Наведено фактори, що ускладнюють процедуру протесту векселя, розглянуто варіанти визначення місця платежу, у тому числі доміциляція векселя.
Ключові слова: протест векселя; місце, де має бути здійснено платіж; оплата за місцем проживання третьої особи; оплата в будь-якій іншій місцевості; доміциляція векселя; призначення особливого місця платежу; доміциляційна формула.
Приведены факторы, заструдняющие процедуру протеста векселя, рассмотрены варианты определения места платежа, в том числе домициляция векселя.
Ключевые слова: протест векселя; место, где должен быть совершен платеж; оплата по месту жительства третьего лица; оплата в любом другом месте; домициляция векселя; назначение особого места платежа; домициляционная формула.
Протест векселя є ефективним засобом стягнення з боржника належних коштів. Але, у відповідності до ст. 295 та ст. 296 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом міністерства юстиції України № 20/5 вiд 3 березня 2004 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за № 283/8882 [1] (далі – Інструкція), процедура протесту ускладнена двома факторами:
1) протести векселів про неоплату вчиняються нотаріусами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті в третьої особи);
2) векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.
Якщо кредитор і боржник знаходяться в різних регіонах країни, звернутися до нотаріуса за місцем знаходження векселедавця не пізніше 12-ої години наступного дня не завжди можливо. Але Інструкція передбачає ще одну можливість: звернення до нотаріуса «за місцем платежу».
Визначення місця платежу
У відповідності до ст. 6 Закону України № 2374-III вiд 5 квітня 2001 р. «Про обіг векселів в Україні» [2], платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі. Виникає питання: що ж є «місцем платежу» при розрахунках у безготівковій формі?
Зміст реквізиту «Місце, в якому має бути здійснено платіж» розкривається в Уніфікованому законі про переказні векселі та прості векселі [3] (далі – УВЗ). УЗВ не містить прямих роз’яснень щодо місця платежу за простим векселем, але, у відповідності до ст. 77 УВЗ, до простих векселів застосовуються такі самі положення, що й до переказних, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів. А саме: до простого векселя застосовуються положення, які стосуються переказного векселя «що підлягає оплаті за адресою третьої особи або в місцевості, іншій, ніж місце проживання трасата» (ст. 4), тобто місцем, в якому має бути здійснено платіж за простим векселем, крім місцезнаходження векселедавця, може бути:

ТЕТЯНА БОРИСОВА,
приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу, член Консультативно-методичної ради при Департаменті нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу Міністерствa юстиції України, голова Комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати
СПАДКОВЕ ПРАВО У ЗАПИТАННЯХ ТА ВІДПОВІДЯХ
Чи зобов’язані нотаріуси перевіряти податкову заставу при видачі свідоцтва про спадщину на нерухоме майно?
При видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, нотаріус зобов’язаний перевірити відсутність заборони або арешту цього майна, як передбачено пп. 4.15 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвер¬дженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 р. за № 282/20595 (далі — Порядок). Як вбачається із зазначеного нормативного акта, прямого обов’язку перевіряти податкову заставу відносно спадкового майна не передбачено.
Однак звертаю увагу колег на те, що в п. 99.1 ст. 99 Податкового кодексу України передбачено, що грошові зобов’язання фізичної особи в разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. Згідно з цією ж нормою Податкового кодексу України претензії спадкоємцям пред’являються органами державної податкової служби в порядку, встановленому цивільним законодавством Украї¬ни для пред’явлення претензій кредиторами спадко¬давця.

Рассмотрена возможность применения в нотариальном процессе в качестве документа, устанавливающего личность гражданина Украины, паспорта для выезда за границу.
Ключевые слова: паспорт гражданина Украины, паспорт для выезда за границу, нотариальное действие, удостоверение доверенности, заключение договора, установление личности.
Розглянуто можливість застосування у нотаріальному процесі в якості документа, що встановлює особу громадянина України, паспорта для виїзду за кордон.
Ключові слова: паспорт громадянина України, паспорт для виїзду за кордон, посвідчення довіреності, укладання договору, нотаріальна дія, встановлення особистості.
Passeport – французское слово, которое обозначает название документа, выдаваемого государством для удостоверения личности своих граждан. Первичное значение этого слова – документ – разрешение на проезд через порт. Это уже позднее так исторически сложилось, что для установления личности на территории своего государства гражданину необходимым стал один документ, а для пересечения границы и за пределами страны, гражданином которой он является, нужно иметь совершенно иной. Вроде все предельно ясно, но автору статьи хотелось бы разобраться с возможностью использования последнего документа для установления личности как раз на территории Украины. Причем для совершения нотариальных действий.
Нельзя сказать, что достаточно часто, но все же нотариусам приходится сталкиваться с определенными вопросами, когда граждане Украины или не имеют при себе паспорта гражданина Украины или же этот документ отсутствует в принципе по объективным причинам. Речь идет о тех соотечественниках, которые, не меняя гражданство, в качестве постоянного места жительства выбрали другое государство. При этом на территории нашей страны или имеют какое-либо имущество, которое необходимо отчуждать, или же, наоборот, захотели что-то приобрести, и есть необходимости или желание нотариально удостоверить договор.
При принятии решения, можно ли воспользоваться таким документом, как паспорт для выезда за границу, оказывается, имеет значение следующее: речь идет о доверенности или о заключении договора, ведь законодательство аппелирует термином «сделка», не подразделяя последние.
Давайте попробуем разобраться, может ли позволить себе нотариус в случае удостоверения доверенности установить личность по паспорту гражданина Украины для выезд за границу, а в другом,

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А. В.,
суддів: Барсукової В. М., Лихути Л. М., Перепічая B.C., Григор’євої Л. І., Левченка Є. Ф., Прокопчука Ю. В., Данчука В. Г., Лященко Н. П., Пшонки М. П., Жайворонок Т. Є., Мазурка В. А., Романюка Я. М., Косенка В. Й., Патрюка М. В., Сеніна Ю. Л., Костенка А. В., –
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного нотаріуса Татарець Таїсії Костянтинівни до державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Дніпропетровської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про неналежне виконання умов договору, відшкодування матеріальної та моральної шкоди за скаргою державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 травня 2006 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2007 року,
встановила:
У червні 2005 року Татарець Т. К. звернулась до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи уточнювала, посилаючись на те, що працює приватним нотаріусом з червня 1997 року. З листопада 1998 року укладала договори з державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про надання інформаційно-технічних послуг з користування автоматизованими електронними системами реєстрів. Оплата послуг державного підприємства «Інформаційний центр» здійснюється нотаріусом щомісячно на підставі рахунку за надані послуги протягом 5 календарних днів після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця, шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок державного підприємства «Інформаційний центр». Вона вчасно платила за надані послуги, однак отримала лист № 731 від 23 травня 2005 року про наявність заборгованості за надані послуги та попередження про відключення її від мережі Реєстрів. Не зважаючи на те, що в неї згідно з платіжними документами не було заборгованості перед відповідачем, 3 червня 2005 року її відключили від користування системою Реєстрів, а 8 серпня 2005 року розірвали в односторонньому порядку договір. 14 грудня 2005 року за розпорядженням Першого заступника Міністра юстиції поновлено надання інформаційно-технічних послуг з користування автоматизованими електронними системами Реєстрів. Позивачка просила визнати дії відповідача з відключення її від користування системою Реєстрів та розірвання договору в односторонньому порядку незаконними, стягнути на її користь неотриманий прибуток з 3 червня 2005 року до 14 грудня 2005 року в сумі 303 037 грн. та відшкодувати моральну шкоду, розмір якої визначає в сумі 36 тис. грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 травня 2006 року визнано незаконними дії державного підприємства «Інформаційний центр» з відключення приватного нотаріуса Дніпродзержинського міського нотаріального округу Татарець Т. К. від користування Державним та Єдиним Реєстрами, які мали місце 3 червня 2005 року. Визнано незаконними дії державного підприємства «Інформаційний центр» з розірвання договору, укладеного з Татарець Т. К. 31 грудня 2001 року за № 044/П, про право користування інформаційно-технічними послугами, які мали місце 8 серпня 2005 року. Стягнуто з державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь Татарець Т. К. 303 037 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 30 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2006 року рішення суду першої інстанції змінено в частині відшкодування моральної шкоди, суму, стягнуту на відшкодування моральної шкоди, зменшено до 5 тис. грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України подало на них касаційну скаргу.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31 березня 2008 року касаційну скаргу державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України відхилено, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2006 року залишено без змін.
У скарзі державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України просить переглянути зазначені судові рішення у зв’язку з винятковими обставинами та ухвалити нове рішення про відмову в позові, указуючи на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв’язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону.
Обставини неоднакового застосування касаційним судом одного й того самого положення закону стверджуються судовими рішеннями в зазначеній справі та у справах: за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудсервіс» про стягнення зайво сплаченої суми, пені та відшкодування моральної шкоди; за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Телеком» про визнання договору частково недійсним, стягнення неустойки, відшкодування моральної шкоди, у яких Верховним Судом України зазначалося, що правовідносини між сторонами є договірними, тому відшкодування моральної шкоди у випадку їх порушення законом не передбачено.
Задовольнивши частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у справі, що розглядається, суди послалися на норми Закону України «Про захист прав споживачів», яким передбачено захист прав споживачів у разі порушення виконавцем умов договору про надання послуг.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна з таких підстав.
Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» зазначений Закон регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності. встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав. Споживачем є громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
У даному випадку позивачка використовувала реєстри, доступ до яких їй було надано на підставі договору від 31 грудня 2001 року, не для власних побутових потреб як громадянин, а як приватний нотаріус з метою здійснення діяльності від імені держави, тому положення зазначеного Закону судом були застосовані неправомірно.
Між сторонами мали місце договірні правовідносини, договором не було передбачено відшкодування моральної шкоди в разі його недотримання однією зі сторін.
За таких обставин колегія суддів визнає, що при вирішенні справи судом касаційної інстанції неоднаково застосовано положення одного й того самого закону про відшкодування моральної шкоди, а тому постановлені в справі судові рішення у частині задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
вирішила:
Скаргу державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 травня 2006 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2007 року, ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31 березня 2008 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог Татарець Таїсії Костянтинівни до державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Дніпропетровської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди відмовити, у решті судові рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий А. В. Гнатенко
Судді: В. М. Барсуков В. А., Мазурок, Л. І. Григор’єва, Н. П. Лященко, Т. Є. Жайворонок, М. В. Патрюк, В. Г. Данчук B.C., Перепічай, В. Й. Косенко, Ю. В. Прокопчук, А. В. Костенко, М. П. Пшонка, Л. М. Лихута, Я. М. Романюк, Є. Ф. Левченко, Ю. Л. Сенін.

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2006 рік Заводський районний суд м. Дніпродзержинська
у складі:
головуючого – судді Стребіж Н. М. 
при секретарі – Івановій О. С. 
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпродзержинську цивільну справу за позовом Приватного нотаріуса Татарець Таїсії Костянтинівни до Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Дніпропетровської філії ДП «Інформаційний центр» «Про неналежне виконання умов договору, стягнення матеріальної та моральної шкоди», суд –
встановив:
На підставі угоди № 132 від 01.11.1998р., угоди № 60 від 03.03.2001р. та договору № 044П від 31.12.2001 року укладеного між державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі директора Дніпропетровської філії Гудейчук Ігоря Васильовича та приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Татарець Т. К., ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України зобов’язаний надати приватному нотаріусу послуги по користуванню інформаційно-технічними послугами.
03.06.2005 року Дніпропетровська філія ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України вчинила відключення приватного нотаріуса Татарець Т. К. від користування системою Реєстрів, а з 08.08.2005 року договір про інформаційно-технічні послуги від 31.12.2001 року № 044П був розірваний в односторонньому порядку за ініціативою Дніпропетровської філії ДП «Інформаційний центр».
Приватний нотаріус Татарець Т. К. звернулася до суду з позовом «Про неналежне виконання умов договору, визнання незаконними дії відповідача про відключення її від Системи, та розірвання договору про інформаційно-технічні послуги, та стягнення матеріальної та моральної шкоди» до ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та Дніпропетровської філії ДП «Інформаційний центр».
В обґрунтування свого позову позивачка посилається на наступне:
З 1997 року вона працює приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу.
З 01.11.1998 року на підставі угоди № 132 від 01.11.1998р., угоди № 60 від 30.03.2001р., а також останнього договору № 044П від 31.12.2001р., укладених між нею державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в собі директора Дніпропетровської філії Гудейчук Ігоря Васильовича, вона має право користування інформаційно-технічними послугами Реєстрів.
Відповідно до умов договору вона щомісячно, на підставі рахунків за надані послуги протягом 5 календарних днів після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця здійснювала оплату за надані відповідачем послуги, шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок ДП «Інформаційний центр».
30 травня 2005 року вона від відповідача по справі отримала лист № 731 від 23.05.2005 р. про нібито існуючу у неї заборгованість за квітень 2005р. на суму 1306,00грн. з попередженням про відключення її від системи Реєстрів при несплаті заборгованості 01.06.2005р.
У зв’язку з належним виконанням з її боку умов договору про інформаційно-технічні послуги, а саме, щомісячні перерахування коштів за надані послуги, приймаючи до уваги відсутність заборгованості, позивачка відправила відповідачу лист про надання їй документів, підтверджуючих нібито наявність в неї заборгованостей за договором.
Відповідно до акта звірки, який був надісланий позивачці за термін з 01.01.2005 р. до 01.05.2005 р., відповідачем був виставлений позивачці рахунок по заборгованості на суму 15717,80грн., в той же час з надісланого акту вбачається, що за цей же період приватним нотаріусом Татарець Т. К. було перераховано на рахунок відповідача 19 374,45грн.
Незважаючи на відсутність заборгованості по сплаті за надані послуги, відповідач 03.06.2006 року відключив її від користування системою Реєстрів, а з 08.08.2005 р. відповідач розірвав з нею договір від 31.12.2001р. № 044П на право користування інформаційно-технічними послугами не звертаючи увагу на те, що ці його дії суперечать Постановам Кабінету Міністрів України від 31.03.2004р. № 410, від 26.05.2004р. № 671, від 05.07.2004р. № 830.
У зв’язку з неналежним виконанням умов договору з боку відповідача та безпідставним наступним розірванням договору від 31.12.2001р. № 044П, відповідач лишив її можливості вчиняти нотаріальні дії (посвідчувати договори завдатку, іпотеки, договори купівлі-продажу нерухомості з фізичними та юридичними особами, транспорту і т. ін.), що призвело до того, що за час не користування послугами у 2005 році відповідача їй була завдана матеріальна шкода на суму 303 037грн., яку вона просить стягнути з відповідача.
Крім того, звертаючись з позовом до суду, позивачка вказує на те, що неналежне виконання відповідачем умов договору та безпідставне розірвання договорів в односторонньому порядку призвело до заподіяння їй не тільки матеріальної шкоди, а й моральної шкоди, яка полягає в наступному:
Тривалий час вона мусила не тільки хвилюватися через відмову громадянам в оформленні нотаріальних дій та не отриманого доходу, але і вислуховувати грубість директора Гудейчука І. В., його робітників в її бік, а також погроз щодо неможливості і в подальшому користуватися послугами системи Єдиних та Державних Реєстрів. У зв’язку з чим для вирішення цього питання їй довелось неодноразово звертатися зі скаргами та заявами у вищестоящі інстанції, шляхом особистої подачі та до суду.
Вищезазначені обставини призвели до того, що у відповідачки мала місце гіпертонічна криза та серцеві напади.
У зв’язку з завданням позивачці моральної шкоди вона просить стягнути з відповідача на її користь 36 000грн.
У судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала та пояснила суду, що з січня 2005 року до 03.06.2005 року, тобто до відключення її від Державних і Єдиних Реєстрів, прибуток, отриманий нею, складав – 327 792грн. У зв’язку з відключенням її від користування Державними и Єдиними Реєстрами, вона була позбавлена можливості здійснювати нотаріальні дії (засвідчувати договори застави, договори купівлі-продажу нерухомості, транспорту та інші) у зв’язку з чим зменшився об’єм, виконуючих приватним нотаріусом робіт, а тому прибуток, отриманий нею після відключення, був значно меншим та складав 24 755грн., тобто з вини відповідача, у зв’язку з неналежним виконанням умов договору її не отриманий прибуток (упущена вигода) 303037грн., суму якого вона просить стягнути з відповідача, а також 36 000грн. моральної шкоди, завданої їй відповідачем, визнавши незаконними дії відповідача про відключення її від Системи, та розірвання в односторонньому порядку договору про інформаційно-технічні послуги.
Представник Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України – відповідача по справі, позовні вимоги Приватного нотаріуса Татарець Т. К. не визнав та пояснив суду, що відповідно до договору № 044П від 31.12.2001р. ДП «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України Приватному нотаріусу Татарець Т. К. надавалися інформаційно-технічні послуги.
Відповідно до умов договору позивачка щомісячно на підставі відповідного рахунку за надані послуги протягом п’яти календарних днів після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця, зобов’язана була здійснювати оплату послуг.
У зв’язку з тим, що позивачкою по справі були порушені умови договору, а саме вона проводила оплату послуг до направлення їй платіжних повідомлень, 03.06.2005р. ДП «Інформаційний центр» призупинило надання відповідних послуг приватному нотаріусу Татарець Т. К., про що вона була повідомлена.
Але у зв’язку з тим, що після призупинення надання послуг за договором позивачка продовжувала порушувати встановлений порядок оплати, 08.08.2005 року ДП «Інформаційний центр» згідно з п. 5.5.2 договору, договір про надання інформаційно-технічних послуг був розірваний, про що позивачка була повідомлена листом.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які надані суду, вважає, що позовні вимоги приватного нотаріуса Татарець Т. К. підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:
На підставі угоди № 132 від 01.11.1998р., угоди № 60 від 03.03.2001р. та договору № 044П від 31.12.2001 р., укладеного між державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі директора Дніпропетровської філії Гудейчук Ігоря Васильовича та приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Татарець Т. К., позивачці по справі було надано право користування інформаційно-технічними послугами.
Предметом цього договору є надання Підприємством для Нотаріуса інформаційно-технічних послуг по користуванню автоматизованими електронними системами:
– Єдиним реєстром заборон відчуження об’єктів нерухомого майна з метою отримання довідок про відсутність або наявність заборони та арештів об’єктів нерухомого майна у зв’язку із вчиненням ними нотаріальних дій;
– Єдиним реєстром доручень, посвідчених у нотаріальному порядку з метою реєстрації доручень, внесення відомостей про припинення дії доручень та перевірки доручень;
– Єдиним реєстром нотаріусів з метою отримання відомостей про приватних та державних нотаріусів України;
– Єдиним реєстром спеціальних бланків нотаріальних документів з метою перевірки дійсності спеціальних нотаріальних документів.
Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 договору від 31.12.2001р. № 044П та додатку про розмір та порядок оплати послуг від 31.12.2001р. до вказаного договору оплата послуг, які надаються ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, здійснюється нотаріусом щомісячно на підставі рахунку за надані послуги протягом 5 календарних днів після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця, шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок підприємства.
Як встановлено в судовому засіданні, позивачкою по справі належним чином виконувалися умови договору № 044П від 31.12.2001 року, та своєчасно проводилася оплата вартості послуг по інформаційно-технічному забезпеченню, наданих ДП «Інформаційний центр», що підтверджується копіями розрахункових квитанцій, наданих позивачкою суду (а.с. 95-95-102).
Так 31.01.2005 року Державним підприємством «Інформацій центр» Міністерства юстиції України приватному нотаріусу Татарець Т. К. був виставлений рахунок № ДН 9102-01 про сплату 2241грн.04коп. за надані інформаційні послуги за період з 01.01.2005 року по 31.01.2005 року.
У судовому засіданні встановлено, що згідно квитанцій по сплаті відповідачем по справі інформаційних послуг у січні 2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. були здійснені такі сплати:
По квитанції № 58 від 05.01.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 3656грн.65коп.
По квитанції № 76 від 12.01.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено на рахунок ДП «Інформаційний центр»-112грн. 58коп.
По квитанції № 65 від 25.01.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено на рахунок ДП «Інформаційний центр» – 1214грн. 04.коп.
А всього приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено ДП «Інформаційний центр» за послуги, які були надані позивачці по справі у січні місяці 2005 року – 4983грн.27коп., тобто сума значно більше ніж та, яка була виставлена для сплати за січень місяць.
28.02.2005 року Державним підприємством «Інформацій центр» Міністерства юстиції України приватному нотаріусу Татарець Т. К. був виставлений рахунок № ДН 9102-02 про сплату 3795грн.31коп. за надані інформаційні послуги за період з 01.02.2005 року по 28.02.2005 року.
У судовому засіданні встановлено, що згідно квитанцій по сплаті наданих відповідачем по справі інформаційних послуг у лютому 2005 року, приватним нотаріусом Татарець Т. К. були здійснені такі сплати:
По квитанції № 26 від 01.02.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 903грн.47коп.
По квитанції № 243 від 16.02.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 1677 грн. 63 коп.
По квитанції № 112 від 28.02.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 2097грн.60коп.
А всього приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено ДП «Інформаційний центр» за послуги, які були надані позивачці по справі у лютому місяці 2005 року – 4678грн.70коп., тобто сума значно більше ніж та, яка була виставлена для сплати за лютий місяць 2005 року.
31.03.2005 року Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України приватному нотаріусу Татарець Т. К. був виставлений рахунок № ДН 9102-03 про сплату 4173грн.41коп. за надані інформаційні послуги за період з 01.03.2005 року по 31.03.2005 року.
У судовому засіданні встановлено, що згідно квитанцій по сплаті наданих відповідачем по справі інформаційних послуг у березні 2005 року, приватним нотаріусом Татарець Т. К. були здійснені такі сплати:
По квитанції № 40 від 14.03.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 1240грн.41коп.
По квитанції № 11 від 28.03.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 97грн.04коп.
По квитанції № 11 від 31.03.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 2933грн. 0 коп.
А всього приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено ДП «Інформаційний центр» за послуги, які були надані позивачці по справі у березні місяці 2005 року – 4270грн.45коп., тобто сума значно більше ніж та, яка була виставлена для сплати за березень місяць 2005 року.
30.04.2005 року Держаним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України приватному нотаріусу Татарець Т. К. був виставлений рахунок № ДН 9102-04 про сплату 5436грн.64коп. та 17.04.2005 року про сплату 71грн.40коп. за надані інформаційні послуги за період з 01.04.2005 року по 30.04.2005 року., а всього 5508грн.04коп.
У судовому засіданні встановлено, що згідно квитанцій по сплаті наданих відповідачем по справі інформаційних послуг у квітні 2005 року, приватним нотаріусом Татарець Т. К. були здійснені такі сплати:
По квитанції № 103 від 26.04.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. було. сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 4397грн.20коп.
По квитанції № 44 від 30.04.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 938грн.22коп.
А всього приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено ДП «Інформаційний центр» за послуги, які були надані позивачці по справі у квітні місяці 2005 року – 5335грн.42коп.
31.05.2005 року Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України приватному нотаріусу Татарець Т. К. був виставлений рахунок № ДН 9102-05 про сплату 3312грн.56коп. за надані інформаційні послуги за період з 01.05.2005 року по 31.05.2005 року.
У судовому засіданні встановлено, що згідно квитанцій по сплаті наданих відповідачем по справі інформаційних послуг у травні 2005 року, приватним нотаріусом Татарець Т. К. були здійснені такі сплати:
По квитанції № 33 від 25.05.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 2433грн.47коп.
По квитанції № 128 від 16.06.2005 року приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено на рахунок ДП «Інформаційній центр» – 879грн.09коп.
А всього приватним нотаріусом Татарець Т. К. було сплачено ДП «Інформаційний центр» за послуги, які були надані позивачці по справі у травні місяці 2005 року – 3312грн.50грн.
Як пояснила у судовому засіданні позивачка по справі, нею у виконання вказаного договору сплата за обслуговування ДП «Інформаційний центр», з метою не настання заборгованості по сплаті, здійснювалася шляхом перерахунку коштів за кожну використану послугу.
Тобто з вищенаведеного випливає, що позивачка по справі щомісячно сплачувала послуги, які надавалися їй відповідачем по справі і не тільки не допускала заборгованості по оплаті послуг, але й сплачувала значно більші суми, ніж ті, які були вказані в щомісячних рахунках ДП «Інформаційний центр», які направлялися приватному нотаріусу Татарець Т. К. 
Незважаючи на те, що у судовому засіданні встановлено, що з боку приватного нотаріуса Татарець Т. К. не було порушень умов договору по сплаті наданих їй відповідачем послуг, а саме позивачкою по справі проводилась оплата всіх наданих їй послуг, представник позивача у судовому засіданні вказуючи на те, що позивачкою по справі була допущена заборгованість, посилався на лист ДП «Інформаційний центр», а саме на те, що 23.03.2005 року на адресу приватного нотаріуса Татарець Т. К. ДП «Інформаційний центр» було направлено лист № 351, в якому було повідомлено позивачку про наявність в неї несплаченої послуги підприємства за лютий 2005 року на загальну суму 97,04грн., та яку було запропоновано негайно сплатити (а.с. № 17), 21.04.2005 було направлено лист № 552, в якому було повідомлено позивачку про наявність в неї несплаченої послуги підприємства за березень 2005 року на загальну суму 1240грн.41коп., та яку було запропоновано негайно сплатити (а.с. № 18).,23.05.2005 було направлено листа № 552, в якому було повідомлено позивачку про наявність в неї несплаченої послуги підприємства за квітень 2005 року на загальну суму 1306грн., та яку було запропоновано негайно сплатити (а.с. № 19).
Між тим, як вже вказано вище, за послуги, які надавалися позивачці по справі у лютому місяці, відповідачем по справі були виставлені рахунки: № ДН 9102 сплату 3795грн.31коп., а відповідачкою по справі було сплачено за отриманнею послуга у лютому місяці 2005 року – 4678,70грн., № ДН 9102-03 про сплату 4173грн., а відповідачкою по справі було сплачено за отримані нею послуги у березні місяці 2005 року – 4270,40грн., № ДН 9102-04 про сплату 5508грн.04коп., а відповідачкою по справі було сплачено за отримані нею послуги у квітні місяці 2005 року – 5335,42грн.
Вивчивши письмові документи, які надані сторонами по справі, у тому числі розрахункові документи, встановлено, що на червень 2005 року, тобто на час відключення позивачки від Реєстру, у Татарець Т. К. не тільки була відсутня заборгованість по сплаті послуг інформаційно-технічного забезпечення, а й мала місце переплата за надані послуги в розмірі 3690,65грн.
Тобто з вищенаведеного вбачається, що претензії по заборгованості по несплаченим послугам, які виставлялися відповідачем по справі у листах, направлених приватному нотаріусу Татарець Т. К., є безпідставними.
Незважаючи на вищевказане, відповідач по справі в порушення умов договору № 044П 03.06.2005 року ДП «Інформаційний центр» відключив позивачку від послуг інформаційно-технічного забезпечення, що підтверджується поясненнями сторін по справі.
У продовження порушення умов договору відповідач безпідставно, в односторонньому порядку з 08.08.2005 року розірвав даний договір, в підтвердження чого надіслав на адресу приватного нотаріуса Татарець Т. К. лист від 13.07.2005р. (а.с. 46-47), в якому причиною розірвання вказаного договору зазначається виникнення у приватного нотаріуса Татарець Т. К., на час відключення її від Системи, заборгованості по сплаті за послуги, надані їй відповідачем по справі, що є безпідставним і не відповідають дійсним обставинам справи.
Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до п. 5.5.1 договір може бути розірвано Підприємством односторонньо при несплаті Нотаріусом фактично наданих послуг.
У судовому засіданні достовірно встановлено, що нотаріусом Татарець Т. К. оплата послуг за інформаційно-технічне забезпечення проводилася відповідно до умов договору та без порушення строків оплати, таким чином, за вказаний період у неї відсутня будь-яка заборгованість, більш того, на час розірвання договору в односторонньому порядку з боку ДП «Інформаційний центр» переплата приватним нотаріусом інформаційно-технічних послуг складала 7024,89грн., а тому розірвання в односторонньому порядку ДП «Інформаційний центр» договору на надання позивачу по справі інформаційно-технічних послуг є безпідставним, незаконним та таким, що суперечить умовам укладеного договору.
Ті обставини, що відповідачем по справі були порушені умови договору та безпідставно відключено позивача від послуг інформаційно-технічного забезпечення та розірваний договір № 044П свідчить також і те, що ще до розгляду даного позову судом ДП «Інформаційний центр» поновив надання послуг позивачці з 14.12.1995 року.
Відповідно до ст.ст. З Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року зі змінами на 2004 р., а також ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» від 01.12.2005 р. споживачі, які перебувають на території України, під час використання послуг мають право на: державний захист своїх прав; належну якість послуг; відшкодування збитків, завданих послугами неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року зі змінами на 2004 р., а також ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» від 01.12.2005 р. законодавством передбачений захист прав споживачів у разі порушення виконавцем умов договору про надання послуг.
Суд вважає, що позовні вимоги позивачки є обґрунтованими і законними у зв’язку з тим, що в судовому засіданні достовірно встановлено і доказано, що відповідачем по справі були порушені умови договору про надання послуг у вигляді інформаційно-технічного забезпечення.
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року зі змінами на 2004 р., а також ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 01.12.2005 р. при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розмір моральної шкоди не ставиться у залежність від наявності матеріальної шкоди, а зумовлюється характером та обсягом моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві.
Із пояснень позивачки по справі відповідач лишив її можливості виконувати її професійні обов’язки, тобто вчиняти нотаріальні дії (посвідчувати договори завдатку, іпотеки, договори купівлі – продажу нерухомості з фізичними та юридичними особами, транспорту і т. ін.). Тривалий час вона мусила не тільки хвилюватися через відмову громадянам в оформлені нотаріальних дій та не отриманого доходу, але і вислуховувати грубість від директора Гудейчука І. В., його робітників в її бік, а також погрози щодо неможливості і в подальшому користуватися послугами системами Єдиних та Державних Реєстрів. У зв’язку з чим для вирішення цього питання їй прийшлось неодноразово звертатися зі скаргами та заявами у вищестоящі інстанції, шляхом особистої подачі їх до суду.
Крім того, як пояснила у судовому засіданні позивачка по справі, незаконне відключення її від Системи, а також розірвання відповідачем в односторонньому порядку договору по наданню їй послуг інформаційно-технічного забезпечення негативно відобразилося на стані її здоров’я, у зв’язку з чим протягом тривалого часу вона змушена була звертатися за допомогою до лікарів, що теж завдало їй матеріальну шкоду.
Ці пояснення позивачки підтверджуються медичною карткою, яка надана суду та яку суд оглянув у судовому засіданні.
Оскільки неналежним виконанням відповідачем умов договору з послідовним розірванням договору позивачці по справі дійсно заподіяно моральну шкоду, яка виразилася в позбавлені права виконувати нею її професійні обов’язки, в порушенні її стійких життєвих зв’язків, заподіяння діями відповідача їй психологічної травми, що негативно відобразилося на її стані здоров’я, нанесення робітниками відповідача образи, яка ганьбить її як фахівця, тому з урахуванням ступеня та характеру моральних страждань, які перенесла позивачка по справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача по справі моральну шкоду в розмірі 30000 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка вказує на те, що невиконанням умов договору відповідачем їй завдана не тільки моральна шкода, але і матеріальна шкода у вигляді упущеної вигоди.
При цьому позивачка вказує на те, що і ці пояснення підтверджується наданими суду письмовими доказами, а саме деклараціями за 2005 рік, оригінали яких суд оглянув у судовому засіданні, а виписки з яких судом приєднані до матеріалів справи, що з січня 2005 року по 08.08.2005 року, тобто до відключення її відповідачем від Державних і Єдиних Реєстрів, її прибуток складав 327 792грн., а прибуток, отриманий нею після відключення, складав 24 755грн. Тобто різниця між отриманим прибутком до відключення і після становить 303 037грн., що є доходом, який позивачка могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Суд вважає, що дані позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню з наступних підстав:
Як встановлено в судовому засіданні, позивачка по справі є приватним нотаріусом, що підтверджується свідоцтвом № 2625 від 21.04.1997 року.
Відповідно до Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 205 від 03.03.2004 р. нотаріус при виконанні нотаріальних дій по посвідченню договорів завдатку, іпотеки, договорів купівлі-продажу нерухомості з фізичними та юридичними особами, транспорту і т. ін. повинен керуватися відомостями, зазначеними у Єдиному і Державному Реєстрі, виключне право на надання яких надано ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.
Невиконанням же умов договору відповідачем позивачка була позбавлена можливості виконувати свої професійні обов’язки та отримувати доходи від відповідної діяльності.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
У відповідності зі ст. 509 ЦК України зобов’язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (надання послуг), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
На підставі п. 1.1 договору № 044П про інформаційно-технічні послуги від 31.12.2001 року ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України надає для Нотаріуса інформаційно-технічні послуги по користуванню автоматизованими електронними системами.
Таким чином, припинення надання послуг по користуванню автоматизованими електронними системами Нотаріусу, а згодом і розірвання договору в односторонньому порядку, є з боку ДП «Інформаційний центр» порушенням умов вказаного договору.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування: доходу, який особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
У зв’язку з тим, що в період з 03.06.2005 року по 14.12.2006 року позивачка з вини відповідача не мала можливості в повній мірі виконувати свої професійні обов’язки, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки матеріальну шкоду у вигляді упущеної вигоди в розмірі 303 037грн.
Як встановлено в судовому засіданні, з пояснень представника відповідача та листа ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України від 22.11.2005 року (а.с.61), Дніпропетровська філія ДП «Інформаційний центр» не має статусу юридичної особи, а тому суд вважає, що належним відповідачем по справі є саме ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Тому саме з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України підлягає стягненню завдана позивачці матеріальна та моральна шкода.
«Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів» ст. ст. 22, 26, 509, 629, 651, 906, 1166 ЦК України, суд-
вирішив:
Визнати незаконними дії державного підприємства «Інформаційній центр» по відключенню приватного нотаріуса Дніпродзержинського міського нотаріального округу Татарець Таїсії Костянтинівни від користування Державним и Єдиним Реєстрами, які мали місце 03.06.2005 року.
Визнати незаконними дії державного підприємства «Інформаційній центр» по розірванню договору, укладеного 31.12.2001 року № 044/П з приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Татарець Таїсією Костянтинівною на право користування інформаційно-технічними послугами, які мали місце 08.08.2005 року.
Стягнути з Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (м. Київ, вулиця Мельникова, 81 літ. А), на користь Приватного нотаріуса Дніпродзержинського міського нотаріального округу Татарець Таїсії Костянтинівни в відшкодування матеріальної шкоди – 303037грн., та в відшкодування моральної шкоди – 30000грн.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя Стребіж Н. М. 

Справа № 2-177-06
ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2006 року м. Дніпродзержинськ
Заводський районний суд міста Дніпродзержинська, у складі:
Головуючого, судді – Стребіж Н. М.,
При секретарі – Івановій О. С
Розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Дніпродзержинську цивільну справу за позовом приватного нотаріуса Татарець Таїсії Костянтинівни до Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Дніпропетровської філії ДП «Інформаційний центр» «Про неналежне виконання умов договору, та відшкодування матеріальної та моральної шкоди», суд –
встановив:
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 травня 2006 року частково задоволені позовні вимоги Приватного нотаріуса Татарець Таїсії Костянтинівни, які пред’явлені до Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Дніпропетровської філії ДП «Інформаційний центр» «Про неналежне виконання умов договору, та відшкодування матеріальної та моральної шкоди».
Даним рішенням суду визнані незаконними дії державного підприємства «Інформаційній центр» по відключенню приватного нотаріуса Дніпродзержинського міського нотаріального округу Татарець Таїсії Костянтинівни від користування Державним и Єдиним реєстрами, які мали місце 03.06.2005 року та по розірванню договору, укладеного 31.12.2001 року № 044/П з приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Татарець Таїсією Костянтинівною на право користування інформаційно-технічними послугами, які мали місце 08.08.2005 року. Крім того, вищевказаним рішенням суду стягнуто з Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (м. Київ, вулиця Мельникова, 81 літ. А), на користь приватного нотаріуса Дніпродзержинського міського нотаріального округу Татарець Таїсії Костянтинівни в відшкодування матеріальної шкоди – 303037грн., та в відшкодування моральної шкоди – 30000грн.
Відповідно до по п. 6 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з п. 4. ч.1 ст. 220 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Зазначеним вище рішенням суду, яке не набрало чинності, судом часткового задоволені вимоги позивачки, в тому числі вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, однак питання про судові витрати судом не вирішено.
Відповідно до статті 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору і витрат, пов’язаних з розглядом справи.
До витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать витрати на інформаційно-технічне забезпечення, розмір яких встановлено Постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21.12.2005 року Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмір.
Із матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги Татарець Т. К. були пред’явлені відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно вищевказаного закону, а саме ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року, та ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 01.12.2005 року, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовом, що пов’язані з порушенням їх прав, на підставі чого при наданні до суду позову позивачкою по справі не сплачувався судовий збір.
Відповідно до ч. З ст. 88 ЦПК України, якщо позивач на користь якого ухвалене рішення, звільнено від оплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Зазначеним вище рішенням з відповідача по справі стягнуто на користь позивачки в відшкодування матеріальної шкоди 303037грн., та в відшкодування моральної шкоди 30000грн. Ураховуючи розмір матеріальної та моральної шкоди, який стягнуто з відповідача на користь позивача, суд вважає за необхідне стягнути з Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в доход держави судовий збір у сумі 1708грн. 50коп., а також витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 37грн.50коп.
Керуючись статтею 88 ЦПК України, п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України, суд-
вирішив:
Доповнити рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 10 травня 2006 року у справі за позовом Приватного нотаріуса Татарець Таїсії Костянтинівни до Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Дніпропетровської філії ДП «Інформаційний центр» «Про неналежне виконання умов договору, та відшкодування матеріальної та моральної шкоди».
Стягнути з Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (м. Київ, вулиця Мельникова, 81 літ. А) в дохід держави судовий збір у сумі 1708грн.50коп, а також витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 37грн. 50коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя Стребіж Н. М. 

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Тамакулової В. О. 
суддів – Лисичої Н. М., Котушенко С. П. 
при секретарі – Качур Л. В. 
розглянувши у відкритому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Мовчана Дмитра Валентиновича – представника державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 травня року за позовом приватного нотаріуса Татарець Таїсії Костянтинівни до державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та Дніпропетровської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про неналежне виконання умов договору на відшкодування шкоди, –
встановила:
В червні 2005 року приватний нотаріус Татарець Т. К. звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та Дніпропетровської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про неналежне виконання умов договору відшкодування шкоди.
В обґрунтування вимог посилалась на те, що 31 грудня 2001 року між нею та державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі директора його Дніпропетровської філії був укладений договір № 044/П про інформаційно-технічні послуги, згідно якому відповідач повинен надавати інформаційно-технічні послуги по користуванню автоматизованими електронними системами Реєстрів. Оплата наданих послуг повинна здійснюватись нотаріусом щомісячно на підставі рахунку за надані послуги протягом 5 днів після його отримання, але не пізніше 20 числа поточного місяця.
30 травня 2005 року відповідач попередив її про відключення від системи Реєстрів, посилаючись на нібито існуючу заборгованість по оплаті наданих послуг. Незважаючи на відсутність заборгованості, 3 червня 2005 року її було відключено від користування системою Реєстрів, а 8 серпня 2005 року відповідач розірвав зазначений договір в односторонньому порядку, позбавив її можливості вчиняти нотаріальні дії, а саме посвідчувати договори завдатку, іпотеки, купівлі-продажу нерухомості, транспортних засобів та інше, чим завдав матеріальну шкоду на суму 105973 гр. та моральні страждання.
Тому позивачка просила визнати дії державного підприємства «Інформаційний центр» неналежним виконанням умов договору, зобов’язати відповідача підключити її до системи Єдиних Державних реєстрів та стягнути з нього зазначену суму на відшкодування матеріальної шкоди та 3000 гр. на відшкодування моральної шкоди.
Пізніше позивачка уточнила та доповнила свої позовні вимоги, вказуючи на те, що відповідач 14 грудня 2005 року за розпорядженням першого заступника міністра юстиції, до якого вона зверталась за допомогою, поновив надання їй інформаційно-технічних послуг по користуванню автоматизованими електронними системами Реєстрів. Не отриманий нею з вини відповідача прибуток за період з 3 червня по 14 грудня 2005 року склав 303037 гр., тому позивачка просила визнати дії державного підприємства «Інформаційний центр» з відключення її від користування системою Реєстрів та по розірванню зазначеного договору в односторонньому порядку незаконними і стягнути з нього не отриманий нею прибуток у розмірі 303037 гр. та 36000 гр. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 травня 2006 року позов задоволено частково, визнані дії державного підприємства «Інформаційний центр» по відключенню позивачки від користування системою Реєстрів та по розірванню договору незаконними і стягнуто на її користь 303037 гр. на відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди та 30000 гр. на відшкодування моральної шкоди.
19 травня 2006 року судом ухвалене додаткове рішення про стягнення судових витрат.
В апеляційній скарзі представник державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України порушив питання про скасування рішення, як постановленого з порушенням матеріального та процесуального права і ухвалення нового рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 31 грудня 2001 року між сторонами був укладений договір №044/П (а.с. 4-6) предметом якого було надання підприємством для нотаріуса інформаційно-технологічних послуг по користуванню автоматизованими електронними системами:
– Єдиним реєстром заборон відчуження об’єктів нерухомого майна з метою отримання довідок про заборони та арештів об’єктів нерухомого майна у зв’язку із вчиненням ними нотаріальних дій;
– Єдиним реєстром доручень, посвідчених у нотаріальному порядку з метою реєстрації доручень відомостей про припинення дії доручень та перевірки доручень;
– Єдиним реєстром нотаріусів з метою отримання відомостей про приватних та державних нотаріусів;
– Єдиним реєстром спеціальних бланків нотаріальних документів з метою перевірки дійсності спеціальних бланків нотаріальних документів.
Пунктами 3.1 та 3.2 зазначеного договору передбачено, що оплата послуг підприємства здійснювалась нотаріусом щомісячно на підставі рахунку за надані послуги, протягом 5 днів після його отримання і не пізніше 20 числа поточного місяця, шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок підприємства. Розмір та порядок оплати послуг визначаються додатком до договору «Про розмір та порядок оплати послуг» (а.с.7).
3 червня 2005 року відповідач призупинив надання позивачці передбачених договором послуг, а 8 серпня 2005 року розірвав зазначений договір в односторонньому порядку. Підставою для цього, як вбачається з листа директора Дніпропетровської філії державного підприємства «Інформаційний центр» № 21 від 13 липня 2005 року (а.с.46-47) послужило порушення позивачкою п.3.1 договору.
Зазначений договір передбачає право підприємства на призупинення надання послуг нотаріусу у випадку порушення строків або розмірів оплати за користування системами (п.4.2), та на розірвання договору в односторонньому порядку у випадках несплати нотаріусом фактично наданих послуг (п.5.5.1) і при простроченні або порушенні порядку оплати за користування системами, зазначеними в договорі більше двох разів за календарний рік (п.5.5.2) та інше.
Оскільки доказів тому, що позивачка не сплачувала надані відповідачем послуги чи прострочила оплату наданих їй послуг суду не надано, він обґрунтовано прийшов до висновку про незаконні дії державного підприємства «Інформаційний центр» з призупинення надання послуг та по розірванню зазначеного договору.
Той факт, що позивачка здійснювала оплату послуг по фактично виконаній роботі, не є підставою для призупинення надання їй послуг та розірвання договору, бо вона перераховувала відповідні суми відповідачу не пізніше 20 числа місяця, в якому був отриманий рахунок (а.с.95-106).
Задовольняючи частково вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, суд правильно виходив з того, що незаконними діями державного підприємства «Інформаційний центр» були порушені права позивачки, що завдало їй моральних страждань, призвело до погіршення психологічного стану, стану здоров’я та інших негативних наслідків.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не в повній мірі врахував положення п. 9 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до яких крім урахування характеру та обсягу страждань і немайнових витрат, яких зазнала особа, необхідно виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Тому з урахуванням зазначених положень та фактичних обставин справи колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування моральної шкоди 5000 гp., змінивши в цій частині рішення.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивачки збитків у вигляді упущеної вигоди, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін і дав ім правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки досить обґрунтовані і підтверджуються наявністю в матеріалах справи доказів.
Приведені в апеляційній скарзі доводи представника відповідача не мають правового значення для рішення спору, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Згідно ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Керуючись ст.ст. 307,309,313,315 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу Мовчана Дмитра Валентиновича – представника державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України – задовольнити частково.
РІШЕННЯ ЗАВОДСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ М. ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА ВІД 10 ТРАВНЯ 2006 РОКУ ЗМІНИТИ В ЧАСТИНІ РОЗМІРУ ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ, ЗМЕНШИВШИ ЙОГО З 30000 ГР. ДО 5000 ГР. В ІНШІЙ ЧАСТИНІ РІШЕННЯ ЗАЛИШИТИ БЕЗ ЗМІНИ. .

Торговельна марка є багатогранним визначенням. Вона може розглядатися як економічна та правова категорія. За її допомогою здійснюється просування товару, послуг на ринку та відмежування одних товарів від інших. Її значення для успішної підприємницької діяльності неможливо переоцінити, але її можна і недооцінити. Поширення та популярність торговельної марки призводить до того, що вона стає в економічних відносинах самостійним товаром. Це вказує на те, що юридичні послуги щодо здійснення та захисту прав на торговельну марку є актуальними та затребуваними. Популярними консультаціями у цьому аспекті є питання механізму переходу прав на торговельну марку.

Можливість переходу прав на торговельну марку визначено у Цивільному кодексі України (ст. 495, далі — ЦК), Законі України «Про охорону прав на знак для товарів та послуг» (п. 7 ст. 16), наказі Міністерства освіти і науки України від 03.08.2001 № 576  «Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг».

У Законі України «Про охорону прав на знак для товарів та послуг» встановлені загальні засади переходу прав на торговельну марку. Так, власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору. Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу. З цього випливають дві засади переходу прав на торговельну марку: передача прав можлива шляхом укладання договору; не допускається передача прав, якщо це буде причиною омани споживачів продукції, послуг. Наприклад, при передачі торговельної марки обов’язково треба вказувати на маркуванні товару нового власника торговельної марки. Це може стати однією з гарантій захисту прав споживачів.

Перехід прав на торговельну марку є широкою категорією. У цій статті вона розглядається в аспекті розгляду практичних механізмів переходу прав на торговельну марку. Як було зазначено, перехід права власності на торговельну марку здійснюється на підставі договору, однак юридична практика вказує, що існують певні можливості отримати право на торговельну марку поза договірним порядком. Це може бути здійснено за допомогою судового порядку та у порядку правонаступництва. Розглянемо більш детально визначені способи переходу прав на торговельну марку.

І. Договірний спосіб переходу прав на торговельну марку

Договірний спосіб переходу прав на торговельну марку є лінійним механізмом переходу прав від однієї особи до іншої. Лінійний механізм — це алгоритм дій суб’єктів щодо одноелементного переходу прав на торговельну марку, котрий включає дії щодо оферти, акцепту, реєстрації договору та не потребує додаткових дій суб’єктів. Перехід прав на торговельну марку за допомогою механізму договору поділяється на дві групи: перехід прав користування (ліцензійний договір, договір комерційної концесії) та права власності на торговельну марку (договір купівлі-продажу, дарування). Особливість цих договорів полягає у тому, що вони обов’язково підлягають реєстрації у Державній службі інтелектуальної власності.

При обранні виду договору для оформлення переходу прав на торговельну марку необхідно встановити статус суб’єктів (фізичні, юридичні особи) та мету переходу прав (отримання прав на торговельну марку на певний строк чи отримати власність на цей об’єкт). На практиці мають місце випадки, коли торговельна марка належить фізичній особі — засновнику. При цьому він не передає цей об’єкт у статутний капітал юридичної особи. Це прояв розумного вибору засновника, оскільки юридична особа може бути визнана банкрутом. І тоді торговельна марка знаходиться під загрозою втрати. Для підприємця, котрий зацікавлений у розвитку власного бізнесу, втрата торговельної марки може бути більш загрозливою ніж банкрутство фірми. При збереженні торговельної марки бізнес має шанс на оновлення. Тому при виявленні торговельної марки, зареєстрованої за фізичною особою, необхідно отримати відповіді на запитання: чи передана торговельна марка від фізичної особи до юридичної особи, яка її використовує; який суб’єкт отримує цю марку — фізична чи юридична особа. Отримання відповідей на ці запитання надають можливість обрати відповідну конструкцію договору. Наприклад, між фізичними особами допускається договір дарування щодо переходу права власності на торговельну марку, для юридичних осіб більш рекомендований договір купівлі-продажу.

Поширеним договором щодо переходу прав користування на торговельну марку є ліцензійний договір. Відповідно до час­тин 8–9 ст. 16  Закону України «Про охорону прав на знак для товарів та послуг» власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він укладений у письмовій формі та підписаний сторонами. Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва (міжнародної реєстрації знака) і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Державною службою інтелектуальної власності, з одночасним внесенням їх до Реєстру відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 03.08.2001 № 576 «Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг».

