Законодавче закріплення в Україні трьох рівноправних форм власності на землю не виключає специфіки, яка притаманна окремим формам. Це стосується передовсім права власності на землю територіальних громад. Згідно зі ст. 83 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Визначаючи комунальну власність на землю як самостійну форму, закон підкреслює, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їхніми межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.
Стаття 80 ЗК України називає територіальні громади самостійними суб’єктами права власності на землю, підкреслюючи, що вони реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Реалізація права власності зазвичай пов’язується із здійсненням власником належних йому правомочностей (володіння, користування і розпорядження об’єктом власності).
Чинне земельне законодавство, на жаль, не визначає конкретних форм безпосередньої реалізації права власності на землю територіальними громадами. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 1), називаючи територіальну громаду самостійним і специфічним учасником суспільних відносин, визначає її як жителів, об’єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Особливості статусу цього суб’єкта обумовлюють і специфіку його участі у сфері земельних відносин, зокрема, у відносинах комунальної власності на землю.
До безпосередніх форм реалізації права комунальної власності на землю можна віднести перш за все місцевий референдум. Це така форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, яка пов’язана з прямим голосуванням жителями села, селища чи міста. Близькою до цієї форми можна вважати і загальні збори всіх жителів, наприклад, села для вирішення питань місцевого значення. До таких питань відносяться і ті, які пов’язані з реалізацією права власності на земельні ділянки, що виступають об’єктом права комунальної власності.
У цих випадках територіальні громади безпосередньо можуть виконувати розпорядницькі функції щодо земель, які перебувають у комунальній власності.
Не виключається і безпосереднє використання територіальними громадами (а точніше жителями конкретних населених пунктів) земель комунальної власності, що знаходяться, зокрема в межах цих пунктів. Так, згідно із Законом України «Про благоустрій населених пунктів» (ст. 17) від 6 вересня 2005 р. громадянам надається право користуватись об’єктами благоустрою населених пунктів, до яких законом віднесені території загального користування, парки, майдани, площі, бульвари, проспекти, пляжі, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди та інші території загального користування.
Членам територіальних громад земельне та екологічне законодавство гарантує здійснення ними права земельного використання земель в межах населених пунктів, які належать до комунальної власності і виступають об’єктами загального користування.
Відомо, що будь-який власник землі, реалізуючи належне йому право власності на землю, здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками. Не є виключенням і територіальні громади, які визнаються законом самостійними суб’єктами права комунальної власності на відповідні землі. Зокрема, ст. 12 ЗК України прямо передбачено, що до повноважень сільських, селищних та міських рад у галузі земельних відносин на території відповідних населених пунктів належить розпорядження землями територіальних громад.
Розпорядження землями, тобто визначення їхньої юридичної долі – одна з головних правомочностей власника земельної ділянки. Одним із способів реалізації правомочностей власника є об’єднання земельних ділянок, що є об’єктом права комунальної власності. У відповідності до ч. 5 ст. 83 ЗК України територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об’єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Необхідність об’єднання територіальними громадами земельних ділянок може виникати за різних підстав, наприклад, для будівництва спортивного комплексу, торговельного центру, промислового об’єкта тощо.
У зв’язку з цим виникають практично значимі питання, які потребують свого аналізу та вирішення, зокрема:
− що є правовою підставою для об’єднання суб’єктами права комунальної власності належних їм земельних ділянок?
− які правові наслідки випливають із такого об’єднання земельних ділянок?
Перш за все необхідно з’ясувати правову підставу для об’єднання земельних ділянок, належних територіальним громадам.
З аналізу норм чинного законодавства можна дійти висновку, що

Міністерство юстиції України

Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області

Приватний нотаріус

Криворізького міського нотаріального округу
Дніпропетровської області

ххххххх

вул. хххххх, м. Кривий Ріг, 50065, тел. (факс) хххххх

email: хххххххх

 

22.07.2015 № 439 /01-16

Дніпропетровський окружний адміністративний суд, вул. академіка Янгеля, 4, м. Дніпропетровськ, 49089 Судді хххххх. Позивач         Приватний нотаріус хххх міського нотаріального округу хххх області ххххх, місце розташування робочого місця: хххххх місце проживання зареєстровано за адресою: ххххх реєстраційний номер облікової картки платника податків у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків ххххх; тел. ххххх, електронна адреса ххххх Відповідач     Криворізька південна об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області 50006, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, просп. Металургів, буд. 16, ідентифікаційний код 38658807, тел. 0564-90-06-47

 

 

УТОЧНЕНА ПОЗОВНА ЗАЯВА ДО СПРАВИ № 804/8711/15
ПРО ВИЗНАННЯ ВІДСУТНОСТІ ПОВНОВАЖЕНЬ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ ПЛАНОВОЇ ВИЇЗНОЇ ПЕРЕВІРКИ, ЩОДО ПЕРЕВІРКИ ПРАВИЛЬНОСТІ НАРАХУВАННЯ ТА УТРИМАННЯ ЄДИНОГО СОЦІАЛЬНОГО ВНЕСКУ
ТА СКАСУВАННЯ ВИМОГИ ПРО СПЛАТУ БОРГУ (НЕДОЇМКИ), РІШЕННЯ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ШТРАФНИХ САНКЦІЙ ТА ПОДАТКОВОГО ПОВІДОМЛЕННЯ-РІШЕННЯ

За результатами документальної планової виїзної перевірки дотримання мною, приватним нотаріусом ххххх міського нотаріального округу Дніпропетровської області ххххх, як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 – 31.12.2014, проведеної головним державним ревізором — інспектором Криворізької південної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області хххххх з 25.05.2015 по 08.06.2015, відповідно до наказу Криворізької південної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13.05.2015 № 350, з продовженням на 5 робочих днів з 09.06.2015 по 15.06.2015, відповідно до наказу Криворізької південної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 08.06.2015 № 24, складено Акт перевірки № 34/173/2157200489 від 22.06.2015 (далі — Акт перевірки).

