ЮРІЙ КОЗЬЯКОВ,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, член Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України
ПОСВІДЧЕННЯ ПРАВОЧИНІВ, ПРЕДМЕТОМ ЯКИХ Є ГРОШІ ТА ІНШІ ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ, ЮВЕЛІРНІ ТА ІНШІ ВИРОБИ З ДОРОГОЦІННИХ МЕТАЛІВ ТА ДОРОГОЦІННОГО КАМІННЯ
Що вважається валютними цінностями, дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням?
Нагадаємо, що відповідно до ст. 193 ЦК види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом, зокрема Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 17, ст. 184), в якому під валютними цінностями розуміється:
• валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;
• платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
• іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України;
• платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
• банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Дорогоцінними металами, як зазначено в Законі України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними», вважаються золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо), а дорогоцінним камінням — природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).
Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації в Державній пробірній службі відбитків іменників — спеціальних знаків, що засвідчують виготовлювачів ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.10.2001 № 466, виробами з дорогоцінного металу вважаються будь-які ювелірні та побутові вироби, виготовлені із сплавів дорогоцінних металів — золота, срібла, платини, паладію.
Для ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів (п. 21 ст. 1 вищевказаного Закону) в Україні встановлено такі проби:
• платина — 900 (дев’ятисота), 950 (дев’ятсот п’ятдесята);
• золото — 375 (триста сімдесят п’ята), 500 (п’ятисота), 585 (п’ятсот вісімдесят п’ята), 750 (сімсот п’ятдесята), 958 (дев’ятсот п’ятдесят восьма), 999 (дев’ятсот дев’яносто дев’ята);
• срібло — 800 (восьмисота), 830 (вісімсот тридцята), 875 (вісімсот сімдесят п’ята), 925 (дев’ятсот двадцять п’ята), 960 (дев’ятсот шістдесята);
• паладій — 500 (п’ятисота), 850 (вісімсот п’ятдесята);
Залишаються в обігу і реалізуються ювелірні та побутові вироби із золота 333 (триста тридцять третьої) і 583 (п’ятсот вісімдесят третьої) проби та срібла 750 (сімсот п’ятдесятої) проби з відбитком державного пробірного клейма.
Що означає термін «державне пробірне клеймо»?

ЛЮДМИЛА ОСИКА,
приватний нотаріус Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області
ПРАВОЧИНИ З ОБ’ЄКТАМИ НЕЗАВЕРШЕНОГО БУДІВНИЦТВА
Визначення в різних діючих нормативних актах об’єкта незавершеного будівництва є майже однаковим: воно дає можливість розглядати незавершене будівництво як об’єкт цивільних правовідносин, який можна вважати нерухомістю, якщо застосувати до нього нормативні підстави.
Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку», що набрав чинності з 01.01.2004, об’єкт незавершеного будівництва — це об’єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442 «Про затвердження Націо­нального стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна» та наказом Фонду державного майна від 15.03.2006 № 461 «Про затвердження Класифікатора державного майна» встановлено, що об’єкти незавершеного будівництва — це будівлі, споруди або передавальні пристрої, які фактично не експлуатуються внаслідок того, що перебувають у недобудованому стані.
Безумовно, об’єкт незавершеного будівництва використовувати за цільовим призначенням неможливо. Однак особа, яка проводить будівництво, має можливість зареєструвати право власності на такий об’єкт. Але для виникнення права власності на незавершене будівництво необхідна державна реєстрація цього права, що і буде моментом набуття права власності на цей об’єкт. Тут слід зазначити, що нормативні акти щодо порядку реєстрації об’єктів незавершеного будівництва раніше носили тимчасовий характер.
На сьогодні ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав на об’єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень у випадках, установлених законом, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об’єкта.
Статтею 5 цього ж Закону визначено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Розділом «Державна реєстрація права власності на об’єкт незавершеного будівництва» Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно (далі — Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703, чітко регламентовано процедуру реєстрації такого права, а саме: пунктами 72–77 Порядку встановлено, що:
• державна реєстрація права власності на об’єкт незавершеного будівництва проводиться у порядку, встановленому для державної реєстрації прав щодо нерухомого майна, право власності на яке заявлено вперше, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Державна реєстрація права власності на об’єкт незавершеного будівництва проводиться за наявності державної реєстрації речового права на земельну ділянку, на якій розташований такий об’єкт, за заінтересованою особою;
• у разі проведення державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва заінтересованою особою є особа, яка здійснює його будівництво;
• для проведення державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва заявник подає:
1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку;
11) витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер);
2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт;
3) документи, що зазначені у пункті 28 Порядку.
• якщо відповідно до законодавства право на виконання будівельних робіт виникає з моменту повідомлення уповноважених органів, заявник, крім документів, що зазначені у пункті 74 Порядку, подає копію документа, що відповідно до законодавства підтверджує факт повідомлення.
• для проведення державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 74 і 75 Порядку, подає документ, що зазначений у пункті 29 Порядку.
• під час проведення державної реєстрації права власності на новостворений об’єкт нерухомого майна після завершення будівництва та у випадках, передбачених законодавством, прийняття в експлуатацію об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано відповідно до вимог Порядку, державний реєстратор не відкриває новий розділ Державного реєстру прав та реєстраційну справу на такий об’єкт нерухомого майна.
Наказом Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1951/5 «Про затвердження Змін до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» внесено зміни до п. 4 «Посвідчення договорів про відчуження об’єктів незавершеного будівництва» глави 2, що дає нотаріусам можливість правильно застосовувати нормативні документи під час вчинення правочинів з об’єктами незавершеного будівництва. Отже, сьогодні п. 4 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України має такий вигляд:
Договір відчуження об’єкта незавершеного будівництва може бути укладено за умови, що право власності на нього зареєстровано органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно. У разі здійснення продажу об’єкта незавершеного будівництва органом приватизації нотаріусу подаються такі документи:

Право користування майном члена сім’ї власника житла пов’язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.
На думку цього складу суду, у цьому конкретному випадку згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування житловим приміщенням, що відчужується.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 23 липня 2008 року

Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів: Мазурка В. А., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Шабуніна В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до Особи 2, Особи 3, Особи 4, Особи 5, третя особа відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Московського РВ ГУМВС в Харківській області про виселення, за зустрічним позовом Особи 2 до Особи 6, Особи 1, треті особи — Особа 3, Особа 4, Особа 5, приватний нотаріус — Особа 7, орган опіки та піклування Московської райради м. Харкова про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою Особи 1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 18.12.2007, встановила:
У грудні 2006 року Особа 1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за договором купівлі-продажу від 31.08.2006 вона придбала будинок за Адресою 1 у відповідача, Особи 2. Згідно з п. 3 зазначеного договору Особою 1 було передано продавцю, Особі 2, через його представника, Особу 6 (що діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності) 400000 грн. Згідно з договором відповідач зобов’язався виселитися з будинку і знятися з реєстрації спільно з членами його сім’ї до 01.12.2006. Але на момент звернення до суду умови договору відповідачами не виконані і вони відмовляються його виконувати.
Просила суд виселити зі спірного будинку відповідачів зі всіма особами, які мешкають спільно з ними, без надання іншої житлової площі.
Особа 2 подав зустрічний позов, в якому просив визнати недійсним зазначений договір купівлі-продажу будинку.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05.06.2007 первісний позов задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18.12.2007 року апеляційну скаргу Особи 2, Особи 4 задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 05.06.2007 скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено в повному обсязі; зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за Адресою 1, укладений між Особою 6 від імені Особи 2 та Особи 1 31.08.2006 і посвідчений приватним нотаріусом Особою 7, реєстровий № 2801.
У поданій касаційній скарзі Особа 1 просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 18.12.2007, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив з того, що згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 156 ЖК члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх уселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням; за згодою власника будинку (квартири) член його сім’ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї; на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Мотивуючи рішення, апеляційний суд також послався на ч. 4 ст. 12 Закону «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», відповідно до якої для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, та приходить до висновку, що, оскільки згода органів опіки та піклування при укладенні договору купівлі-продажу спірного будинку отримана не була, на підставі ч. 1 ст. 224 та ч. 2 ст. 215 ЦК зазначений договір є недійсним (нікчемним).
Проте з такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК та ч. 1 ст. 405 ЦК члени сім’ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.
Абзацом 7 ч. 1 ст. 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація — це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно з Примірним регламентом з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, затвердженим наказом МВС від 03.02.2006 № 96, особи, які проживають у приватних будинках і не обслуговуються житлово-комунальними підприємствами, звертаються безпосередньо до відповідного органу реєстрації особисто з наданням оформленої належним чином будинкової книги. На підставі поданих для реєстрації місця проживання документів уповноваженою особою органу реєстрації заповнюється 2 примірники талона реєстрації місця проживання та заносяться відповідні відомості із зазначенням адреси житла особи до паспортного документа шляхом проставляння штампа відповідного зразка. У разі реєстрації неповнолітніх дітей до 15 років разом з батьками (одним з батьків) відомості про їх реєстрацію вносяться до талона реєстрації одного з батьків.
Згідно з п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 03.03.2004 № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції 03.03.2004 за № 283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.
Оскільки згідно зі ст. 405 Цивільного кодексу члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону — нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Тобто право користування майном члена сім’ї власника житла пов’язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.
ТАКИМ ЧИНОМ, ЗГОДА ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ НЕОБХІДНА ЛИШЕ У ВИПАДКУ, ЯКЩО ДИТИНА Є ВЛАСНИКОМ (СПІВВЛАСНИКОМ), АБО МАЄ ПРАВО НА КОРИСТУВАННЯ ЖИЛИМ ПРИМІЩЕННЯМ, ЩО ВІДЧУЖУЄТЬСЯ.
Як видно з матеріалів справи, на момент укладання договору купівлі-продажу спірного будинку малолітній, Особа 8, за Адресою 1 зареєстрований не був, право користування ним житлом у оспорюваному будинком шляхом реєстрації за місцем проживання не встановлено.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що за таких умов згода органу опіки та піклування на продаж будинку під час укладення договору купівлі-продажу була не потрібна. Таким чином, зазначене свідчить про те, що під час укладання договору купівлі-продажу будинку права власника або інших осіб порушені не були і немає підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Зазначена обставина залишилась поза увагою апеляційного суду.
Таким чином, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову Особи 1 та про наявність підстав для задоволення зустрічного позову Особи 2 є помилковим.
За таких обставин рішення апеляційного суду Харківської області від 18.12.2007 підлягає скасуванню із залишенням у силі помилково скасованого рішення Московського районного суду м. Харкова від 05.06.2007.
Керуючись ст. 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду ухвалила:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 18.12.2007 скасувати, залишивши в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 05.06.2007.
Ухвала оскарженню не підлягає.

У зв’язку з виникненням питань у нотаріусів області щодо можливості та порядку оформлення запрошень про відвідування України іноземними громадянами та особами без громадянства Консультативно-методична рада з питань нотаріату при Головному територіальному управлінні юстиції у Харківській області повідомляє наступне.

26 грудня 2011 року набрав чинності Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22 вересня 2011 року (далі — Закон 3773). Цей Закон визначив правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановив порядок їх в’їзду в Україну та виїзду з України.

Також з 08 грудня 2009 року в Україні діє Закон України «Про прикордонний контроль» № 1710-VI від 5 листопада 2009 року (далі — Закон 1710). Вказаний Закон визначає правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України. Прикордонний контроль — державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів (ч. 1 ст. 2 Закону 1710).

Ст. 21 Закону 3773 встановлено, що в’їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України.

За традицією, що склалась, надаємо порівняльний аналіз нових змін, що відбулись у деяких постановах Кабінету Міністрів України з питань державної реєстрації, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2016 № 806, яка набула чинності 16.11.2016.

Аналіз складається з двох частин: короткого огляду головних змін і детального огляду головних змін з порівняльною таблицею.

В аналізі використані такі скорочення:

постанова Кабінету Міністрів України від 09.11.2016 № 806 — Постанова 806;

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» від 06.10.2016 № 1666-VIII — Закон 1666;

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952 — Закон 1952;

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 — Порядок державної реєстрації 1127;

Порядок надання інформації з Держав­ного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 — Порядок надання інформації;

Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 — Порядок ведення реєстру 1141;

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — Державний реєстр прав.

Короткий огляд головних змін

1. До зміни програмного забезпечення Державного реєстру прав надсилання повідомлення власнику об’єкта нерухомого майна про подані/отримані заяви на проведення реєстраційних дій щодо його майна забезпечується державним реєстратором прав на нерухоме майно в електронному вигляді з використанням його офіційної або власної електронної пошти (за умови наявності в зазначеному Реєстрі відомостей про електронну адресу власника як адреси для зворотного зв’язку) (п.п. 1 п. 2 Постанови 806). Відповідні зміни також внесені у абз. 2 п. 7 Порядку державної реєстрації 1127: за бажанням заявника — власника об’єкта нерухомого майна в заяві зазначається електронна адреса такого власника для здійснення з ним зворотного зв’язку у передбачених законодавством випадках. А також додано новий п. 11-1 Порядку державної реєстрації 1127, згідно з яким повідомлення власника об’єкта нерухомого майна здійснюється державним реєстратором у разі наявності в Державному реєстрі прав відомостей про електронну адресу власника як адреси для зворотного зв’язку шляхом надсилання на таку електронну адресу інформації в електронній формі про тип заяви, її реєстраційний номер, дату та час подання, прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові заявника з накладенням власного електронного цифрового підпису.

Дія цього пункту не поширюється на випадки:

державної реєстрації прав у результаті вчинення нотаріальної дії за умови вчинення відповідної нотаріальної дії за безпосередньої участі власника об’єкта нерухомого майна;

державної реєстрації права власності на підставі свідоцтва про право на спадщину;

державної реєстрації припинення обтяження речових прав на нерухоме майно на підставі договору довічного утримання чи спадкового договору;

відсутності відомостей про електронну адресу власника у Державному реєстрі прав.

Вважаємо, що поки не запроваджено системи електронного інформування засобами Державного реєстру прав, нотаріус надсилає повідомлення на електронну пошту власника приблизно такого змісту: Мною, Петутіною Ю.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 22.11.2017 о 12:30 зареєстровано заяву про реєстрацію права власності № 123456 від Іванова Івана Івановича на об’єкт нерухомого майна, а саме квартиру, розташовану за адресою: м. Київ, провулок Льотний, будинок 11, квартира 15. Для надсилання цього повідомлення власником була залишена така адреса електронної пошти ***@gmail.com. Інформація надіслана до відома.

2. Щодо можливості державної реєстрації прав/обтяжень за рішеннями суду нотаріусами, питання залишається спірним. У п.п. 2 п. 2 Постанови 806 зазначено, що до запровадження відповідної інформаційної взаємодії державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішень судів проводиться за зверненням заявника з дотриманням вимог, установлених підпунктом 1 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1666. У свою чергу вказаний підпункт Закону 1666 визначає: «До запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Єдиним державним реєстром судових рішень, передбаченої Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також у випадку проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили до запровадження відповідної інформаційної взаємодії, реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника. Державний реєстратор прав на нерухоме майно з метою встановлення набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі поданого рішення суду обов’язково використовує відомості Єдиного державного реєстру судових рішень за допомогою офіційного веб-порталу судової влади України щодо наявності такого рішення у відповідному реєстрі в електронній формі, відповідності його за документарною інформацією та реквізитами. У разі відсутності рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень, державний реєстратор прав на нерухоме майно запитує копію такого рішення суду, засвідчену в установленому порядку, від відповідного суду. Направлення запиту до суду про отримання копії рішення суду є підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника за умови наявності такого рішення у відповідному реєстрі в електронній формі, відповідності його за документарною інформацією та реквізитами. А у разі його відсутності, державний реєстратор запитує копію такого рішення суду, засвідчену в установленому порядку, від відповідного суду. Проблема в тому, що ані Постанова 806, ані Прикінцеві положення Закону 1666 не вказують суб’єкта реєстрації, що дає підстави вважати, що реєстрацію має право здійснити лише державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб’єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна, як це зазначено у ст. 31-1 Закону 1952 та п. 35 Порядку державної реєстрації в редакції Постанови 806: Державна реєстрація обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, державна реєстрація припинення іпотеки у зв’язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а також державна реєстрація прав на підставі рішень судів проводиться виключно державним реєстратором, визначеним законом, без подання заяви заявником.

Однак має сенс і протилежна точка зору: оскільки не вказано, хто саме є державним реєстратором для реєстрації рішень суду, то це може бути будь-який державний реєстратор (у тому числі нотаріус).

Виключено абз. 3 п. 12 Порядку державної реєстрації 1127, що встановлював необхідність перевірки рішень суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Ця вимога збереглась у підпункті 1 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1666, а також міститься у п. 2 Постанови 806, до запровадження інформаційної взаємодії Єдиного реєстру судових рішень та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

3. Адміністратор Державного реєстру актів цивільного стану громадян відтепер надає доступ нотаріусам до цього реєстру. Витяг з Реєстру буде видаватись нотаріусу шляхом безпосереднього доступу у випадках, передбачених Законом (п. 2 Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064). Згідно з ч. 1 ст. 46-1 Закону 1666 нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов’язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного
державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують в системі Міністерства юстиції України.

Для отримання доступу до Державного реєстру актів цивільного стану громадян укладається договір з Адміністратором Реєстру. У разі коли доступ до Реєстру надається державному нотаріусу, договір укладається між державною нотаріальною конторою, державним нотаріальним архівом, де працює такий нотаріус, та адміністратором Реєстру. У разі коли доступ до Реєстру надається приватному нотаріусу, договір укладається між приватним нотаріусом та адміністратором Реєстру (абз. 7–8 п. 19-1 вказаного Порядку).

4. Видалено норми щодо видачі та форми свідоцтва про право власності, та встановлено форму витягу з Державного реєстру прав. Щодо слова «Витяг» відповіді у цих нормах немає (пункти 35, 36 (у новій редакції), п. 37 (виключено) Порядку ведення реєстру 1141).

5. Пункт 38 Порядку ведення реєстру 1141 приведено у відповідність до Закону 1952, а саме щодо того, що зміни до записів Державного реєстру прав вносяться у разі зміни ідентифікаційних даних суб’єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб’єкта управління об’єктами державної власності, відомостей про об’єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення зазначеного Реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка).

Внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюється за заявою особи, записи про яку містяться у зазначеному Реєстрі, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (це у разі якщо Міністерство юстиції України або Головне територіальне управління юстиції вносить зміни до записів на підставі обґрунтованої скарги).

6. Виключено норму (п. 44 Порядку ведення реєстру 1141), що прив’язувала реєстрацію змін до записів до реєстратора, який здійснив реєстрацію, а саме встановлювала, що порядок прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування рішення державного реєстратора та скасування записів Державного реєстру прав установлює Мін’юст. У свою чергу саме у Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 № 3502/5 була встановлена вимога щодо внесення змін до записів тим реєстратором, що здійснив державну реєстрацію прав (п. 2.1 вказаного Порядку). Виходить, що скасуванням п. 44 Порядку ведення реєстру 1141 анульовано дію всього вказаного Порядку, що регламентував внесення змін.

ВАСИЛЬ КРАТ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
НЕДІЙСНІСТЬ ОЦІНКИ МАЙНА БОРЖНИКА
Оцінка майна боржника є важливою стадією механізму звернення стягнення на майно у процедурі виконавчого провадження. Оцінка майна боржника хоча й впливає на виникнення цивільних прав та обов’язків, однак характеризується наявністю публічної домінанти. Оскільки дії щодо оцінки виконує або сприяє їх виконанню державний виконавець — особа, наділена владними повноваженнями щодо звернення стягнення на майно боржника .
Викладення в новій редакції Закону України «Про виконавче провадження» актуалізувало проблематику оспорення оцінки майна боржника у виконавчому провадженні. Про це свідчать неодноразові спроби стягувачів чи то боржників оспорити оцінку майна боржника у випадку її заниження. Наприклад, заявляють вимоги про «недійсність звіту про оцінку майна» , «визнання недійсною переоцінки рухомого майна» , «недійсним висновку суб’єкта оціночної діяльності» .
Підставою для таких вимог є ч. 4 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», в якій передбачено, що у разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.
Аналіз судової практики дозволяє констатувати, що, в принципі, сформувався однозначний підхід щодо можливості оскарження оцінки майна тільки як процесуальної дії державного виконавця.
Наприклад,

Шановні читачі!
Для спрощення пошуку потрібного матеріалу з того чи іншого питання редакцією було вирішено зробити архівний опис матеріалів, надрукованих у журналі «Мала енциклопедія нотаріуса» починаючи з 2002 року, з посиланням на потрібний номер журналу. Матеріали згруповані за тематичними рубриками і розташовані там у хронологічному порядку.
Але деякі матеріали можуть містити і те, і інше, тому радимо вам переглядати весь зміст архіву/опису у разі пошуку. Наприклад, той самий матеріал може міститися і у рубриці «Сімейний кодекс України/Сімейне законодавство», і в рубриці «Нотаріальний процес». Також у разі використання матеріалу у своїй практичній діяльності звертайте увагу на час його підготовки і враховуйте можливі зміни у законодавстві.
Зміст
Нотаріальний процес 125
Цивільний кодекс / Цивільне право 130
Сімейний кодекс /
Кодекс про шлюб та сім’ю України /
Сімейне право 136
Земельний кодекс / Земельне право 138
Застава — іпотека 140
Спадщина / Спадкове право 142
Державні реєстри України 146
Податки 147
Корпоративне право 151
Цінні папери 153
Екологічне право 154
Огляди та коментарі /
Аналітіка та коментарі 155
Тема для обговорення 160
Діловодство / Нотаріальне діловодство 161
Судова практика 162
Судовий процес 166
Гаряча лінія 167
Виконавчий напис нотаріуса /
Виконавче провадження 170
Актуальний законопроект 170
Порівняльне законодавство 170
Зразки документів 171
Договори (угоди)
за Цивільним кодексом України 171
Договори (угоди)
за Сімейним кодексом України 175
Договори (угоди)
за Земельним кодексом України 176
Договори іпотеки (застави) 177
Інші договори (угоди) 178
Довіреності 179
Заяви 180
Заповіти 185
Свідоцтва 186
Інші зразки документів 187
Зарубіжний досвід 188
Міжнародне право 189
Alter ego 189
Інше 190
Юридична психологія 190
Новини у нотаріаті 191
Права нотаріуса 191
Імідж нотаріуса 192
Асоціація правників України 192
Професійна етика нотаріуса 192
Реформування нотаріату 193
Правила дорожнього руху 193
Трудове право 193
Пенсійний фонд 193
Реклама 194
Нотаріус — не службова
та не посадова особа 194
Самоврядування нотаріуса 194
Комунальні витрати нотаріуса 194
Перший Всеукраїнський з’їзд
нотаріусів України 194
Антикорупційне законодавство 195
Захист прав нотаріуса 196
Висновки експертиз 196

№
з/п
Автор
Тема статті та розділ
Рік, місяць та номер журналу

1
2
3
4

НОТАРІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

1.
Тетяна Тимченко
Вчинення виконавчих написів про безспірне стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами
2002 рік (№ 3/4, червень-серпень
2002 року)

2.
Тетяна Бєсєда
Додержання таємниці нотаріальної дії
2002 рік (№ 3/4, червень-серпень 2002 року)

3.
В’ячеслав Комаров
Оскарження нотаріальних дій або відмови
в їх вчиненні
2002 рік (№ 5, жовтень 2002 року)

4.
Вікторія Баранкова
Щодо визначення мови нотаріального провадження
2002 рік (№ 5, жовтень 2002 року)

5.
Тамара Клименко
Особливості вчинення нотаріальних дій за участі іноземців
2002 рік (№ 5, жовтень 2002 року)

6.
Вікторія Баранкова
Про видачу дубліката довіреності
2002 рік (№ 5, жовтень 2002 року)

7.
Вікторія Баранкова
Про видачу дубліката доручення
2002 рік (№ 6, грудень 2002 року)

8.
В’ячеслав Комаров
Принципи нотаріального процесу
2003 рік (№ 1, лютий 2003 року)

9.
Михайло Карпенко
Способи отримання інформації,
яка є нотаріальною таємницею,
у кримінальному судочинстві
2003 рік (№ 1, лютий 2003 року)

10.
Ганна Кохан
Порядок оформлення нотаріусами України документів, призначених для дії за кордоном
2003 рік (№ 1, лютий 2003 року)

11.
Тетяна Тимченко
Вчиняємо виконавчий напис
2003 рік (№ 3, червень 2003 року)

12.
Євген Фурса
Правова природа та процесуальний порядок посвідчення нотаріусом договору довічного утримання
2003 рік (№ 3, червень 2003 року)

13.
Ганна Кохан
Про застосування норм іноземного права в нотаріальному процесі
2003 рік (№ 3, червень 2003 року)

14.
Наталія Саутенко
Міркування на тему: «Посвідчення договорів купівлі-продажу майна, що підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню»
2003 рік (№ 3, червень 2003 року)

15.
Виктория Воловенко
Памятка по удостоверению договоров отчуждения имущества, находившегося в налоговом залоге
2003 рік (№ 5, жовтень 2003 року)

16.
Людмила Рудик
Нотатки нотаріуса з практики посвідчення правочинів щодо розпорядження майном подружжя, а також тих, хто проживають однією сім’єю
2004 рік (№ 3, червень 2004 року)

17.
Андрій Єщенко
Вчинення виконавчих написів нотаріусом
2005 рік (№ 1, лютий 2005 року)

18.
Алла Єрух,
Юрій Козьяков Окремі питання засвідчення справжності підписів на документах
2006 рік (№ 2, квітень 2006 року)

19.
Сергій Ємельянчик
Чи можливе нотаріальне посвідчення нотаріусом міського округу попереднього договору про відчуження в майбутньому нерухомого майна, яке знаходиться за межами нотаріального округу?
Чи можливо вказувати ціну в договорі купівлі-продажу нерухомості в гривнях і еквівалент в доларах США? 2006 рік (№ 2, квітень 2006 року)

20.
Алла Єрух,
Юрій Козьяков Окремі питання посвідчення довіреностей (частина 1)
2006 рік (№ 3, червень 2006 року)

21.
Дмитро Журавльов
Захист нотаріального процесу
2006 рік (№ 3, червень 2006 року)

22.
Сергій Ємельянчик
Чи можна видавати дублікат довіреності повіреній особі?
2006 рік (№ 3, червень 2006 року)

23.
Володимир Марченко
Посвідчення заяви про згоду другого з подружжя
2006 рік (№ 3, червень 2006 року)

24.
Алла Єрух,
Юрій Козьяков Окремі питання посвідчення довіреностей (частина 2)
2006 рік (№ 4, серпень 2006 року)

25.
Сергій Ємельянчик
Особливості застосування довіреності з правом дарування, посвідченої до набуття чинності новим ЦК України
2006 рік (№ 4, серпень 2006 року)

26.
Володимир Марченко
Деякі особливості посвідчення договорів дарування житла
2006 рік (№ 4, серпень 2006 року)

27.
Алла Єрух,
Юрій Козьяков Договори дарування в нотаріальній практиці (частина 1)
2006 рік (№ 5, жовтень 2006 року)

28.
Дмитрий Журавлев
Гарант Конституции — Президент — гарант исполнения обязательств — нотариус (депонирование денежных средств в депозите нотариуса)
2006 рік (№ 5, жовтень 2006 року)

29.
Галина Гриценко
Видача свідоцтва про придбання з прилюдних торгів нерухомого майна, на яке було накладено арешт
2006 рік (№ 5, жовтень 2006 року)

30.
Олег Поповченко
Орган дізнання, слідчий, прокурор і суд — учасники нотаріального процесу
2006 рік (№ 5, жовтень 2006 року)

31.
Алла Єрух, Юрій Козьяков
Договори дарування в нотаріальній практиці (частина 2)
2006 рік (№ 6, грудень 2006 року)

32.
Ірина Мельник
Аналіз нормативного регулювання строків вчинення протесту векселя і проблеми їхнього застосування в нотаріальному процесі
2006 рік (№ 6, грудень 2006 року)

33.
Олена Пелех
Особливості посвідчення правочинів, предметом яких є об’єкт культурної спадщини
2006 рік (№ 6, грудень 2006 року)

34.
Олена Чуєва
Посвідчення правочинів за участю юридичних осіб
2006 рік (№ 6, грудень 2006 року)

35.
Андрій Асаулюк
Особливості розпорядження об’єктами права спільної власності
2007 рік (№ 1, лютий 2007 року)

36.
Алла Єрух, Юрій Козьяков
Проблемні питання нотаріального посвідчення спадкових договорів
2007 рік (№ 1, лютий 2007 року)

37.
Асоціація приватних нотаріусів Миколаївської області
Про третейські суди
2007 рік (№ 1, лютий 2007 року)

38.
Олена Чуєва
Довіреність для вчинення дій у Російській Федерації — проблема чи «прописна істина»?
2007 рік (№ 1, лютий 2007 року)

39.
Майданник Н. І.
Право переважної купівлі майна: поняття і порівняльна характеристика
2007 рік (№ 2, квітень,2007 року)

40.
Олена Чуєва
Відчуження з правом проживання відчужувача: реальність чи помилка?
2007 рік (№ 2, квітень 2007 року)

41.
Ігор Фріс
Електронні вартові, або бланки, бланки, бланки…
2007 рік (№ 2, квітень 2007 року)

42.
Олег Поповченко
Нотаріальна таємниця помирає
2007 рік (№ 2, квітень 2007 року)

43.
Сергій Трофімов
Встановлення нотаріусом опіки над майном фізичної особи, яка визнана відсутньою
2007 рік (№ 2, квітень 2007 року)

44.
Алла Красовська
Накладення заборони відчуження нерухомого та рухомого майна (нотаріальний процес)
2007 рік (№ 2, квітень 2007 року)

45.
Вікторія
Плугатирьова
Посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу земельної ділянки
2007 рік (№ 2, квітень 2007 року)

46.
Вікторія Плугатирьова
Посвідчення нотаріусом договору управління майном
2007 рік (№ 2, квітень 2007 року)

47.
Вікторія Плугатирьова
Вчинення нотаріусом протесту про неоплату векселя
2007 рік (№ 2, квітень 2007 року)

48.
Володимир Попов
Прийняття нотаріусом документів на зберігання за заявками юридичних осіб та громадян
2007 рік (№ 2, квітень 2007 року)

49.
Олена Сірякова
Вчинення нотаріусом виконавчого напису
2007 рік (№ 2, квітень 2007 року)

50.
Ірина Бережна
Нотаріальне посвідчення правочинів за участі юридичних осіб
2007 рік (№ 3, червень 2007 року)

51.
Владислав Петрушенко
Деякі особливості відчуження майна боржника (банкрута)
2007 рік (№ 4, серпень 2007 року)

52.
Олег Поповченко
Витребування довідок і документів про вчинення нотаріальних дій
2007 рік (№ 4, серпень 2007 року)

53.
Наталия Саутенко
Порядок установления личности в нотариальном процессе
2007 рік (№ 4, серпень 2007 року)

54.
Олена Кисельова
Правовстановлювальні документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно, у нотаріальній практиці
2007 рік (№ 4, серпень 2007 року)

55.
Дмитро Кот
Особливості посвідчення договорів купівлі-продажу державного й комунального майна в процесі приватизації
2007 рік (№ 4, серпень 2007 року)

56.
Безклубий І. А.
Договір позики та його співвідношення з кредитним договором
2007 рік (№ 4, серпень 2007 року)

57.
Олена Чуєва
Дитина виїжджає за кордон. Які нотаріальні дії в цьому разі вчиняє нотаріус?
2007 рік (№ 4, серпень 2007 року)

58.
Метод. рада нотаріату при Головному управлінні юстиції Одеської області
Методичні рекомендації щодо застосування на практиці положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (у запитаннях і відповідях)
2007 рік (№ 4, серпень 2007 року)

59.
Олександр Парамонов
Право користування дитиною нерухомим майном або безспірна спірність
2007 рік (№ 5, жовтень 2007 року)

60.
Андрій Сидоренко
Посвідчення правочинів за участю осіб, які відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера
2007 рік (№ 5, жовтень 2007 року)

61.
Олена Чуєва
Продаж майна, обтяженого боргом, — чи варто одразу говорити «ні»?
2007 рік (№ 5, жовтень 2007 року)

62.
Олена Чуєва
Посвідчення часу пред’явлення документа: свідоцтво чи посвідчувальний напис?
2008 рік (№ 1, лютий 2008 року)

63.
Неллі Побіянська
Вчинення нотаріальних дій поза робочим місцем нотаріуса
2008 рік (№ 2, квітень 2008 року)

64.
Інна Спасибо-Фатєєва
Особливості відчуження частки в праві спільної часткової власності у випадку смерті одного зі співвласників
2008 рік (№ 4, серпень 2008 року)

65.
Олег Печений
Деякі проблеми спадкового договору
2008 рік (№ 4, серпень 2008 року)

66.
Наталия Саутенко
Порядок установления личности в нотариальном процессе
2008 рік (№ 4, серпень 2008 року)

67.
Нина Королькова
Право собственности на недвижимое имущество без третейских судов
2008 рік (№ 4, серпень 2008 року)

68.
Ольга Ієвіня
Договір купівлі-продажу цуценяти
2008 рік (№ 5, жовтень 2008 року)

69.
Катерина Марчук
Паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон у нотаріальній практиці
2008 рік (№ 5, жовтень 2008 року)

70.
Олена Сірякова
Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії та роздуми про порядок її оскарження
2008 рік (№ 6, грудень 2008 року)

71.
Олена Чуєва
Внесення змін до договору, строк виконання за яким настав, а також що таке новація та як її застосовувати
2008 рік (№ 6, грудень 2008 року)

72.
Тетяна Коташевська
Щодо зобов’язання нотаріально посвідчувати правочин
2009 рік (№ 1, лютий 2009 року)

73.
Олена Чуєва
Декілька слів про довіреність, а саме про її скасування
2009 рік (№ 2, квітень 2009 року)

74.
Володимир Марченко
Фінансове забезпечення діяльності нотаріату (за матеріалами доповіді на відкритих парламентських слуханнях Комітету з питань правової політики Верховної Ради України, 15.04.2009 рік)
2009 рік (№ 2, квітень 2009 року)

75.
Тетяна Коташевська
Захист прав неповнолітніх при вчиненні правочинів з нерухомістю
2009 рік (№ 5, жовтень 2009 року)

76.
Претензия о надлежащей поставке бланков
к ДП «ИИЦУН» по заранее гарантированной цене
2009 рік (№ 5, жовтень 2009 року)

77.
Відкритий лист щодо надання послуг електронного цифрового підпису
2009 рік (№ 5, жовтень 2009 року)

78.
Тетяна Коташевська
Нотаріальне посвідчення договору в «неналежному» місці
2009 рік (№ 5, жовтень 2009 року)

79.
Аналіз вирішення казусів з нотаріальної практики нотаріусами Харківської області
2009 рік (№ 6, грудень 2009 року)

80.
Олена Чуєва
«Велика таємниця, або копія із справ
нотаріуса»
2009 рік (№ 6, грудень 2009 року)

81.
Василь Крат
Проблеми звернення стягнення на рухоме заставлене майно
2009 рік (№ 6, грудень 2009 року)

1
2
3
4

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС/ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

1.
Лариса Васікова
Договори довічного утримання і перехід обов’язків по договору до спадкоємців
2002 рік (№ 3/4, червень-серпень 2002 року)

2.
Наталія Саутенко
Завдаток — можливість його використання
2002 рік (№ 5, жовтень 2002 року)

3.
Семен Васильченко
За двома зайцями, або два кодекси на порядку денному
2003 рік (№ 1, лютий 2003 року)

4.
Євген Мічурін
Юридичні особи за Цивільним кодексом України
2003 рік (№ 2, квітень 2003 року)

5.
Євген Фурса
Спадковий договір як новий спосіб охорони прав громадянина на випадок його смерті
2003 рік (№ 2, квітень 2003 року)

6.
Євген Мічурін
Речові права в Цивільному кодексі України
2003 рік (№ 2, квітень 2003 року)

7.
Євген Мічурін
Нове цивільне законодавство. Договір ренти
2003 рік (№ 3, червень 2003 року)

8.
Ірина Пучковська
Довгострокові кредити. Проблема забезпечення…
2003 рік (№ 3, червень 2003 року)

9.
Євген Мічурін
Договір купівлі-продажу житла за новим Цивільним кодексом України
2003 рік (№ 4, серпень 2003 року)

10.
Ірина Пучковська
Неустойка, завдаток і застава: діюче законодавство та новий ЦК України
2003 рік (№ 4, серпень 2003 року)

11.
Ганна Стичинська
Деякі роздуми стосовно прав неповнолітніх за новими Цивільним та Сімейним кодексами
2003 рік (№ 5, жовтень 2003 року)

12.
Виктория Воловенко
1) Физические лица — участники гражданских правоотношений; 2) Право общей долевой собственности (самовольные строения)
2003 рік (№ 5, жовтень 2003 року)

13.
Галина Бойко
Право собственности
2003 рік (№ 6, грудень 2003 року)

14.
Алексей Богумазов
Предпринимательские общества. Правочини (порівняльна таблиця). Правочини, які відповідно до нового ЦК підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Периоды и сроки. Исковая давность (таблица). Представництво (порівняльна таблиця). Право собственности (сравнительная таблица). Объекты гражданских прав (таблица). Развернутая схема «Юридическое лицо». Развернутая схема «Хозяйственные общества»
2003 рік (№ 6, грудень 2003 року)

15.
Інна Спасибо-Фатєєва
Різдвяний подарунок, або проблематика двох кодексів — Цивільного та Господарського
2004 рік (№ 1, лютий 2004 року)

16.
Наталія Виноградова
Застосування нового Цивільного кодексу в нотаріальній практиці
2004 рік (№ 1, лютий 2004 року)

17.
Микола Черленяк
Нікчемні та оспорювані правочини за новим Цивільним кодексом України
2004 рік (№ 1, лютий 2004 року)

Володимир МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», академік Академії нотаріату України
ФІНМОНІТОРИНГ ТА НОТАРІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ
(ДУМКИ В ГОЛОС ПРАКТИКУЮЧОГО НОТАРІУСА)
Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (далі – Закон) на час написання цього матеріалу не має підзаконних нормативних актів (як і будь-який «новий» законодавчий акт, що набув чинності), і нотаріуси змушені самостійно займатися вигадуванням можливого розвитку подій.
Але варто відзначити, що ми (нотаріуси) мудрішаємо, і вже перелякано не «вішаємо» на себе невластиві нотаріусам обов’язки.
1. Почну з головного питання, а саме, коли нотаріус змушений стати активним учасником фінмоніторингу, і процитую такі тези:
«Для нотаріусів, як спеціально визначених суб’єктів, Закон передбачає особливості для подання інформації Держфінмоніторингу.
Так, нотаріуси не повідомляють Держфінмоніторинг про свої підозри щодо фінансових операцій, якщо така інформація стала для них відома за обставин, що є предметом таємниці вчинюваних нотаріальних дій, крім оформлення договорів купівлі-продажу нерухомості на суму понад 400 тис. грн.
При цьому нотаріуси подають до Держфінмоніторингу інформацію про фінансові операції у випадках, якщо є підстави вважати, що вони є підозрілими або такими, що можуть бути причетними до легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом. Тобто автоматичного звітування для нотаріусів Закон не передбачає, лише за наявності відповідних підозр ці суб’єкти направляють повідомлення до Держфінмоніторингу.
Водночас, якщо до нотаріуса звертається особа, яка є в переліку осіб, які пов’язані з провадженням терористичної діяльності, або щодо яких застосовані міжнародні санкції (розміщений на сайті Держфінмоніторингу), то інформація про проведення такою особою фінансової операції негайно подається до Держфінмоніторингу.
Окремі особливості забезпечення здійснення фінансового моніторингу нотаріусами
Для нотаріусів Закон передбачив спрощений механізм здійснення фінансового моніторингу.
Зокрема, нотаріуси не встановлюють правила, не розробляють програми проведення фінансового моніторингу, не призначають відповідальних працівників за проведення фінансового моніторингу, як це передбачено для певної категорії інших суб’єктів.
Крім того, нотаріуси звільнені від обов’язку здійснювати управління ризиками, здійснювати відстеження (моніторинг) фінансових операцій клієнта, операції якого стали об’єктом фінансового моніторингу.» (08.09.2010 Офіційний веб-сайт Державного комітету фінансового моніторингу України. http://www.sdfm.gov.ua/news.php?news_id=1630&lang=uk «Інформація для нотаріусів про окремі нововведення в сфері протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму»).
У зв’язку з цим варто додатково звернути увагу на те, що на відміну від усіх інших серйозних актів у Прикінцевих положеннях цим фінмоніторінговим Законом до Закону України «Про нотаріат» у ст. 8 змін внесено не було. Отже, немає підозри – немає і повідомлення.
Також потрібно відзначити, що нотаріуси – це спеціально визначені суб’єкти фінмоніторингу (п. п. «г» п. 8 ч. 2 ст. 5), тобто не просто суб’єкти фінмоніторингу, а спеціально визначені такі суб’єкти
Читаємо далі:
– ч. 2 ст. 6: суб’єкт первинного фінансового моніторингу (будь-який) зобов’язаний:
– п. п. 22 ч. 2 ст. 6: виявляти фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу відповідно до ст. 15 цього Закону, а вже у ч. 6 цієї ж ст. 6 зазначено, що положення п. 22 ч. 2 ст. 6 не поширюються на спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу, крім суб’єктів, зазначених у п. п. «в» п. 8 ч. 2 ст. 5 (тобто п. 22 ч. 6 ст. 6 стосується тільки тих спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу, які є суб’єктами господарювання, які проводять лотереї та азартні ігри, у тому числі казино, електронне (віртуальне) казино).
Виходячи з наведеного, у нас, як спеціально визначених суб’єктів фінансового моніторингу, немає такого обов’язку (згідно з п. 22 ч. 2 ст. 6), як виявляти фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу відповідно до ст. 15 цього Закону, тобто ст. 15 Закону для нас не актуальна.
2. Друге проблемне питання сьогодення – це

ВАЛЕНТИНА ЧУЙКОВА,
кандидат юридичних наук, доктор філософії, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
ДО ВИТОКІВ УКРАЇНСЬКОГО СПАДКОВОГО ПРАВА
Спадкове право — найважливіший і найдавніший інститут цивільного права України, який передбачає права кожної людини на спадкування та гарантії їх здійснення. Спадщина — це вікові надбання наших предків, їх праця, творчий інтелект нації, найщиріший дар своїм нащадкам для продовження роду і матеріального буття . Дослідженню джерел українського спадкового права від доби київських полян і могутньої України до новітніх законодавчих актів сучасної незалежної української держави присвячена ця стаття. Зміст роботи ґрунтується на аналізі історичного зв’язку сучасного вітчизняного законодавства з правничими актами і звича­ями наших предків, розкривається суть і зміст епохальних джерел українського спадкового права від Київської княжої доби до сучасного законодавства.
Для висвітлення та повного розкриття окресленого питання, необхідно зупинитися на стислому огляді історії національного спадкового права, яка охоплює чотири епохи його становлення: 1) спадкування за княжої доби Київської Русі-України; 2) спадкування за правом Литовсько-української доби; 3) спадкування доби гетьманського самоврядування; 4) спадкове право Української РСР.
СПАДКУВАННЯ ЗА КНЯЖОЇ ДОБИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ-УКРАЇНИ
Назву Русь історично пов’язують з походженням прадавніх українців. Така назва була характерною для східних полян, які у добу розселення слов’ян поширилися по всій Наддніпрянській території. У географічних назвах ІХ-ХІІ століть і творах авторів того часу слово «Україна» вживалося щодо території та народу, який її заселяв.
Перші згадки про спадкування на українських землях з’являються у письмових джерелах княжої доби ІХ–ХІІ століть. Серед них важливе місце посідають церковні та княжі устави (установи), уроки, договір між греками і Руссю (874 рік), збірник права «Руська Правда» .
За правління Ярослава Мудрого поширюється практика літописання, переписування, перекладацька діяльність, створюються школи. Започаткована перша бібліотека у Софії Київській. За свідченнями істориків, Русь-Україна на той час була відома як держава з високою писемністю та культурою, що набагато перевищувала культуру інших європейських країн.
За доби могутньої Київської Русі-України невпинно розвивається писемність, культура, літописання. Церкви, монастирі, зокрема Києво-Печерський, стають осередками освіти та культури .
За безпосередньої участі Ярослава Мудрого була створена перша збірка правничих актів, яка отримала назву «Руська Правда». Вона містила традиції церковного суду і княжої влади, карного права, сімейні (родові) звичаї, право спадкування та моральні засади у суспільстві. Редакція «Руської Правди» базувалася на церковних і княжих уставах та вікових звичаях народу. Широкі міжнародні зв’язки Київської княжої влади не виключали вплив і рецепцію окремих приписів візантійського права.
«Руська Правда» є одним з найцінніших джерел законодавчої літератури, що вплинуло на інші зібрання (кодекси) українського права наступних поколінь, наприклад, на зміст Литовських статутів ХVІ ст.
Дослідник історії українського права професор Чубатий М. зазначав: «Руська Правда» — це дитя, що зродилося і виросло на Придніпрянській Україні, серед київських полян, а славетний Литовський статут повними жменями черпав із правних засад української нації, з’ясованих
і в «Руській Правді», і в земських уставах» .
«Руська Правда» присвячує кілька статей спадковому праву, але ще до появи письмових правових актів на території майбутньої української держави, коли вона перебувала у перехідному стані від племінного суспільства до держави, діяли народні звичаї щодо розподілу майна серед членів свого роду (родини).
Перехід майна небіжчика здійснювався з урахуванням звичаїв, що склалися впродовж віків, зберігаючи етнічні традиції народу, який заселяв територію України. Майно померлого переходило до членів родини (роду) і використовувалося ними на свій розсуд: для загальних потреб та для захисту від нападників.
Поступово закріплювався звичай спадкування за правилами письмового заповіту та переходу майна до членів родини за кровним спорідненням, без права його передачі стороннім особам. З часом коло спадкоємців істотно розширювалося, а воля спадкодавця та свобода вибору спадкоємців набувала необмеженості.
Перша згадка про заповіт з’являється в Літописі Аскольда (середина ІХ ст.), в якому є посилання на договір між греками і Київською Руссю (874 рік). Цей рік припадає на період правління великого київського князя Аскольда (одного з перших поширювачів християнства на Русі). В договорі передбачалося: «Про тих з Русі, що перебувають у Греках, якщо хтось помре, не розпорядившись своїм майном і не має тут своїх, то його майно має вернутись в Русь — близьким родичам. Якщо ж (русин) вчинить обряження (заповіт), хай візьме його спадок той, кому буде заповідане майно, і да успадкує (він) його.» . Отже, на українських землях у ІХ ст. вже існувала практика письмових заповітів.
«Руська Правда» дійшла до нас у трьох редакціях. Перша редакція була створена за часів княжіння Ярослава Мудрого (ХІ ст.) і пізніше доповнювалася його синами. Але оригінали «Руської Правди» втрачені, збереглися лише її копії. Більш розширена редакція цієї пам’ятки відноситься до періоду княжіння Володимира Мономаха та його сина Мстислава.
За «Руською Правдою» спадкування поділялося на два види: спадкування за заповітом («рядом») та без заповіту (за правом звичаю). За змістом та колом спадкоємців вони істотно не відрізнялися.
«Ряд» передбачав право на розподіл майна або розпорядження спадщиною. Розподіл спадщини здійснювався лише серед вузького кола тих спадкоємців, які мали право на спадщину за звичаєм предків. Волевиявлення спадкодавця обмежувалося колом тих спадкоємців, які за кровним спорідненням мали право на спадкування.
Із поширенням християнства коло спадкоємців розширилось: до спадкоємців, крім кровних, низхідної лінії споріднення, долучились і духовні особи.
«Руська Правда» не передбачала форму вчинення заповіту письмову чи усну, але найбільш поширеною на той час була словесна (усна). Словесне розпорядження було обов’язковим для всього роду, родини. Письмові укладалися рідше.
Серед письмових заповідальних розпоряджень княжої доби можна виділити заповіт Ярослава Мудрого (1054 рік) про розподіл міст і земель, які належали князю, між своїми синами. Цей заповіт не тільки визначив обсяг спадщини для кожного спадкоємця та їх політичну вагу в державі, а й поклав на них обов’язки жити в мирі і любові та «не переступати братнього уділу…», щоб не згубити «землю отців своїх і дідів, яку надбали вони трудом великим» .
У разі відсутності заповідального розпорядження розподіл спадщини здійснювався за тими самими принципами кровних зв’язків та обмежень, що склалися за старим звичаєм. Обов’язково враховувалася воля глави роду або князя за їх життя. Спадкування без заповіту тісно пов’язано зі звичаєм розподілу майна. Якщо помирав батько і не залишав «ряду», спадщина розподілялася серед тих спадкоємців і тим способом, як би хотів це зробити за життя спадкодавець.
«Руська Правда» встановлює правила спадкування за соціальним статусом. Якщо помирав смерд і у нього не було синів, то спадщина переходила до князя. Незаміжнім донькам виділялась окрема батьківська частка майна на розсуд князя, заміжнім — нічого.
Смерди становили основу вільного населення, яке мешкало на хуторах, володіли наділами землі та обробляли її. Смерди, які господарювали на приватних землях князя, називалися княжими смердами. Обмеження права на спадкування лише синами смерда насамперед пов’язано з тим, що смерди-чоловіки несли обов’язкову військову службу. Тому вважалось необхідним забезпечувати спадщиною синів, які здатні охороняти князя і свій край. На дочок такі обов’язки не покладалися. Але не виключалося, що князь міг передати спадкове майно померлого смерда і його дочці, якщо вона одружувалася з чоловіком, який міг нести військову службу.
Коли помирав боярин або його урядовець, спадщина, за відсутності в них синів, переходила дочкам. Діти чоловіка від рабині (невільниці) спадщини не отримували, проте вони одержували волю разом з матір’ю.
За загальним правилом звичаю доби Київської Русі чоловік і жінка (одружені) не спадкували один після одного. Вони мали право довічного користування майном, яке належало їм особисто, та майном родини.
Після смерті чоловіка дружині належала та частка, яка була їй виділена за життя чоловіка для користування, та одержане нею на інших підставах за правом: «…А що чоловік їй залишав то їй належить, а спадщину свого чоловіка не одержить; а будуть діти від першої дружини, то одержать діти матері своєї, коли їй залишено, а обидві матері своє візьмуть» . Не позбавлялися права на спадок і діти від другої матері. Водночас жінка-вдова мала особисте право на розпорядження своїм майном не тільки на користь своїх синів або дочок, а й передати його іншим особам, які її утримували («кому мати хоче, тому й віддасть»).
У разі смерті матері без розподілу (заповіту) її частку майна одержує «…той, у кого вона жила у дворі, хто її годував і де вона померла».
«Руська Правда» протягом кількох століть була основним нормативно-правовим документом практичного застосування включно до прийняття Статутів Литовсько-української доби.

