ВІКТОР ДОБРОЛЬОЖА,
приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області
СВЯТО ДЛЯ ДУШІ, АБО ЖИТОМИРСЬКІ НОТАРІАЛЬНІ ВЕЧОРНИЦІ
12 січня 2014 року найактивніші нотарі Житомирщини разом із дітьми провели свої вже III Нотаріальні вечорниці. За усталеною традицією, захід було призначено на неділю, котра передувала щедрому вечору і святу Василя та Меланки. Незмінним, як завжди, залишилося і місце дійства — затишне кафе «Мета», що в центрі Житомира.
Розпочалося свято різдвяними піснями у виконанні Тетянки та Віри Бочелюк (до речі, пані Віра, окрім вищої юридичної, має й вищу музичну освіту та напрочуд сильний голос сопрано). Затим до присутніх… «прилетіли ангелята, мов пташата з неба», котрі (Шевчук Олена, Ширяєва Юля, Бочелюк Таня та Саша Доброльожа) піснями та віршами прославляли народження Христа-Спасителя. Не забарився й святковий, з пилу-з жару і напрочуд смачний коровай, що уже став доброю традицією і незмінним атрибутом житомирських Вечорниць. Згодом усіх присутніх було запрошено до святкового столу, а старійшина житомирського нотаріату — нотаріус Малинського районного нотаріального округу Житомирської області, член Комісії з професійної етики НПУ Ірина Василівна Сотніченко — прочитала молитву Божу «Отче наш» і поздоровила діточок та дорослих із новорічними та різдвяними святами. З вітальним словом до присутніх звернувся й голова Житомирського відділення НПУ Віктор Сєтак. Святкове ж дійство було продовжено, але тепер вже у формі різдвяного вертепу.

ФОТО 1. А ЩО ТАМ НАВПРОТИ…

Так, до хатини Господарів завітали щедрувальники: Звіздар (Назар Бочелюк) і його друзі (Ярослав Пріма, Ліза Кулініч, Сєтак Аня, Муревич Владислав, Бочелюк Таня, Олена та Вікторія Шевчук), які заспівали «Добрий вечір тобі, пане господарю» і щедрівками та віршами щиро вітали Господарів. Проте діти не були б дітьми, якби не привели із собою… Козу та Цигана!!! Весела й напрочуд енергійна Кізонька (Настя Музиченко) не лише радісно мекала й «пощипувала» всіх присутніх, але й майстерно витанцьовувала, додавши до свята гру. А коли ж почула, що присутній на святі Циган (Котик О.В.) після тривалого торгу таки продав Кізоньку Господарям, одразу… знепритомніла і впала. Циган миттю запропонував здерти з неї шкуру, але діти з Господарем завадили цьому лиху, покликавши Лікаря. На допомогу миттю прибігла не проста медсестра, а помічник знаного «Доктора Комаровського» (Гукова Наталя), яка почала заповзято рятувати Козу, «лікуючи» ту і масажем, і качалкою, і уколом. Бідолашна Кізонька від того лікування утекла, але була враз повернута назад Василем (Музиченко Олександр). Після такого щасливого «хеппі-енду» Господарі (Ніна Пріма та Віктор Доброльожа) пригостили щедрувальників й усіх маленьких учасників свята цукерками, яблуками, бубликами, апельсинами тощо. По завершенню діти спільно з дорослими виконали українську народну колядку «Бог предвічний».

ФОТО 2. АНГЕЛЯТА

Театралізоване дійство тим часом знайшло своє продовження в появі Доброї феї (Котик О.В.). При цьому Олена Володимирівна разом зі своїми маленькими помічницями Юленькою Ширяєвою та Сашою Доброльожею не лише відзначили призами й чарівними намистинками активних учасників різдвяної вікторини, але й привнесли у вечорниці атмосферу таємничості, відчуття справжнього Дива і зворушливої Казки, незаперечної Віри в незмінну перемогу Добра над Злом і здійснення світлих дитячих Мрій!

ФОТО 3. ГОСПОДАРІ

Родзинкою ж вечора, поза сумнівом, стало майстерне і незабутнє виконання співаками архієрейського хору Свято-Преображенського кафедрального собору м. Житомира Яковлевою Лідією та Черна Андрієм на чолі із Вірою Миколаївною Бочелюк цілої низки українських народних колядок і щедрівок. Після цього всім без винятку присутнім на святі дітлахам було урочисто вручено солодкі подарунки від нотаріальної спільноти Житомирщини в особі її професійної самоврядної організації — Житомирського відділення Нотаріальної палати України, а грошові кошти, зібрані маленькими щедрувальниками, вирішено було передати на доброчинність.

ФОТО 4. КРАСА І ГОРДІСТЬ НАШОГО НОТАРІАТУ

Що ж, недарма кажуть, що Бог любить Трійцю: треті Нотаріальні вечорниці відбулися, наочно продемонструвавши неперервний зв’язок поколінь й поступове відродження національних звичаїв та традицій. Організоване не «для галочки» чи за вказівкою «згори», свято наповнило його учасників та гостей духовною енергією і надало творчої наснаги, котрих іноді так не вистачає усім нам у складних і бурхливих реаліях сьогодення. Як зазначила згодом одна із організаторів і активна учасниця всіх Вечорниць Ніна Пріма: «…Цьогорічні вечорниці були, на мій погляд, найбільш вдалими. Духовність, українська національна традиція і радість людського спілкування буквально зігрівали всіх присутніх. Я радію з того, що давно забуті звичаї українського народу все більше відроджуються і знаходять своє продовження в наших дітях, адже саме діти наших колег і друзів надзвичайно відповідально поставилися до проведення вечорниць. Всього було проведено чотири репетиції, одна з котрих — в день самих вечорниць. При цьому шестирічна Юлечка Ширяєва, яка була чи не наймолодшою учасницею свята, не пропустила жодної репетиції. У той час, як батьки були на роботі, Юля сама ретельно робила собі зачіску, самостійно вдягалась, а на репетицію її приводив старший братик Андрій. До речі, дітки виявилися настільки активними в процесі підготовки свята, що між ними виникло щось схоже на конкуренцію за принципом «хто більше розкаже віршів».

ФОТО 5. МИ У 2012 РОЦІ

Ідейним же натхненником і майстерним режисером різдвяного вертепу та всієї театралізованої частини Вечорниць, як і в минулі роки, була Віра Бочелюк. Обіймаючи посаду нотаріуса Другої житомирської державної нотаріальної контори та перебуваючи нині в декретній відпустці по догляду за третьою(!) дитиною, однорічним Богданчиком, Віра Миколаївна не втрачає зв’язок із колегами по професії. Навпаки, разом із однодумцями, близькими їй за духом людьми, вона невтомно і наполегливо творить Диво, котре скромно називає «живим спілкуванням поколінь». При цьому пані Віра відзначає, що «атмосфера заходу була пронизана щирістю та теплом родинного свята. Наші діточки жваво і зацікавлено поставилися до приготувань та участі у святі, що зробило його по-справжньому щирим, родинним і неповторним». «Все, що робили учасники вертепу, — продовжує думку Віра Миколаївна, — від вивчення ролей і до виготовлення святкового реквізиту, вони робили власними руками, своїми силами, підкріплюючи непереборним бажанням єднатися навколо споконвічних духовних цінностей та традицій українського народу. Я вірю, що наші пісні, наші звичаї та традиції житимуть!»
Наостанок додам, що створивши свято для душі своїми власними руками, житомирські нотарі вкотре довели незаперечну давню мудрість про те, що у Бога немає інших рук, окрім наших, аби зробити нас Щасливими! І що краще запалити маленьку свічечку, аніж повсякчас проклинати темряву і холод.

ФОТО 6. У 2013 РОЦІ НА ВЕЧОРНИЦІ ЗАВІТАВ САМ ДІД МОРОЗ

Застосування посвідчувальних написів — елемент нотаріального процесу, який постійно використовують нотаріуси у своїй діяльності. У теорії нотаріального процесу вчинення посвідчувального напису визначається як найбільш поширений у нотаріальній практиці акт, яким нотаріус посвідчує певні, встановлені ним, юридичні факти, та який здійснюється шляхом нанесення нотаріусом на юридичні документи написів спеціального змісту. Правове значення посвідчувального напису в юридичній практиці полягає в тому, що факт, про посвідчення якого вчинено посвідчувальний напис, вважається офіційно встановленим, та може бути підтверджений за необхідності в окремих правовідносинах.

 Вчиненням посвідчувального напису супроводжується майже кожна нотаріальна дія. Та останнім часом на нотаріусів було покладено чимало обов’язків, які не пов’язані безпосередньо із вчиненням нота­ріальних дій, а підготовка до нотаріальної дії обросла величезною кількістю технічних, формальних процедур. Отже, на другий план відійшла суть власне нотаріального процесу, що знаходить своє відображення у посвідчувальних написах.

Так, згадаємо визначення поняття нотаріату. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон) нотаріат — це сис­тема органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Отже, крім нотаріусів, нотаріальні дії за певних умов можуть вчинятися також:

уповноваженими посадовими особами органів місцевого самоврядування у населених пунктах, де немає нота­ріусів, згідно зі ст. 37 Закону (вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних); видають дублікати посвідчених ними документів; засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах; видають свідоцтва про право на спадщину; видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя);

консульськими установами, дипломатичними представництвами згідно зі ст. 38 Закону (досить широкий перелік нотаріальних дій).

До того ж до нотаріально посвідчених прирівнюються:

заповіти, посвідчені: головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров’я, а також начальниками госпиталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів — від осіб, які перебувають на лікуванні у відповідних закладах; капітанами суден — від осіб, які перебувають під час плавання на відповідних судах; командирами (начальниками) військових частин — від військовослужбовців таких частин; начальниками установ виконання покарань та слідчих ізоляторів — від осіб, які тримаються в таких установах та ізоляторах;

довіреності, посвідчені: начальниками (або їх заступниками з медичної час­тини) госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів — від осіб, які перебувають на лікуванні в таких закладах; командирами (начальниками) військових частин — від військовослужбовців таких частин; начальниками установ виконання покарань та слідчих ізоляторів — від осіб, які тримаються в таких установах та ізоляторах; посадовою особою органу місцевого самоврядування населеного пункту, де немає нотаріусів, — від осіб, які проживають, в такому населеному пункті (крім довіреності на розпорядження нерухомим майном, транс­портними засобами, корпоративними правами).

Обеспечение соблюдения права — задача государства. Однако государство не обладает абсолютной компетенцией в области устранения правонарушений, ибо, исходя из цели осуществляемого государством надзора, и законодательство, и судебная практика ограничили ее. Сегодня рассмотрим государственный надзор над нотариусами в свете существенного принципа служебной деятельности нотариусов — независимости нотариуса.

Поскольку законодательство способно устанавливать только общие рамки объема надзора, более точные границы надзора должна определять судебная практика. Принцип независимости нотариуса является главной исходной точкой при выполнении этой задачи.

Как государственный надзор не может нарушать принцип независимости нотариусов, так и принцип независимости нотариусов не может быть препятствием для проведения надзора.

Обе цели, хотя и противоположные, должны быть реализованы в объеме, обеспечивающем их оптимальную реализацию.

Далее рассмотрим некоторые критерии, которые ограничивают объем осуществляемого над нотариусами надзора.

В качестве сравнительного материала использована обширная судебная практика и юридическая литература Германии, поскольку в законодательстве и судебной практике Эстонии отражаются сходные принципы права в области нотариата.

1. Суть надзора. Государственный надзор

Надзор является главным компонентом обеспечения правомерности деятельности субъектов права. Поскольку в сферу интересов государства входит подавляющая часть человеческой деятельности, государство имеет широкую компетенцию в сфере надзора, поэтому термин «надзор» используется во многих различных связях и сферах деятельности.

Всем формам надзора присуще непрерывное наблюдение за определенным субъектом и, при необходимости, корректировка его деятельности в целях обеспечения соответствия его деятельности установленным правовым нормам.

Предпосылкой осуществления надзора является наличие у надзирающего в отношении поднадзорного позиции, позволяющей ему оказывать на деятельность поднадзорного юридически обязывающего влияния и посредством этого реализовать цели надзора. Средствами вмешательства в деятельность поднадзорного могут быть как правовые акты, так и реальные действия.

1.1. Формы надзора

Вмешательство государства в деятельность различных субъектов зависит от правовых отношений между государством и подчиненными надзору субъектами. Государство, например, находится во властных отношениях со всеми частноправовыми лицами, которые должны соблюдать общеобязательные правила и специальные нормы, установленные в определенной сфере деятельности. Поскольку в упомянутых случаях речь не идет о внутриорганизационных отношениях публичного управления, указанные отношения не входят в сферу надзора, осуществляемого над публичным управлением.

Возможна различная классификация надзора в рамках управленческой организации. В самом широком смысле можно различать непосредственный и косвенный надзоры, осуществляемые над управлением.

Поскольку государственные органы и публичные служащие относятся к непосредственному управленческому аппарату государства, руководствуясь в своей деятельности предписаниями вышестоящих органов, государство осуществляет над ними служебный надзор, который помимо проверки правомерности охватывает и проверку целесообразности. В случае служебного надзора контролю подлежат как внутренняя организация органа, делопроизводство, так и персональные вопросы.

Государственный надзор, напротив, осуществляет исполнительная власть, прежде всего, над самостоятельными субъектами права управленческой организации или же над публично-правовыми юридическими лицами и теми физическими лицами, которым государство на основании закона передало для исполнения часть задач публичного управления. Если государство принимает решение делегировать выполнение определенных административных задач независимым субъектам права, то оно должно вынести решение и относительно вида надзора, осуществляемого над этими субъектами права. Объем надзора зависит от задач, переданных исполнителям косвенного государственного управления. Форма надзора большей частью охватывает правомерность администрирования или проверку соответствия закону исполнения публично-правовых обязанностей, доверенных этим лицам.

В данной статье рассматривается только государственный надзор над нотариусом как над физическим лицом, выполняющим публично-правовые задачи.

1.2. Цель государственного надзора

Компетенция независимых субъектов права, выполняющих публичные задачи, устанавливается законом.

Если бы государство не надзирало за тем, чтобы осуществление государственной власти лицами, выполняющими косвенное государственное управление, реализовывалось на основании закона, то децентрализация управления представляла бы опасность для правового государства. Уменьшение нагрузки государственного аппарата при помощи передачи определенных задач публичного управления не должно сопутствовать уменьшению ответственности государства за выполнение задач управления. Именно поэтому целью государственного надзора является обеспечение и в сфере косвенного управления управленческой деятельности, соответствующей принципам правового государства.

По той же причине допустимость вмешательства государства в деятельность правовых субъектов, выполняющих независимые публичные задачи (например, нотариусов), нельзя ставить в зависимость от наличия или отсутствия у третьих лиц (например, у клиентов нотариусов) правовых средств, чтобы выступить против правонарушений.

Когда третье лицо не ищет правовой защиты против нарушения своих субъективных публичных прав, государство должно обеспечивать соответствующую закону деятельность косвенного государственного управления. Государственный надзор должен вмешиваться исходя из публичного интереса.

В случае государственного надзора выделяются скорее репрессивные, а не превентивные меры. В задачи надзора помимо обязанностей по наблюдению и корректировке входит защита и консультирование лиц, осуществляющих косвенное государственное управление. Так называемая обязанность защиты и заботы служит цели улучшения способности поднадзорного принимать решения и нести ответственность. В то же время превентивные меры надзора не менее эффективны, чем репрессивные меры, поскольку ими также можно заставить поднадзорного отказаться от своих первоначальных намерений.

2. Надзор, осуществляемый над нотариусом

Нотариус — это исполняющее публично-правовые задачи физическое лицо, которому государство предоставило установленную законом компетенцию для выполнения этих задач от своего имени и под свою ответственность. Основной обязанностью нотариуса является удостоверение предусмотренных законом правовых событий и обстоятельств. Однако его роль в обществе значительно шире: нотариус в установленных государством областях регулирует правовые отношения между лицами и дает им беспристрастные юридические консультации, предупреждая, таким образом, правовые споры и уменьшая нагрузку работы в судах и расходы на разрешение правовых споров. Нотариусы в своей служебной деятельности преследуют те же цели, что и судьи: справедливость, нерушимость права и правовой мир.

Поскольку нотариусам доверено претворение в жизнь публичных задач, государство должно обеспечивать выполнение нотариусами возложенных на них задач в соответствии с законом. В связи с этим государство обладает большой властью над служебной деятельностью нотариусов. Государственный надзор дает осуществляющему его лицу определенную компетенцию, которой соответствует обязанность нотариуса содействовать проведению надзора. Поскольку нотариус не находится в служебных отношениях с государством, осуществляемый над служебной деятельностью нотариуса надзор не сопоставим со служебным надзором, применяемым в отношении публичных служащих.

Головне управління юстиції у Харківській області Міністерства юстиції України
УЗАГАЛЬНЕННЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО ВИДАЧІ НОТАРІУСАМИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СВІДОЦТВ ПРО ПРИДБАННЯ МАЙНА З ПРИЛЮДНИХ ТОРГІВ (АУКЦІОНІВ) ТА СВІДОЦТВ ПРО ПРИДБАННЯ МАЙНА З ПРИЛЮДНИХ ТОРГІВ (АУКЦІОНІВ), ЯКЩО ПРИЛЮДНІ ТОРГИ НЕ ВІДБУЛИСЯ
Це узагальнення проведене з метою виявлення характерних помилок та недоліків при видачі нотаріусами Харківської області свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги не відбулися; їх аналізу та визначення шляхів усунення з метою недопущення в подальшій діяльності; виявлення неврегульованих законодавством спірних питань; формування єдиної практики при вчиненні вищезазначеної нотаріальної дії.
При видачі свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги не відбулися нотаріуси Харківської області керуються Законами України «Про нотаріат», «Про іпотеку», «Про виконавче провадження», Порядком реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5 (зі змінами), Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (зі змінами), Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 року № 20/5 (зі змінами) та іншими нормативними документами.
Вказану нотаріальну дію мають право вчиняти як державні, так і приватні нотаріуси, що передбачено статтею 34 Закону України «Про нотаріат». До компетенції посадових осіб виконкомів місцевих рад та консульських установ вчинення цієї нотаріальної дії не відноситься.
Згідно ст. 72 Закону України «Про нотаріат» та п. 244 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вищезазначені нотаріальні дії вчинюються за місцем знаходження майна, що реалізоване на прилюдних торгах (аукціоні). Порушень даного правила нотаріусами Харківщини цим узагальненням не виявлено.
При видачі свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги не відбулися нотаріуси повинні дотримуватися вимог глави 9 Закону України «Про нотаріат», розділу V Закону України «Про іпотеку», розділу 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Інструкція) та пункту 6 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.
Так, свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів видається нотаріусом виключно на підставі акта державного виконавця про проведені прилюдні торги, затвердженого начальником відповідного органу державної виконавчої служби. Нотаріус повинен перевірити, щоб в акті державного виконавця було зазначено:
ким, коли і де проводилися прилюдні торги;
коротка характеристика реалізованого майна;
прізвище, ім’я та по батькові (назва юридичної особи), адреса кожного покупця;
сума, внесена переможцем торгів за придбане майно;
прізвище, ім’я та по батькові (назва юридичної особи) боржника, його адреса;
дані про правовстановлювальні документи, що підтверджували право власності боржника на майно: назва правовстановлювального документа, ким виданий, посвідчений (для приватних нотаріусів указувати прізвище, ім’я та по батькові, назви державної нотаріальної контори, нотаріального округу), дата видачі, посвідчення, № за реєстром, орган реєстрації, дата та номер реєстрації.
В основному нотаріусами Харківської області для вчинення вищезазначеної нотаріальної дії приймаються належним чином оформлені акти, але траплялися випадки, коли в акті державного виконавця неповно був описаний правовстановлювальний документ, а саме: не зазначена дата та номер держаної реєстрації, а відповідно і в тексті виданого нотаріусом на підставі цього акта свідоцтва не зазначена ця інформація.
Свідоцтво про придбання з прилюдних торгів нерухомого майна, що було предметом іпотеки, з прилюдних торгів видається нотаріусом виключно на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, який підписується державним виконавцем, затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, скріплюється печаткою цього органу, відповідно до ст. 47 Закону України «Про іпотеку». В акті зазначається:
назва виконавчого документа, на підставі якого здійснено реалізацію предмета іпотеки, його номер та дата видачі, найменування органу (посадової особи), який видав документ;
відомості про іпотекодержателя та іпотекодавця;
стисла характеристика та місцезнаходження предмета іпотеки;
назва організатора прилюдних торгів, який проводив прилюдні торги, дата та місце їх проведення;
відомості про покупця;
початкова ціна предмета іпотеки та ціна продажу;
сума коштів, перерахована за придбаний предмет іпотеки, включаючи гарантійний платіж, та дати їх перерахування;
відомості про те, що прилюдні торги відбулися з дотриманням вимог цього Закону.
Не у всіх актах, поданих нотаріусам Харківської області для видачі свідоцтв, зазначалися відомості про початкову ціну продажу предмету іпотеки, а також про дати перерахування коштів за придбаний предмет іпотеки.
Враховуючи той факт, що Формою № 25 Додатка № 7 до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5 (зі змінами), які діяли у узагальнюючий період, тобто у 2010 році, було передбачено зазначення у свідоцтві про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) відомостей про наявність чи відсутність обтяжень, обмежень, заборони відчуження майна, на яке видається зазначене свідоцтво, нотаріусам необхідно було перевіряти цей факт за даними державного реєстру обтяжень нерухомого майна та державного реєстру іпотек. У разі наявності за відомостями вказаних реєстрів обмежень або обтяжень на нерухоме майно, що є предметом даного свідоцтва, про такі факти необхідно зазначати у цьому свідоцтві. У той же час не всі нотаріуси області додержувалися цього правила (приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Г. Л. А. не перевіряла такі факти взагалі). До того ж деякими нотаріусами Харківської області провадилася перевірка відсутності обмежень та обтяжень не тільки щодо нерухомого майна, а й щодо майна боржника, що не має відношення до вчинення вказаної нотаріальної дії та приводило до зайвих витрат осіб, що звернулися за видачею свідоцтва (наприклад, в матеріалах справ, наданих приватними нотаріусами Т. В. В., Г. І. Ю., Г. О. І., Г. Л. П. та ін. наявні витяги про перевірку податкової застави на майно божника).
Слід звернути увагу нотаріусів, що наказом Міністерства юстиції України 22.12.2010 № 3253/5 затверджено нові Форми свідоцтв у Додатку 25 до Правил ведення нотаріального діловодства, які діють з 01.01.2011р. Тобто на цей час в свідоцтвах про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, а також в свідоцтвах про придбання майна з прилюдних торгів, якщо торги не відбулися, відомості про обмеження та обтяження не зазначаються, а відповідно отримання нотаріусами витягів з державного реєстру обтяжень нерухомого майна, а також з державного реєстру іпотек є зайвим.
Також слід зазначити, що не всі нотаріуси Харківщини додержувались форми свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, затвердженої Міністерством юстиції України, а саме: неправильно зазначалися дані про набувача майна, замість набувача вказувалися дані боржника (приватні нотаріуси С. Д. В., С. Н. А., Д. В. Є., Г. І. Ю., Ч. Г. О.). Наявні випадки видачі свідоцтв на підставі акта державного виконавця про продаж предмету іпотеки, а у свідоцтві нотаріус зазначає підставою видачі свідоцтва акт з прилюдних торгів та посилається на ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», а не на ст. 62-2 цього ж Закону (в редакції, що діяла у 2010 році). Приватний нотаріус З. О. В. вказує в тексті свідоцтва дані, зазначення яких не передбачено затвердженою формою (дата народження та паспортні дані особи, що придбала майно з прилюдних торгів).
В порушення вимог п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671 деякі нотаріуси Харківської області реєструють свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів у Державному реєстрі правочинів, незважаючи на те, що така реєстрація жодним нормативним актом не передбачена (приватні нотаріуси В. Л. Є., Л. Я. М., Т. В. В., Г. О. М.).
Видача свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів є нотаріальною дією, що посвідчує відповідний безспірний факт, який має юридичне значення. Відповідно до п. 7.1 Порядку реалізації арештованого нерухомого майна «Право власності на майно переходить до переможця аукціону після повного розрахунку за придбане майно». Тобто в момент видачі нотаріусом свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (аукціону) не вчинюється правочин, а лише констатується факт підтвердження права власності, яке вже виникло. Отже, і перевіряти сімейний стан особи, що звернулася за видачею такого свідоцтва, є зайвим; відповідно, і вимагати згоду іншого з подружжя набувача майна на видачу відповідного свідоцтва не має потреби. Однак в матеріалах справ, наданих для узагальнення приватними нотаріусами С. Д. В., С. Н. А., В. Л. Є., Д. В. Є., Г. І. Ю., наявні або згоди другого з подружжя набувача на придбання майна (на видачу свідоцтва), або заяви про сімейний стан такої особи.
В матеріалах справи, наданої для узагальнення приватним нотаріусом Міссіяж О. А., наявна заява про те, що набувач придбаває житло вперше та звільняється від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, незважаючи на те, що Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» передбачена перевірка нотаріусами сплати такого збору лише при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу.
Оскільки набувачем нерухомого майна може бути як покупець, який придбав нерухоме майно на прилюдних торгах, так і стягувач, за умови що він виявив бажання залишити за собою це нерухоме майно у разі, коли торги не відбулися, то в нотаріальній практиці нотаріусів Харківщини наявні і випадки видачі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги не відбулися.
За вчинення вищезазначених нотаріальних дій стягується державне мито відповідно п.п. «с» п. 3 ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» у розмірі 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 0,51 грн. Порушення даної норми нотаріусами Харківської області узагальненням виявлено не було.
Нотаріусам Харківської області слід мати на увазі, що 09 березня 2011 року набув чинності Закон України № 2677-VI, яким Закон України «Про виконавче провадження» викладений у новій редакції. Незважаючи на те, що до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та до затверджених форм свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги не відбулися, не було внесено відповідних змін, нотаріуси в своїй роботі повинні враховувати норми цього закону.
Слід зазначити, що на цей час нотаріусу для видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (аукціону) особою, що просить вчинити таку нотаріальну дію, повинні бути подані: паспорт такого громадянина, картка про присвоєння ідентифікаційного номера такій фізичній особі (у разі звернення юридичної особи також перевіряється її дієздатність за установчими документами, а також повноваження її представника), акт про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, складений відповідно до п. 6.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, а у разі придбання нерухомого майна, що було предметом іпотеки, — ст. 47 Закону України «Про іпотеку». При видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги не відбулися, також нотаріусу обов’язково подається постанова державного виконавця про залишення майна стягувачу в рахунок погашення боргу (ч. 9 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження»), а у випадку видачі свідоцтва іпотекодержателю у разі визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, нотаріусу подається акт про реалізацію предмета іпотеки, оформлений у порядку, встановленому ст. 47 Закону України «Про іпотеку» (ст. 49 цього Закону).
Подання інших документів, як то згода іншого з подружжя набувача на видачу такого свідоцтва, перевірка наявності або відсутності обтяжень та обмежень, а також перевірка нотаріусом у цьому випадку сплати будь-яких податків та обов’язкових платежів нині діючим законодавством України не передбачено. Видача свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (аукціону), нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а також свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги не відбулися, не підлягає реєстрації у Державному реєстрі правочинів.
У практиці нотаріусів виникають також питання щодо можливості видачі свідоцтва про придбання рухомого майна з прилюдних торгів, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» в редакції, що діє з 09.03.2011 р., взагалі не передбачено можливості видачі будь-яких свідоцтв нотаріусами, а відповідно до вимог п. 6.4 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна видача свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів передбачена лише щодо нерухомості.
У той же час, ст. 34 Закону України «Про нотаріат» передбачена можливість видачі нотаріусами України свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів без конкретизації виду майна, на яке видається таке свідоцтво, а п. 244 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України прямо зазначено, що видача свідоцтва про придбання заставленого майна, яке складається лише з рухомого майна, здійснюється за місцем проведення аукціону, що підтверджує можливість видачі свідоцтва про придбання рухомого майна з прилюдних торгів.
Додатком до чинних Правил ведення нотаріального діловодства передбачені Форма № 27 та Форма № 28, за якими видаються свідоцтва про придбання як рухомого, так і нерухомого майна з прилюдних торгів (аукціону).
Керуючись наведеним, Методична рада нотаріусів Харківської області вважає можливим вчинення нотаріусами України такої нотаріальної дії, як видача свідоцтв про придбання рухомого майна з прилюдних торгів (аукціонів), а також свідоцтв про придбання рухомого майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги не відбулися.
Для використання у роботі цим узагальненням надаються примірні зразки свідоцтв, що можуть використовуватися нотаріусами Харківської області при вчинені відповідних нотаріальних дій.

Зразок свідоцтва
про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів
СВІДОЦТВО
Місто Харків, Україна тридцятого березня дві тисячі одинадцятого року
Я, Нотаріус О. Д., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області, відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про проведені прилюдні торги, затвердженого Начальником Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського Управління юстиції 03 березня 2011 року,
посвідчую,
що Покупцю Володимиру Борисовичу (податковий номер 3049999999), що проживає за адресою: м. Харків, вул. Московська, 26, кв. 4, належить на праві власності майно, що складається з:
однокімнатної квартири 7 (сім), житловою площею 18, 5 кв. м, загальною площею 39, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вулиця Леніна, 4 (чотири), вартістю 175840, 52 (сто сімдесят п’ять тисяч вісімсот сорок грн. 52 коп.) гривень, яка придбана Покупцем Володимиром Борисовичем за 175840, 52 (сто сімдесят п’ять тисяч вісімсот сорок грн. 52 коп.) гривень, що раніше належала Боржнику Миколі Сергійовичу на підставі договору дарування, посвідченого 17.03.2005 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мальцевою О. Ю. за реєстром № 1057, право власності зареєстроване КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 29.03.2005 року за реєстраційним номером 1018888.
Право власності підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».
Зареєстровано в реєстрі за № ____________
Стягнуто плати за домовленістю.
ПРИВАТНИЙ НОТАРІУС __________________________

Зразок свідоцтва
про придбання нерухомого майна, що було предметом іпотеки, з прилюдних торгів
СВІДОЦТВО
Місто Харків, Україна тридцятого березня дві тисячі одинадцятого року
Я, Нотаріус О. Д., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області, відповідно до статті 47 Закону України «Про іпотеку» та на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого Начальником Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського Управління юстиції 03 березня 2011 року,
посвідчую,
що Покупцю Володимиру Борисовичу (податковий номер 3049999999), що проживає за адресою: м. Харків, вул. Московська, 26, кв. 4, належить на праві власності майно, що складається з:
однокімнатної квартири 7 (сім), житловою площею 18, 5 кв. м, загальною площею 39, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вулиця Леніна, 4 (чотири), вартістю 175840, 52 (сто сімдесят п’ять тисяч вісімсот сорок грн. 52 коп.) гривень, яка придбана Покупцем Володимиром Борисовичем за 175840, 52 (сто сімдесят п’ять тисяч вісімсот сорок грн. 52 коп.) гривень, що раніше належала Боржнику Миколі Сергійовичу на підставі договору дарування, посвідченого 17.03.2005 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мальцевою О. Ю. за реєстром № 1057, право власності зареєстроване КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 29.03.2005 року за реєстраційним номером 1018888.
Право власності підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».
Зареєстровано в реєстрі за № ____________
Стягнуто плати за домовленістю.
ПРИВАТНИЙ НОТАРІУС ___________________________

Зразок свідоцтва
про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися
СВІДОЦТВО
Місто Харків, Україна тридцятого березня дві тисячі одинадцятого року
Я, Нотаріус О. Д., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харків­ської області, відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі постанови державного виконавця та акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затверджених Начальником Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського Управління юстиції 03 березня 2011 року,
посвідчую,
що Покупцю Володимиру Борисовичу (податковий номер 3049999999), що проживає за адресою: м. Харків, вул. Московська, 26, кв. 4, належить на праві власності майно, яке складається з:
однокімнатної квартири 7 (сім), житловою площею 18, 5 кв. м, загальною площею 39, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вулиця Леніна, 4 (чотири), вартістю 175840, 52 (сто сімдесят п’ять тисяч вісімсот сорок грн. 52 коп.) гривень, оскільки майно не реалізоване/торги не відбулися і стягувач Покупець Володимир Борисович виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало Боржнику Миколі Сергійовичу на підставі договору дарування, посвідченого 17.03.2005 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мальцевою О. Ю. за реєстром № 1057, право власності зареєстроване КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 29.03.2005 року за реєстраційним номером 1018888.
Право власності підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».
Зареєстровано в реєстрі за № ____________
Стягнуто плати за домовленістю.
ПРИВАТНИЙ НОТАРІУС ___________________________

Зразок свідоцтва
про придбання нерухомого майна, що було предметом іпотеки, з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися
СВІДОЦТВО
Місто Харків, Україна тридцятого березня дві тисячі одинадцятого року
Я, Нотаріус О. Д., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області, відповідно до статті 49 Закону України «Про іпотеку», на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого Начальником Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського Управління юстиції 03 березня 2011 року,
посвідчую,
що Покупцю Володимиру Борисовичу (податковий номер 3049999999), що проживає за адресою: м. Харків, вул. Московська, 26, кв. 4, належить на праві власності майно, яке складається з:
однокімнатної квартири 7 (сім), житловою площею 18, 5 кв. м, загальною площею 39, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вулиця Леніна, 4 (чотири), вартістю 175840, 52 (сто сімдесят п’ять тисяч вісімсот сорок грн. 52 коп.) гривень, оскільки майно не реалізоване/торги не відбулися і стягувач Покупець Володимир Борисович виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало Боржнику Миколі Сергійовичу на підставі договору дарування, посвідченого 17.03.2005 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мальцевою О. Ю. за реєстром № 1057, право власності зареєстроване КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 29.03.2005 року за реєстраційним номером 1018888.
Право власності підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».
Зареєстровано в реєстрі за № ____________
Стягнуто плати за домовленістю.
ПРИВАТНИЙ НОТАРІУС _________________________

Головне управління юстиції у Харківській області Міністерства юстиції України
УЗАГАЛЬНЕННЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО ВЧИНЕННЯ ВИКОНАВЧИХ НАПИСІВ НОТАРІУСАМИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Це узагальнення проведене з метою встановлення єдиної нотаріальної практики при вчиненні виконавчих написів нотаріусами Харківської області та усунення проблемних питань, що виникають при вчинені такої нотаріальної дії.
Нотаріусами Харківської області у 2009 році було вчинено 928 виконавчих написів, з яких приватними нотаріусами — 926, а державними — 2. За перше півріччя 2010 року приватними нотаріусами Харківської області вчинено 263 виконавчі написи, держаними нотаріусами вказані нотаріальні дії за зазначений період не вчинялися.
При вчиненні виконавчих написів нотаріуси Харківської області керуються Цивільним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 «Про затвердження Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 року № 20/5 (із змінами), Законом України «Про виконавче провадження» та іншими нормативними документами.
Статтею 18 Цивільного кодексу України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
На цей час можливість вчинення виконавчого напису прямо передбачена наступними законами:
Ст. 93 Закону України «Про нотаріат» — На прохання чекодержателя нотаріус у разі неоплати чека вчиняє виконавчий напис;
Ст. 78 Сімейного кодексу України — Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. У разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса;
Ст. 99 Сімейного кодексу України — Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса;
Ст. 109 Сімейного кодексу України — Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса;
Ст. 189 Сімейного кодексу України — Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. У разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса;
Ст. 292 Кодексу торговельного мореплавства України — Якщо диспаша не оскаржена в терміни, передбачені статтею 291 цього Кодексу, або оскаржена, але залишена судом у силі, стягнення по ній може бути зроблено шляхом здійснення нотаріального виконавчого напису. Для цього нотаріальній конторі повинні бути пред’явлені диспаша і довідка диспашера про те, що диспаша не скасована і не змінена судом;
Ст. 20 Закону України «Про заставу» — Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави;
Ст. 33 Закону України «Про іпотеку» — Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя;
Ч. 6 ст. 19 Закон України «Про оренду державного та комунального майна» — Стягнення заборгованості по орендній платі провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;
Ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» — Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів;
П. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» — Лізингодавець має право: стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;
Ст. 8 Закону України «Про обіг векселів в Україні» — Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим документом.
Таким чином, постає питання щодо можливості вчинення виконавчого напису на нотаріально посвідченому договорі згідно п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі — Перелік), у разі, якщо такий договір виходить за рамки вищезазначених законів (наприклад, договір позики, вчинення виконавчого напису за яким ніяким законом прямо не передбачене).
Згідно ч. 2 ст. 6 Цивільного кодексу України «сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами». Таким чином, якщо однією з умов такого договору сторони передбачать можливість вчинення виконавчого напису у разі невиконання або неналежного виконання зазначеного зобов’язання, то нотаріус вправі вчинити виконавчий напис на такому документі за наявності відповідних підстав.
При вчиненні виконавчих написів про стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси повинні дотримуватися вимог глави 14 Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон) та розділу 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Інструкція).
Так, виконавчий напис вчинюється нотаріусом виключно на документі, що встановлює заборгованість згідно з Переліком.
Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріального документа (п. 5 Інструкції).
За узагальнювальний період у нотаріальній практиці порушень даного правила не виявлено.
Відповідно до ст. 88 Закону та п. 284 Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається в межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Порушення строків вчинення виконавчих написів нотаріусами Харківської області узагальненням не виявлено.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 із змінами, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. По кожному виду заборгованості Переліком передбачено необхідні документи, які повинні бути надані нотаріусу для вчинення виконавчого напису.
Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус повинен перевірити наявність умов, за яких можливе вчинення виконавчого напису, зокрема:
чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який іде мова в Переліку;
чи подані всі передбачені Переліком документи та чи оформлені вони належним чином;
чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед стягувачем та прострочення виконання зобов’язання;
чи не виник спір між заінтересованими особами;
чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису;
чи не порушується територіальність вчинення вказаної нотаріальної дії.
Подання документів та одержання виконавчого напису здійснюється безпосередньо стягувачем (кредитором) або уповноваженим ним представником.
Для вчинення виконавчого напису стягувачем (кредитором) або його уповноваженим представником подається письмова заява.
Така заява стягувача (кредитора) може бути подана у будь-яку державну нотаріальну контору чи до будь-якого приватного нотаріуса, незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржника або стягувача, за винятком вимоги про неоплату чеку, який згідно п. 293 Інструкції вчинюється за місцем знаходження платника.
Також слід зазначити, що п. 302 Інструкції передбачено, що вексель, опротестований нотаріусом у неплатежу, є підставою для вчинення на ньому виконавчого напису в порядку пункту 293 цієї Інструкції, який передбачає необхідність надіслання нотаріусом повідомлення векселедавцю про видачу виконавчого напису. Вимога даного пункту Інструкції ігнорується майже всіма нотаріусами Харківської області.
Заява, подана від імені юридичної особи, повинна бути підписана особою, уповноваженою на це її установчими документами, або уповноваженим представником юридичної особи (наприклад, якщо представник діє на підставі довіреності) і скріплена печаткою.
При прийнятті такої заяви нотаріус встановлює особу представника юридичної особи, який звернувся за вчиненням виконавчого напису, про що робить відповідну відмітку на заяві. Перевірка правоздатності та дієздатності юридичної особи, яка звернулася за вчиненням такої нотаріальної дії, чинним законодавством не передбачена, оскільки вчинення виконавчого напису не є правочином (ст. 44 Закону «Про нотаріат» та п. 41 Інструкції передбачає перевірку цивільної дієздатності та правоздатності юридичної особи лише у разі вчинення нею правочину). В зв’язку з вищенаведеним нотаріусу для вчинення виконавчого напису може бути подана довіреність від імені юридичної особи, що є стягувачем, викладена у простій письмовій формі, підписана керівником такої юридичної особи з прикладанням печатки.
Якщо заяву подає особисто стягувач (кредитор) — фізична особа, нотаріус повинен встановити його особу та перевірити справжність підпису, про що зробити відповідну відмітку на заяві.
Зміст заяви має відповідати вимогам, встановленим пунктом 283 Інструкції. Якщо у стягувача відсутня будь-яка інформація щодо боржника, яка повинна міститися у відповідній заяві (наприклад, місце роботи або місце народження боржника — фізичної особи, номери рахунків для юридичної особи та т. ін.), про це обов’язково зазначається у заяві таким чином: «місце роботи — невідоме».
Подана заява підлягає реєстрації в порядку, передбаченому Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції від 31.12.2008 р. № 2368/5 (із змінами і доповненнями).
До заяви додаються документи, необхідні для вчинення виконавчого напису:
оригінал документа (нотаріально посвідчені договори, опротестований вексель з актом про протест векселя тощо), який передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене (передане в іпотеку) майно;
документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.
Слід зазначити, що діюче законодавство України на цей час не зобов’язує нотаріуса викликати боржника і з’ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог стягувача (кредитора). Право боржника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності, на наш погляд, вважаємо за необхідне з’ясування нотаріусом у боржника наявності заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати їм боргу.
Таке повідомлення (претензія, лист-вимога тощо) передається стягувачем (кредитором) боржнику в порядку, визначеному статтею 84 Закону. На підтвердження факту передачі такого документа на вимогу стягувача (кредитора) нотаріусом може бути видане свідоцтво.
Виконавчий напис може бути вчинений без повідомлення боржника за наявності всіх інших документів, необхідних для вчинення такої нотаріальної дії, у разі, коли боржник не проживає за місцем його реєстрації та місцезнаходження його невідоме. На підтвердження цього факту повинен бути поданий документ відповідної довідкової служби (адресного бюро, відмітка поштового органу, що адресат не проживає за вказаною адресою та т. ін.).
Виконавчий напис без повідомлення боржника може бути вчинений нотаріусом і у разі коли боржник відмовився від одержання повідомлення або взагалі не звернувся за отриманням поштового відправлення. Про цю обставину повинна свідчити відмітка органу зв’язку, зроблена на зворотному повідомленні.
Серед матеріалів справ, наданих нотаріусами Харківської області для даного узагальнення, зустрічаються випадки невиконання вищезазначених вимог.
В свою чергу, як виняток, вбачається можливим, з метою недопущення порушення прав кредитора, вчинення виконавчого напису без повідомлення боржника і у випадку, коли кредитор звернувся до нотаріуса з метою вчинення такої нотаріальної дії в останні дні строку.
У разі отримання від боржника обґрунтованих заперечень щодо вчинення виконавчого напису, нотаріус відкладає вчинення цієї нотаріальної дії на строк до одного місяця і роз’яснює про необхідність надання ухвали суду про заборону вчинення зазначеної нотаріальної дії до вирішення спору у судовому порядку. У разі коли протягом місяця нотаріусу не надійде повідомлення суду про надходження позовної заяви боржника про оспорювання права стягувача (кредитора), нотаріальна дія повинна бути вчинена.
Виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа. Не допускається вчинення виконавчого напису на дублікаті документа, що встановлює заборгованість, а також окремо від оригіналу документа, що встановлює заборгованість.
Якщо за борговим документом передбачені періодичні платежі і необхідно провести стягнення по частинах, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії договору або на виписці з особового рахунку боржника. На оригіналі пред’явленого нотаріусу договору робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначається за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром для реєстрації нотаріальних дій.
Наприклад, при стягненні заборгованості згідно договору купівлі-продажу майна, яким передбачено розрахунок в декілька етапів, на підставі пункту 1 Переліку на оригіналі договору купівлі-продажу зазначається: «Мною, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гарькавою О. В. 15 липня 2010 року за реєстровим № 2341 вчинено виконавчий напис про стягнення заборгованості за вересень–грудень 2009 року у сумі 6000 (шість тисяч) гривень».
У справах нотаріуса залишаються копія боргового документа та копії інших документів, що встановлюють заборгованість (виписка (витяг) з особового рахунку боржника або копія рахунку, довідка диспашера тощо), та копія (а не оригінальний примірник) виконавчого напису (п. 290 Інструкції). Таким чином, видача дубліката виконавчого напису нотаріусом законом не передбачена. У разі втрати виконавчого напису нотаріус стягувачеві (кредиторові) має право видати лише копію із своїх справ. Вбачаємо за можливе видачу нотаріусом із своїх справ копії виконавчого напису боржникові, оскільки дані дії нотаріуса не порушать вимоги ст. 8 Закону України «Про нотаріат».
Якщо для вчинення виконавчого напису крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у справах нотаріуса (п. 292 Інструкції).
Серед матеріалів, що були надані для узагальнення нотаріусами Харківської області, мають місце такі, в яких відсутні деякі документи, необхідні для формування нотаріальної справи у такому випадку, наприклад, копії договорів, що встановлюють зобов’язання, копії акта про протест векселя.
В той же час деякі нотаріуси залишають у своїх справах не копії договорів застави (іпотеки), на яких вчинюють виконавчий напис, а договори позики та кредитні договори.
В окремих випадках законодавством передбачено заборону звернення стягнення на певне майно, що унеможливлює вчинення виконавчого напису.
Так, не може бути звернено стягнення:
на майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання (стаття 89 Сімейного кодексу України);
на майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду) (стаття 754 Цивільного кодексу України) протягом життя відчужувача.
Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).
Виключається вчинення виконавчого напису і у випадках, передбачених, статтею 20 Закону України «Про заставу». Так, звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства, не менше п’ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності, здійснюється за рішенням суду.
Слід зазначити, що виконавчий напис вчинюється тільки на векселях, опротестованих у неоплаті.
Спірним у практиці нотаріусів України є питання щодо можливості вчинення виконавчого напису на договорі застави рухомого майна, оскільки Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі — Закон № 1255-IV) не передбачений такий спосіб позасудового врегулювання, як стягнення заборгованості за виконавчим написом нотаріуса (ст. 26).
Враховуючи той факт, що вищезазначений закон є спеціальним, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна, можна зробити висновок, що порядок звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом забезпечувального обтяження, регулюється саме цим законом.
Згідно ст. 2 Закону № 1255-IV зверненням стягнення на предмет обтяження є вжиття обтяжувачем передбачених законом заходів щодо предмета обтяження для задоволення своїх прав чи вимог, які випливають із змісту обтяження.
Ст. 24 Закону № 1255-ІV встановлено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Оскільки звернення стягнення за виконавчим написом нотаріуса належить до позасудових способів, а зазначені в цьому Законі способи позасудового захисту є вичерпними, стає питання щодо можливості реалізації права кредитора через виконавчий напис у цьому випадку.
Незважаючи на те, що Законом України «Про заставу» не виключається можливість звернення стягнення у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса (ст. 20), але у цьому випадку, на наш погляд, відсутній факт безспірності вчинення нотаріальної дії, що є неприпустимим.
Таким чином, Методична рада рекомендує нотаріусам Харківської області до вирішення даного питання на законодавчому рівні або формування судової практики з цього питання утримуватися від вчинення виконавчих написів на договорах застави рухомого майна з метою запобігання виникненню у майбутньому судових спорів щодо оспорювання вищезазначених нотаріальних дій.
У разі вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі нотаріусу слід пам’ятати наступне. Відповідно до вимог п. 283 Інструкції вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Таким чином, неодержання боржником та/або іпотекодавцем вказаної вимоги унеможливлює вчинення виконавчого напису. Слід звернути увагу на те, що Закон України «Про іпотеку» (ст. 35) не зобов’язує іпотекодержателя передавати іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення в нотаріальному порядку. Тому вважаємо можливим прийняття нотаріусом в якості підтвердження безспірності стягнення докази повідомлення іпотекодержателя та боржника у простому письмовому вигляді, але за наявності документів, що безспірно підтверджують факт передачі іпотекодавцем такого повідомлення (копія повідомлення, надісланого іпотекодавцеві та боржникові, поштове повідомлення про вручення відправлення особисто іпотекодавцеві та боржникові, опис вложення поштового відправлення та ін.).
Згідно п. 283 Інструкції вчинення виконавчого напису за заявою одного з іпотекодержателів здійснюється нотаріусом після спливу десяти днів з дня одержання іншими іпотекодержателями письмового повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі отримання письмової заяви від попереднього іпотекодержателя, який має вищий пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки виконавчий напис нотаріусом не вчиняється. З метою виявлення кількості іпотекодержателів на предмет іпотеки, а також виявлення відсутності заставної нотаріус при вчиненні виконавчого напису на іпотечному договору повинен звернутися до реєстру іпотек за встановленням цього факту. У той же час серед матеріалів справ нотаріусів Харківської області зустрічалися випадки відсутності вищезазначених витягів з реєстру іпотек.
Щодо строку вчинення виконавчого напису слід мати на увазі, що перебіг такого строку за загальними правилами починається з наступного дня після дня виникнення права вимоги, як це передбачено у статті 253 Цивільного кодексу України.
Строк, пропущений стягувачем навіть з поважних причин, не може бути поновлений нотаріусом на свій розсуд. У таких випадках нотаріус зобов’язаний роз’яснити стягувачу (кредитору), що пропуск строку для вчинення виконавчого не позбавляє права на звернення до суду з позовом про його поновлення.
На практиці виникає багато питань щодо можливості вчинення виконавчого напису на іпотечних договорах до настання дати кінцевого виконання зобов’язання, забезпеченого іпотекою. З цього питання слід зазначити наступне. Умовами кредитних договорів, що укладаються суб’єктами цивільних правовідносин у нашій країні, як правило, є періодичність повернення суми кредиту боржником (а не разовим платежем, як ще найчастіше буває при укладанні договорів позики, учасниками яких не є банківські установи). Згідно ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Ст. 651 цього ж Кодексу встановлена можливість розірвання договору лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно сторони можуть домовитись про можливість розірвання договору за вимогою однієї із сторін у разі порушення його зобов’язань іншою стороною. І зазначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором, договір є відповідно розірваним.
Таким чином, якщо кредитним договором сторони зазначать можливість односторонньої відмови від договору у разі невиконання та/або неналежного виконання однією із сторін його умов, то відповідно такий договір буде вважатися розірваним з моменту настання такої обставини, тобто прострочки боржника щодо виплати «тіла кредиту». Якщо сторони у кредитному договорі вкажуть, що у разі розірвання договору боржник зобов’язаний повернути суму одержаного кредиту, то строк виконання зобов’язання за таким договором вважається таким, що наступив, і у нотаріуса за наявності безспірних підтверджень цього факту немає підстав відмовляти у вчиненні виконавчого напису до настання дати виконання, зазначеної у кредитному договорі. Як бачимо, строк виконання договору та дата виконання — це різні речі в юридичному розумінні.
У разі коли кредитним договором (договором озики) встановлено зобов’язання боржника повернути суму кредиту (позики) одноразовим платежем, а в період його дії він має сплачувати лише проценти за користування таким кредитом (позикою), то у разі прострочки виплати процентів, на наш погляд, строк виконання зобов’язання у такого боржника не наступив і виконавчий напис у цьому випадку можливий лише на стягнення несплачених процентів та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов’язання.
Вимоги до змісту виконавчого напису нотаріуса встановлені статтею 89 Закону та пунктом 287 Інструкції.
Так, у тексті виконавчого напису повинно зазначатися:
1) дата (рік, місяць число) його вчинення, посада прізвище, ім’я по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;
2) найменування та адреса стягувача;
3) найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);
4) строк, за який провадиться стягнення;
5) суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення.
Враховуючи положення частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (описі), вилученні та примусовій реалізації, у тексті виконавчого напису, за яким передбачено сплату боржником грошових сум, має бути зазначена вимога про вчинення відповідних дій (наприклад: «звернути стягнення»).
При вчиненні виконавчого напису про повернення боржником майна (наприклад, за договором фінансового лізингу) та з метою забезпечення виконання такого виконавчого напису у його тексті має бути зазначена вимога щодо зобов’язання боржника «повернути» конкретне майно. У цьому випадку примусове виконання виконавчих написів згаданої категорії буде здійснюватися у відповідності до статті 76 Закону України «Про виконавче провадження»;
6) розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;
7) номер, за яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
Узагальненням виявлено, що майже всі нотаріуси Харківської області ігнорують вимогу закону щодо зазначення у виконавчому написі строку, за який провадиться стягнення, що може привести до відмови державного виконавця прийняття такого документа до виконання.
Виконавчий напис вчинюється в одному примірнику, скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі написи нотаріусів відносяться до виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Виконавчий напис як розпорядження нотаріуса про примусове звернення стягнення (оплата певної грошової суми або передача майна), виконане на документі, що підтверджує безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем (кредитором), визначено цим Законом як виконавчий документ, що підлягає виконанню.
Згідно статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі повинна бути зазначена дата набрання ним чинності.
Відсутність у виконавчому документі цього реквізиту надає право державному виконавцю відмовити у відкритті виконавчого провадження (пункт 6 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом статті 89 Закону у тексті виконавчого напису не вимагається зазначати дату набрання ним чинності.
Разом з цим, абзацом третім пункту 25 Інструкції встановлено, що нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту реєстрації її в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
У зв’язку з цим датою набрання чинності виконавчим написом нотаріуса слід вважати дату реєстрації виконавчого напису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
Дата набрання чинності виконавчим написом повинна зазначатися у виконавчому написі.
Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання визначено частиною першою статті 21 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки: виконавчі листи та інші судові документи — протягом трьох років; посвідчення комісій по трудових спорах — протягом трьох місяців; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців; інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не встановлено законом.
Разом з цим, відповідно до частини першої статті 91 Закону виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред’явлено до примусового виконання протягом трьох років, а з усіх інших вимог — протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не встановлено інших строків.
З цього приводу слід зазначити, що право вимоги за виконавчим документом належить стягувачу, тобто особі (фізичній або юридичній), на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ (стаття 11 Закону України «Про виконавче провадження»).
У зв’язку з цим, слід вважати, що право вимоги юридичної особи триває протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, фізичної особи — протягом трьох років.
Строк пред’явлення виконавчого напису нотаріуса повинен зазначатися у виконавчому написі.
Згідно статті 50 Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2005 року і яким було визначено, що скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні розглядаються за правилами позовного провадження в порядку цивільного судочинства, відмова у вчиненні виконавчого напису оскаржується до суду загальної юрисдикції шляхом пред’явлення відповідного позову. Правильність та підставність вимог, зазначених у виконавчому написі, також може бути оскаржена боржником лише у позовному порядку. При безпідставності цих вимог суд скасовує виконавчий напис і відмовляє у їх задоволенні, а у разі часткової їх обґрунтованості ухвалює рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу.
За вчинення виконавчих написів стягується державне мито відповідно п.п. «о» п. 3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» у розмірі 1 відсотку суми, що стягується, або 1 відсоток вартості майна, яке підлягає витребуванню, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення даної норми нотаріусами Харківської області узагальненням виявлено не було.
Слід зазначити, що відповідно до п. 24 Інструкції при посвідченні правочинів, засвідченні вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, при посвідченні часу пред’явлення документа, при видачі дублікатів на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи за формами, установленими Правилами ведення нотаріального діловодства. Оскільки виконавчі написи не входять до категорії перелічених вище документів, затверджені форми їх відсутні у додатку 7 до Правил ведення нотаріального діловодства. Таким чином, нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, викладає його у довільній формі, але з додержанням при цьому вимог ст. 89 Закону України «Про нотаріат», ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 287 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Для використання у роботі цим узагальненням надаються примірні зразки виконавчих написів, що можуть використовуватися нотаріусами Харківської області при вчинені відповідних нотаріальних дій.

Зразок виконавчого напису
на нотаріально посвідченому договорі позики
ВИКОНАВЧИЙ НАПИС
Місто Харків, Україна дванадцятого липня дві тисячі десятого року
Цей виконавчий напис вчинено мною, Савіною М. П., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, на підставі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, про стягнення з Мар’їна Петра Максимовича, 25 червня 1973 року народження, місце народження: м. Харків, що проживає в м. Харкові, вул. Тракторна, 2, місце роботи — не відоме, ідентифікаційний номер 2674536578, на користь Варіна Сергія Васильовича, що проживає в м. Харкові, вул. Іванова, 7, ідентифікаційний номер 2345647387, невиплачених в строк на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Савіною М. П. 17 квітня 2009 року за реєстровим № 1687, грошових коштів у сумі 127000, 00 (сто двадцять сім тисяч грн. 00 коп.) гривень, строк повернення яких настав 17 квітня 2010 року, процентів за користування позикою у сумі 12000, 00 (дванадцять тисяч грн. 00 коп.) гривень за період з 17 квітня 2009 року по 17 квітня 2010 року, пені у сумі 3000, 00 (три тисячі грн. 00 коп.) гривень, нарахованої за прострочення платежу, разом 142000, (сто сорок дві тисячі грн. 00 коп.) гривень.
Цей виконавчий напис набирає чинності з дня його вчинення дванадцятого липня дві тисячі десятого року і може бути пред’явлений до примусового виконання протягом трьох років.
Зареєстровано в реєстрі за № 2476.
Стягнуто плати за домовленістю.
ПРИВАТНИЙ НОТАРІУС _____________________

Зразок виконавчого напису
про звернення стягнення на передане в іпотеку майно за іпотечним договором
ВИКОНАВЧИЙ НАПИС
Місто Харків, Україна дванадцятого липня дві тисячі десятого року
Цей виконавчий напис вчинено мною, Савіною М. П., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, на підставі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172, про звернення стягнення на квартиру 25 (двадцять п’ять) у будинку 3 (три) по вулиці Леніна в місті Харкові, що належить на праві власності Мар’їну Петру Максимовичу, 25 червня 1973 року народження, місце народження: м. Харків, що проживає в м. Харкові, вул. Тракторна, 2, місце роботи — не відоме, ідентифікаційний номер 2674536578.
Зазначена квартира на підставі іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Савіною М. П. 17 квітня 2009 року за реєстровим № 1687, передана в іпотеку Публічному акціонерному товариству «БАНК», місцезнаходження: місто Київ, вул. Соборна, 25, код ЄДРПОУ 35425346, п/р 34253645374 у ХФ ПАТ «БАНК» МФО 351565, в забезпечення зобов’язань по кредитному договору № 0454/2006 від 24 січня 2006 року, строк платежу за яким настав двадцять четвертого січня дві тисячі десятого року.
За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, задовольнити вимоги Публічного акціо­нерного товариства «БАНК» у розмірі 127000, 00 (сто двадцять сім тисяч грн. 00 коп.) гривень, в тому числі сума невиплаченого кредиту у сумі 112000, 00 (сто дванадцять тисяч грн. 00 коп.) гривень, проценти за користування кредитом у сумі 12000, 00 (дванадцять тисяч грн. 00 коп.) гривень за період з 24 січня 2009 року по 24 січня 2010 року, пеня у сумі 3000, 00 (три тисячі грн. 00 коп.) гривень нараховану за прострочення платежу.
Цей виконавчий напис набирає чинності з дня його вчинення дванадцятого липня дві тисячі десятого року і може бути пред’явлений до примусового виконання протягом одного року.
Зареєстровано в реєстрі за № 2476.
Стягнуто плати за домовленістю.
ПРИВАТНИЙ НОТАРІУС __________________________

Зразок виконавчого напису
про стягнення заборгованості за опротестованим векселем
ВИКОНАВЧИЙ НАПИС
Місто Харків, Україна дванадцятого липня дві тисячі десятого року
Цей виконавчий напис вчинено мною, Савіною М. П., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, на підставі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та п.11 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, та протесту векселя про неоплату, вчиненого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округ Савіною М. П. 01 липня 2010 року за реєстровим № 2865, про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРС», місцезнаходження: місто Харків, вул. Леніна, 7, п/р 342534453645 у ХФ ПАТ «БАНК» МФО 351345, векселедержателя простого векселя № 45363546374 зі строком платежу 29 червня 2010 року, виданого Товарист­вом з обмеженою відповідальність «САТУРН», на суму 250000, 00 (двісті п’ятдесят тисяч грн. 00 коп.) гривень, а також витрати, пов’язані з опротестуванням векселя у сумі 250, 00 (двісті п’ятдесят грн. 00 коп.) гривень, усього 250250, 00 (двісті п’ятдесят тисяч двісті п’ятдесят грн. 00 коп.) гривень, з векселедавця Товариством з обмеженою відповідальність «САТУРН», місце знаходження: м. Харків, вул. Кравцова, 24, код ЄДРПОУ 34567890, п/р 45362534564 у ХФ ПАТ «БАНК», МФО 351645.
Цей виконавчий напис набирає чинності з дня його вчинення дванадцятого липня дві тисячі десятого року і може бути пред’явлений до примусового виконання протягом одного року.
Зареєстровано в реєстрі за № 2476.
Стягнуто плати за домовленістю.
ПРИВАТНИЙ НОТАРІУС __________________________

О.В. КАЛІНІЧЕНКО,
здобувач кафедри цивільного та трудового права Київського університету права НАН України
ЩОДО ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВІТІВ НАЧАЛЬНИКОМ СЛІДЧОГО ІЗОЛЯТОРА
Стаття присвячена з’ясуванню змісту та особливостей посвідчення заповіту начальником слідчого ізолятора. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення порядку посвідчення таких заповітів і здійснення функцій органами нотаріату. Обґрунтована доцільність створення Державного реєстру осіб, які обмежені в діє­здатності та визнані недієздатними.
Ключові слова: заповіт, посвідчення заповіту, начальник слідчого ізолятора, нотаріальний реєстр, обмежено дієздатна, визнана недіє­здатною особа.
Статья посвящена определению содержания и особенностей удостоверения завещания начальником следственного изолятора. Сформулированы предложения по усовершенствованию порядка удостоверения таких завещаний и осуществления функций органами нотариата. Обоснована необходимость создания Государственного реестра лиц, ограниченных в дееспособности и признанных недееспособными.
Ключевые слова: завещание, удостоверение завещания, начальник следственного изолятора, нотариальный реестр, ограниченно дееспособное, признанное недееспособным лицо.
Article is devoted to establishing of the substance and features of will witnessing by the chief of imprisonment office.
Proposals on improvement of a procedure of imprisonment office chief’s will witnessing and carrying out a notary agencies functions are formulated. Introduction of the limited in a capability and incompetent declared persons State register is proved.
Keywords: will, will witnessing, chief of impri­sonment office, notary register, limited in a capability, incompetent declared person.
Наявність у людини як учасника цивільних відносин цивільних прав та обов’язків пов’язується законодавцем із поняттям цивільної правоздатності, тобто здатності мати цивільні права та обов’язки. При цьому презюмується, що фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та Цивільним Кодексом України (далі — ЦК України). Одним із таких особистих немайнових прав є закріплене ст. 1234 ЦК право будь-якої фізичної особи з повною цивільною дієздатністю на заповіт, тобто на особисте розпорядження майном на випадок своєї смерті [1].
Слід відмітити, що Конституція України визначає права і свободи людини та їх гарантії змістом і спрямованістю діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини — головним обов’язком держави (ч. 2 ст. 3) [2]. Механізм забезпечення вказаного права пов’язується із встановленням особливої форми, порядку вчинення та визнання такого волевиявлення особи державою. Законом встановлена письмова форма заповіту. Крім того, відповідно до ст. 1248 ЦК, заповіт посвідчується нотаріусом. Проте в певних життєвих ситуаціях залучення нотаріуса є фізично неможливим, або недоцільним. Саме через зазначені обставини повноваження щодо посвідчення заповітів надано й іншим посадовим і службовим особам (ст.ст. 1251, 1252 ЦК) [1].
Окремі аспекти правового регулювання вчинення посадовими та службовими особами (зокрема й начальниками слідчих ізоляторів) дій, прирівняних до нотаріальних, були об’єктом дослідження В. Чуйкової, Є. Фурси, Л. Шевчук, С. Фурси, Ю. Заіки [3; 4; 5; 6; 7]. Посвідчення заповітів розглядалися побічно зазначеними особами в рамках досліджень, присвячених правовій природі заповіту, особливостям спадкових правовідносин, правовим питанням спадкування за заповітом, в роботах щодо системи спадкового права. Проте окремого дослідження інституту посвідчення заповіту посадовими та службовими особами не проводилось, що й обумовлює актуальність нашої статті.
Метою статті є з’ясування змісту та особливостей посвідчення (процедури) заповіту начальником слідчого ізолятора, виявлення суперечностей у правовому регулюванні зазначеної діяльності та вироблення правових рекомендацій щодо їх усунення.
Відповідно до частини 6 статті 1252 ЦК України право на посвідчення заповіту особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, має начальник слідчого ізолятора. Такі заповіти прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами [1].
Особливості посвідчення заповітів начальником слідчого ізолятора обумовлені режимом утримання в ньому певних осіб. Начальник слідчого ізолятора має право посвідчити заповіт лише тих осіб, які утримуються під вартою в зазначених закладах. В слідчих ізоляторах можуть утримуватися особи, щодо яких застосовано попереднє ув’язнення, тобто обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт (ст.ст. 1, 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення») [8]. Відтак, начальник слідчого ізолятора не наділений повноваженнями посвідчувати заповіти працівників очолюваної ним установи.
Процедура посвідчення заповіту осіб, які тримаються у слідчому ізоляторі, врегульовано в Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених [9] (далі — Порядок). Відповідно до частини 2 пункту 1 зазначеного Порядку начальник слідчого ізолятора має право на посвідчення заповіту осіб, узятих під варту, та засуджених, стосовно яких вирок суду не набрав законної сили, за погодженням з посадовою, службовою особою чи органом, у провадженні яких перебуває справа. Подібна правова конструкція викликає певні заперечення.
По-перше, Порядком значно звужено перелік категорій осіб, які мають право на посвідчення заповітів в умовах утримання в слідчому ізоляторі. До них віднесено: узяті під варту та засуджені, щодо яких вирок суду не набрав законної сили. Загальновідомими є численні випадки утримання осіб в слідчих ізоляторах з порушенням строків їх утримання, після винесення виправдувальних вироків, осіб, щодо яких набув чинності вирок суду тощо. Вбачається, що застосування вичерпного переліку категорій осіб, заповіти яких можуть посвідчуватись начальником ізолятора, призведе до необгрунтованих обмежень прав зазначених осіб. Натомість, ЦК України визнає вказане право за всіма без винятку особами, які утримуються в слідчому ізоляторі.
По-друге, можливість посвідчення заповітів начальником слідчого ізолятора обумовлюється в Порядку необхідністю отримання згоди посадової, службової особи чи органу, у провадженні яких перебуває справа, в рамках якої санкціоновано утримання особи в ізоляторі. Подібне обмеження також прямо суперечить вимогам ЦК України, оскільки право на заповіт згідно зі ст. 1252 ЦК є безумовним.
Не можна визнавати зазначені обмеження права особи на заповіт обґрунтованими необхідністю досягнення мети попереднього ув’язнення, оскільки його реалізація аніяк не може посприяти ухиленню особи, взятої під варту, від слідства і суду, перешкоджанню встановлення істини в кримінальній справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку та видачі особи (екстрадиції) або її транзитного перевезення (ст. 2 Закону України «Про попереднє ув’язнення»). Це пов’язано з тим, що особа, підписуючи заповіт, не передає будь-кому жодних майнових прав, розпорядження робиться тільки на випадок смерті заповідача. Також згадане обмеження жодним чином не може спричинити порушення особою режиму в місцях попереднього ув’язнення.
Враховуючи, що зазначені протиріччя є необгрунтованими та суперечать вимогам Конституції України [2], вимог Загальної декларації прав людини [10], інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув’язненими і не можуть мати на меті обмеження прав і свобод людини, яка утримується в місцях попереднього ув’язнення, відповідні приписи Порядку мають бути приведені у відповідність зі ст. 1252 ЦК України.
Наступною особливістю є необхідність при­сут­ності не менш як двох свідків під час посвідчення заповіту особи, яка утримується під вартою у слідчому ізоляторі, начальником ізолятора (ч. 2 ст. 1253 ЦК України) [1]. Зазначене положення закону обумовлено тим, що присутність свідків при посвідченні заповіту убезпечує від зловживань з боку адміністрації ізолятора (оскільки заповідачі не в змозі самостійно захистити свої цивільні права в умовах утримання в слідчому ізоляторі), а спадкоємців від майбутніх спорів.
Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. При посвідченні вони зачитують вголос заповіт та ставлять свої підписи в ньому. У заповіті зазначаються прізвище, ім’я, по батькові свідка, дата його народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого встановлено особу свідка, підписи на ньому.
Поява у спадкових правовідносинах зазначених осіб хоча й ускладнює процесуальну сторону спадкування, але в той самий час створює гарантії для реалізації громадянами своїх прав. Не можуть бути свідками: службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Залучення в умовах слідчого ізолятора свідків передбачає або їх службову (підлеглі працівники ізолятора) чи іншу залежність від вказаної посадової особи (рідні осіб, що утримуються під вартою), або ж їх зацікавленість в підтриманні добрих відносин з начальником слідчого ізолятора (друзі, ділові партнери). Вірогідність участі в посвідченні заповіту незацікавлених осіб не виключається, але ж, виходячи зі специфіки режиму слідчого ізолятора, є мізерною. Подібний механізм не можна визнати таким, що відповідає меті забезпечення права особи на вільне волевиявлення при заповіданні.
Вважаємо, що задля досягнення вказаної мети в якості свідків при посвідченні заповіту в слідчому ізоляторі повинні залучатись особи, інтереси яких полягають у забезпеченні прав та свобод, осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах. Такими особами слід визнавати передусім захисників зазначених осіб. Саме вони уповноважені здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Присутність захисника під час посвідчення заповіту осіб, що утримуються в слідчих ізоляторах, цілком відповідає сутності та охоплюється змістом категорії «необхідна юридична допомога при провадженні у кримінальній справі». Основним обов’язком захисника при цьому (відповідно до ч. 1 ст. 47 Кримінально-процесуального кодексу України [11]) є застосування засобів захисту, передбачених законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого.
Слід вказати, що в порядку ч. 9 ст. 1252 ЦК України заповіти, посвідчені начальником слідчого ізолятора, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами [1]. Однак, питання щодо надання вказаній особі права посвідчувати заповіти залишається дискусійним. Це обумовлено тим, що посвідчення заповітів не можна зводити лише до технічної дії. Посвідчення заповіту передбачає з’ясування істинної волі заповідача, його психічного стану на момент укладення заповіту. Проте на практиці посвідчення заповітів начальником слідчого ізолятора має здебільшого формальний характер, оскільки останній виконує зовсім іншу функцію (наглядову) та, відповідно, не є спеціалістом в сфері нотаріальної діяльності.

В. М. ЧЕРНИШ,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, Президент Академії нотаріату України, завідуючий кафедри нотаріату Київського університету туризму, економіки і права
В. Д. СТЕПАНЕНКО,
Заслужений юрист України, вчений секретар Академії нотаріату України, доцент Київського університету туризму, економіки і права
ДО ПИТАННЯ ПРО ІСТОРІОГРАФІЮ ВІТЧИЗНЯНОГО НОТАРІАТУ:
ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
Важливу роль у здійсненні правозахисної та правоохоронної функцій відіграє нотаріат України. Захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, запобігання правопорушенням є основним завданням нотаріату, авторитет і значення якого невпинно зростає в нинішніх умовах кардинального реформування соціально економічних відносин. Його діяльність має великий вплив на різні сторони суспільного життя країни, на нормальне функціонування цивільного обороту.
Перехід до ринкової економіки потребує посилення правового регулювання господарських відносин. У свою чергу це потребує і удосконалення правового регулювання діяльності нотаріальних органів, яка стає все більш об’єктивною і складною.
Створення історіографії будь-якої галузі знань є показником зрілості певної науки, необхідним елементом її самосвідомості: відслідковуючи історичний розвиток нотаріату, вчені отримують можливість глибше зрозуміти його сучасний стан, проблеми і протиріччя, більш чітко побачити перспективу. Тому закономірним є те, що по мірі розвитку науки нотаріату і нотаріального процесу зростає й інтерес до її історії, а поява історіографічних праць є свідченням цього.
Окремі аспекти цього інституту досліджували у науковій і навчальній літературі Н. Боголєпов, В. Комаров, В. Баранкова, Н. Ляпідевський, А. Плохотенко, Л. Радзієвська, С. Пасічник, С. Фурса, В. Черниш. Водночас статті у наукових журналах, невеликі історіографічні параграфи, розділи і частини в дисертаціях і монографічних дослідженнях мають в основному, на нашу думку, загальний характер, розглядаються лише мимохідь, у сукупному контексті історіографічного огляду.
Метою цієї статті є пошук і дослідження нових першоджерел вітчизняного нотаріату, необхідність показати, як відбувалося нагромадження історико-правових знань, як вводилися до наукового обігу нові джерела і масиви матеріалу.
Українська історія взагалі й історія українського нотаріату зокрема відзначаються особливостями у такій мірі, в якій був своєрідним історичний процес розвитку української нації, держави і права.
Глибоко вивчаючи і всебічно аналізуючи шлях розвитку і становлення вітчизняного нотаріату в складних історичних умовах, ми таким чином пізнаємо його сутність і етапи розвитку. Заглиблюючись в історію зародження і становлення нотаріату, доходимо висновку про необхідність такого аналізу.
Саме тому необхідно знати і широко використовувати позитивні фактори минулого у діяльності нотаріату, а також традиції і національний колорит наших співвітчизників. А щоб побудувати нове, необхідно глибоко знати, використовувати і шанувати свою історію, дотримуючись принципу: хто цінує минуле — той має майбутнє.
Стосовно виникнення і розвитку вітчизняного (українського) нотаріату слід зазначити, що вже у ХІІ ст. юридичні акти і документи складали дяки і піддячі, а з ХІІІ ст. їх стали називати писцями. Спочатку це були люди вільної професії. Пізніше, з ХV ст., писці склали первісний склад приказів, а з розвитком приказної системи (ХVІІ ст.) стали обов’язковими членами приказів і серйозно впливали на хід судових і адміністративних справ. Основним завданням дяків та їх помічників піддячих було ведення діловодства у державних установах, складання і підписання грамот, видача оригіналів, копій документів і довідок. Також дяки виконували нотаріальні функції приказів, які їм були надані у ХVІІ ст. Паралельно з приказними дяками у ХVІ ст. з’являються майданні піддячі, які складали письмові акти у містах. На думку багатьох юристів, майданні піддячі є засновниками сучасного нотаріату; це свого роду табеліони, які раніше з’явилися в Римі [13].
Для визначення початку та етапів нотаріального розвитку застосовується, насамперед,

Альвина БЕРИНДЯ,
частный нотариус Кировского городского
нотариального округа Донецкой области
ПРОБЛЕМНЫЕ ВОПРОСЫ ВОЗВРАТА БАНКОВСКИХ КРЕДИТОВ: ИЩЕМ ВЫХОД
Всем нам хорошо известно, как в течение 2006–2008 годов банками проводилась широкая рекламная кампания по кредитованию как физических, так и юридических лиц. Желая привлечь клиентов, банки наперебой предлагали очень выгодные условия потребительских и ипотечных кредитов, в частности, долгосрочность и сравнительно небольшие процентные ставки. Что из этой кампании получилось в итоге опять же всем хорошо известно, т. к. большинство клиентов банков столкнулись с проблемами погашения кредитов. Проблем этих несколько. На сегодняшний день они очень остро стоят перед заемщиками (особенно по долгосрочным кредитам), и поэтому, считаю, стоит поднять данный вопрос в среде юристов-профессионалов с целью поиска путей правильного разрешения этих проблем и с целью защиты законных прав граждан.
Итак, одна из проблем — повышение банками процентной ставки по действующему кредитному договору.
Следует отметить, что все кредитные договоры, которые предлагаются банками для подписания клиентам, являются типовыми и во всех содержится пункт, что «в случае изменения кредитной политики вследствие решений законодательной или исполнительной власти, Национального банка Украины, а также в случае наступления другого события, имеющего непосредственное влияние на стоимость кредитных ресурсов кредитора и не зависящего от воли сторон, кредитор имеет право (увеличить или уменьшить) процентную ставку за пользование кредитом». Такие условия являются экономически вполне обоснованными, поскольку очевидно, что на протяжении 25–30 лет действия кредитного договора могут наступить самые разные обстоятельства, которые могут и должны повлечь изменения условий договора. Таким образом, можно согласиться с тем фактом, что банки имеют право защитить себя от возможной гиперинфляции, резких колебаний курсов валют, учетной ставки НБУ и прочих событий, влияющих на стоимость кредитных ресурсов. Однако, включая указанный пункт в кредитные договоры, банки считают, что имеют право самостоятельно, на свое усмотрение, поднимать процентную ставку по кредиту, и в таком случае клиент банка должен либо согласиться с повышением процентной ставки и подписать об этом дополнительное соглашение, либо, в случае несогласия, досрочно погасить предоставленный ему кредит. Полагаю, что с таким развитием событий согласиться нельзя, а возможность банками использовать такие односторонние мероприятия должна быть жестко ограничена и тесно связана с объективными факторами. Кроме того, исходя из основных принципов национального гражданского законодательства, должна иметь место такая же возможность защиты своих прав и для лиц, которые получили кредит.
Анализ данной проблемы показывает, что, с одной стороны, кредитный договор является консенсуальным договором присоединения, и заемщик, желая заключить договор, не имеет возможности влиять на его условия. С другой стороны, руководствуясь нормами ст. 1054 ГК Украины, к отношениям по кредитным договорам применяются положения, регулирующие правоотношения займа, и, в частности, нормы ст. 1048 Гражданского кодекса Украины (дальше — ГК Украины) в соответствии с которыми размер и порядок получения займодателем процентов устанавливается договором, т. е. размер процентов по кредиту, как одно из существенных условий договора, должен быть установлен сторонами кредитного договора в согласовательном порядке.
Руководствоваться при этом следует нормами ст. 651 ГК Украины в соответствии с которыми изменение договора допускается только по соглашению сторон, если иное не установлено договором или законом. Кроме того, положения ст. 654 ГК Украины, касающиеся внесения изменений в договор, содержат требования к соблюдению той же формы, в которой заключался основной договор. Более того, в силу требований ст. 1056-1 ГК Украины (которой был дополнен ГК Украины на основании Закона Украины «Про внесение изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно запрета банкам изменять условия договора банковского вклада и кредитного договора в одностороннем порядке» от 12.12.2008 г. № 661-VI) при определении в договоре размера процентов и порядка их уплаты банком уже должны быть учтены и возможный кредитный риск, и срок пользования кредитом, и размер учетной ставки НБУ. А части 2 и 3 данной статьи содержат прямое запрещение законом повышения процентной ставки банком в одностороннем порядке.
Таким образом, законодательством теоретически предусмотрен механизм защиты прав заемщиков, однако на практике данный механизм не работает. В связи с тем, что ситуация на рынке ресурсов сильно усложнилась, цена привлечения средств для банков существенно увеличилась, и сегодня банки, чтобы не оказаться нерентабельными (ведь кредиты назад уже не отозвать), по сути, вынуждены перекладывать риски за свою недальновидность на плечи добросовестных заемщиков. И продолжается со стороны банков, вопреки принципу добросовестности, дискриминация прав клиента, что влечет за собой существенный дисбаланс договорных прав и обязанностей в ущерб правам потребителя.
Кроме того, следует особо отметить, что экономический кризис, мягко говоря, коснулся не только интересов банков, а и существенно ударил по финансовому состоянию заемщиков. Многие украинцы оказались в очень затруднительном материальном положении и просто не в состоянии производить платежи в прежних размерах и в прежние сроки. В этом случае было бы целесообразным заключить договор о реструктуризации долга, но… Несмотря на радужные заверения в средствах массовой информации представителей банковских структур о существовании и реализации различных вариантов реструктуризации (это и программа «Кредитные каникулы» от 6 до 24 месяцев, и увеличение срока погашения кредита до 14 лет, а по ипотеке — до 35 лет), реструктуризация кредитов у многих банков носит лишь декларативный характер.
В результате таких действий со стороны банков даже добросовестный заемщик вынужден обращаться в суд для защиты своих прав. Но и здесь заемщика подстерегают свои «подводные камни».
Как правило, банки включили в кредитный договор отдельный пункт, который гласит, что, руководствуясь Законом Украины «О третейских судах» от 11.05.2004 г. № 1701-IV, стороны договорились о том, что урегулирование споров, которые невозможно решить путем переговоров, «рассматривает единолично третейский судья такой-то, а в случае невозможности рассмотрения спора указанным судьей, спор рассматривается судьей таким-то».
Обычно третейский суд — это тот суд, на который соглашаются обе стороны, так как они ему доверяют. Однако на практике проект договора предоставляется банком, он же и определяет суд и его состав, чем существенно ограничивает возможность заемщика воспользоваться своими правами. Результат рассмотрения иска в таком суде уже фактически ясен, решение будет вынесено, скорее всего, в пользу банка. Кроме того, решение третейских судов является обязательным для сторон и практически не подлежит обжалованию.
Теоретически Конституция Украины и гражданское законодательство гарантирует право физического лица на защиту в суде своего гражданского права в случае его нарушения. И, следовательно, заемщик может обратиться в суд общей юрисдикции. Причем сделать это он должен до обращения банка в третейский суд.
Однако следует подчеркнуть, что согласно ч. 5 ст. 130 Гражданского процессуального кодекса Украины, если между сторонами заключен договор о рассмотрении спора третейским судом, суд общей юрисдикции оставляет исковое заявление без рассмотрения.
Таким образом, как следует из вышеизложенного, возможность реализации защиты прав потребителя на практике не обеспечена реально действующим механизмом, и интересы граждан существенно страдают в неравных отношениях с финансовыми учреждениями вследствие злоупотребления кредитодателей и их спекуляций с процентными ставками и другими платежами по уже выданным кредитам.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001

Тел.: +380 44 278­37­23, факс: +380 44 271­17­83

E­mail: themis@minjust.gov.ua

http://www.minjust.gov.ua

Код ЄДРПОУ 00015622

23.07.2015 № 19.2­/69

Міністерство юстиції доручає довести до відома органів державної реєстрації прав, нотаріусів, а також органів місцевого самоврядування та адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, які здійснюють функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно з видачі та прийому документів, таку інформацію.

З 05 квітня 2015 року набрали чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12 лютого 2015 року № 191-VIII та постанова Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року № 137 «Деякі питання спрощення порядку надання адміністративних послуг у сфері державної реєс­трації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими, з-поміж іншого, внесено зміни відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

З 01 травня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних», яким до статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» внесені такі зміни:

1. частина друга викладена в такій редакції:

«2. Від сплати адміністративного збору звільняються:

органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

фізичні та юридичні особи під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані до проведення державної реєстрації прав у порядку, визначеному цим Законом;

особи, визначені пунктами 18, 29, 34 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»;

1. частина третя доповнена абзацом другим такого змісту:

«Органи державної влади, органи місцевого самоврядування звільняються від плати за надання витягу з Державного реєстру прав під час проведення державної реєс­трації прав».

Нинішня кризово-економічна ситуація в Україні та низький рівень платоспроможності більшої частини її населення посилює пошук найбільш оптимальних та доступних способів отримання житла. Серед яких першою сходинкою є придбання квартир у будинках, що будуються, так званих новобудовах. Тому цілком зрозуміло, чому одними із найпопулярніших договорів у будівництві житла тривалий час є та залишаються інвестиційні договори. Адже купити об’єкт якомога дешевше на стадії, коли він ще будується, а продати, коли вже будинок збудовано і введено в експлуатацію, і при цьому значно знизити податковий тиск — ось проста інвестиційна схема. Разом із тим, відважившись на таке придбання, майбутні власники ризикують так ніколи і не відсвяткувати новосілля, адже реальних гарантій для інвесторів, які вкладають кошти у будівництво житла, майже немає ні в законі, ні в договорах, які забудовники укладають з ними.

Тому метою цієї статті є дослідження особливостей правової природи інвестиційних договорів у будівництві житла як актуального різновиду ризикових (алеаторних) договорів та з’ясування підстав їх віднесення до цієї категорії договорів, а також визначення сутності ризику інвесторів як основного елемента цього виду договірних зобов’язань.

У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» [1] зазначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).

Інвестиційний договір на будівництво житла — це двостороння угода між особою, яка володіє правами на об’єкт будівництва (забудовником), та інвестором. Відповідно до умов такого договору інвестор зобов’язаний вносити інвестиції в порядку, передбаченому договором, та має право отримати у власність житло після закінчення будівництва, а забудовник несе обов’язок спрямовувати інвестиції, отримані від інвестора, на будівництво житла або збудувати житло за рахунок інвестицій, наданих інвестором.

Варто зауважити, що договори фізичних осіб з організаціями, які залучають грошові кошти фізичних осіб для будівництва багатоквартирних житлових будинків, мають найрізноманітніші назви: підряду, дольової участі у будівництві, спільної діяльності тощо. Однак зміст таких договорів (предмет, умови участі, взаємні права та обов’язки) є практично однаковим: на фізичну особу (інвестора) покладається обов’язок сплати фактичної вартості будівництва житлового приміщення, а організація (інвестиційно-будівельна компанія, інвестиційна компанія, забудовник, підрядник тощо) приймає на себе функції замовника будівництва певного об’єкта нерухомості (самостійно або за допомогою третіх осіб) із зобов’язанням передати фізичній особі у власність обумовлене договором житлове приміщення після закінчення будівництва і здачі будинку в експлуатацію.

Таким чином, можна дійти висновку, що за своєю суттю це договір купівлі-продажу з наданням товару (житла) в майбутньому. Зрештою, мета, якої бажають досягти сторони шляхом укладення інвестиційного договору у житловому будівництві, — побудова об’єкта нерухомості із зазначенням його характеристик та отримання права власності на об’єкт нерухомості або продаж збудованих площ та отримання грошових коштів.

На практиці механізм здійснення житлових проектів забудовником виглядає так:

УЗАГАЛЬНЕННЯ ЩОДО ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЇ — ЗНЯТТЯ ЗАБОРОНИ НА ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА (МАЙНОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО) НА ПІДСТАВІ УХВАЛ ТА РІШЕНЬ СУДІВ
На виконання листа Міністерства юстиції України від 20.04.2012 № 13.1-32/213 Головним управлінням юстиції у м. Севастополі проведено узагальнення щодо вчинення нотаріальної дії — зняття заборони на відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) на підставі ухвал та рішень судів.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон) на нотаріусів покладено повноваження стосовно зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації.
Порядок зняття заборони регламентований статтею 74 Закону та пунктом 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 (далі — Інструкція), яка діяла до набрання чинності Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який був затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок).
Так, відповідно до п. 253 Інструкції нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за заявою:
• банку, іншої юридичної особи про погашення позики (кредиту);
• заставодавця (іпотекодавця) та заставо­держа­теля (іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки) або лише заставо­давця (іпотекодавця) у разі подання ним безспірних доказів виконання зобов’язання;
• заставодавця (іпотекодавця) у разі визнання рішенням суду договору застави (іпотеки) недійсним;
• заставодержателя (іпотекодержателя) у зв’яз­ку з відкриттям виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) на підставі виконавчого напису нотаріуса;
• набувача у разі смерті відчужувача за договором довічного утримання (догляду), спадковим договором;
• відчужувача за спадковим договором у разі смерті набувача;
• набувача або відчужувача на підставі рішення суду про розірвання договору довічного утримання (догляду) або спадкового договору чи визнання їх недійсними;
• фізичної особи, щодо якої скасовано рішення суду про оголошення її померлою, або за заявою спадкоємців після закінчення п’ятирічного строку з часу відкриття спадщини після особи, оголошеної померлою;
• спадкоємця про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт.
До заяви додаються примірники правочинів, свідоцтв, що містять запис про накладені заборони щодо відчуження.
На примірниках документів, що містять запис про накладання заборони щодо відчуження, нотаріусом вчиняється напис про зняття заборони відповідно до форм, встановлених Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5.
Якщо нотаріус, яким було накладено заборону щодо відчуження, позбавлений можливості вчинити нотаріальну дію щодо зняття заборони, така нотаріальна дія може бути вчинена іншим нотаріусом. У такому разі цей нотаріус залишає у своїх справах копію документа, на якому вчинено напис про зняття заборони щодо відчуження, а також направляє повідомлення про зняття заборони щодо відчуження за місцем зберігання примірника документа, на підставі якого була накладена заборона.
У разі зняття заборони щодо відчуження за заявою однієї із сторін договору застави (іпотеки) нотаріус надсилає повідомлення про зняття заборони щодо відчуження іншій стороні правочину.
Про зняття заборони щодо відчуження нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів та в Алфавітній книзі обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна,
а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів.
Зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, підлягає обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна згідно з Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 9 червня 1999 року № 31/5 (далі — Положення).
Відповідно до п. 1.5 Положення реєстраторами Реєстру заборон (далі — реєстратор) є: державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають повний доступ до Реєстру заборон через комп’ютерну мережу.
Реєстратори приймають заяви про реєстрацію обтяження об’єкта нерухомого майна від державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, які не є Реєстраторами, судів, слідчих органів та інших осіб, визначених цим Положенням; уносять та вилучають записи до (з) Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна; отримують (видають) витяги з Реєстру заборон. Реєстратори також уносять та вилучають до (з) Реєстру заборон відомості про тимчасові застереження щодо нерухомого майна.
Згідно з пунктом 2.1.2 Положення однією з підстав для внесення до цього Реєстру відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об’єкти нерухомого майна визначено заяву про реєстрацію (вилучення) обтяження об’єкта нерухомого майна згідно з додатками, наведеними до Положення, яка подається реєстратору.
Севастопольськими державними нотаріальними конторами протягом 2011 року було отримано 211 ухвал та рішень суду про зняття заборон (арештів) на об’єкти нерухомого майна; за період з січня по квітень 2012 року — 68 таких ухвал та рішень, на виконання яких державними нотаріальними конторами як реєстраторами з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна були вилучені обтяження об’єктів нерухомого майна.
Однак при направленні реєстраторам судових рішень про зняття заборон (арештів) з нерухомого майна суддями не завжди долучаються заяви про вилучення обтяження об’єкта нерухомого майна з посиланням на те, що такий документ не передбачений Цивільним процесуальним кодексом України та іншими актами, що регламентують роботу судів.
Також мають місце випадки направлення на виконання судових рішень, які не набрали чинності.
За період з січня 2011 року по квітень 2012 року на підставі ухвал та рішень судів державними та приватними нотаріусами Севастопольського міського нотаріального округу було вчинено 5 нота­ріальних дій щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна.
Так, у зв’язку з неналежним виконанням набувачем своїх обов’язків за умовами договору довічного утримання, посвідченого Другою ХХХХХХ державною нотаріальною контoрою ХХ.ХХ.2002 за реєстровим № Х-ХХХХ, на підставі заочного рішення суду від ХХ.ХХ.2010, яке набрало чинності ХХ.ХХ.2011 щодо розірвання договору довічного утримання, за заявою відчужувача державним нотаріусом Другої ХХХХХХ державної нотаріальної контори ХХ.ХХ.2011 було вчинено нотаріальну дію — зняття заборони на відчуження нерухомого майна, яке було предметом вказаного договору. На примірнику договору, що містить запис про накладання заборони, щодо відчуження, нотаріусом вчинено напис про зняття заборони. Напис відповідає формі № 81 додатка 25 до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5. Цього ж дня, ХХ.ХХ.2011, зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна було зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, про що свідчить витяг про реєстрацію вилучення запису з Реєстру.
При вчиненні вищевказаної нотаріальної дії нотаріусом витребовувались наступні документи:
• заява відчужувача про зняття заборони на відчуження нерухомого майна, яке було предметом договору від ХХ.ХХ.2002 за реєстровим № Х-ХХХХ;
• заява про вилучення обтяження об’єкта нерухомого майна відповідно до додатка 3 до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5;
• примірник договору довічного утримання від ХХ.ХХ.2002 за реєстровим № Х-ХХХХ (про що свідчить копія цього договору у справах державної нотаріальної контори);
• документи, що встановлюють особу та визначають обсяг цивільної дієздатності відчужувача (паспорт громадянина України, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера);
• засвідчена у встановленому порядку копія заочного рішення суду від ХХ.ХХ.2010 з відміткою про набрання чинності рішення, а також копія витягу про державну реєстрацію прав.
Відповідно до пункту 22-1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5, нотаріусом було перевірено справжність документа, який викладений на спеціальному бланку нотаріального документа та подавався для вчинення нотаріальної дії (договору довічного утримання), за допомогою Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, про що свідчить витяг з вказаного Реєстру.
ХХ.ХХ.2011 приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу було вчинено нотаріальну дію — зняття заборони відчуження нерухомого майна за заявою іпотекодавця (юридичної особи) у зв’язку з прийняттям Господарським судом міста Севастополя рішення від ХХ.ХХ.2011 щодо розірвання іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ХХ.ХХ.2007, а також щодо усунення перешкод у здійсненні іпотекодавцем права власності шляхом виключення запису з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. ХХ.Х.2011 постановою Севастопольського апеляційного суду м. Севастополя рішення Господарського суду м. Севастополя від ХХ.ХХ.2011 залишено без змін.
Для вчинення вказаної нотаріальної дії нотаріусом витребовувались наступні документи:
• звернення іпотекодавця про виключення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна;
• заява іпотекодавця про вилучення обтяження об’єкта нерухомого майна згідно з додатком 3 до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5;
• повідомлення іпотекодавця про виключення запису з Державного реєстру іпотек;
• засвідчена копія рішення Господарського суду м. Севастополя від ХХ.ХХ.2011;
• засвідчена копія постанови Апеляційного господарського суду м. Севастополя від ХХ.ХХ.2011;
• документи, що підтверджують правоздатність та дієздатність юридичної особи — іпотекодавця.
Однак в порушення п. 253 Інструкції нотаріусом було знято заборону відчуження нерухомого майна за заявою іпотекодавця без подання ним безспірних доказів виконання зобов’язання.
Також в порушення абз. 2 п. 253 Інструкції до заяви не було додано примірник договору іпотеки. Таким чином, нотаріусом не було вчинено напис про зняття заборони на примірнику правочину іпотекодавця.
Відповідно до абз. 5 п. 253 Інструкції нотаріусом було надіслано повідомлення про зняття заборони щодо відчуження іншій стороні право­чину.
ХХ.ХХ.2012 приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу було вчинено три нотаріальні дії щодо зняття зборони відчуження нерухомого майна на підставі ухвал Господарського суду Автономної Республіки Крим від ХХ.ХХ.2011 та від ХХ.ХХ.2011 щодо затвердження плану санації боржника — юридичної особи та звільнення майна від обтяжень.
Для вчинення зазначених нотаріальних дій нотаріусом витребовувались наступні документи:
• засвідчена копія ухвали Господарського суду Автономної Республіки Крим від ХХ.ХХ.2011;
• засвідчена копія ухвали Господарського суду Автономної Республіки Крим від ХХ.ХХ.2011;
• документи, що підтверджують правоздатність та дієздатність юридичної особи — боржника.
Незважаючи на те, що заборона на відчуження об’єктів нерухомого майна була накладена Феодосійською державною нотаріальною конторою, вищевказані ухвали Господарського суду Автономної Республіки Крим були надіслані для виконання приватному нотаріусу Севастопольського міського нотаріального округу. Зазначені ухвали не містять пункту про зобов’язання приватному нотаріусу Севастопольського міського нотаріального округу зняти заборони відчуження об’єктів нерухомого майна.
Також на копіях ухвал суду відсутні відмітки про набрання ними чинності.
Таким чином, протягом 2011 року приватними нотаріусами Севастопольського міського нотаріального округу порушувались вимоги Закону України «Про нотаріат» та п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 щодо порядку зняття заборони на відчуження нерухомого майна.
Разом з тим на сьогодні механізм виконання судових рішень про зняття заборони щодо відчуження майна, накладеної нотаріусами, законодавчими та нормативно-правовими актами чітко не врегульований.
За період з січня по квітень 2012 року державними та приватними нотаріусами Севастопольського міського нотаріального округу не вчинялись нотаріальні дії щодо зняття заборони на відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) на підставі ухвал та рішень судів.
За результатами проведеного узагальнення з метою належного виконання обов’язків, перед­бачених ст. 5 Закону України «Про нотаріат», державним та приватним нотаріусам Севастопольського міського нотаріального округу необхідно:
• неухильно дотримуватись вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5;
• проблемні питання, що виникають при вчиненні нотаріальних дій, направляти на розгляд Координаційно-методичної ради нотаріату при Головному управлінні юстиції у м. Севастополі.