В розділ ІІІ «Висновки» Акта перевірки встановлені порушення:

п. 44.1 ст. 44, п. 178.6 ст. 178 Податкового Кодексу України (далі — ПК України) у зв’язку з неналежним веденням книги обліку доходів та витрат;

п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, п. 51.1 ст. 51, п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України у результаті подання податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку (форма 1 ДФ) за І кв. 2012 року, II кв. 2012 року, III кв. 2012 року, ІV кв. 2012 року, І кв. 2013 року, II кв. 2013 року, III кв. 2013 року, ІV кв. 2013 року, І кв. 2014 року, II кв. 2014 року, III кв. 2014 року, ІV кв. 2014 року, не в повному обсязі;

абз. 1 п. 2 ч. І ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 2 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464), у результаті чого визначено суму недоїмки єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування у загальному розмірі 47834,72 грн., в т.ч. за 2012 рік — 3389,12 грн., за 2013 рік — 24544,8 грн., за 2014 рік — 19900,80 грн.

На підставі норм п. 86.7 ст. 86 ПКУ 26.06.2015 до Криворізької південної ОДПІ мною були подані заперечення на Акт перевірки, на що Криворізькою південною ОДПІ 06.07.2015 вих. № 2648/10/04-82-17-01 надано письмову відповідь, відповідно до якої Акт перевірки залишено без змін, а заперечення — без задоволення.

На підставі Акта перевірки Криворізькою південною ОДПІ були прийняті наступні документи:

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.07.2015 № Ф-1149/84У зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 47834 грн. 72 коп.

Рішення від 08.07.2015 № 0020701703 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів не нарахованого єдиного внеску на суму 7915 грн. 78 коп.

Податкове повідомлення-рішення від 08.07.2015 № 0020741703 на збільшення суми грошового зобов’язання на суму 510 грн.

Вважаю дії відповідача щодо права проведення контролюючим органом документальної планової виїзної перевірки; права перевірки контролюючим органом правильності нарахування та утримання єдиного соціального внеску самозайнятою особою неправомірними; вимогу, рішення та податкове повідомлення сформованими, прийнятими та нарахованими з порушенням закону, висновки податкового органу відносно фактів вчинення мною правопорушень помилковими, а тому податкові вимога, рішення та повідомлення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню з наступних підстав.

ЩОДО ПРАВА ПРОВЕДЕННЯ КРИВОРІЗЬКОЮ ПІВДЕННОЮ ОБ’ЄДНАНОЮ ДЕРЖАВНОЮ ПОДАТКОВОЮ ІНСПЕКЦІЄЮ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ ПЛАНОВОЇ ВИЇЗНОЇ ПЕРЕВІРКИ

Згідно з п.п. 1.9 п. 1 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (далі — Порядок нотаріальних дій), з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною, нотаріус вимагає подання довідки житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Згідно з Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, до основних завдань Державної міграційної служби України (далі — ДМС) належить реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєс­трації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій міг­рантів.

ДМС надає послуги згідно з переліком платних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 № 795 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання». Зазначений перелік не містить такої послуги, як видача довідки про склад сім’ї.

ДМС України та її територіальні підрозділи здійснюють реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи. Слід наголосити на тому, що адресно-довідкові підрозділи територіальних органів ДМС України і підрозділи ДМС України за запитами осіб, органів державної влади, підприємств, установ, організацій, закладів щодо доступу до персональних даних за відповідною формою надають відомості про місце проживання/перебування особи та інші персональні дані особи. Тобто надають не довідку про склад сім’ї або щодо зареєстрованих осіб у помешканні, а саме відомості про конкретну особу та її місце проживання або перебування.

Звичайно, може статися і так, що підрозділ ДМС, до якого надійде запит про надання інформації про склад сім’ї заявника, надасть інформацію про зареєстрованих у житловому приміщені осіб, але це буде скоріше винятком, ніж правилом. Особливо якщо врахувати, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання видачі довідок належить до компетенції органів місцевого самоврядування, тому кожна громада, кожне місто вирішує її по-своєму, шляхом прийняття власних правових актів.

У цій статті мова піде про те, як отримати довідку про склад сім’ї від підприємств та організацій, які володіють такою інформацією, на прикладі міста Харкова.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.04.2015 № 225 «Про визначення органів, що надають відомості про склад зареєстрованих у житлових приміщеннях осіб» (далі — Рішення про визначення органів) уповноваженою установою, підприємством (організацією), яка відповідає за надання відомостей (довідок), є:

01 січня 2006 року набув чинності Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ч. 4 ст. 12 якого встановлюється, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Вказана норма, а саме правило, про те, що «для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування», викликало багато запитань у нотаріусів, щодо застосування її на практиці. Тому спробуємо дослідити поняття права користування, його зміст та правову природу, а також наслідки вчинення правочину без отримання такої згоди органу опіки та піклування.
Хотілося б, насамперед, зазначити, що відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України (надалі – СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. У частині ж другій цієї статті діти за віком поділені на дві групи: малолітньою вважається дитина до досягання нею чотирнадцяти років та неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. За ст. 1 Конвенції про права дитини дитиною є кожна людська істота до досягання нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Ромовська З. В. у Науково-практичному коментарі Сімейного кодексу України зазначає, що ні реєстрація шлюбу до досягнення цього віку, ні надання повної цивільної дієздатності тому, хто працює за трудовим договором або бажає займатися підприємництвом, не припиняють у такої особи статусу дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 176 СК України права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.
Право користування житлом дитиною, яка не є співвласником житлового приміщення, встановлюється наступними правовими нормами.
Так, відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Наступне правило

З прийняттям у 2003 р. Цивільного кодексу (надалі – ЦК) в Україні відбулася реформа спадкового права. Її проведення обумовлене багатьма чинниками. Якщо норми спадкового права минулих часів відповідали як ідеології, так і соціально-економічним умовам радянського суспільства, то із сучасною зміною ситуації та пріоритетів виникла потреба радикального оновлення такого важливого цивільно-правового інституту, яким є спадкове право. Слід наголосити, що реформування носить докорінний, системний характер, як вказує один з розробників нового Цивільного кодексу проф. З. В. Ромовська, справа не лише в подоланні прогалин, відмові від термінологічних та змістовних суперечностей. Йдеться про забезпечення свободи волі суб’єкта, відмову держави від зазіхань на його приватну власність, сприяння через закон зміцненню родинних стосунків . Інакше кажучи, змінився основний вектор законодавчого регулювання у сфері спадкового права, що неминуче вплине і на правозастосовчу практику. Так, якщо в працях класиків радянської цивілістики як аксіоми сприймалися принципи спадкування лише предметів особистої власності , побудови спадкового права на засадах гармонічного поєднання особистих інтересів з інтересами колективу та держави , з очевидним ухилом у бік держави, то після проведеної кодифікації рефреном Книги VI ЦК України є максимальне усунення держави від сфери спадкування, що з урахуванням суто приватно-правого характеру цього інституту є цілком природнім.
Звичайно, що в судовій та нотаріальній практиці окремі положення спадкового права опрацьовані не в повній мірі, а зіткнення нормативного матеріалу, концептуальних засад оновленого спадкового права з їх практичним втіленням викликає низку проблем, які досить чітко проглядаються на прикладі застосування цивільно-правових норм, що регламентують прийняття спадщини.
Порядок подання заяви
про прийняття спадщини
За загальним правилом, для прийняття спадщини спадкоємець, як за законом, так і за заповітом, подає до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття (ч. 1 ст. 1269 ЦК). Прийняття спадщини є правом спадкоємця, яке він реалізує шляхом вчинення одностороннього правочину – прийняття спадщини або відмови від неї.
Незважаючи на приписи ч. 2 ст. 1269 ЦК про необхідність подання заяви про прийняття спадщини особисто, спадкоємець може надіслати її поштою, навіть перебуваючи за межами України. Що стосується форми заяви, то

ОЛЕНА КІБЕНКО,
доктор юридичних наук,доцент кафедри господарського права
Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
ЩОДО ЗМІСТУ ДОВІРЕНОСТІ,
ЯКА ВИДАЄТЬСЯ ПРЕДСТАВНИКУ АКЦІОНЕРА ДЛЯ УЧАСТІ В ЗАГАЛЬНИХ ЗБОРАХ
Відповідно до чинного законодавства України акціонер має право взяти участь у загальних зборах особисто або призначити для цього свого представника. Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю. У ч. 3 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до законодавства.
Проблема полягає в тому, що чинне законодавство України не містить спеціальних норм, в яких би зазначалося, які відомості мають бути обов’язково вказані в довіреності на право участі у зборах. На практиці це часто призводить до неправильного оформлення довіреностей і відмови представникові акціонера в реєстрації. З іншого боку, помилок часто припускаються особи, що проводять реєстрацію — вони реєструють представників із неналежним чином оформленими довіреностями чи безпідставно відмовляють їм у реєстрації. В обох випадках дії реєстраційної комісії можуть призвести до подальшого оскаржування рішень, ухвалених на зборах, та визнання їх недійсними в судовому порядку.
Для того щоб визначити перелік відомостей, які обов’язково мають включатися в текст довіреності, доводиться звертатися до

В попередніх статтях ми звернулися до теорії вексельного обігу. Імовірно, звернення до теорії і не найбільш улюблена нами справа, але вчинити протест векселя без знання основних положень вексельного законодавства неможливо. Враховуючи попередні матеріали, спробуємо створити найбільш вірогідні алгоритми для опротестування векселів.
На перший погляд, опротестування простого векселя не викликає особливих труднощів, оскільки у випадку з простим векселем здійснюється лише один вид протесту – «про неоплату».
Розглянемо такі схеми:
І. ТОВ «Ромашка» видало ТОВ «Барвінок» простий вексель зі строком платежу «1 грудня 2005 року». У день платежу ТОВ «Барвінок» звернулося до векселедавця з вимогою про оплату векселя, але ТОВ «Ромашка» вексель не оплатило. Відмова векселедавця від оплати векселя повинна бути посвідчена протестом в неплатежі.
Згідно зі ст. 38 «Уніфікованого закону про переказні і прості векселі», векселедержатель векселя зі строком платежу «на відповідний день» може звернутися за оплатою векселя або в день, коли вексель підлягає сплаті, або в один з двох наступних за цим робочих днів. Ці строки пред’явлення векселя до платежу є також і строками, в які має бути вчинений протест векселя в неоплаті. Тому, у наведеному прикладі, ТОВ «Барвінок» повинно 2 грудня пред’явити вексель нотаріусу для вчинення протесту в неоплаті. Протест векселя в неоплаті згідно ст. 44 «Уніфікованого закону про переказні і прості векселі» має бути вчинений в один з двох робочих днів, які слідують за днем, в який вексель підлягає оплаті, тобто 2 або 3 грудня 2005 року. Вексель для опротестування передається нотаріусу разом з листом з проханням опротестувати вексель та описом, в якому повинно зазначатися:
– найменування та адреса векселедавця;
– строк платежу;
– сума платежу;
– докладне найменування та адреси всіх надписувачів;
– причини опротестування;
– найменування векселедержателя, на прохання якого повинно бути вчинено протестування.
Нотаріус в цей же день повинен пред’явити векселедавцю вимогу про оплату векселя. Якщо векселедавець оплатить вексель, нотаріус має, не вчиняючи протесту, повернути векселедержателю вексель з поміткою про оплату суми векселя та інших відповідних сум. Якщо ж, до дванадцятої години наступного дня векселедавець не оплатив вексель, нотаріус вчиняє протест векселя в неоплаті, і робить на векселі відмітку про вчинення протесту.
Розробляємо перший алгоритм:
1) перед тим, як прийняти вексель до опротестування, необхідно перевірити вексель на наявність у ньому всіх необхідних реквізитів, відсутність дефектів форми векселя;
2) з’ясувати законність видачі векселя (якщо пам’ятаєте, вексель, згідно зі ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», може видаватися лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Крім того, законодавець підклав нам з Вами ще одну… «радість» шляхом внесення змін до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 6 вересня 2005 року № 2798-IV.Якщо нотаріусу подано до опротестування вексель, щодо якого постановлено судом ухвалу про заборону будь-яких операцій за ним, то нотаріус повинен повідомити суд про подачу такого векселя для протесту. Що робити з векселем, за яким почався перебіг строків, і який нотаріус вже прийняв до опротестування (тим більше, що згідно ст. 74 «Уніфікованого закону про переказні та прості векселі» не допускається застосування яких-небудь, не встановлених законом або судом, пільгових строків) – не відомо, і не менш цікаве питання: а яким чином нотаріус повинен

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Ольга РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
ПРИМУСОВЕ СТЯГНЕННЯ АЛІМЕНТІВ НА КОРИСТЬ НЕПРАЦЕЗДАТНИХ ТА НУЖДЕННИХ БАТЬКІВ
Коли повнолітні діти добровільно не надають своїм батькам утримання, то держава може примусити дітей до виконання покладеного на них обов’язку шляхом стягнення аліментів на користь непрацездатних та нужденних батьків через суд.
Тобто судовий порядок має бути крайнім засобом захисту інтересів батьків, оскільки він, як правило, має місце, коли між дітьми та батьками виникає конфлікт.
Але якщо аліменти сплачуються в добровільному порядку, це не виключає можливості батьків у будь-який час звернутися до суду з позовом про їх стягнення.
За ст. 202 Сімейного кодексу України (далі – СК України), якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати матір, батька у доч­ки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. У цьому випадку суд має встановити, чи було раніше рішення суду про позбавлення батьків батьківських прав. За таких обставин діти не зобов’язані здійснювати виплату аліментів.
За загальним правилом обов’язок виплачувати аліменти батькам може бути покладено лише на повнолітніх дітей.
Такий обов’язок виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв’язків (усиновлення, факт біопоходження); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов’язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає в разі відсутності хоча б однієї із вказаних обставин.
Непрацездатність пов’язується з пенсійним віком або з інвалідністю. Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. право на пенсію мають жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років. Непрацездатними визнаються також інваліди I, II та III груп (ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).
Питання про виплату аліментів інвалідів ІІІ групи повинно вирішуватися індивідуально в кожному конкретному випадку, оскільки вони також вважаються непрацездатними в прямому значенні цього слова, але можуть працювати лише в особливих умовах. Якщо робота відповідно до таких рекомендацій може бути їм надана, вони, на наш погляд, не повинні визнаватися як такі, що мають право отримувати аліменти. Якщо вони не можуть одержати таку роботу, суд повинен визнати за ними право на утримання .
Потреба матеріальної допомоги полягає в тому, що батьки є непрацездатними, наприклад, у зв’язку із відсутністю пенсій (або низького розміру) чи інших джерел існування. Потребою в матеріальній допомозі (нужденністю) є забезпеченість особи коштами в розмірі нижче прожиткового мінімуму. Визначення потреби матеріальної допомоги батьків здійснюється судом у кожному конкретному випадку за допомогою зіставлення доходів батьків і прожиткового рівня. При цьому суд може визнати батьків такими, що потребують матеріальної допомоги як за відсутності в них засобів для нормального існування, так і за недостатністю цих засобів. Саме за таких обставин законодавець зобов’язує дітей утримувати своїх батьків, тобто надавати їм необхідну матеріальну допомогу. Обидва ці фактори підлягають доведенню в судовому процесі.
Позов про стягнення аліментів може бути пред’явлений: до одного з дітей; до кількох дітей; до всіх дітей разом.
Обов’язок опікуватися батьками може покладатися не лише на повнолітніх сина, дочку, а й на малолітніх або неповнолітніх дітей. Такий обов’язок є самостійним і винятковим.
Але можливості покладання досить обмежені законом. Відповідно до ст. 206 СК України у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами (тяжка хвороба одного з батьків, на відміну від інвалідності, сама по собі не означає, що він є непрацездатним), а дитина (тобто особа, яка не досягла 18 років) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом за ними.
Можна припустити, що суд може стягнути з дитини витрати, пов’язані з лікуванням та доглядом за матір’ю, батьком, виключно за умови їх непрацездатності. Такий висновок випливає із системного аналізу інших статей гл. 17 СК України.
Кошти, що стягуються з дитини, мають строго цільове призначення – покриття витрат, пов’язаних з доглядом за батьками та їхнім лікуванням.
Щодо утримання непрацездатних батьків неповнолітніми дітьми, то в разі набуття чи надання фізичною особою повної цивільної діє­здатності (батьками) до досягнення повноліття дітьми, батьки позбавляються можливості вимагати утримання на свою користь через суд.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6

