ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
ДОГОВІР МІЖ БАТЬКАМИ ПРО МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ
Під час розірвання шлюбу або окремого проживання подружжя, яке має спільних неповнолітніх дітей, часто виникає питання щодо визначення місця проживання дитини (дітей).
Визначаючи місце проживання дитини, батьки здійснюють своє право на особисте виховання дитини, оскільки дитина, як правило, проживає з батьками чи з одним із них.
При цьому не мають значення причини роздільного проживання батьків (відсутність або розірвання шлюбу між ними, тимчасове роздільне проживання з поважних причин).
Згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі — СК України) сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Однак це правило має надзвичайно багато виключень.
По-перше, спільність проживання не є обов’яз­ковою для подружжя. У ст. 3 СК України, зокрема, зазначено, що подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. У ст. 3 СК України наголошується на тому, що роздільне проживання подружжя можливе лише з поважних причин.
Натомість ми, власне, маємо два протилежних правила. Згідно з першим кожен із подружжя може вільно обирати місце проживання, згідно з другим — подружжя може залишити сім’ю лише за наявності поважних причин, в іншому разі подружжя не буде вважатися сім’єю.
По-друге, дитина також може не проживати разом зі своїми батьками, і це не буде впливати на її сімейний стан. У абз. 3 ч. 2 ст. 3 СК України зазначено, що дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Однак цей момент також викликає певні запитання.
Зокрема, якщо батьки проживають окремо, то дитина може проживати з одним із них. Зрозуміло, що за таких обставин дитина вважатиметься членом сім’ї саме того з батьків, із ким вона проживає. Таким чином, ст. 3 СК України має бути доповнена ще одним правилом: у разі роздільного проживання батьків дитина належить до сім’ї того з них, із яким вона проживає, і не належить до сім’ї другого з батьків.
По-третє, права члена сім’ї має одинока особа (ч. 3 ст. 3 СК України). Зрозуміло, що така особа тому і вважається одинокою, що проживає окремо від інших осіб. У зв’язку з цим спільність проживання як характерна ознака сім’ї не може застосовуватися до одиноких осіб .
Статтею 109 СК України встановлено, що подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із батьків будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, що буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Тобто у ст. 109 СК України передбачені два види договорів подружжя щодо спільних дітей:
договір про виховання дитини (ч. 1 ст. 109 СК України);
договір про розмір аліментів на дитину (ч. 2 ст. 109 СК України).
У ст. 109 СК України є певна невизначеність щодо договорів подружжя стосовно їхніх дітей: а) договір про виховання дитини; б) договір про розмір аліментів на дитину.
Отже, подружжя, яке має дітей, подаючи до суду заяву про розірвання шлюбу, може укласти договір про виховання дитини з умовою щодо визначення місця проживання.
Закон визначає обов’язкові умови договору між матір’ю та батьком дитини, до яких віднесено умови щодо:
1) місця проживання дитини;
2) участі того з батьків, хто проживає або проживатиме окремо від дитини, в її утриманні;
3) здійснення тим із батьків, хто проживає чи проживатиме окремо від дитини, права на особисте її виховання.
При цьому договір про виховання дитини та визначення умов її життя після розірвання шлюбу може бути укладений у простій письмовій формі.
Процедура розірвання шлюбу може бути більш спрощеною, якщо питання щодо утримання і виховання малолітніх, неповнолітніх дітей будуть вирішуватися батьками в нотаріальному порядку шляхом підписання договору про участь у вихованні та утриманні дитини. Умови цього правочину не можуть порушувати особисті та майнові права дитини, що встановлені СК України.
У чинному сімейному законодавстві України закріплений принцип рівності обох батьків у питаннях виховання дітей. Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, адже усунення одного з них від виховання дитини порушує не тільки право цього батька (матері), а й, як правило, права самої дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН-БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714-27-90, (057) 714-27-89, 067 572 16 15

«14» травня 2014 р. № 18

Директору
Департаменту нотаріату та банкрутства
Барановій Т.І.
ЩОДО ПРОЕКТУ НАКАЗУ «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ПОРЯДКУ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ НОТАРІУСІВ, КОНСУЛЬТАНТІВ ДЕРЖАВНИХ НОТАРІАЛЬНИХ КОНТОР, ДЕРЖАВНИХ НОТАРІАЛЬНИХ АРХІВІВ, ПОМІЧНИКІВ ПРИВАТНИХ НОТАРІУСІВ»
Порядок підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів (далі — Порядок) в редакції від 19 червня 2013 року був затверджений з метою запобігання корупційній складовій та елементам протекціонізму в нотаріальній спільноті.
Саме тому Порядок, що є чинним на сьогодні, не потребує змін, які запропоновані.
Внесені до чинного Порядку зміни від 19.06.2013 свого часу були погоджені з Академією нотаріату України та Нотаріальною палатою України шляхом проведення публічних громадських слухань та обговорення, зокрема і серед нотаріальної спільноти.
Чому є неприйнятними зміни, що пропонуються сьогодні, і чому саме в такій редакції було викладено Порядок від 19.06.2013?
1. Надання преференцій лише двом громадянським об’єднанням — Нотаріальній палаті України та Академії нотаріату України (при тому, що на теренах нашої держави зареєстровано і діє не один десяток рівноцінних і не менш фахових громадянських об’єднань) — має ознаки протекціонізму.
2. Нотаріальна палата України і Академія нотаріату України є некомерційними організаціями, але семінари і курси підвищення кваліфікації не проводяться безкоштовно, саме тому для проведення семінарів вони створюють відповідні комерційні юридичні особи, які є господарюючими суб’єктами та мають на меті отримання прибутку.
Тому постає логічне запитання: яким чином та за якими критеріями обирається той чи інший суб’єкт підприємницької діяльності, як він отримує наведені вище право щодо просвітницької роботи з метою підвищення кваліфікації нотаріусами та переваги перед іншими подібними суб’єктами?
Прийняття запропонованих змін буде порушенням законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції».
3. Окрім нотаріальних, нотаріус на сьогодні виконує ще цілу низку інших функцій, наприклад, функцій спеціального суб’єкта (державного реєстратора) у сфері державної реєстрації прав на нерухомість, фінансового моніторингу в передбачених законом випадках, перевіряє сплату податків до бюджету і т. д.
В разі прийняття змін відвідування нотаріусами заходів, які проводяться профільними установами з метою підвищення кваліфікації, буде поза Порядком!
4. З великою користю для підвищення кваліфікації можуть бути задіяні вищі навчальні заклади України юридичного профілю: Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, що спроможні підвищити рівень теоретичних знань нотаріусів не тільки в сфері нотаріату, а і в суміжних галузях юриспруденції (цивільний процес, земельне право тощо).
Зміни, що пропонуються, роблять неможливим використання всього цього атестованого та акредитованого ресурсу, що саме по собі є нонсенсом.
Висновок
Чинна редакція Порядку підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів в редакції від 19.06.2013 дозволяє виконати весь перелік зазначених задач, загалом відповідає європейським стандартам регулювання процедури підвищення професійної кваліфікації і не потребує змін в запро­понованому змісті та об’ємі.
З повагою
Президент Громадської організації
«Асоціація нотаріусів міста Харкова
та Харківської області» Марченко В.М.

Поняття та види договорів

У сучасному цивільному праві саме поняття договору набуло багатьох значень.

По-перше, договір розглядається як волевиявлення (угода) його учасників (сторін), що направлене на встановлення, зміну або припинення визначених прав та обов’язків. З цієї точки зору договір є правочином — юридичним фактом, однією з підстав виникнення зобов’язань (ст. 11 Цивільного кодексу України, далі — ЦК). Виходячи з цього будь-який дво- або багатосторонній правочин вважається договором (ч. 2 ст. 202 ЦК), до якого застосовуються відповідні правила про укладання правочинів, в тому числі про їх форму (ст. 205 ЦК).

По-друге, поняття договору застосовується до правовідношень, які виникають у результаті укладання договору (правочину), оскільки саме в них існують та реалізуються суб’єктивні права та обов’язки сторін договору. Коли йде мова про виконання договору, відповідальності за його невиконання та інше, маються на увазі саме договірні правовідносини, на які розповсюджуються загальні положення про правочини, встановлені ст. 203 ЦК.

По-третє, договір часто розглядається як форма угоди (правочину) — документа, що фіксує права та обов’язки сторін. Таке трактування договору є достатньо умовним, оскільки угода сторін може бути оформлена не лише у формі одного документа, який підписаний всіма учасниками (ч. 2 ст. 638 ЦК). Але у разі наявності такого документа він завжди іменується договором.

Отже, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК). Таке визначення поняття цивільно-правового договору багато в чому схоже з поняттям договору, яке міститься у цивільних кодексах багатьох європейських країн.

Свобода договору

Договірні правовідносини суб’єктів цивільного права ґрунтуються на їх взаємній рівності та виключенням власного підпорядкування однієї стороні іншій. Отже, укладання договору та формування його умов повинно носити добровільний характер, що базується виключно на домовленості сторін та відповідності їх взаємним інтересам. Тому ст. 627 ЦК було закріплено принцип свободи договору, який полягає у можливості вільного вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Інакше кажучи, суб’єкти цивільного права самостійно вирішують укладати чи не укладати їм той чи інший договір, оскільки ніхто з них не зобов’язаний вступати у договірні правовідносини поза волею.

Свобода договору також полягає і у вільному визначені характеру договору, що укладається. Отже, сторони самостійно вирішують, який саме договір їм укласти. Згідно зі ст. 6 ЦК сторони також вправі укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Договором можуть бути врегульовані правовідносини, як передбачені актами цивільного законодавства, так і не передбачені ними. Навіть сторони договору можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Але сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Сторони вільні також в укладанні змішаних договорів, право на укладання яких передбачено ч. 2 ст. 628 ЦК. Класичним прикладом змішаного договору є договір міни з доплатою у зв’язку з нерівноцінністю об’єктів, що є предметом договору. Також ст. 705 ЦК передбачена можливість укладання договору найму-продажу, що також є прикладом змішаного договору.

Змішані договори слід відрізняти від комплексних договорів, які містять у собі сукупність деяких цілком самостійних зобов’язань. Наприклад, договір про постачання товару може містити в собі умови про його страхування, зберігання, перевезення тощо, що не вимагає необхідності укладання кількох договорів (документів), але не призводить до єдиного договірного зобов’язання (правовідношення).

Змішані договори також варто відрізняти від непоіменованих договорів, тобто договорів невідомих цивільному законодавству, але таких, що відповідають суті закону.

Свобода договору також полягає у вільному визначені його умов. Як встановлено ч. 1 ст. 628 ЦК, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Види договорів

З моменту опублікування (9 лютого 2016 року) наказу Міністерства юстиції України від 07.01.2016 № 235/5 «Про внесення змін до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.01.2016 за № 143/28273, на нотаріусів України покладається новий обов’язок.

Главу 3 розділу І «Установлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії» доповнено новим пунктом:

«7. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус перевіряє факт застосовування санкцій, передбачених статтею 4 Закону України «Про санкції», рішення про застосування яких прий­няте Радою національної безпеки і оборони України та введено в дію указом Президента України, до фізичних або юридичних осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

У разі звернення за вчиненням нотаріальної дії представника фізичної або юридичної особи перевірка факту застосування санкцій, передбачених статтею 4 Закону України «Про санкції», здійснюється щодо фізичної або юридичної особи, в інтересах якої діє такий представник.

Перевірка факту застосування санкцій здійснюється за відомостями, що містяться у рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року, введеному в дію Указом Президента України від 16 вересня 2015 року № 549.

У разі встановлення факту застосування санкцій, передбачених статтею 4 Закону України «Про санкції», до фізичних або юридичних осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус відмовляє у вчиненні такої нотаріальної дії відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат».»

Ці зміни слід читати разом із Законом України «Про санкції» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 40, ст. 2018, режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1644-18/print1454922802400153), в якому вказано, зокрема, таке:

«Стаття 3. Підстави та принципи застосування санкцій

Підставами для застосування санкцій є:

дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;

<…>

Стаття 4. Види санкцій

Постанова Львівського окружного адміністративного суду
від 05.02.2015 № 813/7693/14

« < …>

В даному випадку спір виник з приводу правомірності віднесення позивачем протягом 2012–2013 року зазначених вище витрат до складу витрат, необхідних для провадження незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса, та визначення з урахуванням цих витрат оподатковуваного доходу, а також сум єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

< …>

Чинне у період 2011–2013 років законодавство України, встановлюючи можливість зменшення оподаткованого доходу особи, що провадить незалежну професійну діяльність, на витрати, які є необхідними для її провадження, не передбачає вичерпного переліку таких витрат.

Суд встановив, що висновки відповідача стосовно правомірності формування позивачем витрат, які враховуються при обчисленні оподатковуваного доходу за період 2012–2013 років, ґрунтуються лише на основі роз’яснень, які містяться в Узагальнюючій податковій консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затверджену наказом ДПС України № 1185 від 24.12.2012 року. У цій консультації серед іншого зазначено про те, що з метою забезпечення дотримання загальних принципів оподаткування, передбачених статтею 4 Податкового кодексу України при визначенні сукупного чистого доходу доцільно враховувати витрати приватних нотаріусів, які пов’язані з організацією нотаріальної діяльності та обумовлені вимогами Закону України «Про нотаріат». У зв’язку з цим в Узагальнюючій консультації наведено невичерпний орієнтовний перелік витрат, які можуть бути віднесені до витрат, які враховуються при визначенні оподатковуваного доходу.

< …>

ІРИНА СОРОЧИНСЬКА,
приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО (АЛГОРИТМИ ДІЙ НОТАРІУСА ПРИ ВІДЧУЖЕННІ ТА СПАДКУВАННІ)
РОЗДІЛ І. РЕЄСТРАЦІЯ ПРАВ ВЛАСНОСТІ ПРИ ПОСВІДЧЕННІ ДОГОВОРІВ ПРО ВІДЧУЖЕННЯ МАЙНА
Алгоритм дій № 1 (реєстрація права власності на цілий об’єкт (1 суб’єкт) з відкриттям розділу та переходом права власності (1 суб’єкт)
1. ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП
1.1. Перевіряємо наявність всіх необхідних документів, їх копій та документів, що підтверджують внесення необхідних платежів.
Увага! При зверненні особи за довіреністю вона має подати також копію паспорта та РНОКПП довірителя або оригінали цих документів. При цьому справжність бланка, на якому викладена така довіреність, нотаріус перевіряє за допомогою Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, про що відповідно формує на білому аркуші паперу інформаційну довідку. Крім того, дійсність такої довіреності перевіряється нотаріусом у Єдиному реєстрі довіреностей, про що на бланку інформаційної системи Міністерства юстиції України нотаріус формує повний витяг перевірки дійсності довіреності. Сформовані інформаційна довідка та повний витяг про перевірку дійсності довіреності долучаються до документів, що зберігатимуться в архіві нотаріуса.
Звертаємо вашу увагу на те, що новела, закріплена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 ( далі — Порядок № 868) щодо можливості подання заяви та необхідних документів для проведення державної реєстрації прав шляхом надсилання поштою з описом вкладення, нотаріусів не стосується і нами застосовуватись не може, оскільки згідно з п. 5 Порядку № 868 серед суб’єктного складу бачимо лише орган державної реєстрації прав. Також, зважаючи на закріплену ч. 9 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) норму щодо одночасності реєстрації (у той самий день) з вчиненням нотаріальної дії, особа у будь-якому разі має особисто звернутись за вчиненням нотаріальної дії, і лише в день вчинення нотаріальної дії можуть бути проведені відповідні реєстраційні дії.
1.2. Прораховуємо, які можуть бути платежі для проведення реєстрації речових прав і коли їх доцільно сплачувати.
1.2.1. При реєстрації права власності з відкриттям розділу:
а) за надання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (про реєстрацію права) — 120 грн.;
б) державне мито за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно — 119 грн.;
Увага! Відчужувач (продавець / дарувальник) звільняється від сплати державного мита, якщо право власності виникло та було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за законодавством, що діяло до 2013 року (п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 № 1878-IV), та у випадках, передбачених ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 № 7-93.
в) перевірка відсутності податкової застави за Державним реєстром обтяжень рухомого майна — 34 грн. Перевірку відсутності податкової застави за відчужувачем вважаємо за необхідне (згідно з нормативно-правовими актами) здійснити при відкритті розділу.
1.2.2. При вчиненні правочину:
а) пошук за об’єктом (вкладка в Державному реєстрі речових прав (далі — ДРРП) «документи» — витяг у порядку доступу нотаріусів) — 68 грн.;
б) пошук за суб’єктом (відчужувачем) (вкладка в ДРРП «Документи» — витяг у порядку доступу нота­ріусів) — 68 грн.
Увага! Інформація з Реєстру прав власності на нерухоме майно (далі — РПВН), Державного реєстру іпотек (далі — ДРІ), Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна (вкладка «Реєстри до 2013 року», пошук інформації до 2013 року) є безкоштовною.
1.2.3. При реєстрації переходу права власності:
а) державне мито за державну реєст­рацію права власності на нерухоме майно — 119 грн. (якщо набувач не звільнений за ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 № 7-93);
б) за надання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (про реєстрацію права) — 120 грн.;
в) перевірка відсутності податкової застави за Державним реєстром обтяжень рухомого майна — 34 грн. Перевірку відсутності податкової застави за набувачем вважаємо за необхідне (згідно з нормативно-правовими актами) здійснити при переході права власності.
2. ЕТАП ПРОВЕДЕННЯ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
(з відкриттям розділу)
2.1. ПОШУКИ
Здійснюємо попередні пошуки, тобто переглядаємо інформацію в усіх закладках ДРРП (пошук за суб’єктом, пошук за об’єктом, інформація в реєстрах до 2013 року).
Увага! Враховуємо, що Порядок № 868 визначив, у яких саме випадках здійснюються ті чи інші пошуки (пункти 95–98). Зокрема, пошуки для перевірки наявності відповідних записів у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна здійснюємо завжди (і при відкритті розділу, і при всіх наступних переходах прав). Що ж до РПВН та ДРІ, то пошуки тут здійснюються лише під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відсутності державної реєстрації прав на об’єкт у ДРРП. Тобто якщо право власності на об’єкт нерухомості раніше було зареєстровано (відкритий розділ), то під час наступної реєстрації права власності на цей об’єкт здійснювати пошуки у РПВН та ДРІ вже не потрібно.
Увага! Всі пошуки без формування відомостей (витягів) — БЕЗКОШТОВНІ.
Увага! Пошук (перегляд) через вкладку в ДРРП «Документи» — витяг в порядку доступу нотаріусів (у момент натискання на кнопку «знайти») — ПЛАТНО. Від цієї дії поки що утримуємось.
Пошук заяв (закладка «Розширений пошук») — перевіряємо, чи по цьому об’єкту не зареєстрована заява іншим реєстратором.
Увага! У випадку, коли така заява зареєстрована іншим реєстратором або не задоволена, зупиняємось і не здійснюємо реєстраційних дій до тих пір, поки попередня заява не буде задоволена. На цьому етапі потрібно з’ясувати причину та обставини, чому попередній реєстратор не задовольнив заяву. Допоки ця заява задоволена не буде, ніяких подальших дій проводити не можна.
Пошук розділів — перевіряємо, чи дійсно об’єкт не зареєстровано у ДРРП. На панелі «Розділи» обираємо закладку «Пошук розділів», натискаємо на закладку «Розширений пошук». Здійснюємо ті ж дії, що і при пошуку заяв. Пошук здійснюється за адресою об’єкта нерухомого майна.
Увага! У випадку, коли об’єктом є земельна ділянка, обов’язковим ідентифікатором пошуку є кадастровий номер земельної ділянки. Якщо у правовстановлюючому документі місце розташування (адреса) земельної ділянки — територія сільської ради без зазначення вулиці та номера земельної ділянки, пошук здійснюємо тільки за кадастровим номером такої земельної ділянки.
Увага! Кожний пошук у цій закладці здійснюється окремо, щоб не звужувати параметри пошуку.
Пошук інших речових прав — пере­віряємо, чи не зареєстровані інші речові права. На панелі «Розділи» обираємо закладку «Пошук інших речових прав», натискаємо на закладку «Розширений пошук».
Пошук здійснюємо спочатку за адресою об’єкта нерухомого майна, після чого дані видаляємо. Повертаємося в закладку «Загальні параметри» і здійснюємо пошук за суб’єктом, а саме за прізвищем, ім’ям та по батькові відчужувача, після чого дані видаляємо. Повертаємося в закладку «Загальні параметри» і здійснюємо пошук за реєстраційним номером облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб — платників податків відчужувача.
Увага! Інше речове право може бути зареєстроване в спецрозділі, тому при пошуку необхідно буде ставити галочки в закладках «Розділи» та «Спецрозділи». Кожний пошук у такій закладці здійснюється окремо, щоб не звужувати параметри пошуку.
Пошук іпотек — перевіряємо, чи не зареєстровано іпотеку. На панелі «Розділи» обираємо закладку «Пошук іпотек», натискаємо на закладку «Розширений пошук».
Пошук здійснюємо за адресою об’єкта нерухомого майна.
Увага! Іпотека може бути зареєстрована в спецрозділі, тому при пошуку необхідно буде ставити галочки в закладках «Розділи» та «Спецрозділи». Кожний пошук у такій закладці здійснюється окремо, щоб не звужувати параметри пошуку.
Пошук обтяжень — перевіряємо, чи не зареєстровані обтяження. На панелі «Розділи» обираємо закладку «Пошук обтяжень», натискаємо на закладку «Розширений пошук».
Пошук здійснюємо спочатку за адресою об’єкта нерухомого майна, після чого дані видаляємо. Повертаємося в закладку «Загальні параметри» і здійснюємо пошук за суб’єктом, а саме за прізвищем, ім’ям та по батькові відчужувача, після чого дані видаляємо. Повертаємося в закладку «Загальні параметри» і здійснюємо пошук за реєстраційним номером облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб — платників податків відчужувача.
Увага! Обтяження можуть бути зареєстровані в спецрозділі, тому при пошуку необхідно буде ставити галочки в закладках «Розділи» та «Спецрозділи». Кожний пошук у такій закладці здійснюється окремо, щоб не звужувати параметри пошуку.
Пошук у реєстрах до 2013 року — на панелі «Реєстри до 2013 року» обираємо закладку «Розширений пошук», відкриваючи по черзі всі три старі реєстри.
Здійснюємо пошуки: у РПВН — за об’єктом; у реєстрі заборон — за об’єктом і суб’єктом одночасно; у реєстрі іпотек — за об’єктом.
Увага! При знайденні запису у РПВН в подальшому ми зможемо погасити тут запис та перенести до створеного нами нового розділу. Запис треба обов’язково погашати, якщо ми його переносимо.
Пошук податкової застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна здійснюємо за прізвищем, ім’ям та по батькові та за реєстраційним номером облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб — платників податків відчужувача. За умови відсутності будь-яких перешкод (іпотек, заборон, арештів та інших обтяжень в Державному реєстрі речових прав) формуємо витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (друкується в двох примірниках).
В усіх випадках при вчиненні нотаріальних дій нотаріус в результаті проведених пошуків виготовляє витяги з урахуванням положень п. 1.5 Порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.08.2011 № 1936а/5, та п. 5 Порядку використання даних Реєст­ру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєсстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012 № 1844/5.
2.2. Реєструємо право власності в Державному реєстрі речових прав:
реєструємо заяву власника;
скануємо правовстановлювальний документ;
роздруковуємо інформацію за результатами пошуку заяв (за об’єктом);
формуємо та роздруковуємо рішення про реєстрацію права власності — 1 примірник;
відкриваємо розділ;
реєструємо право власності;
завершуємо відкриття розділу;
формуємо та роздруковуємо витяг у процедурі реєстрації — 2 примірники (один для власника, другий — для реєстраційної служби);
задовольняємо заяву;
заявник проставляє відмітку на рішенні про реєстрацію права власності про отримання документа (витягу про реєстрацію речових прав з ДРРП) із зазначенням підпису, прізвища та ініціалів і дати.

Будь-яка професія, напрямок діяльності можуть існувати, розвиватися та прогресувати, якщо у суспільстві створені умови для подальшого професійного росту особистості — представника конкретної спільноти, в нашому випадку — нотаріуса, та є постійне прагнення всіх зацікавлених осіб та органів у вдосконаленні діяльності нотаріату в Україні.

Підставою для написання цього матеріалу стала ситуація, яка неодноразово обговорювалася на багатьох семінарах, лекціях, зустрічах, у тому числі і особистих, але яка сьогодні ніяк не вирішується. Нотаріальна спільнота, як я переконався, — це досить консервативна і одночасно дуже чуйна до будь-яких змін структура, яка швидко відкликається на будь-які проблеми з метою їх вирішення в тій чи іншій ситуації.

Пропоную вкотре обговорити питання збереження документів архіву приватного нотаріуса.

Чому саме приватного? Відповідь очевидна: державна нотаріальна контора хоча б гіпотетично має можливість, незважаючи на катастрофічну відсутність відповідних приміщень для розміщення документів, здати напрацьовані роками документи до нотаріального архіву. Щодо приватного нотаріуса, то ми позбавлені такої можливості, як кажуть, апріорі.

Відповідно до ст. 14 прийнятого ще в 1993 році Закону України «Про нотаріат» (зі змінами) документи в нотаріальному архіві визнано державною власністю і перебувають вони у володінні та користуванні приватного нотаріуса у зв’язку зі здійсненням ним нотаріальної діяльності. Тому законодавством України на нотаріуса покладається обов’язок вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил, дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса та не допускати їх пошкодження чи знищення. Зазвичай у процесі проведення комплексних перевірок звертається увага на дотримання правил ведення нотаріального діловодства при складанні і оформленні документів, прийманні, розгляді та реєстрації кореспонденції, контролі виконання документів, складанні та веденні номенклатури справ (наявність підсумкових записів на номенклатурах справ за попередні роки) та формуванні справ (нарядів), складанні описів справ (нарядів), підготовці нотаріальних документів для архівного зберігання та ін.

Важливим моментом є відповідність діючим нормативним актам умов зберігання архіву нотаріуса. Ці моменти регулюють  Закон України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Правила ведення нотаріального діловодства, Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нота­ріуса та здійснення контролю за організацією нотаріальної діяльності, Положення про державний нотаріальний архів та ін.

Відкриття спадщини як певна сума юридичних фактів зумовлює виникнення спадкового правовідношення та означає, що до прав і обов’язків померлого, якого надалі іменують спадкодавцем, застосовуються норми спадкового права.

З відкриттям спадщини пов’язується виникнення у визначених заповітом або законом осіб прав спадкоємців, зокрема право прийняти спадщину або відмовитись від її прийняття.

При цьому для динаміки спадкового правовідношення відкриття спадщини має значення не тільки в якості засадничого юридичного факту, а й такого, що характеризується двома важливими ознаками: часом і місцем відкриття спадщини. Отже, в цивільному законодавстві відкриття спадщини характеризується цими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. У разі оголошення особи померлою час відкриття спадщини визначається з урахуванням приписів ч. 3 ст. 46 ЦК України, тобто фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. У випадку, коли особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, вона може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Зазначена обставина повинна бути відображена у рішенні суду.

Під часом відкриття спадщини розуміється певна календарна дата, тому години та хвилини в межах цієї календарної дати для цілей спадкування юридичного значення не мають і до уваги не беруться.

Час відкриття спадщини має прикладне значення, оскільки саме на час її відкриття визначаються склад спадщини (ст. 1218 ЦК України), коло спадкоємців (ч. 1 ст. 1222 ЦК України), норма матеріального права, яка буде застосовуватись до спадкових відносин (зокрема, ЦК УРСР 1963 року, чинний ЦК України з урахуванням пунктів 4, 5 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України або ж інший закон).

Також на час відкриття спадщини установлюється чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (ч. 3 ст. 1235 ЦК України), існування умови, визначеної в заповіті (ч. 1 ст. 1242 ЦК України), умови закликання до спадкування за правом представлення (частини 1–4 ст. 1266 ЦК України), постійне проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем (ч. 3 ст. 1268 ЦК України), необхідність подання заяви про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Крім того, з часу відкриття спадщини починається перебіг строків для прийняття спадщини або відмови від її прийняття (ст. 1270, ч. 1 ст. 1273, ст. 1274 ЦК України), прийняття заповідального відказу (ст. 1271 ЦК України), визнання спадщини відумерлою (ч. 2 ст. 1277 ЦК України), видачі свідоцтва про право на спадщину (ч. 1 ст. 1298 ЦК України). Цивільне законодавство також пов’язує з цією обставиною обчислення деяких інших строків: строку проживання спадкоємця зі спадкодавцем однією сім’єю (ст. 1264, ч. 1 ст. 1279 ЦК України), строку перебування на утриманні (ч. 2 ст. 1265 ЦК України).

З часом відкриття спадщини пов’язується правило про комморієнтів — осіб, які померли протягом однієї доби (ч. 3 ст. 1220 ЦК України). Слід звернути увагу, що, хоча в ч. 2 цієї статті йдеться про день смерті особи, а в ч. 3 зазначається про добу, їх слід розглядати як одну календарну дату — від 00.00 до 23.59.

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
НЕОДНОЧАСНЕ ЗАСВІДЧЕННЯ СПРАВЖНОСТІ ПІДПИСІВ НА СТАТУТІ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
Стаття 87 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) встановлює, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово й підписуються всіма учасниками (засновниками); статут є установчим документом для певних видів юридичних осіб. Статут повинен містити склад засновників, місцезнаходження, предмет, мету діяльності, склад та компетенцію органів управління й інші розділи залежно від виду особи, тобто статут — це Основний закон будь-якої юридичної особи, який визначає мету її існування й порядок діяльності.
Формулювання положень статуту — це узгоджена співпраця всіх учасників (засновників), результатом чого є викладений письмово документ — статут юридичної особи, який має бути підписаний усіма учасниками (засновниками), і справжність їхніх підписів повинна бути нотаріально засвідчена.
Однією з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, є засвідчення справжності підпису на документі. Порядок вчинення цієї дії регламентується гл. 11 Закону України «Про нотаріат» та розділом 28 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Інструкція). Розглянемо поетапно процедуру вчинення цієї нотаріальної дії за обставин, що статут підписується не всіма учасниками (засновниками) одночасно.
Перший етап — перевірка нотаріусом дотримання вимог до документа, на якому засвідчується справжність підпису:
Пункт 260 Інструкції встановлює, що нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону та які не мають характеру угод і не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені в документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою (п. 261 Інструкції).
Таким чином, можна назвати такі умови для засвідчення справжності підпису:

І. Загальна характеристика

1. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Слід зазначити, що за своєю юридичною природою договір довічного утримання близький до договору ренти.

Отже, предметом договору довічного утримання (догляду) є будь-яке нерухоме майно, а також рухоме, яке має значну цінність. Цивільний кодекс України (далі — ЦК) не містить визначення «значної цінності». Слід звернути увагу, що поняття «значна цінність» стосується тільки рухомого майна.

За договором довічного утримання (догляду) набувач зобов’язаний забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Таким чином, ЦК розглядає договір довічного утримання також і як договір догляду.

Договір довічного утримання (догляду) — це реальний договір, оскільки ст. 744 ЦК встановлено, що відчужувач передає набувачеві відповідне майно у власність, а не має намір передати його.

Оскільки права за договором виникають лише у відчужувача, а обов’язки — у набувача, то договір довічного утримання (догляду) є одностороннім.

Договір довічного утримання (догляду) відноситься до алеаторних (ризикових) правочинів. Елемент ризику, який приймає на себе кожна зі сторін, полягає у вірогідності того, що чи один, чи інший контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано, адже період життя відчужувача на момент укладення договору невідомий.

Договір довічного утримання (догляду) є відплатним, відповідно до якого набувач надає відчужувачеві зустрічне задоволення у вигляді утримання та (або) догляду. Утримання може надаватися у грошовій чи натуральній формі.

Договір довічного утримання (догляду) має тривалий характер, тому що вимагає систематичного і постійного виконання набувачем своїх обов’язків щодо відчужувача до моменту припинення договору.

Під терміном «утримання» розуміється перебування на повному утриманні іншої особи або одержання від неї допомоги, яка є постійним і основним джерелом засобів до існування (з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції).

За змістом Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» під утриманням можна розуміти повне забезпечення матеріальними та грошовими ресурсами особи для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності. Головною ознакою утримання є забезпечення утриманця (відчужувача) грошовими коштами та (або) іншими матеріальними цінностями.

Поняття «догляд» є в Переліку соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 03.09.2012 № 537. Відповідно до нього розрізняються такі види догляду: