ПРИМУСОВЕ СТЯГНЕННЯ АЛІМЕНТІВ НА КОРИСТЬ НЕПРАЦЕЗДАТНИХ ТА НУЖДЕННИХ БАТЬКІВ

Ольга РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
ПРИМУСОВЕ СТЯГНЕННЯ АЛІМЕНТІВ НА КОРИСТЬ НЕПРАЦЕЗДАТНИХ ТА НУЖДЕННИХ БАТЬКІВ
Коли повнолітні діти добровільно не надають своїм батькам утримання, то держава може примусити дітей до виконання покладеного на них обов’язку шляхом стягнення аліментів на користь непрацездатних та нужденних батьків через суд.
Тобто судовий порядок має бути крайнім засобом захисту інтересів батьків, оскільки він, як правило, має місце, коли між дітьми та батьками виникає конфлікт.
Але якщо аліменти сплачуються в добровільному порядку, це не виключає можливості батьків у будь-який час звернутися до суду з позовом про їх стягнення.
За ст. 202 Сімейного кодексу України (далі – СК України), якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати матір, батька у доч­ки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. У цьому випадку суд має встановити, чи було раніше рішення суду про позбавлення батьків батьківських прав. За таких обставин діти не зобов’язані здійснювати виплату аліментів.
За загальним правилом обов’язок виплачувати аліменти батькам може бути покладено лише на повнолітніх дітей.
Такий обов’язок виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв’язків (усиновлення, факт біопоходження); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов’язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає в разі відсутності хоча б однієї із вказаних обставин.
Непрацездатність пов’язується з пенсійним віком або з інвалідністю. Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. право на пенсію мають жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років. Непрацездатними визнаються також інваліди I, II та III груп (ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).
Питання про виплату аліментів інвалідів ІІІ групи повинно вирішуватися індивідуально в кожному конкретному випадку, оскільки вони також вважаються непрацездатними в прямому значенні цього слова, але можуть працювати лише в особливих умовах. Якщо робота відповідно до таких рекомендацій може бути їм надана, вони, на наш погляд, не повинні визнаватися як такі, що мають право отримувати аліменти. Якщо вони не можуть одержати таку роботу, суд повинен визнати за ними право на утримання .
Потреба матеріальної допомоги полягає в тому, що батьки є непрацездатними, наприклад, у зв’язку із відсутністю пенсій (або низького розміру) чи інших джерел існування. Потребою в матеріальній допомозі (нужденністю) є забезпеченість особи коштами в розмірі нижче прожиткового мінімуму. Визначення потреби матеріальної допомоги батьків здійснюється судом у кожному конкретному випадку за допомогою зіставлення доходів батьків і прожиткового рівня. При цьому суд може визнати батьків такими, що потребують матеріальної допомоги як за відсутності в них засобів для нормального існування, так і за недостатністю цих засобів. Саме за таких обставин законодавець зобов’язує дітей утримувати своїх батьків, тобто надавати їм необхідну матеріальну допомогу. Обидва ці фактори підлягають доведенню в судовому процесі.
Позов про стягнення аліментів може бути пред’явлений: до одного з дітей; до кількох дітей; до всіх дітей разом.
Обов’язок опікуватися батьками може покладатися не лише на повнолітніх сина, дочку, а й на малолітніх або неповнолітніх дітей. Такий обов’язок є самостійним і винятковим.
Але можливості покладання досить обмежені законом. Відповідно до ст. 206 СК України у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами (тяжка хвороба одного з батьків, на відміну від інвалідності, сама по собі не означає, що він є непрацездатним), а дитина (тобто особа, яка не досягла 18 років) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом за ними.
Можна припустити, що суд може стягнути з дитини витрати, пов’язані з лікуванням та доглядом за матір’ю, батьком, виключно за умови їх непрацездатності. Такий висновок випливає із системного аналізу інших статей гл. 17 СК України.
Кошти, що стягуються з дитини, мають строго цільове призначення – покриття витрат, пов’язаних з доглядом за батьками та їхнім лікуванням.
Щодо утримання непрацездатних батьків неповнолітніми дітьми, то в разі набуття чи надання фізичною особою повної цивільної діє­здатності (батьками) до досягнення повноліття дітьми, батьки позбавляються можливості вимагати утримання на свою користь через суд.

Ольга РОЗГОН отримати повну версію статті