НЕСАНКЦІОНОВАНЕ ВТРУЧАННЯ: ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ ЧИ НАВПАКИ?

Такий термін, як «несанкціоноване втручання», протягом останніх двох років, на жаль, міцно закріпився в юридичному словнику нотаріуса. У професії, де перше місце посідають ґрунтовні знання, аналітичне мислення, професіоналізм, точність та безспірність, всю діяльність та всі напрацювання може перекреслити один прикрий випадок — несанкціоноване втручання до державних реєстрів шляхом використання логіну, паролю та ключа нотаріуса. У разі такого втручання нівелюються всі проголошені гарантії законності діяльності нотаріату як інституції, якій делеговано пріоритетні функції державної реєстрації визначальних прав громадянського суспільства: речових прав на нерухоме майно та гарантій ведення бізнесу.

Такий прикрий випадок мав місце і в моїй професійній діяльності. Так, у жовтні 2015 року до Міністерства юстиції України надійшла скарга суб’єкта господарювання на мої незаконні дії як реєстратора прав на нерухоме майно, а саме вчинення низки реєстраційних дій зі зняття заборон та припинення обтяжень з майна, належного вказаному суб’єкту господарювання, що знаходиться в Донецькій області. Відразу після надходження такої скарги, я здійснила перевірку реєстраційних дій, вчинених мною як державним реєстратором у Державному реєстрі прав на нерухоме майно (далі — Реєстр) протягом 2015 року. За результатами такої перевірки було виявлено, що в період з 22 вересня 2015 року по 18 жовтня 2015 року від мого імені було вчинено 50 незаконних реєстраційних дій. Такі дії було вчинено в неробочий час, у вихідні дні та протягом тижня, коли я не здійснювала свою діяльність, оскільки перебувала на курсах підвищення кваліфікації в Міністерстві юстиції України. Отже, з цього моменту моє професійне життя розділилося на «до» і «після» несанкціонованого втручання. За цей час маю певні напрацювання, юридичні висновки, неоднозначну практику розгляду такої категорії справ судами, про що і поділюсь із спільнотою.

Невідкладно після виявлення несанкціонованого втручання до Реєстру я подала заяву до державної фіскальної служби про скасування посиленого ключа захисту та заяву про вчинене кримінальне порушення до правоохоронних органів. За моєю заявою міським відділом міліції було порушено кримінальну справу за ст. 361 Кримінального кодексу України — незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж. За десять днів після порушення кримінальної справи мене було визнано потерпілою, про що слідчий виніс відповідну постанову. Відтак, маючи статус потерпілої особи в кримінальній справі, я наївно думала, що всі мої біди закінчилися. Проте все тільки починалося: протягом листопада 2015 року – березня 2016 року один за другою сипалися цивільні та адміністративні позови про визнання моїх дій неправомірними та скарги до Головного територіального управління, Міністерства юстиції України з вимогами, зокрема, і про позбавлення свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. І ось тут виникла правова колізія: суди, які раніше, не мали практики розгляду справ такої категорії, зовсім не­однозначно у своїх рішеннях висловлювали правову позицію.

З погляду теорії права, вина є суб’єктивною умовою юридичної відповідальності, що виражає ставлення правопорушника (особи, що вчинила юридичний делікт) до власної неправомірної поведінки та її наслідків. Правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо порушник усвідомлював неправомірність своєї поведінки, передбачав її несприятливі наслідки і бажав або свідомо допускав їх настання. Правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо порушник хоч і не передбачав, але за обставинами справи міг і повинен був передбачати настання несприятливих наслідків своєї поведінки або хоч і передбачав їх, але легковажно розраховував на їх запобігання. Статус нотаріуса в кримінальній справі як потерпілої особи апріорі виключає винуватість нотаріуса, в якій би це формі не було: умислу чи необережності.

Тетяна СТРАЖНИК отримати повну версію статті