ДАВИД ОКРОШИДЗЕ,
нотариус, г. Тбилиси
НЕСКОЛЬКО АРГУМЕНТОВ В ПОЛЬЗУ ПЕРЕДАЧИ (ДЕЛЕГИРОВАНИЯ) НОТАРИУСАМ ПУБЛИЧНЫХ ПРАВОВЫХ ФУНКЦИЙ РЕГИСТРАТОРА
(по результатам Крымских встреч нотариусов 13–16 июня 2013 года)
В последнее время в Грузии активно рассматривается вопрос делегирования нотариусам функций публичного реестра. Точнее, вопрос касается внесения непосредственно нотариусами записи о возникновении, изменении и прекращении прав на недвижимое имущество в реестр прав, а также реестр предпринимателей и непредпринимательских (некоммерческих) юридических лиц на основании сделок, заверенных нотариусами в форме публичных (аутентичных) актов. В результате активных обсуждений 16 марта 2012 года в Закон Грузии «О нотариате» Парламентом Грузии была внесена следующая запись:
Статья 39
«Нотариус вправе в порядке, установленном законодательством Грузии, обеспечивать представление заявления, регистрационного документа в электронном или/и материальном виде органу, ведущему государственный реестр, если документ, заверенный вследствие осуществления нотариального действия, подлежит регистрации, а также в рамках делегированных от органа, ведущего государственный реестр, полномочий производить регистрацию записи о происхождении, изменении или/и прекращении права…»
Закон Грузии № 5851 от 16 марта 2012 года
Несмотря на внесенные в Закон изменения, на практике данная функция нотариуса выполняется только в т.н. «тестовом режиме» теми нотариусами, которые прошли специальный курс тренинга в соответствующих секторах регистрационной службы публичного реестра.
Для нотариальной палаты Грузии стало приятным сюрпризом полученное из Украины известие о том, что с 1 января 2013 года нотариус в Украине осуществляет функции регистратора. Указанное обстоятельство является еще одним дополнительным аргументом для инициаторов и сторонников проведения данной реформы в Грузии в пользу того, что система развивается в правильном направлении.
При обсуждении решения по вопросам делегирования нотариусу публичных правовых функций, которые предоставлены Законом публичному реестру, основополагающими должны быть:
(а) сохранение единства системы;
(б) защита публичного реестра от непроверенных и неправильных данных;
(в) обеспечение физическим и юридическим лицам (участникам гражданского оборота) максимального комфорта и правовой безопасности.
Нотариус — это лицо, наделенное публичным полномочием, а нотариат — публичный правовой институт, функционирующий в системе Министерства юстиции. Публичный право­вой характер нотариата определяет именно повышенное доверие по отношению к этому институту.
Мы считаем, что существовали и существуют аргументы достаточно концептуального характера в пользу решения о том, чтобы предоставить нотариусам право на внесение регистрационной записи в публичный реестр и это право распространить не только на регистрацию недвижимого имущества в реестре прав, но и регистрацию в реестре предпринимателей и непредпринимательских (некоммерческих) юридических лиц.
Рассмотрим некоторые из них
1. Нотариат имеет как институциональный, так и профессиональный опыт по вопросам, связанным с недвижимым имуществом. В странах юрисдикции латинского нотариата нотариусы уже наделены значительными публичными обязательствами и имеют квазисудебную функцию. Деятельность нотариусов подлежит строгому регулированию со стороны государства и должна соответствовать внутрикорпоративной дисциплине. Длительное время нотариусы несут ответственность за достоверность информации о передаче недвижимости, ипотеки и других, связанных с недвижимым имуществом, сделках, за их законность и точность. Вполне реально, что они могут взять на себя дополнительную ответственность и за регистрацию в публичном реестре заверенных ими же сделок, поэтому им может быть предоставлено право доступа к публичному реестру для осуществления последующей регистрации прав.
2. Необходимо отметить, что делегирование данного права нотариусам не будет посягательством на целостность системы! Нотариус является лицом, наделенным публичным полномочием, а заверенная им по содержанию (не только подпись) сделка является публичным актом, который подлежит регистрации в публичном реестре без дополнительного установления его законности со стороны регистратора.
3. Нотариус полностью несет ответственность за свои действия с профессиональной, правовой и финансовой точки зрения. Ответственность нотариуса подлежит обязательному страхованию. Такой страховки не имеют регистраторы.
4. Важнейшим фактором, обусловливающим успешное функционирование реестра прав на недвижимое имущество, должна быть система, на основании которой участники сделки будут иметь возможность моментально, в электронной форме, осуществлять регистрацию возникновения, изменения или прекращения прав на недвижимое имущество при оформлении сделки и при расчете. Будут устранены задержки в работе реестра, связанные с обработкой предъявленных документов, сопутствующие риски и расходы. Тем самым для сторон будет создан новый уровень достоверности, и отпадет необходимость в применяемых в настоящее время на практике уравновешивающих мерах и использовании промежуточных средств защиты.
5. Как показывает практика, коммуникация между заинтересованными лицами (сторонами сделки) и регистратором, которая выполняется посредством оператора публичного реестра, нотариуса или другого авторизованного лица, имеет т.н. принцип «испорченного телефона». Регистратором является лицо, которое должно принять окончательное решение в связи с регистрационной записью. Однако оно принимает такое решение без непосредственной коммуникации с заинтересованным(и) лицом(ами). Поэтому интерпретация регистратором самого незначительного недоразумения либо незначительной технической неточности приводит (вполне закономерно) к приостановлению регистрационного производства. В отличие от регистратора, нотариус непосредственно контактирует (лицом к лицу) со всеми договаривающимися сторонами, устанавливает и сопоставляет волю сторон, выясняет намерения сторон, и на основании установления, проверки всех необходимых законных условий заверяет сделку. С учетом указанного мы считаем, что по сравнению с регистратором нотариус имеет больше возможностей для принятия правильного решения в связи с регистрационным производством.
6. Выполнение регистрационной записи нотариусом делает прогнозируемым для сторон сделки результат регистрационного производства. В отличие от регистратора, который постфактум осуществляет проверку на законность уже предъявленной на регистрацию сделки, нотариус занимается предварительным расследованием сделки: он заверяет сделку только после предъявления всех документов и информации, подтверждающих ее законность, установления подлинной воли сторон и исключения всех фактов (арест, налоговый залог, ипотека, права третьих лиц), препятствующих регистрации сделки. Если нотариус при засвидетельствовании сделки сам вносит соответствующую запись о регистрации в публичный реестр, результат сделки может быть спрогнозирован сторонами с вероятностью, близкой к стопроцентной, что является значительным фактором для стабильности гражданского оборота. Также исключается и получение таких нежелательных и предварительно непрогнозируемых результатов (регистрация ареста на предмет сделки или налогового залога/ипотеки, регистрация стороны сделки в реестре должников и др.), которые, как правило, наносят ущерб добросовестному покупателю (приостановление регистрации, или завершение отказом, или же государственное преимущественное вещественное право на предмет сделки).
7. В странах, применяющих систему публичных реестров, и вообще в теории континентального права одной из важных и часто неразрешимых задач остается вопрос одновременного перехода права собственности на приобретенный предмет без риска к покупателю при купле-продаже недвижимого имущества. По причине скудной правовой информации, незнания и, чаще всего, для сокращения расходов, в Грузии эта проблема особенно актуальна и часто даже становится основанием для конфликта между сторонами. Как уже выявила существующая практика, при заверении нотариусом сделки незамедлительная регистрация значительно облегчает урегулирование отношений между сторонами и, что самое главное, сводит риск к минимуму.
8. Не менее важен фактор квалификации нотариуса как юриста. В отличие от всех других авторизованных лиц, нотариус проходит довольно трудный отбор, а также проверку знаний для определения его профессиональных качеств. Соответственно, квалификация нотариуса как юриста по вопросам возникновения/изменения/прекращения прав на недвижимое имущество и другим правовым (не техническим) вопросам, связанным с регистрационным производством, не должна вызывать сомнение.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА
АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ
Від 09.07.09р. № 14312/7/17-0717

Державні податкові адміністрації
в АР Крим, областях,
м. м. Києві і Севастополі
(Витяг)
Щодо оглядового листа
Державна податкова адміністрація України узагальнила податкові роз’яснення, які надавалися платникам податку та податковим органам щодо застосування норм Закону України від 22.05.03 № 889 «Про податок з доходів з фізичних осіб» та підготувала оглядовий лист стосовно найбільш актуальних питань з оподаткування цим податком, яким слід керуватися у практичній роботі.
…
V. Оподаткування продажу нерухомого майна.
1. Продаж земельної ділянки з розташованим на ній будинком
Відповідно до положень пп. 11.1.1 та 11.2.1 статті 11 Закону дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, садового будинку або їх частин (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), не оподатковується, якщо загальна площа такого житлового будинку, садового будинку або їх частин не перевищує 100 квадратних метрів.
У разі якщо площа саме такого житлового будинку, садового будинку або їх частин перевищує 100 квадратних метрів, то частина доходу, пропорційна сумі такого перевищення, підлягає оподаткуванню за ставкою в розмірі 1 відсотка від вартості такого об’єкта нерухомого майна.
Вартість господарсько-побутових споруд та будівель, які розташовані на земельній ділянці, яка відчужуються разом з такими житловими будинками, садовими будинками або їх частинами враховується при визначенні загальної вартості продажу (суми одержаного доходу).
Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш ніж одного з об’єктів нерухомості, зазначених у підпункті 11.1.1 пункту 11.1 статті 11 Закону або від продажу об’єкту нерухомості, іншого ніж зазначене у цьому підпункті підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.2 статті 7 цього Закону.
Згідно із ст. 381 Цивільного кодексу України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з наведених норм Закону та Кодексу, для цілей оподаткування, житловий або садовий будинок (їх частини) разом з земельною ділянкою (її частиною), на якій його розташовано, вважається одним об‘єктом продажу (садибою).
До доходу, одержаного від такого продажу слід застосовувати норми пп.11.1.1 та 11.2.1 статті 11 Закону незалежно від кількості договорів (два чи один), якими оформлено (нотаріально посвідчено) купівлю-продаж такого будинку із земельною ділянкою.
2. Щодо оподаткування доходу від відчуження земельної ділянки цільовим призначенням — ведення садівництва.

Спадкування за правом представлення регулюється ст. 1266 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), яка визначає коло спадкоємців, котрі закликаються до спадкування у випадку смерті їхнього родича до відкриття спадщини.

Спадкування за правом представлення тео­ретиками визначається як особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом, а не як самостійна підстава чи вид спадкування. Лише за наявності певних умов, спадкоємці за правом представлення можуть бути закликані до спадкування. По-перше, лише у разі смерті спадкоємця за законом до відкриття спадщини його нащадки закликаються до спадкування. По-друге, цей спадкоємець за свого життя не має бути усунений від права на спадкування в установленому законом порядку. По-третє, має бути відсутній заповіт або визнаний недійсним у судовому порядку.

До спадкування за правом представлення закликаються лише особи, вказані в ст. 1266 ЦК. За правом представлення можуть спадкувати онуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри. Цей перелік осіб є вичерпним та розширенню не підлягає. Немає підстав розширювати цей перелік за рахунок осіб, які в якості двоюрідних племінників, двоюрідних онуків мають право на спадкування як спадкоємці п’ятої черги спадкоємців за законом.

Так само й діти племінниці спадкодавця не можуть спадкувати за правом представлення. У ч. 6 ст. 1266 ЦК зазначається, що при спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. По прямій низхідній лінії родинність визначається виключно від пращура до нащадка (прапрадід, прадід, дід, батько, син, онук, правнук, праправнук).

Для спадкування за правом представлення також характерна черговість, як і для спадкування за законом. Спадкоємці за правом представлення спадкують в ту чергу, в яку спадкував би їх померлий родич. За наявності у спадкодавця племінників, які є спадкоємцями другої черги за правом представлення, після померлої матері — рідної сестри спадкодавця, дядько та тітка спадкодавця, які є спадкоємцями третьої черги (ст. 1263 ЦК), до спадкування не закликаються.

Так, онуки можуть спадкувати за правом представлення у першу чергу після смерті свого діда, якщо їх батько помер раніше. Вони закликаються разом з іншими спадкоємцями за законом першої черги, проте вони не будуть вважатися спадкоємцями за законом, а тому не можуть користуватися певними правами, які надані спадкоємцям за законом. Про відмінності між цими категоріями спадкоємців йтиметься далі у статті.

Детальніше розглянемо ситуацію, коли серед спадкоємців є онуки спадкодавця. Незважаючи на те, що онуки можуть спадкувати за правом представлення, вони також можуть бути спадкоємцями за законом п’ятої черги.

АСОЦІАЦІЯ ПРИВАТНИХ НОТАРІУСІВ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6.
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600700114657 в АТ «РЕГІОН-БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714-27-90, (057) 714-27-89

Вих. № 6 від «15» квітня 2010 року
На № ___ «___» _______ 2010 року
Президенту України
Януковичу В. Ф.
Про наслідки практичної реалізації
ст. 377 Цивільного кодексу України
та ст. 120 Земельного кодексу
України в редакції Закону
від 05.11.2009 р. № 1702-VI
для деяких категорій землеволодінь
у власників житлових будинків
Шановний пане Президент!
5 листопада 2009 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 1702-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю». Цим Законом унесено зміни до статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, що регулюють порядок переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження об’єкта нерухомості, що на ній розташований.
Зміни до статті 120 Земельного кодексу України набули чинності з 1 січня 2010 року і фактично із цього часу повністю припинилось укладання правочинів з відчуження об’єктів нерухомості, розташованих на земельних ділянках, наданих у користування, тобто не приватизованих.
Законом № 1702-VІ до статті 120 Земельного кодексу України додано частину шосту, якою передбачено обов’язкове зазначення площі та кадастрового номера земельної ділянки в текстах правочинів щодо нерухомості. У новій редакції статті 120 ЗК України не конкретизовано статус земельних ділянок, щодо яких є обов’язковим зазначення площі та кадастрового номера. Отже, вимога стосується всіх земельних ділянок, у тому числі й тих, що перебувають у державній та комунальній власності (тобто досі не приватизовані).
Присвоєння кадастрового номера є одним з етапів приватизації земельної ділянки після встановлення меж у натурі (на місцевості), тому всі приватизовані земельні ділянки мають кадастрові номери. Щодо неприватизованих земель державної та комунальної власності, то до сьогодні не проводились відповідні обміри, установлення меж земельної ділянки в натурі, відвід землі тощо. Відповідно землі державної та комунальної власності кадастрових номерів не мають.
Як показала практика, з моменту подання заявки на присвоєння кадастрового номера до отримання кадастрового номера минає понад три місяці. Протягом цього часу власник не має юридичного права здійснити відчуження належного йому об’єкта нерухомості (наприклад, житлового будинку, що розташований на неприватизованій земельній ділянці). Така ситуація вже призвела до обґрунтованого невдоволення населення законодавчими нововведеннями, а в сільській місцевості — до колапсу ринку нерухомості.
У багатьох районах України літні та малозабезпечені люди не мають фінансової можливості сплатити за послуги з виготовлення технічної документації, необхідної для присвоєння кадастрового номера, а отже, вони позбавлені свого права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Усе це призводить, з одного боку, до загострення соціального напруження в суспільстві, а з іншого боку, до появи різних корупційних схем, які використовуються для незаконного збагачення деяких службовців.
Безумовно, в Україні назріла необхідність створення єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно, за якою юридична доля земельної ділянки має наслідувати долю житлового будинку (або навпаки). І перший крок у цьому напрямку було зроблено — запроваджено безоплатну приватизацію земельних ділянок. Але цей процес на місцях уже повністю припинився за відсутності в державному бюджеті коштів на оплату вартості послуг землевпорядних організацій з виготовлення технічної документації.
Ми проаналізували практику посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомості в сільській місцевості за І квартал 2010 року. Саме мешканці сіл відчули всю складність нововведень, які були спрямовані на спрощення процедури, а фактично привели до протилежних наслідків. За статистичними даними за І квартал 2010 року, нотаріальне посвідчення правочинів щодо відчуження житлових будинків у сільській місцевості припинилось майже повністю. Розглянемо причини цього явища.
У сільській місцевості більше половини земельних ділянок, на яких розташовані житлові будинки, не приватизовано. Для отримання кадастрового номера на таку земельну ділянку необхідна технічна документація, вартість виготовлення якої в землевпорядних організаціях становить від 1 500 грн., а термін виготовлення — від трьох до шести місяців. Ринкова вартість житлових будинків у сільській місцевості в середньому по Україні не перевищує 15 000 грн., тобто вартість послуги сягає 10 % вартості об’єкта нерухомості.
Особи, яким треба терміново змінити місце проживання (робота, навчання) і продати будинок, змушені відкладати вирішення своїх життєвих проблем і чекати півроку документів на землю.
Людина, якій, наприклад, терміново потрібні гроші на лікування, не може півроку чекати, поки виготовлять технічну документацію на землю. Хвороба може виявитись спритнішою (оперативнішою) за землевпорядні органи.
Незрозумілою залишається ситуація з будинками, які успадковуються і відразу продаються. Спадкоємцям узагалі немає сенсу оформляти право на землю. Ці питання має вирішувати покупець.
Таким чином, аналіз існуючої ситуації показав, що для окреслених категорій власників житлових будинків порушуються право розпорядження майном, право на працю, право на вільний вибір місця проживання, право на лікування та інші права.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Водночас жодним нормативним актом України не заборонено відчужувати будинок, будівлю або споруду в разі, коли земельна ділянка під цією нерухомістю не занесена до Державного реєстру земель.
Наведене свідчить про несистемний підхід законодавця до створення єдиної системи реєстрації прав та недопрацювання моделі практичної реалізації цих норм. Наразі, одним компромісним виходом для виправлення ситуації є внесення відповідних змін до ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України в редакції Закону від 05.11.2009 р. № 1702-VI, по-перше, для створення необхідної нормативно-правової бази для реалізації цих статей, а по-друге, для надання громадянам часу для належного оформлення землекористування під будинками.
З урахуванням того, що процес прийняття змін до законів є не завжди оперативним, невідкладну допомогу громадянам України також можливо здійснити на рівні Держкомзему України шляхом удосконалення та модернізації процедури виготовлення документації щодо оформлення права власності на земельні ділянки, перш за все в напрямку здешевлення цієї процедури, запровадження новітніх засобів обліку земельних ділянок і т. ін.
Відповідно до Вашої політичної програми «Україна для людей» з урахуванням наявності у Вас права законодавчої ініціативи та адміністративних важелів, звертаємося до Вас з проханням розглянути можливість ініціювання відповідних змін до Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України та паралельного надання відповідних доручень Держкомзему України з метою допомоги малозабезпеченим та літнім людям у реалізації їх конституційних прав при відчуженні ними житлових будинків.
Переконані, що всі зазначені вище заходи значно зменшать існуюче соціальне напруження в суспільстві та сприятимуть подоланню корупційних схем у земельних питаннях.

З повагою
Президент Асоціації
приватних нотаріусів
Харківської області Володимир Марченко

ЛЮДМИЛА СПІЦИНА,
перший заступник начальника Головного управління Держкомзему в Запорізькій області
ЗЕМЕЛЬНІ ПИТАННЯ В НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ
1. У меня есть земля для ведения товарного сельскохозяйственного производства. Мне сообщили, что на эти земли распространяется мораторий, и отчуждать их нельзя. Скажите, пожалуйста, могу ли я передать эту землю под залог?
Відповідно до ст. 133 Земельного кодексу України (далі — ЗК) у заставу можуть передаватися земельні ділянки приватної власності, якщо інше не встановлено законом. Заставодержателем земельних ділянок сільсько­господарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки. Таким чином, громадяни можуть надавати в заставу земельні ділянки сільгосппризначення, але тільки банківським установам.
З приводу земельних ділянок сільгосппризначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можна сказати, що відповідно до п. 15 Перехідних положень ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Закони України «Про заставу» (ст. 4) і «Про іпотеку» (ст. 5) визначають поняття предмета застави та іпотеки так: майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем (іпотекодавцем) та на яке може бути звернено стягнення. Але, як було зазначено вище, земельна ділянка сільськогосподарського призначення підпадає під дію мораторію.
Отже, земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може бути відчужена інакше, ніж способами, зазначеними вище. Тому така земельна ділянка не може бути предметом застави (іпотеки) до припинення дії мораторію. На сайті Держземагентства України опубліковано проект Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», положеннями якого сформульовано порядок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Іноземна особа має право надавати в заставу землі сільгосппризначення для ведення товарного сільгоспвиробництва, оскільки вона має право на їх відчуження, але не більше ніж на встановлений Законом термін.
2. Если участок приватизирован в браке, нужно ли согласие супруги на продажу?
Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України (далі — СК) дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є майно, набуте подружжям за час шлюбу. У ст. 61 СК України наведено перелік об’єктів права спільної сумісної власності. Законом «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 № 1457-IV, який на сьогодні втратив чинність, були внесені зміни до ст. 61 СК України. Її було доповнено ч. 5, за якою земельні ділянки, приватизовані одним із подружжя в період їх шлюбу, були віднесені до об’єктів спільної власності. На цей час ч. 5 статті 61 виключено на підставі Закону від 17.05.2012 № 4766-VI. Крім того, ст. 57 СК України Законом від 17.05.2012 № 4766-VI доповнено окремою нормою, яка визначає приватизовані земельні ділянки як особисту власність дружини, чоловіка.
Аналогічною є позиція суду. Верховний Суд України листом від 29.10.2008 № 19-3767/0/8-08, який складено за матеріалами вивчення судових справ, що виникають із земельних правовідносин, надає висновок із питання спільної власності подружжя на приватизовану ділянку: земельна ділянка, право власності на яку набуто шляхом приватизації, є особистою приватною власністю того із подружжя, кому вона безоплатно передана у власність, та не є спільною сумісною власністю подружжя (п. 10 листа).
Оскільки земельні ділянки, набуті громадянами в порядку безоплатної приватизації, не є об’єктами спільної власності подружжя, то і письмова згода одного із них при відчуженні ділянки не потребується.
3. На землі державної та комунальної власності немає документів, що підтверджують право власності. Виходячи зі ст. 791 ЗК можна зробити висновок, що, перш ніж оформляти нотаріально документи на такі землі, власникам необхідно отримати свідоцтво про право власності на земельну ділянку. Але це є проблемою, оскільки органи виконавчої влади та місцевого самоврядування такі свідоцтва не видають. Аналогічна ситуація виникає при оформленні договорів оренди земель державної чи комунальної власності. Просимо роз’яснити порядок посвідчення таких договорів.

