Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно…..

К специальным (особым) распоряжениям завещателя относятся: подназначение наследника, завещательный отказ, возложение, установление сервитута.
Кроме того, завещатель вправе сделать распоряжения, которые касаются организации похорон, увековечения его памяти; распоряжения его личными бумагами.
Для определенных видов имущества закон допускает особые формы завещательных распоряжений, например, относительно вкладов в банках (финансовых учреждениях) и страховых сумм по договорам личного страхования.
Подназначение наследника
Сущность подназначения содержится в законе. Завещатель не только назначает наследника по своему усмотрению, но вправе указать в завещании другого наследника на случай, если назначенный им наследник:
• умрет до открытия наследства;
• не примет или откажется принять наследство;
• будет устранен от права на наследование;
• не выполнит условий, указанных наследодателем в завещании.
Подназначение наследника именуется наследственной субституцией, а подназначаемые наследники – субститутами. Подназначаемым наследником может быть любое физическое лицо, являющееся живым ко времени открытия наследства, в том числе и лицо, зачатое при жизни наследодателя и родившееся живым после открытия наследства, а также юридические лица и другие участники гражданских отношений, как-то: государство Украина, Автономная Республика Крым, территориальные громады, иностранные государства и другие субъекты публичного права.
Поскольку завещание является личным распоряжением физического лица относительно принадлежащего ему имущества, то при своей жизни оно вправе завещать его кому-либо в любое время. Закон не ограничивает его в выборе наследников. Возможны случаи, когда ко времени открытия наследства тот из наследников, которому было завещано наследство, умрет. На этот случай закон предоставляет завещателю право заранее указать в завещании другого наследника. Но этот другой наследник может наследовать лишь при условии, если назначенный первый наследник умрет до открытия наследства, не примет или откажется от него, либо будет устранен от права на наследование, или же не выполнит условий завещания. Отсюда следует, что завещатель не вправе назначить наследника тому наследнику, который примет наследство. Лицо, принявшее наследство, становится его собственником и вправе само распоряжаться имуществом, в том числе назначить или подназначить нового наследника. Следует иметь ввиду, что одним из условий принятия наследства подназначенным наследником является то, что назначенным наследником наследство не принято. Под непринятием наследства следует считать как все вышеуказанные случаи, так и случаи, когда он пропустил срок для принятия наследства и этот срок не продлен (ст. 1272 ГК Украины). Возможны случаи, когда наследник по завещанию не отказался от наследства, но, не успев его принять, умер. Тогда в наследство вправе по закону вступить наследники умершего. Лишь когда и эти наследники не примут наследство, в наследственные права может вступить подназначенный наследник.
Подназначение наследника соприкасается с наследованием по праву представления, наследственной трансмиссией и приращением наследственных долей. Вопрос о соприкосновении подназначения наследника с наследованием по праву представления может возникнуть тогда, когда основной наследник, относящийся по степени родства к прямым нисходящим наследодателя, умирает до открытия наследства. У него, в свою очередь, есть прямые нисходящие, но наследодатель подназначил ему наследника, который к этим прямым нисходящим не относится. В этом случае по действующему …

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу, кандидат юридичних наук
ВІДКЛИКАННЯ ЗАЯВИ, НА ЯКІЙ ЗАСВІДЧЕНО СПРАВЖНІСТЬ ПІДПИСУ
Відповідно до Закону України «Про нотаріат» однією з нотаріальних дій, яку вчиняють нотаріуси, є засвідчення справжності підписів на документах, в тому числі на заявах. Заява — це документ, в якому заявник викладає певну юридично значиму інформацію. Проте життя — складна річ, і під впливом певних життєвих обставин людина може змінити свою думку, викладену в заяві. Тоді до нотаріуса звертаються з проханням «відмінити заяву». Якими мають бути дії нотаріуса в такому випадку? Нотаріальне законодавство не регулює це питання, отже, необхідно керуватись загальними нормами і принципами права.
Насамперед потрібно розібратись, що собою по суті являє заява і чи можливо її взагалі відмінити (скасувати). Заяві як особливому документу притаманні такі риси (ознаки):
має адресата (кому адресується). На відміну від інших нотаріально оформлюваних документів (договорів, довіреностей, свідоцтв тощо), які не мають такого реквізиту, як «адресат», і стосуються невизначеного кола осіб, заява адресується певним особам (органам);
специфіка змісту: заява містить певну юридично значиму інформацію, яка має юридичне значення для адресата. Заяви застосовуються практично у всіх сферах соціального життя, тому можуть бути різноманітними за змістом;
специфіка реалізації (застосування): заява не має строку дії, вона реалізується в один момент — коли подається адресату.
При цьому за змістом заяви можна поділити на дві групи:
1) в яких викладаються лише факти;
2) які, крім фактів, містять волевиявлення заявника.
Перша група — заяви про те, що особа не перебуває в зареєстрованому шлюбі (неодружена), або про те, що відносно житла не існує прав власності та користування дітей і т. д. Така інформація є об’єктивною (не залежать від бажання осіб, умов договору тощо).
Друга група

Новий Цивільний кодекс України (надалі – ЦК України) встановив фактично три види спадкування: за заповітом, за законом та змішане.
Спадкування за законом виникає у разі, коли воно не відмінено або не скасовано спадкодавцем у заповіті.
ЦК України значно розширює коло спадкоємців за законом: збільшилась кількість черг спадкоємців (статті 1261–1265 ЦК України), розширено кількість осіб, які мають право спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК України). Крім того, змінено порядок черг одержання спадкоємцями права на спадкування (ст. 1259 ЦК України) та рівності часток спадкоємців у спадщині (ст. 1267 ЦК України).
Зміна черг одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині (ч. 1 ст. 1259 ЦК України).
Цією нормою Цивільний кодекс України встановлює правило, що разом із спадкоємцями тієї черги, яка спадкує, право на спадкування може бути надане одному чи декільком спадкоємцям, які належать до наступних черг спадкоємців. Законом не встановлено порядок, за яким надаватиметься таке право. Спадкоємці за законом – це, як правило, близькі родичі спадкодавця, тому вони краще знають про взаємні стосунки і цілком зрозуміло, що лише вони можуть знати, хто із спадкоємців найбільше заслужив мати частину спадщини. З практики відомо досить випадків, коли старшим за віком громадянином опікуються сестри, брати, є випадки, коли чоловік і жінка проживають разом, але шлюб не зареєстрували, а також випадок, передбачений ч. 2 цієї статті: «за умови, що фізична особа протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані». Тому спадкоємцям за законом надано право визначити інший порядок черговості одержання спадщини, ніж встановлено законом.
Договір про зміну черговості одержання права на спадкування може бути укладений спадкоємцями після відкриття спадщини, але до видачі свідоцтва про право на спадщину. Під «зацікавленими спадкоємцями», на мою думку, слід розуміти всіх спадкоємців, які закликаються до спадкування, тому, я вважаю, що слід брати до уваги і ще одну межу – встановлений законом термін для прийняття спадщини, протягом якого спадкоємці мають визначитись у своїх намірах – прийняти спадщину чи відмовитись від неї.
Якщо такий договір був укладений раніше закінчення терміну, встановленого законом для прийняття спадщини, і думка всіх спадкоємців, закликаних до спадкування не була врахована, то, вважаю, що

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, Україна
Тел.: +380 44 278­37­23,
факс: +380 44 271­17­83
E­mail: themis@minjust.gov.ua

http://www.minjust.gov.ua

22.08.2016 № 72/19.2­16
На №_________________

Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України надсилає до відома інформацію, отриману від державного підприємства «Національні інформаційні системи» щодо деяких питань проведення зупинення державної реєстрації прав на підставі рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією речових прав, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Надіслану інформацію доручаємо довести до відома всіх суб’єктів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також нотаріусів.

Додаток: на 1 арк.

Директор Департаменту
державної реєстрації та нотаріату                            В.М. Гайдук

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО
«НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ»

вул. Бульварно-Кудрявська, 4, м. Київ, 04053
E-mail: іnbox@naіs.uov.ua
тел.: (044) 206-71 -38
факс: (044) 206-71-28

Шановний Віталію Михайловичу!

У відповідь на Ваш лист від 15.07.2016 № 59/19.2-16 щодо проведення зупинення державної реєстрації прав на підставі рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією речових прав, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав), Державне підприємство «Національні інформаційні системи» повідомляє наступне.

Для зупинення державної реєстрації прав на підставі рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією речових прав, що набрало законної сили, в Державному реєстрі прав необхідно виконати наступні дії: в зареєстрованій заяві натиснути кнопку <Виконати дію>, обрати зі списку пункт <Рішення> та натиснути <3упинити державну реєстрацію>. В новій вкладці потрібно зазначити підставу зупинення державної реєстрації прав та номер зареєстрованого в базі даних заяв рішення суду та натиснути кнопку <3ареєструвати>.