ИН РОДЖЕРС,
нотариус-скривенер и партнер нотариальной фирмы «Чизрайтс» («Cheeswrights Notaries Public»). Ин изучал языки в Кэмбриджском университете. После стажировки в «Чизрайтс» («Cheeswrights Notaries Public») в 2000 году получил квалификацию нотариуса.
Его интерес к профессиональной подготовке нотариусов впоследствии помог ему стать советником по вопросам образования при гильдии скривенеров и при Обществе нотариусов-скривенеров.
В настоящее время Ин Роджерс ведет курс нотариальной практики в Лондонском университетском колледже, а также читает лекции, в том числе и для международной аудитории, по нотариальной практике в Англии и Уэльсе. Входит в состав нескольких экзаменационных комиссий, занимается вопросами повышения уровня профессионального образования нотариусов, много публикуется.
ОТ БОЛОНЬИ ДО БЛУМСБЕРИ
Краткий исторический очерк об обучении нотариусов в Англии Обучение нотариусов с их первого появления в Англии до Реформации
Представлен исторический обзор нотариата в Англии с момента его зарождения и до современного периода. Охарактеризованы различные категории нотариусов, их профессиональное образование, поясняются принципы надзора над деятельностью новых нотариусов и говорится о пост-квалификационном образовании нотариусов.
КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА:
Образование нотариусов; квалификация; надзор за работой новых нотариусов; дополнительное профессиональное обучение; нотариусы-скривенеры.
The historical background of the notariat in England is presented from early beginnings up to the present day. Different categories of notaries are described, as well as their professional education; the principles of supervision of new notaries are explained and continuing professional education is discussed.
KEY WORDS:
Education of notaries; qualification; supervision of new notaries; continuing professional education; Scrivener Notaries.

Впервые о нотариусах в Англии упоминается в исторических архивах XIII века в связи с важными международными делами английских королей.
В это время деятельность нотариусов во многом определялась функциями католической церкви. Впервые они прибыли в Англию вместе с другими должностными лицами Ватикана, сопровождавшими папского нунция. В архивах отсутствуют точные указания на уровень образования нотариусов на этой ранней стадии развития нашей профессии. Однако можно без сомнения говорить о том, что многие из них, если не все, обучались в нотариальных школах Болоньи. Об обучении в этих школах мы знаем довольно много. Кроме того, нам известно, что большинство нотариусов в Англии в XIII и XIV веках были итальянцами.
Нотариус, назначенный императором Священной Римской империи германского народа или папой римским, имел право осуществлять свою нотариальную деятельность на территории всей Западной Европы. В учебнике Вильяма Дюранда «Спекулум юрис», изданном в 1271 году, отмечается: «Примите во внимание, что нотариус, назначенный императором, или папой, или по поручению одного из них, может исполнять свою должность везде, будь это во Франции, в Англии, или в Испании, а не только в странах, которые непосредственно подчинены одному или другому». (Et nota, quod tabellio ab Imperatore, vel papa, vel ab eo, cui hoc speciali priuilegio indultam est, ordinatus potest ubique, etiam in Francia, vel Anglia, seu Hispania, non solum in terris eis specialiter subiectis.)
НОТАРИУСЫ В АНГЛИИ ПОСЛЕ РЕФОРМАЦИИ
Решение короля Генриха VІII создать независимую англиканскую церковь и выйти из подчинения папе римскому имело и продолжает иметь особое значение для нотариусов Англии. Вместе со всеми другими полномочиями право назначать нотариусов перешло от папы римского к архиепископу Кентерберийскому. Законом о церковных лицензиях от 1533 года был введен суд лицензий (Court of Faculties), возглавленный мастером лицензий (Master of the Faculties). И по сей день иски против нотариусов разбираются именно в этом суде, а функции мастера лицензий в отношении регулирования профессии нотариуса в Англии в 2007 году были подтверждены законом о юридических услугах.
С эпохи Реформации вплоть до принятия в 1870-е годы законодательства о судопроизводстве (Judicature Acts) нотариусы в Англии играли двоякую роль. Во-первых, они вели коммерческую деятельность, которая включала опротестование векселей, подготовку морских протестов, страховых полисов, договоров о сотрудничестве, чартеров и др., прежде всего в области мореходного дела. Во-вторых, нотариусы играли важную роль в судебных разбирательствах церковных и морских судов. На вопросы, рассматриваемые этими судами, распространялись процессуальные правила гражданского права в отличие от судов общего права (common law) и права справедливости (equity), где применялось правило устного доказательства фактов.
В церковных и морских судах Англии нотариусы записывали ход дел в самом суде, а также ответы свидетелей на вопросы судьи, данные во внесудебном порядке (depositions). Официальная копия решения суда, изданная нотариусом, считалась публичным инструментом (instrumentum publicum) и принималась во всех других судах в качестве неопровержимого доказательства принятого письменного решения.
Мы не имеем точной информации об обучении нотариусов в XVII и XVIII веках за пределами Лондона, однако в 1801 году требование 7-летней стажировки для представителей этой профессии было зафиксировано в законе о нотариусах.
Сорок шесть лет спустя срок стажировки для нотариусов, практикующих за пределами Лондона, законом о нотариусах от 1843 года был сокращен с 7 лет до 5 (обязательная стажировка лондонских нотариусов была сокращена до 5 лет только в 1969 году), но за 10 лет до этого было внесено куда более важное изменение в систему обучения и назначения нотариусов. Из-за их недостатка в некоторых городах, где услуги нотариуса требовались в основном для опротестования векселей, была введена процедура назначения так называемых «местных нотариусов», согласно которой достаточно было предъявить мастеру лицензий письма от влиятельных торговцев или иных знатных людей в городе, где данное лицо намеревалось осуществлять нотариальную деятельность. Такие местные нотариусы назначались без предварительной стажировки или какой-либо иной обязательной формы обучения. Они получали лицензию на нотариальную деятельность исключительно в конкретном городе и его окрестностях.