УХВАЛА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 23 липня 2008 р. Право користування майном члена сім’ї власника житла пов’язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги. На думку цього складу суду, у цьому конкретному випадку згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування житловим приміщенням, що відчужується.

Право користування майном члена сім’ї власника житла пов’язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.
На думку цього складу суду, у цьому конкретному випадку згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування житловим приміщенням, що відчужується.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 23 липня 2008 року

Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів: Мазурка В. А., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Шабуніна В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до Особи 2, Особи 3, Особи 4, Особи 5, третя особа відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Московського РВ ГУМВС в Харківській області про виселення, за зустрічним позовом Особи 2 до Особи 6, Особи 1, треті особи — Особа 3, Особа 4, Особа 5, приватний нотаріус — Особа 7, орган опіки та піклування Московської райради м. Харкова про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою Особи 1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 18.12.2007, встановила:
У грудні 2006 року Особа 1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за договором купівлі-продажу від 31.08.2006 вона придбала будинок за Адресою 1 у відповідача, Особи 2. Згідно з п. 3 зазначеного договору Особою 1 було передано продавцю, Особі 2, через його представника, Особу 6 (що діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності) 400000 грн. Згідно з договором відповідач зобов’язався виселитися з будинку і знятися з реєстрації спільно з членами його сім’ї до 01.12.2006. Але на момент звернення до суду умови договору відповідачами не виконані і вони відмовляються його виконувати.
Просила суд виселити зі спірного будинку відповідачів зі всіма особами, які мешкають спільно з ними, без надання іншої житлової площі.
Особа 2 подав зустрічний позов, в якому просив визнати недійсним зазначений договір купівлі-продажу будинку.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05.06.2007 первісний позов задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18.12.2007 року апеляційну скаргу Особи 2, Особи 4 задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 05.06.2007 скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено в повному обсязі; зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за Адресою 1, укладений між Особою 6 від імені Особи 2 та Особи 1 31.08.2006 і посвідчений приватним нотаріусом Особою 7, реєстровий № 2801.
У поданій касаційній скарзі Особа 1 просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 18.12.2007, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив з того, що згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 156 ЖК члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх уселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням; за згодою власника будинку (квартири) член його сім’ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї; на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Мотивуючи рішення, апеляційний суд також послався на ч. 4 ст. 12 Закону «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», відповідно до якої для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, та приходить до висновку, що, оскільки згода органів опіки та піклування при укладенні договору купівлі-продажу спірного будинку отримана не була, на підставі ч. 1 ст. 224 та ч. 2 ст. 215 ЦК зазначений договір є недійсним (нікчемним).
Проте з такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК та ч. 1 ст. 405 ЦК члени сім’ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.
Абзацом 7 ч. 1 ст. 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація — це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно з Примірним регламентом з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, затвердженим наказом МВС від 03.02.2006 № 96, особи, які проживають у приватних будинках і не обслуговуються житлово-комунальними підприємствами, звертаються безпосередньо до відповідного органу реєстрації особисто з наданням оформленої належним чином будинкової книги. На підставі поданих для реєстрації місця проживання документів уповноваженою особою органу реєстрації заповнюється 2 примірники талона реєстрації місця проживання та заносяться відповідні відомості із зазначенням адреси житла особи до паспортного документа шляхом проставляння штампа відповідного зразка. У разі реєстрації неповнолітніх дітей до 15 років разом з батьками (одним з батьків) відомості про їх реєстрацію вносяться до талона реєстрації одного з батьків.
Згідно з п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 03.03.2004 № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції 03.03.2004 за № 283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.
Оскільки згідно зі ст. 405 Цивільного кодексу члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону — нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Тобто право користування майном члена сім’ї власника житла пов’язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.
ТАКИМ ЧИНОМ, ЗГОДА ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ НЕОБХІДНА ЛИШЕ У ВИПАДКУ, ЯКЩО ДИТИНА Є ВЛАСНИКОМ (СПІВВЛАСНИКОМ), АБО МАЄ ПРАВО НА КОРИСТУВАННЯ ЖИЛИМ ПРИМІЩЕННЯМ, ЩО ВІДЧУЖУЄТЬСЯ.
Як видно з матеріалів справи, на момент укладання договору купівлі-продажу спірного будинку малолітній, Особа 8, за Адресою 1 зареєстрований не був, право користування ним житлом у оспорюваному будинком шляхом реєстрації за місцем проживання не встановлено.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що за таких умов згода органу опіки та піклування на продаж будинку під час укладення договору купівлі-продажу була не потрібна. Таким чином, зазначене свідчить про те, що під час укладання договору купівлі-продажу будинку права власника або інших осіб порушені не були і немає підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Зазначена обставина залишилась поза увагою апеляційного суду.
Таким чином, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову Особи 1 та про наявність підстав для задоволення зустрічного позову Особи 2 є помилковим.
За таких обставин рішення апеляційного суду Харківської області від 18.12.2007 підлягає скасуванню із залишенням у силі помилково скасованого рішення Московського районного суду м. Харкова від 05.06.2007.
Керуючись ст. 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду ухвалила:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 18.12.2007 скасувати, залишивши в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 05.06.2007.
Ухвала оскарженню не підлягає.

отримати повну версію статті