ОЛЬГА ДЯЧУК,
приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу
ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ СПАДКОВОГО ПРАВА
На відміну від раніше чинного Цивільного кодексу УРСР, Цивільний кодекс України (далі — ЦК) регламентує саме поняття спадкування і склад спадщини.
Спадкування визначене як перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Усі майнові права, і перш за все право власності, які спадкодавець набув для себе за життя, або які були йому присуджені, усі майнові обов’язки, які він створив для себе, або були йому присуджені за життя, як такі, що підлягали виконанню ним, у сукупності і є складом спадщини.
Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:
– особисті немайнові права;
– право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
– право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.
Але разом з тим згідно зі ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві в договірних зобов’язаннях, право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено спадкодавцеві за його життя.
До спадкоємця переходить обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя.
Не входять до складу спадщини права спадкодавця на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, установлені законом, але знову ж згідно зі ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, входять до складу спадщини в разі відсутності членів сім’ї спадкодавця.
Щодо спадкування не отриманої пенсії серед норм права є певна колізія. ЦК України не обмежено строк для отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, якщо вона прийнята ним, значить, і отримання у власність успадкованих прав, а ст. 52 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» регламентує, що члени сім’ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатні члени сім’ї, зазначені у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Тому при з’ясуванні нотаріусом складу спадкового майна та за умови прийняття спадкоємцем спадщини спадкоємця необхідно попереджати про такий скорочений термін отримання недоотриманих сум пенсій, щоб незнання ним цього положення не призвело до настання негативних наслідків для нього.
Не входять до складу спадщини також права та обов’язки спадкодавця як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов’язані з особою і у зв’язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.
Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять

На мій погляд, найбільшим багатством нотаріальної контори є не печатка і бланки, а архів. Адже люди звертаються за оформленням найціннішого майна, бізнесу. І для багатьох людей саме майнові питання є куди більш інтимними, ніж подробиці сімейного життя. І, певно, кожен колега хоч раз за свою практику стикався з інтересом сторонніх до саме цього боку життя своїх клієнтів.

Нотаріус є не лише першою особою, яка попередить про права і наслідки укладеного правочину, буде старанним хранителем цих документів, а й до останнього зберігатиме в таємниці сам факт підписання документів.

Проте є випадки, коли нотаріус може відкрити таємницю вчинення нотаріальної дії. Але ці випадки кожного разу є надзвичайними. І нехтування знаннями всіх тонкощів і особливостей розголошення таємниці вчинення (чи не вчинення) нотаріальної дії може мати дуже негативні, в першу чергу для нотаріуса, наслідки.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон) нотаріальна таємниця — сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо. Саме за порушення ч. 1 ст. 8 Закону згідно з п. «ж» ч. 2 ст. 12 Закону може бути анульовано свідоцтво про право заняття нотаріальною діяльністю. Що в свою чергу може стати підставою для звернення до суду зацікавлених осіб з цивільним позовом до особи, винної у розкритті таємниці вчинення нотаріальних дій для стягнення завданої шкоди, як моральної, так і матеріальної.

Збереженню нотаріальної таємниці держава надає неабияке значення, про що свідчить зміст ст. 8-1 Закону, а саме: Будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов’язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, у тому числі вимагання від нього, його помічника, інших працівників, які знаходяться у трудових відносинах з нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства.

Обов’язок зберігати таємницю вчинення нотаріальних дій покладено на всіх працівників нотаріальної контори, але насамперед нотаріус зобов’язаний організувати її збереження.

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу, кандидат юридичних наук
ОГЛЯД НОВОГО ПОРЯДКУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ В АСПЕКТІ ЗДІЙСНЕННЯ ТАКОЇ РЕЄСТРАЦІЇ НОТАРІУСОМ
12 лютого 2014 року набуде чинності постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, якою затверджено новий Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — Новий порядок). Розглянемо відмінності між ним та поки що чинним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (далі — Старий порядок).
1. Надане визначення терміну «пошта»: оператор поштового зв’язку чи кур’єрська служба.
2. У абзаці 7 п. 2 Нового порядку виключена фраза, що нотаріус проводить державну реєстрацію прав, реєстрація яких вже проведена відповідно до раніше діючого законодавства. Залишилось тільки положення, відповідно до якого нотаріус проводить державну реєстрацію лише тих прав, що виникли в результаті вчинення нотаріальної дії.
Враховуючи ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» (далі — Закон): «4. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення», можемо сподіватись, що формулювання Нового порядку спричинить відміну реєстрації вже існуючого права власності відчужувача до посвідчення договору. Однак для цього потрібне чітке регулювання зазначеного моменту, адже в п. 5 ст. 3 Закону залишається таке положення: «Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія».
3. Абзац 8 п. 2 Нового порядку містить нове положення, яке дозволяє у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном здійснювати реєстрацію речових прав, похідних від права власності, коли саме право власності ще не зареєстроване. При цьому здійснюється одночасна реєстрація права власності і відповідного речового права (про це також йдеться в абз. 6 п. 4 Нового порядку), але за окремими заявами (абз. 4 п. 8 Нового порядку).
Проте знову ж таки залишається чинною ч. 2 ст. 4 Закону: «Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених ст. 41 цього Закону» (ст. 41 стосується земельних ділянок державної та комунальної власності). Тож для дієвого застосування норм Нового порядку потрібно узгодити ці законодавчі акти.
4. Особливу увагу варто приділити новелі стосовно можливості подання заяви та необхідних документів для проведення державної реєстрації прав шляхом надсилання поштою (п. 5 Нового порядку).

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 р.                         м. Одеса                                 Справа № 815/4807/15

Категорія: 11.4                                          Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого          — Танасогло T.M.,

суддів                     — Бойка А.В.,

— Яковлєва О.В.,

при секретарі         — Піщевській О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Масалової Віолетти Анатоліївни до Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправним наказу,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Масалова В.А. звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції (далі — ГТУЮ) в Одеській області, з урахуванням уточнень, про визнання протиправним наказу відповідача № 425/03-06 від 14.08.2015 року «Про припинення приватної нотаріальної діяльності Масалової В.А.».

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що вказаний наказ є незаконним, оскільки ґрунтується на незаконних наказах відповідача за № 217/03-06 від 15.05.2015 року та за № 283/03-06 від 15.06.2015 року, які скасовані рішенням суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року адміністративний позов — задоволено. Визнано протиправним та скасовано оскаржуваний наказ. Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань ГТУЮ в Одеській області на користь позивачки 73,08 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ГТУЮ в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв’язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права, а також що у зв’язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГТУЮ в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Приватний нотаріус Масалова В.А. здійснює нотаріальну діяльність в Одеському міському нотаріальному окрузі за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 47/1, на підставі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю № 4390 від 27.06.2002 року, виданого Міністерством юстиції України, та реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 136 від 07.10.2003 року, виданого Управлінням юстиції в Одеській області.

ГТУЮ в Одеській області згідно з графіком проведення планових комплексних перевірок організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів Одеської області, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил ведення нотаріального діловодства на 2015 рік, затвердженим Головним управлінням юстиції в Одеській області та погодженим Департаментом нотаріату та фінансового моніторингу Міністерства юстиції України, та відповідно до наказу ГТУЮ в Одеській області від 28.04.2015 року № 118/03-07 «Про перевірку приватного нотаріуса Масалової В.А.» в період з 29 квітня по 07 травня 2015 року була проведена планова комплексна перевірка організації нотаріальної діяльності позивачки, дотримання нею порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства за період з квітня 2013 року по квітень 2015 року.

За результатами проведеної перевірки 15.05.2015 року була складена довідка, згідно з якою встановлено, що площа кабінету, який використовується приватним нотаріусом Масаловою В.А., становить менше ніж 10 кв.м, чим не дотримані вимоги п.п. 7.2.3 п. 7.2 Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за організацією нотаріальної діяльності, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2011 року № 888/5.

15.05.2015 року ГТУЮ в Одеській області був виданий наказ

Віктор НОВІКОВ,
старший викладач кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ
Олег ПОПОВЧЕНКО,
кандидат юридичних наук, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
БІБЛІЯ – ДЖЕРЕЛО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
Згідно з біблейською хронологією в ХVI сторіччі до нашої ери на Синайській горі Мойсей від імені Бога оголосив десять заповідей, котрі можна віднести до «кримінальної тематики: «Не вбивай! Не кради! Не свідкуй неправдиво на свого ближнього! Не жадай дому ближнього свого…» (Книга Вихід. Глава 20, 13–17). Саме ці заповіді, котрі є фундаментом духовних взаємовідносин, стали основою сучасної цивілізації, оскільки саме вони проголосили святість людського життя та недоторканність приватної власності.
Закон Мойсея, як і сучасне законодавство, визначив межі покарання. Наприклад, відоме правило: «… око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу» (Книга Вихід. Глава 21, 23, 24) вперше встановили співвідношення злочину і покарання. Злочин – це дія, що суперечить уяві суспільства про належну поведінку. Тому зрозуміло, що злочин принижує, викликає ворожнечу, ненависть та бажання помсти. Ця загально зрозуміла реакція й зафіксована в Біблії. Принцип помсти в минулому був єдиним можливим способом захисту прав громадян і захисту громадського порядку. Важливо зазначити, що цей принцип талону поширювався тільки на діяння, скоєні навмисно.
Аналізуючи Біблію, можна переконатися, що вже в ті часи існували такі правові поняття, як умисел та необережність.
Умисел у Старому Заповіті розуміється як намір: «А коли хто буде замишляти на ближнього свого, щоб забити його з хитрістю – візьмеш його від жертівника Мого на смерть» (Книга Вихід. Глава 21, 14). Для осіб, які вчинили кримінально-карні діяння з необережності, приписувалось визначати спеціальні міста, де вони могли переховуватись від кровної помсти і де переслідування таких злочинців не допускалось. У Книзі Чисел зазначено: «То виберіть собі міста, вони будуть на сховища для вас, і втече туди убійник, що заб’є душу ненавмисне. І будуть для вас ті міста на сховища» (Книга Числа. Глава 35, 11, 12).
Як обставини, які виключають злочинність діяння, у Старому Заповіті передбачена необхідна оборона. «Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив» (Книга Вихід. Глава 22, 1). У цій нормі говориться про можливість перевищення меж необхідної оборони. Час скоєння злочину міг вплинути на спосіб захисту залежно від небезпеки посягання.

Постанова Львівського окружного адміністративного суду
від 14.05.2014 у адміністративній справі № 813/2607/14

« <…>

Судом встановлено, що позивач є приватним нотаріусом та відповідно до підп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України є самозайнятою особою — платником податку, яка провадить незалежну професійну діяльність, а також використовує найману працю фізичних осіб.

<…>

Зі змісту п. 174.4 ст.174 ПК України інформація, яку повинен подавати нотаріус до державної податкової служби, не є податковою звітністю в розумінні глави 2 розділу ІІ Податкового кодексу України.

<…>

Для розуміння природи та порядку сплати Єдиного соціального внеску хочу запропонувати свою позицію.

1. Ціль сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Законодавство єдиний соціальний внесок не відносить до податків, оскільки Податковим кодексом визначений виключний перелік податків та зборів.

Відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок — це консолідований страховий внесок, сплата якого є обов’язковою з метою забезпечення захисту, у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

У випадку нотаріусів як осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, займаються незалежною професійною діяльністю, обов’язковим є тільки платіж на загальнообов’язкове пенсійне страхування. Всі інші види соціального страхування є добровільними.

У зв’язку з цим прошу звернути увагу, що особи, які забезпечують себе роботою самостійно, є застрахованими особами і страховиками відносно себе одночасно.

Це важливий момент для розуміння того, для чого ми сплачуємо єдиний соціальний внесок.

Отже, ми сплачуємо цей внесок для того, щоб забезпечити собі страховий стаж, оскільки страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; за розміром своїх внесків формуємо базу для нарахування пенсійних виплат.

Тому не може поставати питання про те, чи з усієї суми доходу проводяться виплати, чи не з усієї.

Питання в тому, чи заплатили ми необхідний мінімум для зарахування місяця до загального стажу і чи обмежили ми максимум, для того щоб у майбутньому органи пенсійного фонду не витратили на нас більше грошей.

2. Статус платника єдиного соціального внеску

ГАННА БОКАНЬ,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
ОБ’ЄКТИ НЕЗАВЕРШЕНОГО БУДІВНИЦТВА ЯК ОБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОПРАВОВИХ ВІДНОСИН
Тлумачний словник Ожегова визначає поняття «будівництво» як «спорудження будівель, споруд». Результатом будівництва є створення об’єктів нерухомого майна, які можуть служити людям не один десяток років, а то і століть. Деякі з цих об’єктів стають із часом пам’ятниками історії та культури. При цьому у процесі будівництва об’єкт постійно змінюється. Чи правомірно розглядати цей об’єкт як предмет цивільно-правових відносин? І що це за об’єкт — сукупність матеріалів і обладнання чи нерухоме майно? Спробуємо проаналізувати чинне законодавство і відповісти на ці та інші важливі питання.
Об’єктами цивільних прав відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 ЦК України). Речі поділяються на рухомі та нерухомі (ст. 181 ЦК України). До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до Класифікатора державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.03.2006 № 461, незавершене будівництво — це об’єкти, які розпочаті будівництвом і не прийняті в експлуатацію, включаючи законсервовані об’єкти. Об’єкти незавершеного будівництва знаходяться на земельній ділянці, і переміщення їх неможливе без їх знецінення. Таким чином, можна зробити висновок, що об’єкти незавершеного будівництва варто віднести до нерухомих речей. Такий висновок підтверджується також і наказом Фонду державного майна України від 15.03.2006 № 461, за яким до групи нерухомого майна відносять будівлі, інженерні споруди, земельні ділянки, незавершене будівництво та інше майно, на яке поширюється режим нерухомої речі.
Але не все так просто, як здається спочатку.
Згідно зі ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Будівництво — це процес створення із різних матеріалів за допомогою обладнання нового майна. Звернімося до ст. 331 ЦК України «Набуття права власності на новостворене майно та об’єкти незавершеного будівництва»:
«Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації».
Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об’єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов:

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна
ЩОДО ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗАСТОСУВАННЯ ДОГОВОРУ, УКЛАДЕНОГО В ІНТЕРЕСАХ СІМ’Ї
Інтереси, які фактично породжують договірні відносини, у майбутньому знаходять своє відображення та реалізуються як у правах та обов’язках їх сторін, так і в окремих, нормативно не визначених положеннях договору. Відособлено в цьому випадку постають інтереси третіх осіб, що не беруть участі в договірних відносинах, але інтереси яких можуть бути порушені, виходячи з предмета вказаних відносин. Захист інтересів таких осіб може відбуватися як під час виконання умов договору, так і після його припинення.
Прикладом реалізації таких інтересів є положення ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України (далі — СК) щодо захисту інтересів членів сім’ї.
За час шлюбу дружина та чоловік набувають речі, в тому числі укладаючи різноманітні договори в інтересах сім’ї. І надалі між подружжям можуть виникати спори при: поділі майна, набутого в кредит; виплаті коштів за майно в інтересах сім’ї одним із колишнього подружжя за рахунок особистих коштів, коли подружжя не зробило поділ майна; стягненні грошових коштів в інтересах сім’ї (на квартиру, будинок) тощо.
Норма ч. 4 ст. 65 СК України щодо договору, укладеного одним із подружжя в інтересах сім’ї, викликає на практиці запитання щодо статусу в зобов’язаннях того з подружжя, який не укладав договір, а також щодо розподілу обов’язків між подружжям за такими зобов’язаннями.
Для застосування вказаної норми необхідна наявність таких ознак: укладення договору, стороною якого є один з членів подружжя (наприклад, при кредитному, іпотечному договорі); підтвердження його укладення в інте­ресах сім’ї; наявність згоди іншого члена подружжя на укладення вказаного договору. За наявності наведених ознак один з подружжя може «претендувати» не тільки на певну частку цивільно-правової відповідальності другого з подружжя, але й отримує право на майно, фінансові кошти на придбання якого фактично ним не залучались (у разі придбання квартири за рахунок коштів, одержаних одним із членів подружжя на підставі кредитного договору з банком, право власності на квартиру виникає в обох членів сім’ї, оскільки інший член подружжя, надаючи згоду на укладення кредитного договору, розумів можливість солідарної відповідальності в разі невиконання зобов’язань за вказаним договором, що підтверджується роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11) .
При цьому захист інтересів у позовному провадженні може випливати як з договірних, так і з позадоговірних зобов’язань. Як приклад можна навести позови про відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договорів (ст. 623 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України)); позови про повернення речей, наданих у користування за договором (ст. 620 ЦК України); позови про відшкодування завданої шкоди (гл. 82 ЦК України); позови про повернення в натурі безпідставно отриманого майна (ст. 1213 ЦК України) тощо.
Окремо в позасудовому провадженні можна виділити виконавчий напис нотаріуса як один із засобів захисту інтересів у договірних відносинах. Так, ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Відповідно до ст. 91 цього ж Закону виконавчий напис може бути пред’явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення. Вказаний вид захисту інтересів має двоаспектний характер. По-перше, він спрямований на задоволення інтересу кредитора ― в якнайскоріший термін забезпечити виконання зобов’язання боржником. По-друге, він повинен враховувати інтереси та не порушувати права третіх осіб. Так, для здійснення нотаріусом виконавчого напису заявлена кредитором вимога, крім відповідності нормативній базі (Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою КМУ від 29.06.1999 № 1172 ) та імперативно-визначеним строкам її заявлення, повинна дійсно відображати факти безспірності заборгованості боржника перед кредитором. Це дозволяє враховувати всі елементи існуючих правовідносин, надає підтвердження фактів порушення прав та інтересів, не суперечить інтересам третіх осіб. Наприклад, у разі звернення стягнення на квартиру, яка виступає предметом договору іпотеки, нотаріус повинен впевнитись у відсутності законних прав інших осіб на проживання та користування цим майном (членів подружжя, неповнолітніх дітей тощо). У разі одержання підтвердження наявності таких осіб це питання вже вирішується тільки кредитором шляхом подання позову в судовому порядку .
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦК України. А згідно з ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. З наведених норм законодавства простежується основне правило ― спільною сумісною власністю подружжя є майно або грошові кошти, які хоча і були придбані одним з подружжя, але при цьому були використані в інтересах сім’ї. Однак такий режим власності тягне за собою наслідки для іншого з подружжя ― стягнення на його частку у спільному майні при погашенні боргів за договором позики / кредиту / купівлі-продажу майна на умовах товарного кредиту.
Також інтересам подружжя відповідає поширення норм законодавства щодо майна, яке набуте при приватизації державного житлового фонду. Це може бути при посвідченні договору відчуження (купівлі-продажу, даруванні та ін.) квартири або іншого нерухомого майна, що знаходиться у власності відчужувача та було набуте ним у процесі приватизації. Квартира ж, яка була приватизована одним з подружжя, є об’єктом права приватної власності тільки цієї особи. Другий з подружжя жодного відношення до цього майна не має з усіма наслідками, які з цього випливають.
Коли один з подружжя (чоловік/жінка) приватизує конкретну квартиру, в якій він проживає, то чи отримує при цьому другий з подружжя право на приватизацію цієї квартири? Це має місце, якщо: другий з подружжя є іноземцем; другий з подружжя постійно не проживав в цій квартирі на час приватизації і за ним не зберігається право на житло; другий з подружжя відмовився від приватизації квартири.

Історія схожа на спектакль, в якому оновлюються костюми,
декорації, імена дійових осіб. Зміст залишається незмінним.
Едуард Сервус

Заміна набувача за договором довічного утримання (догляду) може статися внаслідок укладання договору в порядку ст. 752 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) або в наслідок смерті останнього.
Якщо договірну заміну набувача договору довічного утримання законодавець пов’язує з неможливістю подальшого виконання фізичною особою обов’язків набувача за таким договором з підстав, що мають істотне значення, то в нашому випадку така заміна пов’язується з юридичним фактом — смертю набувача, та не залежить від волі останнього.
На відміну від договірної заміни набувача за договором довічного утримання закон не вимагає надання згоди відчужувача на заміну набувача у разі його смерті. Вказаний факт відбувається за волею спадкоємців набувача, і лише у разі їх відмови від прий­няття майна, що є предметом договору довічного утримання, такий договір припиняється (ч. 2 ст. 757 ЦК).
Правова конструкція заміни набувача у разі його смерті, побудована ст. 757 ЦК, викликає деякі непорозуміння, адже закон не дає можливості частково відмовитись від спадщини, а частково її прийняти, встановлюючи ч. 5 ст. 1273 ЦК, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Між тим, враховуючи той факт, що до складу спадщини входять не тільки права, а й обов’язки спадкодавця, що не припинилися на час його смерті (ст. 1218 ЦК), то стає зовсім зрозумілим, що й обов’язки за невиконаним у повному обсязі договором довічного утримання також є частиною спадщини. Але ЦК містить у цьому випадку винятки, встановлені ч. 2 ст. 747, яка дає можливість спадкоємцям набувача, які прийняли спадщину, відмовитись від майна, що є предметом договору довічного утримання, і, як наслідок, не нести обов’язки за таким договором. У цьому випадку договір довічного утримання припиняється, а майно, що є його предметом, переходить у власність відчужувача.
Також можна вести мову і про те, що у разі наявності кількох спадкоємців, що закликаються до спадкування (незалежно на якій підставі: тобто закон чи заповіт), майно, що є предметом договору довічного утримання (догляду), за їх бажанням може перейти у спільну власність. Можлива також ситуація, коли один із спадкоємців має бажання прийняти таке майно, а інші — ні, то у цьому випадку спадкоємець, який прий­няв майно, стає його власником та на нього ж і покладаються відповідні обов’язки.
Враховуючи правову конструкцію ч. 3 ст. 746 ЦК, у разі коли прийняти майно виявили бажання кілька спадкоємців, то воно переходить їм не у спільну часткову власність (як це завжди відбувається при спадкоємстві), а спільну сумісну власність, і їх обов’язок перед відчужувачем буде солідарним.
Неоднозначним також є питання, коли серед спадкоємців набувача є неповнолітні особи, які не наділені повною цивільною діє­здатністю і які відповідно до ч. 2 ст. 746 ЦК не можуть бути стороною такого договору як набувач. Але у зв’язку з тим, що закон не містить будь-яких застережень з цього питання, а неповнолітній спадкоємець виявить бажання прийняти майно, то не можна вести мову про те, що такі дії неповнолітнього спадкоємця будуть незаконними, але тут може постати питання можливості виконання таким спадкоємцем договору довічного утримання, який передбачає поряд з доглядом ще і матеріальне забезпечення відчужувача. Що стосується малолітніх спадкоємців, то у цьому випадку можливість прийняття ними майна є малоймовірною, оскільки за таких осіб будь-які дії правового характеру, за винятком дій, передбачених ст. 31 ЦК, вчиняють батьки, а закон потребує виразити волю безпосередньо спадкоємцем.
Алгоритм дій нотаріуса у разі вчинення відповідної нотаріальної дії із заміни набувача у договорі довічного утримання, що сталася внаслідок смерті останнього, такий.
Перш за все необхідно отримати згоду спадкоємця на прийняття майна, що є предметом договору довічного утримання. Наявність окремої заяви про таку згоду законодавством не передбачена, але у разі, коли спадкоємець забажає означити свою волю, то це є можливим у формі простої письмової заяви. Нотаріальне засвідчення підпису на такій заяві законом не вимагається, якщо спадкоємець з’явиться до нотаріуса особисто. Якщо відповідна заява подається спадкоємцем, то вона підлягає реєстрації у книзі обліку і реєстрації спадкових справ в порядку п.п. 3.11 п. 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Порядок). Водночас про згоду на прийняття майна, що є предметом довічного утримання, може бути зазначено у заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом за формою 13 додатка 25 Правил ведення нотаріального діловодства (далі — Правила).