Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно……

Право емфітевзису є одним із видів речових прав (ст. 395 Цивільного кодексу України, далі — ЦК). Право емфітевзису визначено Цивільним і Земельним кодексами України. Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (ст. 407 ЦК). Згідно зі ст. 102-1 Земельного кодексу України (далі — ЗК) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Регулювання відносин, що виникають у процесі встановлення, реалізації, припинення та захисту права емфітевзису здійснюються на підставі глави 33 ЦК, ст. 102-1 ЗК. Укладання договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється відповідно до ЦК з урахуванням вимог ЗК.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ст. 122 ЗК здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об’єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 134 ЗК. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.

Звертаємо увагу на те, що держава, територіальна громада продає не «право емфітевзису», а «право на укладення договору емфітевзису». За результатами торгів відбувається укладення договору та реєстрація речового права. Право емфітевзису виникає з дати реєстрації в Державному реєстрі прав.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав. Під час проведення державної реєстрації права емфітевзису щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви відповідними органами.

Державна реєстрація права емфітевзису на земельну ділянку, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку у разі подання заяви про державну реєстрацію прав набувачем речового права на таку земельну ділянку може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель (ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ст. 136 ЗК підготовка лотів до проведення земельних торгів включає державну реєстрацію земельної ділянки. Таким чином, встановлення права емфітевзису щодо земель державної чи комунальної власності відбувається після реєстрації права власності в Державному реєстрі прав.

ЦК та ЗК не приділяють багато уваги правовому регулюванню договору про встановлення емфітевзису. Зокрема, жоден нормативний акт не визначає форму такого договору. Аналізуючи статті 206, 208, 209 ЦК, можна дійти висновку, що це має бути проста письмова форма. Однак для більшої гарантії та захисту прав сторін бажано договір про встановлення емфітевзису нотаріально посвідчувати.

Відповідно до ст. 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Право емфітевзису підлягає державній реєстрації і виникає з дати його державної реєстрації.

Таким чином, дата укладення договору емфітевзису в часі не співпадає із датою виникнення права емфітевзису. Наприклад, Типовий договір оренди землі містить норму, за якою договір оренди землі набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Сторони можуть в договорі прописати, коли договір емфітевзису є укладеним, наприклад: «Договір є укладеним та земельна ділянка вважається переданою власником землекористувачу у користування на праві емфітевзису з моменту державної реєстрації цього права».

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. При нотаріальному посвідченні договору емфітевзису відбувається одночасне підписання сторонами, його нота­ріальне посвідчення і реєстрація права емфітевзису.

У разі якщо право на укладення договору емфітевзису набувається на земельних торгах, договір емфітевзису земельної ділянки між організатором земельних торгів і переможцем торгів укладається безпосередньо в день проведення торгів, крім випадків, передбачених ЗК. На відміну від договору купівлі-продажу, може бути укладений в простій письмовій формі.

Право емфітевзису має низку особливостей і відмінностей від інших речових прав. Тоді, коли інші речові права можуть встановлюватися на підставі заповіту, рішення суду чи закону, то право емфітевзису встановлюється виключно на підставі договору. Надавати земельну ділянку в користування на умовах емфітевзису може тільки власник земельної ділянки (ст. 407 ЦК).

Законодавством встановлені певні обмеження на надання в користування земель на умовах емфітевзису для їх власників. В Україні іноземні громадяни не можуть набувати у власність землі сільгосппризначення, а успадковані іноземними особами земельні ділянки за таким цільовим призначенням повинні бути відчужені протягом одного року. Тому іноземна особа, яка успадкувала земельну ділянку, будучи її власником, за логікою норм ЗК не може укласти договір емфітевзису на термін, який перевищує один рік, встановлений цим Кодексом, для відчуження земельної ділянки. Але ж закінчення річного терміну не є підставою для припинення права власності на землю (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 № 10-71/0/4-13).

Якщо не відбулося примусового відчуження земельної ділянки, іноземна особа залишається власником землі, що має повноваження надати в користування земельну ділянку на умовах емфітевзису. Тому, на нашу думку, термін, на який така особа надає в користування земельну ділянку, не може бути обмеженим. У разі відчуження земельної ділянки договір зберігає чинність, оскільки перехід права власності на земельну ділянку не є підставою для припинення права емфітевзису (ст. 148-1 ЗК).

Інша сторона договору емфітевзису — землекористувач (емфітевт) — особа, яка виявила бажання користуватися земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Статтею 22 ЗК визначено, які саме особи і для яких потреб можуть набувати в користування землі сільськогосподарського призначення, в тому числі на умовах емфітевзису. Найбільш широкими повноваженнями набути право користування земельними ділянками наділені громадяни. Вони можуть набувати в користування землі для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Але якщо уважно читати норми ЗК, то з’ясується, що набути в користування земельні ділянки на умовах емфітевзису громадянам досить складно.

Землі для сінокосіння і випасання худоби, незалежно від форми власності на них, громадяни можуть тільки орендувати (ст. 34 ЗК).

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 18.02.2011 р. № 1731/К/17-0714
Про розгляд листа щодо оподаткування договору довічного утримання
(Витяг)
Шановний ***!
Державна податкова адміністрація України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — Кодекс), розглянула Ваш лист від ***, щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб доходів отриманих за договором довічного утримання і повідомляє.
Статтею 744 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — Цивільний кодекс) встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно з статтею 748 Цивільного кодексу набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу, тобто з врахуванням вимог статті 745 вказаного Кодексу при передачі набувачеві у власність нерухомого майна — з моменту державної реєстрації вказаного договору. Таким чином, за своєю правовою природою договір довічного утримання є відчуженням нерухомого майна, що передається у власність другій стороні.
Оподаткування доходів фізичних осіб з 01.01.2011 р. здійснюється у відповідності до розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Кодексу. Так, згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 вказаного розділу Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.
Відповідно до підпункту 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172 цього Кодексу.
Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна регулюється статтею 172 Кодексу, пунктом 172.8 якої встановлено, що для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування.
Відчуження майна за договором довічного утримання з метою одержання за нього грошової компенсації у вигляді матеріального забезпечення для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб розглядається як продаж такого майна.
Згідно з пунктом 172.1 статті 172 Кодексу дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
При цьому, дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 % (підпункт 172.2 статті 172 Кодексу).
Відповідно до пункту 172.3 статті 172 Кодексу дохід від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (довічного утримання), але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.
Згідно з підпунктом «а» пункту 172.5 статті 172 Кодексу сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, що продає (передає) нерухомість до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу (довічного утримання).
Фізична особа зобов’язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації.
При цьому, пунктом 179.2 статті 179 Кодексу встановлено, що відповідно до розділу IV обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.
З повагою,
Заступник Голови Комісії з проведення
реорганізації ДПА України,
в. о. першого заступника
Голови ДПА України С. І. Лекарь

Закон України «Про нотаріат» (далі — Закон) передбачає можливість тимчасового зупинення нотаріальної діяльності. Зокрема, причиною цього може бути або власне бажання нотаріуса, або наявність однієї з підстав, визначених ч. 1 ст. 29-1 Закону. Норма Закону дозволяє зупинення нотаріальної діяльності за власним бажанням нотаріуса на строк, що не перевищує два місяці протягом календарного року, однак за наявності поважних причин, якими визначається вагітність, догляд за дитиною, хвороба тощо, нотаріус може збільшити цей час. При цьому жодного граничного строку не передбачено. У разі ж зупинення діяльності з підстав, визначених ч. 1 ст. 29-1 Закону, строк тимчасового зупинення діяльності може варіюватися залежно від причин, але не перевищувати шести місяців.

Якщо нотаріус зупиняє діяльність за власним бажанням на строк більше трьох днів, він зобов’язаний не пізніше ніж за один робочий день до дня зупинення нотаріальної діяльності письмово повідомити відповідне Головне управління юстиції Міністерства юстиції України, про що останнє видає наказ і діяльність зупиняється.

У разі коли діяльність нотаріуса зупиняється не з ініціативи нотаріуса, а за наявності однієї з обставин, визначених ч. 1 ст. 29-1 Закону, відповідне Головне управління юстиції Міністерства юстиції України зобов’язане протягом трьох робочих днів з дня видання наказу про зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса письмово повідомити приватного нотаріуса про зупинення його нотаріальної діяльності. Приватний нотаріус повинен зупинити нотаріальну діяльність з моменту отримання копії наказу про тимчасове зупинення його нотаріальної діяльності.

При цьому, якщо строк зупинення нотаріальної діяльності більший ніж один місяць, він відповідно до Закону має укласти договір про його заміщення з іншим приватним нотаріусом. В іншому випадку, якщо строк зупинення нотаріальної діяльності менший одного місяця, заміщення є правом приватного нотаріуса, а не обов’язком. Така процедура є доречною у випадку зупинення діяльності на строк менше одного місяця, у разі якщо у вас вже є заплановані певні нотаріальні дії, які жодним чином не можна перенести (наприклад, потрібно видати дублікат, а ви раптово захворіли), тоді інший нотаріус зможе це зробити замість вас.

Оскільки така процедура є досить цікавою і може колись стати вам у нагоді, пропонуємо в цій статті з’ясувати, що таке заміщення приватного нотаріуса та як його реалізувати.

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України
ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ПРИВАТНИХ НОТАРІУСІВ — ПІДВОДИМО ПІДСУМКИ 2013 РОКУ
Ось промайнув іще один рік роботи за Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі — ПК України). Початок року традиційно є порою здачі звітності. Тож і редакція журналу «Мала енциклопедія нотаріуса» традиційно підбиває підсумки та надає рекомендації щодо порядку застосування податкового законодавства нотаріусами України.
Звертаємо Вашу увагу, що цей матеріал не є офіційною думкою і передбачає додатковий самостійний аналіз та прийняття особистого рішення в кожному конкретному випадку.
Коли нотаріус подає декларацію? Правила оподаткування доходів, отриманих нотаріусами від нотаріальної діяльності, з 01.01.2011 регламентує ст. 178 ПК України.
У порівнянні з минулим роком у порядку оподаткування діяльності нотаріусів принципових змін не відбулося. Однак державний податковий орган тепер називається Міністерством доходів та зборів. І він наприкінці літа «відібрав» у Пенсійного фонду України повноваження щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (про це читайте на с. 75). Тож звітувати і щодо податку на доходи, і щодо єдиного внеску ми тепер маємо в один орган — орган Міндоходів. А ним є ваша податкова інспекція, куди ви торік подавали свою річну декларацію.
Що стосується оподаткування діяльності податком на доходи фізичних осіб, то змін в правилах його нарахування немає. Втім, в останніх числах року, що минув, податківці виклали свою офіційну думку щодо оподаткування приватних нотаріусів в Узагальнюючій податковій консультації щодо витрат приватного нотаріуса, затвердженій наказом Міндоходів від 30.12.2013 № 884 (далі — Узагальнююча консультація № 884). Її норми ми врахували при заповненні рядка 05 річної декларації (див. табл. 2).
У звітуванні про податок на доходи, отримані від здійснення нотаріальної діяльності, змін не відбулося. Тому, як і в минулому році, згідно з п. 178.4 ПК України нотаріуси подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до розділу IV ПК України у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.
Порядок подання річної декларації передбачено ст. 179 ПК України, а граничний строк для подання — п.п. 49.18.4 ПК України. Однак змінилася форма декларації для звітування. Її теж наприкінці минулого року Міндоходів перезатвердив своїм наказом від 11.12.2013 № 793 «Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи» (далі — Наказ № 793; опубліковано у бюлетені «Офіційний вісник України» № 100 від 31.12.2013). Таке перезатвердження форми продиктовано перш за все створенням в минулому році органів Міндоходів. І на порядок оподаткування доходів не вплинуло.
За загальним правилом п. 46.6 ПК України нові форми декларацій слід застосовувати для складання звітності за податковий період, наступний за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення. А це значить, що оновлену форму декларації потрібно подавати починаючи зі звіту за 2014 рік. Однак Міндоходів не дотримується вимог ПК України і наполягає на тому, щоб фізичні особи звітували за новою формою вже за 2013 рік.
Для зручності правила складання та подання декларації про доходи нотаріуса наведемо в табл. 1 на с. 70.

Останнім часом з’явилися публікації в засобах масової інформації щодо вчинення перших транскордонних угод з нерухомим майном за допомогою електронних засобів зв’язку. Спробуємо розіб­ратися, що в цих угодах «транскордонного», «електронного», як використовувався блокчейн, криптовалюти та яку роль у цьому всьому відіграв нотаріус.

Насамперед слід зазначити про суб’єкт­ний склад угоди. Покупцем була іноземна юридична особа, а продавцем — фізична особа. Враховуючи наявність іноземного елемента, до правовідносин обов’язково слід застосовувати положення Закону України «Про міжнародне приватне право». Згідно з ч. 2 ст. 44 цього Закону правом, з яким договір про нерухоме майно є найбільш тісно пов’язаний, вважається право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, — право держави, де здійснена реєстрація. Тобто усі право­чини щодо розпорядження нерухомим майном, що знаходиться на території України, повинні оформлятися згідно із законодавством України. А отже, вони підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, а право власності на нерухоме майно — державній реєстрації.

При цьому законодавство України на сьогодні не дозволяє нотаріусам посвідчувати правочини, підписані за допомогою електронного цифрового підпису, оскільки для нотаріусів відсутній законо­давчий механізм встановлення особи та перевірки її дієздатності на відстані.

Таким чином, правочин щодо розпорядження нерухомим майном, яке знаходиться на території України, не може відбуватися ніяким іншим чином, аніж у присутності нотаріуса, шляхом викладення його тексту на бланках нотаріальних документів та проставлення звичайних письмових підписів. Однак це не позбавляє іноземного контрагента права діяти в Україні через свого представника за довіреністю і не з’являтися сюди для підписання договору. Саме в такий спосіб і було здійснено підписання договору міни нерухомого майна на криптовалюту.

Стосовно фігурування в цьому договорі криптовалюти слід зазначити, що жодна криптовалюта не має офіційного статусу на території України, але так само вона не належить до об’єктів, вилучених з цивільного обігу. Для учасників правочину це означає, що до надання крипто­валюті певного статусу Національним банком України та/або Національною комісією цінних паперів та фінансових ринків вони можуть використовувати її в якості об’єкта при обміні.

Деякі фахівці вважають, що криптовалюту слід вважати товаром.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
іменем України

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:             Іванова С.М.

суддів:                                            Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Криворізької південної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, приватного нотаріуса хххххх міського нотаріального округу Дніпропетровської області хххххх на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року по справі № 804/8711/15 за позовом приватного нотаріуса хххххх міського нотаріального округу Дніпропетровської області хххххх до Криворізької південної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про встановлення відсутності повноважень суб’єкта владних повноважень та скасування рішення, вимоги і податкового повідомлення-рішення,—

ВСТАНОВИВ:

Приватний нотаріус хххххх міського нотаріального округу Дніпропетровської області хххххх звернулася з адміністративним позовом до Криворізької південної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в якому просила:

визнати відсутність повноважень Криворізької південної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області щодо проведення планової документальної перевірки самозайнятої особи — приватного нотаріуса хххххх міського нотаріального округу Дніпропетровської області хххххх;

визнати відсутність повноважень відповідача щодо перевірки правильності нарахування та утримання єдиного соціального внеску самозайнятою особою — приватним нотаріусом хххххх міського нотаріального округу Дніпропетровської області ххххххх;

скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.07.2015 р. № Ф-1149/84У зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суму 47834,72 грн.;

скасувати рішення від 08.07.2015 р. № 0020701703 про застосування штрафних санкцій на суму 7 915,78 грн.;

скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.07.2015 р. № 0020741703 щодо санкцій на суму 510 грн. за неподання податкової звітності про суми доходів, сплачених позивачем фізичній особі — підприємцю за надані нею послуги (за формою 1 ДФ).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2015 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.07.2015 р. № Ф-1149/84У зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суму 47834,72 грн.

Скасовано рішення від 08.07.2015 р. № 0020701703 про застосування штрафних санкцій на суму 7 915,78 грн.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.07.2015 № 0020741703, прийняте Криворізькою південною об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданих апеляційних скаргах позивач та відповідач, вказують на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в судовому засіданні зазначив, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутністю останнього.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Криворізької південної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області було проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків, який провадить незалежну професійну діяльність хххххх щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 року – 31.12.2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року – 31.12.2014 року.

За результатами перевірки 22.06.2015 року складено акт перевірки № 34/173/2157200489, згідно висновків якого встановлено порушення вимог:

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Головне управління юстиції у Київській області
Бориспільський районний нотаріальний округ
Приватний нотаріус
Кузьміченко Анатолій Петрович
вул. Червоноармійська, 6, м. Бориспіль, Київської області, 08300, Україна
тел/факс (04595) 6-05-15; тел. (04595) 6-05-20, e-mail: kuzmichenko@bigmir.net
10.04.2013 № 22/01-02 на № _____________
Адміністратору
Державного земельного кадастру-
державне підприємство «ЦДЗК»
______________________________________
вул. Народного Ополчення, 3, м. Київ, 03151
[Про отримання доступу до Державного
земельного кадастру в режимі читання]
Я, Кузьміченко Анатолій Петрович, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області, є суб’єктом, який має намір отримати доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання.
У відповідності до вимог абзацу 9 частини 1 статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року № 3614-VI; абзацу 4 пункту 187, пунктів 189-194 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051; абзацу 4 пункту 1.2, пункту 1.4, абзацу 5 пункту 2.1, пункту 3.3 Порядку адміністрування Державного земельного кадастру, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.12.2012 року № 836 прошу укласти зі мною договір про надання доступу до Державного земельного кадастру в режимі читання з використанням програмних засобів ДЗК з метою отримання витягів із зазначеного кадастру при здійсненні мною нотаріальних дій щодо земельних ділянок (крім посвідчення заповітів) за формою додатка 47 Порядку ведення Державного земельного кадастру.
В договорі прошу передбачити встановлення Адміністратором за кошти користувача на робочому місці нотаріуса (місто Бориспіль, вул. Червоноармійська, 6) програмного забезпечення, необхідного для здійснення доступу до Державного земельного кадастру відповідно до моїх повно­важень; підтримку Адміністратором функціонування програмного, технічного забезпечення Державного земельного кадастру та телекомунікаційних мереж, з використанням яких здійснюється доступ до Державного земельного кадастру, включаючи їх налаштування, відновлення та оновлення; забезпечення навчання працівників нотаріальної контори в кількості 2 (двох) осіб по роботі з програмним забезпеченням ДЗК.
Додатки до даного звернення:
1. Фотокопія свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 08.08.1995 року № 1808 на 1 арк. у 1 прим.;
2. Фотокопія реєстраційного посвідчення від 26.04.1999 року № 12/1 на 1 арк. у 1 прим.;
3. Фотокопія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру на 1 арк. у 1 прим.;
4. Фотокопія довідки форма 4-ОПП від 02.02.2011 року № 251 на 1 арк. у 1 прим.;
5. Фотокопія паспорта на 2 арк. у 1 прим.;
6. Інформаційні матеріали.
Приватний нотаріус Кузьміченко А.П.

ДЕРЖАВНЕ АГЕНТСТВО
ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО
«ЦЕНТР ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ»
р/р 26001004803001 в АТ «Брокбізнесбанк» в м. Києві
МФО 300249 ЄДРПОУ 21616582
03151 м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3 Тел. 454-01-88, тел./факс 270-47-27, kanc@dzk.gov.ua
25.04.2013 № 2/1385 На № 22/01-02 від 10.04.2013
Приватному нотаріусу
Бориспільського районного нотаріального округу
Київської області
Кузьміченку А.П.
Щодо надання доступу до Державного
земельного кадастру в режимі читання
Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» (далі — Центр ДЗК) опрацювало Ваше звернення щодо можливості укладання договору про надання доступу до Державного земельного кадастру в режимі читання та повідомляє наступне.
Згідно з п. 189 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається суб’єктові, зазначеному у пункті 187 Порядку, на платній основі згідно з договором між Держземагентством України та зазначеним суб’єктом.
Відповідно до Статті 8 Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» інформація, яка є власністю держави, або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, повинна оброблятися в системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою, за результатами державної експертизи, відповідністю вимогам захисту інформації.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» при здійсненні нотаріальних дій видача витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку здійснюється також нотаріусами. Порядок доступу нотаріусів до Державного земельного кадастру має встановлюватись Кабінетом Міністрів України.
На сьогодні Центр ДЗК не отримував нормативно-правового документа Кабінету Міністрів України, який би визначав Порядок доступу нотаріусів до Державного земельного кадастру.
Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений Постановою КМ України від 17.10.2012 № 1051 (далі — Постанова № 1051), на який Ви посилаєтесь, містить лише норму про доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання, який надається нотаріусам під час здійснення нотаріальних дій щодо земельної ділянки для отримання витягу з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку. Також у пункті 191 визначено, що нотаріус здійснює заходи щодо забезпечення зберігання, запобігання несанкціонованому доступу та поширенню інформації, отриманої в результаті доступу до Державного земельного кадастру.
Законодавством визначено, що вказані заходи забезпечуються шляхом побудови систем захисту інформації та збереження даних.
Однак, у Вашому зверненні не надано відомостей щодо наявності у автоматизованій системі, яка планується до підключення до Державного земельного кадастру, комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Окрім цього, в запиті відсутня інформація про наявність у Вас електронного цифрового підпису (далі — ЕЦП), призначеного для доступу до відомостей Державного земельного кадастру.
Виходячи з викладеного вище, Центр ДЗК готовий підключити Вас до Державного земельного кадастру у режимі читання після:
• визначення Кабінетом Міністрів України Порядку доступу нотаріусів до Державного земельного кадастру;
• укладання договору з Держземагентством України про надання доступу до Державного земельного кадастру;
• отримання ініціатором запиту ЕЦП, який, зокрема, призначений до використання для доступу до Державного земельного кадастру;
• підтвердження створення у автоматизованій системі, яка планується до підключення до Державного земельного кадастру, комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю, при цьому вибір заходів і механізмів захисту в цій КСЗІ має здійснюватися відповідно до політики безпеки інформації в Державному земельному кадастрі і концепції побудови КСЗІ ДЗК, а вимоги до КСЗІ АС нотаріуса мають бути узгоджені з рівнем захисту інформації Державного земельного кадастру.
Генеральний директор —
керівник технічних програм А.В. Тарнопольський

Реалізація законодавчих вимог щодо отримання дозволу (згоди) органу опіки і піклування у низці випадків вчинення правочинів, які прямо чи опосередковано стосуються майнових прав та інтересів дітей, небезпідставно асоціюється в нотаріусів та їх клієнтів із зайвим формалізмом. Більше того, такого роду формальності час від часу «штучно» створюються самими нотарями внаслідок неправильної інтерпретації правових положень. Про те, що конкретно мається на увазі, піде мова далі. Але перш за все для кращого розуміння основної думки, яку хоче донести автор цієї статті, варто сформувати умовну призму розгляду викладеного далі матеріалу. Зокрема, нею є те, що характер та взагалі доцільність будь-якої формальної процедури визначається тим, яку матеріально-правову норму та відповідну їй ціль процедура реалізує.
Отже, жодні формальності не можуть існувати самі по собі, а повинні бути спрямовані на досягнення конкретного правового результату. Зрозуміло також, що останній повинен бути необхідним для учасників правовідносин. Такі твердження є аксіоматичними як з точки зору права, так і раціонального мислення як такого. Тому перше, на що автор звернув свою дослідницьку увагу, — це юридична природа та мета аналізованого дозволу (згоди).
Правові витоки дозволу органу опіки і піклування
Таке правове явище, як дозвіл органу опіки і піклування, є результатом тлумачення та інтеграції у вітчизняне право норм Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ. У цьому міжнародному акті, зокрема, зазначається , що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. У згаданих нормах Конвенції не йде мова про необхідність згоди органів публічної влади для укладення правочинів, а зазначено про адміністративну участь держави в забезпеченні прав та інтересів дітей. Форму адміністративної участі держави як надання дозволу (згоди) органу опіки і піклування визначив український законо­давець.
Конкретні правові норми, що обумовлюють необхідність надання органом опіки і піклування дозволу (згоди) на вчинення правочинів
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездом­них осіб і безпритульних дітей» від 02.06.2005 № 2623-IV передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Останнє речення є найбільш цікавим з точки зору його реалізації. На перший погляд жодних недоречностей в його реалізації не повинно виникати. Однак досить частими є ситуації, коли один з батьків відчужує на користь іншого свою частку у праві власності на житло або батьки визначають свої частки у праві спільної власності, укладають договір на ремонт житла чи інший правочин, який взагалі не здатний зменшити чи навіть вплинути на майнові права та інтереси дітей. Словосполучення «будь-яких правочинів» можна тлумачити так, що навіть укладення звичайного договору комунального обслуговування житла потребує попередньої згоди органу опіки і піклування. Навряд чи в таких випадках може йтися про доцільність дозволу (згоди) органу опіки та піклування. Формальна обов’язковість такого документа та необхідність проходження батьками відповідних процедур щодо звернення до органу опіки та піклування в зазначених випадках є за своєю суттю нічим іншим, як бюрократизмом.
Як аргумент до викладеного варто зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 177 Сімейного кодексу України (далі — СК) дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця. Якщо правочин жодним чином не може обмежити права дітей щодо майна, то постає питання: який сенс батькам чекати місяць для отримання очевидного дозволу органу опіки та піклування.
При цьому зволікання із вчиненням правочину може мати негативні наслідки для його сторін. Як правило, дозвіл надається, коли неповнолітня дитина вже забезпечена житлом відповідно до норм, передбачених житловим законодавством.
У деяких випадках органи опіки та піклування без будь-яких переконливих підстав відмовляють батькам у наданні згоди на продаж спільного майна. При цьому порядку оскарження батьками таких відмов в адміністративному, позасудовому провадженні не передбачено.
Часом органи опіки та піклування дають згоду на відчуження нерухомого майна дітей за умови придбання батьками нового житла, що, у свою чергу, може зробити людей заручниками таких вимог.
Законодавство України не містить порядку надання органами опіки та піклування згоди на здійснення правочинів щодо належного дітям майна, у тому числі житла, право власності або право користування яким вони мають, та переліку документів, за умови подання яких органами опіки та піклування надається така згода. Такий порядок, як правило, затверджують самі для себе органи місцевого самоврядування, в яких діють виконавчі комітети.
Якщо звернути увагу на логічну модель, яку обрав законодавець для конструкції ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», то нею є дедукція. Тобто насамперед сформовано загальні твердження, з яких в наступних частинах статті виводяться більш конкретні. Так, спочатку йдеться про участь держави в охороні та захисті дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомості. Далі зазначено, що така участь полягає в недопущенні зменшення та обмеження цих прав щодо житлових приміщень. Завершальна частина 4 норми мала б бути «апогеєм» конкретизації та давати відповідь на питання, як практично реалізуються попередні положення. Однак у ній порушено логічний «ланцюжок», адже частина 4 говорить уже про вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна належного дітям, а не тих, що можуть спричинити зменшення або обмеження дитячих прав на житло.
Такий підхід слід вважати прорахунком законодавця, який має бути виправлений шляхом заміни словосполучення «будь-яких правочинів» на словосполучення «правочини, що здатні зменшити або обмежити права дітей». Зокрема, ними може бути відчуження, передання майна в іпотеку чи користування третім особам.
Подібні зауваження щодо невідповідності цілі правової норми її змісту варто висловити і стосовно ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III (далі — Закон № 2402), в якій, зокрема, зазначено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

ОЛЕГ ПОПОВЧЕНКО,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, кандидат юридичних наук, доцент
ЕКСПРЕС¬АНАЛІЗ «НОВОГО» КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ У СПІВВІДНОШЕННІ З ПРОФЕСІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ НОТАРІУСА
З 19 листопада 2012 року (крім певних положень) набирає чинності «новий» Кримінальний процесуальний кодекс України (далі — «новий» КПК України). Безперечно, ця подія має велике значення для слідчих, прокурорів, суддів і адвокатів. Однак не оминає вона і нас, нотаріусів, тому я коротко проаналізую положення «нового» КПК України, які можуть мати відношення до нашої професії.
1. У «новому» кодексі відсутня стадія порушення кримінальної справи.
Він передбачає, що слідчий або прокурор протягом 24 годин після отримання заяви, повідомлення або самостійного виявлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У ньому автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження (ст. 214 КПК України).
Таким чином, неможливо буде оскаржити постанову про порушення кримінальної справи, як це передбачено на сьогодні чинним Кримінально-процесуальним кодексом України (далі — КПК України), оскільки у «новому» КПК України винесення подібної постанови та її оскарження не передбачено.
На сьогодні ст. 8 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства у зв’язку з цивільними, господарськими, адмі¬ністративними або кримінальними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу». З урахуванням «нового» КПК Украї¬ни ст. 8 Закону України «Про нотаріат» по¬требує змін, відповідно до яких нотаріус буде надавати довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи протягом десяти робочих днів на обґрунтовану вимогу суду, органів дізнання і досудового слідства з посиланням на номер з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
2. «Новим» КПК передбачені такі запобіжні заходи: особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.
Запобіжні заходи застосовуються: