ЧИ ПІДТВЕРДЖУЄ ВІДМІТКА У ПАСПОРТІ ПРО РЕЄСТРАЦІЮ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ФАКТ ПОСТІЙНОГО ПРОЖИВАННЯ? АНАЛІЗ КОЛЕГІАЛЬНОЇ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ВССУ ТА ВСУ ЗА 8 РОКІВ. АНАЛІТИКА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Чи має відмітка в паспорті про реєстрацію місця проживання відповідне юридичне значення при вирішенні питання щодо встановлення факту місця постійного проживання? Сьогодні це питання має значення у багатьох сферах суспільної діяльності, зокрема у сфері прийняття спадщини та приватизації житлового фонду.

Перш за все необхідно визначитись з терміном «місце проживання». Чинне законодавство визначає термін «місце проживання» таким чином.

За ст. 29 Цивільного кодексу України (в редакції за період з 16.01.2003 по 02.09.2014), далі — ЦК, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно зі ст. 29 ЦК (в поточній редакції від 02.09.2014) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до абз. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі — Закон № 1382-IV) в редакції за період з 11.12.2003 по 02.09.2014 місце проживання — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Згідно з абз. 5 ст. 3 Закону № 1382-IV поточної редакції місце проживання — житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Отже, з 02.09.2014 ст. 29 ЦК та абз. 5 ст. 3 Закону № 1382-IV містять тотожні визначення терміну «місце проживання».

Водночас визначення терміну «постійне місце проживання» в чинному законодавстві відсутнє (окрім судової практики). Також відсутні й будь-які часові критерії для визначення факту постійності.

Однак термін «місце постійного проживання» застосовується у таких випадках.

1. Частинами 1, 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 № 2482-XII передбачається, що до членів сім’ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах.

Крім того, це підтверджується Довідкою про склад сім’ї наймача квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення (додаток 4 до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян від 16.12.2009 № 396), яка сама по собі передбачає та підтверджує факт постійного проживання осіб, визначених у довідці про склад сім’ї.

2. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Такий факт підтверджується іншим шляхом. Так, з 1994 року і до сьогодні Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначає спрощені умови підтвердження факту постійного проживання для вирішення питання щодо прийняття або неприйняття спадщини. На мій погляд, вони є зручними, але спірними.

Павло ХОМЯК отримати повну версію статті