код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК» у м. Харкові, МФО 351254

(057) 714­27­90, (057) 714­27­89

«17» листопада 2014 р. № 30

До відома нотаріусів

 

Правовий аналіз

листа Державної фіскальної служби України від 16.10.2014 № 7559/7/99­17­03­01­17 «Щодо відображення сум чистого доходу (прибутку) у звітності з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичними особами — підприємцями та особами, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю» на відповідність діючому законодавству України

16 жовтня Державною фіскальною службою України було видано лист «Про надання роз’яснення» щодо відображення сум чистого доходу (прибутку) у звітності з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичними особами — підприємцями та особами, які забезпечують себе роботою самостійно, тобто займаються незалежною професійною діяльністю.

Цим листом самозайнятим особам, зокрема приватним нотаріусам, пропонується розраховувати суму єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування на підставі Книги обліку доходів та витрат шляхом ділення річного чистого доходу на кількість календарних місяців, при цьому в разі відсутності доходу в певному місяці не сплачувати за такий місяць єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Проаналізувавши діюче законодавство України з цього питання, вважаємо, що лист Державної фіскальної служби України від 16.10.2014 № 7559/7/99­17­03­01­17 порушує вимоги Закону України від 08.07.2010 № 2464­VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», а також нормативні акти, які були видані на виконання цього Закону (до речі, вказаний лист не опублікований на офіційному сайті Державної фіскальної служби та відсутній на офіційних юридич­них веб­порталах).

І. Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464­VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464):

єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону);

максимальна величина бази нарахування єдиного внеску — максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону);

мінімальний страховий внесок — сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону);

платник єдиного внеску — фізичні особи, які забезпечують себе роботою само­стійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону).

Відповідно до п. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш, як чотирьох фізичних осіб.

Стаття 1 Податкового кодексу України визначає сферу дії Податкового кодексу Украї­ни, а саме:

«1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування…».

У статтях 8, 9, 10 Податкового кодексу України міститься вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, і в цьому переліку немає Єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Таким чином сфера дії Податкового кодексу України не поширюється на Єдиний внесок, Податковий кодекс України не регулює відносини, що виникають у сфері справляння Єдиного внеску.

Стаття 8 Закону № 2464 визначає, по­перше, що Єдиний внесок не входить до системи оподаткування; а по­друге, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування — ПКУ, та прийнятими відповідно до них нормативно­правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Статтею 9 Закону № 2464 визначено порядок обчислення і сплати єдиного внеску:

«Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, для яких звітним періодом є календар­ний рік».

 

ІІ. На підставі ст. 6 Закону № 2464 було видано наказ Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в пункті 3.4 якого зазначено:

«Фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 1 травня року, наступного за звітним періодом.

Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку № 454».

В таблиці 3 в другій графі зазначається сума доходу, заявлена в податковій декларації.

Згідно з п. 4 ст. 178 п. 4 ПКУ фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року, який відповідно до ст. 34 ПКУ є податковим періодом.

Відповідно до ст. 46 ПКУ податкова декларація, розрахунок — це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Форма податкової декларації була затверджена наказом Міністерства доходів і зборів України від 11.12.2013 № 793, в якій в розділі IV «Доходи отриманні фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність» вказуються суми доходу, витрат та податку за себе для зазначених осіб за календарний рік.

Таким чином, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок в графі «усього» таб­лиці 3 додатка 5 до Порядку № 454 має відповідати чистому доходу, заявленому в подат­ковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

 

ІІІ. Цей висновок підтверджується наказом Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в якому зазначено: платники, визначені підпунктом 4 п. 2.1 розділу II Інструкції (фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно) сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації.

Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

 

IV. Необхідно звернути увагу на те, що жоден з приведених нормативних актів, що регулює сплату внесків до Пенсійного фонду України, не посилається при проведенні розрахунку єдиного внеску на Книгу обліку доходів та витрат.

Єдина вимога — це відповідність річній податковій декларації.

V. Законом України від 04.07.2013 № 406­VII було внесено зміни до Закону № 2464, відповідно до яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надає роз’яснення з питань застосування законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, а Пенсійний фонд відповід­но до покладених на нього завдань взаємодіє в установленому законодавством порядку з центральним органом виконавчої влади.

На виконання вказаної норми Закону № 2464 було видано спільний лист Міністерства доходів та зборів України та Пенсійного фонду України від 27.12.2013 № 21052/5/99­99­17­03­01­16; № 36398/05.10, згідно з яким Міністерство доходів і зборів України та Пен­сійний фонд України повідомляє, що консультації з питань ведення Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, включаючи питання заповнення таблиць 5–9 додатка 4, всіх таблиць додат­ка 5, додатка 6 та додатка 7 звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загально­обов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», зареєстрованим в Міністер­стві юстиції України 20.09.2013 за № 1628/24160, надають органи Пенсійного фон­ду України.

Відповідно до роз’яснення Пенсійного фонду України «Опис формату звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України відповідно до Порядку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22­2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1014/18309, враховуючи зміни постанови правління Пенсійного фонду № 18­1 від 23.06.2011, зміни постанови правління Пенсійного фонду № 24­1 від 10.12.2012» особи, які забезпечують себе роботою самостійно, тобто займаються незалежною професійною діяльністю, формують та подають звіт згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку. У графі 2 таблиці 3 додатка 5 «Сума доходу, заявлена в податковій декларації» відображаються в розрізі місяців суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності та задекларованого до органу податкової служби за результатами звітного року.

При цьому слід зазначити, що у графі 3 таблиці 3 додатка 5 зазначені особи самостійно визначають суму доходу у розрізі кожного місяця відповідного звітного року.

Зауважимо, що ці роз’яснення є діючими, вони в повному обсязі відповідають вимогам Закону № 2464.

 

VI. Кожен громадянин України зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом (ст. 67 Конституції України).

В проаналізованому вище листі пропонується робити місячні розрахунки за Книгою обліку доходів та витрат, що суперечить ст. 178 ПКУ, та в разі відсутності місячного доходу при заповнені таблиці 3 додатка 5 Звіту з єдиного внеску проставляти прочерк (в паперовому виді) або залишати незаповненими (в електронному вигляді).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Законом України «Про загальнообов’яз­кове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058­IV встановлено, що страхо­вий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Таким чином, порядок заповнення звіту з єдиного внеску, запропонований в листі Державної фіскальної служби України від 16.10.2014 № 7559/7/99­17­03­01­17, порушує конституційне право приватних нотаріусів на забезпечення державною пенсією.

 

VII. Квінтесенція аналізу чинного податкового законодавства доводить, що оподаткований дохід нотаріуса з’являється виключно наступного року, який слідує за звітним, а не на протязі року кожного поточного місяця.

Також за Податковим кодексом України наявність витрат у нотаріуса визначається отриманням довідки про взяття на облік у контролюючих органах (стаття 65, 178 ПКУ) і це єдина вимога для врахування витрат.

Знов таки ПКУ вимагає від приватного нотаріуса вести облік доходів і витрат такої діяльності, але цей облік не встановлює процедуру звітності.

Відповідно діюче Пенсійне законодавство України логічно дозволяє такому платнику зборів самостійно визначати суму доходів у розрізі кожного місяця відповідного звітного року з метою максимального забезпечення отримання кожним громадянином України належної трудової пенсії.

Загальний висновок

Вимагаючи проведення перерахунку сплаченого єдиного внеску та заповнення звіту з єдиного внеску згідно з листом Державної фіскальної служби України від 16.10.2014 № 7559/7/99­17­03­01­17, який не є ані Законом, ані нормативним актом, який має бути зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства, працівники Державної фіскальної служби порушують вимоги Закону № 2464 та конституційні права приватних нотаріусів.

Відповідно до підпункту 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 «Про Державну фіскальну службу України» посадові особи контролюючих органів, Державної фіскальної служби України зобов’язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно згідно з ПКУ та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

 

Використані закони та нормативні акти

Конституція України.

Закон України від 08.07.2010 № 2464­VI «Про збір та облік єдиного внеску на за­гальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Податковий кодекс України.

Закон України від 04.07.2013 № 406­VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи».

Закон України від 09.07.2003 № 1058­IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 «Про Державну фіскальну службу України».

Наказ Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Наказ Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Лист Міністерства доходів та зборів України та Пенсійного фонду України від 27.12.2013 № 21052/5/99­99­17­03­01­16; № 36398/05.10.

Роз’яснення від 13.08.2013 Пенсійного фонду України «Опис формату звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України відповідно до Порядку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22­2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1014/18309, враховуючи зміни постанови правління Пенсійного фонду № 18­1 від 23.06.2011, зміни постанови правління Пенсійного фонду № 24­1 від 10.12.2012, зміни постанови правління Пенсійного фонду № 12­1 від 22.07.2013».

