ІРИНА СВЯТЕЦЬКА,
приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу
AЛГОРИТМ ДІЙ НОТАРІУСА ПРИ ВИДАЧІ СВІДОЦТВА ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ
ПОПЕРЕДНІЙ ЕТАП (нотаріус—нотаріус)
1. Перевіряємо наявність підстав для закликання до спадкування та всіх необхідних документів для видачі свідоцтва про право на спадщину. При цьому звертаємо особливу увагу на правовстановлювальні документи, що підтверджують право власності спадкодавця на нерухоме майно.
УВАГА! Перевіряємо за поданими документами, чи проводилась реєстрація об’єкта в РПВН. У разі якщо документ зареєстровано в БТІ, однак не внесено до РПВН, необхідно зробити запит до БТІ щодо належності майна спадкодавцеві для ідентифікації власника та перевірки даних правовстановлюючого документа на нерухоме майно, що входить до складу спадкового майна (додаток 1). У випадку якщо правовстановлювальний документ належним чином не зареєстрований ні в РПВН, ні за даними БТІ, нотаріус роз’яснює спадкоємцеві процедуру звернення до суду за визнанням права власності на нерухоме майно.
2. Для одержання свідоцтва про право на спадщину отримуємо заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину від спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1270, ст. 1276 Цивільного кодексу України, — не раніше зазначених у цих статтях строків (пп. 4.9 п. 4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
3. Нотаріус перевіряє за даними Спадкового реєстру відомості про заведені спадкові справи та наявність заповітів. При цьому в Спадковому реєстрі в закладці «Пошук» нотаріус обирає «Тип запиту» — «Підготовка до видачі свідоцтва про право на спадщину (Інформаційна довідка). (Пошук наявності спадкової справи — безкоштовно, перевірка наявності заповітів — 51,00 грн.)

Викладення у статті пропозицій щодо перспектив розвитку медіації в нотаріальній практиці українських нотаріусів ґрунтується на дослідженні та аналізі міжнародного законодавства та нотаріальної практики німецьких та російських нотаріусів і має характер наукової концепції та пропозицій щодо подальших напрямків роботи вчених і законодавця у впровадженні процедур медіації в нотаріаті.
Процедура медіації є доволі новим явищем у вітчизняній правовій науці й головним завданням її впровадження у правове регулювання вирішення спорів є уникнення складних і довготривалих судових процесів із заміною на досудовий або позасудовий порядок.
Зарубіжна практика має вже досить тривалий досвід застосування процедури медіації як одного зі способів вирішення правових конфліктів. Сьогодні йде пошук нових правових інститутів, зокрема нотаріату, та використання традиційних органів (державного та третейського судів) для позасудового вирішення правових конфліктів шляхом медіації.
Слово «медіація» походить від латинського «medius» — займати середину між двома точками зору або сторонами, пропонувати середній шлях, триматися нейтрально, незалежно [1].
Медіація в цьому сенсі вже давно застосовується для вирішення конфліктів з використанням допомоги третьої особи [2].
Суть медіації полягає в поєднанні двох протилежних елементів — високого ступеня автономії сторін і значних гарантій щодо вироблення загальної позиції і досягнення взаємовигідного результату [3].
Це означає, що посередник при медіації не набуває виключних повноважень щодо ведення процесу й прийняття рішення. Він також не має права категорично та особисто визначати й напрямок дискусії, сторони правового конфлікту при цьому повинні самостійно ліквідувати конфлікт у межах їх власної позиції.
Таким чином, як зазначає І. Г. Черемних, медіація — це переговори між сторонами, які сперечаються, за участю і під керівництвом нейтральної третьої особи — посередника, який не має права виносити обов’язкове для сторін рішення [4].
Основними принципами медіації є: добровільність, добросовісність і неупередженість посередника; повний контроль сторін за результатами процедури; неконфронтаційний характер процедури; конфіденційність; широке коло можливих взаємоузгоджених рішень спору.

Цивільний кодекс України

<….>

Стаття 355. Поняття і види права спільної власності

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Стаття 356. Право спільної часткової власності

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю <….>

Стаття 357. Визначення часток у праві спільної часткової власності

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом <….>

У разі якщо співвласники, яким майно належить на праві спільної сумісної власності, мають намір визначити свої частки у праві власності на нерухоме майно, вони укладають договір про визначення часток у праві власності.

Якщо частки співвласників, яким майно належить на праві спільної часткової власності, визначені невірно (в результаті їх суми не виходить одиниця), вони можуть уточнити розміри своїх часток у праві власності на нерухоме майно договором про зміну розміру часток.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно — офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 2 п. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Договори про визначення часток, про зміну розміру часток не є підставами для виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно. Слід зазначити, що такий підхід є дуже спірним. Існують такі точки зору.

Вказані договори є нотаріальною дією з майном. Термін «нотаріальна дія з нерухомим майном» визначено в абз. 2 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень». І якщо тлумачити його широко, то під нього підпадають навіть довіреності на відчуження майна тощо. Вважаємо, що під нотаріальною дією з нерухомим майном слід розуміти нотаріальні дії, внаслідок яких здійснюється виникнення, перехід або припинення речових прав та їх обтяжень. І тут актуальною стає така точка зору.

Договір про визначення часток, зміну розміру є підставою для виникнення, переходу або припинення права власності. На нашу думку, це не так, оскільки внаслідок укладення договору визначення часток здійснюється фактично зміна виду спільної власності (але саме спільне право не припиняється, власники не змінюються). Внаслідок укладення договору про зміну розміру часток здійснюється перерозподіл часток, але право спільної часткової власності не припиняється.

Тому в разі звернення осіб з проханням посвідчити один з таких договорів нотаріус тільки перевіряє правовстановлюючий документ на об’єкт нерухомого майна, встановлює особи співвласників та їх дійсні наміри. Рекомендується, звісно, здійснити попередні перевірки за даними ДРРП щодо об’єкта нерухомого майна, аби забезпечити безспірність нотаріальної дії. Якщо немає ніяких перешкод, нотаріус посвідчує вищевказані договори.

Слід зауважити, що відсутність державної реєстрації права власності у ДРРП не є підставою для відмови у посвідченні договорів про визначення часток, про зміну розміру часток за умови, що такі права дійсні, тобто зареєстровані за законодавством, що діяло до 2013 року. Тому, на нашу думку, попередня державна реєстрація права власності у ДРРП не обов’язкова.

Договір про визначення часток, зміну розміру часток є невід’ємною частиною правовстановлюючого документа. При цьому нотаріус або підшиває один примірник такого договору до правовстановлюючого документа, або вчиняє на цьому документі службову відмітку щодо посвідчення договору про визначення, зміну розміру часток (п.п. 6.7 п. 6 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Питання, чи може договір про визначення часток бути правовстановлюючим документом, залишається спірним. На нашу думку, такий договір змінює режим права власності, що була набута на підставі іншого документа, в якому вказані всі співвласники. Отже, договір про визначення часток є додатковим та невід’ємним від правовстановлюючого документа, що узгоджується з вищевказаними вимогами Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Після нотаріального посвідчення договорів про визначення часток, про зміну розміру часток нотаріус роз’яснює сторонам договору можливість державної реєстрації їх прав (змін у їх правах) в органі державної реєстрації прав за місцезнаходженням об’єкта нерухомого майна або у нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном.

Однак є точка зору, що нотаріус має право здійснити реєстрацію права власності з урахуванням змін, що стались. Такий підхід пояснюється необхідністю захистити права співвласників, оскільки вони можуть не зареєструвати зміни, що стались з їх правами, згодом втратити свої примірники договору про визначення часток, про зміну розміру часток, а також свої примірники правовстановлюючого документа (з відміткою про посвідчення одного з вищевказаних договорів). При отриманні дубліката правовстановлюючого документа (без відповідної відмітки) співвласники (або один з них) можуть забути або навмисно стверджувати, що жодних змін з їх правами не сталось.

О.І. НАСТІНА
кандидат юридичних наук кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Білоцерківського національного аграрного університету
ВИДИ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ЗА ЗЕМЕЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
У статті проведено дослідження видів об’єктів права державної власності на землю за земельним законодавством України.
Ключові слова: право державної власності на землю, об’єкти права державної власності, категорії земель, землі сільськогосподарського призначення, державна власність.
В статье проведено исследование видов объектов права государственной собственности на землю за земельным законодательством Украины.
Ключевые слова: право государственной собственности на землю, объекты права государственной собственности, категории земель, земли сельскохозяйственного назначения, государственная собственность.
The article is research the types of objects the right of land state ownership.
Keywords: the right of land state ownership, the types of objects the right of land state ownership, category of lands, agricultural land, state ownership.
У діючому земельному законодавстві відсутня класифікація об’єктів права державної власності на землю. Земельний кодекс України (далі — ЗК України) земельні ділянки поділяє на категорії за єдиним критерієм — цільове призначення. Так, аналіз статті 19 ЗК України дає підстави говорити про поділ землі на категорії за ознаками господарського використання земель, сферами діяльності суб’єктів прав на земельні ділянки, за змістом правосуб’єктності осіб, які користуються землею для певних потреб, якісними характеристиками деяких категорій земель тощо. Однак такий поділ є безпредметним, таким, що не відповідає сучасним вимогам раціонального використання і охорони землі, її функціонального призначення у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Сьогодні на часі є необхідність виокремлення серед різноманіття об’єктів земельної власності об’єктів права державної власності на землю як економічного і політико-правового базису існування української держави.
Метою цього дослідження є комплексний аналіз об’єктів права державної власності в межах існуючого законодавчого поділу земель на категорії.
Цільове призначення не є первісним критерієм поділу земель на категорії, це похідна категорія, результат комплексного оцінювання об’єктивних природних властивостей і ландшафтного рельєфу певної земельної ділянки чи масиву земель, який і є первісною ланкою поділу земель на категорії [1]. В основу поділу земель за категоріями слід передусім покласти принцип раціональності природокористування. У наукових колах вважають за необхідне пов’язати порядок встановлення та зміни цільового призначення земель з їх якісними характеристиками [2].
В умовах діючого мораторію значний обсяг угідь, що належать державі, становлять землі сільськогосподарського призначення.
А.В. Луняченко вказує на дві правові ознаки земель сільськогосподарського призначення — надання для потреб сільського господарства і призначення для використання у сфері сільськогосподарського виробництва [3]. За змістом ст. 22 ЗК України, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності або надані відповідним юридичним особам, або перебувають у запасі. Така позиція законодавця вимагає уточнення, адже це стратегічно важливі для України землі.
Позитивним прикладом є зарубіжний досвід визначення правового режиму земель сільськогосподарського призначення. У Республіці Білорусь визнано державний монополізм на землі сільськогосподарського призначення, адже Кодекс про землю Республіки Білорусь від 4 січня 1999 р. у ст. 2 встановлює, що власність на землю існує у державній та приватній формах, причому землі сільськогосподарського призначення знаходяться виключно у власності держави. Стаття 20 Земельного кодексу Республіки Казахстан від 20 червня 2003 р. визначає, що земля може перебувати у державній та приватній власності, а відповідно до ст. 24 названого Кодексу, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, котрі перебувають у державній власності, можуть надаватися у приватну власність виключно громадянам для ведення фермерського господарства, а також недержавним юридичним особам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На випадок виходу власника земельної ділянки із громадянства Республіки Казахстан ділянка підлягає поверненню у власність держави. У Російській Федерації держава контролює існуючий ринок сільськогосподарських земель і має пріоритетні позиції в даній сфері, у тому числі право на придбання земель, що перебувають у приватній власності [4]. Переважне право на таке придбання належить державі.
За загальним принципом, землі житлової та громадської забудови слід відносити до земель комунальної власності. Також землі житлової та громадської забудови можна виділити в окрему категорію земель — землі населених пунктів. Однак, норми законодавства про цю категорію земель не поширюються на земельні ділянки під поселеннями за межами населених пунктів, між тим, будинки та споруди можуть знаходитися і поза межами населених пунктів на землях, наданих для садівництва, ведення особистого селянського господарства, фермерського господарства, на землях рекреаційного визначення, землях транспорту, оборони тощо [5]. Послідовним буде висновок, що в окремо визначених випадках, прямо передбачених законодавством, землі житлової та громадської забудови можуть належати державі.
До земель іншого природоохоронного призначення можна віднести водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та смуги відведення. Також зауважують, що до цієї категорії відносять охоронні зони, які встановлюються навколо об’єктів природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення [6]. Професор Н.І. Титова слушно вказує, що можливість мати у приватній власності землі природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного призначення фактично означає і можливість мати на цьому ж правовому титулі й ті цінні об’єкти, які знаходяться на цих землях, що є небезпечним і може заподіяти невиправданої шкоди безцінному суспільному національному багатству країни [7].
Земельний кодекс України не передбачає можливості передачі земель природно-заповідного фонду, що мають особливу цінність, з державної до приватної власності та одночасно не дає чіткого визначення земель іншого природоохоронного призначення. На наш погляд, слід встановити вичерпний перелік земель природно-заповідного фонду, що належать державі та не можуть передаватись у приватну власність, і доповнити перелік земель іншого природоохоронного призначення земельними ділянками охоронюваних зон, що створюються навколо об’єктів природно-заповідного фонду та віднести їх до таких, що належать державі.

Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!

Т.Г. Шевченко

Наша держава перебуває у величезній політичній та економічній кризі. Як наслідок — повальне недофінансування всіх сфер та галузей: освіти, науки, медицини, пенсійного забезпечення тощо

З метою зняття соціального та політичного напруження влада декларує зменшення контролю та тиску на суб’єкти підприємницької діяльності, приймаючи відповідні закони.

Пунктом 8 розділу ІІІ Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII встановлено, що «перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб — підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня–червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки».

Пунктом 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (в редакції від 28.12.2014) встановлено, що «у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб — підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України».

Законом України «Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб — підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» від 23.02.2012 № 4448-VI (на сьогодні дію цього Закону призупинено згідно із Законом України від 03.11.2016 № 1728-VIII) заборонено органам державного нагляду (контролю), їх посадовим особам здійснювати щодо фізичних осіб — підприємців та юридичних осіб заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, не передбачені цим Законом. Цей Закон визначає особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб — підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V до введення в дію положень щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва встановлено мораторій на здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами щодо фізичних осіб — підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

До наведених вище законів щодо мораторію на перевірки варто додати Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 № 719-VІI, відповідно до ст. 31 якого здійснення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб — підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) протягом серпня–грудня 2014 року дозволялося «виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки».

Але жоден з перерахованих Законів України не захистив від свавілля перевіряючих органів нас з вами — нотаріусів, чи як нас називають контролюючі органи, — осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Склалося стійке враження, що на час дії відповідних законодавчих мораторіїв на перевірку у сфері господарської діяльності органи ДФС направили свою діяльність на «придушення» осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

На нас, нотаріусів, впливають усі події, які відбуваються у нашій державі у зв’язку з фактичним падінням економіки, зубожінням населення, спричиненим зростанням комунальних послуг, вартості енергоносіїв.

У кожного з нас за останні роки різко зменшилась кількість вчинення нотаріальних дій, водночас зросли витрати на утримання робочого місця, сплату військового збору тощо.

Тому коли контролюючий орган в особі ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві як «сплату боргу (недоїмки), своєчасно не нарахованого єдиного внеску та відповідних штрафних санкцій» зажадав отримання суми, яка у кілька разів перевищує дохід за останній рік роботи, то саме слово «придушення» є найбільш конкретним у ситуації, яка склалась особисто у мене внаслідок проведення планової податкової перевірки.

Але така ситуація є типовою для багатьох нотаріусів України.

Не є таємницею і той факт, що працівники ДФС, які прийшли на перевірку фінансової діяльності приватного нотаріуса, мають певну «настанову» від свого керівництва про наповнення державного бюджету «у будь-який спосіб». Інколи про це перевіряючі відверто говорять особі, яку перевіряють. При цьому деякі з них не проти збільшити і свій особистий дохід. Однією з проблем нашої держави є відсутність кваліфікованих кадрів у державному секторі. Особливо на районному рівні у зв’язку з низькою оплатою праці. Ця проблема також стосується районних ДПІ. І тому зазвичай при проведенні податкових перевірок нотаріусів вони самі допускають порушення.

Враховуючи свій особистий досвід та досвід колег, хочу звернути увагу на най­поширеніші порушення.

1. Податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки), податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних санкцій доцільно оскаржувати в адміністративному (досудовому ) порядку, яке регламентоване п. 55.1 ст. 55 Податкового кодексу України (далі — ПК).

Формою процесуального документа платника податку в процедурі адміністративного оскарження є «Скарга».

Перед поданням скарги до контролюючого органу вищого рівня платник податків зобов’язаний повідомити контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення про оскарження його податкового повідомлення-рішення (п. 56.5 ст. 56 ПК).

 Після повідомлення контролюючого органу, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення про оскарження його рішень, дій або бездіяльності, скарга платника податку подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби — з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується (п. 56.3 ст. 56 ПК).

Після отримання відповіді контролюючого органу про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податку, керуючись п. 56.6 ст. 56 ПК, має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

 Строк розгляду скарги платника податку контролюючим органом встановлений законодавчо і становить 20 календарних днів (п. 56.8 ст. 56 ПК), але вказаний вище строк може бути продовжений податковим органом, до якого звернувся із скаргою платник податків, до 60 календарних днів (п. 56.9 ст. 56 ПК).

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
УКЛАДАННЯ ШЛЮБУ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ З ІНОЗЕМЦЕМ ЗА КОРДОНОМ
Право на шлюб гарантується практично всіма країнами світу, але, як відомо, в кожній країні свої закони.
У міжнародному сімейному праві в питанні укладання шлюбу такий іноземний елемент виявляється у двох аспектах: суб’єкт правовідносин і юридичний факт. Так, коли на території однієї держави укладається шлюб між громадянином цієї держави і іноземцем (змішаний шлюб) або між іноземцями, то іноземним елементом виступає суб’єкт правовідносин. Коли шлюб укладається між громадянами однієї держави на території іноземної держави, то іноземним елементом є юридичний факт, і такі відносини теж носитимуть міжнародний характер. До того ж можливе поєднання обох іноземних елементів у випадку, коли за кордоном укладається змішаний шлюб або шлюб між особами, що є іноземцями відносно держави, в якій вирішується питання про визнання такого шлюбу.
Умови укладання шлюбу в різних державах досить часто можуть не співпадати, внаслідок чого шлюб, укладений з дотриманням усіх вимог в межах певного правопорядку, зовсім не обов’язково буде визнаний у іншому, а це призводить до виникнення явища, яке отримало назву «шкутильгаючі шлюби» («кулькаючі»), що, з міжнародно-правової точки зору, небажано.
Особи, які в одній країні вважаються подружжям, в іншій країні можуть розглядатися як такі, що спільно проживають поза шлюбом. А це, очевидно, породжує різні правові наслідки. Таке явище виникає через відмінності в колізійному і матеріальному праві, що регулюють питання укладання шлюбу.
Встановлення колізійного регулювання права на укладання шлюбу є предметом ст. 55 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка передбачає, що право на шлюб визначається особистим законом (ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право») кожної з осіб, які подали заяву про укладання шлюбу.
Звичайно ж якщо наречений або наречена збираються проживати на території держави, в якій вони уклали шлюб, то основні перешкоди їм належить подолати при підготовці до реєстрації шлюбу, тобто зібрати всі необхідні документи для іноземного нареченого.
Для реєстрації шлюбу громадянина України в іноземній державі необхідно підготувати такий пакет документів: Довідка про сімейний стан; Свідоцтво про народження; Свідоцтво про розлучення; Свідоцтво про смерть чоловіка/дружини; паспорт; Довідка про несудимість; Довідка з місця проживання, медична довідка про стан здоров’я, довідка про несудимість; Нотаріальна заява про сімейний стан; Довідка про громадянство з ОВІРу; Заява чоловіка/дружини на виїзд неповнолітньої дитини на ПМП; рішення суду (береться в суді, де відбулося розірвання шлюбу, усиновлення) .
У випадку реєстрації шлюбу за кордоном залежно від країни, а в деяких випадках навіть залежно від міста, можливі деякі відмінності від наведеного списку.
Документи для реєстрації шлюбу повинні бути підготовлені відповідно до вимог країни, в якій планується укладання шлюбу, з апостилем або бути легалізованими для цієї конкретної країни, а також перекладені на іноземну мову з посвідченням перекладу в нотаріуса.
Якщо документи видаються для використання їх на території країн, з якими Україна уклала угоди про надання правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах, проставлення апостилю або проходження легалізації взагалі не потрібне.
Якщо наречені вирішили укласти шлюб за межами України, то слід з’ясувати питання необхідності отримання візи цієї держави.
Оскільки укладання шлюбу передбачає дотримання матеріальних і формальних умов, то й колізійні прив’язки відповідно вирішують колізійне питання щодо матеріальних умов і форми укладання шлюбу.
Матеріальне право в питанні укладання шлюбу значно відрізняється навіть в країнах однієї правової сім’ї. Зауважимо, що законодавство більшості країн містить норми, що визначають матеріальні і формальні умови укладання шлюбу, а їх дотримання при укладанні шлюбу є обов’язковою умовою для подальшої його дійсності.
Матеріальні умови ― це умови, що відносяться до шлюбної правоздатності і дієздатності. Це такі умови, з дотриманнях яких пов’язується питання дійсності шлюбу.
Матеріальні умови бувають позитивні, тобто власне умови, і негативні ― перешкоди.
До позитивних умов укладання шлюбу відносять досягнення шлюбного віку і взаємну згоду осіб, що є вираженням їх волі.
– Шлюбний вік.
За законодавством України право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку (шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років) (ст. 22 Сімейного кодексу України; далі — СК України). Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У Цивільному кодексі Франції також закріплена така умова, як згода представників неповнолітніх осіб (ст. 148).
Як правило, законодавство кожної окремої країни передбачає можливість зниження шлюбного віку або надання права на укладання шлюбу до досягнення шлюбного віку відповідним компетентним органом. Може встановлюватися мінімальний вік, коли особа може отримати право на укладання шлюбу.
В Австралії шлюбний вік складає 16 років для жінок і 18 років для чоловіків, у Франції — 15 років для жінок і 18 років для чоловіків, в Англії — 16 років для жінок і чоловіків, у Еквадорі та Колумбії він становить 12 років для «жінок» і 14 років для «чоловіків», у Перу — 14 та 16 років відповідно.
У мусульманських країнах для вступу до шлюбу необхідно досягти повноліття. За традицією це 15 років для хлопців і 9 років для дівчаток. У сучасному законодавстві в більшості мусульманських країн вік, коли молоді люди можуть самостійно без яких-небудь обмежень одружуватися і виходити заміж, дорівнює 15–18 рокам. Для вступу до шлюбу за шаріатом потрібне укладання договору, за яким жінка перестає бути забороненою і стає законною для чоловіка, за якого вона виходить заміж.
Шлюбний вік у Німеччині як для чоловіків, так і для жінок становить 18 років, що є віком повноліття. Для того щоб неповнолітні особи могли укласти шлюб, вимагається згода законних представників (батьків чи опікунів). Проте одна з осіб, що бажає укласти шлюб, може звернутися із заявою до сімейного суду, і сімейний суд може знизити шлюбний вік, якщо заявник досяг 16-річного віку і його майбутня дружина або майбутній чоловік є повнолітнім. Якщо сімейний суд знизить шлюбний вік на підставі такої заяви, то заявникові для укладання шлюбу не потрібна згода його законного представника.
Слід ураховувати, що Конвенція ООН про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік і реєстрацію шлюбу від 07.11.1962 р. зобов’язує країн-учасниць вживати заходів щодо недопущення так званих «дитячих шлюбів».
Конвенція передбачає, що шлюб повинен бути зареєстрований відповідно до закону, після належного оголошення, у присутності представника влади, який має право на реєстрацію, в присутності свідків. Конвенція забороняє укладання шлюбу особою, яка не досягла мінімального шлюбного віку (крім випадків, коли компетентний орган, враховуючи інтереси сторін та конкретні обставини, надає відповідний дозвіл). Конвенція зобов’язує країн-учасниць забезпечити ведення відповідних реєстрів укладених шлюбів компетентним органом.
Для практичного застосування колізійного регулювання необхідно враховувати положення Конвенції СНД про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 p., двосторонні договори України про правову допомогу, консульські конвенції України щодо укладання шлюбу. Ці документи можуть містити й інше колізійне регулювання порівняно з положеннями ст. 55 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Так, наприклад,