Спадкування прав на кінофільм є однією зі складних задач, з якими може зустрітися нотаріус у власній практиці. Проблемним може стати встановлення суб’єктів прав на кінофільм, розподілу прав між ними, можливості  участі держави у правах на фільм тощо. Вперше в українському юридичному просторі тема спадкування прав на кінофільм виник­ла у травні 2011 року, коли Голосіївський районний суд м. Києва почав розглядати цивільну справу за позовом доньки Л.Ф. Бикова про припинення порушення права та стягнення моральної шкоди, у зв’язку з порушенням належних її покійному батькові авторських особистих (немайнових) прав. Звернення до суду було обумовлено тим, що ТОВ «Трейд Інтертеймент» піддало колоризації та цифровій переробці фільм «В бой идут одни старики» [1]. Наведена справа підкреслила проблематику спадкування прав на кінофільм, оскільки предметом розгляду стала можливість захисту спадкоємців права на недоторканність фільму. Особливості кінофільму як об’єкта авторського права мають свій прояв як у здійсненні прав на нього, так і спадкування.

І. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ КІНОФІЛЬМУ ЯК ОБ’ЄКТА АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Кінофільм є різновидом аудіовізуального фільму [2]. Відповідно до Закону України «Про кінематографію» фільм — це аудіо­візуальний твір (у тому числі телевізійні серіали та їх окремі серії), що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників [3]. Наведений термін надає можливості, з урахуванням визначення аудіовізуального твору, виокремити такі ознаки кінофільму як об’єкта авторського права: закріплення фільму на матеріальному носії (кіноплівка та ін.); наявність запису з рухомим зображенням; оригінальність; новизна; поєднання декількох об’єктів інтелектуальної власності. Видами фільму є залежно від:

- способу показу: кінофільм (передбачає перегляд у кінотеатрі, у домашніх умовах) та телефільм (трансляція по телебаченню);

- наявності звукового запису: фільм із звуковим супроводом та фільм без звукового супроводу (зокрема, діафільми);

- країни створення: національний та іноземний фільм;

- примірника фільму: оригінал фільму та фільмокопія;

- мети створення: художній (ігровий) та документальний фільм (неігровий);

- фінансової підтримки: створений за державним замовленням; створений за приватним замовленням;

- стадії створення фільму: кінопроект та закінчений у виробництві фільм.

Нотаріус при виявленні у складі спадщини прав на кінофільм повинен встановити вид фільму, оскільки залежно від цього визначаються правова регламентація та можливість визнання кінофільму об’єктом авторського права. Наприклад, кінопроект є комплектом документів, на підставі яких здійснюється виробництво фільму, а отже, не може бути об’єктом авторського права у вигляді фільму. Для художнього фільму властива участь у кінофільмі акторів, для документального кіно ці суб’єкти будуть відсутні.

Кінофільм є похідним об’єктом авторського права, оскільки при створенні фільму існує послідовна переробка та інтерпретації різних об’єктів авторського права. Зокрема, фільм створюється на підставі кіносценарію, що є драматургічним твором, з використанням даних в ньому описів часу і місця дії [4, с. 5]. Таким чином, кінофільм має прямий зв’язок з кіносценарієм. При цьому кіносценарій є самостійним об’єктом авторського права, тому створення кінофільму повинно супроводжуватися ліцензійним договором (договором замовлення на створення кіно­сценарію) щодо передачі прав на його використання при створенні кінофільму.

Окремо підкреслимо, що кінофільм є складним об’єктом авторського права, оскільки є системою поєднання різних об’єктів інтелектуальної власності. Зокрема, для візуалізації кіносценарію створюються твори дизайну, декоративно-прикладного та сценографічного мистецтва, які, у свою чергу, за допомогою візуального запису переробляються у вихідні матеріали аудіовізуального твору. Підкреслюються певні ефекти кінофільму іноді за допомогою музичних творів. Також важливим елементом фільму є його озвучування (творча і виробнича діяльність, яка полягає в заміні звукового ряду фільму на інший, несинхронний, який передає зміст мовного ряду фільму). Використання цих та інших об’єктів інтелектуальної власності у кінофільмі здійснюється на підставі відповідних договорів. Незважаючи на те, що у кінофільмі використовуються різні об’єкти інтелектуальної власності, кінофільм є цілісним об’єктом, оскільки ці об’єкти обробляються у процесі зйомки в єдине зображення. У цьому проявляється творчість (оригінальність та новизна) фільму. Наприклад, фільми Андрія Тарковського базувались на ефекті спостереження за оточуючим світом, а його режисерська зйомка-обробка середовища і мала ефект шедевру у кіно.

Окремо для нотаріуса може постати питання щодо завершення кінофільму. Це питання є природним, оскільки є певна проб­лематика, а саме: чи можна незавершений кінофільм визнавати об’єктом авторського права; як встановити завершення складного та тривалого процесу знімання фільму. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторсько-правовій охороні підлягають всі твори як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети [2]. Таким чином, незавершений кінофільм підлягає авторсько-правовій охороні, а отже, права на нього можуть входити у склад спадщини. Якщо у процесі спадкової справи все ж таки постане питання щодо завершення процесу знімання кінофільму, то про завершення роботи над фільмом може свідчити наказ юридичної особи, продюсера, на базі яких знімався фільм, акт прийомки-передачі щодо виконання договору замовлення на створення фільму. Крім того, продовжити зйомку фільму можливо лише на підставі згоди спадкоємців на це, з укладанням з ними відповідного договору.

