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Слід зазначити, що 90% пересадок органів здійснюється саме від померлих донорів, що обумовлює важливість та актуальність питання надання особою згоди на використання своїх анатомічних матеріалів після її смерті.

ОЛЬГА ВЕРЕЙЦІ отримати повну версію статті