Таким чином, після виконання зазначених дій, стан заяви зміниться із <Зареєстровано> на <Зупинено державну реєстрацію>.

Враховуючи вищевикладене, повідомляємо, що в Державному реєстрі прав наявна технічна можливість проведення зупинення державної реєстрації прав на підставі рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією речових прав, що набрало законної сили, в порядку статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

З повагою
Генеральний директор                                                        С.С. Лур’є

ЛЮДМИЛА САДИХОВА,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, член Методичної ради з питань нотаріату при Головному управлінні юстиції у місті Києві
ОФОРМЛЕННЯ СПАДЩИНИ У ВИПАДКУ, КОЛИ СПАДКОЄМЕЦЬ, ЯКИЙ ЗАКЛИКАВСЯ ДО СПАДКУВАННЯ, СПАДЩИНУ ПРИЙНЯВ, АЛЕ ПОМЕР І ЮРИДИЧНО НЕ ОФОРМИВ СВОЇХ СПАДКОВИХ ПРАВ
На сьогодні актуальним є питання вивчення законодавства та проведення теоретичних та практичних занять з нотаріусами для підвищення рівня кваліфікації із спадкового права, адже при видачі свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності у спільному майні подружжя в разі смерті одного з них виникає дуже багато питань щодо застосування норм цивільного законодавства.
Темою цієї статті є висвітлення питання щодо оформлення спадщини у випадку, коли спадкоємець, який закликався до спадкування, спадщину прийняв, але помер і юридично не оформив своїх спадкових прав. Цивільний кодекс України не містить конкретної статті, якою б регулювались ці правовідносини. Але в житті часто виникають такі ситуації, і в нотаріусів, особливо тих, хто нещодавно займається оформленням спадщини, постають питання щодо порядку провадження в таких спадкових справах та щодо особливостей оформлення свідоцтва про право на спадщину за формою № 6 додатка 25 до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5.
Для кращого сприйняття і розуміння цієї теми коротко нагадаю деякі норми спадкового права.
Загальновідомо, що свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом, який підтверджує перехід права власності на майно від спадкодавця до спадкоємців, і визначає не лише право власності особи на майно, а й те, що особа не відмовилась від прийняття спадщини і законно його набула. Відповідно до ст. 1296 ЦК України «спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину».
Якщо людина померла до 01.01.2004 р. і хоча б один із спадкоємців прийняв спадщину, спадкування здійснюється за правилами ЦК УРСР 1963 року. До цих відносин застосовуються усі норми ЦК УРСР та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 18.06.1994 р.
Згідно з абз. 1 ст. 549 ЦК УРСР спадщину можна було прийняти шляхом:
а) фактичного вступу в управління та володіння майном;
б) шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори.
В Інструкції 1994 року (абзаци 1, 2 п. 113) визначено документи та інші докази, що можуть слугувати підтвердженням фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.
Таким чином, якщо спадкова справа підлягає оформленню за законодавством, що діяло до набрання чинності новим ЦК, нотаріус має приймати від спадкоємців будь-які зазначені докази, які слугують достатнім підтвердженням належного прийняття спадщини.
У службових відмітках нотаріус робить посилання на документи, які підтверджують факт прийняття спадщини.
Оформлення спадщини, яка відкрилась з 01.06.2009 р., здійснюється як державними, так і приватними нотаріусами, тому більш детально зупинимось на способах прийняття спадщини за ЦК України (в редакції 2003 року), оскільки в ньому містяться декілька статей (статті 1268–1273), які визначають новий, порівняно з нормами ст. 549 ЦК УРСР, порядок прийняття спадщини.
З аналізу норм ЦК України можна дійти таких висновків:
способи прийняття спадщини в першу чергу залежать від місця проживання спадкоємця (разом із спадкодавцем чи окремо). Крім того, до особливої групи віднесено осіб, які потребують особливого захисту (малолітні та неповнолітні діти, недієздатні особи, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена).
Способи прийняття спадщини за новим ЦК:

Ганна КОСЕНКО,
Центр аналітичних досліджень
з питань права та безпеки «ЮКОН»,
м. Харків
ЗАПОВІТ У НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ
Спадкове право було відоме ще за римських часів, а сьогодні воно є особливо актуальним, оскільки оформленням спадщини незабаром будуть займатися не тільки державні, а й приватні нотаріуси України.
Пропонуємо розглянути заповіт взагалі та закцентувати увагу на важливих моментах з огляду на те, що нотаріуси, тепер вже й приватні, будуть не тільки посвідчувати заповіти, але й приймати їх для оформлення спадщини.
Поняття заповіту
Чинним Цивільним кодексом України (далі — ЦК України) закріплено два види спадкування: за заповітом та за законом.
За своєю юридичною природою заповіт — це односторонній правочин (ст. 202 ЦК України), щодо якого встановлено обов’язкове нотаріальне посвідчення (статті 1247, 1249 ЦК України). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (заповіт подружжя) — п. 3 ст. 202 ЦК України. Заповіт має відповідати загальним вимогам чинності правочину, що вказані в ЦК України.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт здійснюється особисто. Законом не допускається вчинення заповіту через представника. Заповіт може зробити особа з повною цивільною дієздатністю.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач може зробити заповіт з умовами відповідно до ст. 1242 ЦК України.
Новелами цивільного законодавства є секретний заповіт та заповіт подружжя.
Відповідно до ст. 1249 ЦК України заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі така особа не може одержати право на спадкування. Виняток становлять особи, що мають право на обов’язкову частку в спадщині.
Право на обов’язкову частку в спадщині
Хоча заповідач має право на свій розсуд заповідати майно будь-яким особам, будь-яким чином визначити частки спадкоємців, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка) — ст. 1241 ЦК України.
До обов’язкової частки зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
Якщо в заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку в спадщині, встановлено будь-які обмеження та обтяження, то вони є дійсними лише стосовно тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.
В окремих випадках розмір обов’язкової частки може бути зменшений судом.
Нотаріуси та посадові особи,
які мають право посвідчувати заповіти
Посвідчення заповіту покладається на нотаріусів та посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії.
Заповіти мають бути посвідчені з дотриманням вимог Закону України «Про нотаріат» та інших нормативно-правових актів. Заповіти можуть бути посвідчені:

1) Чи можливе нотаріальне посвідчення нотаріусом міського округу попереднього договору про відчуження в майбутньому нерухомого майна, яке знаходиться за межами нотаріального округу?
Це питання умовно можна розділити на декілька цілком самостійних підпитань, які пов’язані між собою.
В першу чергу – чи можливе нотаріальне посвідчення попереднього договору як такого. Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма попереднього договору не встановлена, – у письмовій формі. До цього часу дискусійним залишається питання, чи слід розуміти під встановленою формою основного договору її нотаріальне посвідчення (особливо коли мова йде про письмову форму). Адже саме нотаріального посвідчення вимагає ст. 657 ЦК щодо нерухомого майна. На жаль, сьогодні діючим законодавством України не передбачено спеціального порядку нотаріального посвідчення попередніх договорів, що породжує ряд проблем. Так чи інакше, не вдаючись у дискусію, що виникла в наслідок неоднозначного тлумачення правових норм, завжди потрібно враховувати, що незалежно від приписів законодавства, попередні договори можна нотаріально посвідчувати за згодою сторін. Тому преважна більшість нотаріусів погоджується, що єдино вірним є посвідчення попереднього договору виходячи з загальних правил здійснення нотаріальних дій.
Щодо питання посвідчення правочинів по відчуженню нерухомого майна, в ст. 55 Закону України «Про нотаріат» зазначається, що посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, іншого нерухомого майна провадиться за місцем знаходження вказаного майна. В Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі – Інструкція) існує розділ 3, який

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно…

Чи можливо посвідчення договору дарування житла з одночасним встановленням особистого сервітуту дарувальника на це житло?
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ст. 717 Цивільного кодексу (надалі – ЦК) України). У ч. 2 ст. 719 ЦК України зазначається, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Головна особливість договору дарування – це його безоплатний характер. Зрозуміло, що за цим договором повинен бути відсутній зустрічний еквівалент, як-от майно або грошові кошти. Тому якщо в договорі встановлено обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника дії майнового або немайнового характеру, то таку угоду не можна тлумачити як дарування. Разом з тим договором дарування може бути встановлено обов’язок обдаровуваного вчинити певні дії або дію майнового характеру, але тільки на користь третьої особи (наприклад, право довічного користування будинком, його частиною, який є дарунком, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Зрозуміло, що