ЗАМІНА НАБУВАЧА ЗА ДОГОВОРОМ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ (ДОГЛЯДУ) ВНАСЛІДОК ЙОГО СМЕРТІ

Історія схожа на спектакль, в якому оновлюються костюми,
декорації, імена дійових осіб. Зміст залишається незмінним.
Едуард Сервус

Заміна набувача за договором довічного утримання (догляду) може статися внаслідок укладання договору в порядку ст. 752 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) або в наслідок смерті останнього.
Якщо договірну заміну набувача договору довічного утримання законодавець пов’язує з неможливістю подальшого виконання фізичною особою обов’язків набувача за таким договором з підстав, що мають істотне значення, то в нашому випадку така заміна пов’язується з юридичним фактом — смертю набувача, та не залежить від волі останнього.
На відміну від договірної заміни набувача за договором довічного утримання закон не вимагає надання згоди відчужувача на заміну набувача у разі його смерті. Вказаний факт відбувається за волею спадкоємців набувача, і лише у разі їх відмови від прий­няття майна, що є предметом договору довічного утримання, такий договір припиняється (ч. 2 ст. 757 ЦК).
Правова конструкція заміни набувача у разі його смерті, побудована ст. 757 ЦК, викликає деякі непорозуміння, адже закон не дає можливості частково відмовитись від спадщини, а частково її прийняти, встановлюючи ч. 5 ст. 1273 ЦК, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Між тим, враховуючи той факт, що до складу спадщини входять не тільки права, а й обов’язки спадкодавця, що не припинилися на час його смерті (ст. 1218 ЦК), то стає зовсім зрозумілим, що й обов’язки за невиконаним у повному обсязі договором довічного утримання також є частиною спадщини. Але ЦК містить у цьому випадку винятки, встановлені ч. 2 ст. 747, яка дає можливість спадкоємцям набувача, які прийняли спадщину, відмовитись від майна, що є предметом договору довічного утримання, і, як наслідок, не нести обов’язки за таким договором. У цьому випадку договір довічного утримання припиняється, а майно, що є його предметом, переходить у власність відчужувача.
Також можна вести мову і про те, що у разі наявності кількох спадкоємців, що закликаються до спадкування (незалежно на якій підставі: тобто закон чи заповіт), майно, що є предметом договору довічного утримання (догляду), за їх бажанням може перейти у спільну власність. Можлива також ситуація, коли один із спадкоємців має бажання прийняти таке майно, а інші — ні, то у цьому випадку спадкоємець, який прий­няв майно, стає його власником та на нього ж і покладаються відповідні обов’язки.
Враховуючи правову конструкцію ч. 3 ст. 746 ЦК, у разі коли прийняти майно виявили бажання кілька спадкоємців, то воно переходить їм не у спільну часткову власність (як це завжди відбувається при спадкоємстві), а спільну сумісну власність, і їх обов’язок перед відчужувачем буде солідарним.
Неоднозначним також є питання, коли серед спадкоємців набувача є неповнолітні особи, які не наділені повною цивільною діє­здатністю і які відповідно до ч. 2 ст. 746 ЦК не можуть бути стороною такого договору як набувач. Але у зв’язку з тим, що закон не містить будь-яких застережень з цього питання, а неповнолітній спадкоємець виявить бажання прийняти майно, то не можна вести мову про те, що такі дії неповнолітнього спадкоємця будуть незаконними, але тут може постати питання можливості виконання таким спадкоємцем договору довічного утримання, який передбачає поряд з доглядом ще і матеріальне забезпечення відчужувача. Що стосується малолітніх спадкоємців, то у цьому випадку можливість прийняття ними майна є малоймовірною, оскільки за таких осіб будь-які дії правового характеру, за винятком дій, передбачених ст. 31 ЦК, вчиняють батьки, а закон потребує виразити волю безпосередньо спадкоємцем.
Алгоритм дій нотаріуса у разі вчинення відповідної нотаріальної дії із заміни набувача у договорі довічного утримання, що сталася внаслідок смерті останнього, такий.
Перш за все необхідно отримати згоду спадкоємця на прийняття майна, що є предметом договору довічного утримання. Наявність окремої заяви про таку згоду законодавством не передбачена, але у разі, коли спадкоємець забажає означити свою волю, то це є можливим у формі простої письмової заяви. Нотаріальне засвідчення підпису на такій заяві законом не вимагається, якщо спадкоємець з’явиться до нотаріуса особисто. Якщо відповідна заява подається спадкоємцем, то вона підлягає реєстрації у книзі обліку і реєстрації спадкових справ в порядку п.п. 3.11 п. 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Порядок). Водночас про згоду на прийняття майна, що є предметом довічного утримання, може бути зазначено у заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом за формою 13 додатка 25 Правил ведення нотаріального діловодства (далі — Правила).

Олена Чуєва отримати повну версію статті