НАТАЛІЯ САУТЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ЗАСТАВИ
1. Загальне правило щодо звернення стягнення законодавчо закріплено як можливість звернення стягнення, що надається на підставі рішення суду. Інше може бути встановлено законом або договором.
Звернення стягнення на заставлене майно може відбуватися як в примусовому порядку (в порядку, встановленому законом), так і в позасудовому, з урахуванням особливостей щодо типу майна та домовленості учасників правовідносин. Залежно від типу майна питання звернення стягнення регулюються Законом України «Про іпотеку» та Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
2. Примусовий порядок звернення стягнення на заставлене майно полягає у можливості заставодержателя реалізувати це право шляхом подання позову до суду або звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
2.1. Звернення стягнення на заставлене майно на підставі рішення суду виконується шляхом проведення у рамках ч. 1 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» судовим виконавцем реалізації майна на публічних торгах. Стаття 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» дає змогу суду визначитися з іншим способом продажу, ніж на публічних торгах, а щодо майна, переданого в іпотеку, судове рішення може встановлювати також застосування процедури (передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку») продажу майна іпотекодержателем від свого імені.
Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки й належить державному, або комунальному підприємству, або підприємству, більше 50% акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється виключно на підставі рішення суду.
Продаж предмета іпотеки, що є об’єктом права державної чи комунальної власності, здійснюється з урахуванням вимог законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва».
2.2. Ще одним способом примусового звернення стягнення є вчинення виконавчого напису нотаріусом. Регламентує порядок учинення виконавчого напису Закон України «Про нотаріат». Виконавчий напис може бути вчинено лише тоді, коли подані документи підтверджують безспірність заборгованості, а також за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами, організаціями — не більше одного року (ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Згідно з п. 1 Переліку документів (за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172, у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів може бути стягнуто заборгованість за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.
Для одержання виконавчого напису подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють дату прострочення виконання зобов’язання.
Виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом згідно з Законом України «Про виконавче провадження».
Невизначеність на законодавчому рівні з тим, які саме документи підтверджують безспірність заборгованості боржника, дає можливість затягувати процедуру звернення стягнення та переведення відносин у площину оскарження законності вчинення виконавчого напису, тобто визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Заборона відчуження об’єкта нерухомого майна є одним із найважливіших правових інструментів, що забезпечує і охороняє права та інтереси визначених законодавством суб’єктів. Поняття «заборона» походить від дієслова «забороняти», яке означає «не дозволити робити що-небудь, користуватися чим-небудь, вживати що-небудь». Накладення заборони відчуження майна означає неможливість власника обтяженого майна здійснити дії щодо розпорядження ним, зокрема відчуження. Більш детально зупинимось на такій непоширеній нотаріальній дії, як накладення заборони за зверненням органів опіки та піклування.

Так, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» встановлено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 177 Сімейного кодексу України (далі —  СК), органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:

мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавленні судом батьківських прав відповідно до ст. 164 СК;

судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до ст. 170 СК;

до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у ст. 165 СК;

особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;

між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;

між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);

вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Зазначений перелік випадків, які вказуються в зверненні щодо накладення заборони, є вичерпним.

Відповідно до абз. 3 ст. 73 Закону України «Про нотаріат» нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження, зокрема, за зверненням

ПОДАТКОВІ НОВОВВЕДЕННЯ 2015 року:
вивчаємо зміни, ЯКІ запрацювали з 1 січня

Початок 2015 року знову привніс революційні зміни в оподаткуванні. Їх певною мірою можна зрівняти з нововведеннями 2011 року, коли вводилися Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі — ПК України) і єдиний соціальний внесок. Верховна Рада України наприкінці 2014 року прийняла низку законів, що вносять зміни з 2015 року у правила оподаткування, оформлення працівників та ін. Розглянемо зміни, що стосуються нотаріусів.

І. ПОДАТОК «НА АВТО»

Зміни до ПК України вніс Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII.

З 2015 року скасовано збір за першу реєстрацію транспортного засобу, який до 2015 року сплачували продавці авто. Тепер саме власники транспортних засобів платитимуть транспортний податок, який тепер відноситься до податків на майно (справляння регламентує розділ ХІІ ПК України).

Транспортний податок входить до складу податку на майно, який належить до місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів приймають сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень (п. 12.3 ст. 12 ПК України). Цього разу об’єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період, які повинні визначити місцеві ради, встановлено ст. 267 ПК України.

Об’єктом оподаткування є тільки легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см (п.п. 267.2.1 ст. 267 ПК України).

Платять транспортний податок юридичні та фізичні особи — власники таких авто у розмірі 25000 грн. на рік.

Фізичні особи зобов’язані платити транспортний податок раз на рік протягом 60 календарних днів з дня вручення їм податкового повідомлення-рішення.

ІІ. ПОДАТОК НА НЕРУХОМЕ МАЙНО, ВІДМІННЕ ВІД ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Знову оновлено правила справляння податку на нерухомість. Його, як і раніше, відповідно до ст. 266 ПК України платять юридичні і фізичні особи, що володіють такою нерухомістю. Але з 2015 року об’єктом оподаткування стала й нежитлова нерухомість і знову переписано правила справляння цього податку.

Ставки податку встановлюють за рішеннями сільських, міських та селищних рад в межах максимальної величини — не більше ніж 2 % від мінімальної зарплати (далі — МЗП), встановленої на 1 січня звітного року, за 1 кв. м бази оподаткування із:

загальної площі квартири/квартир незалежно від їх кількості понад 60 кв. м;

загальної площі житлового будинку/будинків понад 120 кв. м;

загальної площі житлової нерухомості (якщо є і будинок, і квартира одночасно) — понад 180 кв.м;

загальної площі нежитлової нерухомості.

Фізичні особи зобов’язані платити податок на нерухоме майно раз на рік протягом 60 календарних днів з дня вручення їм податкового повідомлення-рішення. А воно направляється їм податківцями до 1 липня року, наступного за звітним. Тож чекайте на «лист щастя» з податкової.

Цікаво, що розмір податку на нерухомість встановлюють сільські, міські та селищні ради, бо саме вони:

мають право збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування (понад неоподатковувану площу нерухомості);

можуть встановлювати пільги з податку. Для об’єктів житлової нерухомості, що знаходяться у власності фізичних осіб, пільги визначаються виходячи з їх майнового стану і рівня доходів (п.п. 266.4.2 ст. 266 ПК України).

Враховуючи, що податок на нерухомість є місцевим податком, сільські, міські та селищні ради у рішеннях про встановлення місцевих податків мають визначити об’єкт оподаткування, платника податків, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені ст. 7 ПК України, з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII ПК України для податку (п.п. 12.3.2 ст. 12 ПК України).

У фізичних осіб з метою формування реєстру платників на нерухомість є право звірити відомості щодо об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, яка перебуває в їх власності, до 31 грудня 2015 року (включно) (п. 18 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Далі наводимо позицію податкової у вигляді відповідей на окремі запитання.

ІІІ. ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Вікторія ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус
Севастопольського міського нотаріального округу

ПОСВІДЧЕННЯ ДОВІРЕНОСТІ
ВІД КІЛЬКОХ ОСІБ
Актуальним в нотаріальній спільноті останнім часом є обговорення питання: чи можна посвідчити довіреність від кількох осіб? Це питання не залишилося поза увагою і Міністерства юстиції України. Усі нотаріуси України отримали лист Міністерства про необхідність надання інформації щодо практики посвідчення довіреностей від кількох осіб (наявність таких фактів; зміст повноважень (дії, об’єкти); роз’яснення положень законодавства) та практики припинення представництва за такими довіреностями, в тому числі механізм реалізації права на скасування довіреності.
Пропоную провести системне дослідження цього питання.
У частині 3 ст. 244 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) читаємо: «Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі».
Уживається словосполучення «одна особа іншій особі» (у відповідних відмінках). Саме через це словосполучення (вживання слів «одна особа» в однині) і виникло питання, що аналізується. Тобто виникли думки, що довірителем у довіреності може бути лише одна особа і не більше.
Чи справді це так і як слід правильно читати та розуміти положення вказаної статті ЦК України? Щоб дати відповідь на це запитання, звернімося до правил юридичної техніки. Юридична техніка — це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів.
Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правозастосовчій діяльності.
Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовчій діяльності — індивідуальні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів, договорів). Юридична техніка в правотворчості містить у собі методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки законодавця (інших суб’єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найдоцільнішої структури кожного з них, термінології і мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об’єднання нормативно-правових актів тощо. Вона забезпечує юридичну досконалість нормативних документів.
Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної техніки є:
1) юридична термінологія;
2) юридичні конструкції;
3) форма нормативного акта, прийоми і правила викладу його змісту.
Юридична термінологія — це система юридичних термінів, тобто словесних позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта.
Вона припускає так звану термінологічну уніфікацію: однозначність, загальновизнаність, стабільність і доступність термінів, визначеність і чіткість у викладі нормативно-правового матеріалу, які виключають різне розуміння думки законодавця.
Розрізняють три види термінів у текстах законів:
загальновживані
спеціально-технічні
спеціально-
юридичні

терміни в загальноприйнятому значенні (наприклад, будинок, документ, будівля, природа, довкілля та ін.)
терміни, що мають значення у галузі спеціальних знань — техніки, медицини, економіки, соціології, біології (наприклад, депозит, безробітний, страйк)
терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття (наприклад, застава, володіння, переведення боргу, колективний договір)

Слово «один» не є спеціально-технічним чи спеціально-юридичним. Це слово загальновживане, тому вжите в загальноприйнятому значенні. Найбільш поширеним значенням є «числівник, яким позначається кількість чого-небудь». Але чи єдине це значення слова «один» і чи залежить його значення від контексту, в якому воно вживається?
Уважаю за необхідне звернутися до тлумачного словника сучасної української мови («СЛОВНИК.net»):
ОДИН, одного, ч.; ОДНА, однієї і одної, ж.; ОДНО і ОДНЕ, одного, с. (мн. одні, одних), числ. кільк. 1. Назва числа 1 і його цифрового позначення. До одного додати два.// Кількість із
1 одиниці.// у знач. ім. один, одного, ч.; одна, однієї і одної, ж.; одно і одне, одного, с.; мн. одні, одних. Окрема істота або предмет із сукупності подібних. <> Один-два; Один-другий — уживається в називанні неточної, приблизної кількості; декілька. Один на один: а) з ким-небудь на самоті, без свідків; віч-на-віч, сам на сам;
б) без чиєї-небудь участі, допомоги, без чужого втручання. Одним духом: а) відразу, без перерви; б) дуже швидко, вмить. 2. у знач. прикм. Який живе, стоїть і т. ін. самотньо, окремо від інших; одинокий, самотній.// у знач. ім. один, одного, ч. Те саме, що одинак 1, 2. 3. у знач. прикм., з частками тільки, лише і без них. Ніякий інший, крім названого; тільки названий (уживається для вирізнення з ряду інших окремої особи, предмета і т. ін.).// у знач. ім. одно (одне), одного, с. Тільки те (це); єдине. 4. у знач. займ. вказ. Той самий.// Однаковий, тотожний.// у знач. ім. одно (одне), одного, с. Те саме. 5. у знач. прикм. Цілісний, неподільний; єдиний. 6. у знач. прикм. Окремий серед названих, видимих і т. ін. людей, предметів тощо. 7. у знач. прикм. Перший серед названих. <> Один [від] одного, з вищим ступенем прикм. — уживається при зіставленні, порівнянні значної кількості подібних людей, предметів, явищ і т. ін. Одне до одного — вказує на поступове наростання, нагромадження чого-небудь, перев. небажаного, неприємного. 8. у знач. займ. вказ. Саме цей, такий, а не інший (уживається при протиставленні). 9. у знач. займ. неознач. Якийсь, котрийсь. Одного дня. Одного разу. 10. у знач. присл., одно. Весь час; постійно, безперервно.
Ми бачимо, по-перше, що слово «один» має багато значень, а не одне (кількісний вимір); по-друге, що серед цих багатьох значень є й таке, коли слово «один» використовується не як числівник, а як прикметник і означає «окремий серед названих». І саме в цьому значенні використовується слово «один» у словосполученнях «один одному», яке російською мовою перекладається як «друг другу»; «одна людина іншій». Тобто слово «один» (у відповідному роді) застосовується для того, щоб вирізнити певну особу серед інших, а не для того, щоб порахувати цих осіб.
Хочу ще раз наголосити на тому, що слово «один» є загальновживаним. Це означає, що в нормативно-правовому акті (ЦК України) цей термін ужитий у загальноприйнятому для цього контексту значенні. Розуміти, який це контекст і в якому саме значенні, повинна особа, яка має середню освіту і знає загальні положення цивільного права, в тому числі глави 17 ЦК України («Представництво»).
Стаття 237 ЦК України. Поняття та підстави представництва.
1. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Як бачимо, законодавче визначення представництва містить термін «сторони». Теорія цивільного права говорить, що сторонами у правовідношенні є особи (фізичні та юридичні), які виступають на одній або іншій стороні. Тобто термін «сторона» може охоплювати декілька осіб (як фізичних, так і юридичних), які разом складають одну сторону. І це явище (множинність осіб на одній або іншій стороні) в цивільних правовідносинах не рідкість.
То яким же чином пов’язані між собою поняття «представництво» і «довіреність»? Відповідь на це запитання надана в ст. 244 ЦК України.
Стаття 244 ЦК України. Представництво за довіреністю
1. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Це означає, що до видачі довіреності у сторін виникло правовідношення (представництво), яке ґрунтується на усному або письмовому договорі. Тобто довіреність є однією із зовнішніх форм виразу відносин представництва між сторонами. До того ж довіреність — це односторонній правочин. Слово «односторонній» є складним і складається з двох слів: «одна сторона» (з можливою множинністю осіб), а не одна особа.
Враховуючи вищевикладене, узагальнимо, в якому контексті і значенні вживається словосполучення «одна особа» в ч. 3 ст. 244 ЦК України:
1) довіреність — це «зовнішній» вираз відносин представництва, які існують між сторонами;
2) за довіреністю здійснюється представництво, яке ґрунтується на усному або письмовому договорі доручення (ч. 1 ст. 244 ЦК України);
3) довіреність — це письмовий документ, який видається поручителем — стороною усного або письмового договору доручення;
4) довіреність — це односторонній, а не одноосібний правочин. Ці пункти складають контекст для розуміння словосполучення «одна особа» в правильному значенні;
5) словосполучення «одна особа» вживається в ч. 3 ст. 244 ЦК України («Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами») у значенні «окрема особа серед названих», щоб вирізнити одну особу (довірителя) від іншої (повіреного), а не в значенні кількості осіб.
Тому стає зовсім незрозумілим: на чому ґрунтується твердження, що посвідчення довіреності від декількох осіб є незаконним?
Згідно із загальними положеннями щодо юридичної сили нормативно-правових актів, які містяться в Конституції України, кодекс є нормативно-правовим актом вищої, ніж закон, юридичної сили. Закони та підзаконні акти деталізують і розкривають положення кодексу і не повинні йому суперечити. Закон України «Про нотаріат» (далі — Закон) був прийнятий 02.09.1993 року, тобто ще до прийняття чинного ЦК України. Але Закон зазнав значних змін, останні з яких унесені нещодавно (остання редакція від 11.06.2009 року). Ці зміни стали, фактично, новою редакцією Закону. Тому можна з упевненістю говорити про те, що положення Закону не суперечать, а розкривають і деталізують зміст ЦК України саме в межах і з особливостями нотаріальної діяльності. Ця деталізація є природною і обов’язковою, адже Закон є спеціальним нормативно-правовим актом. Тому він має (в обов’язковому порядку) містити положення, які б давали змогу реалізувати на практиці положення ЦК України. Саме в цьому і полягає призначення Закону.
Закон містить таке положення:
Стаття 58 Закону України «Про нотаріат». Посвідчення доручень. Припинення дії доручень
Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують доручення, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім’я однієї особи або кількох осіб.
У вказаних положеннях використовується слово «доручення» замість слова «довіреність», яке залишилося з редакції Закону, яка існувала до прийняття чинного ЦК України. Як уже було сказано, Закон зазнав значних змін зовсім нещодавно, і, як бачимо, законодавець не вважав за необхідне змінювати редакцію цієї статті (ст. 58) Закону, а саме слова «від імені однієї або кількох осіб» на слова «від імені однієї особи».
Таким чином, законодавець уважає, що чинна редакція ст. 58 Закону повністю відповідає нормам ЦК України.
Ураховуючи викладене, стає ще більш незрозумілим, чому в юридичному середовищі ще залишаються представники, які стверджують, що посвідчення довіреностей від кількох осіб є незаконним.