ДОГОВІР МІЖ БАТЬКАМИ ПРО МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
ДОГОВІР МІЖ БАТЬКАМИ ПРО МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ
Під час розірвання шлюбу або окремого проживання подружжя, яке має спільних неповнолітніх дітей, часто виникає питання щодо визначення місця проживання дитини (дітей).
Визначаючи місце проживання дитини, батьки здійснюють своє право на особисте виховання дитини, оскільки дитина, як правило, проживає з батьками чи з одним із них.
При цьому не мають значення причини роздільного проживання батьків (відсутність або розірвання шлюбу між ними, тимчасове роздільне проживання з поважних причин).
Згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі — СК України) сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Однак це правило має надзвичайно багато виключень.
По-перше, спільність проживання не є обов’яз­ковою для подружжя. У ст. 3 СК України, зокрема, зазначено, що подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. У ст. 3 СК України наголошується на тому, що роздільне проживання подружжя можливе лише з поважних причин.
Натомість ми, власне, маємо два протилежних правила. Згідно з першим кожен із подружжя може вільно обирати місце проживання, згідно з другим — подружжя може залишити сім’ю лише за наявності поважних причин, в іншому разі подружжя не буде вважатися сім’єю.
По-друге, дитина також може не проживати разом зі своїми батьками, і це не буде впливати на її сімейний стан. У абз. 3 ч. 2 ст. 3 СК України зазначено, що дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Однак цей момент також викликає певні запитання.
Зокрема, якщо батьки проживають окремо, то дитина може проживати з одним із них. Зрозуміло, що за таких обставин дитина вважатиметься членом сім’ї саме того з батьків, із ким вона проживає. Таким чином, ст. 3 СК України має бути доповнена ще одним правилом: у разі роздільного проживання батьків дитина належить до сім’ї того з них, із яким вона проживає, і не належить до сім’ї другого з батьків.
По-третє, права члена сім’ї має одинока особа (ч. 3 ст. 3 СК України). Зрозуміло, що така особа тому і вважається одинокою, що проживає окремо від інших осіб. У зв’язку з цим спільність проживання як характерна ознака сім’ї не може застосовуватися до одиноких осіб .
Статтею 109 СК України встановлено, що подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із батьків будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, що буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Тобто у ст. 109 СК України передбачені два види договорів подружжя щодо спільних дітей:
договір про виховання дитини (ч. 1 ст. 109 СК України);
договір про розмір аліментів на дитину (ч. 2 ст. 109 СК України).
У ст. 109 СК України є певна невизначеність щодо договорів подружжя стосовно їхніх дітей: а) договір про виховання дитини; б) договір про розмір аліментів на дитину.
Отже, подружжя, яке має дітей, подаючи до суду заяву про розірвання шлюбу, може укласти договір про виховання дитини з умовою щодо визначення місця проживання.
Закон визначає обов’язкові умови договору між матір’ю та батьком дитини, до яких віднесено умови щодо:
1) місця проживання дитини;
2) участі того з батьків, хто проживає або проживатиме окремо від дитини, в її утриманні;
3) здійснення тим із батьків, хто проживає чи проживатиме окремо від дитини, права на особисте її виховання.
При цьому договір про виховання дитини та визначення умов її життя після розірвання шлюбу може бути укладений у простій письмовій формі.
Процедура розірвання шлюбу може бути більш спрощеною, якщо питання щодо утримання і виховання малолітніх, неповнолітніх дітей будуть вирішуватися батьками в нотаріальному порядку шляхом підписання договору про участь у вихованні та утриманні дитини. Умови цього правочину не можуть порушувати особисті та майнові права дитини, що встановлені СК України.
У чинному сімейному законодавстві України закріплений принцип рівності обох батьків у питаннях виховання дітей. Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, адже усунення одного з них від виховання дитини порушує не тільки право цього батька (матері), а й, як правило, права самої дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Ольга РОЗГОН отримати повну версію статті