Роз’яснення від 23.10.2013 Головного управління Міндоходів у Київській області «Єдиний соціальний внесок».

 

 

З повагоюПрезидент Громадської організації«Асоціація нотаріусів міста Харкова та Харківської області»                                                                                              В. М. Марченко

 

Додаток

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ (ДФС України)

Львівська пл., 8, м. Київ­53, МСП 04655, тел.: (044) 272­51­59, факс: (044) 272­08­41 www.minrd.gov.uа; e­mail: kabmin_dec@minrd.gov.uа, gromada@minrd.gov.uа Код ЄДРПОУ 39292197

16.10.2014 № 7559/7/99­99­17­03­01­17                               На № ______________ від ______________

Головні управління ДФС в областях, місті Києві

Про надання роз’яснення

Державна фіскальна служба України з метою забезпечення однакового підходу до відображення сум чистого доходу (прибутку) у звітності з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) фізичними особами — підприємцями (крім фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та особами, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяль­ністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отри­мують дохід безпосередньо від цієї діяльності за умови, що такі особи не є найманими праців­никами чи підприємцями (далі — особи, які забезпечують себе роботою самостійно), повідомляє таке.

Відповідно до норм статті 42 Господарського кодексу України підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та удержання прибутку.

Платниками єдиного внеску відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464­VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464) є фізичні особи — підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які забезпечують себе роботою самостійно.

Абзацом першим частини другої статті 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для осіб, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та частини першої статті 4 Закону № 2464, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

База оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі — ПКУ). Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПКУ чистий річний оподатковуваний дохід визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПКУ, а саме об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи — підприємця, та пункту 178.3 статті 178 ПКУ, згідно з яким оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Пунктом 177.10 статті 177 та пунктом 178.6 статті 178 ПКУ визначено, що фізичні особи — підприємці, крім фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які забезпечують себе роботою самостійно зобов’язані вести Книгу обліку доходів та витрат, форма та порядок заповнення якої затверджена наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481, на підставі якої здійснюється заповнення облікових даних Податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міндоходів від 11.12.2013 № 793 (далі — Податкова декларація).

Форма Книги обліку доходів та витрат передбачає заповнення платником, зокрема, графи 1 «Період обліку (день, місяць, квартал, рік)» та графи 9 «Сума чистого оподатковува­ного доходу».

Відповідно до пункту 177.5 статті 177 та пункту 178.4 статті 178 ПКУ фізичні особи — під­приємці та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контро­люючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені ПКУ для річного звітного податкового періоду.

Разом з тим приватні підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, в обов’язковому порядку разом з Податковою декларацією подають додаток 5 до розділу III Податкової декларації.

Оскільки обчислення сум єдиного внеску платників загальної системи здійснюється, зокрема, на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності), що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб (пункт 4.5 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів від 09.09.2013 № 455), то дані, вказані в додатку 5 до розділу III Податкової декларації, повинні збігатися з даними, наведеними в розділі III Податкової декларації і, відповідно, — з даними, зазначеними у звітності з єдиного внеску (таблиця 1 додатка 5 до Звіту з єдиного внеску до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міндоходів від 09.09.2013 № 454, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 вересня 2013 року за № 1628/24160; далі — Порядок).

У рядку 01 розділу II додатка 5 до розділу III Податкової декларації вказується розмір се­редньомісячного річного оподатковуваного доходу, який розраховується як отриманий за­гальний річний оподатковуваний дохід, зменшений на суму документально підтверджених річних витрат та поділений на кількість календарних місяців, протягом яких отримано такий дохід (прибуток) (абзац третій пункт 177.2 статті 177 ПКУ).

Оскільки законодавством не передбачено подання особами, які забезпечують себе робо­тою самостійно, додатка 5 до розділу III Податкової декларації, але при цьому обчислення сум єдиного внеску здійснюється, зокрема, на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності), що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, то дані, наведені у рядку 06 розділу IV Податкової декларації, мають збігатися з даними, зазначеними у звітності з єдиного внеску (таблиця 3 додатка 5 до Звіту з єдиного внеску до Порядку).

Отже, у графі 2 таблиць 1 та 3 додатка 5 до Звіту з єдиного внеску сума чистого доходу (прибутку), в рядках календарних місяців зазначається як середньомісячний річний оподат­ковуваний дохід, який визначається шляхом ділення річного чистого доходу (прибутку) на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий. При цьому в місяцях, в яких дохід не отримувався, (на підставі даних Книги обліку доходів і витрат) у таких графах проставля­ється прочерк (на паперових носіях), у разі надсилання Звіту в електронній формі поле зали­шається незаповненим.

До зазначеної суми, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, застосовується відповідна ставка, зазначена у частині 11 статті 8 Закону № 2464.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до Порядку фізичні особи — підприємці, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які забезпечують себе роботою самостійно, самі за себе формують та подають до органів ДФС звіт один раз на рік до 10 лютого та до 1 травня року, наступного за звітним періодом, згідно з таблицями 1 та 3 додатка 5 до цього Порядку.

Абзацами третім та четвертим частини восьмої статті 9 Закону № 2464 передбачено, що платники, зазначені у пунктах 4 (крім фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, зобов’язані сплачувати єди­ний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого та 1 травня відповідно наступного року за звітним.

Враховуючи зазначене, з метою забезпечення однакового підходу до відображення сум чистого доходу (прибутку) у звітності з єдиного внеску та упередження втрат надходжень єдиного внеску зобов’язуємо наведену інформацію взяти до відома та використовувати в роботі.

 

Додаток: на 2 арк. у 1 прим.

Голова                                                                                                                      І.О. Білоус

 

 

 

Зразок

Фізична особа — підприємець, Сидоров А.П., що перебуває на загальній системі податкування, за даними Книги обліку доходів та витрат, у 2014 отримував дохід і збиток у таких місяцях:

Місяць	Сума доходу, грн.
січень	35000
лютий	10000
березень	20000
квітень	–50000 (збиток)
травень	5000
червень	10000
липень	10000
серпень	5000
вересень	10000
жовтень	10000
листопад	20000
грудень	20000

 

Чистий дохід даного підприємця за 2014 рік склав — 105000,00 грн. (різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвер­дженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи — підприємця).

Цю суму чистого доходу Сидоров А.П. задекларував в декларації за 2014 рік.

В нашому прикладі Сидоров А.П. отримав дохід у 11 місяцях, отже середньомісячний річний оподатковуваний дохід за 2014 рік склав 9545,45 грн. (105000,00 грн. /11 місяців).

При заповнені таблиці 1 Додатку 5 Звіту з єдиного внеску за 2014 рік Сидоров А.П. у графі 3 відобразить суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску в розмірі середньомісячного оподатковуваного доходу (дані вказані в додатку 5 до розділу III Податкової декларації) таким чином:

Місяць	Сума доходу, заявлена в податковій декларації	Сума доходу, на яку нараховується саиннй внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску	Розмір єдиного внеску*	Сума нарахованого єдиного внеску (гр.3 х гр.4)	Кількість днів тимчасової непраце­здатності	Кількість днів відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами
1	2	3	4	5	6	7
Січень	9545,45	9545,45	34,7	3312,27
Лютий	9545,45	9545,45	34,7	3312,27
Березень	9545,45	9545,45	34,7	3312,27
Квітень	—	—	—	—
Травень	9545,45	9545,45	34,7	3312,27
Червень	9545,45	9545,45	34,7	3312,27
Липень	9545,45	9545,45	34,7	3312,27
Серпень	9545,45.	9545,45	—	3312,27
Вересень	9545,45	9545,45	34,7	3312,27
Жовтень	9545,45	9545,45	34,7	3312,27
Листопад	9545,45	9545,45	34,7	3312,28
Грудень	9545,50	9545,50	34,7	3312,29
Усього	105000,00	105000,00	X	36435,00
У тому числі нараховано у розмірі (сума нарахувань у розрізі розмірів відповідає сумі графи 5): 34,7 % — 36435,00 грн; 36,6 % — _____ грн; 36,21 % — _____ грн; 38,11 % — грн.

 

Зразок

Припустимо, що за даними Книги обліку доходів та витрат у 2014 році Іванов І.І. (нотаріус) отримав загальний оподатковуваний дохід, збиток і не отримав доходу у таких місяцях і сумах:

Місяць	Сума доходу, грн.
січень	5500
лютий	15000
березень	15000
квітень	–12000 (збиток)
травень	12000
червень	10000
липень	11000
серпень	0 (не отримано доходу)
вересень	9000
жовтень	17000
листопад	20000
грудень	21000

 

Чистий дохід Іванова І.І. за 2014 рік склав — 123500,00 грн. (різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності).

Цю суму чистого доходу Іванов І.І. задекларував в Декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.

В нашому прикладі Іванов І.І. отримав дохід у 10 місяцях, отже середньомісячний річний оподатковуваний дохід за 2013 рік склав 12350,00 грн. (123500,00 грн /10 місяців).

При заповненні таблиці 3 Додатку 5 Звіту з єдиного внеску за 2014 рік Іванов І.І. у графі 3 відобразить суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максималь­ної величини бази нарахування єдиного внеску в розмірі середньомісячного річного оподатковуваного доходу таким чином:

Місяць	Сума доходу, заявлена в податковій декларації	Сума доходу, на яку нараховується саиннй внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску	Розмір єдиного внеску*	Сума нарахованого єдиного внеску (гр.3 х гр.4)	Кількість днів тимчасової непраце­здатності	Кількість днів відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами
1	2	3	4	5	6	7
Січень	12350,00	12350,00	34,7	4285,45
Лютий	12350,00	12350,00	34,7	4285,45
Березень	12350,00	12350,00	34,7	4285,45
Квітень	—	—	—	—
Травень	12350,00	12350,00	34,7	4285,45
Червень	12350,00	12350,00	34,7	4285,45
Липень	12350,00	12350,00	34,7	4285,45
Серпень	—		—	—
Вересень	12350,00	12350,00	34,7	4285,45
Жовтень	12350,00	12350,00	34,7	4285,45
Листопад	12350,00	12350,00	34,7	4285,45
Грудень	12350,00	12350,00	34,7	4285,45
Усього	123500,00	123500,00	X	42854,50
У тому числі нараховапо у розмірі (сума нарахувань у розрізі розмірів відповідає сумі графи 5): 34,7 % — 42854,50 грн; 36,6 % — _____ грн; 36,21 % — _____ грн; 38,11 % — грн.