Лист АСОЦІАЦІЯ ПРИВАТНИХ НОТАРІУСІВ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Вих. № 3 від «16» жовтня 2012 року Президенту України Януковичу В.Ф.

АСОЦІАЦІЯ ПРИВАТНИХ НОТАРІУСІВ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6.
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600700114657 в АТ «РЕГІОН-БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714-27-90, (057) 714-27-89, 067 572 16 15
Вих. № 3 від «16» жовтня 2012 року
Президенту України
Януковичу В.Ф.
ШАНОВНИЙ ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТ!
В той час, коли держава Україна будує правову державу, Верховна Рада України 16 жовтня 2012 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оформлення спадщини» (зареєстрований 30.07.2012 р. за № 11047), який нас фактично повертає до XVI сторіччя.
Приймаючи цей законопроект, Верховна Рада України реально запропонувала повернутися до козацького права та ставити у правозастосуванні на перше місце відчуття та емоції, на друге місце — звичай, на третє місце — духовно-емоційний стан секретаря сільради, на четверте місце — зовнішній стан (вигляд) суб’єкта, щодо якого вчинюється дія (зріст, маса тіла, спадковість, наркозалежність тощо), на п’яте місце — документ.
І вже на шосте місце у правозастосуванні ставить право, бо право як феномен вже, мабуть, у нашій державі в розумінні авторів цього Закону набуває ознак рудиментарного анахронізму.
На сьогодні вони запропонували «простий» механізм: хто перший приніс на село свідоцтво про смерть, того і хата, хто ощадкнижку — того гроші, а хто кинув далі шапку, тому земля.
Керуючись їх логікою, в законодавстві України ще є над чим працювати: потрібно терміново внести зміни про надання секретарям сільради повноважень судді, прокурора та взагалі нехай вже й закони приймають на селі.
У зв’язку з цим є одне бажання: побачити, як народні обранці отримають спадщину від секретаря сільради!
Шановний пане Президент, прошу Вас як гаранта Конституції звернути увагу на такі ґрунтовні зауваження щодо цього Закону, які були викладені Головним юридичним управлінням Верховної Ради України ще на стадії проекту:
«Головне управління не підтримує прийняття вказаних законодавчих пропозицій. Це пояснюється тим, що оформлення спадщини є досить складною юридичною процедурою, яка вимагає значного обсягу юридичних знань. Саме тому її виконання покладено на нотаріуса, яким згідно з ст. 3 Закону України «Про нотаріат» може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Зазначимо, що наявність таких знань та досвіду у посадових осіб місцевих органів самоврядування виглядає сумнівним, у зв’язку з чим покладення на них обов’язків щодо оформлення спадщини може призвести до порушень прав спадкоємців.»
«1. Законопроектом пропонується шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України «Про нотаріат» надати органам місцевого самоврядування повноваження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину.
Проте запровадження такого підходу, на нашу думку, не враховує того, що вчинення нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину є різновидом юридичної діяльності, здійснення якої полягає не в формальній видачі зазначеного свідоцтва, а, насамперед, у наданні цьому документу юридичної вірогідності, а отже, має здійснюватися тільки в такій процесуальній формі, яка повною мірою забезпечує безспірність такого документу.
На сьогодні Законом України «Про нотаріат» встановлені гарантії безспірності факту набуття фізичними та юридичними особами прав на спадщину та дотримання права кожного на правову допомогу під час вчинення нотаріальних дій у сфері спадкування. Зазначені гарантії полягають насамперед у встановленні кваліфікаційних вимог до нотаріусів, які дозволяють йому давати професійну оцінку достовірності юридичних фактів, на підставі яких видається свідоцтво про право на спадщину. Крім того, держава гарантує захист прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб у разі їх звернення до нотаріуса, встановивши повну відповідальності за законність вчинюваних ним нотаріальних дій.
Натомість у разі передачі органам місцевого самоврядування повноваження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину держава не може гарантувати професійність та безспірність вчинюваних цими органами нотаріальних дій.
Разом з цим, запровадження шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України порядку видачі свідоцтва про право на спадщину сільською, селищною радою є юридично некоректним з огляду на колегіальність та сесійний характер роботи цього органу, з одного боку, та чітко встановленими законами України строками прийняття спадщини, з іншого боку.
Крім того, покладання на сільські та селищні ради функцій нотаріату не відповідає положенням частини третьої статті 143 Конституції України, за якою органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.
Також законопроект має низку внутрішніх неузгодженостей, зокрема це стосується одночасного надання одних і тих самих повноважень сільським, селищним радам та посадовим особам цих органів місцевого самоврядування, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України та не відповідає вимогам щодо якості закону в контексті верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Разом з цим, з огляду на положення статті 1277 Цивільного кодексу України, за якими у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина, визнається судом відумерлою та переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, наділення органів місцевого самоврядування повноваженнями щодо видачі свідоцтва про право на спадщину не враховує вимог частини четвертої статті 7 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції 2003 року, ратифікованої Україною, за якою кожна Держава-учасниця прагне, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів.
2. Положення підпункту 7 пункту 2 розділу І проекту щодо доповнення статті 67 Закону Украї­ни «Про нотаріат» новими частинами, які регламентують порядок видачі свідоцтва про право на спадщину, по-перше, не узгоджуються з вимогами частини першої статті 24 Конституції України, оскільки передбачаючи видачу свідоцтва про право на спадщину тільки спадкоємцям першої та другої черги за законом, обмежують права спадкоємців третьої, четвертої та п’ятої черг. Крім того, згідно з положеннями законопроекту створюється вірогідність одночасного відкриття спадкових справ нотаріусом та органом місцевого самоврядування щодо однієї спадщини.
По-друге, зазначені положення проекту щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації тільки на підставі правовстановлюючих документів, не враховують низки вимог Цивільного кодексу та інших законів України.
Так, згідно з положеннями статті 182, частини другої статті 331, частини першої статті 344 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з моменту державної реєстрації. Будь-які правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано (частина шоста статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Однак відповідно до підпункту 7 пункту 2 розділу І проекту «відмітка про перехід права власності при видачі свідоцтва про право на спадщину провадиться посадовою особою органу місцевого самоврядування шляхом закреслення прізвища, ім’я та по батькові спадкодавця на правовстановлюючому документі і виправлення на прізвище, ім’я та по батькові спадкоємця та повинно бути підтверджено підписом посадової особи органу місцевого самоврядування і печаткою цього органу.
Проте згідно із частиною другою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації прав не приймаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст.
Крім того, проект підготовлений до другого читання без урахування вимог статті 116 Регламенту Верховної Ради України. Так, пункти 3 та 4 розділу І законопроекту не були предметом наукової експертизи, яка обов’язково має проводитися відповідно до вимог статті 103 Регламенту Верховної Ради України, і не обговорювалися у сесійному залі під час його розгляду у першому читанні.»
Шановний пане Президент, з урахуванням викладеного вище прошу Вас скористатися правом вето щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оформлення спадщини».
З повагою,
Президент Асоціації приватних нотаріусів
Харківської області В.М. Марченко
16 жовтня 2012 року

ПРОПОЗИЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ В.Ф. ЯНУКОВИЧА ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ СПАДЩИНИ»
Прийнятий Верховною Радою України 16 жовтня 2012 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оформлення спадщини» не може бути підписаний, виходячи з такого.
1. Пропонований Законом, що надійшов на підпис, механізм, за яким права на спадщину можуть бути оформлені сільськими, селищними радами, не відповідає Конституції України, нормам Цивільного, Земельного кодексів України, Законів України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
1.1. Законом, що надійшов на підпис, пропонується внести зміни до статей 1269, 1288, 1297, 1300 Цивільного кодексу України, а також до статті 66 Закону України «Про нотаріат», за якими сільські та селищні ради наділяються повноваженнями щодо оформлення спадщини (зокрема, стосовно призначення виконавців заповіту за місцем відкриття спадщини, видачі свідоцтва про право на спадщину) (підпункти 1, 5–7 пункту 1 та підпункт 6 пункту 2 розділу І). Водночас низку інших визначених Законом повноважень щодо оформлення спадщини передбачається віднести до компетенції відповідних органів місцевого самоврядування та посадових осіб органу місцевого самоврядування (підпункти 2–4 пункту 1, підпункти 1–5, 7–9 пункту 2 розділу I).
У зв’язку з цим насамперед слід зауважити, що за Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» вчинення нотаріальних дій із визначених законом питань віднесено до відання саме виконавчих органів сільських, селищних, міських рад як делеговане повноваження органів виконавчої влади (підпункт 5 пункту «б» частини першої статті 38).
Крім того, слід ураховувати, що за Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»:
• сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її утворення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (частина перша статті 45);
• сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її утворення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно; сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради (частина перша статті 46);
• рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень; рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених зазначеним Законом; під час установлення результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос (стаття 59).
Таким чином, Законом, що надійшов на підпис, здійснення відповідних заходів щодо оформлення спадщини фактично ставиться в залежність від періодичності сесій сільських, селищних рад. Набрання чинності такими змінами матиме наслідком звуження існуючих прав, а отже, не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
1.2. Законом, що надійшов на підпис, пропонується доповнити статтю 67 Закону України «Про нотаріат» новими частинами четвертою – дванадцятою і врегулювати, зокрема, питання видачі свідоцтв про право на спадщину на земельну частку (пай), на земельну ділянку, на майно, що підлягає реєстрації, на грошовий вклад. При цьому передбачається видача зазначених свідоцтв про право на спадщину лише спадкоємцям першої та другої черги за законом (підпункт 7 пункту 2 розділу І).
Такий підхід обмежує визначені Цивільним кодексом України права спадкоємців за заповітом, спадкоємців третьої, четвертої та п’ятої черги, спадкоємців за правом представлення, що не відповідає наведеній вище нормі частини третьої статті 22 Конституції України, а також суперечить нормам статей 1223, 1258–1266 Цивільного кодексу України.
Крім того, пропонована редакція нових частин четвертої, п’ятої, дев’ятої і десятої статті 67 Закону України «Про нотаріат» (абзаци п’ятий, шостий, десятий, одинадцятий підпункту 7 пункту 1 розділу I Закону, що надійшов на підпис) спричинить правову колізію між відповідними положеннями Закону України «Про нотаріат» та нормами Земельного кодексу України, Законів України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Так, за частиною четвертою статті 67 Закону України «Про нотаріат» (у редакції абзацу п’ятого підпункту 7 пункту 1 розділу I Закону, що надійшов на підпис) свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті фізичних осіб, які проживали в сільській місцевості, може бути видане посадовою особою органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом на підставі трудової книжки члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи засвідченого належним чином витягу з неї (за наявності в ній відповідного запису) чи рішення суду, яке набрало законної сили, про членство в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, що розташовувалося на цій території.
Проте за пунктами 16 і 17 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України:
• громадянам — власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю;
• сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства і є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Водночас за статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
Отже, за названими законодавчими актами правовстановлюючим документом, який підтверджує належність спадкодавцеві прав на земельну частку (пай), що входить до складу спадщини, є саме сертифікат на право на земельну частку (пай).
У Законі ж, що надійшов на підпис, усупереч наведеним нормам Земельного кодексу України та Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сертифікат на право на земельну частку (пай) не зазначений. Натомість вказано інші документи, які, хоча і підтверджують відповідні юридичні факти, проте не є правовстановлюючими документами на земельну частку (пай), а отже, не можуть бути єдиною підставою для оформлення права на спадщину (за відсутності відповідного правовстановлюючого документа).
Новою частиною п’ятою статті 67 Закону України «Про нотаріат» (у редакції абзацу шостого підпункту 7 пункту 1 розділу I Закону, що надійшов на підпис) до підстав для видачі посадовою особою органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку за законом віднесено, зокрема, відповідне рішення органу місцевого самоврядування.
Однак і рішення органу місцевого самоврядування не є документом, який підтверджує належність спадкодавцеві прав на земельну ділянку, що входить до складу спадщини.
Так, за Земельним кодексом України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; до документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, належать: державний акт, цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою, свідоцтво про право на спадщину (статті 125 і 126).
Новими частинами дев’ятою та десятою статті 67 Закону України «Про нотаріат» (у редакції абзаців десятого, одинадцятого підпункту 7 пункту 1 розділу I Закону, що надійшов на підпис) установлюється, що посадова особа органу місцевого самоврядування при видачі свідоцтва про право на спадщину проставляє відмітку на правовстановлюючому документі чи державному акті на право власності на земельну ділянку про перехід права власності; така відмітка проставляється шляхом закреслення на правовстановлюючому документі прізвища, імені та по батькові спадкодавця і вписування прізвища, імені та по батькові спадкоємця та підтверджується підписом посадової особи органу місцевого самоврядування і печаткою цього органу.
Між тим за Земельним кодексом України на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку з обов’язковим зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід (абзац другий частини шостої статті 126).
До того ж із 1 січня 2013 року оформлення прав власності, користування земельною ділянкою буде здійснюватися відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (підпункт «е» підпункту 2 пункту 5 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр»), яким проставлення відмітки на правовстановлюючому документі чи державному акті на право власності на земельну ділянку про перехід права власності не передбачено.
1.3. Запровадження положень Закону, що надійшов на підпис, призведе до виникнення конфлікту інтересів та корупціогенного фактора.
Так, за Цивільним кодексом України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою; спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (частини перша, третя статті 1277).
Отже, органи місцевого самоврядування, в тому числі сільські та селищні ради, є суб’єктами, на яких закон покладає обов’язок бути ініціаторами визнання спадщини відумерлою.
З урахуванням наведеного покладення на сільські, селищні ради повноважень щодо оформлення спадщини є не чим іншим, як поєднанням у одного суб’єкта (у даному разі сільської, селищної ради) повноважень, що може спричинити конфлікт інтересів.
Такий підхід не відповідає вимогам частини четвертої статті 7 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції 2003 року (що ратифікована Законом України від 18 жовтня 2006 року № 251-V і відповідно до частини першої статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства), за якою кожна держава-учасниця прагне згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права створювати, підтримувати і зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості та запобігають виникненню конфлікту інтересів.
У зв’язку з цим вважаю пропоноване Законом, що надійшов на підпис, покладення повноважень щодо оформлення спадщини на органи місцевого самоврядування неприйнятним.
Слід також наголосити, що належне оформлення спадщини без порушення прав та законних інтересів заінтересованих осіб є складною юридичною процедурою, яка потребує високої кваліфікації у галузі права. Саме тому її виконання покладено на нотаріуса, до якого законом установлено відповідні кваліфікаційні вимоги. Так, за Законом України «Про нотаріат» нотаріусом може бути громадянин України, який, зокрема, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю (стаття 3). Крім того, держава гарантує захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб у разі їх звернення до нотаріуса шляхом установлення повної відповідальності за законність вчинюваних ним нотаріальних дій.
З огляду на викладене вважаю пропонований Законом, що надійшов на підпис, механізм оформлення прав на спадщину сільськими, селищними радами неприйнятним.
2. Законом пропонується внести зміну до частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» і скасувати вимогу щодо обов’язкового проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у разі визначення розміру державного мита при спадкуванні (пункт 3 розділу І).
Водночас поза увагою Закону, що надійшов на підпис, лишилася стаття 5 Закону України «Про оцінку земель», за якою нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при спадкуванні земельних ділянок згідно із законом.
Отже, внесення зазначеної зміни до Закону України «Про оцінку земель» призведе до виникнення в ньому правової колізії та, як наслідок, до неоднакового застосування його норм на практиці, до порушення закріпленого частиною першою статті 24 Конституції України принципу рівності громадян перед законом.
Крім того, наведене може спричинити зменшення надходжень до державного бюджету за рахунок штучного зменшення розміру державного мита під час оформлення прав на земельні ділянки в порядку спадкування.
У зв’язку з викладеним зазначене положення Закону, що надійшов на підпис, не підтримується.
3. Законом, що надійшов на підпис, пропонується внести зміни до абзацу сімнадцятого пункту 5 частини першої статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012–2014 роки», якими із названих Законів виключаються окремі норми щодо особливостей здійснення оцінки майна для цілей оподаткування, в тому числі стосовно визначення такої оцінки виключним видом діяльності суб’єкта оціночної діяльності.
Слід зауважити, що практика застосування норм, які зараз пропонується виключити, засвідчила їх хибність. Унаслідок застосування цих норм з ринку надання послуг з оцінки майна були штучно усунуті раніше сертифіковані оцінювачі, що, в свою чергу, спричинило подорожчання надання послуг з оцінки відповідного майна.
Підтримуючи в цілому намагання вирівняти таку ситуацію, вважаю за необхідне зазначити, що порушене питання Законом, який надійшов на підпис, вирішено некомплексно. Зокрема, поза увагою Закону залишилася низка інших норм Законів України «Про Фонд державного майна України» та «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012–2014 роки» з цих же питань.
Наведене створює колізію правових норм, чим порушуються конституційні принципи верховенства права, рівності і справедливості (статті 8, 13 і 24), з яких випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правових норм. Як зауважив Конституційний Суд України, недодержання таких вимог не може забезпечити однакове застосування норм, не виключає необмеженості їх трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).
Для уникнення такої ситуації та з метою забезпечення доступності і здешевлення послуг з оцінки майна, забезпечення конкуренції на ринку відповідних послуг пропоную в Законі, що надійшов на підпис, забезпечити комплексне і вичерпне врегулювання порушеного питання.
Підсумовуючи викладене, пропоную у Законі, що надійшов на підпис:
1) пункти 1–3 розділу І виключити. У зв’язку з цим відповідно змінити назву Закону;
2) пункти 4 і 5 розділу І Закону викласти в такій редакції:
«1. У пункті 5 частини першої статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 28, ст. 311):
1) абзаци шостий і дванадцятий викласти відповідно в такій редакції:
«професійну оціночну діяльність у процесі приватизації та оренди державного майна»;
«веде у визначеному ним порядку Державний реєстр оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності, які здійснюють оцінку майна, майнових прав і провадять професійну оціночну діяльність за відповідними напрямами (спеціалізаціями)»;
2) абзац сімнадцятий виключити.
2. Пункт 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012–2014 роки» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 43, ст. 551) викласти в такій редакції:
«4. Установити, що оцінка об’єктів приватизації, а також оцінка іншого майна, майнових прав, у тому числі нормативна грошова оцінка, здійснюються відповідно до законодавства з питань оціночної діяльності».
3) пункт 1 розділу ІІ «Прикінцеві положення» викласти в такій редакції:
«1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування».
Президент України В. Янукович

отримати повну версію статті