Начальнику Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
вул. Чернишевська, 41, м. Харків, 61002
Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу
Самощенко Олени Анатоліївни
в’їзд Пушкінський, буд. 7-А, кв. 58, м. Харків, 61024

15 березня 2015 року мною був отриманий лист ДПІ у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 18935/10/20-31-17 від 13.03.2015 про надання мною, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. інформації щодо посвідченого мною договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від платників податків у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, про отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи у порядку та на підставах, визначених законом.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. № 1245 «Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом», із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 р. № 1007, суб’єкти інформаційних відносин зобов’язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (п. 14 вказаної постанови).

Стаття 265 ПКУ (у редакції Закону України від 28.12.2014 р. № 71-VIII), посилання на яку зазначене в листі від 13.03.2015 № 18935/10/20-31-17 як підстава для отримання інформації, визначає поняття складу податку на майно, тобто за своєю правовою сутністю є нормою — дефініцією.

Як визначено статтею 8 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси зобов’язані зберігати нотаріальну таємницю — сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо. Довідки про суму нотаріально посвідчених договорів, які необхідні виключно для встановлення додержання законодавства з питань оподаткування, надаються нотаріусом протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу органів доходів і зборів.

Набрання чинності нормою права, яка містить визначення правових категорій і понять, не може бути обґрунтуванням для звернення до нотаріуса із письмовим запитом про подання інформації в тому обсязі, який зазначений в листі від 13.03.2015 № 18935/10/20-31-17.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 «Про Державну фіскальну службу України» ДФС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Також вважаю за необхідне зазначити, що статтею 8¹ Закону України «Про нотаріат», забороняється будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов’язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, у тому числі вимагання від нього відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства.

Тому, з урахуванням викладеного, з метою недопущення порушення конституційних прав громадян та порушення названих вимог Закону України «Про нотаріат», надати інформацію щодо посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна не вбачається можливим.

Приватний нотаріус

Крок 1. Насамперед необхідно запустити програму «Користувач АЦСК ІДД Міндоходів», яка знаходиться у відповідній директорії (каталог, тека) — «ІІТ». Для цього необхідно відкрити меню «Програми» через меню «Пуск» або зробити пошук через меню «Комп’ютер» («Мій комп’ютер») на диску (як правило, це системний диск «С»):  — директорія «Program Files» — директорія «Institute of Informational Technologies».

Крок 2. У вікні, що відкриється, необхідно обрати категорію «Параметри»:

Крок 3. У підменю обираємо категорію «Встановити…»:

Крок 4. У вікні, що відкриється, з’явиться інформація щодо місця файлового сховища сертифікатів — «Каталог з сертифікатами та СВС»:

Крок 5. Необхідно скопіювати файл із сертифікатом у зазначену директорію (каталог). При цьому назва та шлях директорії (каталогу) можуть відрізнятися (і, як правило, відрізняються) від зображення. Сам файл сертифіката АЦСК ІДД Міндоходів (ДФС) якщо забули, де ви його зберігали, можна знайти через меню «Пуск» — «Знайти» — «Знайти файли і папки», прописавши своє прізвище, або ж скачати через офіційний сайт. Після чого переходимо до файлового сховища у відповідну директорію (каталог) через меню «Комп’ютер» («Мій комп’ютер»), та «вставляємо» файл з сертифікатом (після копіювання файл знаходиться у буфері обміну).

Крок 6. Повертаємось до програми «Користувач АЦСК ІДД Міндоходів» та по черзі відкриваємо категорії: TSP-сервер, OCSP-сервер, LDAP-сервер, CMP-сервер, у яких по черзі прописуємо «ca.informjust.ua;acskidd.gov.ua» та розставляємо «галочки» відповідно до зображень:

TSP-сервер:

Катерина ЧИЖМАРЬ,
канд. юрид. наук, директор Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань
ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ НОТАРІУСІВ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Питання вдосконалення системи підвищення кваліфікації в Україні є одним з основних напрямків реформування держави, яке здійснюється з урахуванням міжнародного досвіду та відповідно до чітко визначених стандартів, адаптованих до європейських.
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.03.2006 р. № 158 р було схвалено Концепцію розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року. Відповідні закони, нормативно-правові акти, прийняті компетентними органами, в тому числі Кабінетом Міністрів України, Міністерством юстиції України, спрямовувались на реалізацію цієї Концепції та адаптовувались до неї. Мається на увазі, насамперед, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і Положення про єдиний порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників державних підприємств, установ і організацій», Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку організації Міністерством юстиції України підвищення кваліфікації працівників юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» тощо.
З метою виконання державного замовлення на підвищення кваліфікації на базі Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції проводиться навчання з різними категоріями слухачів, у тому числі нотаріусами, консультантами державних нотаріальних контор.
Ефективність роботи нотаріату як системи органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, значною мірою залежить від підбору кадрів, які не тільки фахово, але й світоглядно підготовлені до професійно-компетентної, творчої роботи. Адже недостатній рівень професійних знань, практичних умінь та навичок державних та приватних нотаріусів, державних нотаріусів архівів, інших посадових осіб, які вповноважені вчиняти нотаріальні дії, а також осіб, які забезпечують нотаріальну діяльність (консультантів, помічників), лише частково компенсується шляхом навчання в закладах системи підвищення кваліфікації. Хоча необхідно врахувати і наявну протягом останніх років позитивну динаміку зазначених вище осіб, які підвищили свою кваліфікацію за різними формами навчання.
Згідно з діючим законодавством України підвищення кваліфікації – це навчання з метою оновлення та розвитку вмінь і знань, необхідних для ефективного вирішення завдань професійної діяльності. Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 04.03.2008 р. № 332/5 «Про затвердження Порядку організації Міністерством юстиції України підвищення кваліфікації працівників юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», зареєстрованого в Мін’юсті України 05.03.2008 р. за № 170/14861, необхідність кваліфікованого підходу та швидкого реагування на динамічні зміни в законодавстві вимагає формування такої системи підвищення професійного рівня кадрів, яка здатна забезпечити підвищення їх правової культури та готовності до компетентної участі в забезпеченні своєї професійної діяльності.
Змушені констатувати, що на сьогоднішній день, хоча й спостерігається позитивна динаміка, не існує комплексного підходу до вирішення питання підвищення кваліфікації осіб, які вже нині працюють у системі нотаріату. Більше того, у зв’язку із прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» дана проблема потребує як теоретичного, так і практичного вдосконалення.
Підвищення кваліфікації осіб, що здійснюють та забезпечують нотаріальну діяльність, відбувається у таких формах:
1. Навчання за відповідними програмами при Центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців органів юстиції при Міністерстві юстиції України. Так, згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2008 р. № 2152/5 «Про затвердження Порядку підвищення рівня кваліфікації приватних нотаріусів із спадкового права» на виконання вимог статей 5 і 34 Закону України «Про нотаріат» та п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 01.10.2008 р. «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат», пройшли підвищення кваліфікації всі приватні нотаріуси, які мають стаж нотаріальної діяльності менш ніж 10 років по вчиненню нотаріальних дій, пов’язаних із ужиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя та користування Спадковим реєстром.
2. Підвищення кваліфікації за програмами самоосвіти.
3. Навчання за програмами короткотермінових семінарів, що організовуються Міністерством юстиції України, Українською нотаріальною палатою та Головними управліннями юстиції й відділеннями Української нотаріальної палати на місцях (термін проведення таких семінарів становить до 5 днів згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 04.03.2008 р. № 332/5). Зауважимо, що менш ніж за два роки Українською нотаріальною палатою спільно з Міністерством юстиції України організовано та проведено 16 всеукраїнських конференцій-семінарів. На вивчення виносились теми: «Проблеми нотаріальної практики з питань набуття та припинення прав на нерухоме майно»; «Правові аспекти застосування заставних правовідносин у нотаріальному провадженні»; «Іпотека як засіб забезпечення зобов’язань»; «Спадкове право в нотаріальній практиці»; «Земельні правовідносини в нотаріальній практиці»; «Майнові права та обов’язки подружжя в нотаріальній практиці» та ін.
Крім того, з метою залучення до підвищення кваліфікації якомога більшої кількості нотаріусів Українською нотаріальною палатою спільно з Міністерством юстиції України запроваджено практику проведення семінарів у окремих регіонах.
Тематика всіх семінарів визначається за бажанням нотаріусів у результаті проведеного анкетування нотаріусів за результатами анкетування нотаріусів.
Поряд із проведенням семінарів для нотаріусів в Україні, Українською нотаріальною палатою разом з Міністерством юстиції України організовуються стажування українських нотаріусів за кордоном. Це дає змогу ознайомитись з міжнародними тенденціями розширення повноважень нотаріуса, з практичними питаннями міжнародного обігу нотаріальних документів, обмінятися з нотаріусами інших країн досвідом у таких сферах, як нотаріальні тарифи, підвищення кваліфікації, управління конторою.
4. Навчання за програмами постійно діючих семінарів, які організовуються територіальними управліннями юстиції.
5. Стажування на базі методичних кабінетів, створених або при Головних управліннях юстиції, або при державних нотаріальних конторах.
6. Навчання в започаткованому Українською нотаріальною палатою проекті за програмою «Школа молодого нотаріуса».
Програма курсу включає в себе розділи й теми щодо питань нотаріального процесу та нотаріальної практики, психологічних аспектів діяльності нотаріуса, професійної та правової культури нотаріуса, організаційних питань роботи нотаріуса, а також цивільного судочинства.
Курс розрахований на нотаріусів з невеликим досвідом роботи, консультантів державних нотаріальних контор, помічників приватних нотаріусів, стажистів, а також осіб, які пройшли стажування, але не склали кваліфікаційний іспит і бажають працювати в нотаріаті, та складає 48 академічних годин, що відповідно становить 6 (шість) календарних днів.
Лекторами виступають науковці-викладачі та висококваліфіковані практикуючі нотаріуси з багатолітнім стажем нотаріальної практики.
Для кращого засвоєння матеріалу, отриманого під час лекцій, учасникам надаються методичні рекомендації на паперових та електронних носіях.
Після закінчення курсу кожен слухач отримує свідоцтво про проходження навчання за програмою «Молодий нотаріус». На жаль, спостерігається низька активність потенційних слухачів, незважаючи на достатню поінформованість і доступність інформації щодо часу, місця, програми курсу тощо.
Підвищення кваліфікації нотаріусів здійснюється на принципах доступності, поєднання теорії й практики, диференціації та системності. Разом з тим слід зауважити, що підвищення кваліфікації не повною мірою відповідає принципу безперервного навчання. Адже нотаріус, у першу чергу як юрист, зобов’язаний постійно підвищувати свій професійний рівень, що передбачено вимогами ст. 5 Закону України «Про нотаріат». З прийняттям змін до Закону України «Про нотаріат» підвищено мотивації нотаріусів щодо підвищення свого фахового рівня, оскільки це віднесено до обов’язку нотаріуса.
Дійсно, нотаріус повинен вчитися все життя, а не просто, отримавши певні знання у вищому навчальному закладі, на цьому зупинитися. Він зобов’язаний добре володіти і національним законодавством, і нормами міжнародного приватного та публічного права, а також уміти правильно їх застосовувати. У даному випадку значно зростає роль моніторингу системи підвищення кваліфікації, який повинен бути зорієнтованим на аналіз не тільки кількісних, але насамперед якісних показників.
Потребує вдосконалення система підсумкового контролю, який проводиться з метою оцінки результатів навчання. Так, при Міністерстві юстиції України цей контроль здійснюється шляхом складання заліку або підготовки реферату. Після закінчення курсу навчання за програмою «Школа молодого нотаріуса» особи, які проходили навчання, складають тести, а особи, які проходили стажування на базі методичних кабінетів при управліннях юстиції чи відповідних нотаріальних конторах, отримують висновок керівника стажування про проходження стажування.
На нашу думку, потребує вдосконалення робота щодо методичного забезпечення підвищення кваліфікації та збільшення кількості викладачів, тренерів для реалізації навчальних програм. Недосконалим є програмне забезпечення та якість навчальних програм підвищення кваліфікації. Також необхідно розробити та запровадити дієві механізми вивчення потреб осіб, що здійснюють та забезпечують нотаріальну діяльність у підвищенні кваліфікації, переглянути підходи у визначенні видів та термінів підвищення кваліфікації, посилити методичну підтримку, сформувати зміст навчальних програм, виходячи із цільового спрямування, досвіду діяльності, індивідуальних інтересів і потреб.

ОЛЕНА ЧУЄВА,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, член Консультативно-методичної ради при Департаменті нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань при Міністерстві юстиції України
ЗНЯТТЯ ЗАБОРОНИ ВІДЧУЖЕННЯ. ГРА ЗА НОВИМИ ПРАВИЛАМИ
Когда исключение становится правилом, оно не допускает никаких исключений.
Александр Фюрстенберг
Зняттю заборони відчуження присвячена ст. 74 Закону України «Про нотаріат» та п. 5 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Порядок). Проблематика поведінки нотаріуса при вчиненні дій щодо зняття заборони відчуження також вже порушувалася мною у статті «Зняття заборони… Невже це може вчинити кожний?» на сторінках журналу «Нотаріат для Вас», 2008, № 7–8. І тепер, враховуючи зміни у законодавстві щодо регулювання цього питання, вважаю за необхідне до нього повернутися.
Як відомо колегам, сам процес зняття заборони регулювався у різні часи по-різному. Мається на увазі, що до внесення змін Законом України від 01.10.2008 № 614-VI до Закону України «Про нотаріат» зняття заборони не вважалося самостійною нотаріальною дією, а було лише її логічним завершенням. Сама ж нотаріальна дія складалася з накладання та зняття заборони. Тобто така дія вчинювалася у визначений проміжок часу. Після набуття чинності відповідних змін до Закону України «Про нотаріат», а саме з 02.06.2009, законодавець почав розглядати зняття заборони як окрему нотаріальну дію. До Правил ведення нотаріального діловодства було включено форми посвідчувальних написів про зняття заборони. А також встановлено, що заборона знімається саме тим нотаріусом, який її накладав, і лише у разі відсутності такого нотаріуса (смерть, припинення діяльності, заміщення нотаріуса, передача документів до державного нотаріального архіву та з інших поважних причин) заборону міг зняти будь-який інший нотаріус (п.п. 5.1 п. 5 глави 15 розділу ІІ Порядку).
Незважаючи на те, що вказаний пункт По­рядку не зазнав змін і на цей час (хоча зміни до нього вносилися наказом Міністерства юстиції України від 16.12.2012 № 1951/5), реалізувати його на практиці сьогодні навряд чи можна. Про що ж саме йдеться?
Законодавець змінив свою позицію щодо процесуального порядку зняття заборони відчуження, а саме згідно з внесеними Законом України від 06.09.2012 № 5208-VI змінами до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» повернувся «старий» порядок вчинення таких дій. Про цей факт свідчить і наказ Міністерства юстиції України від 03.06.2013 № 1061/5, яким із додатка 25 до Правил ведення нотаріального діловодства було виключено форми посвідчувальних написів щодо зняття заборони. Такі ж висновки можна зробити і з роз’яснення Міністерства юстиції України від 26.04.2013 № 131-32/322.

ЭЛЬМИР МАМЕДОВ,
адвокат
НОВОВВЕДЕНИЯ В ПРАВИЛАХ ДОРОЖНОГО ДВИЖЕНИЯ УКРАИНЫ
С 15 апреля 2013 года вступило в силу постановление Кабинета Министров Украины от 11.02.2013 № 111 «О внесении изменений в Правила дорожного движения». В постановлении учтены положения Конвенции о дорожном движении и стандартов, которые действуют в этой сфере в государствах — членах Европейского Союза. Это, прежде всего, усиление требований к применению технических средств регулирования дорожного движения, внедрение европейских образцов дорожных знаков и дорожной разметки, а также введение новых терминов. Рассмотрим основные нововведения.
Начнем с начала, т. е. с первого параграфа ПДД. В него включены новые определения, в частности:
Газон — участок однородной территории с дерновым покрытием, который искусственно создается путем посева и выращивания дернообразующих трав (преимущественно многолетних злаков) или одерновки.
Пояснение. Это определение появилось в ПДД в связи с тем, что стоянка на газонах отныне запрещена пунктом 15.10. Однако есть нюанс: если автомобиль стоит на газоне придомовой территории, формально это является нарушением Правил дорожного движения, однако на деле оштрафовать за это владельца транспортного средства нельзя, поскольку придомовые территории к юрисдикции ГАИ не относятся.
Дневные ходовые огни — внешние световые приборы белого цвета, предусмотренные конструкцией транспортного средства и предназ­наченные для улучшения видимости транспортного средства во время его движения в светлое время суток.
Пояснение. Это определение предшествует, пожалуй, одному из самых важных нововведений в ПДД, которое ставит своей целью повышение безопасности движения. Речь идет о пункте 9.8, в соответствии с которым «с 1 октября по 1 мая на всех механических транспортных средствах вне населенных пунктов должны быть включены дневные ходовые огни, а в случае их отсутствия в конструкции транспортного средства — ближний свет фар». Такое правило действует во многих странах, а в некоторых оно даже более жесткое. Насколько это эффективно? Согласно статистике в странах, где движение с включенными дневными ходовыми огнями стало обязательным, количество ДТП сократилось.
Оставление места дорожно-транспортного происшествия — действия участника дорожно-транспортного происшествия, направленные на сокрытие факта такого происшествия или обстоятельств его совершения, которые вызвали необходимость проведения работниками милиции мер по установлению (розыску) этого участника и (или) розыску транспортного средства.
Пояснение. Введение такого определения видится неоднозначным. С одной стороны, оно дает четкое понимание того, что считается оставлением места ДТП, а с другой — фактически открывает возможности для разного рода манипуляций. Например, формально можно уехать с места ДТП, но не скрываться от ГАИ и предоставить автомобиль для экспертизы, выполнив тем самым требование Правил. Однако восстановить истинную картину происшествия в этом случае будет сложнее, и у виновника ДТП появится возможность ввести следствие в заблуждение.
Маневрирование (маневр) — начало движения, перестроение транспортного средства в движении из одной полосы на другую, поворот направо или налево, разворот, съезд с проезжей части, движение задним ходом.
Островок безопасности — техническое средство регулирования дорожного движения на наземных пешеходных переходах, конструктивно выделенный над проезжей частью дороги и предназначенный как защитный элемент для остановки пешеходов при переходе проезжей части дороги. К островку безопасности принадлежит часть разделительной полосы, через которую пролегает пешеходный переход.
Пояснение: Два вышеприведенных определения не ведут к каким-либо изменениям, а лишь дают точное понимание того, что такое маневрирование и островок безопасности, чего прежде в Правилах не было.
Усовершенствованное покрытие — цементо­бетонное, асфальтобетонное, железобетонное или армобетонное сборное покрытие, мостовые, вымощенные брусчаткой и мозаикой, сборное покрытие из мелкоразмерных бетонных плит, из щебня и гравия, обработанных органическими и вяжущими материалами.
Пояснение. Фактически любая не гравийная и не грунтовая дорога считается теперь дорогой с усовершенствованным покрытием. Определение появилось для того, чтобы уточнить действие нового предупреждающего знака 1.40 «Конец дороги с усовершенствованным покрытием».
Внесено также изменение в определение «темного времени суток». Если раньше таковым считался период, начинавшийся через 30 минут после заката солнца и заканчивавшийся за 30 минут до его восхода, то теперь темным временем суток считается часть суток от заката до восхода солнца. Следовательно, «ночь» в новой редакции ПДД стала на час длиннее.
ПЕРЕВОЗКА ДЕТЕЙ
Чтобы повысить безопасность перевозки организованных групп детей, ГАИ ввела дополнительные меры обозначения транспортных средств. Отныне на транспортном средстве с опознавательным знаком «Дети» во время посадки (высадки) в (из) него пассажиров должны быть включены проблесковые маячки оранжевого цвета и (или) аварийная световая сигнализация. Приближаясь к транспортному средству с опознавательным знаком «Дети», которое остановилось с включенными проблес­ковыми маячками оранжевого цвета и (или) аварийной световой сигнализацией, водители транспортных средств, движущихся по смежной полосе, должны снизить скорость, а в случае необходимости остановиться, чтобы избежать наезда на детей. Как и в прочих случаях использования оранжевых проблесковых маячков, наличие таковых на транспортных средствах с опознавательным знаком «Дети» не дает преимущества в движении.
ПРОПУСТИ РАЗВОРАЧИВАЮЩЕГОСЯ!

Чи має відмітка в паспорті про реєстрацію місця проживання відповідне юридичне значення при вирішенні питання щодо встановлення факту місця постійного проживання? Сьогодні це питання має значення у багатьох сферах суспільної діяльності, зокрема у сфері прийняття спадщини та приватизації житлового фонду.

Перш за все необхідно визначитись з терміном «місце проживання». Чинне законодавство визначає термін «місце проживання» таким чином.

За ст. 29 Цивільного кодексу України (в редакції за період з 16.01.2003 по 02.09.2014), далі — ЦК, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно зі ст. 29 ЦК (в поточній редакції від 02.09.2014) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до абз. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі — Закон № 1382-IV) в редакції за період з 11.12.2003 по 02.09.2014 місце проживання — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Згідно з абз. 5 ст. 3 Закону № 1382-IV поточної редакції місце проживання — житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Отже, з 02.09.2014 ст. 29 ЦК та абз. 5 ст. 3 Закону № 1382-IV містять тотожні визначення терміну «місце проживання».

Водночас визначення терміну «постійне місце проживання» в чинному законодавстві відсутнє (окрім судової практики). Також відсутні й будь-які часові критерії для визначення факту постійності.

Однак термін «місце постійного проживання» застосовується у таких випадках.

1. Частинами 1, 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 № 2482-XII передбачається, що до членів сім’ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах.

Крім того, це підтверджується Довідкою про склад сім’ї наймача квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення (додаток 4 до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян від 16.12.2009 № 396), яка сама по собі передбачає та підтверджує факт постійного проживання осіб, визначених у довідці про склад сім’ї.

2. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Такий факт підтверджується іншим шляхом. Так, з 1994 року і до сьогодні Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначає спрощені умови підтвердження факту постійного проживання для вирішення питання щодо прийняття або неприйняття спадщини. На мій погляд, вони є зручними, але спірними.

У зв’язку з виникненням питань у нотаріусів області щодо можливості та порядку видачі свідоцтв на рухоме майно, придбане в порядку реалізації арештованого майна на електронних торгах, Консультативно-методична рада з питань нотаріату при Головному територіальному управлінні юстиції у Харківській області повідомляє наступне.

22 квітня 2014 року набрав чинності Наказ Міністерства юстиції України № 656/5 від 16 квітня 2014 року «Про проведення експерименту із запровадження порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів», яким з 01 липня 2014 року у Харківський області проводиться експеримент із запровадження реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.

До сфери регулювання даного Наказу МЮУ входить продаж рухомого або нерухомого майна боржника (крім земельних ділянок та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»), на яке звернено стягнення і яке підлягає примусовій реалізації (п. 1 Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів — далі «Порядок»).

П. 4 розділу ІХ Порядку встановлено, що після повного розрахунку переможця за прид­бане майно на підставі протоколу про проведення електронних торгів та копій документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець протягом п’яти робочих днів складає акт про проведені електронні торги або акт про реалізацію предмета іпотеки і затверджує його у начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

В акті зазначаються:

Перелік документів для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (внесення відомостей про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно)

Заява про державну реєстрацію за допомогою програмного забезпечення автоматизованого робочого місця (UBR) за формою, затвердженою наказом Міністерства юстиції України «Про впорядкування відносин, пов’язаних із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 17.04.2012 № 595/5.

Документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав, або документ, який підтверджує звільнення від сплати адміністративного збору згідно з п. 4 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Копія документа, що підтверджує особу заявника, та реєстраційного номера облікової картки платника податку (оригінал пред’являється).

Документом, що посвідчує особу, є:

паспорт громадянина України. (У разі вилучення у громадянина України паспорта громадянина України у зв’язку з отриманням дозволу для виїзду за кордон на постійне проживання документом, що посвідчує особу громадянина України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про постійне проживання за кордоном.);

посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні;

національний, дипломатичний чи службовий паспорт іноземця або документ, що його замінює.

Документом, що посвідчує особу, яка не досягла 16-річного віку, є свідоцтво про народження.

Документом, що посвідчує посадову особу державного органу або органу місцевого самоврядування, є службове посвідчення.

У разі подання заяви уповноваженою на те особою документ, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи. (Долучається копія документа, що підтверджує особу власника та копію документа, що підтверджує особу власника та копію реєстраційного номера облікової картки платника податку власника — фізичної особи.)

Документ, який підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно (оригінал і копія):

укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

свідоцтво про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

видане нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

свідоцтво про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дубліката, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією;

рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об’єкта нерухомого майна релігійній організації;

рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об’єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

У випадку, якщо речові права на нерухоме майно набуваються у зв’язку з настанням або ненастанням певної події, також подається документ, що підтверджує факт настання або ненастання такої події (оригінал і копія).

Технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна, якщо в документах, зазначених в п. 4, відсутні відомості про його технічні характеристики (оригінал і копія).

Витяг з Державного земельного кадастру при реєстрації прав на земельну ділянку і відсутності в документах, зазначених в п. 4, відомостей про її кадастровий номер, та для реєстрації права власності на земельну ділянку державної або комунальної власності (оригінал і копія).

Документ, що підтверджує виникнення права власності на раніше сформовану земельну ділянку (в разі проведення державної реєстрації права власності на новосформовану земельну ділянку в разі формування земельної ділянки шляхом поділу або об’єднання раніше сформованих земельних ділянок).

Перелік документів для державної реєстрації права власності на новозбудований об’єкт нерухомого майна

АЛЛА ЄРУХ,
приватний нотаріус, член Вищої кваліфікаційної
комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України
ВИМОГИ ЩОДО СКЛАДАННЯ
ТА ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ У ПРОЦЕСІ
ВЕДЕННЯ НОТАРІАЛЬНОГО ДІЛОВОДСТВА1
Відповідно до пункту 5.2 Правил ведення нотаріального діловодства складання й оформлення документів залежно від їх виду (службові, організаційно-розпорядчі документи та документи з адміністративно господарських питань, відповіді на звернення громадян, документи по витребовуванню і наданню нотаріусами відомостей
і (або) документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, документи у зв’язку
з наданням правової допомоги тощо) здійснюються в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Як зазначалося вище, за змістом Правил ведення нотаріального діловодства певні їх вимоги поширюються в тому числі і на нотаріально оформлювані документи, хоча про це прямо і не зазначено в наведеному пунк-
ті 5.2. Разом з тим вимоги Правил ведення діловодства не можуть сліпо застосовуватися до всіх без винятку документів, які знаходяться у провадженні нотаріуса та/або пов’язані з його діяльністю, адже процедура оформлення, наприклад, нотаріально посвідченого правочину регламентується як окремими вимогами Правил ведення нотаріального діловодства, так і Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Так, не може повною мірою стосуватися нотаріально вчинюваної дії абзац другий пунк-
ту 5.2 Правил ведення нотаріального діловодства стосовно розміщення реквізитів документа відповідно до вимог, установлених Примірною інструкцією з діловодства в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.97 № 1153.
З урахуванням викладеного, можна говорити, що вимоги Правил ведення нотаріального діловодства можна умовно поділити на три групи:
А. Вимоги, що стосуються всіх без винятку документів, які формуються приватним нотаріусом/у державній нотаріальній конторі.
Б. Вимоги, що стосуються складання та оформлення документів, у яких відображається вчинена нотаріальна дія (нотаріальних документів) та їх наступної реєстрації та підготовки примірників нотаріуса до архівного зберігання (нотаріально посвідчувані правочини, видані нотаріусом свідоцтва, вчинені виконавчі написи, морські протести тощо).
В. Вимоги, що стосуються складання, оформлення, реєстрації та підготовки до архівного зберігання будь-яких інших документів, що становлять документообіг приватного нотаріуса/державної нотаріальної контори, але не є власне нотаріальною дією (службові, організаційно-розпорядчі документи та документи з адміністративно господарських питань, відповіді на звернення громадян, документи по витребовуванню і наданню нотаріусами відомостей і (або) документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, документів у зв’язку з наданням правової допомоги). На жаль, Правила ведення нотаріального діловодства не дають відповіді на питання, за яким принципом документи загального діловодства слід відносити до службових, організаційно-розпорядчих документів та/або документів з адміністративно господарських питань. А відсутність переліку документів, які слід відносити до названих категорій документів, породжує проблеми з дотриманням нотаріусами вимог Правил ведення нотаріального діловодства. Зокрема, зазначене в підпункті 5.3.1 Правил ведення нотаріального діловодства виконати досить важко, не знаючи чітко, які з документів відносяться до категорії службових, а які — ні. Юридична енциклопедія залежно від сфери застосування і призначення документів наводить такі їх види: управлінські, організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, контактні, процесуально-правові . Як можна бачити, ні поняття службового документа, ні поняття службового документа як окремого виду документів тут не наводиться взагалі. А враховуючи, що будь-який документ загального документообігу в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса тією чи іншою мірою пов’язаний з виконанням нотаріусом (нотаріальною конторою) покладених на нього функцій, можна вважати такі документи службовими.
Загальні вимоги щодо складання та зовнішнього оформлення документів нотаріального діловодства передбачені пунктом 5.1 Правил ведення нотаріального діловодства, за змістом якого документ має містити:

Андрій АСАУЛЮК,
приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу
ПОПЕРЕДНІЙ ДОГОВІР У НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ
1. Вступ
Тема попереднього договору вже неодноразово обговорювалася на сторінках нотаріальних видань. Думки нотаріусів та науковців як з приводу самого попереднього договору, так і з приводу можливості передачі за ним грошової суми, розійшлися.
Метою цієї статті є узагальнення практики нотаріального посвідчення попередніх договорів від часу набрання чинності Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), тобто з 1 січня 2004 року, оскільки діючий до цієї дати Цивільний кодекс УРСР не містив такого поняття.
До 1 січня 2004 року на практиці було поширено укладання договорів завдатку. Така практика була наслідком того, що серед населення, ріелторів та багатьох нотаріусів існувало сприйняття завдатку як договору, який укладається перед підписанням основного договору (як правило, договору купівлі-продажу). Така практика підписання договорів завдатку щодо нерухомості поширена і зараз, особливо серед агенцій нерухомості. Деякі агенції нерухомості пішли далі: вони пропонують укладати попередній договір, забезпечений завдатком . На помилковість такої практики було вказано кандидатом юридичних наук І. Пучковською : «Сплата завдатку є доказом факту укладення основного договору, тобто завдаток може забезпечувати лише виконання укладеного договору, а не його безпосереднє укладання».
Але якщо йдеться про нерухоме майно, то при укладенні та нотаріальному посвідченні основного договору вже нема потреби у завдатку, адже сторони можуть в основному договорі встановити розстрочення (відстрочення) платежу та, за необхідності, передбачити будь-які санкції, в тому числі і такі, які передбачені щодо завдатку. Недосконалість поняття завдатку на практиці призводить до складностей у його застосуванні, про що йтиметься нижче.
2. Поняття попереднього договору за діючим законодавством
У діючому законодавстві питання договірного забезпечення укладання майбутнього договору врегульовано ст. 635 ЦК України та ст. 182 Господарського кодексу України (далі – ГК України):
1) попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Частиною 1 ст. 635 ЦК України встановлено, що законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Таке обмеження на разі встановлено тільки щодо суб’єктів господарювання (юридичні особи, фізичні особи – підприємці), які згідно з ч. 1 ст. 182 ГК України зобов’я­зуються укласти основний договір у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору;
2) у попередньому договорі сторони повинні встановити умови основного договору (згідно з ч. 2 ст. 182 ГК України істотні умови основного договору), а якщо такі умови не встановлені попереднім договором, вони погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства (абз. 3 ч. 1 ст. 635 ЦК України);
3) попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, – у письмовій формі. ЦК України не передбачає такої форми договору, як нотаріальна, а визначає лише дві: письмова і усна. Нотаріальне посвідчення і державна реєстрація договору –лише додаткові вимоги до письмової форми договору (ст. 205 ЦК України). Існують думки, що дотримання сторонами письмової форми попереднього договору без його нотаріального посвідчення не суперечить абз. 4 ч. 1 ст. 635 ЦК України . Протилежної думки дотримуються автори коментарю до Цивільного кодексу України , в якому сказано, що у випадках, коли для основного договору встановлена нотаріальна форма, поперед­ній договір також потребує нотаріального посвідчення.
Ураховуючи таку розбіжність думок, цікаво подивитись, яким чином йде судова практика. Так, Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 квітня 2007 р. (див. додаток 1) встановлено, що сторони на порушення вимог ч. 1 ст. 635 ЦК України не дотримали нотаріальної форми посвідчення договору (щодо квартири), встановленої ст. 657 цього Кодексу для основного договору, і місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки за правилом ч. 1 ст. 220 ЦК України недодержання сторонами вимоги Закону про нотаріальне посвідчення договору робить такий договір нікчемним. Тобто Верховний Суд України визначив письмову форму договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, як нотаріальну форму.
Отож нотаріусам залишається тільки «подякувати» розробникам ЦК України щодо відсутності чітко визначеної Законом нотаріальної форми договору та подякувати Верховному Суду України за встановлення нотаріальної форми договору, що передбачає обов’язкове нотаріальне посвідчення попередніх договорів у випадках, коли основ­ний договір посвідчується нотаріально. До речі, розробники Цивільного кодексу Російської Федерації (далі – ЦК РФ) до цього питання підійшли більш осмислено: ст. 158 ЦК РФ передбачено, що «сделки совершаются устно или в письменной форме (простой или нотариальной)».
Окремо слід сказати про державну реєстрацію правочину. Оскільки державна реєстрація не є формою договору, попередні договори не підлягають державній реєстрації (на разі – в Державному реєстрі правочинів);
4) зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основ­ний договір не укладений протягом строку (терміну), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (згідно зі ст. 641 ЦК України така пропозиція має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття). Пропозиція може бути направлена самостійно або шляхом передачі другій стороні заяви з проектом основного договору через нотаріуса у порядку, встановленому ст. 84 Закону України «Про нотаріат» вiд 02.09.1993 р. № 3425-XII, та повинна бути одержана другою стороною до спливу зазначеного вище строку (терміну). Не буде порушенням форми пропозиції, на мою думку, прикладення в цьому випадку до заяви (листа) копії попереднього договору, посвідченого нотаріально, а в самій заяві (листі) зробити посилання на істотні умови основного договору, викладені у цьому попередньому договорі. Як випливає зі змісту ч. 3 ст. 645 ЦК України, за згодою особи, яка зробила пропозицію укласти договір, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір була відправлена та/або одержана із запізненням. Тобто законодавець у цьому випадку дає шанс сторонам укласти договір навіть після закінчення строку (терміну), встановленого попереднім договором. Голов­не, щоб пропозиція (оферта) була передана (відправлена) та одержана другою стороною своєчасно, до спливу цього строку (терміну).
Крім того, зобов’язання за попереднім договором припиняється з укладенням основного договору (ст. 599 ЦК України) та в інших випадках, передбачених законом (глава 50 ЦК України) чи самим попереднім договором.
Якщо строк (термін) для укладення основного договору ще не минув, сторони попереднього договору вправі внести зміни до попереднього договору щодо пролонгації його дії (встановлення нового строку/терміну). Поза межами встановленого попереднім договором строку/терміну такі зміни не будуть мати юридичної сили, про що свідчить Постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 7 липня 2009 року (див. додаток 2);
5) договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором (вважається за необхідне уникнення в тексті попереднього договору згадки про «наміри» сторін у будь-якій формі).
3. Особливості нотаріального посвідчення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна