Наведено особливості відступлення (передання) прав за договором іпотеки. Зроблено висновок, що на відміну від звичайних договорів про відступлення прав відступлення при іпотеці (зокрема, коли має місце фінансування під отримання у власність квартири) має забезпечувальний характер і безпосередньо пов’язано навіть не з одним, а з кількома договорами.
Ключові слова: цесія, сторони правовідносин, договір про відступлення прав.
Приведены особенности уступки (передачи) прав по договору ипотеки. Сделан вывод, что в отличие от обычных договоров об уступке прав уступка при ипотеке (в частности, когда имеет место финансирование под получение в собственность квартиры) носит обеспечительный характер и непосредственно связана даже не с одним, а с несколькими договорами.
Ключевые слова: цессия, стороны правоотношений, договор об уступке прав.
Відступлення (передання) прав тягне за собою заміну кредитора в зобов’язанні, яку ще називають цесією. Цивільний кодекс України [1] (далі — ЦК України) присвячує цьому питанню ст. ст. 512–519, спеціальні норми містяться
в ст. ст. 24, 42 Закону України «Про іпотеку» [2], ст. ст. 10, 13, 18, 21, 32 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [3] (далі — Закон України «Про фінансово-кредитні механізми…»).
Сторони правовідносин при відступленні прав. Оскільки право вимоги належить іпотекодержателеві, то саме він може їх відступити. Унаслідок вторинності іпотечних правовідносин, у випадку заміни сторони первинного зобов’язання, яке було забезпечене іпотекою, одночасно мають відступатися і права іпотекодержателя (кредитора за основним зобов’язанням). Права кредитора можуть переходити також при виконанні зобов’язання боржника його поручителем. Згідно зі ст. 42 Закону України «Про іпотеку» за боржника може виконати основне зобов’язання майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель, який вважається особою, на користь якої здійснене відступлення прав попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором.
Права заставодержателя щодо зобов’язання можуть перейти до іншої особи і при реорганізації юридичної особи (кредитної організації, що видала іпотечний кредит) у формі злиття, приєднання, перетворення або поділу, а також при виділі з однієї юридичної особи іншої, яка набуде відповідних прав як правонаступник
(ст. 109 ЦК України). Утім, при цьому договір про відступлення не укладається, а перехід прав відбувається з інших підстав.
Складнощі, які виникають при визначенні сторін цесії, викликані специфікою предмета іпотеки при зведенні будинку. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування» [4] іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. Їх правове становище в сукупності правовідносин різниться внаслідок різних об’єктів, які їм належать. За статтею 10 цього ж Закону забудовник має майнові права на нерухомість, що є об’єктом будівництва. Відповідно, він у визначених випадках має відступити управителю саме ці права. Майнові ж права особи, яка взяла кредит у банку і вступила до відносин із ФФБ, — це майнове право вимагати передання їй квартири у власність, яке вона може відступити. Отже, і забудовником, і учасником ФФБ можуть укладатися договори відступлення прав, але кожним свої. Тобто це будуть різні права, а значить, різні договори.
Ще один договір відступлення прав може мати місце

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Максиміліанівська, буд. 6

код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК» у м. Харкові, МФО 351254

(057) 714­27­90, (057) 714­27­89

Пропозиції щодо вирішення проблеми
несанкціонованого доступу
до Єдиних та державних реєстрів

Довгий час право доступу до Єдиних та державних реєстрів Міністерства юстиції України мало досить вузьке коло осіб (приватні та державні нотаріуси, працівники Держінформ’юсту). Будь-який вхід користувача-нотаріуса до реєстрів контролювався інженерами Держінформ’юсту, виконані реєстраційні дії перевірялись відповідними спеціалістами, надавались поточні консультації, коригувалась практика роботи нотаріусів з реєстрами.

Останнім часом держава взяла курс на відкритість відомостей з Єдиних та державних реєстрів, а також суттєво розширила коло осіб-реєстраторів (працівники РС, ЦНАП, НАІС, органи місцевого самоврядування, банки). Штат працівників НАІС з контролю за діями реєстраторів не змінився. Таким чином, можливість кваліфікованого контролю за правильністю та законністю кожної дії реєстратора втрачена.

Отже, постає питання додаткового захисту відомостей реєстрів від стороннього несанкціонованого злочинного втручання з метою викривлення даних (зняття арештів слідчих органів та суду щодо нерухомого майна тощо).

Сьогодні офіційні користувачі реєстрів — приватні та державні нотаріуси, працівники реєстраційної служби, працівники ЦНАП.

Причетними до несанкціонованого доступу (пособниками) можуть бути помічники нотаріусів, працівники РС, ЦНАП, НАІС (Держінформ’юст), а також всі зазначені колишні співробітники (звільнені працівники, припинена діяльність тощо).

Ці особи обізнані з реєстрами та вміють ними користуватись (знають, що і де натиснути).

Нині для доступу користувачів до Єдиних та державних реєстрів використовується технологія електронно-цифрового підпису (ЕЦП) та програмне забезпечення, що працює локально на комп’ютерах користувачів, а також онлайн доступ через інтернет.

Користувач, у тому числі нотаріус, має свій унікальний ідентифікатор (логін), пароль доступу до реєстрів, свій ЕЦП (файл key-6.dat) та пароль доступу до ЕПЦ.

Для входу до реєстрів у користувача має бути програмне забезпечення, доступ до інтернету та дійсний ЕПЦ.

У таблиці наведено суб’єктів доступу, які офіційно можуть мати ту чи іншу інформацію та вчиняти певні дії.

«Можливо» — мається на увазі, що таким користувачам відомі були відомості, необхідні для доступу до реєстрів, але їх актуальність не може бути підтверджена.

Для несанкціонованого доступу (під чужим іменем користувача) до реєстрів зловмисник повинен:

мати програмне забезпечення (інсталяцію);

знати унікальний ідентифікатор користувача;

знати пароль доступу до реєстрів;

мати ЕЦП офіційного користувача;

знати пароль доступу до ЕЦП.

Як видно з таблиці, зловмисник може повністю отримати інформацію, необхідну для входу до реєстрів від офіційних користувачів реєстрів та їх «помічників», які мають фактичний доступ до реєстрів.

Отримання такої інформації може бути здійснено таємно, а саме через фактичний доступ до комп’ютера, який використовується для доступу до реєстрів. Зловмисник у такий спосіб може викрасти файл ЕЦП (key-6.dat), який має унікальну назву, і така назва не може бути змінена користувачами. Також зловмисник, отримавши фактичний доступ до комп’ютера, може викрасти інсталяційні комплекти для встановлення програмного забезпечення на інших комп’ютерах.

Що стосується паролів доступу, то зловмисник може встановити на комп’ютер користувача відповідні програми, так звані «клавіатурні шпигуни», які будуть передавати зловмиснику всі дані про натиснення клавіш клавіатури на комп’ютері користувача. Також зловмисник може провести відеофіксацію введення користувачем паролю доступу до реєстру та до ЕЦП (замасковані мініатюрні відеокамери), звернувшись до користувача офіційно за вчиненням будь-якої дії.

Як можна бачити, на сьогоднішній день доступ до реєстрів не може вважатись захищеним, оскільки збільшилось коло суб’єктів користувачів реєстру, а також колишніх користувачів, які мають певні знання, а це — ризики того, що інформація може бути розголошена та передана третім особам або ж отримана третіми особами, які мають за мету вчинити протиправні дії.

Зменшити ризики можна у такий спосіб:

Файл електронного цифрового підпису може мати будь-яке ім’я та розширення, а також перебувати у довільному місці, а не виключно у корені носія інформації. На сьогоднішній день файл ЕЦП має назву та розширення key-6.dat. Тобто зловмисник, маючи намір викрасти ЕЦП, звичайним пошуком знаходить цей файл та викрадає його. Якщо файл ЕЦП буде мати довільну назву і розширення, наприклад «rt.sd», то зловмиснику буде складніше реалізувати свої наміри.

Локальні програми-інтерфейси доступу користувачів до реєстрів мають бути прив’язані до певного комп’ютера офіційного користувача. Тобто зловмисник, навіть дізнавшись про всі необхідні дані для доступу до реєстрів, не зможе ними скористатись, якщо не буде мати фізичного доступу до комп’ютера офіційного користувача. Це може бути реалізовано мінімумом затрат, а саме НАІС може зобов’язати користувачів надати певні характеристики своїх робочих комп’ютерів, що будуть наче «відбитками пальців». При вході до реєстрів сервери НАІС будуть звіряти поточний відбиток з тим, що зберігається на сервері НАІС; якщо вони ідентичні, а також введено вірні паролі, то буде здійснено доступ.

Ввести так звану двокрокову аутентифікацію. Вона полягає в тому, що не тільки сервер від користувача отримує дані, а також сервер направляє користувачу певні дані, які він повинен надати серверу. При вході до реєстру сервер вимагатиме після введення пароля подати спеціальний код. Цей код офіційний користувач може отримати декількома способами:

отримати через sms-повідомлення на свій телефон (номер якого буде передано НАІС);

отримати  електронною поштою на свою скриньку (адресу якої буде передано НАІС).

Отриманий код можна вводити на спеціальній веб-сторінці або безпосередньо у вікні доступу до програми.

Сьогодні цю систему використовують банки усього світу.

Необхідно зробити інтерфейс, згідно з яким користувач реєстрів зможе онлайн блокувати-розблоковувати свій доступ до реєстрів.

Наприклад, робочий день закінчився — користувач заблокував свій доступ. Потім за необхідності відновлює цей доступ.

Якщо користувачу стало відомо про те, що хтось скористався або може скористатись його ідентифікатором доступу, то такий користувач може миттєво заблокувати доступ, а змінивши паролі доступу, відновити його.

Це може бути реалізовано шляхом доступу до певного веб-інтерфейсу або через телефонну службу підтримки, яка буде діяти цілодобово «24/7».

Запропоновані нами способи захисту не потребують значних обсягів фінансування, але є ефективними засобами захисту від несанкціонованого втручання злочинців у роботу державних реєстрів.

Нотаріуси першими вдарили на сполох, оскільки є сумлінними користувачами-реєстраторами, що десятиліттями напрацьовували довіру держави до себе як до професіоналів з чистими руками та помислами. Відсутність надійного захисту доступу до реєстрів ставить під удар не лише авторитет нотаріуса, а й авторитет держави щодо спроможності забезпечити достатній захист програмного забезпечення Єдиних та державних реєстрів, а отже, цілковиту законність цивільного обороту нерухомості в Україні.

Президент Громадської організації
«Асоціація нотаріусів міста
Харкова та Харківської області»                                В.М. Марченко

ВІТАЛІЙ УРКЕВИЧ,
доктор юридичних наук, доцент Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
МИХАЙЛО ШУЛЬГА,
доктор юридичних наук, професор Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
ОБГОВОРЮЄМО ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО РИНОК ЗЕМЕЛЬ»
На розгляді Верховної Ради України перебуває проект Закону України «Про ринок земель». Його прийняття — знакова подія для держави, а особливо для жителів сільської місцевості. Як зазначив Міністр аграрної політики та продовольства України М. Присяжнюк, неефективне управління сільським господарством останнім часом призвело до того, що в Україні щорічно зникають по 16–18 сіл, втрачається понад 700 кг гумусу, в Криму 30 відсотків земель потребують гіпсування .
Пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. (далі — ЗК України) встановлена заборона обігу земель сільськогосподарського призначення, яка діятиме до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року. Закон України «Про Державний земельний кадастр», прийнятий 07.07.2011 р., набирає чинності 1 січня 2012 року. З метою скасування дії названого мораторію та запровадження ринку земель суб’єктом законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України внесено проект Закону України «Про ринок земель» (реєстраційний № 9001-1 від 19.07.2011 р.) . Розглянемо положення названого проекту в частині обігу земель сільськогосподарського призначення, які вміщені у главі 3 «Обіг земель сільськогосподарського призначення».
Перша стаття проекту Закону, що розташована у названій главі (ст. 10), встановлює обмеження щодо набуття у власність таких земель. Так, передбачається, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зможуть набувати у власність за цивільно-правовими договорами лише: (а) громадяни України; (б) фермерські господарства, створені відповідно до закону; (в) держава в особі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування. Якщо перші два суб’єкти можуть набувати земельні ділянки у приватну власність, то при набутті земельних ділянок державою чи територіальної громадою виникає відповідно державна чи комунальна власність на землю. Охарактеризуємо більш детально все коло названих суб’єктів — можливих набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Першою групою набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного виробництва визначені громадяни України. При цьому відразу слід звернути увагу на те, що проект Закону не містить жодних додаткових вимог до таких громадян. Більше того, проектом передбачається й зміна чинної зараз редакції ст. 130 ЗК України, яка встановлює, що покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва. Іншими словами, прийняття в запропонованій редакції Закону «Про ринок земель» надасть можливість набувати у власність земельні ділянки за цивільно-правовими договорами громадянам України, які не мають ніякого відношення до аграрного виробництва чи відповідної освіти, а лише мають фінансові ресурси для придбання таких земель. Можливі негативні наслідки цього неважко спрогнозувати.
Далі проект Закону визначає, що набувачами земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути фермерські господарства, створені відповідно до закону. Наведений припис є зрозумілим та логічним, адже головним завданням названих господарств, що мають статус юридичної особи, якраз і виступає виробництво товарної сільськогосподарської продукції з використанням відповідних земель. Викликає здивування лише уточнення в ст. 10 проекту Закону, що покупцями земель можуть бути «фермерські господарства, створені відповідно до закону». Адже якийсь інший порядок створення фермерських господарств, аніж передбачений законом (зокрема, Законами України «Про фермерське господарство», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»), просто відсутній.
У цій частині слід зазначити й про те, що

Щодо листів податкової про вимоги
надати «розшифровки витрат»
до декларації за попередні роки
Останнім часом нотаріуси отримують листи районних податкових інспекцій про необхідність надання нотаріусами розшифровки витрат, пов’язаних з організацією роботи приватного нотаріуса та додатків документів, підтверджуючих понесені витрати до декларації за 2007 рік.
Пропонуємо проект зразку відповіді на такі листи.

ОЛЕНА ЧУЄВА,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, член
кваліфікаційної комісії нотаріату Головного управління юстиції у Харківській області,
член Методичної ради нотаріусів Харківської області
ДЕКІЛЬКА СЛІВ ПРО ЗМІНИ ДО ПРАВИЛ ВЕДЕННЯ НОТАРІАЛЬНОГО ДІЛОВОДСТВА
1 січня 2010 року набрав чинності Наказ Міністерства юстиції України від 16.11.2009 р. № 2151/5, яким запроваджено чергові зміни до правил ведення нотаріального діловодства. Указаний нормативний акт було прийнято з метою вдосконалення порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Він установив нові форми книг та журналів, що використовуються в роботі нотаріуса, а також затвердив нові форми посвідчувальних написів та свідоцтв.
Слід звернути увагу колег, що згідно з п. 4 цього Наказу в разі наявності в державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві, у приватного нотаріуса залишків книг та журналів раніше встановлених форм, неможливості виготовлення та забезпечення книгами та журналами відповідно до форм, установлених новою редакцією додатків 6, 10, 11, 12, 14, 18 та додатками 30–41, допускається використання наявних книг та журналів за умови внесення до них змін відповідно до вимог цього Наказу та проставлення відбитка печатки і підпису завідувача державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса.
Прогресивним є те, що Правила нотаріального діловодства доповнені підпунктом 5.5.6, згідно з яким у разі відсутності в додатку 7 необхідних посвідчувальних написів чи свідоцтв, які б відповідали вчинюваній нотаріальній дії, нотаріус може застосовувати ту з форм, яка найбільше відповідає цій нотаріальній дії, із застосуванням окремих елементів інших посвідчувальних написів та свідоцтв. Пунктом 24 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Інструкція) встановлено, що Правилами ведення нотаріального діловодства затверджуються лише форми посвідчувальних написів та свідоцтв, що видаються нотаріусами. Відповідно стає зрозумілим зникнення з вищезазначеного додатка 7 затвердженої форми виконавчого напису. Стаття 89 Закону України «Про нотаріат» та п. 287 Інструкції встановлюють відомості, що обов’язково повинні міститися у виконавчому написі. Таким чином, вчиняючи таку нотаріальну дію, нотаріус повинен перевірити, щоб складений ним виконавчий напис містив усі необхідні данні. До того ж, ні Законом України «Про нотаріат», ні Інструкцією не встановлено, що форма виконавчого напису повинна бути затверджена Міністерством юстиції.
Не зовсім зрозуміло, чому з вищезазначеного додатка 7 до Правил ведення нотаріального діловодства зникли затверджені форми актів про протест векселів, адже п. 299 Інструкції передбачено, що в разі відмови платника (доміциліанта) оплатити або акцептувати вексель або якщо він не з’явився до нотаріуса, нотаріус складає акт про протест про неоплату або неакцепт за встановленою формою.
Але, у свою чергу, незважаючи на те, що ні Законом України «Про нотаріат» (ст. 95), ні Інструкцією (п. 307) не встановлено вимогу до затвердження форми акта про морський протест, форма зазначеного акта затверджена і міститься в додатку 7 за № 80.
Слід також звернути увагу нотаріусів на те, що кожний посвідчувальний напис у додатку 7 починається із зазначення місця вчинення нотаріальної дії: «Місто (селище, район, область (Автономна Республіка Крим))» та назви держави: «Україна». Таким чином, зовсім логічним є скасування затверджених форм посвідчувальних написів для документів, призначених для дії за кордоном. До речі,

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ
МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»
61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714­27­90, (057) 714­27­89, 067 572 16 15
«07» березня 2014 р. № 7
Міністру юстиції України
Петренку П.Д.
ЗВЕРНЕННЯ
щодо надання можливості обрати спрощену систему оподаткування приватним нотаріусам та адвокатам через внесення відповідних змін до податкового кодексу України
Існуюча тенденція держави щодо мінімізації витрат громадян як споживачів нотаріальних дій та послуг адвокатів цілком зрозуміла і прийнятна, але при цьому не меншої уваги потребує зменшення податкового навантаження на нотаріальну та адвокатську діяльність.
Логічність цього твердження також знайшло своє порозуміння під час обговорення при створенні робочої групи 06 березня 2014 року при Міністерстві юстиції України, яка буде займатися підготовкою нового законопроекту «Про адвокатуру». А як усім відомо, адвокати і нотаріуси за Податковим кодексом України належать до однієї групи щодо принципів оподаткування та формування витрат.
Наведемо деякі обґрунтування
Робота нотаріуса полягає в позасудовому забезпеченні охорони прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і здійснюється зі значною витратною частиною з боку нотаріусів, що обґрунтовано постійним підвищенням державою вимог до організації роботи нотаріусів (стан приміщень, засоби захисту від несанкціонованого проникнення, техніка та багато іншого), підвищенням матеріальної відповідальності у вигляді встановлення достатньо високої суми страхового відшкодування на випадок заподіяння шкоди, необхідністю постійного підвищення кваліфікації працівників органів нотаріату.
Все перелічене вище спрямоване на встановлення такої системи органів нотаріату, що дає змогу забезпечувати нотаріальні дії на високому професійному рівні, без жодних фінансових затрат з боку держави на основі повного самофінансування.
Зменшення податкового тиску
На цей час джерелом доходу є плата, яку приватні нотаріуси справляють за вчинення нотаріальних дій, розмір якої сьогодні визначається за домовленістю між нотаріусом та фізичною або юридичною особою. Додаткові послуги правового характеру також можуть оплачуватися за домовленістю. Відповідно доходи приватного нотаріуса — це сума коштів, що сплачується клієнтами за вчинення нотаріальних дій та надання додаткових послуг правового характеру.
Отже, враховуючи перелічені вище обґрунтування, цілком логічним та справедливим, з точки зору загальних принципів податкового законодавства, буде законодавче забезпечення можливості застосування до нотаріусів спрощеної системи оподаткування.
Пропозиції щодо обґрунтування можливості приватному нотаріусу та адвокату обирати спрощену систему оподаткування
Дохід приватного нотаріуса та адвоката підлягає оподаткуванню за правилами Податкового кодексу України (далі — ПКУ).
Підпунктом 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПКУ діяльність нотаріусів та адвокатів визначено як незалежну професійну діяльність.
Незалежна професійна діяльність — це участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінювачів, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Оподаткування доходів фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється відповідно до положень ст. 178 ПКУ.
Згідно з пунктами 178.3, 178.4 ст. 178 ПКУ оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.
Пункт 178.6 ст. 178 ПКУ зобов’язує фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення встановлені однакові для фізичних осіб — підприємців, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Юридична особа чи фізична особа — підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим ПКУ, та реєструється платником єдиного податку. Особи, які не можуть бути платниками єдиного податку, встановлені в п. 291.5 ст. 291 ПКУ. Тобто особи, які провадять незалежну професійну діяльність, мають право зареєструватися як фізичні особи — підприємці і обрати спрощену систему оподаткування.
Усі, крім нотаріусів та адвокатів!
Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлюється Законом України «Про нотаріат», яким визначено, що нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової та творчої, у вільний від роботи час.
Таким чином, перехід на спрощену систему оподаткування за ПКУ є можливим тільки для суб’єктів підприємницької діяльності. Тому в умовах чинного законодавства нотаріуси та адвокати не можуть обрати або перейти на спрощену систему оподаткування відповідно до ПКУ.
Це породжує нерівність приватних нотаріусів та адвокатів щодо інших платників податків, які також здійснюють незалежну професійну діяльність і при цьому не виконують соціально значущих функцій у вигляді надання пільг незахищеним верствам населення.
Особливо це впадає у вічі, коли ми бачимо, що спрощена система оподаткування поширюється на доходи 3000000 грн., 5000000 грн. і навіть 10000000 грн., а середньомісячний дохід пересічного нотаріуса перебуває в межах 3–8 тисяч грн.!
Можливість обрати спрощену систему оподаткування — це не тільки і не стільки необхідність зменшення надмірного податкового навантаження. Сьогодні обов’язки нотаріусів дуже розширилися. Це і збільшення вимог щодо ведення архіву, запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доступ до якого мають тільки нотаріуси, проведення фінансового моніторингу тощо. Завдяки спрощеній системі оподаткування приватні нотаріуси, навіть з невеликою кількістю вчинених нотаріальних дій та, відповідно, невисоким доходом, матимуть можливість створювати додаткові робочі місця, при цьому стабільно виплачуючи найнятим робітникам заробітну плату і відповідно сплачуючи додаткові податки. Мати право обирати спрощену систему оподаткування — це можливість спростити звітність, що подається в органи державної податкової служби України, і заощадити засоби для організації нотаріальної діяльності. Загалом це дасть можливість нотаріусу та адвокату приділяти більше уваги громадянам та зменшити їх витрати на отримання правової допомоги.
На сьогодні нотаріат — практично єдина юридична професія, яка системно, кожного дня надає безкоштовні юридичні консультації!
З метою зменшення податкового навантаження необхідно ініціювати внесення змін до ПКУ в частині надання права приватним нотаріусам та адвокатам обирати спрощену систему оподаткування, з прийняттям яких будуть надані однакові можливості щодо вчинення нотаріальних дій, удосконалення організації своєї діяльності всім нотаріусам та надання якісного рівня послуг адвокатів.
Порівняльна таблиця-пропозиція для підготовки проекту Закону України щодо надання можливості обрати спрощену систему оподаткування приватним нотаріусам та адвокатам через внесення відповідних змін до Податкового кодексу України
Норми чинного ПКУ щодо оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність Проект внесення змін до відповідних норм ПКУ щодо оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність
Пункт 291.3 ст. 291 ПКУ
Юридична особа чи фізична особа — підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Пункт 291.3 ст. 291 ПКУ викласти у такій редакції:
«Юридична особа, фізична особа — підприємець чи особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою».
Частина 3 п. 291.4 ст. 291 ПКУ
третя група — фізичні особи — підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;
обсяг доходу не перевищує 3000000 гривень Частину 3 п. 291.4 ст. 291 ПКУ викласти у такій редакції:
«третя група — фізичні особи — підприємці чи особи, які провадять незалежну професійну діяльність, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;
обсяг доходу не перевищує 3000000 гривень»
Абзац 2 п. 294.4 ст. 294
Для зареєстрованих в установленому законом порядку суб’єктів господарювання (новостворених), які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої–шостої групи, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, в якому відбулася державна реєстрація. Абзац 2 п. 294.4 ст. 294 викласти у такій редакції:
«Для зареєстрованих в установленому законом порядку суб’єктів господарювання (новостворених), чи осіб, які отримали реєстраційне посвідчення, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, отримали реєстраційне посвідчення, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої–шостої групи, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, в якому відбулася державна реєстрація (отримано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності або адвокатської діяльності)»
Підпункт 298.1.2 ст. 298
Зареєстровані в установленому законом порядку суб’єкти господарювання (новостворені), які протягом 10 днів з дня державної реєстрації подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої–шостої груп, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації. Підпункт 298.1.2 ст. 298 викласти у такій редакції:
«Зареєстровані в установленому законом порядку суб’єкти господарювання (новостворені), особи, які провадять незалежну професійну діяльність, які протягом 10 днів з дня державної реєстрації, отримання реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, свідоцтво на адвокатську діяльність подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої–шостої груп, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації, отримання реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності».
З повагою
Президент Громадської організації
«Асоціація нотаріусів міста Харкова
та Харківської області» Марченко В.М.

АСОЦІАЦІЯ ПРИВАТНИХ НОТАРІУСІВ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6.
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600700114657 в АТ «РЕГІОН-БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714-27-90, (057) 714-27-89, 067 572 16 15
Вих. № 3 від «16» жовтня 2012 року
Президенту України
Януковичу В.Ф.
ШАНОВНИЙ ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТ!
В той час, коли держава Україна будує правову державу, Верховна Рада України 16 жовтня 2012 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оформлення спадщини» (зареєстрований 30.07.2012 р. за № 11047), який нас фактично повертає до XVI сторіччя.
Приймаючи цей законопроект, Верховна Рада України реально запропонувала повернутися до козацького права та ставити у правозастосуванні на перше місце відчуття та емоції, на друге місце — звичай, на третє місце — духовно-емоційний стан секретаря сільради, на четверте місце — зовнішній стан (вигляд) суб’єкта, щодо якого вчинюється дія (зріст, маса тіла, спадковість, наркозалежність тощо), на п’яте місце — документ.
І вже на шосте місце у правозастосуванні ставить право, бо право як феномен вже, мабуть, у нашій державі в розумінні авторів цього Закону набуває ознак рудиментарного анахронізму.
На сьогодні вони запропонували «простий» механізм: хто перший приніс на село свідоцтво про смерть, того і хата, хто ощадкнижку — того гроші, а хто кинув далі шапку, тому земля.
Керуючись їх логікою, в законодавстві України ще є над чим працювати: потрібно терміново внести зміни про надання секретарям сільради повноважень судді, прокурора та взагалі нехай вже й закони приймають на селі.
У зв’язку з цим є одне бажання: побачити, як народні обранці отримають спадщину від секретаря сільради!
Шановний пане Президент, прошу Вас як гаранта Конституції звернути увагу на такі ґрунтовні зауваження щодо цього Закону, які були викладені Головним юридичним управлінням Верховної Ради України ще на стадії проекту:
«Головне управління не підтримує прийняття вказаних законодавчих пропозицій. Це пояснюється тим, що оформлення спадщини є досить складною юридичною процедурою, яка вимагає значного обсягу юридичних знань. Саме тому її виконання покладено на нотаріуса, яким згідно з ст. 3 Закону України «Про нотаріат» може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Зазначимо, що наявність таких знань та досвіду у посадових осіб місцевих органів самоврядування виглядає сумнівним, у зв’язку з чим покладення на них обов’язків щодо оформлення спадщини може призвести до порушень прав спадкоємців.»
«1. Законопроектом пропонується шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України «Про нотаріат» надати органам місцевого самоврядування повноваження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину.
Проте запровадження такого підходу, на нашу думку, не враховує того, що вчинення нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину є різновидом юридичної діяльності, здійснення якої полягає не в формальній видачі зазначеного свідоцтва, а, насамперед, у наданні цьому документу юридичної вірогідності, а отже, має здійснюватися тільки в такій процесуальній формі, яка повною мірою забезпечує безспірність такого документу.
На сьогодні Законом України «Про нотаріат» встановлені гарантії безспірності факту набуття фізичними та юридичними особами прав на спадщину та дотримання права кожного на правову допомогу під час вчинення нотаріальних дій у сфері спадкування. Зазначені гарантії полягають насамперед у встановленні кваліфікаційних вимог до нотаріусів, які дозволяють йому давати професійну оцінку достовірності юридичних фактів, на підставі яких видається свідоцтво про право на спадщину. Крім того, держава гарантує захист прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб у разі їх звернення до нотаріуса, встановивши повну відповідальності за законність вчинюваних ним нотаріальних дій.
Натомість у разі передачі органам місцевого самоврядування повноваження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину держава не може гарантувати професійність та безспірність вчинюваних цими органами нотаріальних дій.
Разом з цим, запровадження шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України порядку видачі свідоцтва про право на спадщину сільською, селищною радою є юридично некоректним з огляду на колегіальність та сесійний характер роботи цього органу, з одного боку, та чітко встановленими законами України строками прийняття спадщини, з іншого боку.
Крім того, покладання на сільські та селищні ради функцій нотаріату не відповідає положенням частини третьої статті 143 Конституції України, за якою органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.
Також законопроект має низку внутрішніх неузгодженостей, зокрема це стосується одночасного надання одних і тих самих повноважень сільським, селищним радам та посадовим особам цих органів місцевого самоврядування, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України та не відповідає вимогам щодо якості закону в контексті верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Разом з цим, з огляду на положення статті 1277 Цивільного кодексу України, за якими у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина, визнається судом відумерлою та переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, наділення органів місцевого самоврядування повноваженнями щодо видачі свідоцтва про право на спадщину не враховує вимог частини четвертої статті 7 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції 2003 року, ратифікованої Україною, за якою кожна Держава-учасниця прагне, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів.
2. Положення підпункту 7 пункту 2 розділу І проекту щодо доповнення статті 67 Закону Украї­ни «Про нотаріат» новими частинами, які регламентують порядок видачі свідоцтва про право на спадщину, по-перше, не узгоджуються з вимогами частини першої статті 24 Конституції України, оскільки передбачаючи видачу свідоцтва про право на спадщину тільки спадкоємцям першої та другої черги за законом, обмежують права спадкоємців третьої, четвертої та п’ятої черг. Крім того, згідно з положеннями законопроекту створюється вірогідність одночасного відкриття спадкових справ нотаріусом та органом місцевого самоврядування щодо однієї спадщини.
По-друге, зазначені положення проекту щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації тільки на підставі правовстановлюючих документів, не враховують низки вимог Цивільного кодексу та інших законів України.
Так, згідно з положеннями статті 182, частини другої статті 331, частини першої статті 344 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з моменту державної реєстрації. Будь-які правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано (частина шоста статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Однак відповідно до підпункту 7 пункту 2 розділу І проекту «відмітка про перехід права власності при видачі свідоцтва про право на спадщину провадиться посадовою особою органу місцевого самоврядування шляхом закреслення прізвища, ім’я та по батькові спадкодавця на правовстановлюючому документі і виправлення на прізвище, ім’я та по батькові спадкоємця та повинно бути підтверджено підписом посадової особи органу місцевого самоврядування і печаткою цього органу.
Проте згідно із частиною другою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації прав не приймаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст.
Крім того, проект підготовлений до другого читання без урахування вимог статті 116 Регламенту Верховної Ради України. Так, пункти 3 та 4 розділу І законопроекту не були предметом наукової експертизи, яка обов’язково має проводитися відповідно до вимог статті 103 Регламенту Верховної Ради України, і не обговорювалися у сесійному залі під час його розгляду у першому читанні.»
Шановний пане Президент, з урахуванням викладеного вище прошу Вас скористатися правом вето щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оформлення спадщини».
З повагою,
Президент Асоціації приватних нотаріусів
Харківської області В.М. Марченко
16 жовтня 2012 року

ПРОПОЗИЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ В.Ф. ЯНУКОВИЧА ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ СПАДЩИНИ»
Прийнятий Верховною Радою України 16 жовтня 2012 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оформлення спадщини» не може бути підписаний, виходячи з такого.
1. Пропонований Законом, що надійшов на підпис, механізм, за яким права на спадщину можуть бути оформлені сільськими, селищними радами, не відповідає Конституції України, нормам Цивільного, Земельного кодексів України, Законів України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
1.1. Законом, що надійшов на підпис, пропонується внести зміни до статей 1269, 1288, 1297, 1300 Цивільного кодексу України, а також до статті 66 Закону України «Про нотаріат», за якими сільські та селищні ради наділяються повноваженнями щодо оформлення спадщини (зокрема, стосовно призначення виконавців заповіту за місцем відкриття спадщини, видачі свідоцтва про право на спадщину) (підпункти 1, 5–7 пункту 1 та підпункт 6 пункту 2 розділу І). Водночас низку інших визначених Законом повноважень щодо оформлення спадщини передбачається віднести до компетенції відповідних органів місцевого самоврядування та посадових осіб органу місцевого самоврядування (підпункти 2–4 пункту 1, підпункти 1–5, 7–9 пункту 2 розділу I).
У зв’язку з цим насамперед слід зауважити, що за Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» вчинення нотаріальних дій із визначених законом питань віднесено до відання саме виконавчих органів сільських, селищних, міських рад як делеговане повноваження органів виконавчої влади (підпункт 5 пункту «б» частини першої статті 38).
Крім того, слід ураховувати, що за Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»:
• сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її утворення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (частина перша статті 45);
• сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її утворення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно; сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради (частина перша статті 46);
• рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень; рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених зазначеним Законом; під час установлення результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос (стаття 59).
Таким чином, Законом, що надійшов на підпис, здійснення відповідних заходів щодо оформлення спадщини фактично ставиться в залежність від періодичності сесій сільських, селищних рад. Набрання чинності такими змінами матиме наслідком звуження існуючих прав, а отже, не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
1.2. Законом, що надійшов на підпис, пропонується доповнити статтю 67 Закону України «Про нотаріат» новими частинами четвертою – дванадцятою і врегулювати, зокрема, питання видачі свідоцтв про право на спадщину на земельну частку (пай), на земельну ділянку, на майно, що підлягає реєстрації, на грошовий вклад. При цьому передбачається видача зазначених свідоцтв про право на спадщину лише спадкоємцям першої та другої черги за законом (підпункт 7 пункту 2 розділу І).
Такий підхід обмежує визначені Цивільним кодексом України права спадкоємців за заповітом, спадкоємців третьої, четвертої та п’ятої черги, спадкоємців за правом представлення, що не відповідає наведеній вище нормі частини третьої статті 22 Конституції України, а також суперечить нормам статей 1223, 1258–1266 Цивільного кодексу України.
Крім того, пропонована редакція нових частин четвертої, п’ятої, дев’ятої і десятої статті 67 Закону України «Про нотаріат» (абзаци п’ятий, шостий, десятий, одинадцятий підпункту 7 пункту 1 розділу I Закону, що надійшов на підпис) спричинить правову колізію між відповідними положеннями Закону України «Про нотаріат» та нормами Земельного кодексу України, Законів України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Так, за частиною четвертою статті 67 Закону України «Про нотаріат» (у редакції абзацу п’ятого підпункту 7 пункту 1 розділу I Закону, що надійшов на підпис) свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті фізичних осіб, які проживали в сільській місцевості, може бути видане посадовою особою органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом на підставі трудової книжки члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи засвідченого належним чином витягу з неї (за наявності в ній відповідного запису) чи рішення суду, яке набрало законної сили, про членство в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, що розташовувалося на цій території.
Проте за пунктами 16 і 17 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України:
• громадянам — власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю;
• сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства і є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Водночас за статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
Отже, за названими законодавчими актами правовстановлюючим документом, який підтверджує належність спадкодавцеві прав на земельну частку (пай), що входить до складу спадщини, є саме сертифікат на право на земельну частку (пай).
У Законі ж, що надійшов на підпис, усупереч наведеним нормам Земельного кодексу України та Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сертифікат на право на земельну частку (пай) не зазначений. Натомість вказано інші документи, які, хоча і підтверджують відповідні юридичні факти, проте не є правовстановлюючими документами на земельну частку (пай), а отже, не можуть бути єдиною підставою для оформлення права на спадщину (за відсутності відповідного правовстановлюючого документа).
Новою частиною п’ятою статті 67 Закону України «Про нотаріат» (у редакції абзацу шостого підпункту 7 пункту 1 розділу I Закону, що надійшов на підпис) до підстав для видачі посадовою особою органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку за законом віднесено, зокрема, відповідне рішення органу місцевого самоврядування.
Однак і рішення органу місцевого самоврядування не є документом, який підтверджує належність спадкодавцеві прав на земельну ділянку, що входить до складу спадщини.
Так, за Земельним кодексом України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; до документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, належать: державний акт, цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою, свідоцтво про право на спадщину (статті 125 і 126).
Новими частинами дев’ятою та десятою статті 67 Закону України «Про нотаріат» (у редакції абзаців десятого, одинадцятого підпункту 7 пункту 1 розділу I Закону, що надійшов на підпис) установлюється, що посадова особа органу місцевого самоврядування при видачі свідоцтва про право на спадщину проставляє відмітку на правовстановлюючому документі чи державному акті на право власності на земельну ділянку про перехід права власності; така відмітка проставляється шляхом закреслення на правовстановлюючому документі прізвища, імені та по батькові спадкодавця і вписування прізвища, імені та по батькові спадкоємця та підтверджується підписом посадової особи органу місцевого самоврядування і печаткою цього органу.
Між тим за Земельним кодексом України на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку з обов’язковим зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід (абзац другий частини шостої статті 126).
До того ж із 1 січня 2013 року оформлення прав власності, користування земельною ділянкою буде здійснюватися відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (підпункт «е» підпункту 2 пункту 5 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр»), яким проставлення відмітки на правовстановлюючому документі чи державному акті на право власності на земельну ділянку про перехід права власності не передбачено.
1.3. Запровадження положень Закону, що надійшов на підпис, призведе до виникнення конфлікту інтересів та корупціогенного фактора.
Так, за Цивільним кодексом України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою; спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (частини перша, третя статті 1277).
Отже, органи місцевого самоврядування, в тому числі сільські та селищні ради, є суб’єктами, на яких закон покладає обов’язок бути ініціаторами визнання спадщини відумерлою.
З урахуванням наведеного покладення на сільські, селищні ради повноважень щодо оформлення спадщини є не чим іншим, як поєднанням у одного суб’єкта (у даному разі сільської, селищної ради) повноважень, що може спричинити конфлікт інтересів.
Такий підхід не відповідає вимогам частини четвертої статті 7 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції 2003 року (що ратифікована Законом України від 18 жовтня 2006 року № 251-V і відповідно до частини першої статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства), за якою кожна держава-учасниця прагне згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права створювати, підтримувати і зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості та запобігають виникненню конфлікту інтересів.
У зв’язку з цим вважаю пропоноване Законом, що надійшов на підпис, покладення повноважень щодо оформлення спадщини на органи місцевого самоврядування неприйнятним.
Слід також наголосити, що належне оформлення спадщини без порушення прав та законних інтересів заінтересованих осіб є складною юридичною процедурою, яка потребує високої кваліфікації у галузі права. Саме тому її виконання покладено на нотаріуса, до якого законом установлено відповідні кваліфікаційні вимоги. Так, за Законом України «Про нотаріат» нотаріусом може бути громадянин України, який, зокрема, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю (стаття 3). Крім того, держава гарантує захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб у разі їх звернення до нотаріуса шляхом установлення повної відповідальності за законність вчинюваних ним нотаріальних дій.
З огляду на викладене вважаю пропонований Законом, що надійшов на підпис, механізм оформлення прав на спадщину сільськими, селищними радами неприйнятним.
2. Законом пропонується внести зміну до частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» і скасувати вимогу щодо обов’язкового проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у разі визначення розміру державного мита при спадкуванні (пункт 3 розділу І).
Водночас поза увагою Закону, що надійшов на підпис, лишилася стаття 5 Закону України «Про оцінку земель», за якою нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при спадкуванні земельних ділянок згідно із законом.
Отже, внесення зазначеної зміни до Закону України «Про оцінку земель» призведе до виникнення в ньому правової колізії та, як наслідок, до неоднакового застосування його норм на практиці, до порушення закріпленого частиною першою статті 24 Конституції України принципу рівності громадян перед законом.
Крім того, наведене може спричинити зменшення надходжень до державного бюджету за рахунок штучного зменшення розміру державного мита під час оформлення прав на земельні ділянки в порядку спадкування.
У зв’язку з викладеним зазначене положення Закону, що надійшов на підпис, не підтримується.
3. Законом, що надійшов на підпис, пропонується внести зміни до абзацу сімнадцятого пункту 5 частини першої статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012–2014 роки», якими із названих Законів виключаються окремі норми щодо особливостей здійснення оцінки майна для цілей оподаткування, в тому числі стосовно визначення такої оцінки виключним видом діяльності суб’єкта оціночної діяльності.
Слід зауважити, що практика застосування норм, які зараз пропонується виключити, засвідчила їх хибність. Унаслідок застосування цих норм з ринку надання послуг з оцінки майна були штучно усунуті раніше сертифіковані оцінювачі, що, в свою чергу, спричинило подорожчання надання послуг з оцінки відповідного майна.
Підтримуючи в цілому намагання вирівняти таку ситуацію, вважаю за необхідне зазначити, що порушене питання Законом, який надійшов на підпис, вирішено некомплексно. Зокрема, поза увагою Закону залишилася низка інших норм Законів України «Про Фонд державного майна України» та «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012–2014 роки» з цих же питань.
Наведене створює колізію правових норм, чим порушуються конституційні принципи верховенства права, рівності і справедливості (статті 8, 13 і 24), з яких випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правових норм. Як зауважив Конституційний Суд України, недодержання таких вимог не може забезпечити однакове застосування норм, не виключає необмеженості їх трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).
Для уникнення такої ситуації та з метою забезпечення доступності і здешевлення послуг з оцінки майна, забезпечення конкуренції на ринку відповідних послуг пропоную в Законі, що надійшов на підпис, забезпечити комплексне і вичерпне врегулювання порушеного питання.
Підсумовуючи викладене, пропоную у Законі, що надійшов на підпис:
1) пункти 1–3 розділу І виключити. У зв’язку з цим відповідно змінити назву Закону;
2) пункти 4 і 5 розділу І Закону викласти в такій редакції:
«1. У пункті 5 частини першої статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 28, ст. 311):
1) абзаци шостий і дванадцятий викласти відповідно в такій редакції:
«професійну оціночну діяльність у процесі приватизації та оренди державного майна»;
«веде у визначеному ним порядку Державний реєстр оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності, які здійснюють оцінку майна, майнових прав і провадять професійну оціночну діяльність за відповідними напрямами (спеціалізаціями)»;
2) абзац сімнадцятий виключити.
2. Пункт 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012–2014 роки» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 43, ст. 551) викласти в такій редакції:
«4. Установити, що оцінка об’єктів приватизації, а також оцінка іншого майна, майнових прав, у тому числі нормативна грошова оцінка, здійснюються відповідно до законодавства з питань оціночної діяльності».
3) пункт 1 розділу ІІ «Прикінцеві положення» викласти в такій редакції:
«1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування».
Президент України В. Янукович

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

29.02.2016                                                                    № 2213/К/99­99­17­03­03­14

[Щодо оподаткування доходу у вигляді
вартості подарованого нерухомого майна]

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення … щодо оподаткування доходу у вигляді вартості подарованого нерухомого майна та в межах компетенції повідомляє.

Оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розділом ІV Кодексу, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа — резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до складу якого включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом ІV Кодексу (п.п. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку як дарунок (або в результаті укладення договору дарування) від фізичних осіб встановлено п. 174.6 ст. 174 розділу IV Кодексу, згідно з яким кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

Так, за ставкою 5 відс., визначеною п. 167.2 ст. 167 Кодексу, оподатковується вартість будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення (п.п. 174.2.2 п. 174.2 ст. 174 Кодексу).

Крім того, відповідно до п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу (п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Враховуючи зазначене, у разі отримання фізичною особою — резидентом, яка не є членом сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, доходу у вигляді вартості подарованого нерухомого майна, такий дохід є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5 відс. та військовим збором 1,5 відсотка.

Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці (обдаровані), які отримали спадщину (подарунок). Дохід у вигляді вартості успадкованого (подарованого) майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів,
які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також інших спадкоємців-резидентів, які сплатили податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини (п. 174.3 ст. 174 Кодексу).

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету встановлено п. 168.4 ст. 168 Кодексу, відповідно до п.п. 168.4.5 якого фізична особа, відповідальна згідно з вимогами розділу IV Кодексу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету, зокрема, у разі нотаріального посвідчення договорів дарування — за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв), в інших випадках — за її податковою адресою.

Також у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу, здійснюються нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету (п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Отже, платник податку, який отримав дохід у вигляді вартості подарованого нерухомого майна, може сплатити податок на доходи фізичних осіб та військовий збір до нотаріального посвідчення договору дарування нерухомого майна за місцем нотаріального посвідчення такого договору.

У разі несплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до нотаріального посвідчення договору дарування нерухомого майна, згідно із п. 179.1 ст. 179 Кодексу платник податку зобов’язаний подати податкову декларацію до контролюючого органу, де перебуває на обліку, до 1 травня року, що настає за звітним (п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Кодексу), та самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (п. 179.7 ст. 179 Кодексу).

Слід зауважити, що згідно з п. 52.5 ст. 52 Кодексу контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

З повагою
Голова                                                                                Р.М. Насіров

Вікторія ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
БУДІВНИЦТВО – САМОЧИННЕ ЧИ НІ? АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА
Людина бажає розпочати будівництво. Які дії потрібні для правомірності цього процесу? Чи залежать ці дії від об’єкта, який людина планує будувати?
Стаття 376 Цивільного кодексу України (далі – ЦК):
1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Вказана норма містить критерії, за наявності яких будівництво буде вважатися самочинним:
– земельна ділянка, на який здійснюється або було здійснене будівництво, не була відведена для цієї мети;
– забудова проводиться або була проведена без одержання у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту;
– забудова проводиться або була проведена з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Як бачимо, первинним моментом для здійс­нення законного будівництва є набуття права на земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Щоб здійснити будівництво, громадянин чи юридична особа зобов’язані набути у встановленому порядку право власності чи право користування земельною ділянкою та зареєструвати обраний титул використання землі відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
Коли особа набула відповідного права на земельну ділянку, вона приступає до наступного етапу – оформлення необхідних для будівництва документів. Варто відразу звернути увагу на формулювання ч. 1 ст. 376 ЦК: «… без належного дозволу чи належно затвердженого проекту…» Як ми бачимо, вживається сполучник «чи», що означає, що для здійснення будівництва потрібен або дозвіл, або затверджений проект. Ця норма ЦК відповідає чинному законо­давству у сфері забудови – порядок здійснення будівництва залежить від об’єкта:

Виконавчий напис, не зважаючи на досить складну процедуру його вчинення і високу імовірність його оскарження, залишається одним з найефективніших інструментів задоволення вимог кредиторів. Проте, на жаль, станом на сьогодні законодавство України не містить належним чином нормативно-визначеної процедури і підстав його вчинення. Крім того, норми, що регулюють порядок вчинення виконавчих написів, мають доволі застарілий та рудиментарний характер, і не повною мірою відповідають реаліям сучасних правовідносин.

У цій статті не будемо зупинятися на загальному описі порядку вчинення виконавчих написів (цій темі присвячена велика кількість наукових і прикладних публікацій), а зупинимось саме на проблемних аспектах вчинення виконавчих написів, на типових помилках, які допускають нотаріуси в процесі вчинення виконавчих написів. Також здійснимо системний аналіз судової практики щодо визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, і спробуємо звернути увагу нотаріальної спільноти на суперечливий характер такої практики.

Крім того, спробуємо навести рекомендації, які істотним чином допоможуть зменшити ймовірність визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та ефективно захистити своє право на повернення коштів.

Предметом цієї статті є проблемні аспекти вчинення виконавчих написів на договорах застави і іпотеки. Процес вчинення виконавчих написів на інших документах (кредитні договори, договори лізингу, договори оренди тощо) має свою специфіку і потребує окремого і детального аналізу.

Перш ніж перейти безпосередньо до аналізу процесуальних і матеріальних аспектів вчинення виконавчих написів, окреслимо коло нормативно-правових актів, норми яких регулюють умови і процес вчинення виконавчих написів. У сфері іпотечних і заставних відносин коло таких нормативно-правових актів є досить вузьким. Так, основними нормативними актами, які регулюють умови і процес вчинення виконавчих написів, є:

Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII.

Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV.

Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 № 2654-XII.

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV.

Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок).

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29.06.1999 № 1172 (далі — Перелік).