Политика Министерства юстиции и Нотариальной палаты Грузии активно нацелена на предоставление нотариусам прямой связи с действующими в Грузии различными публичными базами данных и реестрами для осуществления нотариальной деятельности. Внедрению этой практики значительно способствовала дигитализация самих реестров и появление возможности электронного доступа к ним.

Прямой электронный доступ к реестрам весьма важен в деятельности нотариуса латинского типа. Доступ, разумеется, в интересах как самого нотариуса, так и реестра, поскольку предоставляет возможность прямого и быстрого обмена достоверными и проверенными данными, обеспечения гарантии контрактных отношений и внедрения так называемого принципа «одной остановки».

Практика прошлых лет нотариата Грузии наглядно демонстрирует, что без прямого электронного доступа к реестрам деятельность нотариуса неэффективна и он не может полноценно выполнять свою публичную миссию — превенцию споров, консультирование клиентов, обеспечение социального мира! Более того, такой неэффективный нотариат воспринимается как слабое звено в частных правовых отношениях.

Значительность прямого доступа нотариусов к реестрам подчеркивает не одна резолюция конгрессов международного союза нотариата. В качестве примера можно привести резолюции на указанные темы, принятые на Международном Конгрессе латинского нотариата в Мехико (Мексика) в 2004 году и Международном Конгрессе латинского нотариата в Лиме (Перу) в 2013 году.

Теперь нотариус Грузии из своего нотариального бюро имеет прямой электронный доступ к таким реестрам и базам данных.

1. Реестр прав на недвижимое имущество (ведется Национальным агентством Публичного реестра Министерства юстиции Грузии).

Нотариус получает: консолидированную информацию о собственнике (собственниках) недвижимого имущества; ипотеке, зарегистрированной относительно недвижимого имущества; сервитутах и других обременениях; зарегистрированных обязательствах; доступ к кадастровым планам; получает копии зарегистрированных сделок и других правоустанавливающих документов.

Нотариус регистрирует: сделки, предметом которых является недвижимое имущество (договоры купли-продажи, ипотеки, аренды и пользования, брачные контракты, которые ведут к изменениям прав собственности на недвижимое имущество, договоры о товариществе, соглашения о праве передачи земельного участка в срочное пользование с правом его застройки, установлении сервитутов и др.).

2. Архив БТИ (хранится в Национальном агентстве Публичного реестра).

Нотариус извлекает информацию о регистрационных данных строений.

3. Цифровые карты (хранятся в Нацио-нальном агентстве Публичного реестра).

Нотариус извлекает карты земельных участков, которые содержат кадастровую информацию.

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільно-правових та господарсько-правових дисциплін Кримського юридичного інституту Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого
РОЗДУМИ ЩОДО ДОЦІЛЬНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ БЛАНКІВ НОТАРІАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ
На сьогодні спеціальні бланки нотаріальних документів (далі — бланки) є невід’ємною складовою нотаріального діловодства, на них викладаються тексти нотаріально посвідчуваних документів, і без них вже важко уявити роботу нотаріусів.
Але так було не завжди.
Використання бланків в Україні було запроваджене згідно з наказом Міністерства юстиції України від 12.08.1996 № 21/5 «Про внесення доповнень до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України». Так, чинну на той час Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України було доповнено пунктом 2-1 такого змісту:
«2-1. Нотаріальні дії, що вчиняються нотаріусами України, виконуються на спеціальних бланках нотаріальних документів. Зразок бланка, а також порядок обліку, зберігання та витрачання бланків нотаріальних документів встановлюються Міністерством юстиції за погодженням з Українською нотаріальною палатою.
Використання інших бланків або стандартних білих аркушів паперу для вчинення нотаріальних дій забороняються.
Документи, виконані не на стандартному бланку, вважаються недійсними».
На виконання цієї норми були видані накази Міністерства юстиції України від 09.10.1997 № 69/5 «Про запровадження спеціальних бланків нотаріальних документів» та від 01.07.1997 № 49/5 «Про затвердження Положення про постачання, зберігання, облік та звітність витрачання бланків нотаріальних документів». Оскільки ані радянський, ані український нотаріат не знав нічого подібного, цей крок був справжньою новелою, яка мотивувалася необхідністю підвищити рівень захисту нотаріально оформлюваних документів.
Згодом на підставі наказу Міністерства юстиції України від 29.06.1999 № 36/5 «Про здійснення заходів щодо захисту нотаріально оформлюваних документів» почав функціонувати спеціальний електронний реєстр — Єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів (далі — РНБ). Наразі всі вищенаведені нормативні акти втратили чинність.
З часом змінювалися і самі бланки, і процес їх виготовлення, порядок постачання та обліку витрачання. І найболючішим є те, що їх використання позначалось на доходах громадян, їх вартість постійно необґрунтовано зростала і на початок 2014 року становить майже 12 грн.
Зараз спеціальні бланки нотаріальних документів належать до документів суворої звітності, їх опис та зразок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 812 «Про затвердження Порядку витрачання, зберігання, обігу спеціальних бланків нотаріальних документів і звітності про їх використання та опису і зразка такого бланка». Використання бланків у нотаріальній діяльності регулюється ст. 34 Закону України «Про нотаріат», главою 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Трохи згадавши, «як це було», згадаємо і відомий вислів: «прогрес не стоїть на місці». Багато змін трапилось у сфері науки і техніки, збільшилась їх роль у повсякденному житті та роботі, а також у мисленні та світогляді людей. Отже, спробуємо проаналізувати: чи дійсно сьогодні бланки виконують своє призначення — надають високий рівень захисту нотаріально оформленим документам?
Так, враховуючи спеціальні елементи захисту, сам бланк практично неможливо підробити. Але шахраям і не потрібно цього робити: існує значно простіший спосіб отримати нотаріальні бланки.
Загальновідомим та офіційно зафіксованим є той факт, що офіси приватних нотаріусів та державні нотаріальні контори по всій країні стали ціллю крадіїв та грабіжників. При цьому об’єктом таких злочинів є перш за все нотаріальні бланки. Тобто запровадження бланків спричинило не стільки зменшення обсягу підроблених документів, скільки появу ще одного напряму злочинної діяльності.
Придбати викрадені бланки зовсім не складно: достатньо мати комп’ютер із доступом до мережі Інтернет. Там можна знайти багато пропозицій з різними цінами, кількістю, способами оплати та отримання і навіть «з усіма необхідними реквізитами» — печаткою та підписом нотаріуса.

Нотаріат є своєрідним правовим інструментом, без якого неможливе здійснення цивільно-правового обороту. Нотаріуси здійснюють нотаріальні дії, які направлені на посвідчення безспірних прав і фактів, охорону нотаріальної дії, а також вживають заходів щодо охорони спадкового майна [1, с. 118].

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної
вірогідності. Під цим поняттям в теоретичному контексті пропонується розуміти структуру нотаріальних органів, на яку покладається правоохоронна та правозахисна державна функція, що має здійснюватись у відповідності до змісту нотаріального процесу та передбаченої чинним законодавством України процедури [2, с. 47]. Змістом же діяльності нотаріальних органів є правоохоронна та правозахисна діяльність, яка державою покладена на спеціальну структуру органів та на окремих посадових осіб [3, с. 5].

Нагальною потребою сьогодення є пере­осмислення та реформування системи нотаріату, в тому числі і в частині охорони цивільних прав та інтересів. Однак цей процес потребує наукового аналізу низки проблем, серед яких значне місце посідають і питання становлення та функціонування нотаріату в Україні. Нотаріат покликаний створювати належні умови для ефективної реалізації норм права фізичними та юридичними особами, захищати їхні суб’єктивні права і законні інтереси, надаючи правочинам доказової сили. Крім того, нотаріат виконує попереджувальне правосуддя, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин [4, с. 55], захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані відносини. Відтак він є одним із важливих чинників формування правової держави [5, с. 3].

Сучасний інститут нотаріату не можна достатньо глибоко осмислити, дослідити, вивчити поза зв’язком із попередніми стадіями його розвитку. В умовах реформування усієї правової системи, появи нових нормативно-правових документів стає цілком очевидною потреба в об’єктивному і ретельному вивченні історії, в аналізі минулого з позицій нових підходів сьогодення. Таке дослідження сприятиме виробленню наукових оцінок щодо сучасного нотаріального процесу, правильному визначенню напрямів його реформування, що дасть змогу нотаріату справедливо посісти належне місце поряд з такими інститутами, як суд, прокуратура, адвокатура в правовій системі України [5, с. 3].

Безперечно, що ми усвідомлюємо, які великі перетворення у своєму розвитку відбулись в інституті нотаріату у світі. Адже вперше виникнувши як різновид адміністративної діяльності тисячоліття тому у Вавилоні [6, с. 77–95], стародавніх державах нотаріат пройшов шлях від примітивних писарів-канцеляристів, які вели численні прибутково-витратні книги та періодично складали кадастр усіх земель у країні, переписували населення і його майно до складної системи, яка сьогодні успішно функціонує у всьому світі. Однак вказаний розвиток нотаріату вже був неодноразово предметом наукових досліджень. Тому свою увагу сконцентруємо на розвитку нотаріату на українських землях в частині його впливу на охорону цивільних прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Так, зачатки нотаріальної діяльності на теренах України як форми охорони цивільних прав нам відомі ще з часів Руської правди [7, с. 113], за текстом якої окремі види діянь мали бути посвідченими іншими людьми. Хоча спеціального органу чи осіб, які повинні були здійснювати таке посвідчення, тоді не існувало. Відповідний правовий розвиток такого інституту фігурує і в інших джерелах, зокрема Литовському Статуту, Соборному Уложенню та Правах, за якими судиться малоросійський народ. Вперше термін «нотар» вживається у Галицькому цивільному кодексі (§ 233, 582 та ін.) І тут вже саме він розуміється як особа, яка засвідчує певні види зобов’язань. Більш широкого застосування нотаріуси набувають вже у Зібранні малоросійських прав. Так, відповідно до його положень встановлюються випадки, за яких нотаріус може здійснювати «даровий запис» (§ 312, 313) та відповідальність, яка може за це наставати. Нового розвитку питання участі нотаріуса в цивільних відносинах набуває вже у Зводі законів Російської імперії [7, с. 113]. У ньому вже визначаються питання про здійснення актів нотаріальних (книга ІІ, розділ ІІІ, глава 4), про порядок складання та зберігання нотаріальних духовних заповітів (книга ІІІ, розділ І, глава 5) тощо [7, с. 113]. В окремих статтях цього акта визначається обов’язок засвічення підпису нотаріальним порядком (п. 2 ст. 150), погодження своєї згоди в нотаріуса та затвердження в Старшого нотаріуса (ст. 446) тощо. Крім цього, на той час існувало вже спеціальне Положення про Нотаріальну Частину (вид. 1914 року), Правила про порядок засвідчення явки актів у Біржових Нотаріусів тощо [7, с. 122]. Ще більш широко це питання висвітлювалось у Цивільному уложенні (хоча воно і не набуло юридичної чинності), де за нотаріальною формою вже чітко визнавалась правова природа окремого порядку укладення правочинів.