Договори щодо переходу прав на торговельну марку повинні укладатися у трьох примірниках. Крім того, до договору обов’язково додається копія свідоцтва на торговельну марку та перелік товарів і послуг згідно із зазначенням класів Міжнародної класифікації товарів та послуг. Така вимога базується на тому, що згідно з п. 2.1 наказу Міністерства освіти і науки України від 03.08.2001 № 576 «Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг» для реєстрації договору щодо переходу прав на торговельну марку необхідно подати: заяву; договір у трьох примірниках; документ про сплату збору.

ІІ. Судовий спосіб переходу прав на торговельну марку

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно….

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001

Тел.: +380 44 278­37­23, факс: +380 44 271­17­83

E­mail: themis@minjust.gov.ua

http://www.minjust.gov.ua

Код ЄДРПОУ 00015622

 

28.10.2015 №13.1.32/358 [Щодо особливостей посвідчення нотаріусами аграрних розписок]

Начальникам головних територіальних управлінь юстиції у Харківській, Черкаській, Вінницькій областях

 

З метою належної реалізації положень Закону України «Про аграрні розписки», спільного наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України і Міністерства юстиції України від 01.09.2015 № 332/1627/5 «Про запровадження пілотного проекту з відпрацювання технології введення в обіг аграрних розписок», Міністерство юстиції України надсилає лист-роз’яснення щодо особливостей посвідчення нотаріусами аграрних розписок.

1. Законодавство, що регулює посвідчення нотаріусами аграрних розписок

Відповідно до статті 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Автономної Республіки Крим, крім того, — законодавством Автономної Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

До актів законодавства, що безпосередньо регулюють операції з аграрними розписками, відносяться:

Закон України «Про аграрні розписки» (далі — Закон);

Закон України «Про нотаріат» (далі — Закон¹);

постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок» від 17.07.2013 № 665 (далі — Порядок);

постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29.06.1999 № 1172 (зі змінами) (далі — Постанова);

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595;

Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за № 1318/18613 (далі — Правила);

інші акти законодавства.

Слід зауважити, що нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно комплексно застосовує нормативно-правові акти при вчиненні нотаріальних дій. У разі наявності розбіжностей у нормативно-правових актах, якими врегульовано вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії, нотаріуси застосовують положення нормативного акта, що має вищу юридичну силу.

2. Особливості посвідчення нотаріусами аграрних розписок

Аграрна розписка — товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов’язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому умовах (стаття 1 Закону).

Відповідно до виду зобов’язання аграрні розписки поділяються на товарні аграрні розписки та фінансові аграрні розписки.

Товарна аграрна розписка — це аграрна розписка, що встановлює безумовне зобов’язання боржника за аграрною розпискою здійснити поставку узгодженої сільськогосподарської продукції, якість, кількість, місце та строк поставки якої визначені аграрною розпискою (стаття 3 Закону).

Фінансова аграрна розписка — це аграрна розписка, що встановлює безумовне зобов’язання боржника сплатити грошову суму, розмір якої визначається за погодженою боржником і кредитором формулою з урахуванням цін на сільськогосподарську продукцію у визначеній кількості та якості.

Виконання боржником зобов’язань за фінансовими аграрними розписками здійснюється лише в безготівковій формі (стаття 5 Закону).

Положеннями статті 9 Закону встановлено, що аграрна розписка підлягає нотаріальному посвідченню в порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат» для правочинів, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

Водночас варто зазначити, що, оскільки предметом за аграрною розпискою є рухоме майно, місцем посвідчення аграрної розписки є місце вираження волі боржника (частина перша статті 211 Цивільного кодексу України).

Нотаріус при посвідченні аграрної розписки перевіряє наявність в осіб, що виступають боржниками за аграрними розписками, права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення або права користування такою земельною ділянкою для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції.

Права на земельну ділянку підтверджуються документами, оформленими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини другої статті 2 Закону аграрні розписки можуть видаватися особами, які мають право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення або право користування такою земельною ділянкою на законних підставах для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції. Якщо право власності на земельну ділянку належить двом і більше співвласникам або право користування належить двом і більше користувачам, аграрні розписки видаються ними спільно. Особи, які спільно видали аграрну розписку, несуть відповідальність за невиконання зобов’язань.

Також при посвідченні аграрної розписки нотаріус перевіряє відсутність обтяження за відомостями, що містяться в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону аграрна розписка встановлює забезпечення виконання зобов’язань боржника за аграрною розпискою заставою його майбутнього врожаю. Предметом такої застави може бути виключно майбутній врожай сільськогосподарської продукції. Розмір застави повинен бути не меншим за розмір зобов’язання за аграрною розпискою. На день видачі аграрної розписки майбутній врожай сільськогосподарської продукції не може перебувати в інших заставах, ніж за аграрними розписками.

Крім того, відповідно до статті 46 Закону¹ нотаріус має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відомості про аграрну розписку в момент її посвідчення вносяться до Реєстру аграрних розписок особою, яка вчиняє нотаріальні дії.

Відомості про предмет застави за аграрною розпискою вносяться до Державного реєстру обтяжень рухомого майна особою, яка вчиняє нотаріальні дії, в момент нотаріального посвідчення аграрної розписки. У разі наявності додаткового забезпечення аграрної розписки інформація про таке забезпечення може вноситися до відповідних реєстрів згідно із законодавством.

Аграрна розписка вважається виданою з дня її реєстрації в Реєстрі аграрних розписок (далі — Реєстр).

Реєстраторами у Реєстрі є:

державні нотаріальні контори;

приватні нотаріуси,

які наділені держателем (Мінагрополітики) Реєстру відповідними повноваженнями.

Нотаріус для наділення повноваженнями реєстратора подає держателеві Реєстру заяву, до якої додається укладений з адміністратором (державне підприємство, що належить до сфери управління Мінагрополітики, а саме ДП «Аграрні реєстри») Реєстру договір про надання доступу до Реєстру.

Нотаріус вважається наділеним повноваженнями реєстратора з моменту надходження до держателя Реєстру зазначеної заяви.

У разі припинення дії договору про надання доступу до Реєстру виданий реєстраторові ідентифікатор для внесення записів до нього не застосовується.

Відомості про укладення таких договорів оприлюднюються адміністратором Реєстру на його сторінці в Інтернеті.

Вимоги до аграрних розписок

Аграрні розписки складаються у двох примірниках, один з яких зберігається у справах нотаріуса, який вчиняє нотаріальні дії з їх посвідчення та реєстрації, а другий примірник передається кредитору за аграрною розпискою. За бажанням боржника за аграрною розпискою йому може бути надана посвідчена копія виданої ним аграрної розписки.

Тексти товарної та фінансової аграрних розписок викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Вимоги до форм товарної та фінансової аграрних розписок встановлено статтями 4, 6 Закону.

Посвідчувальний напис нотаріуса на аграрній розписці

Вчинення посвідчувальних написів здійснюються нотаріусом за формами № 84 (Посвідчувальний напис на аграрній розписці за участю фізичної особи) або № 85 (Посвідчувальний напис на аграрній розписці за участю юридичної особи) додатка 25 до Правил.

У випадку, якщо аграрна розписка видається двома або більше боржниками, серед яких є фізичні і юридичні особи, посвідчувальний напис на такій аграрній розписці вчиняється одночасно за формою № 84 та формою № 85.

Оплата при посвідченні аграрних розписок

За посвідчення аграрних розписок нотаріуси справляють плату відповідно до правових норм:

за вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством (стаття 19 Закону¹);

приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою (стаття 31 Закону¹).

Пунктом 1 Указу Президента України від 10.07.1998 № 762/98 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» установлено, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Нотаріуси при посвідченні аграрної розписки застосовують підпункт «у» пункту 3 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито», яким за нотаріальне посвідчення договорів застави встановлено розмір ставки державного мита 0,01 відсотка предмета застави, але не менше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Застосування нотаріусами при посвідченні аграрних розписок ставки державного мита, яка встановлена за посвідчення договорів застави (зазначена позиція погоджена Міністерством фінансів України, лист від 09.04.2015 вих. № 31-11150-12-5/12354 та Державною фіскальною службою України, лист від 15.06.2015 вих. № 14216/5/99-99-19-02-02-16).

Це обумовлено тим, що, як зазначалося вище, аграрна розписка — товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов’язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому мовах (стаття 1 Закону).

Застава майбутнього врожаю сільськогосподарської продукції за аграрною розпискою наділяє кредитора правом у разі невиконання боржником зобов’язання за аграрною розпискою у порядку примусового виконання зобов’язання за аграрною розпискою одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майбутнього врожаю сільськогосподарської продукції переважно перед іншими кредиторами цього боржника за аграрною розпискою (частина четверта статті 7 Закону).

Статтею 1 Закону України «Про заставу» встановлено, що застава — це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону, або рішення суду.

Тобто аграрна розписка підтверджує факт зобов’язання боржника, яке забезпечується заставою.

3. Внесення змін до аграрної розписки

Передання прав кредитора за аграрною розпискою

Передання прав кредитора за аграрною розпискою здійснюється відповідно до вимог статті 11 Закону шляхом проставлення передавального напису «Відступлено» на ній або на її невід’ємному додатку, оформленому відповідно до Правил, із зазначенням нового кредитора за аграрною розпискою. Такий напис скріплюється підписом та печаткою (за наявності) попереднього кредитора за аграрною розпискою.

Передання прав за аграрною розпискою підлягає нотаріальному посвідченню, про що укладається Акт приймання-передачі у двох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса, а інший видається новому кредитору.

Вимоги до змісту Акта приймання-передачі встановлені частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996- XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Обов’язковими реквізитами такого Акта приймання-передачі є:

назва документа — Акт приймання-передачі;

дата і місце складання;

повне ім’я (найменування юридичної особи), від імені якої складено документ;

зміст та обсяг господарської операції — відомості про аграрну розписку, права кредитора за якою відступаються;

одиниці виміру господарської операції — договірна вартість прав кредитора за аграрною розпискою, які відступаються (розмір компенсації, яку попередній кредитор отримує за відступлення таких прав);

посада особи, — відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення — посада особи на підприємстві, в установі чи організації, статус фізичної особи — підприємця або відомості про громадянство фізичної особи, що виступає не як фізична особа — підприємець;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Законодавство України не містить вимоги щодо викладення тексту такого Акта прий­мання-передачі на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Вчинення передавальних написів здійснюється нотаріусом за формами № 86 (Передавальний напис на аграрній розписці за участю фізичної особи) або № 87 (Передавальний напис на аграрній розписці за участю юридичної особи) додатка 25 до Правил.

Запис про передачу прав кредитора за аграрною розпискою вноситься до Реєстру у день її нотаріального посвідчення.

Права кредитора за аграрною розпискою вважаються переданими з дня внесення до Реєстру відповідного запису.

Зміна предмета застави за аграрною розпискою

Відповідно до частин шостої, восьмої статті 7 Закону у разі загибелі посівів, майбутній врожай з яких є предметом застави за аграрною розпискою, боржник за аграрною розпискою зобов’язаний за погодженням з кредитором за аграрною розпискою замінити предмет застави іншим аналогічним або рівноцінним майном, про що на аграрній розписці робиться напис, який скріплюється підписами уповноважених представників боржника та кредитора за аграрною розпискою. Якщо боржник за аграрною розпискою не досягне згоди з кредитором за аграрною розпискою про інший предмет застави у разі загибелі посівів, майбутній врожай з яких є предметом застави за аграрною розпискою, предметом застави за аграрною розпискою стає майбутній врожай сільськогосподарської продукції, що вирощується на земельній ділянці, на якій розміщувалися загиблі посіви.

У разі недостатності зібраного врожаю для повного погашення за рахунок такої сільсько­господарської продукції зобов’язань боржника за аграрною розпискою предметом застави за аграрною розпискою стає майбутній врожай будь-якої іншої сільськогосподарської продукції, що вирощується або буде вирощуватися боржником за аграрною розпискою на земельній ділянці, на якій до цього вирощувалася сільськогосподарська продукція, майбутній врожай якої був предметом застави за аграрною розпискою, до повного виконання зобов’язань боржника за аграрною розпискою, якщо інше не встановлено за домовленістю сторін аграрної розписки.

Варто зазначити, що, оскільки аграрна розписка підлягає нотаріальному посвідченню в порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат» для правочинів, то при внесенні змін до аграрної розписки застосовуються загальні вимоги цивільного законодавства щодо форми зміни договору (правочину).

Запис про зміну відомостей про аграрну розписку за спільним зверненням кредитора (уповноваженої ним особи) та боржника (уповноваженої ним особи) (пункт 22 Порядку ведення Реєстру аграрних розписок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 665).

Проте варто зазначити, що положення Закону України «Про аграрні розписки» не встановлює обов’язкового нотаріального посвідчення внесення змін до аграрної розписки у разі зміни предмета застави за аграрною розпискою.

4. Посвідчення виконання зобов’язань за аграрною розпискою

Аграрні розписки діють до повного їх виконання. За згодою кредитора дата виконання зобов’язань за аграрною розпискою може бути перенесена на наступний маркетинговий рік (частина перша статті 12 Закону).

Нотаріус вносить запис про виконання аграрної розписки до відповідних реєстрів у разі звернення до нього боржника за аграрною розпискою з оригіналом аграрної розписки з відміткою про її виконання, а саме з написом кредитора «Виконано», що скріплюється підписом та печаткою (за наявності) кредитора.

Згідно з пунктом 33 Постанови запис про припинення аграрної розписки вноситься до Реєстру аграрних розписок одночасно з проставленням на такій розписці відповідної відмітки із зазначенням дати внесення запису до Реєстру аграрних розписок та його порядкового номера. Така відмітка засвідчується підписом та скріплюється печаткою нотаріуса, що є реєстратором.

Законодавство України не встановлює вимог до форми такої відмітки. Отже, не буде порушенням закону вчинення на аграрній розписці відмітки за формою:

«Аграрна розписка припинена.

Запис до Реєстру аграрних розписок про припинення аграрної розписки від «__»___________р. №___________________ ».

Після проставлення нотаріусом відповідної відмітки на аграрній розписці вона повертається особі, що звернулася до нього для внесення до Реєстру аграрних розписок відповідного запису.

5. Виконавчий напис на аграрній розписці

Наявність аграрної розписки без відмітки про її виконання є достатнім підтвердженням безспірності вимог кредитора за аграрною розпискою (стаття 13 Закону).

У разі невиконання боржником за аграрною розпискою зобов’язань у вказаний у ній строк кредитор за аграрною розпискою має право звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

Нотаріус при вчиненні виконавчого напису на аграрній розписці у своїй діяльності керується Законом¹ та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29.06.1999 № 1172 (зі змінами).

Крім того, запис до Реєстру аграрних розписок про вчинення виконавчого напису на аграрній розписці вноситься нотаріусом одночасно з його вчиненням.

6. Надання інформації з Реєстру аграрних розписок

Боржник, кредитор (їх уповноважені особи) мають право усно або письмово звернутися до реєстратора для отримання відомостей з Реєстру у формі:

витягу, який містить відомості про аграрну розписку, внесені до Реєстру на момент його видачі;

довідки, яка містить відомості про всі записи, що вносилися до Реєстру щодо конкретної аграрної розписки або конкретного боржника з моменту видачі аграрної розписки до моменту видачі довідки.

Витяг з Реєстру про аграрну розписку повинен містити дату внесення останніх змін до відомостей про неї, дату і місце видачі витягу, а також інформацію, зазначену у пунктах 13, 14 Порядку (для товарної та фінансової аграрної розписки відповідно).

Довідки та витяги з Реєстру оформлюються на аркушах паперу білого кольору формату А4 (210 х 297 міліметрів), засвідчуються підписом і скріплюються печаткою нотаріуса, що є реєстратором.

Інформація з Реєстру аграрних розписок видається безоплатно.

Прошу довести інформацію до відома нотаріусів для використання в роботі.

Директор Департаменту
з питань нотаріату та банкрутства                                 Т.В. Зусік

 

АННА НАСОБИНА,
частный нотариус Киевского городского нотариального округа
МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОПЫТ МЕДИАЦИИ В КОНТЕКСТЕ ПРОЕКТА ЗАКОНА О МЕДИАЦИИ В УКРАИНЕ
Существует два способа разрешения споров:
один — путем переговоров,
второй путем применения силы;
так как первый способ свойственен людям,
а второй животным, то следует
прибегать к последнему лишь в случае,
если нельзя воспользоваться первым
Марк Туллий Цицерон
Третий не всегда лишний. Особенно если речь идет о медиации — форме внесудебного разрешения споров с привлечением третьей нейтральной стороны. «Согласительная процедура», как еще называют медиацию, основывается на принципах добровольности, конфиденциальности, равноправия сторон, прозрачности процедуры. Посредник, именуемый медиатором, призван помочь сторонам в разрешении конфликта, мастерски используя собственные опыт, знания и умения. Он не имеет консультативных функций, а, прежде всего, стремится выработать общее понимание спора и действовать в направлении его урегулирования. Роль медиатора отличается от роли советника или консультанта (в его работе не должно быть ничего личного), его действия, прежде всего, должны быть ориентированы на достижение четких соглашений между участниками спора, при этом посредник, будучи осведомленным о человеческих чувствах, не учитывает их. Процесс переговоров должен быть организован так, чтобы стороны сами пришли к взаимовыгодному решению. Медиация как альтернатива длительному и недешевому судебному разбирательству появилась в 60-х годах прошлого столетия в США. Спустя несколько лет стала популярна в Австралии и Канаде, а немногим позже — в странах Европы и Азии. Поначалу применялась в основном в сфере семейных и трудовых конфликтов, а затем — и в коммерческих и публичных спорах. Если верить статистике, около 90 % спорных ситуаций, рассмотренных с помощью медиации, разрешаются успешно для конфликтующих сторон. Разновидностей, видов и техник мирного урегулирования конфликтов существует много, однако основные требования остаются неизменными. Это равноправие сторон, нейтральность медиатора, добровольность и конфиденциальность.
Типовой закон о медиации был разработан Комиссией ООН по международному торговому праву. В первую очередь Закон был направлен на применение процедур внесудебного разрешения споров с участием посредника в международных коммерческих отношениях. Однако в п. 21 пояснений отмечается, что государства могут расширить сферу применения Закона до рассмотрения внутренних, в том числе некоммерческих, споров. Европейская комиссия утвердила Кодекс медиаторов, а также целый ряд директив, регулирующих деятельность медиаторов.
С целью создания правовых условий для применения процедуры медиации в 2010 году в Верховной Раде Украины был зарегистрирован проект Закона «О медиации». Авторы проекта отметили, что в Украине медиация активно развивается, но нормативно-правовых актов, создающих условия для ее дальнейшего развития и применения, не существует. Не так давно парламентариями был подан на рассмотрение новый доработанный вариант данного законопроекта. Этот документ определяет правовые основы проведения внесудебной процедуры урегулирования конфликтов по взаимному согласию сторон — медиации, и (при участии посредника-медиатора) определяет порядок проведения медиации и правовой статус медиатора. Законопроект состоит из шести разделов. Для определения особенностей применения процедуры медиации при спорах, возникающих в гражданских, семейных, хозяйственных, административных правоотношениях, а также во время рассмотрения уголовных дел, проектом Закона предлагается внести изменения в КЗоТ, УК, УПК, ГПК, ХПК, КАСС и Закон «Об исполнительном производстве». В некоторых категориях семейных дел медиация будет обязательной. Альтернативный способ разрешения споров может проводиться не только до обращения в суд, но и во время судебного разбирательства. У некоторых юристов есть подозрение, что медиация станет одним из способов затягивания судебных споров. Однако большинство все же уверены, что принятие Закона «О медиации» снимет нагрузку с судебной системы и усовершенствует механизмы разрешения конфликтов, особенно в семейных и корпоративных спорах.
Тем временем в России медиация рассматривается не только как альтернативный государственному суду способ разрешения споров, но и как способ поведения во время конфликта и культура позитивной коммуникации. Главным образом ударение делается на снятии социального напряжения, ведь процесс медиации основан на том, что стороны при участии медиатора должны прийти к консенсусу и достигнуть взаимоприемлемого соглашения. В Федеральном законе «Об альтернативной процедуре урегулирования споров с участием посредника (процедуре медиации)», вступившем в силу с 1 января 2011 года, поясняется, что медиатор не является арбитром или представителем какой-либо стороны спора, он не обладает правом принимать решения по конфликту, а обязан помочь сторонам в ходе дискуссии выявить их истинные интересы и потребности, чтобы найти решение, удовлетворяющее всех участников спора. Интересно, что модель примирительного посредничества была успешно реализована коммерческими судами Российской Империи в начале 19 века. В Уставе судопроизводства торгового, утвержденного в 1832 году, содержалась глава «О разбирательстве чрез посредников», которая, по сути, представляла собой описание процесса медиации. Более того, в отчетах коммерческих судов употреблялся термин «медиатор» и указывалось на полезность разрешения торговых споров с его участием. Однако после 1917 года практика привлечения медиаторов была ликвидирована по идеологическим соображениям, а первые попытки ее восстановления начались лишь в 1990-ых.
В США Единообразный акт о медиации был принят в 2001 году. Решающим фактором в развитии медиации послужило признание эффективности этого метода американскими судами. Дело в том, что американская система судопроизводства способствует тому, чтобы большинство споров разрешалось сторонами добровольно до суда. Более того, в некоторых штатах суд принимает дело к рассмотрению только после аргументации сторон о том, что медиация в их деле не может быть применена. Без медиаторов в сфере экономики, политики и бизнеса в США не проходит ни один серьезный переговорный процесс. Разработкой новых методов медиации занимаются сотрудники Национального института разрешения диспутов. В стране действуют как государственные, так и частные службы медиации. Свои правила третейского разбирательства (арбитража) и медиации, используемые в том числе и при рассмотрении внутренних споров, утвердила Американская арбитражная ассоциация. Американские юристы насчитывают около двадцати различных процедур урегулирования споров.
В Великобритании медиация сейчас настолько популярна, что существует даже специальная горячая линия по медиации, куда можно позвонить из любого конца страны и, вкратце описав конфликт и предпочтения относительно кандидатуры медиатора, получить перечень наиболее подходящих к запрашиваемым требованиям специалистов. Но так было не всегда. В 1996–1998 годах в Британском центральном земельном суде Лондона, Британском апелляционном суде и других судах страны были опробованы пилотные проекты официальной медиации. Однако дело не заладилось: адвокаты не желали терять свои заработки из-за примирившихся клиентов. Тогда судьи прекратили назначать слушанья к делу, пока стороны не сядут за стол переговоров. Чтобы адвокаты не искали обходные пути, был разработан компромиссный вариант: если одна из сторон отказывается от предложенной судом процедуры медиации, она должна понести все судебные расходы вне зависимости от результатов рассмотрения спора. Продвижением медиации и подготовкой медиаторов занимаются несколько организаций во главе с Британским центром эффективного разрешения споров и Центром арбитража и медиации.
В Германии медиаторы работают прямо при судах, что позволяет снизить количество потенциальных судебных тяжб. Закон «О поддержке медиации» был опубликован в листе Федерального закона 25 июля 2012 года. В большинстве немецких школ права введен постоянный курс медиации. Деятельность медиатора в стране приравнивается к предпринимательской: при наличии сертификата профессиональный медиатор может осуществлять медиацию на основе патента, как любой другой предприниматель. Единых тарифов за услуги медиатора нет, каждый специалист самостоятельно устанавливает свой гонорар (в среднем 100–300 евро в час). В Австрии профессия медиатора внесена в номенклатуру профессий и имеет формальное признание как отдельная профессия. Закон «О медиации» был принят в Австрии в 2004 году и был призван урегулировать подготовку медиаторов и установить определенные нормативы подготовки. Примечательно, что в соответствии с австрийским законодательством соглашение по результатам медиации, заключенное в процессе судебного производства, может быть признано судом, в то время как результат досудебной медиации не признается. В Канаде подготовкой медиаторов занимается Канадский институт арбитража и посредничества, где разработкой новых программ обучения посредничеству стали заниматься с 1988 года. Семейными спорами занимается отдельная организация под названием Family Mediation Canada, в которой состоит более 1,5 тыс. посредников, специализирующихся в данной области. Обучение мастерству медиатора по программе арбитражного разбирательства можно пройти удаленно, используя для этого программу института в интернете. В Австралии внесудебное посредничество было урегулировано Актом о медиации и арбитраже, принятом в 1991 году. При этом Австралийская ассоциация арбитров и медиаторов была учреждена еще в 1975 году. Практикующие медиаторы применяют правила процедуры медиации, разработанные данной ассоциацией.
В Китае в 1927 году для Шанхая были введены в действие Временные правила работы арбитражных комиссий и правила урегулирования конфликтов между рабочими и предпринимателями. Со временем по образцу этих региональных правил стали разрабатываться и общегосударственные акты. Среди прочих был выработан Закон «Об урегулировании конфликтов между рабочими и предпринимателями», который предусматривал строгую обязательность обращения к услугам примирительной или арбитражной комиссии. К 1986 году на территории страны существовало 950 тыс. посреднических комитетов, убеждающих в необходимости достижения примирительного соглашения на основе равных переговоров и доброй воли, и 6 тыс. посредников, которые могли урегулировать более 7 млн. различных споров в течение одного года. Согласно экспертным оценкам сегодня более 30% споров в Китае решается во внесудебном порядке с использованием посредничества. Если стороны в рамках медиации достигли соглашения и утвердили его в порядке, предусмотренном для рассмотрения третейскими судами (арбитражем), такое соглашение приобретает силу третейского (арбитражного) решения и подлежит исполнению в соответствующем порядке. Избежать обращения в суд в Китае стремятся, потому что концепция независимого суда в КНР остается неизвестной: суды рассматриваются как органы, обеспечивающие реализацию политических целей Китая. Кроме того, сами судьи не имеют достаточного авторитета — после Культурной революции они назначались из отставных военных и государственных служащих, а не из профессионалов-юристов. Негативным отношением к выбору государственного суда как способа урегулирования разногласий объясняется приверженность деловых кругов Китая к альтернативным методам разрешения споров.
Несмотря на то, что медиация — признанный и востребованный метод разрешения конфликтных ситуаций во всем мире, в перспективы развития медиации в Украине верят немногие. Некоторые эксперты отмечают, что клиенты больше озадачены своей победой в споре любой ценой, чем поисками взаимовыгодного решения мирным путем.
И все же, как показывает практика, при разрешении спора с помощью медиации достигнутые договоренности, как правило, более долговечны, отвечают реальному положению вещей и приемлемы для обеих сторон, что не только способствует претворению их в жизнь, но и делает их осуществление естественным шагом.

Ситуація, яка склалася навколо нотаріальної діяльності, викликає одночасно подив і занепокоєння.
Акції протесту нотаріусів Львівської, Житомирської областей, їх вимоги, а також вимоги нотаріусів Дніпропетровської, Запорізької, Харківської областей про перегляд окремих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» свідчать про те, що «Нечисто что-то в Датском королевстве».
Чому сталось так, що один з найбільш заможних і консервативних прошарків юридичної спільноти вдався до крайніх заходів?
Почасти відповідь на це дана в статті «Налоговые тяготы отечественного нотариата» Інни Головенко у № 5 (371) від 1-го лютого 2005 року газети «Юридическая практика»..
На мій погляд, це лише верхівка айсбергу, тоді як коріння конфлікту скриті у глибині.
Як відомо, згідно зі ст. 33 Закону України «Про нотаріат»контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків здійснюється Міністерством юстиції України, управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про нотаріат», заінтересована особа, яка вважає неправильною вчинену нотаріальну дію або відмову у вчиненні нотаріальної дії, вправі подати про це скаргу до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів чи робочого місця приватного нотаріуса.
На перший погляд, зміст статей 33 та 50 Закону України «Про нотаріат» дещо суперечать одна одній – з однієї сторони, органи державної влади, Міністерство юстиції та підпорядковані йому управління юстиції перевіряють діяльність приватних нотаріусів, які цим органам не підпорядковані; з іншої сторони – всі дії нотаріусів можуть бути оскаржені до суду.
Але так здається лише на перший погляд.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, лише в суді можна визнати недійсним правочин, який було посвідчено нотаріусом. На практиці органи державної влади (Міністерство юстиції та управління юстиції) намагаються ставити під сумнів законність вчинених нотаріусами дій. З цього приводу видані Правила здійснення перевірки законності виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14.09.2004 № 105/5 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2004 р. за № 1149/9748.
За наслідками такої перевірки приватного нотаріуса можуть навіть позбавити свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.
Ось перша неузгодженість із законом – жодного судового рішення, навіть судової справи про визнання незаконною вчиненої нотаріальної дії може не бути взагалі, а за наслідками відомчої перевірки ці нотаріальні дії можуть бути визнані незаконними.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про нотаріат» довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються лише на письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства у зв’язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні.
Така вимога закону є гарантією таємниці нотаріальних дій.
Проте органи державної влади, Міністерство юстиції та управління юстиції на підставі згаданих Правил почасти вимагають нотаріальні справи зі всіма документами, і навіть зобов’язують нотаріусів представити їх ксерокопії.
Ось і друга неузгодженість із законом.
Згідно ст. 2 Закону України «Про нотаріат» правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України. Відповідно до ч. 1 ст. 39 цього ж Закону порядок вчинення нотаріальних дій… встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.
Виникає питання, які саме акти є законодавчими актами України, які акти є актами законодавства України, і чи тотожні ці поняття.
Свого часу термін «законодавство» був розтлумачений у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна «законодавство») від 9 липня 1998 року за № 12-рп/98.
Відповідно до цього рішення термін «законодавство»… треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Оскільки Конституційний Суд України не надавав тлумачення терміну «законодавство» стосовно Закону України «Про нотаріат», то на наш погляд, вказане визначення треба застосовувати за аналогією права і у всіх інших випадках.
З цього випливає, що Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не охоплюється терміном «законодавство».
Почасти це підтверджується і вказаними вище Правилами, в п. 1 яких зазначено, що