Охорона об’єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Об’єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.
Правові відносини, пов’язані з охороною культурної спадщини, регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 (далі — Закон).
Згідно зі статтею 1 Закону об’єкт культурної спадщини — це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості.
Нерухомим об’єктом культурної спадщини є об’єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.
У свою чергу, пам’яткою культурної спадщини (далі — пам’ятка) є об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, або об’єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

1. Нотаріус як відповідач у цивільному судочинстві
Передбачена законом відповідальність за правопорушення зумовлює можливість зацікавленої особи звернутись до суду за захистом порушеного права. Зокрема, у цивільному процесі в рамках позовного провадження відповідачем є особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав шляхом пред’явлення до нього позову.
Виходячи з цього, нотаріус набуває статусу відповідача у цивільному процесі за умови наявності позову про відшкодування заподіяної нотаріусом шкоди і відкриття відповідного судового провадження. Саме в судовому провадженні має бути з’ясовано, чи є підстави для відповідальності нотаріуса.
Чинне законодавство, зокрема статті 21, 27, 50 Закону України «Про нотаріат», визначає підстави, за наявності яких нотаріус може нести юридичну відповідальність. Так, до нотаріуса можуть бути пред’явлені вимоги щодо:
1) відшкодування шкоди, спричиненої незаконними діями або недбалістю нотаріуса;
2) оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні.
Крім того, нотаріус може виступати як відповідач у випадку, коли він відмовив спадкоємцеві у видачі свідоцтва про право на спадщину без законних на те підстав. При цьому предметом судового розгляду є саме відмова у вчиненні нотаріальної дії, а не питання отримання і поділу спадкового майна, щодо яких спір може виникнути лише між спадкоємцями.
У такому разі судовому захисту підлягатиме не саме право на спадщину, а право на оформлення спадщини шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину. З процесуальної точки зору, не має значення, чи дійсно відмова нотаріуса мала протиправний характер, чи позивачеві так лише здається, оскільки остаточно вирішити це питання може лише суд, а отже, це не впливає на процесуальний статус нотаріуса як відповідача у справі.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про нотаріат» шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій чи недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується у  повному розмірі.

Кожного разу, коли звертаються за витягом з будь-якого з електронних реєстрів, що знаходяться у веденні нотаріуса, ми замислюємось, згадуємо процедуру, плату та інші особливості отримання витягу з кожного реєстру, шукаємо нормативно-правові акти, що регулюють такі питання тощо. В одному матеріалі я зібрала особливості отримання витягів з реєстрів, що знаходяться у веденні нотаріуса, у вигляді таблиці та більш докладно у тексті статті.
Таблиця зі скороченою інформацією щодо витягів з електронних реєстрів наведена в додатку 5.

ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ОБТЯЖЕНЬ РУХОМОГО МАЙНА

Хто може отримати
Будь-яка фізична чи юридична особа має право на отримання витягу про наявність чи відсутність запису в Реєстрі про обтяження, зміну обтяження, відступлення прав на предмет обтяження, передачу, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної (у разі застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об’єктів). Для цього реєстратору подається відповідна заява (п. 28 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830, далі — Порядок № 830 ).
Плата
0,03 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830). Плата за внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису, а також змін і додаткових відомостей до запису та надання інформації із зазначеного Реєстру справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або надаються відомості з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, та округлюються до найближчих 10 гривень. У 2018 році плата становить 50,00 грн.

Статтею 1 Закону України «Про нотаріат» визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють посадові особи органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 вказаного Закону у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії:
1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;
2) посвідчують заповіти (крім секретних);
3) видають дублікати посвідчених ними документів;
4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;
5) засвідчують справжність підпису на документах;
6) видають свідоцтва про право на спадщину;
7) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя.
Дії, передбачені пунктами 6 і 7 ч. 1 цієї статті, вчиняють уповноважені посадові особи органу місцевого самоврядування, які мають вищу юридичну освіту, досвід роботи у галузі права не менше трьох років, пройшли протягом року стажування у державній нотаріальній конторі або приватного нотаріуса, завершили навчання щодо роботи з єдиними та державними реєстрами, що функціонують у системі Міністерства юстиції України, та склали іспит із спадкового права у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
При цьому посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права оформляти документи, призначені для використання за кордоном.

1. Чи мають право посадові особи органу місцевого самоврядування об’єднаної територіальної громади (далі — ОТГ) вчиняти нотаріальні дії, якщо в деяких населених пунктах, що входять до складу ОТГ, немає нотаріусів?
Насамперед необхідно розібратись у суті термінів та понять.
Частина 1 ст. 3 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» встановлює, що суб’єктами добровільного об’єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. Об’єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено місто, є міською територіальною громадою, центром якої визначено селище, — селищною, центром якої визначено село, — сільською (ч. 2 ст. 3 цього Закону).

1. Як визначити статус об’єкта нерухомого майна, а саме чи відноситься той чи інший об’єкт до житлової чи нежитлової нерухомості? При визначені керуватися тільки нормами ДБН?

Відповідь
Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Поділ будівель на житлові та нежитлові закріплений у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507.
До житлових будівель відносяться: будинки одноквартирні (цей клас включає: будинки одноквартирні масової забудови, котеджі та будинки одноквартирні підвищеної комфортності, будинки садибного типу, будинки дачні та садові); будинки з двома та більше квартирами; гуртожитки.
До нежитлових будівель класифікатор відносить: готелі; ресторани та подібні будівлі; будівлі офісні; будівлі торговельні; будівлі транспорту та засобів зв’язку; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення, а також інші нежитлові будівлі.
Варто зазначити, що з метою оподаткування перелік об’єктів житлової нерухомості міститься у п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — ПК). Так, до об’єктів житлової нерухомості належать: будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки.
У свою чергу, будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: а) житловий будинок; б) прибудова до житлового будинку; в) квартира; г) котедж; ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах.
Слід зазначити, що діючий на сьогодні Житловий кодекс 1983 року, зокрема, ст. 4 цього Кодексу виділяє дещо інші об’єкти, які утворюють житловий фонд.
Щодо об’єктів нежитлової нерухомості, то згідно з п.п. 14.1.1291 п. 14.1 ст. 14 ПК до них належать будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Нездатність пацієнта до волевиявлення (тимчасова, тривала або незворотна) щодо форм і способів медичного втручання, які можуть бути застосовані до нього, становить специфічну проблему медичної сфери, яка потребує правового вирішення та супроводження. Ефективним засобом охорони прав таких пацієнтів є правовий інститут завчасного планування лікування та догляду, який Україні фактично невідомий.
Для правової конкретизації суб’єктів та процедур прийняття медичних рішень у клінічних випадках, обтяжених нездатністю пацієнта до волевиявлення, призначений інститут завчасного волевиявлення щодо медичного втручання.
Відповідно до положень ст. 78 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) дієздатна фізична особа, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, має право обрати собі помічника.
Правовідносини, за якими фізична особа може обрати собі помічника, є схожими за значенням до правовідносин піклування.
На думку Н.А. Аблятіпової, для позначення відносин піклування над повнолітньою дієздатною особою замість терміна «піклування» слід вживати термін «допомога», який охоплює поняття піклування і надання повноваження, як при представництві за договором.
Зауважимо, що на цей момент ще не сформульовані теоретичні положення, які б достатньо чітко визначали зміст опіки та піклування і характеризували б співвідношення цих термінів зі спільними категоріями. Адже зазначені категорії не є синонімами.

Міністерство юстиції України з метою забезпечення єдиної практики застосування законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та на підставі узагальнення найпоширеніших питань, що виникають у відповідній сфері, інформує про таке.
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — державна реєстрація прав) — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2).
Статтею 4 Закону встановлено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Слід зазначити, що система державної реєстрації прав, запроваджена Законом з 1 січня 2013 року, передбачає виключно державну реєстрацію прав, а не державну реєстрацію правочинів чи інших документів, що посвідчують набуття права власності чи інших речових прав.
Найактуальнішими зазначені зміни є саме в частині державної реєстрації прав на земельні ділянки, оскільки відповідно до законодавства, що діяло в цій сфері до 2013 року, реєстрації підлягали не речові права, а документи, що засвідчували факт їх набуття.
Так, наприклад, укладення договору оренди землі мало наслідком проведення його державної реєстрації. Подальші зміни до таких договорів, незалежно від суті таких змін, потребували дотримання такої ж процедури.

Міністерством юстиції України розглянуто лист Нотаріальної палати України від 06 березня 2018 року № 13/4 щодо деяких актуальних питань у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і повідомляється.
Щодо принципу територіальності, а саме, необхідності заявникові підтверджувати факт обрання ним однієї території для проведення державної реєстрації права власності у разі, коли нерухоме майно розташоване в межах декількох областей.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон).
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об’єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі — державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі — Порядок).
Положеннями пункту 66 Порядку передбачається можливість для спадкоємців провести державну реєстрацію тих прав, які були набуті спадкодавцями, але щодо яких не було проведено державну реєстрацію.

1. До мене надійшов лист з вимогою особи надати їй докази її участі при посвідченні договору купівлі-продажу як сторони правочину та ознайомлення з текстом такого правочину. Яким чином діяти у такій ситуації?

Відповідь
Згідно з положеннями ч. 7 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» та п. 3 глави 7 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України на вимогу фізичних осіб, щодо яких вчинялася нотаріальна дія, нотаріуси мають право видавати копії документів, що зберігаються у справах приватного нотаріуса.
Видача як таких «доказів» вчинення нотаріальних дій, у тому числі надіслання їх поштою, не передбачено законо­давством.
У разі якщо особа вважає, що її права чи законні інтереси були порушені, то відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України вона може звернутись до суду за їх захистом.
Згідно зі ст. 8-1 Закону України «Про нотаріат» вилучення (виїмка) документів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому цим Законом, не допускається. Такі документи можуть бути надані суду за мотивованою постановою суду тільки для огляду і повинні бути повернуті судом негайно після огляду.
У Вашій ситуації доцільно повідомити особу про необхідність з’явитись особисто та надати документ, за яким буде встановлено її особу.

2. Чи є можливість успадкування майнового права на постійне користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, яке виникло на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою та було передано голові фермерського господарства?

Відповідь
Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (далі — ЗК) право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Придбання житлового будинку, будівлі або споруди обов’язково потребує врегулювання питання правового режиму земельної ділянки, на якій такі об’єкти нерухомості знаходяться.
Частиною 1 ст. 181 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення віднесено до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість).
У свою чергу річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 ЦК).
Крім того, цивільне законодавство виокремлює «складові частини речі» та «складні речі». Так, відповідно до ст. 187 ЦК складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Слід зазначити, що будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси  та частини, лінійні об’єкти інженерно-транспортної інфраструктури є об’єктами будівництва (абз. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Законодавство у сфері регулювання містобудівної діяльності регламентує обов’язковість попереднього формування земельної ділянки (земельних ділянок), на якій планується будівництво.
Також відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000, споруди — це будівельні системи, пов’язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі — це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.
До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти тощо.