БІБЛІЯ – ДЖЕРЕЛО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Віктор НОВІКОВ,
старший викладач кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ
Олег ПОПОВЧЕНКО,
кандидат юридичних наук, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
БІБЛІЯ – ДЖЕРЕЛО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
Згідно з біблейською хронологією в ХVI сторіччі до нашої ери на Синайській горі Мойсей від імені Бога оголосив десять заповідей, котрі можна віднести до «кримінальної тематики: «Не вбивай! Не кради! Не свідкуй неправдиво на свого ближнього! Не жадай дому ближнього свого…» (Книга Вихід. Глава 20, 13–17). Саме ці заповіді, котрі є фундаментом духовних взаємовідносин, стали основою сучасної цивілізації, оскільки саме вони проголосили святість людського життя та недоторканність приватної власності.
Закон Мойсея, як і сучасне законодавство, визначив межі покарання. Наприклад, відоме правило: «… око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу» (Книга Вихід. Глава 21, 23, 24) вперше встановили співвідношення злочину і покарання. Злочин – це дія, що суперечить уяві суспільства про належну поведінку. Тому зрозуміло, що злочин принижує, викликає ворожнечу, ненависть та бажання помсти. Ця загально зрозуміла реакція й зафіксована в Біблії. Принцип помсти в минулому був єдиним можливим способом захисту прав громадян і захисту громадського порядку. Важливо зазначити, що цей принцип талону поширювався тільки на діяння, скоєні навмисно.
Аналізуючи Біблію, можна переконатися, що вже в ті часи існували такі правові поняття, як умисел та необережність.
Умисел у Старому Заповіті розуміється як намір: «А коли хто буде замишляти на ближнього свого, щоб забити його з хитрістю – візьмеш його від жертівника Мого на смерть» (Книга Вихід. Глава 21, 14). Для осіб, які вчинили кримінально-карні діяння з необережності, приписувалось визначати спеціальні міста, де вони могли переховуватись від кровної помсти і де переслідування таких злочинців не допускалось. У Книзі Чисел зазначено: «То виберіть собі міста, вони будуть на сховища для вас, і втече туди убійник, що заб’є душу ненавмисне. І будуть для вас ті міста на сховища» (Книга Числа. Глава 35, 11, 12).
Як обставини, які виключають злочинність діяння, у Старому Заповіті передбачена необхідна оборона. «Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив» (Книга Вихід. Глава 22, 1). У цій нормі говориться про можливість перевищення меж необхідної оборони. Час скоєння злочину міг вплинути на спосіб захисту залежно від небезпеки посягання.

Олег ПОПОВЧЕНКО отримати повну версію статті