ВИДИ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ЗА ЗЕМЕЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

О.І. НАСТІНА
кандидат юридичних наук кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Білоцерківського національного аграрного університету
ВИДИ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ЗА ЗЕМЕЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
У статті проведено дослідження видів об’єктів права державної власності на землю за земельним законодавством України.
Ключові слова: право державної власності на землю, об’єкти права державної власності, категорії земель, землі сільськогосподарського призначення, державна власність.
В статье проведено исследование видов объектов права государственной собственности на землю за земельным законодательством Украины.
Ключевые слова: право государственной собственности на землю, объекты права государственной собственности, категории земель, земли сельскохозяйственного назначения, государственная собственность.
The article is research the types of objects the right of land state ownership.
Keywords: the right of land state ownership, the types of objects the right of land state ownership, category of lands, agricultural land, state ownership.
У діючому земельному законодавстві відсутня класифікація об’єктів права державної власності на землю. Земельний кодекс України (далі — ЗК України) земельні ділянки поділяє на категорії за єдиним критерієм — цільове призначення. Так, аналіз статті 19 ЗК України дає підстави говорити про поділ землі на категорії за ознаками господарського використання земель, сферами діяльності суб’єктів прав на земельні ділянки, за змістом правосуб’єктності осіб, які користуються землею для певних потреб, якісними характеристиками деяких категорій земель тощо. Однак такий поділ є безпредметним, таким, що не відповідає сучасним вимогам раціонального використання і охорони землі, її функціонального призначення у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Сьогодні на часі є необхідність виокремлення серед різноманіття об’єктів земельної власності об’єктів права державної власності на землю як економічного і політико-правового базису існування української держави.
Метою цього дослідження є комплексний аналіз об’єктів права державної власності в межах існуючого законодавчого поділу земель на категорії.
Цільове призначення не є первісним критерієм поділу земель на категорії, це похідна категорія, результат комплексного оцінювання об’єктивних природних властивостей і ландшафтного рельєфу певної земельної ділянки чи масиву земель, який і є первісною ланкою поділу земель на категорії [1]. В основу поділу земель за категоріями слід передусім покласти принцип раціональності природокористування. У наукових колах вважають за необхідне пов’язати порядок встановлення та зміни цільового призначення земель з їх якісними характеристиками [2].
В умовах діючого мораторію значний обсяг угідь, що належать державі, становлять землі сільськогосподарського призначення.
А.В. Луняченко вказує на дві правові ознаки земель сільськогосподарського призначення — надання для потреб сільського господарства і призначення для використання у сфері сільськогосподарського виробництва [3]. За змістом ст. 22 ЗК України, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності або надані відповідним юридичним особам, або перебувають у запасі. Така позиція законодавця вимагає уточнення, адже це стратегічно важливі для України землі.
Позитивним прикладом є зарубіжний досвід визначення правового режиму земель сільськогосподарського призначення. У Республіці Білорусь визнано державний монополізм на землі сільськогосподарського призначення, адже Кодекс про землю Республіки Білорусь від 4 січня 1999 р. у ст. 2 встановлює, що власність на землю існує у державній та приватній формах, причому землі сільськогосподарського призначення знаходяться виключно у власності держави. Стаття 20 Земельного кодексу Республіки Казахстан від 20 червня 2003 р. визначає, що земля може перебувати у державній та приватній власності, а відповідно до ст. 24 названого Кодексу, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, котрі перебувають у державній власності, можуть надаватися у приватну власність виключно громадянам для ведення фермерського господарства, а також недержавним юридичним особам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На випадок виходу власника земельної ділянки із громадянства Республіки Казахстан ділянка підлягає поверненню у власність держави. У Російській Федерації держава контролює існуючий ринок сільськогосподарських земель і має пріоритетні позиції в даній сфері, у тому числі право на придбання земель, що перебувають у приватній власності [4]. Переважне право на таке придбання належить державі.
За загальним принципом, землі житлової та громадської забудови слід відносити до земель комунальної власності. Також землі житлової та громадської забудови можна виділити в окрему категорію земель — землі населених пунктів. Однак, норми законодавства про цю категорію земель не поширюються на земельні ділянки під поселеннями за межами населених пунктів, між тим, будинки та споруди можуть знаходитися і поза межами населених пунктів на землях, наданих для садівництва, ведення особистого селянського господарства, фермерського господарства, на землях рекреаційного визначення, землях транспорту, оборони тощо [5]. Послідовним буде висновок, що в окремо визначених випадках, прямо передбачених законодавством, землі житлової та громадської забудови можуть належати державі.
До земель іншого природоохоронного призначення можна віднести водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та смуги відведення. Також зауважують, що до цієї категорії відносять охоронні зони, які встановлюються навколо об’єктів природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення [6]. Професор Н.І. Титова слушно вказує, що можливість мати у приватній власності землі природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного призначення фактично означає і можливість мати на цьому ж правовому титулі й ті цінні об’єкти, які знаходяться на цих землях, що є небезпечним і може заподіяти невиправданої шкоди безцінному суспільному національному багатству країни [7].
Земельний кодекс України не передбачає можливості передачі земель природно-заповідного фонду, що мають особливу цінність, з державної до приватної власності та одночасно не дає чіткого визначення земель іншого природоохоронного призначення. На наш погляд, слід встановити вичерпний перелік земель природно-заповідного фонду, що належать державі та не можуть передаватись у приватну власність, і доповнити перелік земель іншого природоохоронного призначення земельними ділянками охоронюваних зон, що створюються навколо об’єктів природно-заповідного фонду та віднести їх до таких, що належать державі.

О.І. НАСТІНА отримати повну версію статті