Однак справжнього свого розвитку інститут нотаріату отримав в радянський період, ставши державним органом, на який покладено оформлення і засвідчення операцій і актів, а також посвідчення фактів, що мають юридичне значення. Згідно з законодавством нотаріат в СРСР мав на меті зміцнення соціалістичної законності, охорону соціалістичної власності й особистої власності громадян, охорона особистих і майнових прав громадян, а також прав і законних інтересів державних установ, підприємств і суспільних організацій [8, с.23]. На нотаріальні органи покладалося здійснення і засвідчення договорів і операцій, здійснення протестів векселів, посвідчення безспірних обставин і реєстрація арештів. Положення про нотаріат 1922 року заклало основи нотаріату, що функціонував в умовах переходу від капіталізму до соціалізму.

Проте 1923 року було введено нове Положення про державний нотаріат, яке значно розширило коло повноважень нотаріальних контор і узгодило ці повноваження з нормами цивільного законодавства. Радянський нотаріат був включений до складу органів юстиції. Організація і керівництво нотаріатом були покладені на органи судового управління. У 30–50-ті рр. XX ст. у нотаріальне законодавство часто вносилися зміни, нерідко без відповідних об’єктивних передумов. До 1926 року нотаріальна діяльність в СРСР регулювалася законодавством союзних республік. Першим загальносоюзним актом стала ухвала ЦВК і РНК СРСР від 14.05.1926 «Про основні принципи організації державного нотаріату». На основі цієї ухвали були видані положення про нотаріат окремо кожною із союзних республік. До ведення нотаріальних органів було віднесене: посвідчення операцій, видача виконавчих написів, здійснення протестів, засвідчення вірності копій документів і автентичності підписів на документах, видача заставних свідоцтв, отримання в депозит предметів зобов’язань, вживання заходів з охорони спадку і видача свідоцтв про спадкоємство, забезпечення доказів, видача свідоцтв про визнання особи безвісно відсутньою. Як правило, нотаріальні дії вчинялися нотаріусом у нотаріальній конторі. За межами контори нотаріус міг вчиняти нотаріальні дії на підставі прохання сторони в разі неможливості її з’явитися в контору з поважної причини. Під час вчинення нотаріальної дії нотаріус зобов’язаний був перевірити законність операції або документа, а також упевнитися в правоздатності і дієздатності осіб, що беруть участь в операції, і власноручності їхнього підпису під документами. Було визначено, що нотаріуси зобов’язані дотримуватись таємниці відносно вчинюваних ними нотаріальних дій, а довідки щодо нотаріальних дій видаються тільки учасникам операцій, а також на вимогу прокуратури і судових органів [8, с. 26]. У сільських місцевостях, де не було нотаріальних контор, деякі нотаріальні дії (посвідчення договорів контрактації, операцій на суму до 500 крб., засвідчення копій документів, підписів на них тощо) виконувалися сільськими радами. Скарги на дії нотаріусів надходили до народного суду за місцем знаходження нотаріальної контори і розглядались судом у судовому засіданні з викликом заінтересованих осіб. Нотаріальне посвідчення операцій, видача виконавчих написів і засвідчення копій документів й інші нотаріальні дії надавали достовірності документам, актам, усували зайві суперечки забезпечували можливість доведення в суді, сприяючи забезпеченню соціалістичної законності [8, с. 26].

ПАВЛО ФРІС,
приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу, доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
ІГОР ФРІС,
приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу, член ради Української нотаріальної палати
ДОСВІД КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Становлення і розвиток кримінального зако¬нодавства країн — учасників СНД у цілому багато в чому обумовлені Модельним кримінальним кодексом для Співдружності Незалежних Держав (далі — МКК СНД) як рекомендаційним законодавчим актом, прийнятим на сьомому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї 17 лютого 1996 р. [1].
Однак стосовно до регулювання порядку вчинення нотаріальних дій МКК СНД не містить відповідних норм. У зв’язку з цим наявність відповідних кримінально-правових заборон і форми їх відображення в законі кожним законодавцем визначалися самостійно, при цьому, звичайно, не можна заперечувати, що не враховувався в цілому досвід інших країн і в першу чергу Росії.
Кримінальний кодекс (далі — КК) Російської Федерації (далі — РФ) у ч. 1 ст. 202 встановив відповідальність приватних нотаріусів за зловживання своїми повноваженнями: «1. Використання приватним нотаріусом чи приватним аудитором своїх повноважень усупереч задачам своєї діяльності і з метою отримання вигод і переваг для себе чи інших осіб або завдання шкоди іншим особам, якщо це діяння заподіяло істотну шкоду правам і законним інтересам громадян чи організацій або охоронюваним законом інтересам суспільства чи держави…». Друга частина даної статті передбачає кваліфікований вид злочину. При цьому обтяжуючими обставинами є вчинення діянь відносно свідомо неповнолітньої чи недієздатної особи або неодно¬разово [2].
Аналіз кримінального законодавства країн СНД свідчить, що абсолютна більшість кримінальних кодексів держав СНД (у тому числі й України) не містить спеціальних норм про відповідальність за зловживання нотаріусами своїми повноваженнями. Лише за КК Республіки Таджикистан до прийняття Закону № 35 от 17.05.04 р. [3] його караність передбачалась окремою статтею, в якій було зазначено: «Використання аудитором, третейським суддею, чи нотаріусом адвокатом наявних у нього повноважень усупереч задачам своєї діяльності і з метою отримання вигод і переваг для себе чи інших або завдання шкоди іншим особам, якщо це діяння заподіяло істотну шкоду правам чи законним інтересам громадян, організацій або держави…» (ст. 296).
У першу чергу звертає на себе увагу те, що законодавець не конкретизував суб’єкт злочину, називаючи його не приватним, а взагалі нотаріусом. Місце статті в структурі Особливої частини КК також не дозволяло визначити коло осіб, відповідальних за цією статтею, оскільки гл. 27, до якої вона була включена, містить норми про злочини, визнані альтернативно-посадовими.
Навряд чи можна це було встановити і методом системного тлумачення, зокрема за іншими суб’єктами злочинів, що згадуються у ст. 296 КК Республіки Таджикистан.

АНАСТАСІЯ ЛЮБІЧЕНКОВСЬКА,
приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу
УЗАГАЛЬНЕННЯ ПОДАТКОВИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ З ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСУ МІНІСТЕРСТВА ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ СТОСОВНО САМОЗАЙНЯТИХ ОСІБ
У багатьох із нас при підбитті підсумків фінансової роботи та заповнен­ні декларації про доходи виникають питання, пов’язані з визначенням бази оподаткування доходів, отриманих нами в результаті здійснення незалежної професійної діяльності.
Для нас, як для будь-яких фізичних осіб, основним нормативним актом, який визначає наш статус як платників податків з відповідними правами, обов’язками, відповідальністю та регулює порядок оподаткування наших доходів, є Податковий кодекс України (далі — ПК України).
Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України: «Самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб».
ПК України містить спеціальну норму щодо оподаткування доходів, отриманих приватними нотаріусами.
«Стаття 178. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність
178.1. Особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов’язані стати на облік у контролю­ючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.
178.2. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
178.3. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об’єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.
178.4. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.
Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи, є резидентами і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
178.5. Під час виплати суб’єктами господарювання — податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов’язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
178.6. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.
Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
178.7. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації».
Цього разу я вирішила зробити добірку податкових консультацій, що стосуються нашої діяльності як приватних нотаріусів — самозайнятих осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, і, знову звернувшись до Єдиної бази податкових знань офіційного інтернет-ресурсу Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/), відібрала найбільш фахові консультації, надані податківцями, для можливості застосування нами при обчисленні податків та врахуванні нами витрат, пов’язаних з нашою діяльністю. Ці консультації надані в формі «питання-відповідь».
Питання: Чи враховуються при визначенні чистого сукупного доходу фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, витрати, понесені у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у фізичної особи — підприємця?
Відповідь: Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, регламентується ст. 178 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі — ПКУ).
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об’єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат (п. 178.3 ст. 178 ПКУ).
ПКУ не передбачено обмежень щодо включення фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, витрат, пов’язаних з придбанням товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб — підприємців — платників єдиного податку.
При цьому зазначені витрати повинні бути пов’язані із провадженням певного виду незалежної професійної діяльності та підтверджені документально.
Водночас, з метою встановлення єдиного переліку витрат, пов’язаних з організацією роботи приватних нотаріусів, Міністерством юстиції України видано лист від 02.02.2006 № 31-35/20, в якому наведено єдиний перелік витрат, які приватним нотаріусам необхідно враховувати при обчисленні загального річного оподатковуваного доходу.

У пункті 178.3 ст. 178 Податкового кодексу України (далі — ПК) визначено, що оподатковуваним доходом особи, що займається незалежною професійною діяльністю, вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
Особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов’язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із ст. 65 ПК. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об’єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.
Згідно з наказом Міністерства доходів та зборів від 16.09.2013 № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи — підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення» та відповідно до п. 178.6 ст. 178 ПК приватні нотаріуси зобов’язані вести облік доходів та витрат щоденно заповнюючи вказану Книгу у паперовому виді.
Однією з обов’язкових умов для відображення доходів та витрат у податковому обліку є їх документальне підтвердження, про що йдеться не тільки в п. 178.3 ст. 178 ПК, але й у главі 1 «Загальні положення» ПК, зокрема в ст. 44: «Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту».
Визначення первинного документа та облікового регістру наводиться в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 № 88: Первинні документи — це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції. Визначення «первинного документа» також міститься в ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі — Закон № 996), де зазначено, що первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст. 9 Закону № 996 первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення.

Авторське право належить до цивільно-правових інститутів, науковий інтерес до яких зберігається протягом двох останніх десятиліть. Значною мірою це пов’язано з незадовільним станом охорони та захисту авторських прав, що існує в Україні, і пов’язаним з цим перманентним її перебуванням в Списку  301, що тягне постійну загрозу застосування санкцій. Крім того, підписання 21 березня 2014 року політичної, а 27 червня 2014 року — економічної частини Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами (далі — Угода про асоціацію між Україною та ЄС) черговий раз змусило повернутися до питання приведення націо­нального законодавства у відповідність до законодавства ЄС.

Проблеми, що виникають у сфері авторського права, не обмежуються їх охороною та захистом або необхідністю приведення національного законодавства у відповідність до європейських стандартів. Вимагає переосмислення також традиційний підхід до класифікації авторських прав, зокрема, що стосується їх поділу на особисті немайнові та майнові. За існуючого підходу до регулювання відносин у сфері авторського права віднесення авторських прав до особистих немайнових або майнових набуває практичного значення, коли постає питання про самостійне здійснення цих прав фізичними особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Так, фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні), самостійно здійснюють лише особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 31 Цивільного кодексу України, далі — ЦК). З чотирнадцяти років фізична особа само­стійно здійснює всі права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Крім того, майновий або немайновий характер авторських прав впливає на можливість їх відчуження, передачі у користування (зокрема, за ліцензійним договором), а також під час вирішення питань, пов’язаних зі спадкуванням авторських прав.

Аналіз свідчить, що сучасне законодавство України в сфері авторського права містить авторські повноваження, правова природа яких залишається невизначеною.

Так, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон України про авторське право) встановлює, що власникові матеріального об’єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється руйнувати цей об’єкт без попереднього пропонування його авторові твору за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Оскільки така заборона має імперативний характер, можна казати і про право автора вимагати надання йому можливості викупити матеріальний об’єкт, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури. У разі якщо збереження об’єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об’єкта, в якому втілено оригінал твору, зобов’язаний дозволити авторові зробити копію твору у відповідній формі, а якщо це стосується архітектурної споруди, — зробити фотографію цього архі­тектурного твору.

Варто окремо зазначити, що право автора викупити матеріальний об’єкт, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, подібне праву на недоторканність твору. Нагадаємо, що ст. 438 ЦК визнає за автором право на недоторканність твору серед особистих немайнових прав. Зміст права на недоторканність твору розкривається у ст. 439 ЦК і полягає у праві автора протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо без згоди автора. Як зазначається в юридичній літературі, право на недоторканність твору відіграє важливу роль в охороні інтересів автора в сполученні із суспільними інтересами^[1]. Автор, що визнав, що його твір є достатньо зрілим і готовим для опублікування, зацікавлений у тому, щоб він став надбанням суспільства у такому саме вигляді, у якому автор визнав його гідним передачі на суд суспільства. Водночас і суспільство зацікавлене в тому, щоб твір, як вираження творчої індивідуальності автора, не спотворювався змінами, які у всіляких міркуваннях могли б внести до твору особи, що його використовують. Здається, суспільство може бути не менш зацікавлене і в збереженні оригіналу твору взагалі.

Як і право автора на недоторканність твору, право автора викупити матеріальний об’єкт, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, іноді вступає у колізію з правом особи, що є власником матеріального об’єкта, у якому втілено об’єкт.

Так, у юридичній літературі звертається увага на особливості охорони недоторканності творів образотворчого мистецтва після переходу їх у власність до третіх осіб, оскільки з переходом права власності на матеріальний об’єкт, у якому втілено твір образотворчого мистецтва, останній стає незахищеним від внесення змін, доповнень, пошкодження, знищення тощо. Наприклад, австрійський підприємець Дж. Нельсон купив картину Пікассо «Три жінки», розрізав її на 500 шматочків та продає їх бажаючим по 135 доларів (кожний шматочок мав порядковий номер та підтвердження на зворотному боці, що це «оригінальний» твір).

Механізму практичної реалізації права автора, опосередковано передбаченого ч. 2 ст. 12 Закону України про авторське право, національним законодавством не передбачено. Як зазначає Г.В. Чурпіта, «інтерес автора у цілісності свого твору частково гарантується наявністю у нього права доступу з метою відтворення твору образотворчого мистецтва (ст. 26 Закону). Але це не вирішує конфлікту між інтересами автора та власника твору. У юридичній літературі пропонується враховувати кілька факторів для обґрунтування принципів захисту зацікавлених осіб у цьому випадку. По-перше, необхідно аналізувати причини, на підставі яких власник знищує твір. Якщо встановлено, що він вчинив так виключно з наміром завадити автору в здійсненні його немайнового права, то автор має право вимагати захисту. По-друге, необхідно брати до уваги характер цього твору. Якщо твір має утилітарне значення, то власник має право знищити твір після того, як він відіграв свою роль. По-третє, треба враховувати, чи був цей твір призначений для встановлення в громадському місці або на території, яка належить приватній особі. Якщо твір пропонувався для публічного сповіщення, то пріоритет у захисті належить автору, а якщо твір встановлювався у місці, яке належить приватній особі, то пріоритет у захисті повинен надаватися власнику»^[2].

Запитання 1. Були нотаріально посвідчені зміни до договору, посвідченого нотаріусом, який тимчасово не працює. Куди та коли відсилати такі зміни та де зберігати їх у себе?

Відповідь. Підстави зупинення діяльності приватного нотаріуса викладені у ст. 29¹  Закону України «Про нотаріат».

Згідно зі ст. 29 цього ж Закону заміщення приватного нотаріуса можливе у разі зупинення його нотаріальної діяльності. Приватний нотаріус може укласти договір про заміщення його з іншим приватним нотаріусом у порядку та у межах строків, визначених Законом України «Про нотаріат». Заміщення приватного нотаріуса провадиться до припинення обставин, з якими це заміщення пов’язане. При цьому нотаріус, який заміщує тимчасово відсутнього нотаріуса, повинен мати доступ до архіву нотаріуса, якого він заміщує.

Згідно з п.п. 7.3 п. 7 глави І розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо нотаріус, який посвідчив договір, позбавлений можливості посвідчити договір про його зміну (у разі смерті, заміщення нотаріуса, у разі неможливості виконання ним своїх обов’язків, припинення нотаріусом діяльності, передачі документів до державного нотаріального архіву або з будь-яких інших причин), договір про зміну договору може бути посвідчений іншим нотаріусом. При цьому таким нотаріусом складається додатковий примірник договору, який направляється ним за місцем зберігання договору, що змінюється.

Отже, примірник договору про внесення змін направляється нотаріусу, який заміщує тимчасово відсутнього нотаріуса, для долучення до архіву нотаріуса, якого заміщують.

Запитання 2. Якщо розривається договір або сторони відмовляються від правочину купівлі-продажу нерухомості, яким чином відбувається реєстрація в Державному реєстрі речових прав — «перехід» чи «зміни»?

Відповідь. У зв’язку з тим, що розірванням або відмовою договору передбачається перехід права власності, то  і реєструвати необхідно як «перехід».

Порядок же реєстрації змін до записів Державного реєстру прав регулюється наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 № 3502/5 (з наступними змінами).

Згідно із цим наказом (п. 2.5) зміни можуть вноситися  до записів Державного реєстру прав у зв’язку зі зміною відомостей про нерухоме майно, право власності та суб’єкта (суб’єктів) цього права, інші речові права та суб’єкта (суб’єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб’єкта (суб’єктів) цих прав, що містяться у Державному реєстрі прав, які не пов’язані з проведенням державної реєстрації прав.

Запитання 3. До 2013 року було укладено договір оренди нерухомого майна. Сьогодні укладається договір про внесення змін до цього договору, що стосуються строків договору та суми орендної плати. Чи треба відкривати розділ у Державному реєстрі прав на такий об’єкт та проводити реєстраційні дії?

Податковий розрахунок — це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку та Порядок його заповнення та подання встановлені наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» (далі — форма 1ДФ). Дія цього Порядку поширюється виключно на податкових агентів — осіб, які зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України (далі — ПК), до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій фізичній особі.
Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу. Окремий податковий розрахунок за календарний рік не подається. Якщо останній день строку подання податкового розрахунку припадає на вихідний або святковий день, останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
Варто зазначити, що відповідно до п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК подається форма 1ДФ до контролюючого органу за місцем проживання нотаріуса. Але у разі подання інформації в порядку статей 172–174 ПКУ така інформація подається до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Податковий розрахунок може готуватись податковим агентом таким чином:
на непошкодженому паперовому носії формату А4 (кількість аркушів не обмежується), який заповнюється машинописним текстом чи друкованими літерами без помарок, закреслень, виправлень і уточнень, сторінки нумеруються. У незаповнених полях інформаційного рядка проставляється прочерк. Подання ксерокопії податкового розрахунку не дозволяється;
на електронному носії інформації в електронній формі з використанням спеціалізованого програмного забезпечення.
Податковий розрахунок подається податковими агентами в один із таких способів:
засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо використання електронного цифрового підпису відповідальної особи податкового агента у порядку, визначеному законодавством;
на паперовому носії разом з електронною формою на електронному носії інформації;
на паперовому носії, якщо кількість рядків у податковому розрахунку не перевищує десяти.

ВАЛЕРИЙ ТКАЧЕНКО,
практикующий психолог, тренер НЛП
ПИРАМИДЫ ЛОГИЧЕСКИХ УРОВНЕЙ В РАБОТЕ НОТАРИУСА
Пирамида Дилтса — это хорошая, доступная и в то же время гениальная структура (см. рисунок). Представленная модель логических уровней отображает структуру организации системных мыслительных процессов, например, одного человека или группы людей. Уровни в пирамиде изображены как ступени, с помощью которых представлена и разложена наша модель мышления. Базой для создания этой структуры является НЛП.