Такий термін, як «несанкціоноване втручання», протягом останніх двох років, на жаль, міцно закріпився в юридичному словнику нотаріуса. У професії, де перше місце посідають ґрунтовні знання, аналітичне мислення, професіоналізм, точність та безспірність, всю діяльність та всі напрацювання може перекреслити один прикрий випадок — несанкціоноване втручання до державних реєстрів шляхом використання логіну, паролю та ключа нотаріуса. У разі такого втручання нівелюються всі проголошені гарантії законності діяльності нотаріату як інституції, якій делеговано пріоритетні функції державної реєстрації визначальних прав громадянського суспільства: речових прав на нерухоме майно та гарантій ведення бізнесу.

Такий прикрий випадок мав місце і в моїй професійній діяльності. Так, у жовтні 2015 року до Міністерства юстиції України надійшла скарга суб’єкта господарювання на мої незаконні дії як реєстратора прав на нерухоме майно, а саме вчинення низки реєстраційних дій зі зняття заборон та припинення обтяжень з майна, належного вказаному суб’єкту господарювання, що знаходиться в Донецькій області. Відразу після надходження такої скарги, я здійснила перевірку реєстраційних дій, вчинених мною як державним реєстратором у Державному реєстрі прав на нерухоме майно (далі — Реєстр) протягом 2015 року. За результатами такої перевірки було виявлено, що в період з 22 вересня 2015 року по 18 жовтня 2015 року від мого імені було вчинено 50 незаконних реєстраційних дій. Такі дії було вчинено в неробочий час, у вихідні дні та протягом тижня, коли я не здійснювала свою діяльність, оскільки перебувала на курсах підвищення кваліфікації в Міністерстві юстиції України. Отже, з цього моменту моє професійне життя розділилося на «до» і «після» несанкціонованого втручання. За цей час маю певні напрацювання, юридичні висновки, неоднозначну практику розгляду такої категорії справ судами, про що і поділюсь із спільнотою.

Невідкладно після виявлення несанкціонованого втручання до Реєстру я подала заяву до державної фіскальної служби про скасування посиленого ключа захисту та заяву про вчинене кримінальне порушення до правоохоронних органів. За моєю заявою міським відділом міліції було порушено кримінальну справу за ст. 361 Кримінального кодексу України — незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж. За десять днів після порушення кримінальної справи мене було визнано потерпілою, про що слідчий виніс відповідну постанову. Відтак, маючи статус потерпілої особи в кримінальній справі, я наївно думала, що всі мої біди закінчилися. Проте все тільки починалося: протягом листопада 2015 року – березня 2016 року один за другою сипалися цивільні та адміністративні позови про визнання моїх дій неправомірними та скарги до Головного територіального управління, Міністерства юстиції України з вимогами, зокрема, і про позбавлення свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. І ось тут виникла правова колізія: суди, які раніше, не мали практики розгляду справ такої категорії, зовсім не­однозначно у своїх рішеннях висловлювали правову позицію.

З погляду теорії права, вина є суб’єктивною умовою юридичної відповідальності, що виражає ставлення правопорушника (особи, що вчинила юридичний делікт) до власної неправомірної поведінки та її наслідків. Правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо порушник усвідомлював неправомірність своєї поведінки, передбачав її несприятливі наслідки і бажав або свідомо допускав їх настання. Правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо порушник хоч і не передбачав, але за обставинами справи міг і повинен був передбачати настання несприятливих наслідків своєї поведінки або хоч і передбачав їх, але легковажно розраховував на їх запобігання. Статус нотаріуса в кримінальній справі як потерпілої особи апріорі виключає винуватість нотаріуса, в якій би це формі не було: умислу чи необережності.

Не дивлячись на зміни в законодавстві, що регулює реєстрацію прав та обтяжень нерухомого майна, іноді мають місце випадки, коли суди надсилають нотаріусам рішення (ухвали), за якими мають бути накладені або зняті арешти нерухомого майна. Особливо актуальним це питання є для державних нотаріальних контор. Пропонуємо варіант відповіді на рішення (ухвалу) суду про накладення арешту:

До ______ державної нотаріальної контори надійшла ухвала _____ районного суду міста _____ про забезпечення позову від 08.06.2016 р. по справі № ______ для виконання. Вказаною ухвалою накладається арешт на житловий будинок № ___ по пров. ____ у м. ____, який належить _______.

З приводу цього ________ державна нотаріальна контора повідомляє таке.

Державна реєстрація прав та їх обтяжень (далі — державна реєстрація прав) здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону  від 26.11.2015 № 834-VIII (далі — Закон).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону внесення відомостей до Державного реєстру прав здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених Законом. Згідно з абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим – третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п’ятим цієї частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів цих прав;

формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 Закону).

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі — Порядок № 1127).

Відповідно до п. 6 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених Порядком № 1127.

Враховуючи наведене, ___________ державна нотаріальна контора вправі здійснювати реєстрацію прав та обтяжень щодо нерухомого майна згідно з чинним законодавством виключно на підставі заяв у сфері державної реєстрації прав, поданих належним суб’єктом. Форми відповідних заяв встановлені наказом Міністерства юстиції України «Про впорядкування відносин, пов’язаних із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 17.04.2012  № 595/5 в чинній редакції.

У листі Міністерства юстиції України від 25.07.2003 № 27-38-215 було розглянуто порядок виконання ухвал суду про забезпечення позову, а саме:

«Відповідно до статті 156 Цивільного процесуального кодексу України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Статтею 349 вищезазначеного Кодексу встановлено, що виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, статтею 115 Господарського процесуального кодексу України визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Вищевказаний Закон визначає умови і порядок виконання рішення судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Враховуючи вищезазначене, ухвали про забезпечення позову виконуються органами державної виконавчої служби у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».

Порядок № 1127 визначає процедуру накладення обтяжень державними виконавцями:

«35. Державна реєстрація обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, проводиться державним виконавцем без подання заяви заявником.

36. Державний виконавець за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує заяву в електронній формі з обов’язковим долученням до неї електронних копій оригіналів документів, необхідних для такої реєстрації, виготовлених шляхом сканування, або оригіналів електронних документів з обов’язковим накладенням власного електронного цифрового підпису.

Документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав, не подаються.

Моментом прийняття заяви вважається дата і час її реєстрації у базі даних заяв.

Реєстрація заяв про державну реєстрацію прав в електронній формі проводиться в порядку черговості їх надходження, у тому числі з урахуванням заяв, що подаються в паперовій формі.

ЗАКОН О ПОРЯДКЕ СОВЕРШЕНИЯ УДОСТОВЕРЕНИЙ (BEURKG)
ОБЗОР СОДЕРЖАНИЯ
Раздел первый. Общие положения §§ 1–5
Раздел второй. Удостоверение волеизъявлений
1. Исключение нотариуса §§ 6–7
2. Протокол §§ 8–16
3. Обязанности по проверке и даче разъяснений §§ 17–21
4. Участвующие лица с физическими недостатками §§ 22–26
5. Особенности распоряжений на случай смерти §§ 27–35
Раздел третий. Иные удостоверения
1. Протоколы §§ 36–38
2. Отметки §§ 39–43
Раздел четвертый. Порядок обращения с документами §§ 44–54
Раздел пятый. Хранение §§ 54а–54е
Раздел шестой. Заключительные положения
1. Отношение к другим законам
а) Федеральное право §§ 55–59
б) Земельное право §§ 60–64
с) Официальные свидетельствования § 65
d) Подтверждения, равносильные присяге, в рамках
административной процедуры § 66
е) Заявления юридических лиц публичного права § 67
f) Уже составленные документы § 68
g) Отсылки § 69
2. Действие в Берлине § 70
3. Вступление в силу § 71
Заключительная формула
РАЗДЕЛ ПЕРВЫЙ
ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ
§ 1 Сфера применения
(1) Действие настоящего Закона распространяется на публичные удостоверения, совершаемые нотариусом.
(2) Если помимо нотариуса на совершение публичных удостоверений управомочены и иные лица или иные органы, соответственно действуют нормы этого Закона, за исключением абз. 2 § 5.
§ 2 Удостоверения за пределами округа
Произведенное удостоверение не является недействительным только потому, что нотариус совершил его за пределами его округа или за пределами земли, в которой он назначен нотариусом.
§ 3 Запрет участия в качестве нотариуса
(1) Нотариус не должен участвовать в совершении удостоверения, если оно касается
1. его собственных дел, даже если нотариус является только соуправомоченным или сообязанным лицом,
2. дел его супруга, бывшего супруга или обрученного с ним лица,
2а. дел его партнера, бывшего партнера или обрученного лица в смысле Закона о партнерстве,
3. дел лица, с которым нотариус состоит или состоял в родстве или в свойстве по прямой линии или в родстве до третей степени или в свойстве до второй степени по боковой линии,
4. дел лица, с которым нотариус объединился для осуществления совместной профессиональной деятельности или с которым он имеет совместные рабочие помещения,
5. дел лица, законным представителем которого является нотариус или лицо в смысле п. 4,
6. дел лица, в состав органа, который уполномочен на представительство данного лица, входит нотариус или лицо в смысле п. 4,
7. дел лица, в пользу которого нотариус, лицо в смысле п. 4 или иное лицо, связанное с лицом в смысле п. 4, или действующее в составе связанного предприятия (§ 15 Закона об акционерных обществах) лицо, уже действовали или действуют по тому же делу во внеслужебной сфере, разве только, что эта деятельность осуществлялась по поручению всех лиц, которые должны участвовать в совершении удостоверения,
8. дел лица, которое уполномочило нотариуса по тому же делу или с которым нотариус или лицо в смысле п. 4 находится в постоянных служебных или схожих с ними деловых отношениях, или
9. дел товарищества, в котором нотариус участвует с более чем пятью процентами голосов или суммой гарантийного капитала более чем 2.500 евро.
Перед совершением удостоверения нотариус обязан задать вопросы относительно связанности в смысле п. 7 и занести ответ в документ.
(2) Если речь идет о делах нескольких лиц и если нотариус ранее действовал по этому делу в качестве законного представителя или уполномоченного лица или если он действует в пользу одного из таких лиц по иному делу в качестве уполномоченного лица, то он обязан указать на это перед совершением удостоверения и спросить, должен ли он все же продолжить совершение удостоверения. В соответствующем документе он обязан указать, что данное действие было произведено.
(3) Абзац 2 соответственно действует, если он касается
1. дел лица, в состав органа которого, не уполномоченного на представительство данного лица, входит нотариус,
2. дел общины или округа, в орган которых входит нотариус,
3. дел религиозного или мировоззренческого сообщества, признанного корпорацией публичного права, или признанной корпорацией публичного права части такого сообщества, в орган которого входит нотариус.
В предусмотренных п.п. 2 и 3 случаях п. 6 абзаца 1 не применяется.
§ 4 Отказ от совершения удостоверения
Нотариус обязан отказаться от совершения удостоверения, если оно не совместимо с его должностными обязанностями, в частности, если требуется его участие в действиях, которыми явно преследуются недозволенные или недобросовестные цели.
§ 5 Язык составления документов
(1) Документы составляются на немецком языке.
(2) По требованию нотариус может составлять документы и на ином языке. Он обязан удовлетворить такое требование только в том случае, если он в достаточной степени владеет соответст¬вующим иностранным языком.
РАЗДЕЛ ВТОРОЙ
УДОСТОВЕРЕНИЕ ВОЛЕИЗЪЯВЛЕНИЙ
1. Исключение нотариуса
§ 6 Основания для исключения
(1) Удостоверение волеизъявлений недействительно, если
1. сам нотариус,
2. его супруг,
2а. его партнер,
3. лицо, состоящее или состоявшее с ним в родстве по прямой линии, или
4. представитель, который действует в интересах, указанных в п.п. 1–3 лиц,
принимает участие в совершении удостоверения.
(2) В совершении удостоверения принимают участие явившиеся лица, заявления которых, поданные от собственного или чужого имени, должны быть удостоверены.
§ 7 Удостоверения в пользу нотариуса или его родственников
Удостоверение волеизъявлений является постольку недействительным, поскольку оно нацелено на то, чтобы предоставить правовое преимущество
1. нотариусу,
2. его супругу или бывшему супругу,
2а. его партнеру или бывшему партнеру или
3. лицу, которое состоит или состояло с ним в родстве или свойстве по прямой линии или в родстве до третей степени или в свойстве до второй степени по боковой линии.
2. Протокол
§ 8 Принцип
При удостоверении волеизъявлений должен вестись протокол о заседании.
§ 9 Содержание протокола
(1) Протокол должен содержать
1. данные о нотариусе и участвующих лицах, а также
2. заявления участвующих лиц.
Заявления, сделанные в документе, на который ссылается протокол и который прилагается к нему, считаются содержащимися в самом протоколе. Предложение 2 действует соответственно, если участвующие лица подают заявления с использованием карт, чертежей или изображений.
(2) Протокол должен содержать отметку о месте и дне заседания.
§ 10 Установление личности участвующих лиц
(1) Личность участвующих лиц должна быть указана настолько точно, что исключены любые сомнения и путаница.
(2) Из протокола должно явствовать, известны ли нотариусу участвующие лица или же как он установил их личность. Если нотариус не может установить личность, но при всем этом от него требуют составления протокола, то нотариус обязан сделать об этом запись в протоколе с изложением обстоятельств дела.
§ 11 Установление дееспособности
(1) Если по убеждению нотариуса одно из участвующих лиц не обладает необходимой дееспособностью, то в совершении удостоверения отказывается. Сомнения в необходимой дееспособности участвующего лица нотариус обязан изложить в протоколе.
(2) Если один из участвующих тяжело болен, то об этом должна быть сделана отметка в протоколе и указано, какие установления нотариус предпринял относительно его дееспособности.
§ 12 Подтверждения правомочия на представительство
Предъявленные доверенности и документы о правомочии законного представителя должны быть приложены к протоколу в подлиннике или в заверенной копии. Если правомочие на представительство подтверждается регистрацией в торговом реестре или в схожем реестре, то достаточным является подтверждение нотариуса в соответствии с § 21 Федерального Уложения о нотариате.
§ 13 Зачитывание, утверждение, подписание
(1) Протокол должен быть зачитан участвующим лицам в присутствии нотариуса, утвержден ими и собственноручно подписан; если прокол ссылается на карты, чертежи или изображения, то они вместо зачитывания должны быть переданы участвующим лицам для ознакомления. В прото¬коле необходимо отметить, что это было сделано. Если участвующие лица подписали протокол собственноручно, то предполагается, что он был зачитан им в присутствии нотариуса или, если это необходимо в соответствии с предложением 1, был представлен им для ознакомления и был утвержден участвующими лицами. По требованию участвующих лиц протокол должен быть предоставлен им перед утверждением также и для ознакомления с ним.
(2) Если составляются несколько протоколов, которые полностью или частично совпадают, то является достаточным, если совпадающее содержание будет зачитано участвующим лицам один раз в соответствии с предложением 1 абзаца 1 или вместо зачитывания будет передано им для ознакомления. § 18 Федерального Уложения о нотариате не затрагивается.
(3) Протокол должен быть подписан нотариусом собственноручно. Нотариус должен добавить к его подписи свое должностное наименование.
§ 13а Ограниченная обязанность приложения и зачитывания
(1) Если в протоколе делается ссылка на другой нотариальный протокол, который был составлен в соответствии с нормами об удостоверении волеизъявлений, то в зачитывании последнего нет необходимости, если участвующие лица заявят, что им известно содержание другого протокола и что они отказываются от его зачитывания. Об этом должно быть отмечено в протоколе. Нотариус должен совершить удостоверение только в том случае, если участвующим лицам при совершении удостоверения предоставлена по крайней мере засвидетельствованная копия другого протокола. Относительно предоставления для ознакомления вместо зачитывания карт, чертежей или изображений соответственно действуют предложения 1–3.
(2) Другой протокол не нуждается в приложении к протоколу, если участвующие лица от этого отказались. В протоколе должно быть отмечено, что участники отказались от приложения.
(3) Если с другим протоколом можно своевременно ознакомиться у нотариуса или в ином органе перед совершением удостоверения, то нотариус обязан сообщить об этом участвующим лицам перед заседанием; если другой протокол находится у нотариуса, то по требованию участвующего лица он должен быть ему передан. Не нарушая § 17 нотариус должен разъяснить участвующим лицам значение ссылки на другой протокол.
(4) Если протокол содержит ссылку на карты или чертежи, на которых поставлена подпись
и печать или штамп публичного органа, нанесенные им в пределах его должностной компетенции, или лица, которое наделено публичным доверием, нанесенные им в пределах отведенной ему сферы деятельности, то соответственно действуют абзацы 1–3.
§ 14 Ограниченная обязанность зачитывания
(1) Если в документ включаются балансы, инвентаризации, описи наследства или иные инвентарные описи об имуществе, правах и правоотношениях, и на него в протоколе содержится ссылка, и который к нему прилагается, то в зачитывании нет необходимости, если участвующие лица отказываются от его зачитывания. То же самое касается заявлений, которые фиксируются при установлении ипотеки, поземельного долга, рентного долга, судовой ипотеки или внесенного в публичный реестр залогового права на воздушные суда и которые сами не нуждаются в занесении в поземельную книгу, судовой реестр или реестр залоговых прав на воздушные суда. Заявление о согласии подчиниться немедленному принудительному исполнению должно быть отдельно занесено в протокол.
(2) Если в соответствии с абзацем 1 приложенный документ не зачитывается, то он должен быть предоставлен участвующим лицам для принятия его к сведению и подписан ими; если документ состоит из нескольких страниц, то они должны подписать каждую страницу. § 17 не затрагивается.
(3) В протоколе должно быть отмечено, что участвующие лица отказались от зачитывания; также должно быть отмечено, что приложенный документ был предоставлен им для принятия его к сведению.
§ 15 Публичные торги
При удостоверении публичных торгов участвующими считаются только такие покупатели, которые остаются связанными их предложением. Если такой покупатель покидает заседание до его окончания, то в таком случае абз. 1 § 13 не действует; в протоколе должно быть отмечено, что покупатель удалился до окончания заседания.
§ 16 Перевод протокола
(1) Если участвующее лицо по его данным или по убеждению нотариуса недостаточно владеет немецким языком или если протокол составляется на ином языке, нежели немецком, то этим языком об этом делается отметка в протоколе.
(2) Протокол, который содержит такую отметку, должен быть переведен участвующему лицу вместо зачитывания. Если участвующее лицо этого требует, то перевод помимо этого должен быть изложен письменно и предоставлен ему для ознакомления; перевод должен быть приложен к протоколу. Нотариус обязан указать участвующему лицу на то, что он может потребовать письменный перевод. Об этих фактах делается отметка в протоколе.
(3) Для перевода, если нотариус не переводит сам, должен быть привлечен переводчик. Относительно переводчика соответственно действуют §§ 6, 7. Если переводчик не приведен к общей присяге, то нотариус должен привести его к присяге, если только все участвующие лица не отказываются от этого. Об этих фактах делается отметка в проколе. Протокол также должен быть подписан переводчиком.
3. Обязанности по проверке и даче разъяснений
§ 17 Принцип
(1) Нотариус обязан исследовать волю участвующих лиц, прояснить обстоятельства дела, разъяснить участвующим лицам правовую значимость сделки и отобразить в протоколе ясно и недвусмысленно их заявления. При этом он обязан следить за тем, чтобы не допускались ошибки и сомнения, а также чтобы не были поставлены в невыгодное положение неопытные и неумелые участвующие лица.
(2) Если существуют сомнения относительно того, соответствует ли сделка закону или действительной воле участвующих лиц, то сомнения должны быть обсуждены с участвующими лицами. Если нотариус сомневается в действительности сделки, а участвующие лица настаивают на ее удостоверении, то он обязан отметить в протоколе о произведенных им разъяснениях и о поданных по ним заявлениях участвующих лиц.
(2а) Нотариус обязан таким образом организовать процедуру удостоверения, чтобы гарантировать соблюдение предусмотренных абзацами 1 и 2 обязанностей. В случае заключения потребительских договоров нотариус обязан способствовать тому, чтобы
1. заявления потребителя относительно сделки подавались нотариусу им лично или через доверенное лицо и
2. потребитель получил достаточно возможностей для предварительного ознакомления с предметом удостоверения; в случае потребительских договоров, которые подпадают под обязательное их удостоверение в соответствии с предложением 1 абзаца 1 и абз. 3 § 311b Гражданского Уложения, это обеспечивается, как правило, таким образом, что планируемый текст сделки передается в его распоряжение за две недели до удостоверения.
Иные должностные обязанности нотариуса не затрагиваются.
(3) Если применяется иностранное право или если относительно его применения существуют сомнения, то нотариус обязан указать на это участвующим лицам и отметить это в протоколе. Он не обязан давать разъяснения по содержанию иностранных правовых норм.
§ 18 Требования относительно наличия разрешений
Нотариус обязан указать участвующим лицам на необходимые разрешения или подтверждения судов или государственных органов или на имеющиеся по этому поводу сомнения и отметить это в протоколе.
§ 19 Подтверждение отсутствия задолженности по налогам
Если в соответствии с правовыми нормами о налоге на приобретение недвижимости внесение в поземельную книгу может быть произведено только после того, как в наличии имеется подтверждение финансового ведомства об отсутствии задолженности по налогам, то нотариус обязан указать на это участвующим лицам и отметить это в протоколе.
§ 20 Преимущественное право покупки в силу закона
Если нотариус удостоверяет отчуждение земельного участка, то он обязан, если может иметь место преимущественное право покупки в силу закона, указать на это и отметить об этом в протоколе.
§ 20а Доверенность о предусмотрениях на будущее
Если нотариус удостоверяет доверенность о предусмотрениях на будущее, то он обязан указать на возможность ее регистрации в Центральном реестре предусмотрений на будущее.
§ 21 Ознакомление с поземельной книгой, предоставление ипотечного свидетельства
(1) В случае сделок, предметом которых являются права, внесенные или подлежащие внесению в поземельную книгу, нотариус обязан ознакомиться с содержанием поземельной книги. В противном случае он обязан совершить удостоверение, только если участвующие лица, не смотря на данные им разъяснения о связанных с этим угрозах, настаивают на немедленном удостоверении; он обязан сделать об этом отметку в протоколе.
(2) При уступке или обременении залогового права, подтвержденного свидетельством, нотариус обязан отметить в протоколе, было ли свидетельство представлено.
4. Участвующие лица с физическими недостатками
§ 22 Участвующие лица с недостатками слуха, речи и зрения
(1) Если участвующее лицо в соответствии с его данными или по убеждению нотариуса не способно в достаточной степени слышать, говорить или видеть, то к удостоверению должен быть привлечен свидетель или второй нотариус, если только все участвующие лица не откажутся от этого. По требованию участвующего лица с недостатками слуха или речи нотариус обязан привлечь сурдопереводчика. Эти факты должны быть зафиксированы в протоколе.
(2) Протокол также должен быть подписан свидетелем или вторым нотариусом.
§ 23 Особенности в случае участвующих лиц с недостатками слуха
Протокол, в котором в соответствии с абз. 1 § 22 отмечено, что участвующее лицо не способно в достаточной степени слышать, должен быть предоставлен этому участвующему лицу для ознакомления вместо зачитывания; в протоколе должно быть отмечено, что такое действие было произведено. Если участвующее лицо собственноручно подписало протокол, то предполагается, что он предоставлялся ему для ознакомления и был им утвержден.
§ 24 Особенности в случае участвующих лиц с недостатками слуха и речи, с которыми невозможно общаться письменно
(1) Если участвующее лицо в соответствии с его данными или по убеждению нотариуса не способно в достаточной степени слышать или говорить и не может изъясняться в письменной форме, то нотариус обязан отметить это в протоколе. Если в протоколе такая отметка будет сделана, то к удостоверению должно быть привлечено лицо, которое может изъясняться с участвующим лицом с соответствующим недостатком и с привлечением которого по убеждению нотариуса участвующее лицо согласно; в протоколе должно быть отмечено, что такое действие было произведено. Если нотариус сомневается в возможности взаимопонимания между привлеченным лицом и участвующим лицом, то он обязан отметить это в протоколе. Протокол также должен быть подписан привлеченным лицом.
(2) Удостоверение волеизъявлений является недействительным постольку, поскольку они направлены на предоставление привлеченному в соответствии с абзацем 1 лицу правового преимущества.
(3) Требование о привлечении в соответствии с § 22 свидетеля или второго нотариуса не затрагивается.
§ 25 Лица, не способные писать
Если участвующее лицо в соответствии с его данными или по убеждению нотариуса не может написать свое имя, то к зачитыванию и утверждению протокола должен быть привлечен свидетель или второй нотариус, если свидетель или второй нотариус не привлечены уже в соответствии с § 22. Эти факты должны быть зафиксированы в протоколе. Протокол должен быть подписан свидетелем или вторым нотариусом.
§ 26 Запрет участия в качестве свидетеля или второго нотариуса
(1) К удостоверению в качестве свидетеля или второго нотариуса не должно привлекаться то лицо, которое
1. само принимает участие или представлено участвующим лицом,
2. на основании подлежащего удостоверению волеизъявления получает правовое преимущест¬во,
3. состоит с нотариусом в браке,
3а. состоит с ним в партнерстве или
4. состоит или состояло с ним в родстве по прямой линии.
(2) В качестве свидетеля при удостоверении также не должно привлекаться лицо, которое
1. состоит с нотариусом в постоянных служебных отношениях,
2. является несовершеннолетним,
3. является психически больным или слабоумным,
4. не способно в достаточной степени слышать, говорить или видеть,
5. не может писать или
6. не владеет в достаточной степени немецким языком; это не действует в предусмотренном абз. 2 § 5 случае, если свидетель в достаточной степени владеет языком, на котором составлен протокол.
5. Особенности распоряжений на случай смерти
§ 27 Выгодоприобретатели
§ 7, предложение 2 абзаца 3 § 16, абз. 2 § 24, п. 2 абз. 1 § 26 соответственно действуют относительно лиц, упомянутых в распоряжении на случай смерти или назначенных исполнителем завещания.
§ 28 Установление дееспособности
Нотариус обязан зафиксировать в протоколе его наблюдения относительно необходимой дееспособности наследодателя.
§ 29 Свидетели, второй нотариус
По требованию участвующих лиц нотариус обязан привлечь к совершению удостоверения до двух свидетелей или второго нотариуса и зафиксировать это в протоколе. Протокол должен быть подписан также и этими лицами.
§ 30 Передача текста
Если распоряжение на случай смерти составляется путем передачи документа, то протокол должен содержать также отметку, что документ был передан. Документ должен быть помечен таким образом, чтобы исключить любую путаницу. В протоколе должно быть указано, передан ли документ в откры¬том или закрытом виде. Нотариус обязан принять к сведению содержание открыто переданного документа, если он достаточно владеет языком, на котором составлен документ; применяется § 17. Документ должен быть приложен к протоколу; в зачитывании документа необходимости нет.
§ 31
(отменен)
§ 32 Не владеющее соответствующим языком лицо
Если наследодатель, устно заявляющий нотариусу его последнюю волю, не владеет в достаточной степени языком, на котором составляется протокол, и это зафиксировано в протоколе, то должен быть изготовлен письменный перевод, который следует приложить к протоколу. Наследодатель может от этого отказаться; отказ должен быть зафиксирован в протоколе.
§ 33 Особенности в случае договора о наследовании
В случае договора о наследовании §§ 30 и 32 соответственно действуют также и относительно заявления другой заключающей договор стороны.
§ 34 Запечатывание, хранение
(1) Нотариус обязан поместить протокол о составлении завещания в конверт и опечатать его с помощью тисненой печати. В конверт должны быть вложены также предусмотренные §§ 30 и 32 документы. На конверте нотариус обязан подробно указать личность наследодателя и отметить, когда завещание было составлено; под этими надписями нотариус обязан подписаться. Нотариус обязан позаботиться о том, чтобы завещание немедленно было передано на особое официальное хранение.
(2) При заключении договора наследования соответственно действует абзац 1, если только заключающие договор стороны не исключают особое официальное хранение; в сомнительном случае это предполагается, если договор наследования объединяется с иным договором в одном документе.
(3) Если участвующие лица по договору о наследовании исключили особое официальное хранение, то документ остается на хранении у нотариуса.
§ 34а Обязанности по уведомлению и передаче
(1) Нотариус после составления документа в соответствии с предложением 1 абзаца 2 § 78b Федерального Уложения о нотариате, важного для очередности наследования, незамедлительно передает в электронной форме данные о хранении в смысле предложения 2 абзаца 2 § 78b Федерального Уложения о нотариате в регистрационный орган, который ведет Центральный Реестр завещаний. Обязанность уведомления в соответствии с предложением 1 действует также и относительно каждого удостоверения изменений в документах, являющихся важными для очередности наследования.
(2) Если договор о наследстве, принятый на нотариальное хранение в соответствии с абзацем 2 § 2300, абзацем 1 § 2256 Германского Гражданского уложения, будет возращен, то нотариус уведомляет об этом ведущий Реестр орган.
(3) Если договор о наследстве находится на хранении у нотариуса, то нотариус после открытия наследства передает его суду по наследственным делам, в котором он после этого остается на хранении. Если иной документ содержит заявления, в соответствии с содержанием которых изменяется очередность наследования, то после открытия наследства нотариус обязан уведомить суд по наследственным делам об этих заявлениях путем передачи засвидетельствованной копии.
§ 35 Протокол без подписи нотариуса
Если нотариус не подписал протокол о составлении распоряжения на случай смерти, то удосто¬верение не является недействительным на этом основании, если он подписался под надписями на запечатанном конверте.
РАЗДЕЛ ТРЕТИЙ
ИНЫЕ УДОСТОВЕРЕНИЯ
1. Протоколы
§ 36 Принцип
При удостоверении иных заявлений, нежели волеизъявлений, а также иных фактов или событий должен быть составлен протокол, если в § 39 не установлено иное.
§ 37 Содержание протокола
(1) Протокол должен содержать
1. наименование нотариуса, а также
2. отчет о его наблюдениях.
(2) В протоколе должны быть указаны место и день наблюдений нотариуса, а также место и день составления документа.
(3) Соответственно действует абз. 3 § 13.
§ 38 Присяги и подтверждения, равносильные присяге
(1) При принятии присяг и приеме подтверждений, равносильных присяге, соответственно действуют нормы об удостоверении волеизъявлений.
(2) Нотариус обязан разъяснить значение присяги или подтверждения, равносильного присяге, и отметить это в протоколе.
2. Отметки
§ 39 Простые свидетельства
При свидетельствовании подлинности подписи или парафа или изображения подписи, при установлении момента времени, в который был представлен частный документ, при свидетельст¬вовании записей в публичных реестрах, при свидетельствовании верности копий, перепечаток, фотокопий и тому подобное (копии), а также в случае иных простых свидетельств вместо протокола достаточно документа, который должен содержать свидетельство, подпись и тисненую или цветную печать (печать) нотариуса и указывать место и день его составления (отметка).
§ 39а Простые электронные свидетельства
Свидетельствования и иные свидетельства в смысле § 39 могут быть составлены в электронной форме. Подготовленный для этого документ должен быть снабжен квалифицированной электронной подписью в соответствии с Законом об электронной подписи. Она должна основываться на сертификате, который всегда поддается проверке. Со свидетельством должно быть объединено подтверждение нотариуса в этом качестве соответствующим компетентным органом. Свидетельство должно содержать место и день его выдачи.
§ 40 Свидетельствование подлинности подписи
(1) Подлинность подписи должна свидетельствоваться только в том случае, если она совершается или признается в присутствии нотариуса.
(2) Нотариус обязан проверить документ только относительно того, имеются ли в наличии основания для отказа в осуществлении его должностных действий.
(3) В отметке о свидетельствовании должно быть также указано лицо, которое совершило или признало соответствующую подпись. В отметке должно также быть указано, была ли подпись совершена или признана в присутствии нотариуса.
(4) Соответственно действует абз. 1, предложение 1 абзаца 2 § 10.
(5) Нотариус обязан свидетельствовать подлинность подписей без относящегося к ним текста только в том случае, если будет изложено, что свидетельствование необходимо до изложения содержания документа. В отметке о свидетельствовании должно быть указано, что при свидетельствовании не имелось в наличии текста, покрытого подписью.
(6) Абзацы 1–5 соответственно действуют для свидетельствования парафов.
§ 41 Свидетельствование подлинности подписи фирмы или изображения подписи
При свидетельствовании подлинности изображения подписи, которая предназначена для хранения в суде, подписание должно быть совершено в присутствии нотариуса; это должно быть зафиксировано в отметке о свидетельствовании. В отметке о свидетельствовании должно быть также указано лицо, которое совершило подпись. Соответственно действует абз. 1, предложение 1 абзаца 2 § 10.
§ 42 Свидетельствование верности копии
(1) При свидетельствовании верности копии документа должно быть указано, является ли документ подлинником, дубликатом, засвидетельствованной копией или простой копией.
(2) Если в предоставленном нотариусу документе содержатся пробелы, перечеркивания, изменения или нечитаемые слова, содержатся следы удаления письменных знаков, в частности подчистки, если нарушен контекст состоящего из нескольких листов документа или иные обстоятельства говорят о том, что первоначальное содержание документа было изменено, то об этом должно быть указано в отметке о свидетельствовании, если это не вытекает из самой копии.
(3) Если копия содержит только извлечение из документа, то в отметке о свидетельствовании должен быть указан предмет извлечения и засвидетельствовано, что документ не содержит иных положений об этом предмете.
(4) При свидетельствовании верности распечатки электронного документа, который подтвержден квалифицированной электронной подписью в соответствии с Законом об электронной подписи, должен быть зафиксирован результат проверки подписи.
§ 43 Установление времени представления частного документа
При установлении момента времени, в который был представлен частный документ, соответст¬венно действует абз. 2 § 42.
РАЗДЕЛ ЧЕТВЕРТЫЙ
ПОРЯДОК ОБРАЩЕНИЯ С ДОКУМЕНТАМИ
§ 44 Соединение шнуром и тисненой печатью
(1) Если документ состоит из нескольких листов, то они должны быть соединены с помощью шнура и тисненой печати. Тоже самое действует относительно письменных документов, а также карт, чертежей или изображений, которые были приложены к протоколу в соответствии с предложениями 2, 3 абзаца 1 § 9, § 14, предложениями 2, 3 абзаца 1 § 37.
§ 44а Изменения в документах
(1) Добавления и иные, не только незначительные изменения, должны быть помечены в конце документа перед подписями или на полях и, в последнем случае, отдельно подписаны нотариусом. Если к протоколу прилагается письменный документ в соответствии с предложением 2 абзаца 1 § 9, § 14, предложением 2 абзаца 1 § 37, то изменения в приложенном письменном документе не нуждаются в подписи, если из протокола следует, что они были утверждены.
(2) Явные ошибки нотариус может исправить также и после завершения составления протокола путем составления подписанной им дополнительной отметки. Дополнительная отметка излагается в конце после подписей или на отдельном, подшитом к документу листе с указанием даты исправления. Если, впрочем, после окончания составления протокола возникает необходимость во внесении изменения или исправления, то нотариус обязан составить об этом отдельный протокол.
§ 45 Выдача подлинника
(1) Подлинник нотариального документа остается, если он не должен выдаваться, на хранении у нотариуса.
(2) Подлинник протокола должен выдаваться только в том случае, если будет изложено, что он должен быть использован за рубежом, и на это будет получено согласие всех лиц, которые могут требовать выдачи дубликата. В таком случае на подлинник должна быть проставлена печать; также должен быть сохранен дубликат и на нем отмечено, кому и зачем был выдан подлинник. Дубликат занимает место подлинника.
(3) Подлинник документа, который составлен в форме отметки, должен выдаваться только в том случае, если отсутствует требование о его хранении.
§ 46 Замена подлинника
(1) Если подлинник протокола полностью или частично был уничтожен или был утрачен и сущест¬вует основание для его замены, то на еще имеющемся дубликате или засвидетельствованной копии или на изготовленной с нее засвидетельствованной копии можно отметить, что она занимает место подлинника. Такая отметка может быть объединена с отметкой о свидетельствовании подлинности копии. Она должна содержать указание о месте и времени составления и быть подписана.
(2) Подлинник заменяется тем органом, который компетентен на выдачу дубликата.
(3) Перед заменой подлинника следует заслушать должника, если он в соответствующем документе дал согласие на немедленное принудительное исполнение. О замене подлинника должны быть проинформированы лица, которые могут требовать выдачи дубликата, если их можно установить без значительных затруднений.
§ 47 Дубликат
Дубликат протокола заменяет подлинник в правовом обороте.
§ 48 Компетенция на выдачу дубликата
Дубликат выдает, если федеральное или земельное право не предусматривает иного, тот орган, который хранит подлинник. Если подлинник хранится в суде, то дубликат выдается руководящим чиновником судебной канцелярии.
§ 49 Форма дубликата
(1) Дубликат состоит из копии подлинника, на которой проставлена отметка об оформлении дубликата. В заголовке он должен быть обозначен как дубликат.
(2) Отметка об оформлении дубликата должна указывать на место и день выдачи, на лицо, которому был выдан дубликат, и подтверждать соответствие дубликата подлиннику. Она должна быть подписана и скреплена печатью выдавшего органа.
(3) Если копии документов соединяются с дубликатом шнуром и тисненой печатью или если они находятся на том же листе, то для свидетельствования этих копий достаточно отметки об оформ¬лении дубликата; при этом следует действовать в соответствии с абз. 3 § 42 и, если документы, с которых копии были изготовлены, не хранятся вместе с подлинником оформленного документа, в соответствии с абз. 1, 2 § 42.
(4) На подлиннике следует отметить, кому и в какой день был выдан дубликат.
(5) На основании заявления дубликат может быть выдан также в виде извлечения. Соответ¬ственно применяется абз. 3 § 42.
§ 50 Переводы
(1) Нотариус может засвидетельствовать верность и полноту немецкого перевода документа, если он сам составил документ на иностранном языке или компетентен на выдачу дубликата протокола. Относительно свидетельствования соответственно действует § 39. Нотариус обязан совершать такое свидетельствование только в том случае, если он в достаточной степени владеет иностранным языком.
(2) Перевод, который засвидетельствован в соответствии с абзацем 1, считается верным и полным. Допускается доказывание противного.
(3) С такого перевода могут выдаваться дубликаты и копии. В таком случае перевод должен храниться вместе с подлинником.
§ 51 Право на дубликаты, копии и на ознакомление
(1) Выдачи дубликатов могут требовать
1. в случае протоколов о волеизъявлениях — каждое лицо, которое сделало заявление от своего имени или от имени которого заявление было сделано,
2. в случае иных протоколов — каждое лицо, которое обратилось с заявлением о составлении документа,
а также правопреемники этих лиц.
(2) Указанные в абзаце 1 лица могут совместно в протоколе или посредством специального заявления в компетентный орган определить нечто иное.
(3) Тот, кто может требовать выдачи дубликата, также правомочен требовать выдачи простых или засвидетельствованных копий и ознакомления с подлинником.
(4) Обязанности об уведомлении судов или органов, предусмотренные соответствующими правовыми нормами, не затрагиваются.
§ 52 Исполнимые дубликаты
Исполнимые дубликаты выдаются в соответствии с предусмотренными для этого нормами.
§ 53 Подача в ведомство поземельной книги или в ведущий реестр суд
Если были удостоверены волеизъявления, которые должны подаваться в ведомство поземельной книги или в ведущий реестр суд, то нотариус должен распорядиться об этом, как только документ может быть подан, если только все участвующие лица совместно не потребуют нечто иное; нотариус обязан указать на опасности, сопряженные с соответствующей задержкой.
§ 54 Средства обжалования
(1) Против отказа в выдаче исполнительной надписи или в совершении должностного действия в соответствии с §§ 45, 46, 51, а также против замены подлинника предусматривается подача жалобы.
(2) К порядку производства по жалобе применяются нормы Закона о производстве по семейным делам и по делам добровольного судопроизводства. Решение по жалобе принимает палата по гражданским делам суда земли, в округе которого имеет свое место нахождения орган, против которого жалоба направлена.
РАЗДЕЛ ПЯТЫЙ
ХРАНЕНИЕ
§ 54а Заявление о хранении
(1) Нотариус не может принимать на хранение или для передачи третьим лицам наличные деньги.
(2) Нотариус может принимать на хранение деньги только в том случае, если
1. у участвующих в деле хранения лиц на это имеется правомочный интерес на обеспечение,
2. ему подано заявление о хранении совместно с соответствующим распоряжением о порядке хранения, в котором относительно массы и доходов с нее указаны распорядившееся лицо, уполномоченное на получение лицо, а также временные и предметные условия хранения и предпосылки для выплат,
3. он принял заявление на хранение и распоряжение о порядке хранения.
(3) Нотариус может принять заявление о хранении только в том случае, если распоряжение о порядке хранения отвечает потребностям надлежащего исполнения сделки и надлежащего исполнения хранения, а также интересу на обеспечение со стороны всех участвующих в деле хранения лиц.
(4) Распоряжение о порядке хранения, а также его изменения, дополнения или отзыв должны быть изложены в письменной форме.
(5) На распоряжении о порядке хранения нотариус обязан сделать отметку о его принятии с указанием даты и подписью, если только распоряжение о порядке хранения не является предметом соответствующего протокола (§§ 8, 36), который он составил сам или официально назначенный заместитель.
(6) Абзацы 3–5 соответственно действуют относительно фидуциарных поручений, которые были даны нотариусу в связи с исполнением сделки, с которой связано хранение, теми лицами, которые в ней не участвуют.
§ 54b Осуществление хранения
(1) Нотариус обязан незамедлительно перевести доверенные ему деньги на специальный счет для чужих денег (целевой счет нотариуса). Нотариус является обязанным к иному определенному виду вложения только в случае наличия соответствующего распоряжения участвующих лиц. Чужие деньги, а также доходы от них не могут также и временно храниться на ином счету нотариуса или третьего лица.
(2) Целевой счет нотариуса должен быть открыт в правомочном осуществлять деятельность на территории страны кредитном институте или в Немецком Федеральном банке. Целевые счета сделок должны быть открыты в кредитных институтах на территории деятельности нотариуса или в непосредственно граничащих с ней округах окружных судов того же самого округа высшего суда земли, если только в распоряжении не будет прямо предусмотрено нечто иное или иных действий требуют интересы дела. Для каждой хранимой массы должен быть открыт отдельный целевой счет, собирательные целевые счета не допускаются.
(3) Целевым счетом нотариуса может распоряжаться только лично нотариус, его официально назначенный заместитель или управляющий нотариатом. Предложение 1 соответственно дейст¬вует относительно нотариуса, которому доверено хранение документов в соответствии с предложением 2 абзаца 1 § 51, если ему передано полномочие на распоряжение целевыми счетами. Правительства земель или определенные ими органы уполномочиваются путем принятия нормативного постановления устанавливать, что распоряжения могут осуществляться также и иным соответственно уполномоченным нотариусом. Распоряжения могут осуществляться только для того, чтобы незамедлительно перечислять соответствующие суммы правомочному на их принятие лицу или названному им в письменной форме третьему лицу. Переводы в принципе осуществ¬ляются в рамках безналичного оборота, если только особенные правомерные интересы участвующих лиц не оправдывают выплату наличными или с помощью платежного или расчетного чека. Основания для выплаты наличными или чеком должны быть письменно зафиксированы нотариу¬сом. О выплате наличными или чеком правомочное на получение лицо или письменно уполномоченное им лицо выдают расписку после установления их личности. Распоряжения в пользу частных или деловых счетов нотариуса допускаются только лишь для оплаты требований по расходам, связанным с должностными действиями, с указанием цели использования и только в том случае, если для этого выставлено нотариальное исчисление расходов и вручено должнику по ним и наступил срок выплаты хранимой суммы в пользу данного должника.
(4) Одно хранение должно осуществляется на нескольких целевых счетах только в том случае, если этого требуют интересы дела и это прямо определено в распоряжении.
(5) Чеки должны незамедлительно оплачиваться или взаимозачитываться, если из распоряжений не следует иного. С эквивалентом следует обращаться в соответствии с абзацами 2 и 3.
§ 54с Отзыв
(1) Нотариус обязан следовать письменно изложенному отзыву распоряжения в том случае, если он тем самым не нарушит его должностные обязанности по отношению к третьим лицам.
(2) Если распоряжение о порядке хранения дано несколькими лицами, то кроме этого его отзыв соблюдается только в том случае, если он подается всеми распорядившимися лицами.
(3) Если отзыв в соответствии с абзацем 2 подается не всеми распорядившимися лицами и если в нем делается ссылка на то, что осуществляемые в связи с хранением правоотношения прекращаются, являются недействительными или должны быть возвращены в первоначальное положение, то нотариус обязан воздержаться от любого распоряжения хранимым имуществом. Нотариус обязан уведомить об этом всех участвующих в деле хранения лиц в смысле § 54а. Отзыв все же не подлежит соблюдению, если
1. позднее предоставляется согласованное всеми распоряжение или
2. отзывающее лицо не подтвердит нотариусу в течение приемлемого срока, который должен установить нотариус, что на рассмотрении суда находится производство с целью достижения согласованного распоряжения, или
3. нотариусу будет подтверждено, что инициированное в соответствии с пунктом 2 судебное производство более не осуществляется.
(4) Распоряжение о порядке хранения может содержать отличное от абзацев 2 и 3 или дополнительное регулирование.
(5) Абз. 2 § 15 Федерального Уложения о нотариате не затрагивается.
§ 54d Отказ от выплаты
Нотариус обязан отказаться от выплаты и уведомить об этом всех участвующих в деле хранения лиц в смысле § 54а, если
1. в наличии имеются достаточные основания для того, что он в случае соблюдения не подлежащего отзыву распоряжения станет соучастником в достижении недозволенных и недобросовестных целей, или
2. поручителю в смысле § 54а в связи с выплатой находящихся на хранении денег явно угрожает невозвратимый ущерб.
§ 54е Хранение ценных бумаг и драгоценностей
(1) §§ 54а, 54с и 54d соответственно действуют относительно хранения ценных бумаг и драгоценностей.
(2) Нотариус правомочен передавать ценные бумаги и драгоценности на хранение также и банку в смысле абз. 2 § 54b, и не обязан управлять хранимыми им ценными бумагами, если только в распоряжении о порядке хранения не предусмотрено иное.
РАЗДЕЛ ШЕСТОЙ
ЗАКЛЮЧИТЕЛЬНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ
1. Отношение к другим законам
а) Федеральное право
§ 55
–
§ 56 Устранение двойной компетенции
(1) и (2) (Нормы о внесении изменений)
(3) В §§ 1410, 1750 Германского Гражданского уложения слова «в суде или у нотариуса» заменяются словами «в протоколе нотариуса». Предложение 1 абзаца 2 § 2356 Германского Гражданского уложения не затрагивается.
(4) Даже если иные нормы прежнего федерального права предусматривают удостоверение или свидетельствование судом или нотариусом или заявление в суде или у нотариуса, компетентным является только нотариус.
§ 57
–
§ 58 Удостоверения в соответствии с Законом о гражданском состоянии лиц
Этот Закон не действует относительно удостоверений в соответствии с Законом о гражданском состоянии лиц.
§ 59 Федеральное право, которое не затрагивается
Если в этом Законе не предусмотрено иного, то нормы федерального права относительно совершения удостоверений не затрагиваются.
b) Право земель
§ 60
–
§ 61 Право земель, которое не затрагивается
(1) Не нарушая компетенцию нотариуса, следующие нормы права земель не затрагиваются:
1. нормы об удостоверении добровольных публичных торгов; это не действует относительно продажи с добровольных публичных торгов земельных участков и прав, равнозначных земельным участкам;
2. нормы о компетенции на составление инвентарных описей, инвентаризационных ведомостей, описей наследственного имущества и других описей имущества, а также относительно участия в составлении этих описей имущества;
3. нормы, в соответствии с которыми судебные исполнители компетентны на принятие протестов по векселям и чекам, а также на удостоверение фактического предложения о соответствующем исполнении;
4. нормы, в соответствии с которыми окружные суды компетентны на удостоверение за рамками рассматриваемого дела показаний свидетелей и заключений экспертов, присяг и подтверждений, равносильных присяге, со стороны этих лиц;
5. нормы, в соответствии с которыми удостоверения по фидеикомиссным делам, на рассмотрение которых компетентен коллегиальный суд, могут совершаться уполномоченным судьей или судьей, действующем по поручению;
6. нормы, в соответствии с которыми правления органов землеустройства, которые ведут официальный реестр в смысле абз. 2 § 2 Положения о поземельных книгах, и уполномоченные правлениями этих органов чиновники компетентны на удостоверение или свидетельствование заявлений собственников об объединении или разделении земельных участков;
7. нормы об удостоверении установления постоянных межевых знаков (межевание);
8. нормы об удостоверении фактических обстоятельств, которые установлены на земельном участке путем землемерно-технических изысканий соответствующими органами, публично назначенными инженерами-землемерами или маркшейдерами;
9. нормы об удостоверениях в рамках производств по выкупным производствам относительно земельных угодий в общинном пользовании и аграрно-правовым выкупным производствам, включая производства о приеме ренты и о рентном имуществе;
10. нормы об удостоверениях в рамках производств о возмещении ущерба лицам, потерпевшим в связи с отнятием имущества нацистскими властями;
11. нормы об удостоверениях официальных подписей с целью легализации;
12. нормы об удостоверениях по делам о выходе из церкви.
(2) На основе этих оговорок на суды не могут возлагаться новые компетенции по совершению удостоверений.
(3) На основе иных оговорок федерального права
1. не может ограничиваться компетенция нотариусов по совершению публичных удостоверений (§ 20 Федерального Уложения о нотариате),
2. не может быть установлено, что на совершение публичных удостоверений наряду с нотариусом компетентны иные уполномоченные на удостоверение фактов лица или иные органы, и
3. не может предусматриваться регулирование, противоречащее нормам разделов первого–четвертого настоящего Закона.
(4) Нормы относительно компетенции на совершение удостоверений ратшрайберами и иными вспомогательными чиновниками ведомств поземельных книг в Баден-Вюрттемберге, в частности § 6 бадского Закона о введении в действие Положения о поземельных книгах в редакции опубликования от 13 октября 1925 года (Бадский Вестник законов и постановлений, с. 296), а также абз. 1 статьи 32, статьи 33, 34 вюрттембергского Закона о введении в действие Германского Гражданского уложения и иных имперских законов в области юстиции от 29 декабря 1931 года (Вюрттембергский правительственный вестник, с. 545), не затрагиваются; компетентными на это органами данные нормы могут быть отменены, изменены или заменены нормами соответствующего содержания, которые единообразно действуют в земле Баден-Вюрттемберг; при этом компетенции на совершение удостоверений все же не могут выходить за тот их объем, в котором они уже существуют как минимум на одной из территорий земли, где действует соответствующее право; соответственно действует § 36 Закона о чиновниках судебного ведомства. Также не затрагиваются нормы, в соответствии с которыми против решений окружных нотариусов, ратшрайберов и иных вспомогательных чиновников ведомств поземельных книг в предусмотренных § 54 случаях может быть подана жалоба в окружной суд.
§ 62 Компетенция окружных судов, вручение
(1) Не затрагивая компетенцию иных органов, окружные суды компетентны на удостоверение
1. заявлений о признании отцовства,
2. обязательств по исполнению требований по получению содержания на ребенка,
3. обязательств по исполнению требований по получению содержания в соответствии с § 1615l Германского Гражданского уложения.
(2) Вручение документов, которые в качестве их предмета имеют обязательство в соответствии с п.п. 2 или 3 абзаца 1, может исполнено также и таким образом, что должник получает засвидетельствованную копию документа; соответственно действуют предложения 2 и 3 § 173 Гражданского Процессуального уложения.
§ 63
Земли правомочны путем принятия закона передавать компетенцию на публичное совершение свидетельствования копий или подписей иным лицам или органам.
§ 64 Нотариусы в Баден-Вюрттемберге
Нотариусом в смысле этого Закона является также назначенный в соответствии с бадским земельным Законом о добровольном судопроизводстве нотариус и окружной нотариус. Относительно такого нотариуса п. 8 абз. 1 § 3 в делах земли Баден-Вюрттемберг не действует только потому, что нотариус состоит в служебных отношениях с этой землей.
с) Официальные свидетельствования
§ 65
Настоящий Закон не действует относительно официальных свидетельствований, с помощью которых административный орган с целью использования в рамках административной процедуры или для иных целей, для которых публичное свидетельствование не предписано, свидетельствует подлинность подписи или парафа или верность копии документа, которая не выдана административным органом. Доказательная сила этих официальных свидетельствований ограничивается целью использования, указанной в отметке о свидетельствовании. Правомочие административных органов свидетельствовать копии их собственных документов или документов иных административных органов в предписанной для этого форме с неограниченной доказательной силой не затрагивается.
d) Подтверждения, равносильные присяге, в рамках
административной процедуры
§ 66
Этот Закон не действует относительно принятия подтверждения, равносильного присяге, в рамках административных процедур.
е) Заявления юридических лиц публичного права
§ 67
Приложение служебной печати, предписанное федеральным или земельным правом, в случае заявлений юридических лиц публичного права заменяется публичным удостоверением.
f) Уже составленные документы
§ 68
(1) §§ 45–49, 51, 52, 54 этого Закона действуют также и относительно документов, которые были составлены до вступления в силу настоящего Закона. Это действует также в том случае, если компетенция на совершение удостоверения отпала.
(2) Выданный до вступления в силу настоящего Закона дубликат протокола должен изначально рассматриваться как действительный также и в том случае, если он соответствует нормам этого Закона.
(3) Абз. 1, 2 § 2256 Германского Гражданского уложения действует также и относительно завещаний, которые были составлены в присутствии судьи до вступления в силу настоящего Закона.
g) Отсылки
§ 69
Поскольку в законах и постановлениях содержатся отсылки на отмененные или измененные настоящим Законом нормы, их место занимают соответствующие нормы данного Закона.
2. Действие в Берлине
§ 70
Настоящий Закон также действует в земле Берлин в соответствии с требованиями абз. 1 § 13 Третьего переходного закона от 4 января 1952 года (Федеральный вестник законов I, с. 1).
3. Вступление в силу
§ 71
Настоящий Закон вступает в силу 1 января 1970 года.
ЗАКЛЮЧИТЕЛЬНАЯ ФОРМУЛА
Конституционные права земли Баден-Вюрттемберг в соответствии со статьей 138 Основного закона соблюдены.

ЮЛІЯ ПЕТУТІНА,
приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу
ПОСТАНОВА № 703 ПРОТИ ПОСТАНОВИ № 868, АБО НОВИЙ ПОРЯДОК ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ
17.10.2013 була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 868, яка затвердила новий Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — Порядок № 868). Він набере чинності 12.02.2014. При цьому у той же час втратить чинність Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (далі — Порядок № 703), який є діючим на сьогодні.
Проаналізуємо, які ж суттєві відмінності від Порядку № 703 має новий Порядок № 868.
1. Додані нові терміни і їх значення, а також уточнено поняття «органи державної реєстрації прав» (п. 1 Порядку № 868).
Пункт 1 Порядку № 703 Пункт 1 Порядку № 868
— новозбудований об’єкт — завершений будівництвом об’єкт нерухомого майна, державна реєстрація права власності на який проводиться вперше
органи державної реєстрації прав — структурні підрозділи територіальних органів Мін’юсту, що забезпечують реалі­зацію повноважень Укрдержреєстру органи державної реєстрації прав — Укрдержреєстр та структурні підрозділи територіальних органів Мін’юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру
— пошта — оператор поштового зв’язку чи кур’єрська служба
— уповноважена особа — особа, якій на підставі договору або іншого документа, визначеного законодавством, надано повноваження щодо подання документів для проведення державної реєстрації прав

2. Додано положення, що облік безхазяйного нерухомого майна проводиться за місцем розташування такого майна (абз. 5 п. 2 Порядку № 868).
Абзац 5 п. 2 Порядку № 703 Абзац 5 п. 2 Порядку № 868
Орган державної реєстрації прав проводить:
<…>
облік безхазяйного нерухомого майна Орган державної реєстрації прав проводить:
<…>
облік безхазяйного нерухомого майна за місцем розташування такого майна

3. Передбачено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії (абз. 7 п. 2 Порядку № 868). При цьому положення щодо реєстрації майна, яке було зареєстровано відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальних дій усунуто.
Абзац 7, 8 п. 2 Порядку № 703 Абзац 7, 8 п. 2 Порядку № 868
Нотаріус проводить державну реєстрацію прав:
реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва (нотаріус, яким вчиняється така дія);
у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва (нотаріус, яким вчинено таку дію) Нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії.
У разі коли у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном виникають речові права, що є похідними від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі прав нотаріус, яким вчиняється нотаріальна дія, одночасно проводить державну реєстрацію права власності на таке майно та державну реєстрацію речового права, що є похідним від нього

Для порівняння (абз. 2–3 п. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон № 1952-IV)): «Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.
Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію».
4. Додане положення щодо реєстрації деяких об’єктів лише державним реєстратором Укрдержреєстру, що передбачено наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 № 607/5.
Порядок № 703 Абзац 2 п. 3 Порядку № 868
— У випадках, передбачених законодавством, рішення щодо державної реєст­рації прав приймає державний реєстратор Укрдержреєстру

5. Більш коректно сформульоване таке положення:
Абзац 1 п. 4 Порядку № 703 Абзац 1 п. 4 Порядку № 868
У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об’єкти нерухомого майна, а саме на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення

6. Передбачено, що реєстрація похідних прав може проводитись одночасно з реєстрацією права власності. Якщо державна реєстрація права власності була проведена до 01.01.2013, то реєстрація похідного права може здійснюватись без реєстрації права власності (абз. 6 п. 4 Порядку № 868).
Абзац 6 п. 4 Порядку № 703 Абзац 6 п. 4 Порядку № 868
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, що є похідними від права власності, проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, що є похідними від права власності, проводиться після державної реєст­рації права власності на таке майно відповідно до вимог цього Порядку, крім випадків, коли державна реєстрація речового права, що є похідним від права власності, проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності, а також коли державна реєстрація права власності проведена до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення

Для порівняння: у ч. 2 ст. 4 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтею 41 цього Закону .
Можливо, буде змінено програмне забезпечення Державного реєстру речових прав (далі — ДРРП), і з’явиться можливість реєстрації похідного права в спецрозділі.
7. Додано можливість подання заявником документів для проведення державної реєстрації шляхом надсилання поштою з описом вкладення (п. 5 Порядку № 868).
Порядок № 703 Пункт 5 Порядку № 868
— Подання документів для проведення державної реєстрації прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна здійснюється особисто заявником або шляхом надсилання поштою з описом вкладення.
У разі виявлення невідповідностей між документами, що були надіслані поштою, та описом вкладення до них, а також у разі відсутності документа, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документа про сплату державного мита, крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 13 цього Порядку, орган державної реєстрації прав у строк, що не перевищує трьох робочих днів після їх отримання, повертає заявникові відповідну заяву та документи, що додаються до неї, поштою з описом вкладення без реєстрації її у базі даних про реєстрацію заяв і запитів