В іпотечному договорі Банк пише, що в іпотеку передається житловий будинок та земельна ділянка, яка належить іпотекодавцю на праві власності (Державний акт), чи повинен, в цьому випадку, нотаріус витребувати експертну оцінку землі?
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» № 898 від 05.06.2003 року іпотекою є вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Нерухомим майном є земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці і невід’ємно пов’язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб’єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Закон України «Про оцінку земель» № 1378 від 11.12.2003 року містить вичерпний перелік випадків, коли проведення експертної грошової оцінки є обов’язковим, а саме:

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

ЛЮДМИЛА СПІЦИНА,
перший заступник начальника Головного управління Держкомзему у Запорізькій області
ВТРАТА, ПОШКОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ АКТІВ НА ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ
Заміна державного акта. Дублікат. Втрачений, зіпсований державний акт. А як бути із державним актом, якщо людина померла, але наявні орфографічні чи технічні помилки. Чи можлива видача дубліката в цьому випадку?
Кожного дня територіальні органи Держкомзему ведуть прийом громадян і стикаються з проблемами зіпсованих, втрачених державних актів. Зокрема, надходять численні скарги на допущені орфографічні і технічні помилки в дер¬жавних актах. І кожного дня держслужбовцю необхідно вирішувати проблему, яка створена землевпорядною організацією, територіальним органом Центру ДЗК, сільським землевпорядником, брати на себе відповідальність і в правовому полі захищати інтереси ні в чому не винного власника земельної ділянки. А чи є можливість у кожному випадку, керуючись нормами чинного законодавства, врегулювати проблему із заміною державного акта? Які наслідки заміни втраченого, зіпсованого державного акта на новий?
Нормативними документами, які регулюють процедуру заповнення, видачі державних актів, є: Земельний кодекс України; постанова Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 № 439 «Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку»; постанова Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1021 «Про затвер¬дження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі»; Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена наказом Держкомзему України від 04.05.1999 № 43, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.06.1999 за № 354/3647 (далі — Інструкція № 43); Інструкція про заповнення бланків дер¬жавних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затверджена наказом Держкомзему України від 22.06.2009 № 325, зареєстрованим у Мін’юсті 06.08.2009 за № 735/16751 (далі — Інструкція № 325).
Всі нормативні документи, які регламентували заповнення державних актів на право власності на землю, починаючи з 1993 року, забороняли будь-які виправлення у державному акті.
Вносити зміни до державного акта певний період було дозволено. Постановою Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2201-XII «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» були затверджені форми державних актів, які передбачали внесення змін до них. На підставі Закону України від 11.12.2003 № 1377-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» вищевказана постанова втратила чинність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 були затверджені нові форми державних актів, які внесення будь-яких змін не передбачали.
Пункт 3.9 Інструкції № 43 встановлював, що у разі будь-яких змін в розташуванні меж земельної ділянки або умов її передачі чи надання, які відбулися після видачі державного акта, ці зміни вносяться одночасно до обох примірників державного акта. Нові межі відображаються на плані земельної ділянки суцільною лінією чорною тушшю, а старі межі перекреслюються червоною тушшю. Кожен запис про зміни посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України.
На сьогодні пункт 3.9 Інструкції, яким було передбачено внесення змін до

РОЗ‘ЯСНЕННЯ
щодо зняття заборони на відчуження нерухомого майна (майнових прав
на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації
Начальникам Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України
в Автономній Республіці Крим,
головних управлінь юстиції в областях,
мм. Києві та Севастополі
Статтею 34 Закону України «Про нотаріат» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» від 1 жовтня 2008 року № 614-VI), передбачена така нотаріальна дія як зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації.
З метою однакового застосування нотаріусами цієї норми Міністерством юстиції повідомляється наступне.
Нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за заявою:
установи банку, іншої юридичної особи про погашення позики (кредиту);
заставодавця (іпотекодавця) та заставодержателя (іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки) або лише заставодавця (іпотекодавця) у разі подання ним безспірних доказів виконання зобов’язання;
заставодавця (іпотекодавця) у разі визнання рішенням суду договору застави (іпотеки) недійсним;
заставодержателя (іпотекодержателя) у зв’язку з відкриттям виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) на підставі виконавчого напису нотаріуса;
набувача у разі смерті відчужувача за договором довічного утримання (догляду), спадковим договором;
відчужувача за спадковим договором у разі смерті набувача;
набувача або відчужувача на підставі рішення суду про розірвання договору довічного утримання (догляду) або спадкового договору чи визнання їх недійсними;
фізичної особи, щодо якої скасовано рішення суду про оголошення її померлою, або за заявою спадкоємців по закінченню п’ятирічного строку з часу відкриття спадщини після особи, оголошеної померлою;
спадкоємця про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт;
До заяви додаються примірники правочинів, свідоцтв, що містять запис про накладені заборони щодо відчуження.
На примірниках документів, що містять запис про накладання заборони щодо відчуження, нотаріусом вчиняється напис про зняття заборони відповідно до форми, передбаченої додатком 7 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5, після чого про вчинення нотаріальної дії вноситься запис до реєстру для реєстрації нотаріальних дій.
Якщо нотаріус, яким було накладено заборону щодо відчуження, позбавлений можливості вчинити нотаріальну дію щодо зняття заборони, така нотаріальна дія може бути вчинена іншим нотаріусом. У такому разі цей нотаріус залишає у своїх справах копію документа, на якому вчинено напис про зняття заборони щодо відчуження, а також направляє повідомлення про зняття заборони щодо відчуження за місцем зберігання примірника документа, на підставі якого була накладена заборона.
У разі зняття заборони щодо відчуження за заявою однієї із сторін договору застави (іпотеки), нотаріус надсилає повідомлення про зняття заборони щодо відчуження іншій стороні правочину.
У випадках, передбачених частиною першою статті 537 Цивільного кодексу України, нотаріус може зняти заборону відчуження заставленого майна за заявою боржника, якщо він надасть нотаріусу докази відсутності кредитора (його представника) у місці виконання зобов’язання або ухилення кредитора (його представника) від прийняття виконання чи в разі іншого прострочення з їхнього боку, а також внесе в депозит нотаріуса належні з нього кредиторові гроші або цінні папери.
Як доказ зазначеного боржником подаються нотаріусу: копія зобов’язання, копія договору застави (іпотеки), квитанція про внесення в депозит нотаріуса належних кредиторові грошових коштів або цінних паперів, які свідчили б про повне і безумовне виконання зобов’язання, копія повідомлення нотаріуса кредиторові про внесення боргу в депозит, копія заяви боржника, переданої нотаріусом кредиторові з дотриманням вимог пункту 276 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5.
Про зняття заборони щодо відчуження у цих випадках нотаріус письмово повідомляє кредитора.
Про зняття заборони щодо відчуження нотаріус робить відповідні відмітки в Реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів та в Алфавітній книзі обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів.
Зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, підлягає обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна в порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 9 червня 1999 року № 31/5 (зі змінами), чи Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідно до Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 року № 830.»
Прошу довести зазначену інформацію до відома нотаріусів для врахування в подальшій роботі.
Заступник Міністра Л. В. Єфіменко
Прес-служба Міністерства юстиції України

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 25.03.2011 р. № 8235 /7/17-0217
Про подання Податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб
Державна податкова служба України, керуючись ст.ст. 2 та 8 Закону України від 4 рудня 1990 року № 509 «Про державну податкову службу в Україні» та враховуючи тези виступу Президента України В. Ф. Януковича 21 березня 2011 року на засіданні Керуючої ради Комітету з економічних реформ, лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики від 18.03.11 № 04-39/38, з метою забезпечення сприятливих умов для платників податків при поданні податковими агентами Податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб (далі — Декларація), повідомляє таке.
Відповідно до п.п. «д» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) особи, які мають статус податкових агентів, зобов’язані подавати до органу державної податкової служби за місцем реєстрації податкову декларацію за базовий податковий період, що дорівнює календарному місяцю, про загальні суми доходів, нараховані (виплачені, надані) на користь платників податку, і загальні суми податку на доходи фізичних осіб, утримані з цих доходів, а також обсяги перерахованого податку до бюджету.
Згідно з п. 18.1 ст.18 Кодексу податковим агентом є особа, на яку Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.
З метою уникнення можливої соціальної напруги, додаткового навантаження на платників податків, а також витрат часу, пов’язаних із заповненням та поданням звітності у подальшому, податкові агенти, які не мають найманих працівників та не проводять нарахування (надання, виплати) доходів фізичним особам у звітному місяці, можуть не подавати до податкового органу таку декларацію за відповідний звітний період.
ДПС України зобов’язує довести цей лист до відома підпорядкованих структурних підрозділів для використання у роботі, а також провести відповідну масово-роз’яснювальну роботу з платниками податку на доходи фізичних осіб.
Голова Комісії з проведення
реорганізації ДПА України,
Голова ДПС України В. Ю. Захарченко

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ УКРАЇНИ
вул. Білоруська, 24, м. Київ, 04655, MCП 655,
тел.: (044) 594-16-01, факс: (044) 594-16-00
E-mail: sdfm@sdfm.gov.ua Код ЄДРПОУ: 37471802

02.08.2013 № 3028/0340-07-3
на __________ від _________ Приватному нотаріусу
Львівського міського
нотаріального округу Шахрай С.О.
вул. Тобілевича, 5, кв. 3, м. Львів, 79018

Щодо надання рекомендацій
Державна служба фінансового моніторингу України розглянула запит приватних нотаріусів Львівського міського нотаріального округу та повідомляє наступне.
Щодо першого питання
Відповідно до підпункту «г» пункту 8 частини другої статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (далі — Закон) спеціально визначеними суб’єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, нотаріуси, у випадках, передбачених статтями 6 і 8 Закону.
Частиною першою статті 8 Закону встановлено, що нотаріуси виконують обов’язки суб’єкта первинного фінансового моніторингу, якщо вони беруть участь у підготовці і здійсненні правочину щодо: купівлі-продажу нерухомості; управління активами клієнта; управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах; залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління ними; утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб.
В той же час, відповідно до частини шостої статті 8 Закону нотаріуси, як суб’єкти первинного фінансового моніторингу, не повідомляють Держфінмоніторинг України про свої підозри щодо фінансових операцій у разі, якщо відповідна інформація стала їм відома за обставин, що є предметом таємниці вчинюваних нотаріальних дій, крім випадків посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, за умови, що сума такої операції дорівнює чи перевищує 400000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 400000 гривень.
Таким чином, нотаріус повідомляє Держфінмоніторинг України про фінансові операції з посвідчення договору купівлі-продажу нерухомості на суму, що дорівнює або перевищує 400000 гривень, або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті еквівалентну 400000 гривень, які підлягають фінансовому моніторингу за ознаками, визначеними статтею 16 Закону, лише у випадку, якщо у нього виникають підозри, що такі операції пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або якщо вони пов’язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму.
У таких випадках, згідно з частиною четвертою статті 12 Закону, подання нотаріусом інформації Держфінмоніторингу України в установленому порядку не є порушенням професійної таємниці.
Водночас, нотаріуси виконують обов’язки суб’єкта первинного фінансового моніторингу, якщо вони беруть участь у підготовці і здійсненні правочинів, визначених частиною першою статті 8 Закону. Тобто, при посвідченні інших договорів, зазначених у частині першій статті 8 Закону, нотаріус зобов’язаний виконувати інші обов’язки (крім повідомлення Держфінмоніторингу України), передбачені Законом для спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу (ідентифікація клієнтів, реєстрація фінансових операцій, зберігання документів тощо).
Щодо другого питання
Відповідно до пункту 15 частини другої статті 6 Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу, в тому числі і нотаріус, зобов’язаний зберігати документи щодо ідентифікації осіб, які провели фінансову операцію, що згідно з Законом підлягає фінансовому моніторингу, а також усі документи, що стосуються ділових відносин з клієнтом, не менше п’яти років після завершення ділових відносин, а всі необхідні дані про операції — не менше п’яти років після завершення операції (при цьому строки зберігання документів можуть бути продовжені відповідним суб’єктом державного фінансового моніторингу у порядку, встановленому законодавством).
Таким чином, вищезазначені документи повинні зберігатися протягом п’яти років у випадку, якщо проведена фінансова операція підлягає фінансовому моніторингу. У іншому разі документи не зберігаються.
Щодо третього питання

Методично-консультативна Рада нотаріату при Головному управлінні юстиції у Чернігівській області
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ЩОДО ВЕДЕННЯ ТА ЗАПОВНЕННЯ РЕЄСТРІВ ДЛЯ РЕЄСТРАЦІЇ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ
(зі змінами станом на 1 червня 2012 року)
1. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ВЕДЕННЯ РЕЄСТРІВ
Ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій нотаріусами здійснюється відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5 (далі — Правила (1)).
Відповідно до вимог ст. 52 Закону України «Про нотаріат» всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, перелік яких передбачений ст. 34 вказаного Закону, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій (далі — Реєстр).
Записи в Реєстрі провадяться особисто нотаріусом чи в його присутності стажистом, працівником державної нотаріальної контори або особою, яка перебуває у трудових відносинах з приватним нотаріусом, про що завідувачем державної нотаріальної контори, приватним нотаріусом видається відповідний наказ.
Записи в Реєстрі повинні бути повними і скороченню не підлягають, крім загальноприйнятих скорочень, наприклад, місто — м., район — р-н, селище міського типу — смт, вулиця — вул., будинок — буд., квартира — кв. Крім того, відповідно до п. 7.23 Правил (1) організаційно-правова форма юридичної особи може зазначатися скорочено (ТОВ, ВАТ, ЗАТ).
Дописки і виправлення, зроблені в Реєстрі, повинні бути застережені нотаріусом і скріплені його підписом та печаткою (наприклад: «Закреслене «Миру» не читати, написаному «Перемоги» вірити. Нотаріус. Підпис. Печатка» або «Виправленому з «Миру» на «Перемоги» вірити. Нотаріус. Підпис. Печатка» або «Дописаному «нотаріального округу» вірити. Нотаріус. Підпис. Печатка»).
У разі виявлення помилки в нумерації нотаріальних дій у Реєстрі (повторення реєстрових номерів або їх пропуск) складається акт, форма якого наведена в додатку 27 до Правил (1), який підписується нотаріусом та скріплюється його печаткою. При підготовці статистичного звіту мають бути враховані розбіжності в нумерації. Акт може бути викладений на останній сторінці Реєстру або за бажанням нотаріуса може бути складений на окремому аркуші, який прикріплюється до Реєстру таким чином, щоб унеможливити його втрату.
Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до Реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Запис у Реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії (п. 2 гл. 11 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595, далі — Порядок (2)) (тобто після підписання сторонами(ою) документа та підписання нотаріусом посвідчувального напису, а також проставляння печатки).
Дата вчинення нотаріальної дії проставляється на початку робочого дня та щоразу повторюється на початку кожної сторінки Реєстру протягом усього робочого дня.
Правилами (1) передбачено, які відомості зазначаються у кожній графі Реєстру, а тому нотаріуси повинні дотримуватися меж граф Реєстру, в яких повинна зазначатися та чи інша інформація, тобто інформація, яка згідно з Правилами (1) повинна міститися лише у певній графі, не повинна продовжуватись у наступній графі Реєстру.
У кінці кожного робочого дня після останньої нотаріальної дії через графи 1–7 проводиться риска та підсумковим записом у Реєстрі зазначається кількість вчинених нотаріальних дій, суми державного мита, стягнутого державним нотаріусом, або розмір отриманої приватним нотаріусом плати та кількість використаних спеціальних бланків нотаріальних документів. Такий запис скріплюється підписом нотаріуса.
Якщо частина вчинених нотаріусом нотаріальних дій за день була зареєстрована у Реєстрі, який закінчився, а частина нотаріальних дій внесена до Реєстру нового, підсумковий запис щодо кількості вчинених за робочий день нотаріальних дій, суми стягнутого державного мита (отриманої плати), кількості використаних спеціальних бланків нотаріальних документів оформляється двічі, як в Реєстрі, який закінчився в середині робочого дня, так і в кінці робочого дня у новому Реєстрі без врахування записів у попередньому Реєстрі.
Примітка від редакції: чинні Правила не містять вказівок щодо ситуації, коли частина вчинених нотаріусом нотаріальних дій за день була зареєстрована у Реєстрі, який закінчився, а частина нотаріальних дій внесена до Реєстру нового.
З метою спрощення роботи нотаріуса при складанні статистичного звіту доцільно у закінченому Реєстрі оформляти підсумковий запис такого змісту: «За цим реєстром вчинено 1217 нотаріальних дій, стягнуто державного мита (отримано плати) 9243 грн. 45 коп. Нотаріус. Підпис».

Михайло ШУЛЬГА,
доктор юридичних наук, професор,
завідувач кафедри екологічного права
Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, м. Харків
ЮРИДИЧНІ ЗАСАДИ
ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ

У правовому механізмі набуття та реалізації суб’єктивних прав на землю в умовах здійснення земельної реформи самостійне місце посідає державна реєстрація прав на землю як окремий важливий напрямок забезпечення гарантій цих прав суб’єктів. Варто зазначити, що ухилення від державної реєстрації прав на земельні ділянки ст. 211 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) визначає як самостійне порушення земельного законодавства. Щоправда, відповідальність за «ухилення від реєстрації» чинне законодавство поки що не встановлює і це видається незрозумілим. Учинення такого правопорушення суб’єктом фактично свідчить про незаконність використання земельної ділянки. У цьому випадку постає питання щодо визнання такого користування самовільним з усіма негативними правовими наслідками.
Проблеми державної реєстрації земельних прав постійно знаходяться в полі зору представників земельно-правової науки, а саме: В. І. Андрейцева, В. В. Носіка, П. Ф Кулинича, С. В. Гринька, А. М. Мірошниченка, Р. І. Марусенка та ін.
Термін «реєстрація», «реєстр» означає список, письмовий перелік кого-небудь або чого-небудь; книгу для запису справ, документів, майна, земельних володінь тощо .
Реєстраційні відносини, які виникають щодо земельних прав, регулюються сьогодні нормами як земельного, так і цивільного законодавства, а також спеціального Закону України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (з наступними змінами та доповненнями).
Правова регламентація земельних реєстраційних відносин за своїм змістом складна. Окремі правові приписи, що

У ході виконання приватним нотаріусом професійної діяльності виникає необхідність залучення додаткових працівників шляхом їх наймання. Це передбачено законодавством України.
1 Закон України «Про нотаріат» прямо й опосередковано визначає декілька категорій осіб, котрі можуть працювати з приватним нотаріусом: 1) стажист нотаріуса (ст. 13 Закону), 2) працівники, котрі перебувають у трудових відносинах із приватним нотаріусом (ст. 9 Закону).
У п. 7 Розділу 1 «Загальні положення» «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 3 березня 1994 р., ідеться про стажистів нотаріуса, а також найманих працівників.
Детальніше про категорії осіб, котрі можуть працювати з приватним нотаріусом у ході виконання ним професійної діяльності, йдеться в п. 3 наказу Міністерства юстиції України № 186/5 від 17 квітня 2007 р. «Про внесення змін до Положення про вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням». У цьому наказі зазначаються особи, яких можна умовно поділити на 3 категорії:
І а) діяльність яких пов’язана з учиненням нотаріальних дій;
……………………………………………………………..
ІІ б) діяльність яких пов’язана з наданням додаткових послуг правового чи технічного характеру, пов’язаних із ними;
в) які за договорами (угодами, контрактами) із приватним нотаріусом виконують роботи із забезпечення діяльності приватного нотаріуса (установлення та обслуговування оргтехніки, охоронного обладнання тощо);
……………………………………………………………..
ІІІ г) проходять стажування.
2 Закон України «Про нотаріат» у ст. 8 «Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій» зобов’язує нотаріусів та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, додержувати таємниці цих дій. Обов’язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків.
Цю вимогу містить і п. 7 Розділу 1 «Загальні положення» «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 3 березня 1994 р.
3 У зв’язку з викладеним виникає питання: яким чином повинні бути оформлені на роботу вказані працівники, щоб виконались вимоги ст. 8 Закону України «Про нотаріат»?
а) щодо стажиста нотаріуса в Законі України «Про нотаріат» прямо вказано, що «умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом та приватним нотаріусом чи державною нотаріальною конторою з додержанням законодавства про працю»;
б) щодо працівників, які виконують роботи із забезпечення діяльності приватного нотаріуса відсутня як єдина точка зору серед приватних нотаріусів, так і однакова практика.
– Зокрема,

КАТЕРИНА ЧИЖМАРЬ,
кандидат юридичних наук
КОНТРОЛЬ ЗА НОТАРІАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ: ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Нотаріальна діяльність, як і будь-яка інша, потребує контролю. Це пояснюється принаймні двома причинами: 1) появою в реальній юридичній практиці нових проблем, які за допомогою контролю повинні виявлятися та ефективно вирішуватися; 2) необхідністю попередження та вирішення конфліктних ситуацій. Зазначеному контролю приділяється значне місце і в юридичній практиці, і в науці. Загальна теорія тлумачить його як «процес забезпечення того, щоб організація дійсно досягала своїх цілей».
Водночас Міністерство юстиції України має намір реформувати систему контролю за нотаріальною діяльністю у нашій державі. Намір розробити законодавчі новації неодноразово звучав як у пресі, так і на телебаченні.
Питання нотаріату в цілому, а також безпосередньо реформування нотаріальної діяльності, у різних аспектах розглядалися в роботах Жуйкова В., Мурадьян Е., Селянина А., Шарафетдінова Н. та інших науковців. Разом з тим будь-який досвід реформування обов’язково повинен враховувати позитивні фактори розвитку системи контролю за нотаріальною діяльністю в зарубіжних країнах. Розглянемо це докладніше.
Судовий контроль за нотаріальною діяльністю ґрунтується на конституційному праві громадян на судовий захист. Але одразу постає питання: це судовий контроль за діяльністю нотаріуса чи за дотриманням прав людини? Видається правильним саме другий варіант відповіді на поставлене запитання, оскільки, щоб був задіяний механізм контролю, необхідна наявність скарги зацікавленої особи, якою є лише особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. При цьому може бути оскаржена тільки відмова у вчиненні нотаріальної дії або неправильне вчинення нотаріальної дії. Практика розгляду справ у судах свідчить, що в більшості випадків предметом оскарження виступає саме відмова у вчиненні нотаріальної дії і переважно у справах про спадкування, тобто коли участь нотаріуса у процесі здійснення прав обов’язкова. Іншими словами, конституційне положення є в першу чергу гарантією захисту прав громадян, а не основою контролю професійної діяльності нотаріусів.
Закон України «Про нотаріат» зберігає адміністративний контроль з боку органів юстиції щодо нотаріусів. Так, ст. 21 закріплює положення, згідно з яким контроль за організацією нотаріату України, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконанням правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
Глава VII Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат (далі — Основи) називається «Контроль за діяльністю нотаріусів». Стаття 33 Основ визначає судовий контроль за вчиненням нотаріальних дій таким чином: відмова у вчиненні нотаріальної дії або неправильне вчинення нотаріальної дії оскаржуються у судовому порядку. Порядок розгляду заяви закріплений главою 37 Цивільного процесуального кодексу РФ. Однак судовий контроль у Російській Федерації за своєю природою відрізняється від адміністративного і обумовлюється завданнями судочинства, а також статусом суду як органу, покликаного забезпечувати права і свободи громадян. Оскільки нотаріальні дії зачіпають суб’єктивні права осіб, щодо яких ці дії здійснюються, закон надає зацікавленим особам право на звернення до суду.
Статтею 34 Основ закріплено засади для дисциплінарного контролю за виконанням нотаріусами професійних обов’язків. Зі змісту ч. 2 зазначеної статті випливає, що цей контроль розмежовується за суб’єктним складом: за виконанням професійних обов’язків нотаріусами, які працюють у державних нотаріальних конторах, слідкують органи юстиції, а за нотаріусами, що займаються приватною практикою — нотаріальні палати. У такому випадку предмет і зміст контролю ідентичні. Проте ст. 39 Основ при характеристиці порядку вчинення нотаріальних дій не розмежовує їх за суб’єктним складом.
Стаття 28 Закону Республіки Молдова «Про нотаріат» встановлює, що нагляд за нотаріальною діяльністю здійснює Міністерство юстиції. При цьому Міністерство юстиції забезпечує єдину нотаріальну практику та вдається до статистичного аналізу нотаріальних актів, а також розробляє методологічні рекомендації стосовно однакового застосування законодавства, що регулює нотаріальну діяльність, всіма особами, які здійснюють нотаріальну діяльність.
Тобто зазначений Закон розшифровує сутність нагляду, що полягає у перевірках нотаріальної діяльності, а саме: ведення нотаріальних реєстрів, зберігання документів, використання електронного зв’язку з реєстрами за допомогою комп’ютерної мережі, дотримання розпорядку роботи тощо. Передбачаються терміни перевірки: один раз на два роки, а для новопризначених нотаріусів перша перевірка проводиться після першого року діяльності. Додаткові перевірки проводяться тільки в разі отримання відомостей, які потребують перевірки. Закріплено обов’язок нотаріуса надавати перевіряючим нотаріальні реєстри та інші необхідні матеріали. Крім того, відповідно до ст. 25 Закону Республіки Молдова «Про нотаріат» нотаріус подає Міністерству юстиції один раз на півріччя звіт про свою професійну діяльність за формою, встановленою Міністерством.
Норми Закону Республіки Казахстан «Про нотаріат» проводять розмежування між державними нотаріусами та нотаріусами, які займаються приватною практикою. Контроль за законністю вчинюваних нотаріальних дій та дотриманням правил діловодства державним нотаріусом здійснюється територіальним органом юстиції, а контроль за законністю вчинюваних нотаріальних дій та дотриманням правил діловодства нотаріусами, які займаються приватною практикою, — територіальним органом юстиції і нотаріальною палатою.
До контролю з боку державного органу додається контроль з боку професійної організації. Слід зазначити, що порядок здійснення контролю встановлюється Міністерством юстиції Республіки Казахстан спільно з Республіканською нотаріальною палатою (ст. 31). Визначено також терміни проведення перевірок: «Перевірка роботи приватного нотаріуса, який приступив до здійснення нотаріальної діяльності, проводиться не раніше, ніж через шість місяців, і не пізніше, ніж через рік після початку здійснення ним нотаріальних дій, та в подальшому проводиться не частіше одного разу на рік».
Стаття 26 Закону Киргизької Республіки «Про нотаріат» закріплює, що контроль за виконанням професійних обов’язків нотаріусами здійснює Міністерство юстиції Киргизької Республіки. Контроль за дотриманням нотаріусами податкового законодавства здійснює податкова інспекція у порядку та у строки, передбачені законодавством Киргизької Республіки. Перевірка організації роботи нотаріуса проводиться один раз на чотири роки. Перша перевірка організації роботи нотаріуса, що вперше приступив до здійснення нотаріальної діяльності, повинна бути проведена через рік після його призначення на посаду нотаріуса. Нотаріуси зобов’язані надавати посадовим особам, уповноваженим на проведення перевірок, відомості та документи, що стосуються розрахунків з фізичними та юридичними особами.
Закон Естонської Республіки «Про нотаріат» (ст. 5) передбачає дещо іншу схему контролю. За загальним правилом нагляд за службовою діяльністю нотаріуса здійснює Міністр юстиції через уповноважених ним чиновників. У той же час Міністр юстиції може залучати до здійснення нагляду Нотаріальну палату, делегувати їй нагляд з окремих питань та видавати для його здійснення інструкції. Але Міністром юстиції можуть вноситися зміни до рішень Нотаріальної палати, прийнятих із зазначених питань. Таким чином, контроль державного органу є первинним, проте він має право на власний розсуд окремі функції делегувати Нотаріальній палаті або залучати її до здійснення контролю. У будь-якому випадку контроль за нотаріальною палатою з боку органу юстиції не припиняється.
У Законі також зазначається мета нагляду: контроль за відповідністю службової діяльності нотаріуса встановленим положенням, у тому числі контроль за розпорядком роботи нотаріального бюро, веденням журналів реєстрації службових дій, зберіганням документів, електронною обробкою персональних даних у нотаріальному бюро і передбаченим зв’язком з реєстрами через комп’ютерну мережу тощо. Нагляд полягає у здійсненні регулярного контролю за службовою діяльністю нотаріуса. Проводити додаткові перевірки дозволяється тільки в обґрунтованих випадках за наявності відомостей, що вказують на необхідність проведення контрольної перевірки. Щодо нового нотаріуса перша перевірка проводиться протягом другого року його служби.
Контроль за напрямком діяльності в Латвійській Республіці обумовлений особливостями організації нотаріату. Закон «Про нотаріат» (ст. 1) встановлює, що ведення нотаріальних справ здійснюється під наглядом судових установ. При цьому присяжними нотаріусами є належні до судової системи особи, які здійснюють свою діяльність при окружних судах і виконують встановлені для них Законом обов’язки. Закон закріплює модель, за якої загальні функції нотаріату і суду дозволяють об’єднати два ці відомства в організаційному плані. Відтак, безпосередній нагляд за діяльністю присяжних нотаріусів підвідомчий тому окружному суду, в окрузі якого знаходиться їхнє посадове місце. Відповідно діяльність, книги та справи присяжних нотаріусів у будь-який час можуть бути перевірені суддею, направленим окружним судом.
Істотними повноваженнями щодо здійснення контролю за професійною діяльністю нотаріуса наділений голова окружного суду. Він вправі давати присяжним нотаріусам вказівки і розпорядження. Водночас створена Колегія присяжних нотаріусів Латвії. Рада присяжних нотаріусів Латвії вправі порушити дисциплінарну справу щодо нотаріуса за поданням суду або прокурора, а також за скаргами осіб або з власної ініціативи. Крім того, ст. 181 Закону «Про нотаріат» передбачає: «За порушення законів та інших нормативних актів, а також інструкцій, що регулюють діяльність присяжних нотаріусів, і за допущення присяжним нотаріусом халатності у своїй діяльності або невиконання своїх обов’язків, або вчинення поза службою такого вартого осуду вчинку, який не сумісний з посадовим становищем і гідністю присяжного нотаріуса або з його перебуванням на посаді, або у колишньому місці практики, Міністр юстиції може порушити дисциплінарну справу за поданням суду або прокурора, а також за скаргами осіб або з власної ініціативи». Міністр юстиції при порушенні дисциплінарного провадження уповноважений усунути нотаріуса від виконання обов’язків до розгляду його справи. Закріплені гарантії захисту прав нотаріуса від можливого переслідування з боку органу нотаріального співтовариства. Так, рішення Ради присяжних нотаріусів Латвії про накладення стягнення спрямовується до Міністра юстиції.
Отже, Закон вміло використовує систему стримувань і противаг, коли повноваження одного органу врівноважуються повноваженнями іншого. При цьому закріплені способи досягнення порозуміння за наявності розбіжностей, які в першу чергу засновані на пріоритеті прав державних органів.
Наведені приклади свідчать, що держави не відмовляються від своїх суверенних прав відносно здійснення державного контролю. Окремі повноваження можуть делегуватися професійним об’єднанням. Таке делегування накладає на державу додаткові обов’язки щодо здійснення адміністративного нагляду за ефективністю зазначеної передачі. Україна у цій частині суттєво відстає від своїх найближчих сусідів. Як і в більшості інших країн, український нотаріус здійснює дії від імені держави. Таким чином, нотаріальний акт — це процедурно оформлене рішення спеціального суб’єкта, яке виражає волю держави щодо застосування норм права до конкретної особи чи осіб.
Враховуючи міжнародний досвід регулювання інституту нотаріату та аналізуючи практику застосування чинного законодавства про нотаріат, можна дійти висновку, що українська модель здійснення контролю за нотаріальною діяльністю потребує серйозного коригування. А саме: при розробці нового Закону «Про нотаріат» необхідно використати зарубіжний досвід правового регулювання; створення ефективного механізму контролю у сфері нотаріальної діяльності — один з обов’язків держави, тому нотаріус здійснює свою професійну діяльність від імені держави; контрольними функціями відносно нотаріусів повинні наділятися, в першу чергу, державні органи юстиції за умови збереження гарантій прав нотаріусів, забезпечуваних можливістю судового оскарження рішень органів юстиції; в Законі необхідно передбачити процесуальні питання здійснення дисциплінарного примусу щодо нотаріуса, який вчинив протиправний вчинок, виконуючи професійні функції. Підставою провадження повинні бути не тільки звернення громадян, а також факти порушень, виявлені при проведенні поточних перевірок.
Саме недосконалість законодавства є причиною створення проблем державного регулювання, державного управління і контролю у сфері нотаріату та умовою виникнення корупції. Тут особливої уваги заслуговує розуміння співвідношення категорій «державне управління» та «державне регулювання» у сфері нотаріату. Виходячи з доктрини адміністративного права, «державне регулювання» створює умови для діяльності суб’єктів та об’єктів управління. Державне регулювання нотаріату більш пов’язане із впливом на середовище його функціонування. На цій підставі можна зауважити, що державне управління нотаріатом стосується цілеспрямованого впливу безпосередньо на об’єкти управління, використання його методів, що упорядковують діяльність суб’єктів. Такими методами можуть бути не лише примус, але й імперативні приписи щодо обов’язковості або заборони вчинення окремих нотаріальних дій, контроль і нагляд тощо.
Так, Законом України «Про нотаріат» затвердження порядку проведення перевірки організації роботи держнотконтор, держнотархівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства віднесено до сфери державного регулювання. Порядок затверджується Міністерством юстиції України.
17 лютого 2014 року набрав чинності наказ Міністерства юстиції України № 357/5 «Про затвердження Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства».
Загальний аналіз цього підзаконного нормативно-правового акта свідчить про невідповідність окремих його положень вимогам Закону «Про нотаріат».
Так, серед основних завдань проведення перевірки, визначених п. 3 Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства (далі — Порядок), є «виявлення порушень законодавства, яке регулює організацію роботи державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, організацію нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства», а також «…застосування до державних і приватних нотаріусів заходів реагування, передбачених законодавством, у разі виявлення під час перевірки допущених ними порушень».
Крім того, посадові особи органів юстиції наділяються повноваженнями, не передбаченими законами України.
Наприклад, пунктами 13, 15 Порядку встановлюється, що позапланова комплексна, цільова або контрольна перевірка проводиться за результатами попередньої перевірки або за дорученням Міністерства юстиції чи головного управління юстиції. Визначається також, що «у разі необхідності за дорученням Міністра може проводитись позапланова перевірка в загальному порядку». Відповідно до п. 10 Порядку строк проведення перевірки визначається, виходячи з необхідності всебічного, повного вивчення матеріалів, документів та підготовки об’єктивного висновку. Строк перевірки може бути продовжено.
При цьому не встановлено максимального строку перевірки.
Така невизначеність може призвести до зловживань з боку посадових осіб органів юстиції та тиску на нотаріуса при проведенні перевірки.
Особливої уваги заслуговує вимога Порядку щодо такої необхідності: «У разі проведення перевірки Міністерством юстиції голова комісії інформує директора структурного підрозділу Міністерства юстиції, а директор структурного підрозділу доповідає Міністру юстиції про результати перевірки і надає один примірник довідки».
Суперечить вимогам законодавства про нотаріат і п. 33 Порядку, згідно з яким за результатами перевірки комісія оцінює роботу нотаріуса як «добре», «задовільно» та «незадовільно».
Отже, держава в особі органів влади, яка визначає стратегію розвитку такого правового інституту, як нотаріат, шляхом прийняття відповідних законів повинна формулювати прозорі та чіткі правила застосування державної влади і контролю з метою виконання всіх її цілей, завдань і функцій.