Одним из показателей, который влияет на деловую репутацию нотариусов, является количество возбужденных уголовных дел в отношении государственных и частных нотариусов. Согласно статистическим данным, в 2007 году возбуждено 8 (в 2006 — 8, в 2005 — 10) уголовных дел в отношении нотариусов Украины (Інформаційно-аналітичні матеріали щодо сучасного стану нотаріату в Україні. — К.: Міністерство юстиції України, 2008. — С. 17-18).

Учитывая общий уровень преступности на Украине, можно утверждать, что количество преступлений, которые совершаются нотариусами, является мизерным. Именно поэтому случаи привлечения нотариуса к уголовной ответственности и признания его виновным вызывают интерес ученых и нотариусов. В этом аспекте наиболее острой является проблема признания частного нотариуса субъектом служебных преступлений (статьи 364—370 УК Украины). В юридической науке этой проблеме уделяли внимание Андрушко П., Баранкова В., Дудоров А., Егорова Н., Ильковец Л., Комаров В., Крючкова О., Максимович Р., Стрижевская А. и др.

В науке гражданского процесса высказана точка зрения, что нотариус (даже частный) является должностным лицом, деятельность которого обеспечивает надлежащий правовой контроль в сфере гражданского оборота. Комаров В. В. и Баранкова В. В. считают, что деятельность нотариуса отличает государственно-властный характер, затрагивает наиболее важные права и законные интересы граждан и организаций. Ученые полагают, что в деятельности нотариуса особенно важными являются два аспекта: с одной стороны, он осуществляет свою деятельность от лица государства, которое делегирует нотариусу специальные полномочия и наделяет его рядом прав и обязанностей; с другой — нотариус не получает заработной платы из бюджета, не находится в штате государственного аппарата и организует свою деятельность самостоятельно: арендует или приобретает помещение, оборудование нотариальной конторы, нанимает работников и оплачивает их работу и т.п. Таким образом, нотариус имеет уникальный дуалистический статус, который обуславливает необходимость отнесения его к должностным лицам, несмотря на то что он не пребывает на государственной службе и не входит в штат государственного аппарата. Эта исключительность его правового положения проявляется в том, что нотариус выполняет функции государственной власти (Комаров В., Баранкова В. Законодавство про нотаріат: очікувані зміни // Право України. — 2003. — № 11. — С. 62).

Безусловно, можно согласиться с позицией упомянутых авторов относительно особенностей статуса нотариуса в гражданском процессе, однако для признания его субъектом должностных преступлений необходимо наличие признаков должностного лица, содержащихся в пункте 1 примечания к статье 364 УК Украины, согласно которой к должностным относятся лица, которые постоянно или временно осуществляют функции: а) представителей власти или занимают на предприятиях, в учреждениях или организациях независимо от формы собственности должности, связанные с выполнением б) организационно-распорядительных обязанностей; в) адми­нистративно-хозяйственных обязанностей; г) исполняют указанные обязанности по специальному полномочию.

Толкование указанных признаков должностного лица привел Пленум Верховного Суда Украины в своем постановлении «О судебной практике по делам о взяточничестве» от 26 апреля 2002 года № 5. В соответствии с пунктом 1 указанного постановления к представителям власти относятся, в частности, работники государственных органов и их аппарата, которые наделены правом в пределах своей компетенции ставить требования, а также принимать решения, обязательные для исполнения юридическими и физическими лицами независимо от их ведомственной принадлежности или подчиненности.

Организационно-распорядительные обязанности — это обязанности по осуществлению руководства отраслью промышленности, трудовым коллективом, участком работы, производственной деятельностью отдельных работников на предприятиях, в учреждениях или организациях независимо от формы собственности. Такие функции выполняют, в частности, руководители министерств, иных центральных органов исполнительной власти, государственных, коллективных или частных предприятий, учреждений и организаций, их заместители, руководители структурных подразделений (начальники цехов, заведующие отделами, лабораториями, кафедрами), их заместители, лица, которые руководят участками работ (мастера, прорабы, бригадиры и т.п.).

Административно-хозяйственные обязанности — это обязанности по управлению или распоряжению государственным, коллективным или частным имуществом (установление порядка его хранения, переработки, реализации, обеспечение контроля над этими операциями и т.п.). Такие полномочия в том или ином объеме имеются у начальников планово-хозяйственных, снаб­жающих, финансовых отделов и служб, заведующих складами, магазинами, мастерскими, ателье, их заместителей, руководителей отделов предприятий, ведомственных ревизоров и контролеров и т.п.

Некоторые криминалисты признают нотариуса субъектом служебных преступлений на тех основаниях, что он выполняет юридически значимые действия. Так, Дудоров О. отмечает, что деятельность нотариуса (как государственного, так и частного) связана с реализацией полномочий на совершение юридически значимых действий, способных порождать, изменять или прекращать правоотношения, с выдачей документов, которые предоставляют права или освобождают от обязанностей. Иными словами, в конечном счете деятельность нотариуса носит организационно-распорядительный характер, а потому он является должностным лицом в уголовно-правовом значении этого понятия (Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльнос­ті: кримінально-правова характеристика: Монографія. — К.: Юридична практика, 2003. — С. 662).

Стрижевская А. в одном из научно-практических комментариев к Уголовному кодексу Украины утверждала, что должностными лицами нужно признавать также лиц, которые при осуществлении профессиональных обязанностей совершают юридически значимые действия, в частности, частных нотариусов (при удостоверении сделок, завещаний и т.п.) (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Під заг. ред. Потебенька М. О., Гончаренка В.Г. — К.: «Форум», 2001. — У 2х ч. — Особлива частина. — С. 733734).

Ильковец Л. и Крючкова О. считают, что государство делегировало частному нотариусу свои полномочия на совершение юридически значимых действий в определенном объеме. Поэтому в каждом случае выявления признаков злоупотребления частным нотариусом при совершении нотариальных действий, т.е. при принятии решений, обязательных для исполнения юридическими и физическими лицами независимо от их ведомственной принадлежности или подчиненности, должна идти речь об ответственности частного нотариуса как служебного лица за совершение преступления в сфере служебной деятельности. Частный нотариус может быть признан должностным лицом лишь относительно совершения им определенных нотариальных действий (Ільковець Л., Крючкова О. Спеціальний суб’єкт злочину у сфері службової діяльності // Вісник прокуратури. — 2003. — № 7. — С. 66). Однако конкретные нотариальные действия, при совершении которых нотариус может быть признан должностным лицом, авторы не приводят.

По мнению Егоровой Н., частного нотариуса, исходя из характера и юридической значимости его действий, следует считать представителем власти и отнести к категории негосударственных служащих (Егорова Н. Субъект преступлений против интересов службы // Законность. — 1998. — № 4. — С. 11).

Считаем, что нельзя согласиться с приведенными выше аргументами в обоснование позиции относительно признания должностными лицами нотариусов по признаку совершения ими юридически значимых действий. Такими действиями являются любые действия, которые порождают определенные правовые последствия. Приведенная позиция, как справедливо подчеркивают Андрушко П. и Стрижевская А., является реанимацией позиции отдельных криминалистов, которые в советский период считали, что кроме указанных в законе трех категорий должностных лиц есть еще одна их категория — лица, которые совершают действия, влекущие за собой правовые последствия (Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. — К.: «Юрисконсульт», 2006. — 342 с. — С. 181).

Такой подход к определению круга лиц, которые могут признаваться должностными, является ничем иным как расширительным толкованием закона и не является новым в науке уголовного права и судебной практике. Так, Галахова А. писала, что к признанию отдельных лиц представителями власти как возможных субъектов должностных преступлений необходимо подходить дифференцированно, в зависимости от осуществления ими функций власти и права отдавать распоряжения или совершать действия, которые имеют юридическое значение, а потому рядовые работники органов государственной власти или государственного управления, осуществляя функции власти, во взаимоотношениях с отдельными гражданами являются должностными лицами, поскольку они наделены правом отдавать распоряжения или совершать действия, которые имеют юридическое значение (Галахова А.В. Превышение власти или служебных полномочий. Вопросы уголовно-правовой квалификации. — М.: «Юридическая литература», 1978. — С. 58).

Отметим, что этот подход воспринял законодатель Республики Беларусь при определении должностного лица как субъекта преступлений против интересов службы (Глава 35 УК Беларуси). Так, в подпункте 3 пункта 4 статьи 4 «Разъяснения отдельных терминов Уголовного кодекса» указывается, что под должностными лицами понимаются «лица, …уполномоченные в установленном порядке на совершение юридически значимых действий (Уголовный кодекс Республики Беларусь. — 2-е изд., доп. — Мн.: Национальный центр правовой информации Республики Беларусь, 2001. — С. 10). Подчеркнем, что УК Украины подобных положений не содержит, поэтому на данных основаниях признать нотариуса должностным лицом невозможно.

Как обращают внимание Андрушко П. и Стрижевская А., в науке уголовного права высказывались предложения компромиссного характера относительно проблемы признания тех или иных категорий лиц должностными (Об этом подробнее: Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — Киев: «Наукова думка», 1978. — С. 87—134). В частности, Матышевский П. писал, что к должностным лицам не относятся рядовые работники, которые выполняют сугубо производственные и материально-технические операции, адвокаты, врачи, ученые, педагоги, воспитатели детских заведений при осуществлении ими сугубо профессиональной деятельности. Тем не менее, по его мнению, если объем прав и обязанностей таких лиц свидетельствует о том, что их полномочия носят организационно-распорядительный характер (например, врач выдает листок по временной нетрудоспособности или дает вывод по поводу установления инвалидности; преподаватель принимает экзамены), то они выступают как служебные лица (Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий — К.: Политиздат Украины, 1987. — С. 592-593). Такую же позицию Матышевский П. отстаивал и во всех шести последних изданиях Научно-практического комментария к Уголовному кодексу Украины 1960 года (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред.: Бойко В.Ф. та інші. — 6-те вид., допов. — К.: «А.С.К.», 2000. — С. 704) и в четырех изданиях Научно-практического комментария к действующему УК Украины (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 4-те вид., перероб. та доп. / Відп. ред. Яценко С.С. — К.: «А.С.К.», 2005. — С. 724725).

Аналогичную точку зрения отстаивают и обосновывают Савченко А., Кузнецов В. и Штанько О., которые пишут, что не являются субъектами служебных преступлений те работники предприятий, учреждений и организаций, которые выполняют сугубо профессиональные функции или технические обязанности, но «если наряду с такими обязанностями эти работники выполняют организационно-распорядительные или административно-хозяйственные обязанности, они признаются должностными лицами (например, врач, который злоупотребляет своими обязанностями при выдаче листков нетрудоспособности, или преподаватель, который ставит положительные оценки на экзамене за незаконное вознаграждение, совершают юридически значимые действия, способные вызывать, изменять или прекращать правоотношение, что дает возможность признать эти действия организационно-распорядительными или административно-хозяйственными, а лиц, которые их совершают, — должностными» (Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. — С. 535).

Эту позицию воспринял Пленум Верховного Суда Украины в своем постановлении «О судебной практике по делам о взяточничестве» от 26 апреля 2002 года № 5. В пункте 1 постановления отмечается, что работники предприятий, учреждений, организаций, которые выполняют профессиональные (адвокат, врач, учитель и т.п.), производственные (например, водитель) или технические (машинистка, охранник и т.п.) функции, могут признаваться должностными лицами лишь при условии, что наряду с этими функциями они исполняют организационно-распорядительные или административно-хозяйственные обязанности.

В этом случае необходимо отличать деятельность отдельных категорий служащих, связанную с исполнением их организационно-распорядительных или административно-хозяйственных обязанностей, от профессиональной деятельности этих же работников, когда последние не выполняют указанные обязанности и, соответственно, не являются должностными лицами.

Важным для разрешения проблемы, которая рассматривается, является выяснение конкретных организационно-распорядительных или административно-хозяйственных обязанностей, которые могут исполнять нотариусы в их определении Пленумом Верховного Суда Украины, а именно в пункте 1 его постановления от 26 апреля 2002 года № 5.

По мнению Максимовича Р., нотариуса можно признать должностным лицом в случае, если он исполняет организационно-распорядительные обязанности, скажем, когда он согласно части 3 статьи 17 Закона Украины «О нотариате» является заведующим государственной нотариальной конторой, осуществляя руководство подчиненными ему работниками, а также по признаку исполнения административно-хозяйственных обязанностей при осуществлении функций налогового агента согласно пункту 11.3 статьи 11 Закона Украины «О налоге на доходы физических лиц», а именно при начислении налога при осуществлении операций по отчуждению объектов недвижимого имущества, т.е. такие обязанности заключаются в управлении чужим для него имуществом (Максимович Р. Чи є нотаріус службовою особою? // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — С. 162163).

Отнесение заведующего государственной нотариальной конторой к должностным лицам замечаний не вызывает и является полностью аргументированным. Однако относительно аргумента Максимовича Р. о выполнении нотариусом административно-хозяйственных обязанностей при осуществлении функций налогового агента в соответствии с пунктом 11.3 статьи 11 Закона Украины «О налоге на доходы физических лиц» есть сомнения.

Согласно пункту 11.3 статьи 11 Закона, налоговым агентом при начислении доходов (прибыли) с операций по продаже объектов недвижимого имущества является нотариус, который:

а) удостоверяет соответствующий договор при наличии оценочной стоимости такого недвижимого имущества;

б) предоставляет услуги по осуществлению указанных в этой статье расчетов.

Больше никаких функций у нотариуса согласно Закону нет. Таким образом, функция начисления дохода (прибыли), при выполнении которой согласно пункту 11.3 статьи 11 Закона нотариус является налоговым агентом, не отвечает содержанию функций, определенных для налоговых агентов в пункте 1.15 статьи 1 Закона.

При этом сумма начисленного налога (что является уже другой функцией, не предусмотренной абзацем 1 пункта 11.3 Закона) самостоятельно уплачивается сторонами сделки перед ее нотариальным удостоверением, или удерживается налоговым агентом, который уплачивает (перечисляет) ее в бюджет по процедуре и в сроки, установленные законодательством для удержания и уплаты (перечисления) государственной пошлины (Калінюк О. Нотаріус не податковий агент з нарахування, утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб // МЕН. — 2005. — № 2. — С. 7).

Таким образом, исходя из положений пункта 11.3 статьи 11 Закона Украины «О налоге на доходы физических лиц», которая содержит критерии, а именно конкретные действия, при выполнении которых нотариус признается налоговым агентом, очевидным является то, что нотариус не выполняет административно-хозяйственные обязанности в понимании пункта 1 примечания к статье 364 УК Украины, в частности, управления чужим для него имуществом.

К лицам, которые выполняют организационно-распорядительные обязанности, Светлов О. относил тех, кто руководит работой других людей или занимается организацией их работы. Поэтому любой работник, который имеет в подчинении других лиц, выполняет организационно-распорядительные функции и является должностным лицом (Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — Киев: «Наукова думка», 1978. — С. 101). Такую же позицию занимают Бантышев О. и Рыбачук В., указывая, что работник любого предприятия, учреждения, организации независимо от формы собственности, который имеет на основании штатного расписания в своем подчинении других лиц и выполняет организационно-распорядительные функции, является должностным лицом (Бантишев О.Ф., Рибачук В.І. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності: Питання кваліфікації злочинів, передбачених розділом XVІІ Кримінального кодексу України: Навч. посібник. — К.: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 116 с. — С. 9).

Закон Украины «О нотариате» прямо и опосредованно определяет несколько категорий лиц, которые могут работать с частным нотариусом: 1) стажер нотариуса (статья 13 Закона); 2) работники, которые находятся в трудовых отношениях с частным нотариусом (статья 9 Закона).

В данном случае нотариус осуществляет руководство наемными работниками. Но можно ли по этим признакам признать его должностным лицом?

Некоторые нотариусы считают, что именно наличие помощника, принятого на работу по трудовому договору, создает основания для признания нотариуса должностным лицом. Это обстоятельство иногда становится решающим при принятии помощника на других основаниях, например, наем работника через юридическое лицо или сотрудничество с физическим лицом-предпринимателем. Фактически в данном случае нотариус выполняет определенные организационно-распорядительные функции, однако кажется недостаточным признание его должностным лицом при руководстве работой помощника. Наличие наемного работника вообще не изменяет характер работы нотариуса.

Следует отметить, что среди криминалистов только Андрушко П. и Стрижевская А. аргументированно доказывают неправомерность признания частного нотариуса должностным лицом и соответственно субъектом должностных преступлений. Публикации этих авторов свидетельствуют об основательном изучении этого вопроса, и указанный вывод они, кроме научных статей (Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України): кримінально-правова характеристика // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 2 (54). — С. 26—35), подробно обосновали в учебном пособии «Преступления в сфере служебной деятельности: уголовно-правовая характеристика» (Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. — К.: «Юрисконсульт», 2006. — 342 с.). К положениям этой работы придется неоднократно обращаться, чтобы объяснить однозначность вывода указанных авторов.

Из вышеизложенного можно сделать вывод, что проблема решения вопроса отнесения частных нотариусов к кругу субъектов должностных преступлений связана с разным толкованием понятий, которые использованы законодателем в пункте 1 примечания к статье 364 УК Украины, в частнос­ти, «исполнение организационно-распорядительных обязанностей по специальному полномочию» и «исполнение административно-хозяйственных обязанностей по специальному полномочию». Кроме того, по-разному решается вопрос о том, возможно ли выполнение функций представителя ­власти по специальному полномочию.

Пленум Верховного Суда Украины в постановлении «О судебной практике по делам о взяточничестве» от 26 апреля 2002 года № 5 разъясняет, что лицо является должностным не только тогда, когда оно выполняет соответствующие функции или обязанности постоянно, а и тогда, когда оно их выполняет временно или по специальному полномочию при условии, что эти обязанности или полномочия возложены на него в установленном законом порядке правомочным органом или должностным лицом. Однако, как обращают внимание Андрушко П. и Стрижевская А., в постановлении не идет речь о возможности возложения на лицо исполнения организационно-распорядительных или административно-хозяйственных обязанностей (функций) непосредственно законом, а потому частные нотариусы, совершающие на основании закона (уполномоченные законом) действия, которые по своим объективным признакам (по смыслу) совпадают с действиями, совершаемыми должностными лицами, признаваться должностными не могут (Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. — К.: «Юрисконсульт», 2006. — 342 с. — С. 203).

Результаты изучения процессуальных документов уголовных дел, возбужденных в отношении частных нотариусов по статьям 364, 366, 367 УК Украины, свидетельствуют, что органы досудебного следствия, возбуждая уголовное дело, указывают на статус частного нотариуса как должностного лица. Указывается, что он исполняет свои обязанности по специальному полномочию — на основании свидетельства о праве на занятие нотариальной деятельностью. Подчеркивается, что согласно Закону Украины «О нотариате» и Инструкции о порядке совершения нотариальных действий нотариусами Украины, нотариус обязан удостоверять права, а также факты, которые имеют юридическое значение, оказывать содействие гражданам в осуществлении их прав и защите законных интересов, разъяснять права и обязанности, предупреждать о последствиях совершенных нотариальных действий для того, чтобы юридическая неосведомленность не могла быть использована им во вред, а также отказать в совершении нотариального действия в случае его несоответствия законодательству Украины.

Интересным является то, что в процессуальных документах, которые имеют правовое значение, в частности, закрытие дела или отказ в возбуждении уголовного дела в связи с отсутствием признаков субъекта преступления, приведенные выше обстоятельства, которые являются основанием для аргументации принадлежности нотариуса к кругу должностных лиц, в этих документах трактуются для того, чтобы продемонстрировать ошибочность этого же положения. Обращается внимание, что частные нотариусы не находятся в трудовых отношениях с государственными, частными и общественными предприятиями и организациями, а осуществляют независимую профессиональную деятельность и являются самозанятыми лицами.

Дополнительно указывается, что нет оснований считать частного нотариуса представителем власти, поскольку он не является работником государственного органа или его аппарата, не действует от лица такого органа и не выполняет функции государственного органа.

Соответственно, действия нотариуса не посягают на объект должностных преступлений, которым согласно решению Конституционного Суда Украины по делу по конституционному обращению гражданина Гулеватого Александра Ивановича об официальном толковании части второй статьи 164 Уголовного кодекса Украины 1960 года (дело о должностных лицах предприятий, учреждений и организаций) от 30 октября 2003 года № 18-рп/2003 признается нормальная ­деятельность государственного и общественного аппаратов, а также аппаратов управления предприятий, учреждений и организаций независимо от формы собственности, на основании которой они созданы и функционируют.

Должностные преступления (за исключением дачи взятки) связаны с деятельностью должностных лиц, нарушением ими функциональных обязанностей. Действия, которые характеризуют их объективную сторону, всегда совершаются вопреки интересам службы, т.е. являются незаконными и противоречащими целям и задачам, ради которых функционирует аппарат управления соответствующих органов, предприятий, учреждений и организаций и для выполнения которых должностые лица этих аппаратов наделяются определенными полномочиями.

Дополнительно вывод о непризнании нотариуса должностным лицом подтверждается и тем, что уголовная ответственность частного нотариуса за подделку документов, печатей, штампов и бланков, их сбыт, использование поддельных документов наступает за преступление, предусмот­ренное статьей 358 УК Украины, которое не является должностным преступлением. Когда такие действия совершает должностное лицо, то оно привлекается к ответственности за должностное преступление, предусмотренное статьей 366 УК Украины.

Обязанности частного нотариуса, регламентированные статьей 5 Закона Украины «О нотариате», никак не связаны с выполнением функций относительно осуществления руководства каким-либо определенным участком работы, у него в подчинении нет работников, руководство производственной деятельностью которых он бы осуществлял. Кроме того, на нотариуса не возложены обязанности относительно выполнения функций по управлению или распоряжению государственным, коммунальным или частным имуществом, что является обязательным основанием признания лица должностным.

Отнесение нотариуса к кругу представителей власти не отвечает требованиям пункта 1 примечания к статье 364 УК Украины. Для представителей власти характерным является принятие решений, обязательных для физических и юридических лиц. Согласно же законодательству Украины, нотариус не принимает ни одного решения, которое отвечает критериям обязательности его выполнения. Согласно части 1 статьи 1 Закона Украины «О нотариате», под нотариатом понимается система органов и должностных лиц, на которые возложена обязанность удостоверять права, а также факты, имеющие юридическое значение, и совершать другие нотариальные действия, предусмотренные этим Законом, с целью предоставления им юридической достоверности.

Следует обратить внимание на то, что логико-грамматическое толкование употребляемых словосочетаний в Законе Украины «О нотариате» (формулировок) «нотариус и (или) другое должностное лицо, которое совершает нотариальные действия» свидетельствует о том, что формально в статьях Закона Украины «О нотариате» как родовое понятие для обозначения лиц, которые совершают нотариальные действия, употребляется понятие «должностное лицо, которое совершает нотариальные действия», а нотариусы рассматриваются как один из видов таких должностных лиц, поскольку между словами «нотариус» и «должностное лицо, которое совершает нотариальные действия» употреблены слова «и (или) другое». Тем не менее, даже признание нотариуса должностным лицом в понимании статьи 2 Закона Украины «О государственной службе» еще не дает оснований признавать их должностными лицами согласно пункту 1 примечания к статье 364 УК Украины.

И к тому же должностные лица, которые выполняют нотариальные действия, при отсутствии в пределах нотариального округа нотариусов являются должностными лицами и без осуществления полномочий нотариуса.

Нотариус (как частный, так и государственный) не выполняет организационно-распорядительных или административно-хозяйственных обязанностей ни постоянно, ни временно, ни по специальному полномочию согласно приведенному пониманию содержания таких обязанностей Пленумом Верховного Суда Украины. Кроме того, частный нотариус не занимает ни постоянно, ни временно ни одной должности на предприятиях, в учреждениях, организациях, связанной с руководством деятельностью других лиц или распоряжением материальными ценностями таких предприятий, учреждений или организаций, как и не занимает постоянно или временно ни одной должности в государственных органах. Фактически правовой статус частного нотариуса такой же, как и физического лица — предпринимателя.

В отношении физического лица — предпринимателя Пленум Верховного Суда Украины высказал свою позицию в своем постановлении от 8 октября 2004 года № 15 «О некоторых вопросах применения законодательства об ответственности за уклонение от уплаты налогов, сборов, других обязательных платежей», в котором в пункте 5 указал, что «предприниматель — физическое лицо, который зарегистрирован в соответствии с законом и осуществляет хозяйственную деятельность, не может признаваться исполняющим постоянно, временно или по специальному полномочию обязанности (организационно-распорядительные или административно-хозяйствен­ные) должностного лица» (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 року № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 11. — С. 8—13).

Интересными в аспекте, подвергнутом анализу, являются материалы судебной практики, в частности, уголовного дела в отношении частного нотариуса Ровенского городского и районного нотариального округа К. Прокуратурой г. Ровно 25 июля 2005 года возбуждено уголовное дело в отношении К. по признакам преступления, предусмотренного частью 2 статьи 367 УК Украины.

12 сентября 2005 года следователь переквалифицировал совершенное К. преступление по служебной халатности (часть 2 статьи 367 УК Украины) на часть 2 статьи 364 УК (злоупотребление властью или служебным положением, которое повлекло тяжкие последствия), и 20 сентября 2005 года К. предъявлено обвинение в совершении преступлений, предусмотренных частью 2 статьи 364, частью 2 статьи 366 УК Украины.

По двум запросам К. и постановлению судьи Ровенского городского суда Ровенской области в судебном деле проведено три научно-правовых экспертизы в отношении неправомерности признания частного нотариуса специальным субъектом преступлений в сфере служебной деятельности. Выводы этих экспертиз, в частности, Совета научно-правовых экспертиз при Институте государства и права им. Корецкого В.Г. от 31 октября 2005 года и Научно-исследовательского института интеллектуальной собственности Академии правовых наук Украины от 9 ноября 2005 года и от 6 июля 2006 года однозначны: частный нотариус при занятии профессиональной деятельностью не является должностным лицом — субъектом преступлений в сфере служебной деятельности, которые предусмотрены разделом XVII Уголовного кодекса Украины, в частности, статьями 364—367 УК Украины.

С учетом заключения научно-правовой экспертизы № 224 от 6 июля 2006 года, проведенной Научно-исследовательским институтом интеллектуальной собственности Академии правовых наук Украины, государственный обвинитель по делу 25 января 2007 года изменил обвинение в связи с отсутствием состава преступлений, предусмотренных частью 2 статьи 364, частью 2 статьи 366 УК Украины, на часть 2 статьи 358 УК Украины.

В дальнейшем суд оправдал К. и закрыл производство из-за отсутствия состава преступления. Оправдательный приговор суда оставлен без изменений коллегией судей Судебной палаты по уголовным делам Апелляционного суда Ровенской области и коллегией судей Судебной палаты по уголовным делам Верховного Суда Украины.

Представляется целесообразным привести аргументы эксперта, которые положены в основу заключения. Закон Украины «О нотариате» ни одной нормой не наделяет частного нотариуса при совершении нотариального действия организационно-распорядительными и административно-хозяйственными обязанностями; не признает нотариуса представителем ни законодательной или исполнительной власти, ни судебной власти; запрещает нотариусу находиться в штате других государственных, частных и общественных предприятий и организаций, заниматься предпринимательской и посреднической деятельностью, а также выполнять другую оплачиваемую работу, кроме научной и преподавательской, и лишь в свободное от работы время.

Частному же нотариусу полномочия предоставляются непосредственно Законом, и никакие другие действия относительно нотариального производства, кроме указанных в Законе, нотариус не имеет права осуществлять. Именно поэтому в понимании Закона Украины «О налоге на доходы физических лиц» частная нотариальная деятельность определяется как независимая профессиональная деятельность.

Отношения частного нотариуса с лицами, которые обратились к нотариусу за совершением нотариального действия, по поводу оплаты нотариальных услуг существуют на основании договора в диспозитивном правовом регулировании.

Специфика правового статуса нотариуса и его профессиональные обязанности определяют роль нотариуса как субъекта, который не зависит от государственного аппарата и выполняет функции охраны и защиты прав физических и юридических лиц относительно установления, изменения и прекращения гражданских прав и обязанностей, в отношении которых закон определил нотариальную форму реализации этого права.

Независимость защиты и охраны обеспечивается в нормативном порядке положениями законодательства о том, что нотариус осуществляет исключительно профессиональные обязанности и таким образом в своей деятельности не может быть зависимым ни во властно-императивном смысле, ни в договорном от любого лица; в отличие от должностного лица в понимании пункта 1 примечания к статьи 364 УК Украины, которому такая зависимость присуща.

Ясно, что выводы указанных экспертиз являются позицией лишь некоторых ученых и доктринальным толкованием понятия «должностное лицо».

В результате следует признать, что пункт 1 примечания к статье 364 УК Украины, разъяснение Пленума Верховного Суда Украины и имеющиеся судебные прецеденты по вопросам преступлений в сфере служебной деятельности, а также содержание функций и обязанностей должностного лица, выполнение которых является основанием для признания тех или иных категорий лиц должностными, не дают достаточных оснований для однозначного признания нотариусов должностными лицами. Необходимо согласиться, что неоднозначное научное толкование этого понятия относительно нотариусов и неоднородная правоприменительная практика является достаточным аргументом для более детального толкования признаков должностного лица Пленумом Верховного Суда Украины или при дополнительной аргументации выделения отдельного состава преступления относительно злоупотреблений полномочиями нотариусами.

В завершение добавим, что в данном аспекте удачным можно признать подход, примененный законодателем Российской Федерации, Уголовный кодекс которой содержит статью 202 «Злоупотребление полномочиями частными нотариусами или аудиторами». Эта статья размещена в Главе 23 Особой части «Преступления против интересов службы в коммерческих и других организациях», должностые преступления регламентирует Глава 30. Таким образом, ни у криминалистов, ни у практических работников не возникает сомнений относительно неправомерности признания нотариусов субъектами преступлений в сфере служебной деятельности.

ЗАЙЦЕВ Алексей — кандидат юридических наук, директор Центра аналитических исследований по вопросам права и безопасности «ЮКОН»,

МАРЧЕНКО Владимир — председатель секции нотариусов, член правления Ассоциации юристов Украины, г. Харьков

Враховуючи численні звернення органів державної влади та державних реєстраторів щодо правомірності завірення державним реєстратором копії свідоцтв про державну реєстрацію повідомляємо наступне.
Відповідно до норм чинного законодавства України, що регулюють питання порядку видачі ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності, ліцензія видається за заявою суб’єкта підприємницької діяльності, до якої додається, зокрема, копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.
Згідно з підпунктом 4.10.1 пункту 4 Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 року N 1153, установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ній (це правило не поширюється на архівні установи, державні нотаріальні контори і приватних нотаріусів).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон про реєстрацію) державний реєстратор, зокрема, здійснює оформлення, видачу та заміну свідоцтв про державну реєстрацію.
Отже, завірення державним реєстратором копії свідоцтв про державну реєстрацію не протирічить чинному законодавству.
Разом із цим слід зазначити, що статтею 6 Закону про реєстрацію не встановлено повноважень державного реєстратора щодо видачі копій свідоцтв про державну реєстрацію.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, державний реєстратор у своїй діяльності зобов’язаний керуватись Конституцією України, Законом про реєстрацію та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Враховуючи зазначене вище, вважаємо, що копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, що повинні подаватися разом із заявою на отримання ліцензій, мають засвідчуватися нотаріусами згідно із нормами Закону України «Про нотаріат».
Надані цим листом роз’яснення просимо терміново довести до відома державних реєстраторів для врахування та використання в роботі.

Голова К. Ващенко

ЗАТВЕРДЖЕНО
наказом Державного комітету України із земельних ресурсів
від 17 червня 2008 р. N 123
Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
10 липня 2008 р. за N 626/15317

1. Управління (відділ) Держкомзему в місті (міст обласного та районного значення) (далі — управління /відділ/) є територіальним органом Держкомзему і підзвітне та підконтрольне відповідно Республіканському комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, головному управлінню Держкомзему в області та Держкомзему.
2. Управління (відділ) у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Держкомзему, Республіканського комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, головного управління із земельних ресурсів в області, а також цим Положенням.
3. Основними завданнями управління (відділу) є:
підготовка та внесення Республіканському комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, головному управлінню Держкомзему у області пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою, установлення меж міста, району в місті, забезпечення її реалізації та проведення земельної реформи;
координація роботи з проведення земельної реформи;
організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру та координація робіт з підготовки земельно-кадастрової документації;
здійснення землеустрою і проведення моніторингу земель;
участь у виконанні державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, установлення меж міста, району в місті, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, проведення моніторингу земель, відтворення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру і територіального планування.
4. Управління (відділ) відповідно до покладених на нього завдань:
1) подає у встановленому порядку пропозиції щодо розпорядження землями державної і комунальної власності, установлення меж міста, району в місті, регулювання земельних відносин;
2) надає пропозиції до галузевих і регіональних програм з питань розвитку земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони;
3) бере участь у здійсненні відповідно до чинного законодавства України державного регулювання у сфері оцінки земель, організовує та забезпечує виконання відповідних робіт, видає витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, готує пропозиції щодо вдосконалення методики та порядку виконання робіт з грошової оцінки земель;
4) готує та здійснює організаційні, економічні, екологічні та інші заходи, спрямовані на раціональне використання земель, їх захист від шкідливого антропогенного впливу, а також на відтворення і підвищення родючості, продуктивності та корисних властивостей ґрунтів, дотримання режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення інших територій і об’єктів екомережі, бере участь в організації заходів щодо відтворення корисних властивостей земельних ділянок;
5) бере участь у підготовці і здійсненні організаційних, економічних та інших заходів у сфері встановлення меж міста, району в місті;
6) бере участь у підготовці та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, іпотеки земельних ділянок та вдосконалення системи оподаткування земель;
7) організовує видачу і збереження бланків державних актів на право власності на земельну ділянку та державних актів на право постійного користування земельною ділянкою;
8) бере участь у підготовці пропозиції щодо формування інвестиційної політики у сфері використання та охорони земель, виходячи з пріоритетів структурного реформування економіки;
9) уносить головному управлінню пропозиції щодо розробки нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил з питань землеустрою, використання та охорони земель;
10) уносить пропозиції щодо розробки нормативно-технічних документів з питань розробки землевпорядної документації, ціноутворення в галузі проектування, будівництва та експлуатації протиерозійних об’єктів і споруд та в межах своєї компетенції бере участь у їх затвердженні;
11) організовує та здійснює в установленому порядку надання платних послуг згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України;
12) організовує в установленому порядку виконання землевпорядних робіт і проведення державної інвентаризації земель;
13) забезпечує в межах своєї компетенції регулювання земельних відносин, створення та ведення державного земельного кадастру та реєстрацію в його складі земельних ділянок і прав на них;
14) виступає в установленому порядку замовником науково-дослідних, проектно-розвідувальних і будівельних протиерозійних робіт, що проводяться у межах заходів з охорони земель, реформування земельних відносин, землеустрою, ведення державного земельного кадастру, проведення моніторингу земель;
15) здійснює відповідно до закону державне регулювання у сфері планування територій та розмежування земель державної і комунальної власності;
16) бере участь у створенні інформаційної бази з питань реформування земельних відносин, землеустрою, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, оціночної діяльності і земельних торгів;
17) використовує в установленому чинним законодавством України порядку бюджетні кошти для виконання програм освоєння нових технологій, провадження іншої науково-технічної діяльності у сфері раціонального використання та охорони земель;
18) уносить Республіканському комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, головному управлінню у області пропозиції щодо вдосконалення порядку ведення обліку та підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі;
19) бере участь у міжнародному співробітництві з питань земельних відносин, виконанні зобов’язань міжнародних документів та угод у межах своєї компетенції;
20) здійснює координацію місцевих органів виконавчої влади з питань землеустрою;
21) сприяє проведенню земельних торгів, забезпечує визначення стартової ціни земельної ділянки, що перебуває у державній та комунальній власності;
22) здійснює в межах своєї компетенції контроль за додержанням установленого чинним законодавством України порядку, визначення розміру та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;
23) уносить до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;
24) координує діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держкомзему та відповідних територіальних органів Центру ДЗК;
25) контролює в межах своєї компетенції додержання фінансово-економічних нормативів виконання землевпорядних робіт, землеоціночних робіт, надання послуг у сфері збирання і використання земельної кадастрової інформації;
26) забезпечує в межах своєї компетенції виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством;
27) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики щодо кадрової роботи та державної служби;
28) здійснює внутрішній контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує функціонування системи обліку;
29) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики у сфері охорони державної таємниці, здійснює контроль за збереженням інформації, що становить державну таємницю в єдиній системі органів земельних ресурсів, на підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери управління Держкомзему та здійснюють науково-дослідну роботу;
30) організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать до його компетенції, забезпечує в межах своєї компетенції виявлення та усунення причин виникнення скарг громадян;
31) здійснює в установленому законодавством порядку методичне забезпечення місцевих органів виконавчої влади з питань регулювання земельних відносин;
32) порушує у встановленому законодавством порядку клопотання про зупинення дії або скасування актів місцевих держадміністрацій та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до його компетенції, а також про притягнення осіб, винних у порушенні земельного законодавства, до передбаченої законом відповідальності;
33) здійснює відповідно до закону інші функції для виконання покладених на нього завдань.
5. Управління (відділ) має право:
одержувати в установленому законодавством порядку від місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також від підприємств, установ та організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;
залучати спеціалістів територіальних підрозділів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
організовувати і проводити конференції, семінари, наради з питань, що належать до його компетенції;
утворювати за погодженням з іншими територіальними підрозділами центральних і місцевих органів виконавчої влади комісії, експертні та консультативні ради і робочі групи.
6. Управління (відділ) в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з територіальними підрозділами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
7. Управління (відділ) очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Держкомзему за поданням голови Республіканського комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, начальника головного управління Держкомзему в області.
Начальник управління (відділу) має заступників, які за його поданням призначаються на посаду і звільняються з посади Головою Республіканського комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, начальником головного управління Держкомзему в області.
8. Начальник управління (відділу):
здійснює керівництво діяльністю управління (відділу) і несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань;
розподіляє обов’язки між своїми заступниками за погодженням з Головою Республіканського комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим і начальником головного управління;
затверджує положення про структурні підрозділи і функціональні обов’язки працівників управління (відділу);
призначає на посаду і звільняє з посади в установленому порядку працівників управління (відділу), а за погодженням з Головою Республіканського комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим і начальником головного управління — керівників його самостійних підрозділів;
організовує планово-фінансову роботу управління (відділу), здійснює внутрішній контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує формування та вдосконалення системи обліку;
розпоряджається коштами в межах затвердженого кошторису управління (відділу);
здійснює інші повноваження, передбачені чинним законодавством України та цим Положенням.
9. Управління (відділ) утримується за рахунок державного бюджету.
10. Структуру і чисельність працівників управління (відділу) в межах граничної чисельності працівників Держкомзему, їх штатний розпис і кошторис затверджує Голова Республіканського комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, начальник головного управління Держкомзему в області.
11. Управління (відділ) є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Начальник Юридичного управління С. А. Ярмак

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув Ваше звернення від 05.02.2008 N 5/02 про надання роз’яснення щодо порядку проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи та повідомляє наступне.
Відповідно до статті 82 Господарського кодексу України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, який повинен містити, зокрема, відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Згідно зі статтею 147 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Цією ж статтею визначена можливість відчуження частки (її частини) учасника третій особі.
Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» (далі — Закон про товариства) вищим органом товариства є загальні збори учасників. Перелік питань, які відносяться до компетенції загальних зборів учасників, визначено статтею 59 Закону про товариства, що має відсильну норму на статтю 41 цього Закону, зокрема, внесення змін до статуту товариства.
Як вбачається з Вашого листа, зміни, що були внесені до установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю, передбачали перехід часток від двох попередніх учасників (юридичних осіб) до нового учасника, а внаслідок чого частки попередніх учасників зменшувалися, а новий учасник набув частку у статутному капіталі за рахунок зменшення часток попередніх учасників.
Зміни до установчих документів юридичної особи, згідно вимог статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон про реєстрацію) підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення змін до записів Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (далі — ЄДР).
Відповідно до частини другої статті 17 Закону про реєстрацію в ЄДР містяться відомості про юридичну особу, зокрема, дані про розмір статутного фонду (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників).
Відповідно до частини першої статті 29 Закону про реєстрацію для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридична особа повинна подати, зокрема, примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення про внесення змін до установчих документів.
Частиною третьою зазначеної статті визначено додаткові документи, які подаються державному реєстратору, у разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, зокрема, нотаріально посвідчена копія документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства.
Беручи до уваги вищезазначені норми Закону, при здійсненні реєстрації змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників ТОВ, у наслідок яких відбувається перехід частки або прав учасника від одного учасника до іншого (у повному обсязі або частково), є необхідним додержання вимог частини третьої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», щодо надання державному реєстратору передбачених зазначеною нормою закону документів, які засвідчують перехід частки або прав учасника.
У разі неподання таких документів державний реєстратор, відповідно до частини одинадцятої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» має право залишити без розгляду документи, які подані без державної реєстрації змін до установчих документів в зв’язку з поданням документів для державної реєстрації не у повному обсязі.
Враховуючи вищезазначене, державний реєстратор при наданні йому документів для здійснення державної реєстрації змін до установчих документів з порушенням вимог, передбачених частиною одинадцятою статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», повинен був залишити документи без розгляду.
Нагадуємо також, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, державний реєстратор у своїй діяльності зобов’язаний керуватись Конституцією України, Законом про реєстрацію та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом (ст. 53 Закону про реєстрацію, ст. 2125 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Голова К. Ващенко

Держземінспекція розглянула лист прокуратури м. Чернігова від 09.07.2008 N 826 щодо проведення перевірки законності розташування надувних батутів. За результатами розгляду повідомляємо таке.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Згідно з пунктом 8 наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 04.09.2006 N 296 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо встановлення порядку розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності» для отримання дозволу на розміщення стаціонарної або пересувної малої архітектурної форми суб’єкт підприємницької діяльності подає до районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної в місті ради письмову заяву встановленої форми, у якій зазначаються бажане місце та термін розміщення, функціональне призначення і характеристика об’єкта.
До заяви додається нотаріально посвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, копія свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, документ, що посвідчує право на земельну ділянку та інші необхідні документи.
Отже, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, повинні мати правовстановлюючі документи на земельну ділянку (державний акт на право власності чи договір оренди земельної ділянки).
У разі виявлення випадків використання земельних ділянок, на яких розміщені малі архітектурні форми, без правовстановлюючих документів, державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель керується Порядком планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженим наказом Держкомзему України від 12.12.2003 N 312 та зареєстрованим в Мін’юсті 25.12.2003 за N 1223/8544.
Крім того, повідомляємо, що укладення між органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади та суб’єктом господарювання договорів оренди так званого твердого покриття (наприклад, асфальт, тротуарна плитка тощо) для розміщення малої архітектурної форми не звільняє зазначених суб’єктів від обов’язку укласти договір оренди земельної ділянки.

Заступник
начальника інспекції
С. Г. Шумейко

Государственный комитет Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства рассмотрел Ваше письмо <...> и сообщает следующее.
В соответствии с частями 1, 2, 5 статьи 4 Закона Украины «О собственности» собственник по своему усмотрению владеет, пользуется и распоряжается принадлежащим ему имуществом.
Собственник имеет право совершать в отношении своего имущества любые действия, не противоречащие закону. Он может использовать имущество для осуществления хозяйственной и другой не запрещенной законом деятельности.
На сегодняшний день действующим остается еще Жилищный кодекс УССР, согласно статье 6 которого жилые дома и жилые помещения предназначаются для постоянного проживания граждан, а также для использования в установленном порядке в качестве служебных жилых помещений и общежитий. Предоставление помещений в жилых домах для нужд промышленного характера запрещается.
Статья 10 данного Кодекса устанавливает, что граждане обязаны бережно относиться к дому, в котором они проживают, использовать жилое помещение в соответствии с его назначением, соблюдать правила пользования жилыми помещениями, экономно расходовать воду, газ, электрическую и тепловую энергию.
Жилые дома и жилые помещения не могут использоваться гражданами в ущерб интересам общества.
В соответствии с пунктом 3 Правил пользования помещениями жилых домов, утвержденных постановлением Кабинета Министров Украины от 8 октября 1992 года N 572 (в редакции постановления Кабинета Министров Украины от 24 января 2006 года N 45), использовать жилые помещения для проведения хозяйственной деятельности промышленного характера запрещено.
Таким образом, по мнению Госкомпредпринимательства Украины, граждане, которые используют жилое помещение в соответствии с его назначением (проживают в нем), соблюдают правила пользования жилыми помещениями (не используют жилые помещения для осуществления хозяйственной деятельности промышленного характера), не наносят ущерб окружающей среде, не нарушают права и охраняемые законом интересы граждан, юридических лиц и государства, — могут использовать жилое помещение для осуществления предпринимательской и другой деятельности.

Заместитель Председателя Г. Билоус

Шановні користувачі!
Представляєм Вашій увазі технічно оновлений Форум, в якому ми намагалися претворити в життя усі Ваші побажання щодо зручності спілкування.
1) По-перше слід сказати, що ми залишили основні принципи функціонування звичного для Вас Форуму, зокрема Малий Форум, основну ресурсну структуру, але у новому форматі все це буде працювати у декілька разів швидче за рахунок більш адаптованого „движка” Форуму з урахуванням значно збільшеного навантаження.
2) Порядок перегляду тем зараз також можна обирати індівідуально із двох запропонованих варіантів – „за датою створення”, як звикли багато з Вас, або „за останнім повідомленням”, як пропонували деяки з постійних Форумчан.
3) Відтепер кожен зможе передивлятися створені особисто ним теми, не відшукуючи довго потрібну сторінку, а лише натиснувши кнопку „Мої теми”.
4) Також Ви матиме змогу формувати на свій розсуд „кошик” тем, які становлять для Вас найбільший інтерес за допомогою функції „Обране”.
5) При створенні теми або нового повідомлення — крім редактора своїх повідомлень, додаємо можливість видаляти прикріплені файлі, робити посилання на зовнішній ресурс, цитування, деякі Word-овські функції для поліпшення зовнішнього вигляду повідомлень та зручності ознайомлення з текстом.

Звертаємо увагу на принципові новації нашего Форуму :

6) „Досуг! П’ятниця!” – окремий розділ, створений для висвітлення важливих подій в особистому житті, поздоровлень, привітань, Вашего відпочинку та підняття настрою;
7) „Самоврядування” – відокремлена платформа для спілкування на „гарячі” теми, які не мають безпосереднього відношення до нотаріального процесу, але при цьому мають важливе суспільне значення. Усі подібні обговорення в рамках Форуму будуть автоматично переміщатися до розділу „Самоврядування” або Адміністратором.
Останні дві новації запроваджені з метою створення більш комфортного використання ресурсів нашого сайту та з метою максимального відокремлення обговорення безпосередніх питань з нотаріального процесу від інших не менш важливих складових нашого різноманітного життя.
Також з урахуванням цих змін (при участі Адміна) ми сподіваємося привести обидва форуми до більшої відповідності їх меті створення – напрацювання Єдиної нотаріальної практики! Мова йде про систематизацію обговорюємих тем на обох Форумах.

Бажаємо приємного спілкування!

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

М. Остапенка,

суддів:

Є. Борденюк, В. Харченка,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Приватного підприємства «Кемпінг-Уют»

на постанову

від 17.07.2007 року

Севастопольського апеляційного господарського суду

№ 2-5/5928-2007

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Південна Рив’єра Плюс»

до

ТОВ «Фонтан»

треті особи

1) Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації

2) Приватне підприємства «Кемпінг-Уют»

про

визнання дійсним договору та визнання права власності

В судове засідання з’явились представники сторін:

позивача

Щеглов Є.Є. (дов. від 26.09.2007)

Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Південна Рив’єра Плюс» звернулося до суду з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ним та ТОВ «Фонтан» 07.07.2006 та визнання права власності на майно, яке є предметом договору купівлі-продажу: незавершений будівництвом спальний корпус на 55 місць (літера «А-4″), склад –навіс з профнастілу з кран-балкою і стелажами, каналізаційну насосну, резервуари чистої води жб під №№ 62,63 (2 шт.), трансформаторну підстанцію під № 75, будинок-побутівку під № 750, будинок –вагон під № 56, водопровідні і каналізаційні лінії, які розташовані за адресою: 98540, Автономна Республіка Крим, м. Алушта, п. Бондаренково, вул. Кеппена,9.

Ухилення ТОВ «Фонтан» (продавець) від нотаріального посвідчення договору, що є вимогою п.1.3 договору, стало підставою для звернення до суду з позовом (ст.220 ЦК України).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.05.2007 (суддя М.Гаврилюк), яке залишене постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2007 (колегія суддів: Т.Видашенко, І.Антонова, Л.Заплава) позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що право власності на відчужене майно виникло у ТОВ «Фонтан» (продавець) на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.11.2005 у справі № 2-6/1035.1-2005, яке набуло чинності 14.12.2005 на підставі ухвали Севастопольського апеляційного господарського суду. Грошові кошти за майно сплачені позивачем відповідно до вимог договору. Передача майна відбулася за актом приймання-передачі. Ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору є підставою для визнання його дійсним.

Відповідно до положень ст.334 ЦК України право власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає з моменту такого посвідчення або з моменту вступу в силу рішення про визнання договору, не засвідченого нотаріально, дійсним.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.07.2007 відмовлено у прийнятті апеляційної скарги приватного підприємства «Кемпінг-Уют», яке залучене до участі у справі на стадії апеляційного провадження в якості третьої особи без самостійних вимог. Відмова суду базується на положеннях ст.91 ГПК України, якими визначено, що право подати апеляційну скаргу мають сторони у справі та прокурор. ПП «Кемпінг-Уют» не був залучений до участі у справі місцевим господарським судом.

Приватне підприємство «Кемпінг-Уют» оскаржує у касаційному порядку судові рішення попередніх інстанцій, заперечуючи належне продавцю право власності на відчужене майно та посилається на угоду сторін, викладену у договорі про передачу спорів, що виникають із договору на вирішення третейського суду, що є підставою для припинення провадження у справі на підставі п.5 ст.80 ГПК України.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову у справі необхідно залишити без зміни, виходячи з такого.

Приватне підприємство «Кемпінг-Уют», оскаржуючи судові рішення попередніх інстанцій, посилається на належне йому право власності на частину майна, яке є предметом договору купівлі-продажу від 07.07.2006, що підтверджується рішенням третейського суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначена підвідомчість справ третейським судам. Справи, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство не підвідомчі третейським судам.

Аналіз цієї норми закону дає підстави для висновку, що справи за делегованими повноваженнями зазначеного кола осіб також не підвідомчі третейським судам.

Згідно з положеннями ст.55 Закону України «Про третейські суди» виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

Тобто третейські суди не вправі приймати рішення про дійсність договору на підставі ч.2 ст.220 ЦК України та визнання права власності на нерухоме майно, що є предметом такого договору.

А тому посилання ПП «Кемпінг-Уют» на порушення його права не підтверджується законодавчими положеннями.

Відсутні також підстави для припинення провадження у справі відповідно до п.5 ст.80 ГПК України.

Керуючись ст.ст.1115,1117,1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Кемпінг-Уют» залишити без задоволення.

Постанову від 17.07.2007 Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 2-5/5928-2007 залишити без зміни.

Головуючий, суддя М.Остапенко

Судді Є.Борденюк

В.Харченко

З метою контролю за виконанням вимог наказу Міністерства юстиції України від 30 травня 2008 року № 914/5 «Про поліпшення роботи з надання нотаріальних послуг населенню»,

наказую:

1. Створити в Департаменті нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань інспекційну групу для перевірки організації роботи державних нотаріальних контор (склад групи додається).

2. Інспекційній групі протягом серпня поточного року здійснити перевірку стану організації роботи окремих державних нотаріальних контор відповідно до вимог наказу Міністерства юстиції України від 30 травня 2008 року № 914/5 «Про поліпшення роботи з надання нотаріальних послуг населенню».

Підстава: доповідна записка в.о.директора Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань Баранової Т.І.
Міністр Микола Оніщук

Долгова
Зоя Михайлівна - головний спеціаліст відділу організаційного забезпечення та контролю за діяльністю органів нотаріату Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань, керівник групи;

Бондарчук
Наталія Олександрівна - головний спеціаліст відділу організаційного забезпечення та контролю за діяльністю органів нотаріату Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань;

Євтушенко
Ірина Борисівна - головний спеціаліст відділу організаційного забезпечення та контролю за діяльністю органів нотаріату Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань.

У Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності (далі — Комітет) розглянуто листа до Голови Комітету Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва щодо деяких питань врегулювання діяльності у сфері цінних паперів, а саме обігу акцій на пред’явника та іменних акцій.
Слід одразу зауважити, що затримка у наданні відповіді була викликана тим, що запит із початку було надіслано до непрофільного Комітету Верховної Ради України, який переадресував його до Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, і лише після цього згаданий лист потрапив до Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, серед інших сфер відання якого підпунктом 27 пункту 1 додатка до Постанови Верховної Ради України від 4 грудня 2007 року N 4-VI «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання» передбачені правовий режим цінних паперів, законодавче регулювання ринку цінних паперів, ринку фінансових послуг та фондового ринку.
Крім того, значний обсяг змісту питань, що були підняті у листі, врегульовується не законами України, а підзаконними нормативно-правовими актами. Необхідно зазначити, що стосовно офіційних листів, роз’яснень тощо комітетів Верховної Ради України норма частини третьої статті 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» обмежує право комітетів на надання таких роз’яснень їх компетенцією та відношенням тільки до чинних законів України: «Комітети з питань, віднесених до предметів їх відання, мають право надавати роз’яснення щодо застосування положень законів України».
Саме тому Комітет був змушений звернутися до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР) щодо надання нею роз’яснень з приводу врегулювання згаданих вище питань актами комісії. Отримавши відповідь ДКЦПФР (копія додається), направляємо Вам, зокрема, і своє бачення зазначеної проблематики.
Просимо під час розгляду даного роз’яснення брати до уваги також інше положення частини третьої статті 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», відповідно до якого «такі роз’яснення не мають статусу офіційного тлумачення».
Класичними видами акцій за способом визначення особи власника є іменні акції та акції на пред’явника: власником першої вважається зазначена в ній особа, а другої — пред’явник (фактичний володілець) акції. Саме такий правовий режим класифікації передбачався Законом України від 18 червня 1991 року N 1201-XII «Про цінні папери і фондову біржу», який втратив чинність із набранням чинності Законом України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» (далі — Закон N 3480).
Отже, з моменту набрання чинності Законом N 3480 відповідно до частини четвертої статті 6 Закону акціонерне товариство має право розміщувати тільки іменні акції.
Законодавча заборона випуску акцій на пред’явника була обумовлена численними зловживаннями на ринку цінних паперів з використанням таких акцій шляхом концентрації контрольних пакетів акцій в руках пов’язаних осіб конкурентів акціонерних товариств та подальшим зловживанням домінуючим становищем на ринку певних товарів (робіт, послуг). Цій забороні передувало запровадження повідомлення ДКЦПФР про факти володіння значними пакетами (понад 10 відсотків) акцій відповідно до рішення ДКЦПФР від 7 червня 2000 року N 72 «Щодо захисту прав інвесторів на ринку цінних паперів». Такій захід створив певну прозорість обігу акцій на пред’явника і можливість державним органам здійснювати контроль за придбанням значних за розмірами пакетів акцій, але кінцеве вирішення наведених проблемних явищ було законодавчо закріплене Законом N 3480.
Однак, на нашу думку, акції на пред’явника мають і багато переваг: вони більш вигідні з економічної точки зору в зв’язку з легкістю їх обігу (передаються шляхом простого вручення); анонімність власників таких акцій сприяє їх легкому розміщенню серед заінтересованих осіб. Саме тому проблема існування акцій на пред’явника буде опрацьована Комітетом серед інших проблемних питань функціонування системи цінних паперів в Україні як у своїй законопроектній роботі, так і, зокрема, під час запланованих за ініціативою Комітету Парламентських слухань на тему: «Про стан розвитку фондового ринку України».
Стосовно тих акцій на пред’явника, які у теперішній час перебувають в обігу, то всі вони були випущені на підставі рішень про випуск, прийнятих до набрання чинності Законом N 3480 відповідно до Закону України від 18 червня 1991 року N 1201-XII «Про цінні папери і фондову біржу».
Водночас пунктом 6 Розділу VII «Прикінцеві положення» Закону N 3480 прямо встановлено, що «дія цього Закону не поширюється на емісії цінних паперів, рішення про які були прийняті до набрання чинності цим Законом».
Слід нагадати, що статтею 4 чинного на момент випуску акцій на пред’явника Закону України від 18 червня 1991 року N 1201-XII «Про цінні папери і фондову біржу» було встановлено, що «акція — цінний папір без установленого строку обігу».
Принцип незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів закріплений у частині першій статті 58 Конституції України. Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) уточнено, що «дію нормативно-правого акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності» і «до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».
Водночас необхідно зазначити, що пунктом 4 згаданого вище розділу VII Закону N 3480 встановлена норма щодо того, що учасники фондового ринку, до яких, згідно із частиною другою статті 2 даного Закону, відносяться, зокрема, й емітенти, «протягом трьох років після набрання чинності цим Законом повинні привести свою діяльність у відповідність із цим Законом».
Що стосується порядку перетворення (обміну) акцій на пред’явника в іменні акції, то чинним законодавством процедури такого прямого перетворення не передбачено взагалі. Єдиним можливим шляхом у цьому випадку може бути лише процедура скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій у випадках та порядку, встановлених відповідними нормативно-правовими актами, у тому числі й затвердженими рішеннями ДКЦПФР, посилання на які містяться і у зазначеному вище листі ДКЦПФР.
Процедури скасування реєстрації випусків акцій безпосередньо стосуються і процедур реорганізації (перетворення) акціонерного товариства у товариство з обмеженою відповідальністю, оскільки така реорганізація (перетворення) можлива лише після припинення акціонерного товариства як юридичної особи та, відповідно, скасування реєстрації випуску акцій такого товариства.
Порядок проведення реорганізації (перетворення) акціонерного товариства в товариство з обмеженою відповідальністю регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), Господарського кодексу України (далі — ГКУ), Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII «Про господарські товариства в Україні» (далі — Закон N 1576), Законом України від 15 травня 2003 року N 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон N 755), а також підзаконними нормативно-правовими актами.
Як зазначалось вище, обов’язковою умовою перетворення акціонерного товариства у товариство з обмежено відповідальністю має бути припинення такого товариства як юридичної особи, що встановлено частиною першою статті 104 ЦКУ: «юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації».
Слід зауважити, що ЦКУ термін «реорганізація» в контексті припинення юридичної особи не використовує, проте даний термін поряд з терміном «перетворення» міститься у частині першій статті 33 Закону N 755: «юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам — правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації)», а також у частині першій статті 59 ГКУ: «припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників».
Також потрібно навести положення частини першої статті 56 ГКУ, відповідно до якого суб’єкт господарювання може бути утворений, зокрема, і «шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства», у тому числі за рішенням організацій та громадян.
Суть процедури перетворення розкрита у статті 108 ЦКУ, де частиною першою встановлено, що «перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми», а порядок її здійснення зафіксовано у статті 107 ЦКУ, зокрема, у контексті такої важливої складової, як задоволення вимог кредиторів юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 106 ЦКУ «перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами».
Як передбачено статтею 41 Закону N 1576, вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства, у яких мають право брати участь усі акціонери — власники акцій на день проведення загальних зборів (або їх представники, уповноважені належним чином), незалежно від кількості та виду акцій.
Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, у день їх проведення реєструються виконавчим органом АТ або реєстратором (на підставі укладеного з ним договору) згідно з реєстром акціонерів із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстр підписується головою та секретарем зборів.
Статтею 43 Закону N 1576 передбачений порядок повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів. Так, держателі іменних акцій повідомляються персонально у спосіб, передбачений статутом. Решта акціонерів сповіщається шляхом друкування загального повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів.
Повідомлення не менше ніж за 45 днів до скликання загальних зборів розміщується у місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи ДКЦПФР України із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного.
Загальні збори акціонерів проводяться на території України, як правило, за місцезнаходженням акціонерного товариства, за винятком випадків, коли на день проведення загальних зборів 100 відсотками акцій товариства володіють іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації.
Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають більш як 60 відсотків голосів. Рішення загальних зборів акціонерів з питання припинення діяльності акціонерного товариства шляхом його перетворення приймається більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.
Основна мета загальних зборів учасників товариства в даному випадку полягає в ухваленні рішення щодо припинення діяльності товариства шляхом його реорганізації з умовою обміну частки в статутному фонді відкритого акціонерного товариства на частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю. Крім цього, на таких зборах приймаються рішення про створення нового товариства, затвердження установчих документів, порядку проведення перереєстрації товариства, обрання членів виконавчих органів новостворюваного товариства, про що складається відповідний протокол.
Протокол загальних зборів акціонерів підписується головою і секретарем зборів і не пізніше ніж через три робочих дні після закінчення зборів передається виконавчому органу акціонерного товариства.
Оскільки при реорганізації відбувається обмін часток у статутному фонді на частки в статутному фонді юридичної особи іншої організаційно-правової форми, у даному процесі необхідно враховувати, що розмір статутного фонду підприємства, що підлягає перетворенню (реорганізації), повинен обов’язково відповідати розміру статутного фонду новостворюваного товариства з обмеженою відповідальністю. Те ж стосується розміру частки у відсотках кожного учасника.
Норми статті 105 ЦКУ зобов’язують учасників юридичної особи, що ухвалили рішення про припинення юридичної особи, негайно в письмовому виді сповістити про це орган, що здійснює Державну реєстрацію, який вносить у Єдиний державний реєстр відомості про те, що дана юридична особа знаходиться в процесі припинення. Такими учасниками юридичної особи за узгодженням з органом, що здійснює державну реєстрацію, призначається комісія з припинення юридичної особи, до якої переходять повноваження з управління його справами, а також установлюються порядок і терміни такого припинення відповідно до ГКУ.
Порядок державної реєстрації припинення юридичної особи встановлений нормами глави IV Закону N 755.
Згідно зі статтею 33 даного Закону юридична особа є такою, що припинилися з дати внесення в Єдиний державний реєстр запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. При цьому норми статті 34 Закону N 755 встановлюють обов’язковий перелік документів, які необхідно подати для внесення до реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної чи особи уповноваженого ними органа щодо припинення юридичної особи. Це нотаріально засвідчена копія рішення засновників (учасників) чи уповноваженого ними органа щодо припинення юридичної особи і документ, що підтверджує внесення плати за публікацію зведень про прийняття ними рішення щодо припинення юридичної особи в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.
Також потрібно приймати до уваги положення статті 37 Закону N 755 щодо порядку представлення відповідних документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи. Державна реєстрація юридичної особи, що створена в результаті перетворення, здійснюється в порядку, установленому для проведення державної реєстрації юридичної особи у відповідності зі статтями 24 — 27 Закону N 755. Перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоствореної юридичної особи і державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється в результаті перетворення.
Обмін акцій у статутному фонді акціонерного товариства на частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю варто підтвердити відповідним угодою між виконавчим органом і акціонерами, які після реорганізації стають засновниками товариства з обмеженою відповідальністю, щодо того, що такі акціонери згодні передати у власність акціонерного товариства належні їм акції, а акціонерне товариства зобов’язується надати їм у власність відповідні частки новоствореного товариства з обмеженою відповідальністю. З моменту державної реєстрації такого товариства вони стають його повноправними учасниками, що після повного внесення внеску кожним учасником згідно зі статтею 52 Закону N 1576 буде підтверджено видачею їм посвідчення.
Факт державної реєстрації новоствореного товариства спричинить за собою обов’язок здійснення низки пов’язаних з цим заходів щодо постановки на облік у контролюючих органах і відповідних фондах, одержання нових печаток і штампів, відкриття нових поточних рахунків у банках тощо.
Крім наведеного вище, необхідно та важливо зауважити, що стаття 41 Закону N 3480 до так званої особливої інформації про емітента відносить інформацію «про будь-які дії, що можуть вплинути на фінансово-господарський стан емітента та призвести до значної зміни вартості його цінних паперів», тобто, зокрема, і відомості про «рішення вищого органу емітента або суду про припинення або банкрутство емітента».
Така відкрита інформація відповідно до частини третьої зазначеної вище статті 41 Закону N 3480 «є відкритою і оприлюднюється шляхом опублікування її в одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України або Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів».

Голова Комітету М. Азаров

- заграничный паспорт (если паспортов несколько, то приложить копии, а также копии предыдущих паспортов, если были)
- копия всех заполненных страниц внутреннего паспорта
- 2 цветные фотографии 3.5х4.5 (размер лица не менее 3-3,5 см, занимает 70-80% от объема фото, на белом фоне), фото сделано не раньше чем 6 мес. назад.
- копия свидетельства о браке/разводе/смерти супруга
- оригинал справки с места работы на бланке предприятия с указанием должности, зарплаты и фразой о сохранении должности на период поездки, а также гарантией возвращения в Украину
- копия свидетельства о регистрации предприятии
- справка о личных доходах (при наличии банковского счета – справка об остатке на счету и о движении денежных средств на счете за последний год)+ копия свидетельства о владении имуществом: недвижимость(квартира,дача),земельный участок, копия техпаспорта машины, акций и т.д- оформленные на вас или супруга-(гу)) — обязательно!!!
Если у вас ранее не было шенгенских виз и нет документов подтверждающих наличие значительных материальных средств — вам нужно будет явиться на личное собеседование в посольство(запись на собеседование минимум за 2 недели).

На фирменном бланке предприятия (с указанием адреса и телефонов).

Исход. № _____ «_____» 2007 г.__

Консульский отдел Посольства Франции

Дана ФИО в том, что он (она) работает (название предприятия) в должности (наименование должности) с (дата вступления в должность) согласно приказа №_____ от __________________). Его (ее) среднемесячная заработная плата составляет ________.грн. На период поездки рабочее место сохраняется.
Предприятие берет на себя все расходы, связанные с пребыванием ФИО во Франции (в случае служебного въезда) или. Предприятие гарантирует возвращение ФИО в Украину.
Печать предприятия, подпись руководителя.

Просьба заявки направлять по факсу (0654) 537-75-91
(или pcf@list.ru)

Имя Латинскими
буквами
Отчество
Фамилия Латинскими
буквами
Предыдущая фамилия
№загран паспорта, срок действия, кем выдан
Родители (Ф.И.О)
Обязательно оба родителя ______________________________
Прописка (указать полный адрес и индекс)
Идентификационный код №
Место работы

Должность
Служебный адрес (указать полный адрес и индекс)
Ваши телефоны
код города
служ. моб.
Факс:
Ф.И.О супруги(га),дата рождения, место, девичья фамилия

Название выставки, сроки посещения,
уровень отеля, категория номера

_____________________
(подпись)

Відповідно до звернення <...>у Міністерстві юстиції розглянуто <...> лист <...> щодо надання роз’яснення стосовно строку давності оскарження рішення податкового органу про нарахування податкового зобов’язання та у межах компетенції повідомляється.
Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон) є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, утому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Питання апеляційного узгодження податкового зобов’язання врегульовано пунктом 5.2 статті 5 Закону;
При цьому апеляційне узгодження — це узгодження податкового зобов’язання у порядку і строки, які визначені цим Законом за процедурами адміністративного або судового оскарження (пункт 1.20 статті 1 Закону).
Підпунктами 5.2.1 — 5.2.4 пункту 5.2 вказаної статті Закону визначено процедуру, в тому числі строки адміністративного оскарження рішень контролюючого органу щодо податкового зобов’язання.
При цьому згідно з абзацом першим підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню.
Статтею 15 Закону врегульовано порядок застосування строків давності.
Так, підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 цієї статті передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, —за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з підпунктом 15.1.2 вищезазначеного пункту податкове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли:
а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов’язання, не було подано;
б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою — платником податків щодо умисного ухилення
від сплати зазначеного податкового зобов’язання.
Відповідно до підпункту 15.2.1 пункту 15.2та підпункту 15.3.1 пункту 15.3 зазначеної статті Закону, у разі коли податкове зобов’язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов’язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов’язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.
Заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
З огляду на викладене стаття 15 Закону визначає строки давності, які пов’язані із:
— самостійним визначенням податковим органом податкових зобов’язань платника у випадках, визначених Законом;
— граничними строками стягнення податкового боргу;
— граничними строками для подання заяв на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (обов’язкових платежів).
Таким чином, норми Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на нашу думку, не встановлюють строків давності для звернення до суду платників податків щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання.
У зв’язку з чим у разі звернення до суду щодо оскарження вказаних рішень слід керуватися процесуальним законодавством України, в тому числі стосовно строків давності звернення до суду.
Разом з цим зазначаємо, що відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» одним із завдань органів державної податкової служби є роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків.■

Заступник міністра Л.Єфіменко

ДПАУ розглянула лист Слідчого відділу Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м.Києві від 04.04.2008 р. № 52-1806 стосовно надання інформації щодо листа ДПАУ від 06.04.2007 р. № 7049/7/16-1517-261 і повідомляє.
Згідно з п.4 ст.8 розділу II Закону України від 04.12.90 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу» (із змінами та доповненнями) Державна податкова адміністрація України в порядку, встановленому законом, надає податкові роз’яснення, організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби.
Звернення платників податків — юридичних та фізичних осіб, (крім скарг) стосовно надання роз’яснень податкового законодавства розглядаються з урахуванням положень Закону України «Про систему оподаткування» та «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» із змінами та доповненнями, а також наказу Державної податкової адміністрації України від 12.04.2003 р. № 176 «Про затвердження Порядку надання роз’яснення окремих положень податкового законодавства» (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.04.2003 р. за № 326/7647).
Відповідно до пп.4.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 1.11 Порядку надання роз’яснень окремих положень податкового законодавства, податкове роз’яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур.
Податковими роз’ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз’яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз’ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз’яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз’ясненнями, виданими іншими контролюючими органами. Податкове роз’яснення не має сили нормативно-правового акта.
Відповідно до Регламенту ДПАУ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 07.11.2007 р. № 626, податковим роз’ясненням вважаються будь-які відповіді податкового органу з питань окремих положень податкового законодавства, надані на запит зацікавленої особи.
Податкові роз’яснення на запити платників податків надаються у терміни, встановлені Законом України «Про звернення громадян».
Листом ДПАУ від 06.04.2007 р. № 7049/7/16-1517-26 (№ 3388/6/16-1515) було надано роз’яснення щодо порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість при ввезенні (імпорті) товарів на митну територію України на запит <...>.
Відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» центральний (керівний) орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових питань, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов’язань, та затверджує узагальнюючі податкові роз’яснення, які підлягають оприлюдненню з дотриманням правил комерційної та банківської таємниці.
З урахуванням викладеного та у зв’язку з надходженням численних запитів від платників податків та податкових органів, роз’яснення щодо порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість при ввезенні (імпорті) товарів на митну територію України надавалися в листах ДПАУ від 07.11.2007 р. № 22703/7/16-15172 (п.14) та від 09.04.2008 р. № 7310/7/16-15І73.
Зазначені листи направлені регіональним державним податковим органам для відома, використання в роботі та інформування платників податків, та мають статус узагальнюючих податкових роз’яснень.

Заступник Голови С.Чекашкін