ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ
МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»
61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714­27­90, (057) 714­27­89, 067 572 16 15
«12» березня 2014 р. № 9
Міністру юстиції України
Петренку П.Д.
ПРОПОЗИЦІЯ
щодо спрощення для учасників цивільного правообігу процедури проведення реєстраційних дій по вилученню обтяжень
З 12 лютого 2014 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 17.10.2013 № 868, пунктом 78 якої передбачено, що державна реєстрація припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно у результаті зняття нотаріусом заборони проводиться нотаріусом, яким знято заборону.
Між тим ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що нотаріус є державним реєстратором лише як спеціальний суб’єкт. Повноваження нотаріуса у цьому випадку регламентуються ст. 46 Закону України «Про нотаріат». Вказана стаття визначає, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. Користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.
Отже, право на користування Державним реєстром прав, а, як наслідок, і внесення до нього будь-яких даних щодо виникнення, зміни або припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень нотаріус набуває лише у разі вчинення будь-якої нотаріальної дії щодо цього майна.
У свою чергу ст. 34 Закону України «Про нотаріат» містить невичерпний перелік нотаріальних дій, які можуть вчинятися українськими нотаріусами. Це твердження базується на визначенні ч. 2 цієї ж статті, відповідно до якої на нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.
Власне Законом України «Про нотаріат», а саме ст. 74, встановлено, що одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. У свою чергу, вказана стаття розміщена у розділі III Закону України «Про нотаріат», який має назву «Правила вчинення нотаріальних дій».
Отже, з упевненістю можна стверджувати, що Закон «Про нотаріат» визначає зняття заборони нотаріальною дією, яку має вчиняти нотаріус у разі настання відповідних подій (припинення договору, за яким накладено заборону, погашення позики (кредиту) і т. ін.).
За загальним правилом нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації нотаріальних дій (п. 2 гл. 11 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер. Номер, за яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах (п. 1 гл. 11 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
При посвідченні правочинів, засвідченні вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, при посвідченні часу пред’явлення документа, при видачі дублікатів тощо на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи (п. 1 гл. 10 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Вчинення посвідчувальних написів та видача свідоцтв здійснюються нотаріусом за формами відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за № 1318/18613 (п. 2 гл. 10 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
На цей час відсутня відповідна форма посвідчувального напису щодо зняття заборони відчуження, а також правила зняття заборони як нотаріальної дії. Вони не знайшли регламентації у відповідних нормативних актах Міністерства юстиції України, що регулюють порядок вчинення нотаріальних дій.
Керуючись вищенаведеним, просимо внести зміни до додатка 25 Правил ведення нотаріального діловодства в частині доповнення його відповідною формою посвідчувального напису щодо зняття заборони відчуження, а також виключити абз. 2 п.п. 5.3 п. 3 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України або викласти його у такій редакції: «При знятті заборони на примірнику правочину, що зберігається у справах нотаріуса, а також у разі подання заінтересованою особою інших примірників, за якими накладена заборона, нотаріусом вчинюється посвідчувальний напис за формою відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за № 1318/18613 (п. 2 гл. 10 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України)».

Проект
посвідчувального напису про зняття
заборони відчуження при припиненні договору
Місто (село, селище, район, область, Автономна Республіка Крим),
Україна (число, місяць, рік словами)
Мною, (прізвище, ініціали) нотаріусом (найменування державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, назва нотаріального округу), на підставі статті 74 Закону України «Про нотаріат» та у зв’язку з припиненням цього договору (іпотеки, довічного утримання, спадкового) знято заборону відчуження зазначеного у договорі майна.
Зареєстровано в реєстрі за № _____.
Стягнуто (державного мита, плати).
Печатка нотаріус підпис

Такі дії, на наш погляд, будуть сприяти вирішенню проблеми зняття заборони та реєстрації припинення обтяження в Державному реєстрі прав та приведення вищевказаних правовідносин у правові рамки з метою правильної реалізації на практиці приписів законодавства України,
а також спрощенню для учасників цивільного правообігу процедури проведення реєстраційних дій по вилученню обтяжень.
З повагою
Президент Громадської організації
«Асоціація нотаріусів міста Харкова
та Харківської області» Марченко В.М.

Наведено міркування щодо можливості посвідчення договору відчуження нерухомого майна за місцем проживання фізичної особи.
Ключові слова: посвідчення угод, місцезнаходження, місце нотаріального посвідчення, місце проживання фізичної особи.
Приведено рассуждение относительно возможности нотариального удостоверения договора отчуждения недвижимого имущества по месту проживания физического лица.
Ключевые слова: удостоверение сделок, местонахождение, место нотариального удостоверения, место проживания физического лица.
Згідно зі ст. 55 Закону України № 3425-ХІІ від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат» [1], посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, іншого нерухомого майна провадиться за місцем розташування вказаного майна або за місцезнаходженням однієї зі сторін правочину.
Таким чином, закон надав можливість сторонам правочину вибрати місце нотаріального посвідчення договору відчуження.
Але на сьогоднішній день існує думка, що неможливо посвідчувати договори за місцем проживання фізичної особи, бо термін «місцезнаходження» стосується лише юридичної особи. І як аргумент – посилання на ст. 93 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16 січня 2003 р. [2] (далі – ЦК України) «Місцезнаходження юридичної особи». Але «місцезнаходження» в контексті цієї статі невірно порівнювати зі змістом ст. 55 Закону України «Про нотаріат», бо в ч. 4 цієї статті йдеться про місцезнаходження однієї зі сторін правочину, і якщо б ця правова норма хотіла обмежити права власника – фізичної особи щодо вибору місця посвідчення договору відчуження нерухомого майна, то про це б і йшлося в статті, але законодавець у цій статті надав можливість сторонам правочину вибирати місце посвідчення договору.
Закон не може ставити суб’єктів правових відносин щодо здійснення своїх прав в нерівне становище. Тому що

Цей матеріал Ви можете отримати безкоштовно

ОЛЬГА ІЄВІНЯ,
кандидат юридичних наук, професор кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Національної академії внутрішніх справ
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОФОРМЛЕННЯ ВИЇЗДУ ЗА КОРДОН ДЛЯ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ ДІТЕЙ­СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, належать до однієї з найбільш уразливих категорій громадян нашої держави.
Законодавство встановлює, що незалежно від того, де така дитина перебуває на утриманні та вихованні, державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку . Нагадаємо, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня — 893 гривні, з 1 квітня — 911 гривень, з 1 липня — 917 гривень, з 1 жовтня — 930 гривень, з 1 грудня — 961 гривня; для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня — 1112 гривень, з 1 квітня — 1134 гривні, з 1 липня — 1144 гривні, з 1 жовтня — 1161 гривня, з 1 грудня — 1197 гривень. Отже, за таких стандартів і потреби дитини можуть забезпечуватись лише на самому мінімальному рівні. У цьому контексті прагнення громадян розвинених країн надати допомогу дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьків¬ського піклування, забезпечити їм можливість відпочинку та лікування (оздоровлення) є, безумовно, гідним вчинком, що надає таким дітям іноді єдиний шанс відвідати інші країни та отримати необхідне лікування, сприяє покращенню соціальної адаптації таких дітей. Недарма Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.09.2008 р., розкриваючи у ст. 1 поняття дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, у першу чергу називає дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Водночас іноді організатори таких подорожей стикаються зі значними труднощами при оформленні відповідних документів, що у першу чергу полягає у необхідності отримання дозволу на вивезення дитини за кордон.
Це той рідкісний випадок, коли, здавалось би, суто бюрократичні перепони бувають цілком обґрунтованими. Діти-сиріти та діти, по¬збавлені батьківського піклування, потребують посиленого захисту з боку держави, особливо в умовах закордонної подорожі, коли можливості надання допомоги зменшуються, а ризики, пов’язані зі знаходженням у незнайомому оточуючому середовищі, зростають. Навіть доросла людина може не впоротися із ситуацією за таких обставин, про що свідчать прикрі випадки з українськими туристами.
У цілому можна виділити дві групи ризиків, пов’язаних з поїздкою за кордон дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Перш за все, це ризики кримінального характеру, зокрема, ризик торгівлі дітьми під виглядом благодійності. Незаконне усиновлення, мабуть, кращий сценарій у такій ситуації. Примушення дитини до жебракування, сексуальна експлуатація, донорство органів — це далеко не повний перелік небезпек кримінального характеру, жертвою яких може стати дитина. Як зазначає М. Г. Вербенський: «згідно з оперативними даними, Україна виступає як країна-постачальник та країна транзиту молодих жінок і дітей, як найбільш вразливих верств населення, з метою залучення їх до секс-індустрії розвинутих країн Центральної та Західної Європи, а також держав азіатсько-тихоокеанського регіону. Головними країнами призначення «живого товару», як правило, є країни Західної Європи (ФРН, Італія, Іспанія, Бельгія), а також Туреччина, Греція, Ізраїль, США, Об’єднані Арабські Емірати, Португалія, Єгипет, Франція, Словаччина, Лівія, Румунія, Австрія, Японія, Швейцарія тощо (за даними слідчих органів України, всього виявлено жертв торгівлі у 57 країнах світу)» .
Що стосується ризиків некримінального характеру, то до них слід віднести відсутність можливостей або нездатність приймаючої сторони створити необхідні медичні, педагогічні або побутові умови для перебування дитини.
Забезпечення інтересів дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, починається ще на території України і пов’язано, перш за все, з ретельним контролем держави за підготовкою закордонної подорожі.

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо наслідків зміни Відкритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство і Закритого акціонерного товариства на Приватне акціонерне товариство у співставленні
до зміни організаційно-правової форми (перетворенням), щодо дійсності «старої» печатки і довіреності, які видавалися
від імені ВАТ (ЗАТ)
1. Щодо перетворення. Відповідно до ст. 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи.
Стаття 83 ЦК України, яка має назву «Організаційно-правові форми юридичних осіб», визначає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Отже, з точки зору зазначеної норми закону, усі товариства належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи. Тому навіть зміна виду товариства, наприклад, з товариства з обмеженою відповідальністю на акціонерне товариство, не є перетворенням.
У ст. 152 ЦК України зазначено, що акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним.
Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приватні товариства. Особливості правового статусу публічних та приватних акціонерних товариств встановлюються законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Отже в цьому законі поняття «організаційно-правова форма» вживається в іншому, вужчому значенні, ніж у ст. 83 ЦК України. Фактично, організаційно-правовою формою визнається окремий вид господарського товариства. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Таким чином, тип акціонерного товариства не є тотожним організаційно-правовій формі.
У абз. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зазначено, що зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.
Відповідно до п. 5 Перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» статути та інші внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність з нормами цього Закону не пізніше, ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом. Обов’язковим елементом статуту є найменування товариства, тому і найменування повинні бути приведені у відповідність до цього Закону.
Відповідно до ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.
Таким чином,

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
щодо визначення обсягу повноважень
за довіреністю
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ч. 3 ст. 244 ЦК України). Ст. 64 ЦК УРСР 1963 р., який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, визначала довіреність як письмове уповноваження, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином. Контекстуальний аналіз наведених цивільно-правових норм свідчить про багатозначність поняття «довіреність» у цивільному праві, довіреність розглядається і як односторонній правочин, що наділяє можливістю виступати представником, і як документ, в якому вміщено волевиявлення особи, яку представляють. Визначення у ст. 64 УРСР довіреності як акта уповноваження свідчить, що в цьому понятті поєднується наділення особи можливістю бути представником іншої особи (вчиняти від її імені правочини, інші дії юридичного і фактичного характеру з безпосереднім результатом для особи, яку представляють) із визначенням переліку таких можливостей, тобто обсягу повноважень. У цивільному праві під повноваженням розуміють такий прояв

Ірина СУЧОВА,
реєстратор Харківської
регіональної філії ДП «Центр державного
земельного кадастру», м. Харків
ОФОРМЛЕННЯ ПРАВОВСТАНОВЛЮЮЧИХ ДОКУМЕНТІВ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ – ВАЖЛИВА УМОВА ФОРМУВАННЯ СПРИЯТЛИВОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ
На всіх етапах розвитку людської цивілізації реформування земельних відносин завжди було дуже складним завданням.
У сучасних умовах розвитку земельних відносин однією з найважливіших проблем є формування сприятливого інвестиційного клімату у сфері використання земель.
Однак аналіз чинного законодавства свідчить, що діючі нормативно-правові акти поки що не створюють належних умов для потенційного інвестора. Це стосується, зокрема, оформлення права власності на земельну ділянку чи права користування земельною ділянкою. Чинне законодавство передбачає такий порядок оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, який фактично займає не один місяць, а то й рік. Звісно, такі терміни не влаштовують інвестора.
Відомо, що важливими складовими економічної інфраструктури сучасної ринкової економіки виступають ефективні системи державної реєстрації прав на нерухоме майно і земельного кадастру. Досвід багатьох країн свідчить, що інвестиції в ефективні кадастрово-реєстраційні системи дають важливі суспільні переваги, які трансформуються на кращі економічні результати. Тому навіть високорозвинені країни продовжують інвестувати значні обсяги коштів у вдосконалення існуючих систем.
Формування кадастрово-реєстраційної системи України пов`язане з прийняттям 1 липня 2004 року спеціального Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень». Саме цей Закон відображає перші результати реального економічного зростання в поєднанні з відповідними соціально-психологічними й правовими зрушеннями в суспільстві. Сьогодні інвестора не влаштовує наявність чи перспектива набуття низки абстрактних, хай і дуже значних прав, якими є права на землю та інше нерухоме майно. Він вимагає від держави максимальної конкретизації форми і змісту цих прав, їх економічного та юридичного захисту від втручання третіх осіб та належних гарантій цих прав.
Єдина система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень характеризується такими фінансовими перевагами: по-перше, зменшуються витрати на формування єдиної бази даних порівняно з базами даних окремих реєстрів; по-друге, знижується вартість послуг, які надаватимуться з різних реєстрів.
Необхідність створення єдиного реєстру прав на нерухоме майно зумовлена існуванням в Україні кількох реєстрів речових прав власності на нерухоме майно, які супроводжуються паралельними, але відокремленими одна від одної організаційними структурами.
Так, реєстр земельних ділянок веде державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» (далі – Центр ДЗК), реєстр заборон – нотаріат, реєстр речових прав на нерухоме майно (будівлі, споруди) – бюро технічної інвентаризації, реєстр іпотек – банки-іпотекодавці. У зв’язку з цим, коли виникає потреба одержати вичерпну інформацію, в якому стані перебуває об’єкт нерухомого майна і які права та обмеження зареєстровані за цим об’єктом, зацікавленій особі необхідно виконати громіздку процедуру й витратити чимало часу. Крім того, слід зазначити, що наявність запису в таких реєстрах про речове право на нерухоме майно та його обмеження ще не гарантує захисту цих прав з боку держави через відсутність відповідної законодавчої бази. У зв’язку з цим виникає потреба у створенні єдиної системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень в одному місці з чітко визначеною структуризацією і консолідацією, яка б гарантувала офіційний та належний захист цих речових прав з боку держави. Лише в разі офіційного державного захисту інформації реєстраційна система може користуватися повною довірою клієнтів, що є обов’язковою передумовою її ефективності. На нашу думку, реєстрація нерухомості на базі земельних ділянок має ґрунтуватися на первинності земельної ділянки як специфічного об’єкта нерухомості. Усі інші об’єкти нерухомості (споруди, будівлі і т.д.) є похідними, тобто вони визнаються законом нерухомістю, оскільки нерозривно та безпосередньо пов’язані із земельною ділянкою.
Такий підхід до реєстрації нерухомості та прав на неї відповідає вимогам принципу про правову єдність земельних ділянок і розміщеного на цих ділянках нерухомого майна, а також

Запитання 1. Що слід враховувати при укладенні договору про поділ спадщини?

Відповідь. Відсутня єдина практика як щодо процедури, так і щодо переліку документів, що залишаються у нотаріальній справі, обсягу документів, що повинні надаватися нотаріусу для вчинення цього правочину та місця зберігання такого договору, що на законодавчому рівні не визначено. Вважаємо, що при посвідченні  договорів про поділ спадщини слід виходити з такого.

При спадкуванні за законом спадкове майно може перейти у власність кількох осіб. При спадкуванні за заповітом спадщина також може бути заповідана двом та більше спадкоємцям без зазначення конкретного майна, що успадковується кожним із них. У таких ситуаціях за вимогою закону спадкове майно надходить у спільну часткову власність спадкоємців (ч. 1 ст. 1278 ЦК України).

Кожен із спадкоємців має право вимагати виділу своєї частки зі спадкового майна в натурі (ч. 2 ст. 1278 ЦК України). Незважаючи на те, що це прямо не зазначено в законі, коли вимога щодо виділу часток зі спадщини виходить від усіх спадкоємців, мають місце правовідносини щодо поділу спадщини.

Можливий як поділ майна, що успадковується за законом, так і поділ майна, що успадковується за заповітом, у якому спадкова маса розподілена між кількома спадкоємцями у частковому вираженні, а також поділ спадщини, що заповідана одній особі за наявності обов’язкових спадкоємців. Проте не може бути посвідчений договір про поділ в натурі майна, якщо заповідач конкретно розподілив своє майно між тим чи іншим спадкоємцем та кожний спадкоємець за заповітом стає власником конкретної речі (речового права). Також договір про поділ спадщини може містити положення про те, хто із спадкоємців погашає борги спадкодавця, виконує заповідальний відказ.

Запитання 2. Чи є можливість застосовувати загальні правила Цивільного кодексу України щодо поділу спільного майна при поділі спадщини?

Володимир МАРЧЕНКО,
шеф-редактор Всеукраїнського
науково-практичного журналу
«Мала енциклопедія нотаріуса»
ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ ЗАЯВИ
ПРО ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ ОСОБОЮ,
ЯКА НЕ МОЖЕ ВЛАСНОРУЧНО ПОСТАВИТИ ПІДПИС
Наследник принимает наследство по закону после смерти мужа, но в связи с болезнью Паркинсона не может подписать документ. Как в таком случае оформить заявление о принятии наследства, если нет возможности удостоверить лично подпись наследника? Возможно ли удостоверение при свидетелях, как при завещании?
Відповідь на зазначене питання є досить простою. Складність і можливі проблеми виникають через неправильне розуміння деяких понять. Так, відповідно до глави II Загальні правила вчинення нотаріальних дій Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в п. 13 зазначається:

НАТАЛЬЯ САУТЕНКО,
частный нотариус Харьковского
городского нотариального округа
НОВАЦИИ ИПОТЕЧНОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА
На первый взгляд, очередные изменения, внесенные в Закон Украины «Об ипотеке», сложно оценить как позитивные. При всей кажущейся возможности все-таки доказать всем позицию законодателя — желание видеть реальные возможности ипотекодержателя в момент заключения ипотечного договора получить гарантированное обеспечение без судебных разбирательств — вряд ли получится.
Хотя вначале не об этом. Невозможность свободного обращения с таким интересным и перспективным (как казалось ранее) предметом ипотеки, как незавершенное строительство, таки привела к должной реакции и справедливость восторжествовала — Закон изменили. С июня 2008 года до вступления в силу Закона Украины «О предотвращении влияния мирового финансового кризиса на развитие строительной отрасли и жилищного строительства» незавершенка (простите за неюридический термин) должна была передаваться в ипотеку путем передачи права на земельный участок. Понятно: если ипотекодатель имел в собственности земельный участок, на котором велось строительство, проблем с определением предмета ипотеки не было, но еще не единичны случаи строительства на земле, являющейся государственной или коммунальной собственностью, переданной для целей строительства в аренду. Вот тут ипотекодателей и настигали сложности. Запрет, содержащийся в Законе Украины «Об аренде земли», ограничивал отчуждение права аренды, что делало невозможным его передачу и в ипотеку. Законодателю показалось мало такого запрещения (косвенного) и были внесены изменения, прямо указывающие на невозможность передачи права аренды в залог.
Изменения, внесенные в ст. 16 Закона Украины «Об ипотеке», расширили предмет ипотеки в случае передачи незавершенного строительства. У ипотекодателя появилось право выбрать из возможных вариантов: