. Особливості регулювання прав на торговельну марку
Сучасне правове регулювання як взагалі прав інтелектуальної власності, так і прав на торговельну марку зокрема, носить досить «сумбурний» та контрадикторний характер. Причиною цього, по-перше, є об’єктивні передумови, до яких належить доктринальна та нормативна неоднозначність конструкції «інтелектуальної власності», по-друге, перманентна неузгодженість актів, в яких закріплені відповідні норми, що спрямовані на регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності.
Правове регулювання прав на торговельні марки, зокрема, здійснюється:
а) міжнародними договорами України (наприклад, Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20.03.1883, Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1891, Ніццькою угодою про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15.06.1957, Віденською угодою про заснування Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків від 12.06.1973, Протоколом до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28.06.1989, Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15.04.1994, Договором про закони щодо товарних знаків від 27.10.1994, Угодою СНД про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень від 04.06.1999, Сінгапурським договором про право товарних знаків від 27.03.2006, Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014);
б) Конституцією України (ч. 1 ст. 41, частини 1 та 2 ст. 54);
в) книгою 4 ЦК України;
г) Господарським кодексом України (статті 33, 157–159);
ґ) Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Законом України «Про рекламу» тощо;
д) підзаконними нормативно-правовими актами (Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджені наказом Державного патентного відомства України від 28.07.1995 № 116, Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2002 № 10, Порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 № 1716, Порядок визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 15.04.2005 № 228, Правила погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна», до знака для товарів і послуг, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 04.08.2010 № 790).
З одного боку, такий стан правового регулювання об’єктивний, тому що інтелектуальна власність є досить специфічною та неоднозначною категорією, яка охоплює значну кількість неоднорідних за своєю сутністю об’єктів, і відповідно прав на них. Втім на відміну від традиційної конструкції власності вона пов’язана із інтелектуальним продуктом або ж таким, якому не є характерним певний матеріальний субстрат, що зумовлює можливість його одночасного використання необмеженим колом осіб, незалежно від суб’єкта прав. Внаслідок цього інтелектуальна власність потребує обов’язкової наявності дворівневого регулювання (міжнародного та національного), що зумовлено потребою створити можливість міжнародної охорони прав на торговельні марки, при цьому зважаючи на їх територіальний принцип чинності.
З іншого боку, національне законодавство містить численну кількість сутнісних суперечностей в правовій охороні торговельних марок, що створює невиправдані складнощі в правозастосуванні. Можливо виокремити кілька різних проявів неузгодженостей та недоліків, зокрема, між:
а) міжнародними договорами та ЦК України. Наприклад, закріплення конструкції «недійсність прав інтелектуальної власності на торговельну марку» (ст. 499 ЦК), на відміну від «визнання міжнародної реєстрації недійсною» (ст. 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883, ст. 5 Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 28.06.1989);
б) ЦК та ГК. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 154 ГК до відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Тобто встановлюється інше місце ЦК в ієрархії актів, що регулюють

Під час спору народжується істина. Це, зазвичай, не про спілкування нота­ріусів на різних майданчиках: на форумах (Юррадник тощо), у соціальних мережах (Facebook тощо), месенджерах (Viber тощо).

Вказані майданчики як швидка довідкова інформація, яку нотаріуси отримують від колег за своїм запитом. Іноді відповіді розгортаються у великі дискусії, а інколи відповіді однозначні. Незручність полягає в тому, що ці запити-відповіді-дискусії швидко губляться з часом, їх майже неможливо розшукати. Тому ми спробували впорядкувати деякі питання, щоб можна було швидко знайти відповіді, а також самому надати відповідь на питання, що виникли у колег.

У цій публікації зібрано питання за жовтень 2017 року. Якщо такий матеріал зацікавить колег, то будемо продовжувати^[1].

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ

Зміна керівника, хто заявник

Питання: Колеги, як ви вважаєте, якщо в ЮО змінився керівник і документи для внесення змін подає представник цієї юридичної особи, чи може бути довіреність підписана новим керівником, незважаючи на те, що в ЄДР він ще не внесений, чи новий керівник повинен особисто подавати документи?

Вибіркові відповіді:

Я вважаю, що повинен подавати особисто новий керівник або особа, уповно­важена зборами.

Керівником особа стає незалежно від волі реєстратора і з моменту його призначення. Тому, якщо призначили із сьогоднішнього дня, то і сьогодні може видавати довіреності.

І збори тут ні до чого, бо у правовідносинах з третіми особами юридичну особу представляє виконавчий орган.

А якщо керівника немає — його звільнили з 15 числа, а нового призначили із 16 і хочуть провести реєстраційі діі 15 числа, сам учасник ТОВ не може цього зробити? Він володіє 100% і хоче сам подати заяву на проведення дій чи такого не може бути?

Якщо це не ТОВ, то строків немає.

Моя думка: Відповідно до п. 8 ст. 1 Закону № 755 заявник — уповноважений представник юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, — у разі подання документів для проведення інших реєстраційних дій щодо юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи.

Згідно з ч. 5 ст. 89 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

З цього виходить, що відомості про зміну директора набирають чинності не з моменту державної реєстрації змін, а з моменту його призначення (протокол про обрання).

Таким чином, у разі зміни директора заяву про державну реєстрацію змін може подати:

старий директор до того дня (включно), в який його звільнено (у прикладі звільнили 15, отже, 15 — його останній робочий день);

новий директор — з 16 числа;

представник за довіреністю, яка видана тим директором, який діяв у день видачі довіреності (до 15 включно — старий директор, з 16 — новий директор).

Термін «уповноважений представник» є не чітко визначеним у законодавстві, тому питання, чи є «уповноваженим представником» особа, яку уповноважили засновники на загальних зборах протоколом, залишається відкритим.

Так, у формі заяви про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (форма 3), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2016 № 3268/5, вказані такі можливі заявники: керівник, особа, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи (без довіреності), особа, яка має право подавати документи для державної реєстрації (без довіреності), уповноважена особа (за довіреністю чи іншим документом, що підтверджує її повноваження).

Юридичний статус таких осіб, як «особа, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи (без довіреності)», «особа, яка має право подавати документи для державної реєстрації (без довіреності)», не встановлений у законодавстві взагалі. Отже, це питання глибше за мету цього матеріалу.

Щодо того, чи може бути уповноваженим представником особа, уповноважена засновниками на загальних зборах, що підтверджується протоколом, то для роздумів такі норми:

ч. 3 ст. 237 ЦК: Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства;

ч. 2 ст. 244 ЦК: Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи;

ч. 3 ст. 244 ЦК: Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі;

ч. 1 ст. 246 ЦК: Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами;

ч. 1 ст. 92 ЦК: Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом;

ч. 1 ст. 98 ЦК: Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

На сьогодні поняття «фіксація нотаріального процесу технічними засобами» відсутнє і не має єдиного чіткого формулювання, а всі дії нотаріуса і учасників нотаріального процесу фіксуються в тексті вчинюваного правочину, наприклад на договорах, заявах, свідоцтвах тощо, а також в електронних та паперових реєстрах нотаріальних дій. Водночас відповідно до ст. 197 Цивільного процесуального кодексу  України (далі — ЦПК) фіксація судового засідання технічними засобами є обов’язковою умовою. Під час судового розгляду справи суд здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Носій з аудіозаписом судового засідання є додатком до журналу судового засідання і приєднується до матеріалів справи.

Враховуючи таку можливість при веденні судового процесу, кількість позовів учасників нотаріального процесу, в яких нотаріус може бути залучений як третя сторона та опираючись на ч. 2 ст. 57 ЦПК, доцільно було б закріпити необхідність фіксації нотаріального процесу технічними засобами на законодавчому рівні, зокрема в Законі України «Про нотаріат», та деталізувати у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Насамперед це слугуватиме ефективним доказом того, що нотаріальна дія була вчинена з урахуванням усіх вимог чинного законодавства, учасники чітко розуміють свої права та наслідки вчинюваного ними правочину, усі домовленості між сторонами досягнуто і сторони з усіма умовами погоджуються. У випадку якщо законом не буде передбачено обов’язкової фіксації нотаріального процесу, нотаріус у кожному окремому випадку за погодженням учасників процесу може здійснювати аудіо- або відеозапис нотаріального процесу. Здійснюючи фіксацію на цифровий носій, нотаріус контролює правомірність вчинення правочину, підтверджує вільне волевиявлення сторін та відсутність тиску з боку інших учасників процесу. Разом з тим він страхує і себе, а у разі виникнення судового спору щодо посвідченого ним правочину нотаріус зможе використати аудіо- чи відеозапис у суді як доказ. Така фіксація відіграє досить важливу роль для захисту прав та інтересів як учасників нотаріального процесу, так і самого нотаріуса.

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Відповідно ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Отже, очевидним є те, що у випадках, передбачених приписами чинного законодавства України, та, враховуючи зміст даних правових норм, ця процедура є безумовною та загальнообов’язковою.

Питання належного здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень завжди було та й донині посідає провідне місце в аспекті законодавчого забезпечення дотримання захисту прав та законних інтересів, у першу чергу — самого власника того чи іншого об’єкта нерухомого майна, а в окремих випадках — інших осіб, які мають певні права на відповідне майно, що виникло відповідно до положень чинних нормативно-правових актів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 (у редакції Закону від 04.06.2017) (далі — Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону нотаріус є державним реєстратором — однією зі складових частин організаційної системи державної реєстрації прав у розумінні ч. 1 ст. 6 цього Закону.

На сьогодні в Україні одним із можливих варіантів / законодавчо встановлених випадків проведення процедури державної реєстрації прав відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 19 Закону є проведення реєстрації прав у результаті вчинення нотаріальної дії нотаріусом, що відбувається невідкладно після завершення нотаріальної дії, але не пізніше строків, встановлених законом.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 20 Закону заява про державну реєстрацію прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва одночасно із завершенням такої дії обов’язково формується та реєструється нотаріусом, яким вчинено таку дію. Саме тому в абз. 5 ч. 5 ст. 3 Закону передбачено, що державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

У зв’язку з тим, що на будь-якому етапі проведення процедури державної реєстрації права власності та інших речових прав нотаріус, зазвичай, може зіштовхнутися саме з технічними проблемами роботи у вищевказаному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вважаю, що в інтересах самого нотаріуса необхідним є постійне вдосконалення своїх професійних навичок з питань проведення процедури державної реєстрації прав, а також безперервне «тримання руки на пульсі» у сфері внесення змін до механізму роботи самого Державного реєстру.

Зокрема, наразі слушним буде звернути увагу на відображення даних у черзі заяв, що відбувається із застосуванням «світлофора» — кольорових позначок, які сигналізують про наближення терміну розгляду заяви.

Після реєстрації заяви в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та встановлення терміну розгляду певного виду заяви за строками самим реєстратором відповідно до обраного періоду після натискання кнопки «зареєструвати» біля номера заяви з’являється кольорова смужка з певним видом кольору.

Отже, колір тексту може бути: чорний, сірий, червоний.

Колір позначки, у свою чергу, може бути: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений або позначка відсутня.

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, — не раніше зазначених у цих статтях строків (п. 4.9 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, далі — Порядок).

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена (п. 4.10 глави 10 розділу ІІ Порядку).

Відповідно до п. 4.11 глави 10 розділу ІІ Порядку для спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, заява про видачу свідоцтва про право на спадщину є первинним документом, на підставі якого заводиться спадкова справа. При цьому нотаріус має виконати всі дії, які передбачені цим Порядком.

Якщо спадкова справа ще не заведена, нотаріус заводить спадкову справу за попередньо наведеним алгоритмом з урахуванням того, що строк для прийняття спадщини сплив, коло спадкоємців вже не може бути змінене (окрім як за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину, або за рішенням суду), ті, хто спадщину прийняв, вже не можуть відмовитись від прийняття спадщини тощо.

Розглянемо алгоритм дій нотаріуса при видачі свідоцтва про право на спадщину за умови, що подані всі необхідні документи для оформлення спадкових прав (у тому числі отримані відповіді на запити, якщо вони видавались).

1. ВСТАНОВЛЕННЯ ОСОБИ

1.1. Огляд паспорта громадянина України (http://old.npu.in.ua/images/novini/letter_22122016_1.pdf для паспортів у вигляді книжечки або http://old.npu.in.ua/images/novini/method_23112016.pdf для паспортів у вигляді ID-картки).

1.2. Перевірка відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань про юридичні особи, зареєстровані в Україні, а також відомостей про реєстрацію іноземних юридичних осіб

(https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch та https://offshore.su/blog/offshore_registration/offshore_company_checking.html).

2. ОГЛЯД ДОКУМЕНТІВ

2.1. Перевірка наявності всіх документів, необхідних для посвідчення договору.

2.2. Перевірка стану документів.

3. ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕВІРОК

3.1. Перевірка дійсності паспорта

(https://wanted.mvs.gov.ua/passport/ та http://nd.dmsu.gov.ua).

3.2. Перевірка бланків за даними Єдиного реєстру спеціальних бланків нота­ріальних документів

(http://rnb.nais.gov.ua/).

3.3. Перевірка нотаріуса, який видав документ, за даними Єдиного реєстру нотаріусів (http://ern.minjust.gov.ua/pages/default.aspx).

3.4. Перевірка довіреностей за даними Єдиного реєстру довіреностей.

3.5. Перевірка суб’єктів за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян (ДРАЦС).

3.6. Перевірка суб’єктів за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

3.7. Перевірка об’єкта та суб’єктів за даними UB (Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру iпотек).

3.8. Перевірка об’єкта, суб’єктів та правовстановлюючих документів за даними внутрішнього переліку сумнівних об’єктів (документ google) та переліку, розміщеного на сайті Київського відділення Нотаріальної палати України (https://docs.google.com/document/d/11O0sPqboEOPlZ3nSTIKkidUiX4rAPYeft0B3HysaGc8/edit та http://vnpu.kiev.ua/?page_id=1046).

3.9. Перевірка суб’єктів за даними Єдиного реєстру боржників

(http://erb.nais.gov.ua/#/search-debtors).

3.10. Перевірка суб’єктів за санкційними списками

(Указ Президента України від 15.05.2017 № 133/2017 http://www.rnbo.gov.ua/documents/445.html).

3.11. Перевірка суб’єктів за реєстром публічних діячів

(https://pep.org.ua/uk/).

3.12. Перевірка суб’єктів згідно з переліком осіб, пов’язаних із здійсненням теро­ристичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції (http://www.sdfm.gov.ua/articles.php?cat_id=126&lang=uk).

3.13. Перевірка оцінки

(http://ocenka.spfu.gov.ua/).

3.14. Перевірка черги заяв за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ДАННЫЕ О ВКЛАДЕ ФРАНЦУЗСКИХ НОТАРИУСОВ В ЭКОНОМИКУ ФРАНЦИИ
Французские нотариусы, в отличие от российских, осуществляют свою деятельность не по округам, а на территории всей страны. Как свидетельствуют данные статистики по состоянию на 1 июля 2012 года, они вносят заметный вклад в экономику Французской Республики.
На указанную дату во Франции работали 9311 нотариусов, из которых 6806 нотариусов занимались практикой в качестве партнеров в 2888 компаниях. В нотариальных конторах работали более 47000 сотрудников, включая нотариусов. 2887 нотариусов составляли женщины. Средний возраст нотариуса — 48 лет.
Ежегодная экономическая деятельность но­та­риусов Франции приносит следующие результаты: