Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо порядку оподаткування інвестиційних доходів фізичних осіб від операцій з облігаціями внутрішньої державної позики, які емітовані Міністерством фінансів України, і в межах своєї компетенції повідомляє.
Відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з них документів, іншим особам.
Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред’явника.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22 травня 2003 року N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон).
Умови оподаткування інвестиційного прибутку зазначені у пункті 9.6 статті 9 Закону. Під терміном «інвестиційний актив» розуміється пакет цінних паперів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку, незалежно від місця їх подальшого продажу; під терміном «пакет цінних паперів» розуміється окремий цінний папір чи сукупність ідентичних цінних паперів; під терміном «ідентичний цінний папір» розуміються цінні папери, випущені одним емітентом за тотожними умовами емісії, виплати доходу, викупу чи погашення.
Облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту. Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за нульовою вартістю.
Відповідно до підпункту 9.6.8 «б» пункту 9.6 статті 9 Закону не підлягає оподаткуванню та не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів у випадках, визначених підпунктом 4.3.3 пункту 4.3 статті 4 Закону.
Відповідно до підпункту 4.3.3 пункту 4.3 статі 4 Закону до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається (та не підлягає відображенню в його річній податковій декларації сума доходів, отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграші у державну лотерею. Зазначена норма Закону рівною мірою поширюється на всіх учасників правовідносин, пов’язаних з обігом цінних паперів, емітованих Міністерством фінансів України, включаючи професійного торговця цінними паперами, який діє на підставі договору (доручення), укладеного з платником податку.
Враховуючи зазначене, доходи, отримані платником податку від операцій з облігаціями внутрішньої державної позики, які емітовані Міністерством фінансів України (включаючи інвестиційний прибуток від операцій з купівлі-продажу в звітному періоді облігацій внутрішньої державної позики, емітованих Міністерством фінансів України) не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб та не включаються до складу його загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Заступник Голови
ДПА України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 24 — 25, 18 червня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула в межах своєї компетенції лист, який був спрямований до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та який надійшов з Міністерства праці та соціальної політики України, і повідомляє, на аналогічні питання автору вже були надані змістовні та вичерпні роз’яснення згідно з нормами чинного податкового законодавства.
Додатково повідомляємо, що Законом України від 19 грудня 2006 року N 489 «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розмір мінімальної заробітної плати на 1 січня 2007 встановлено на рівні 400 грн., тому будь-якому платнику податку у 2007 році з урахуванням прикінцевих положень Закону України від 22.05.2003 N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) надається податкова соціальна пільга у розмірі 50 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року (200 грн. = 400 грн. х 50 %) за одним місцем роботи, якщо його місячна заробітна плата не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень. Тобто у 2007 році розмір заробітної плати, що дає право на податкову соціальну пільгу, становить 740 грн. (525 грн. х 1,4).
Платники податку, які належать до учасників бойових дій не під час Другої Світової війни та інваліди III групи в Законі не зазначені як окремі пільгові категорії, однак при додержанні установленого рівня нарахованої заробітної плати вони мають право на застосування 50 % податкової соціальної пільги (в розмірі 200 грн. на місяць в 2007 році).
При перевищенні суми місячної заробітної плати понад встановленого Законом рівня (у 2007 р. — 740 грн.) питання щодо надання податкової соціальної пільги будь-якій категорії платників не розглядається.
Щодо питання оподаткування спадщини, то як видно з листа, свідоцтво про право на спадщину на заощадження та спадщину у вигляді нерухомого майна було отримано у 2006 р., тому при розгляді питання оподаткування цього доходу слід застосовувати норми Закону, зокрема ст. 13 (саме цією статтею Закону регламентується оподаткування спадщини), які були чинними у 2006 році.
Так, при успадкуванні в 2006 році коштів, що зберігались на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, спадкоємцем, який відноситься до членів сім’ї спадкодавця 1-го ступеня споріднення, сума таких коштів (якщо ця сума не перевищує суму, що дорівнює стократному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на початок року, в якому така спадщина успадковується) підлягає оподаткуванню у 2007 році податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною п. 7.2 ст. 7 Закону (5 %).
Сума перевищення успадкованих коштів понад встановлений розмір підлягає оподаткуванню за ставкою податку, визначеною п. 7.1 ст. 7 Закону (13 %).
Згідно із Законом (пп. 1.20.4 п. 1.20 ст. 1) членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
Щодо оподаткування спадщини у вигляді нерухомого майна повідомляємо, що пунктом 6 розділу 17 Закону України від 25.03.2005 N 2505 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (далі — Закон N 2505) до ст. 13 Закону внесено зміни, згідно з якими починаючи з другого кварталу 2005 року не підлягають оподаткуванню (включенню до річної податкової декларації за звітний податковий рік) доходи, одержані у вигляді вартості нерухомих та рухомих об’єктів спадщини спадкоємцями, які відносяться до першого ступеня споріднення з спадкодавцем.
Виходячи із положень Закону фізична особа — платник податку, який одержав протягом звітного 2006 податкового року дохід у вигляді зазначеної вище спадщини, зобов’язаний включити його суму до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати до 1 квітня 2007 року річну декларацію про майновий стан і доходи до податкового органу за місцем своєї податкової адреси (місце постійного або переважного проживання платника податку) та сплатити податок з суми одержаного у спадщину банківського вкладу.
При цьому повідомляємо, що ДПА України, враховуючи гостру соціальну значимість даного питання, ініціювала питання щодо внесення змін до статті 13 Закону України від 22.05.2003 N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (листом ДПА України на адресу Міністерства фінансів України від 31.07.2006 N 8556/5/17-0116).
До того ж, ДПА України поділяє думку щодо необхідності більшої підтримки з боку держави категорії осіб, які є інвалідами, зокрема, шляхом повного забезпечення законодавчо встановлених соціальних гарантій для таких громадян. Водночас, виходячи з конституційного принципу рівності всіх перед законами, в тому числі податковими, вважаємо, що вирішення цього значущого соціального питання має здійснюватися не за рахунок надання преференцій в оподаткуванні, а шляхом розширення державної фінансової підтримки даної категорії громадян та заміни податкових пільг адресними грошовими компенсаціями.

Заступник Голови ДПА України С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 12, 19 березня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України, розглянувши лист щодо оподаткування доходу, отриманого внаслідок прийняття у спадщину земельної частки (паю), повідомляє наступне.
Оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав регулюється статтею 13 Закону України від 22.05.2003 N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон).
Згідно з пп. 13.2.1 п. 13.2 ст. 13 Закону (в редакції, яка діє з 01.01.2007) при отриманні спадщини членами сім’ї першого ступеня споріднення вартість земельної частки оподатковується платником податку за нульовою ставкою.
Пп. 1.20.4 п. 1.20 ст. 1 Закону визначено, що членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти.
Отже, якщо вами, як членом сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення у 2007 році буде одержано Свідоцтво про право на спадщину на земельний сертифікат, то ви не матимете обов’язку щодо сплати податку з цього доходу.

Заступник Голови
ДПА України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 22, 4 червня 2007 р.


Законом України від 22 травня 2003 року N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (п. 1.2 ст. 1, ст. 3, пп. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4) установлено, що об’єктом оподаткування у платника податку є загальний місячний (річний) оподатковуваний доход, до складу якого включається, зокрема, сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами ст. 14 цього Закону.
Відповідно до статті 720 Цивільного кодексу України сторонами у договорі дарування можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (податкові агенти).
Якщо дарування йде від фізичної особи, кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими Законом N 889 для оподаткування спадщини.
Одразу слід зазначити, що згідно із Законом N 889 оподаткування спадщини і подарунків провадиться в однаковому порядку і за однаковими ставками.
Оподаткування спадщини регулюється ст. 13, а подарунків — ст. 14 Закону N 889, до яких Законом України від 19 січня 2006 року N 3378-IV «Про внесення змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо оподаткування спадщини» внесено зміни, які набрали чинності з 1 січня 2007 р.
Так, починаючи з 1 січня 2007 р. при одержанні свідоцтва про право на спадщину (або нотаріальному посвідченні договору дарування) спадкоємцями (обдарованими), що є членами сім’ї спадкодавця (дарувателя) першого ступеня споріднення, оподаткування здійснюватиметься за нульовою ставкою податку до будь-якого об’єкта спадщини (подарунку), тобто взагалі не оподатковуватиметься. До членів сім’ї першого ступеня споріднення згідно зі ст. 1 Закону N 889 належать подружжя, їх діти та батьки.
При отриманні спадщини (подарунка) спадкоємцями (обдарованими), що не є членами сім’ї спадкодавця (дарувателя) першого ступеня споріднення, оподаткування провадитиметься за ставкою податку, визначеною п. 7.2 ст. 7 Закону N 889 (5 %), до будь-якого об’єкта спадщини (подарунка).
При одержанні спадщини (подарунка) від іноземця (нерезидента) застосовуватиметься ставка оподаткування, визначена п. 7.1 ст. 7 Закону N 889, тобто 15 %.
При отриманні спадщини (подарунка) у вигляді власності, визначеної в підпунктах «а», «б», «д» п. 13.1 ст. 13 (нерухоме та рухоме майно, кошти), особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, застосовуватиметься нульова ставка оподаткування до вартості такої власності.
Поряд із внесеними змінами у 2007 році залишається чинною норма стосовно того, що особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці (обдаровані), які отримали спадщину (подарунок). Тобто особи, які одержать у 2007 р. спадщину чи подарунок, будуть зобов’язані до 1 квітня 2008 р. подати до податкового органу за місцем своєї податкової адреси річну податкову декларацію та сплатити податок з такого доходу.
Не підлягатимуть оподаткуванню доходи як кошти або майно (майнові чи немайнові права), подаровані одним членом подружжя іншому, в межах їх частини спільної часткової чи спільної сумісної власності, а також батьками дітям, у тому числі зачатим за життя та народженим після, і дітьми батькам, у межах їх частини спільної часткової власності згідно із законом.
В інших випадках, коли дарувальник — юридична особа, зокрема, у разі надання подарунка платнику податку підприємством — податковим агентом, вартість такого подарунка згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону N 889-IV є доходом, одержаним із джерел з України, який з 1 січня 2007 року підлягає оподаткуванню за ставкою 15 % від об’єкта оподаткування.

Заступник Голови Л. Боєнко

Надруковано:
«Все про бухгалтерський облік»,
N 31, 2 квітня 2007 р.

Згідно з підпунктом 5.1.1 статті 5 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) податковий кредит — це сума (вартість) витрат, фактично понесених платником податку — резидентом протягом звітного податкового року, в тому числі у зв’язку з компенсацією вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення (чоловік, дружина, діти), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу. При цьому Законом встановлено обмеження щодо неперевищення сум нарахованого платником податку податкового кредиту понад суму нарахованої йому протягом звітного року заробітної плати.
Поняття заробітної плати визначено у пп. «д» п. 1.3 ст. 1 Закону, згідно з яким заробітна плата — це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України від працедавця.
Відповідно до п. 1.19 ст. 1 Закону самозайнята особа — це платник податку, який є суб’єктом підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Таким чином, оскільки самозайняті особи не є найманими працівниками, одержання ними доходів регламентується не трудовим, а цивільним законодавством.
Виходячи з наведеного, доходи самозайнятих осіб, одержані ними в межах здійснення своєї незалежної професійної діяльності, не є зарплатою, а такі особи не мають законодавчих підстав для нарахування податкового кредиту.
Доходи приватних нотаріусів оподатковуються за загальними нормами, встановленими Законом N 889 для фізичних осіб, — за ставкою податку, визначеною у п. 7.1 ст. 7 Закону (з урахуванням п. 22.3 ст. 22 Закону — 15 % від об’єкта оподаткування).
Статтею 19 Закону N 889 (пп. 19.1 «а») передбачено, що платники податку зобов’язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов’язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків.
Відповідно до підпункту «в» підпункту 19.1 статті 19 Закону N 889 платники податку зобов’язані подавати декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами Закону таке подання є обов’язковим, у тому числі при одержанні доходів не від податкових агентів.
Листом Мін’юсту України від 02.02.2006 р. N 31-35/20 приведено єдиний перелік витрат, пов’язаних з організацією роботи приватних нотаріусів, яким слід керуватися при здійсненні діяльності.
Витрати приватних нотаріусів, пов’язані з організацією їх роботи, є необхідними для забезпечення законності та професійності їх діяльності та випливають з вимог чинного законодавства і повинні бути відображені у їхньому податковому обліку відповідно до вимог пункту 19.1 статті 19 Закону. При цьому витрати враховуються за звітний податковий період (рік) та не переносяться на наступний звітний податковий період (рік).

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Бухгалтерія»,
N 21, 21 травня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України за дорученням Кабінету Міністрів України розглянула звернення щодо податку з доходів фізичних осіб і повідомляє наступне.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 22.05.2003 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889) ставка податку становить 15 % від об’єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 — 7.3 цієї статті.
Водночас, пунктом 22.3 статті 22 Прикінцевих положень Закону N 889 встановлено, що починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 вказаного Закону, встановлюється на рівні 13 % від об’єкта оподаткування.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону N 889 об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.
Згідно із підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону N 889 дохід — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і не матеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Враховуючи наведене, до об’єктів оподаткування, які виникли в 2007 р., тобто доходів, нарахованих починаючи з 1 січня 2007 р., застосовується ставка 15 %, незважаючи за який період дії Закону N 889 (2004 — 2006 рр.) вони нараховуються.
Виключення з цього порядку становлять суми відпускних, для яких Законом встановлено окремий порядок включення до складу загального місячного оподатковуваного доходу, нарахованого платнику податку у вигляді заробітної плати.
Так, згідно з підпунктом 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 Закону якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за час відпустки, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.
У зв’язку з цим, при розгляді питання оподаткування сум відпускних і «лікарняних», нарахування і виплата яких переходить з одного звітного року у другий (стосуються грудня 2006 р. та січня 2007 р.), слід враховувати суми доходів, нарахованих безпосередньо за відповідні місяці.
Щодо оподаткування доходів платника податку отриманих за договором підряду.
Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 N 435-IV (далі — Кодекс) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (стаття 843 Кодексу).
Згідно з діючим Цивільним кодексом договір підряду є цивільно-правовим договором, який укладається між фізичною особою та юридичною особою на виконання певної роботи.
За договором підряду оплачується результат праці. Він визначається після закінчення роботи та оформляється актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.
Згідно із статтею 854 Кодексу, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, — достроково.
Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату.
Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону N 889 податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.
Тобто податковий агент, який здійснив в 2006 році попередню оплату наперед ще не виконаної роботи за договором підряду на користь платника податку (акт здавання-приймання виконаних робіт, на підставі якого провадиться остаточний розрахунок, підписано у січні 2007 року) повинен був утримати та перерахувати до бюджету податок від суми такої виплати (ціни роботи за договором) за її рахунок за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 Закону N 889 — 13 %. Таке оподаткування є кінцевим.
Щодо проведення перерахунків податку з доходів фізичних осіб, передбачених підпунктом 6.5.2 пункту 6.5 статті 6 Закону N 889.
Згідно з зазначеною нормою Закону, працедавець платника податку за місцем застосування податкової соціальної пільги здійснює перерахунок сум доходів, нарахованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також сум наданих податкових соціальних пільг:
а) за наслідками кожного звітного податкового року;
б) під час проведення розрахунку за останній місяць застосування податкової соціальної пільги при зміні місця її застосування за самостійним рішенням платника податку або у випадках, визначених у підпункті 6.3.3 пункту 6.3 цієї статті;
в) під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким працедавцем.
Перерахунок сум доходів, нарахованих платнику у вигляді заробітної плати, та сум наданих податкових соціальних пільг проводиться лише за умов, що платник податку у 2006 році мав право на застосування податкової соціальної пільги. При цьому слід мати на увазі, що податкова соціальна пільга надається починаючи з податкового періоду (місяця), у якому платником було подано заяву на застосування. Проведення таких перерахунків є забезпеченням виконання визначеної Законом умови щодо обмеження граничного розміру заробітної плати звітного податкового місяця, який дає право платнику податку на застосування податкової соціальної пільги, та перевірки (уточнення) підстав у платника податку для застосування податкової соціальної пільги, а також перевірки правильності нарахування податку з доходів фізичних осіб за кожний окремий податковий період (місяць).
Річний перерахунок полягає, в тому числі, в уточненні виплачуваних протягом року місячних доходів з врахуванням сум, які були нараховані безпосередньо за відповідні звітні місяці (відпускні, лікарняні, індексації тощо). Вже саме такі уточнені місячні доходи розглядаються кожний окремо як об’єкти оподаткування і по них провадиться кінцеве оподаткування для визначення остаточної річної суми податку. По місяцях, в яких протягом року не провадилося ніяких змін щодо складу оподатковуваного доходу та підстав для надання податкової соціальної пільги, перерахунків податку не здійснюється. Таким чином, податок з загального річного оподатковуваного доходу складається з сум податків, визначених за наслідками перерахунку кожного окремого місячного оподатковуваного доходу.
У випадках, коли у 2007 році провадяться донарахування і виплати сум за податкові періоди (місяці) 2006 року, то такі суми донарахувань (в т. ч. індексація грошових доходів населення у вигляді заробітної плати) є доходами 2007 року і підлягають оподаткуванню у складі загального оподатковуваного доходу того місяця, коли вони нараховані за ставкою 15 %.

Заступник
Голови ДПА України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 14, 2 квітня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо оподаткування доходів, отриманих від продажу акцій, і повідомляє наступне.
Згідно із підпунктом 4.2.13 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 22.05.2003 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889) до складу загального річного оподатковуваного доходу включається інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 4.3.3 та 4.3.17 статті 4.
Порядок оподаткування інвестиційного прибутку регламентується пунктом 9.6 статті 9 Закону N 889. Так, підпунктом 9.6.6 пункту 9.6 встановлено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного року.
Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.
Інвестиційний актив це, зокрема, пакет цінних паперів тобто окремий цінний папір чи сукупність цінних паперів, випущених одним емітентом за тотожними умовами емісії, виплати доходу, викупу чи погашення (підпункт 9.6.7 пункту 9.6 статті 9 Закону N 889).
Відповідно до частини першої підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону N 889 інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого активу.
Частиною четвертою вищевказаного підпункту встановлено, що інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за нульовою вартістю, тобто витрати на придбання активу у платника податку відсутні.
При цьому, згідно з підпунктом 9.6.8 пункту 9.6 статті 9 та підпунктом 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону N 889 не підлягає оподаткуванню та не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу, зокрема, дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів, одержаних ним (платником податку) у власність в процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР, або в обмін на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону.
Законом N 889 встановлено, що платник податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, має право укласти договір з таким торговцем щодо виконання ним функцій податкового агента (підпункт 9.6.9 пункту 9.6 статті 9 вказаного Закону). Порядок застосування цього підпункту визначено наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.2003 N 518 (далі — Наказ N 518), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.11.2003 за N 1024/8345.
Так, відповідно до пункту 2.1 вказаного Наказу договір щодо виконання торговцем цінними паперами функцій податкового агента платника податку, що здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг такого торговця (далі — Договір), має бути укладено у письмовій формі у двох примірниках.
Враховуючи вищенаведене, у разі відсутності у платника податку договору щодо виконання торговцем цінними паперами функцій податкового агента платника податку, укладеного відповідно до вимог Наказу N 518, облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку відповідно до підпункту 9.6.1 пункту 9.6 статті 9 Закону N 889 самостійно, окремо від інших доходів і витрат. При цьому, платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.
Як вказано у вашому листі, цінні папери, які ви продали у березні 2007 року, були успадковані вами від чоловіка, отже, вважаються придбаними за нульовою вартістю. Таким чином, у вашому випадку інвестиційним прибутком буде вся сума доходу, отриманого платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, тобто 1500,0 грн. та подати декларацію до 01.04.2008.

Заступник Голови ДПА
України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 23, 11 червня 2007 р.

…
Відповідно до статті 1 Закону України від 10.02.98 р. N 103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» перепідготовка робітників є складовою професійно-технічного навчання, спрямованого на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку, а підвищення кваліфікації робітників є професійно-технічним навчанням робітників, що дає можливість розширювати і поглиблювати раніше здобуті професійні знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.
Професійно-технічне навчання може здійснюватися у професійно-технічних навчальних закладах, а також шляхом індивідуального чи курсового навчання на виробництві.
Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи (статті 201 Кодексу законів про працю).
Спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України від 26.03.2001 р. N 127/151, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.04.2001 р. за N 315/5506, затверджено Положення про професійне навчання кадрів на виробництві (далі — Положення N 127/151), відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 якого для професійного навчання кадрів на виробництві застосовуються такі його види: первинна професійна підготовка робітників; перепідготовка робітників; підвищення кваліфікації робітників; підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців.
Згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України N 334 «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати платника податку, пов’язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.
Таким чином, витрати підприємства, пов’язані з професійним навчанням кадрів на виробництві, зокрема з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників за профілем діяльності такого підприємства, з урахуванням вимог Закону N 334 є витратами на виробничі цілі, що пов’язані з господарською діяльністю підприємства, і не вважаються особистими доходами (додатковим благом) працівників.
Водночас підпунктом 3.5 Положення N 127/151 встановлено, що підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців, яке здійснюється за формами спеціалізації або довгострокового підвищення кваліфікації, провадиться у відповідних навчальних закладах або у закладах післядипломної освіти.
Якщо підготовка чи перепідготовка платника податку — найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами працедавця здійснюється в навчальних закладах, то згідно із підпунктом 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22.05.2003 р. N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається і не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб сума, сплачена таким працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості такого навчання, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи, тобто не вище суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2007 р. — 740 грн.).
Коли така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

Заступник Голови І. Приймак

Надруковано:
«Галицькі контракти — Дебет-Кредит»,
N 32, 6 серпня 2007 р.

Додатково див. лист
Державної податкової адміністрації України
від 23 листопада 2007 року N 23934/7/17-0217
З 1 січня 2007 року набули чинності положення статті 11 Закону України від 22.03.2005 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо оподаткування доходів від операцій з продажу об’єктів нерухомого майна, стосовно яких державні та приватні нотаріуси, зокрема, контролюють сплату громадянами податку. Податок сплачується громадянином — платником податку шляхом безготівкового розрахунку або готівкою до банківської установи попередньо нотаріальному посвідченню угоди до місцевого бюджету за місцем оформлення документів, тобто за місцем вчинення нотаріальної дії (за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса).
У зв’язку з викладеним та з метою своєчасного надходження коштів до бюджету державна податкова інспекція за місцем знаходження державної нотаріальної контори чи місцем розташування робочого місця приватного нотаріуса повинна повідомити нотаріусів про реквізити відкритого рахунка (номер рахунка, МФО банку), на який сплачується податок по коду бюджетної класифікації (11011100 «податок з доходів фізичних осіб від інших видів діяльності»), а також для спрощення процедури сплати податку надати зразки заповнення платіжних документів.

Заступник Голови С. І. Лекарь

Враховуючи зміни у податковому законодавстві та у зв’язку з набуттям з 1 січня 2007 року чинності Закону України від 19.01.2006 N 3378-IV «Про внесення змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо оподаткування спадщини», Державна податкова адміністрація України вважає за необхідне надати роз’яснення деяких питань щодо виконання нотаріусами обов’язків податкового агента.
Щодо сплати податку до бюджету.
Згідно з пунктом 11.3 статті 11 та пунктом 12.5 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), нотаріус є податковим агентом при здійсненні фізичними особами операцій, пов’язаних з купівлею-продажем і міною об’єктів нерухомого, рухомого майна (у разі нотаріального посвідчення угоди), а також у разі нарахування та виплати доходів своїм найманим працівникам.
Сума податку з доходу від продажу як нерухомого, так і рухомого майна самостійно сплачується платником податку — продавцем до нотаріального посвідчення угоди купівлі-продажу через установи банків у сумі, визначеній ним самостійно, згідно вимог чинного законодавства.
Оскільки відповідальність за сплату податку несе платник податку і функції стосовно нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету фактично виконуються громадянами, котрі отримують доходи від операцій з майном, нотаріуси виконують функції податкових агентів в частині контролю повноти сплати податку до бюджету перед посвідченням договорів та забезпечують надання відповідної інформації податковому органу.
Копії платіжних документів про перерахування податку додаються до примірників посвідчених договорів. Оригінал квитанції «погашається» нотаріусом шляхом проставлення на ній відбитку своєї печатки та підпису.
У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вказується сума перерахованого податку, дата та номер платіжного документа.
Податок з доходів фізичних осіб сплачується до місцевого бюджету за місцем розташування державної нотаріальної контори (робочого місця приватного нотаріуса).
У зв’язку з тим, що нотаріус як податковий агент є відповідальним за перевірку сплати відповідної суми податку до бюджету та надання у встановленому порядку інформації до податкового органу, державна податкова інспекція за місцем знаходження державної нотаріальної контори чи місця розташування робочого місця приватного нотаріуса зобов’язана повідомити нотаріусів про відкриття рахунку для сплати податку та його реквізити.
Щодо оціночної вартості нерухомого майна, яке продається (обмінюється).
Згідно підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону дохід платника податку від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства.
До визначення органу, уповноваженого здійснювати таку оцінку, при нарахуванні податку слід виходити з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче вартості такого майна, яка міститься у довідках, які видаються бюро технічної інвентаризації. Оцінка ґрунтується на засадах національних стандартів оцінки майна та відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.
Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах (стаття 23 Закону України від 03.07.92 «Про плату за землю» (із змінами і доповненнями)).
Щодо оціночної вартості рухомого майна, яке відчужується.
Оподаткування операцій з продажу або міни об’єкта рухомого майна здійснюється виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості об’єкта рухомого майна, визначеної в порядку, передбаченому Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Щодо надання податковими агентами податкової звітності.
Нотаріуси, які відповідно до Закону мають статус податкового агента, зобов’язані надавати у строки, встановлені Законом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого (сплаченого) податку податковому органу за місцем розташування державної нотаріальної контори, робочого місця приватного нотаріуса. Форма звітності, а також порядок її заповнення врегульовані наказом Державної податкової адміністрації України від 29.09.2003 N 451 «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.10.2003 за N 960/8281.

Заступник Голови С. І. Лекарь

Державна податкова адміністрація України уважно розглянула Ваш лист від 15.05.2007 р., який надійшов з Секретаріату Президента України листом від 22.05.2007 р. N 22/046533-10, щодо сплати податку з доходів фізичних осіб при отриманні доходу у вигляді спадщини неповнолітньою дитиною, і в межах своєї компетенції повідомляє.
Статтями 67 та 68 Конституції України (далі — Конституція) встановлено, що кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом. Згідно із статтею 24 Конституції всі громадяни є рівними перед законом і не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками статі, походження, майнового стану, віку, раси тощо.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється прийнятим 22.05.2003 р. Верховною Радою України Законом України N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону N 889 платником податку з доходів фізичних осіб є, зокрема, резидент — фізична особа, яка має місце проживання в Україні і отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону N 889 дохід платника податку — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Згідно із статтею 13 Закону N 889, яка регулює оподаткування доходів, одержаних у вигляді об’єктів спадщини, особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину (пункт 13.4 статті 13).
Пільг щодо оподаткування доходу, отриманого платником податку — спадкоємцем внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, Законом N 889 не передбачено.
Обов’язок фізичної особи щодо сплати податків припиняється із сплатою податку або його скасуванням, а також у разі смерті платника (пункт 4 статті 9 Закону України від 25.06.91 р. N 1251-XII «Про систему оподаткування»).
Згідно з підпунктом 13.2.3 пункту 13.2 статті 13 Закону N 889 будь-які доходи, одержані у 2006 році спадкоємцями, які не мають ступеня споріднення з спадкодавцем, підлягали оподаткуванню ставкою 13 % (підпункт 7.1 статті 7 Закону N 889) на підставі поданої платником податку — спадкоємцем річної податкової декларації.
Відповідно до підпункту 1.20.4 пункту 1.20 статті 1 Закону N 889 для цілей цього Закону членами сім’ї фізичної особи — платника податку вважаються її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом. Всі інші особи вважаються такими, що не є членами сім’ї платника
Щодо звільнення від обов’язку подання декларації неповнолітніх дітей незалежно від видів та сум отриманих ними доходів, передбаченого пунктом 18.4 статті 18 Закону N 889, то це звільнення стосується тільки тих неповнолітніх, які перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року. Неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років (пункт 2 статті 6 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. N 2947-III (далі — Сімейний кодекс)). Отже, неповнолітні, які не перебувають на повному утриманні інших осіб, від обов’язку подання річних податкових декларацій не звільнені.
При цьому згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. N 3 «інші особи» — це особи, в сім’ї яких виховується дитина. Ними можуть бути тітка, дядько, двоюрідні сестра, брат, а також сусіди чи інші сторонні особи.
Водночас, малолітні діти, якими згідно з пунктом 2 статті 6 Сімейного кодексу є діти до досягнення 14 років, Законом N 889 не позбавлені обов’язку подання річних податкових декларацій.
Враховуючи норми законодавства, зокрема, Конституції, Сімейного кодексу, стосовно того, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття та управляти належним малолітній дитині майном в її інтересах, без спеціального на те повноваження, а також на підставі пункту 1 статті 242 Цивільного кодексу України, відповідно до якого батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, подати річну декларацію за неповнолітню та малолітню дитину і забезпечити сплату податку з доходів фізичних осіб відповідно до Закону N 889 мають батьки.
Одночасно повідомляємо, що згідно із статтею 1 Закону України від 25.06.91 р. N 1251-XII «Про систему оподаткування» встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.
З повагою,

Заступник Голови С. І. Лекарь

…
Кодексом законів про працю України (ст. 201) встановлено, що власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи для професійної підготовки і підвищення кваліфікації робітників і службовців, особливо молоді.
Згідно з Положенням про професійне навчання кадрів на виробництві, затвердженим спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України від 26.03.2001 р. N 127/151, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.04.2001 р. за N 315/5506, для професійного навчання кадрів на виробництві застосовуються такі його види: первинна професійна підготовка робітників; перепідготовка робітників; підвищення кваліфікації робітників; підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців.
Підприємство як суб’єкт господарювання, який регулює відносини з іншими підприємствами, організаціями, фізичними особами в усіх сферах господарської діяльності на основі договорів, є вільним у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Предметом договору у сфері господарської діяльності підприємства може бути підготовка чи перепідготовка працівників. Тобто професійне навчання найманих працівників може здійснюватися як на базі самого підприємства — працедавця, так і в інших суб’єктів господарювання на договірних засадах.
Згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334 «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон N 334) витрати платника податку, пов’язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником, податку включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.
Враховуючи наведене, оскільки згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889) доходом фізичної особи — платника податку є сума будь-яких коштів, вартість матеріального чи нематеріального майна, інших активів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, а метою проведення підготовки чи перепідготовки працівників є створення інтелектуального потенціалу підприємства для досягнення цим же підприємством значних позитивних результатів у здійснюваній господарській діяльності, то витрати підприємства, пов’язані з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників за профілем діяльності такого підприємства, є з врахуванням норм Закону N 334 витратами на виробничі цілі, що пов’язані з господарською діяльністю підприємства, і не вважаються особистими доходами працівників.
При цьому обов’язки з доведення зв’язку витрат на цілі, обумовлені підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону N 334, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку. У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такі податкові органи зобов’язані звернутися до Міністерства України у справах науки і технологій, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом.
Якщо підготовка чи перепідготовка платника податку — найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами працедавця (з отриманням освітньо-кваліфікаційного рівня) здійснюється в навчальних закладах, то згідно із підпунктом 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону N 889 до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається і не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти (вищих навчальних закладів I — IV рівнів акредитації або професіонально-технічних навчальних закладів) у рахунок компенсації вартості такого навчання, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону N 889, у розрахунку на кожен повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи, тобто не вище суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2007 р. — 740 грн.).
Коли така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

Заступник Голови О. Матвєєв

Надруковано:
«Галицькі контракти — Дебет-Кредит»,
N 32, 6 серпня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула лист, який надійшов з Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, і в межах своєї компетенції повідомляє.
З 1 січня 2004 року набрав чинність Закон України N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), прийнятий Верховною Радою України 22 травня 2003 року, у зв’язку з чим Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92 N 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі — Декрет), яким передбачалось проведення податковими органами перерахунків прибуткового податку за сукупним річним оподатковуваним доходом громадян, на підставі поданої ними декларації, втратив чинність.
На відміну від Декрету, Законом (стаття 9) установлено, що доходи, одержані фізичними особами від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю, оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону у розмірі 15 відсотків (до 01.01.2007 — 13 відсотків).
Зазначені доходи кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок і Закон не передбачає проведення перерахунків податку по таких доходах.
Податковим агентом платника податку — орендодавця при нарахуванні доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар (пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 Закону).
Отже, у разі виплати орендарем — юридичною особою доходу — орендної плати фізичній особі від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю, орендар як податковий агент зобов’язаний нарахувати, утримати, перерахувати податок до бюджету і повідомити податковий орган про виплачені суми доходу і утриманий податок за ф. N 1ДФ.
Що стосується пільг з оподаткування, то Законом передбачено їх надання у вигляді податкової соціальної пільги. Згідно із статтею 6 Закону податкова соціальна пільга застосовується лише до нарахованого на користь платника податку місячного доходу у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). Визначення поняття «заробітна плата» наведено у пунктах 1.1 та 1.3 «д» статті 1 Закону.
Згідно з положеннями цих підпунктів «заробітна плата» — це доходи нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом. Крім того, для цілей цього Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом. До доходів, відмінних від заробітної плати, застосування податкової соціальної пільги Законом не передбачено.
Водночас повідомляємо, що згідно з Законом (п. 22.2 т. 22) у разі, якщо норми інших законів чи законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону, а згідно з п. 22.11 цієї статті інші не податкові закони, в т. ч. і Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» повинні бути приведені у відповідність до Закону у частині оподаткування і звільнення від сплати податку.
Дану норму Закону підтверджено листом Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 18 вересня 2006 року N 06-10/12-425.
Водночас повідомляємо, що ДПА України поділяє думку щодо необхідності більшої підтримки з боку держави категорії осіб, на яких розповсюджується дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема, шляхом повного забезпечення законодавчо встановлених соціальних гарантій для таких громадян. Разом з цим, виходячи з конституційного принципу рівності всіх перед законами, в тому числі податковими, вважаємо, що вирішення цього значущого соціального питання має здійснюватися не за рахунок надання преференцій в оподаткуванні, а шляхом розширення державної фінансової підтримки даної категорії громадян та заміни податкових пільг адресними грошовими компенсаціями.

Заступник
Голови ДПА України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 14, 2 квітня 2007 р.

Кількість продажів об’єктів нерухомого майна в податковому році перевіряється нотаріусами за даними Державного реєстру правочинів. Пошук здійснюється за ідентифікаційним номером у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів продавця, а у разі його відсутності — за прізвищем, ім’ям, по батькові (за наявності) продавця. У разі відсутності інформації про кількість таких продажів платник податку — продавець підтверджує черговість продажу майна у заяві, наданій нотаріусу.
Кількість продажів об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера або моторного (парусного) човна в податковому році до створення єдиного інформаційного ресурсу транспортних засобів перевіряється нотаріусами виключно на підставі самостійного визначення фізичною особою — платником податку (заяви) черговості такого продажу із зазначенням цього у відповідному пункті договору купівлі-продажу.

Щодо оподаткування продажу частини житлового будинку
Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. N 889 (далі — Закон) дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового або садового будинку, квартири або частини квартири, кімнати не оподатковується, якщо загальна площа такого житлового об’єкту не перевищує 100 квадратних метрів. При цьому з метою оподаткування згідно із Законом на вартість частини житлового будинку (виділеної у окремий об’єкт власності), також застосовуються норми ст. 11 Закону, передбачені для оподаткування житла.

Щодо оціночної вартості майна, що продається
Згідно з підпунктом 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону, дохід платника податку від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства.
До визначення органу, уповноваженого здійснювати таку оцінку, при нарахуванні податку слід виходити з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче вартості такого майна, визначеної у довідці бюро технічної інвентаризації. Оцінка ґрунтується на засадах національних стандартів оцінки майна та відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.
При здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок використовується експертна грошова оцінка.
Оподаткування операцій з продажу або міни об’єктів рухомого майна здійснюється виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості об’єкта рухомого майна, визначеної в порядку, передбаченому Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Щодо подання нотаріусами звітності
Нотаріуси, які відповідно до Закону мають статус податкового агента, зобов’язані надавати у строки, встановлені Законом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого (сплаченого) податку податковому органу за місцем розташування державної нотаріальної контори, робочого місця приватного нотаріуса. Форма звітності, а також порядок її заповнення врегульовані наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» від 29.09.2003 р. N 451, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.10.2003 р. за N 960/8281.
Як виняток, при посвідченні договорів відчуження майна, однією з сторін яких є юридична особа — покупець, нотаріус не відображає у податковому розрахунку за ф. N 1ДФ інформацію щодо таких договорів.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Все про бухгалтерський облік»,
N 41, 7 травня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула лист, який надійшов з Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, щодо оподаткування відчуження нерухомого майна і повідомляє.
На виконання доручення Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 12.02.2007 р. N 06-10/12-141 ДПА України листом від 19.02.2007 р. N 3265/7/17-0717 доручила ДПА у Харківській області уточнити конкретні обставини здійснюваних операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Згідно з матеріалами, наданими ДПА у Харківській області, особа має намір продати 1/2 частку будинку, яка належить особі на праві власності. Загальна площа будинку складає 56 кв. м. Земельна ділянка, на якій розташовано будинок, належить особі на правах землекористувача (не приватизована).
Враховуючи наведене повідомляємо, що згідно із Законом України від 22 травня 2003 року N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, нерухоме майно (нерухомість) — це об’єкти майна, які розташовуються на землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля (п. 1.10 ст. 1).
Дохід від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, є доходом з джерелом походження в Україні і є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб (пп. «є» п. 1.3 ст. 1 Закону). Порядок оподаткування таких доходів визначено у статті 11 Закону, якою, зокрема, встановлено, що операції з продажу фізичними особами належних їм за правом власності об’єктів нерухомого майна підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за відповідними ставками, встановленими окремими нормами цієї статті.
Відповідно до пп. 11.1.1 п. 11.1 та пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або частини квартири, кімнати, садового будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), не оподатковується, якщо загальна площа такого житлового будинку, квартири, або частини квартири, кімнати, садового будинку не перевищує 100 квадратних метрів.
Відповідно до пп. 11.1.3 п. 11.1 та пп. 11.2.3 п. 11.2 вищевказаної статті Закону дохід від продажу об’єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства.
Податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об’єктів нерухомого майна, в порядку, передбаченому в статті 11 цього Закону, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору.
Додатково повідомляємо, що земля як нерухомість є самостійним об’єктом оподаткування, яка при відчуженні підлягає оподаткуванню за ставкою 5 %. Як виключення не підлягають оподаткуванню доходи, одержані від продажу земельних паїв і земель сільськогосподарського призначення, одержаних у власність в процесі приватизації (пп. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 Закону).

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Бухгалтерія»,
N 12, 19 березня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо застосування податкових соціальних пільг і повідомляє наступне.
1. Стосовно питання застосування податкової соціальної пільги до грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу установи.
Підпунктом 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 Закону України від 22.05.2003 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889) встановлено, що податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.
Відповідно до Закону України від 24.03.95 N 108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Підпунктом «д» пункту 1.3 статті 1 Закону N 889 доходи у вигляді заробітної плати — це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом.
Для цілей вказаного Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (підпункт 1.1 статті 1 Закону N 889).
Відповідно до пункту 2 статті 14 Закону України від 23.06.2005 N 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» (далі — Закон N 2713) служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України.
Пунктом 2 статті 23 Закону N 2713 встановлено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством.
При цьому, пунктом 5 вказаної статті визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Відповідно до пункту 1 статті 24 Закону N 2713 фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.
Підпунктом 1.2 пункту 1 Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої системи, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.10.2004 N 203 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05.11.2004 за N 1411/10010 (далі — Інструкція N 203), встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої системи складається з окладів грошового забезпечення, до яких належать посадові оклади та оклади за спеціальним званням, а також оклади грошового утримання курсантів навчальних закладів, та додаткових видів грошового забезпечення, які включають надбавки, доплати, премії, одноразові й щомісячні винагороди, матеріальну допомогу та грошову допомогу при звільненні.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми Законів та Інструкції, застосовувати податкову соціальну пільгу до доходу осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої системи, одержуваного у вигляді грошового забезпечення, не має підстав, оскільки даний дохід не відповідає визначенню заробітної плати, наведеному у пункті 1.3 статті 1 Закону N 889, і вказані особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства.
2. Щодо застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати, нарахованої засудженим під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
Пунктом 1 статті 50 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 N 2341-III встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 N 1129-IV (далі — Кодекс) визначив, що засуджені зобов’язані виконувати встановлені законодавством обов’язки громадян України (пункт 1 статті 9).
Відповідно до статті 67 Конституції України, яка прийнята 28.06.96 на п’ятій сесії Верховної Ради України, кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Оподаткування доходів фізичних осіб здійснюється згідно з Законом України від 22.05.2003 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону N 889 об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.
Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889 встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. В той же час, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються також інші доходи, крім тих, що не підлягають оподаткуванню.
При цьому, платник податку з доходів фізичних осіб має право на зменшення, на суму податкової соціальної пільги, суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати (пункт 6.1 статті 6 Закону N 889).
Як повідомлялось вище, доходи у вигляді заробітної плати — це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом (підпункт «д» пункту 1.3 статті 1 Закону N 889).
Для цілей вказаного Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (підпункт 1.1 статті 1 Закону N 889).
Згідно з пунктом 1.17 статті 1 Закону N 889 працедавець — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності (включаючи самозайнятих осіб), яка укладає трудові договори (контракти) з найманими особами та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати цього податку до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.
Наймана особа — фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону (пункт 1.8 статті 1 Закону N 889).
Кодексом законів про працю від 10.12.71 (далі — КЗпП) встановлено, що право громадян України на працю, — тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, — включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою (стаття 2).
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП).
Контракт с особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (частина третя статті 21 КЗпП).
Пунктом 1 статті 118 Кодексу встановлено, що засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії.
Згідно із пунктом 1 статті 120 Кодексу праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. Відповідно до підпункту 6 пункту 2 статті 13 Закону України від 23.06.2005 N 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Інструкцією з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.2004 N 191 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.10.2004 за N 1328/9927 (далі — Інструкція N 191), встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (підпункт 1.1 пункту 1). При цьому, праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Підпунктом 4.1 пункту 4 Інструкції N 191 встановлено, що із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб (крім сум отриманих пенсій); аліменти; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об’єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи (пункт 3.5 статті 3 Закону N 889), заробітна плата осіб, засуджених до позбавлення волі, не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні Закону N 889 і вказані особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, тому підстави до застосування податкової соціальної пільги до вищевказаних доходів відсутні.
Отже, вказані доходи оподатковуються на загальних підставах за ставкою 15 % (в 2004 — 2006 рр. — 13 %).

Заступник Голови ДПА України С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 11, 12 березня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула питання щодо оподаткування спадщини у вигляді грошових коштів, розміщених до 1992 року на рахунках Ощадбанку колишнього СРСР та повідомляє.
Законом України від 22 травня 2003 року N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) передбачено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу не включається сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку, а також сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР чи в установи державного страхування СРСР або у папери цільової державної позики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося (пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону).
Однак зазначена норма Закону стосується лише виплат громадянам-вкладникам та їх спадкоємцям грошових сум від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР. Одержані у спадщину грошові кошти оподатковуються за іншими правилами.
Так, при оподаткуванні доходу, отриманого внаслідок прийняття вами у спадщину коштів, майна, немайнових прав (далі — кошти) у 2006 році необхідно керуватися ст. 13 Закону.
Пунктом 13.2 ст. 13 Закону (в редакції до 01.01.2007) встановлено кілька ставок для оподаткування доходів, отриманих платником податку внаслідок прийняття у спадщину коштів (0 %, 5 %, 13 % та 26 %).
Ставка оподаткування встановлюється в залежності від об’єкта спадщини та ступеня споріднення спадкоємця із спадкодавцем.
До об’єктів спадщини платника податку включаються, зокрема, кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах (далі — банки), у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.
Згідно із пп. 1.20.4 п. 1.20 ст. 1 Закону членами сім’ї фізичної особи є її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом.
Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти.
Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
За нульовою ставкою оподатковуються кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках при успадкуванні їх іншим членом подружжя спадкодавця (п. 13.1 ст. 13 Закону).
При одержанні у спадщину у 2006 році коштів, що збереглись на банківських рахунках спадкодавця, спадкоємцем, який відноситься до членів сім’ї спадкодавця 1-го ступеня споріднення, сума таких коштів (якщо ця сума не перевищує суму, що дорівнює стократному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на початок 2006 року, в якому така спадщина успадковується) підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною пунктом 7.2 статті 7 Закону (5 відсотків).
Сума перевищення успадкованих коштів понад встановлений розмір підлягає оподаткуванню за ставкою податку, визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону (13 %).
При успадкуванні у 2006 році коштів, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках, спадкоємцем, який має інший ступінь споріднення, ніж перший чи взагалі не має споріднення, сума таких коштів на підставі пп. 13.2.2 п. 13.2 ст. 13 Закону підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону (13 %).
При цьому, згідно з п. 13.4 ст. 13 Закону спадкоємці є відповідальними особами за сплату (перерахування) податку до бюджету.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (коштів) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу і відображається у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).
Додатково повідомляємо, що, враховуючи гостру соціальну значимість питання щодо оподаткування спадщини у вигляді грошових коштів, розміщених до 1992 року на рахунках Ощадбанку колишнього СРСР, Державна податкова адміністрація України запропонувала включити його до проекту Податкового кодексу України. З прийняттям Податкового кодексу України такі доходи не підлягатимуть оподаткуванню.

Заступник Голови ДПА
України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 23, 11 червня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула питання щодо оподаткування доходу, отриманого за договором довічного утримання та повідомляє.
Відповідно до статей 744 — 758 Цивільного кодексу України (далі — Кодекс) за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Обсяги обов’язків набувача встановлюються за згодою сторін у договорі.
Тобто за своєю правовою природою договір довічного утримання є відчуженням нерухомого або рухомого майна, що передається у власність другій стороні.
При укладанні договору довічного утримання (догляду) набувач одержує дохід у вигляді вартості нерухомого майна (житлового будинку, квартири), а відчужувач одержує дохід у вигляді вартості матеріального забезпечення та послуг з догляду (опікування), визначених у договорі.
Згідно із ст. 334 Кодексу право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту державної реєстрації.
Оскільки договори відчуження нерухомого майна (в т. ч. довічного утримання) укладаються у письмовій формі і підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 Кодексу), то при укладенні такого договору об’єкт оподаткування виникатиме у набувача у податковому періоді (році), коли такий договір було нотаріально посвідчено.
Згідно із п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 N 889-IV (зі змінами та доповненнями) (далі — Закон) дохід — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного додаткового періоду з різних джерел.
Відповідно до п. 19.1 ст. 19 Закону платники податку зобов’язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов’язаний цим Законом подавати декларацію.
Платник податку зобов’язаний подавати річну податкову декларацію у випадках, коли протягом року ним отримувалися доходи від фізичних осіб, які не є податковими агентами. Також, якщо згідно з нормами Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку (пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8 Закону).
Тобто дохід, одержаний у вигляді вартості нерухомого майна від відчужувача, платник податку — набувач зобов’язаний включити до річної податкової декларації за відповідний звітний період (рік) та сплатити належну суму податку з доходів фізичних осіб (13 % — до 01.01.2007, 15 % — з 01.01.2007).
Щодо доходів, одержуваних відчужувачем від набувача за договором довічного утримання (догляду) у вигляді вартості утримання (догляду), то вони мають бути включені у річну податкову декларацію такого відчужувача та з них йому слід сплатити податок з доходів фізичних осіб за ставкою п. 7.1 ст. 7 Закону.

Заступник Голови ДПА
України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,

Державна податкова адміністрація України розглянула <...> лист <...> щодо включення до податкового кредиту сум процентів, сплачених за іпотечним кредитом, виданим у іноземній валюті, і в межах своєї компетенції повідомляє.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтями 509 та 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов’язання має бути виражене і виконане у грошовій одиниці України — гривні.
До того ж законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Щодо питань іпотечного кредитування, то вони регулюються, зокрема, Законом України від 05.06.2003 р. N 898 «Про іпотеку». Згідно із п. 6 Прикінцевих положень цього Закону Кабінет Міністрів України зобов’язаний привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. На виконання цього доручення постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2004 р. N 1330 утворено Державну іпотечну установу, до компетенції якої (її Наглядової ради) входить, зокрема, регулювання питань іпотечного кредитування. Рішенням правління Державної іпотечної установи від 12.09.2005 р. N 15 прийнято Вимоги до іпотечних кредитів (далі — Вимоги) та рішенням від 13.02.2006 р. N 35 прийнято Стандарти надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів (далі — Стандарти).
Положення Стандартів і Вимог побудовані на загальних нормах законодавства, зокрема, на наведених вище нормах Цивільного кодексу України.
Згідно із визначенням термінів, наведеним у Стандартах, договір про іпотечний кредит — це договір, відповідно до якого Первинний кредитор зобов’язується надати Позичальнику грошові кошти з метою придбання або ремонту житлового приміщення під заставу цього житлового приміщення в розмірі та на умовах, передбачених договором про іпотечний кредит (форма якого відповідним чином погоджена згідно Стандартів Установи), а Позичальник зобов’язується повернути грошові кошти та сплатити відсотки за користування ними.
Відповідно до п. 3.2 ст. 3 Вимог надання іпотечних кредитів позичальникам — фізичним особам здійснюється первинним кредитором виключно у грошовій одиниці України — гривні. Погашення іпотечного кредиту та відсотків за його користування здійснюється також виключно у грошовій одиниці України — гривні.
Враховуючи наведене, якщо фінансовий кредит на придбання (будівництво) житла було одержано фізичною особою у банківській установі у іноземній валюті, то такий кредит не може розглядатися як іпотечний кредит, за яким згідно із Законом передбачено реалізацію права платника податку на податковий кредит.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Баланс»,
N 22, 28 травня 2007 р.

<...>
Відповідно до п. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства та здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві.
Відповідно до підпунктів 4.2.3 та 4.2.13 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. N 889 (далі — Закон) до складу загального місячного (загального річного) оподатковуваного доходу включається сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами статті 14 цього Закону, а також інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 4.3.3 та 4.3.17 цієї статті Закону.
Порядок оподаткування доходів у вигляді інвестиційного прибутку регламентується пунктом 9.6 статті 9 Закону, згідно із яким облік фінансових результатів від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами (інвестиційними активами) ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат з урахуванням наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми обліку доходів і витрат платника податку з доходів фізичних осіб та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу» від 16.10.2003 р. N 490.
Відповідно до підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого активу.
Інвестиційний актив, подарований (переуступлений, наданий як пожертва або одержаний у будь-який інший спосіб безоплатно) платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за нульовою вартістю. При подальшому продажу платником податку такого інвестиційного активу інвестиційним прибутком вважатиметься вся сума доходу, отриманого внаслідок цього продажу.
Позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками звітного року включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку, що підлягає декларуванню за наслідками звітного податкового року. При цьому до розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами платник податку не включає дохід, отриманий протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (пп. 9.6.8 «а» п. 9.6 ст. 9 Закону). Також не підлягають оподаткуванню, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу та не враховуються при розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами доходи, отримані платником податку від продажу інвестиційних активів у випадках, визначених підпунктами 4.3.3 та 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону (пп. 9.6.8 «б» п. 9.6 ст. 9 Закону).
Згідно з пп. 13.2.2 п. 13.2 ст. 13 та ст. 14 Закону, будь-які об’єкти спадщини та об’єкти дарування, які виникли з 1 січня 2007 року, зокрема, у вигляді об’єкта комерційної власності (корпоративного права), оподатковуються за ставкою податку, визначеною п. 7.2 ст. 7 цього Закону (5 відсотків), якщо платник податку (спадкоємець, обдарований) не є членом сім’ї спадкодавця (дарувателя) першого ступеня споріднення.
Отже, за прикладом, наведеним у <...> листі, у засновника — продавця акцій інвестиційний прибуток дорівнює сумі 10 тис. грн. = (100 тис. грн. — 90 тис. грн.), який він має задекларувати за наслідками звітного 2007 року та сплатити з нього податок за ставкою п. 7.1 ст. 7 Закону — 15 %.
Також за наведеним прикладом, у звітному 2007 році у платника податку — обдарованого виникнуть податкові зобов’язання щодо сплати податку за ставкою 5 % з суми (вартості) подарунку, визначеної у договорі дарування, тобто з 100 тис. грн. (пп. 4.2.3, п. 7.2, ст. 14 Закону). Якщо обдарований здійснить у 2007 році подальший продаж одержаного у подарунок інвестиційного активу, то він повинен також сплатити за наслідками цього звітного року податок за ставкою 15 % з суми інвестиційного прибутку, одержаного від продажу цього інвестиційного активу (пп. 4.2.13, п. 7.1, п. 9.6 Закону). При цьому інвестиційний прибуток дорівнюватиме всій одержаній платником податку від такого продажу сумі, оскільки його витрати на придбання такого інвестиційного активу відповідно до пп. 9.6.2 Закону дорівнювали нулю.
Щодо <...> пропозицій стосовно уникнення оподаткування двічі одного і того ж об’єкта, то їх реалізація можлива шляхом внесення змін та доповнень до п. 9.6 ст. 9 Закону.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Все про бухгалтерський облік»,
N 41, 7 травня 2007 р.

<...> Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. N 889 (далі — Закон) встановлено, що податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2006 році — 680 грн., у 2007 році — 740 грн.).
Згідно зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 01.07.2004 р. N 1958 (далі — Закон N 1958) до пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 Закону, граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків у випадках та розмірах, передбачених підпунктами «а» — «в» підпункту 6.1.2 пункту 6.1 цієї статті, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому цього підпункту, та відповідної кількості дітей.
Отже, з двох працюючих батьків — платників податку, які мають право на податкову соціальну пільгу з перелічених у частинах «а» — «в» пп. 6.1.2 п. 6.1 ст. 6 Закону підстав, до доходів одного з них застосовуються положення частин першої та другої пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 Закону, а до доходів другого — лише норми частини першої пп. 6.5.1 зазначеної статті.
При цьому у обох таких платників (батьків) зберігається право на одержання 150 % податкової соціальної пільги у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років, та на додаткове одержання податкової соціальної пільги згідно із п. 6.2 ст. 6 Закону безпосередньо на себе у розмірі, визначеному у пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону.
Підпунктом 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону передбачено, що платник податку, який має право на застосування податкової соціальної пільги більшої, ніж передбачена пп. 6.1.1 п. 6.1 цієї статті, зазначає про таке право у заяві про застосування пільги працедавцю та додає відповідні підтверджуючі документи за формою, визначеною центральним податковим органом. При цьому у заяві повинно бути вказано, що чоловік (дружина) такого платника податку (якщо такий платник перебуває у зареєстрованому браку) при одержанні податкової соціальної пільги за місцем своєї роботи не користується правом на збільшення розміру доходу кратно кількості дітей.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги» від 26.12.2003 р. N 2035 якщо платник податку подає заяву на застосування 150 % податкової соціальної пільги як до платника податку, який має троє чи більше дітей віком до 18 років, то він зобов’язаний додати до заяви копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей) або документ, що підтверджує визнання (встановлення) батьківства, чи документи, які підтверджують наявність та вік дитини (дітей).
Податкова соціальна пільга починає застосовуватися виключно з податкового періоду (місяця), у якому працедавцем одержано таку заяву з підтвердними документами, і вона не застосовується за податкові місяці, що передують місяцю, в якому була подана заява про застосування пільги.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Все про бухгалтерський облік»,
N 41, 7 травня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття у спадщину нерухомого майна, та оподаткування операцій з продажу нерухомого майна і в межах своєї компетенції повідомляє.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22.05.2003 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Так, статтею 13 Закону N 889 регламентується оподаткування доходів, отриманих платником податку внаслідок прийняття ним спадщини, в тому числі у вигляді нерухомого майна. Вищевказаною статтею встановлено декілька ставок оподаткування спадкових доходів в залежності від об’єкта спадщини та ступеня споріднення спадкоємця із спадкодавцем.
Відповідно до підпункту 1.20.4 пункту 1.20 статті 1 для цілей Закону N 889 членами сім’ї фізичної особи є її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом.
Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
При спадкуванні будь-якого об’єкта спадщини, зокрема, нерухомості (як вбачається з листа, в грудні 2006 року вами була отримана у спадок нерухомість від вашої рідної тітки), спадкоємцем, який не відноситься до членів сім’ї спадкодавця першого або другого ступеня споріднення, вартість такої нерухомості підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону N 889: в 2006 році — 13 %.
Відповідно до пункту 13.4 статті 13 Закону N 889 особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (у вашому випадку — вартості нерухомого майна) включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).
Враховуючи наведене, ви повинні були подати до 1 квітня 2007 року до податкового органу за місцем своєї податкової адреси (місце постійного або переважного проживання платника податку) річну податкову декларацію про майновий стан і доходи та сплатити 13 % податку з доходів фізичних осіб з вартості об’єкта спадщини (нерухомого майна).
При цьому повідомляємо, що податкові органи не мають законодавчих підстав для звільнення будь-яких категорій платників від сплати податків з будь-яких одержаних ними доходів, в тому числі успадкованих.
Разом з тим, підпунктом 14.4.4 пункту 14.4 статті 14 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що будь-який платник податків має право вимагати розстрочення чи відстрочення його податкових зобов’язань, а орган, уповноважений приймати рішення з таких розстрочень, відстрочень, зобов’язаний задовольнити таку вимогу у разі коли підстави, надані платником податків як обгрунтування такого розстрочення, відстрочення, є тотожними підставам, наданим іншими платниками податків, щодо податкових зобов’язань яких були прийняті відповідні рішення.
Одночасно, згідно із частиною другою статті 1 Закону України від 25.06.91 N 1251-XII «Про систему оподаткування» Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.
Стосовно оподаткування доходів платників податку від відчуження (продажу або обміну) нерухомого майна, що належить їм на праві власності, повідомляємо, що оподаткування вказаних доходів відбувається відповідно до статті 11 Закону N 889, дію якої на 2006 рік було призупинено Законом України від 20.12.2005 N 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (пункт 40 статті 77).
Таким чином, у 2006 році доходи від операцій з купівлі-продажу нерухомого майна не підлягали оподаткуванню (не включалися до складу загального місячного та загального річного оподатковуваного доходу платника податку звітного року).

Заступник Голови ДПА України С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 24 — 25, 18 червня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула ваш лист… і повідомляє.
Згідно з пп. 6.5.1 ст. 6 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) податкова соціальна пільга застосовується до загального місячного оподатковуваного доходу платника податку, одержаного у вигляді заробітної плати, за умови, що її розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.
У 2007 році у зв’язку з встановленням на 2007 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожиткового мінімуму на працездатну особу на рівні 525 грн. розмір заробітної плати, що дає право всім платникам податку на податкову соціальну пільгу, становить 740 грн. (525 грн. х 1,4).
При цьому, як виключення (частина друга пп. 6.5.1 ст. 6 Закону), граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків — платнику податку, який є самотньою матір’ю чи самотнім батьком (опікуном, піклувальником), утримує дитину-інваліда або має трьох чи більше дітей віком до 18 років, визначається як добуток: 740 грн. х кількість дітей віком до 18 років.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Все для бухгалтера в торгівлі»,
N 8, 19 лютого 2007 р.

(Витяг)
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22.05.2003 р. N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону N 889 дохід платника податку — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Пунктом 4.3 статті 4 Закону N 889 визначено кінцевий перелік доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, зокрема не є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб вартість путівок на лікування на території України платника податку, які надаються йому безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески такого платника податку — члена такої професійної спілки, створеної за законодавством України (підпункт 4.3.24 вищевказаного пункту).
Враховуючи наведене, а також те, що санаторно-курортна путівка для лікування була надана фізичній особі працедавцем, підстав для застосування пільги, передбаченої підпунктом 4.3.24 пункту 4.3 статті 4 Закону N 889, немає. Оподаткування податком з доходів фізичних осіб вартості вищевказаної путівки відбувається на загальних підставах за ставкою 13 % в 2006 році або 15 % в 2007 році.
Одночасно повідомляємо, що згідно із статтею 1 Закону України від 25.06.91 р. N 1251-XII «Про систему оподаткування» ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
У преамбулі Закону України від 22.10.93 р. N 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначено, що цей закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Тобто цей закон не є законом про оподаткування і не може встановлювати пільги щодо оподаткування.
Разом з тим згідно зі статтями 67 та 68 Конституції кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом N 889 передбачене надання пільг з оподаткування шляхом невключення до оподатковуваного доходу певних виплат та надання податкових соціальних пільг. При цьому надання податкової соціальної пільги передбачено тільки на заробітну плату. До будь-яких інших доходів застосування пільг Законом N 889 не передбачено. Вищевказаним Законом (підпункт 22.2 стаття 22) також встановлено, що якщо норми інших законів чи законодавчих актів, які містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону, та згідно з пунктом 22.11 цієї статті Закону, інші нормативно-правові акти та закони, що містять норми оподаткування або надання пільг з оподаткування, зокрема, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» повинні бути приведені у відповідність з цим Законом.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Галицькі контракти — Дебет-Кредит»,
N 25, 18 червня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо оподаткування подарунків у вигляді грошових коштів або матеріальних цінностей і повідомляє наступне.
Щодо оподаткування податком з доходів фізичних осіб розіграшів подарунків у вигляді грошових коштів або матеріальних цінностей.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб з 01.01.2004 регулюється Законом України від 22.05.2003 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Відповідно до підпункту «и» пункту 1.3 статті 1 Закону N 889 дохід з джерелом його походження з України — це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі і у вигляді доходів, що виплачуються (надаються резидентами у вигляді виграшів і призів, у тому числі у лотерею (крім державної); благодійної допомоги, подарунків.
Згідно з підпунктом 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються сума (вартість подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами статті 14 цього Закону.
Одночасно підпунктом 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889 встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається також дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.
Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону N 889 додаткові блага це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.
Пунктом 14.1 статті 14 Закону N 889 встановлено, що кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини — стаття 13 Закону N 889.
При цьому відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 N 435-IV спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), в тому числі до фізичних осіб.
Таким чином, норми статті 13 Закону N 889 щодо оподаткування можуть бути поширені лише на доходи, одержані фізичною особою у спадщину (чи як подарунок) від фізичної особи-спадкодавця (чи дарувальника).
Враховуючи наведене, оподаткування подарунків у вигляді грошових коштів або матеріальних цінностей, отриманих платником податку від осіб, визначених Законом N 889 податковими агентами (як працедавців, так і інших осіб), провадиться на підставі підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889 за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 Закону N 889 (в 2007 році — 15 %) та з урахуванням вимог статей 8 та 16 Закону N 889.
При цьому, згідно з підпунктом «б» пункту 19.2 статті 19 Закону N 889 податковий агент зобов’язаний подати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку за формою N 1ДФ податковому органу за місцем свого розташування.
Щодо включення до складу валових витрат витрат на придбання та розповсюдження серед своїх клієнтів подарунків, повідомляємо, що якщо рекламні заходи здійснюються як розіграші подарунків у вигляді грошових коштів або матеріальних цінностей, що не містять рекламної символіки, то підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.97 N 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) передбачено, що до складу валових витрат включаються витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Заступник Голови
ДПА України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 31, 6 серпня 2007 р.

Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерству освіти і науки, Міністерству охорони здоров’я, Міністерству праці та соціальної політики, Міністерству внутрішніх справ, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:
забезпечити у межах своїх повноважень здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства щодо опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування (далі — діти);
вживати заходів до соціального захисту дітей і захисту їх особистих, немайнових і майнових прав та інтересів.
2. Районним, районним у мм. Києві та Севастополі державним адміністраціям разом з відповідними виконавчими комітетами міських, районних у містах, сільських і селищних рад, які є органами опіки та піклування, посилити контроль за діяльністю, пов’язаною з установленням опіки, піклування над дітьми, і забезпечити дотримання вимог до:
1) своєчасного прийняття рішення про встановлення опіки, піклування над дітьми, а також про передачу сільською і селищною радою одного примірника такого рішення відповідній службі у справах дітей;
2) своєчасної видачі опікунам, піклувальникам посвідчення установленого зразка (додаток 1);
3) збереження пільг та надання державних гарантій дітям, які перебувають під опікою, піклуванням;
4) утворення міжвідомчих координаційних рад з питань охорони дитинства;
5) виявлення обачливості та пильності під час надання органами опіки та піклування згоди на відчуження житла, право власності на яке або право користування яким мають діти.
При цьому опікун, піклувальник для отримання згоди про відчуження житла подає органові опіки та піклування заяву, а також копії рішення про встановлення опіки, піклування, паспорта опікуна, піклувальника, свідоцтва про народження дитини, документа про право власності на житло або право користування яким має дитина, технічного паспорта на житло, виписки з державного реєстру нерухомості, письмову згоду дитини, яка досягла семирічного віку, на відчуження житла та копії документів, що підтверджують наявність житла у дитини після його відчуження (договору купівлі, договору дарування або заяву власників, які купують житло у дитини, про те, що вони продають належне їм житло особисто дитині, до якої додають копії паспортів, документа про право власності, технічного паспорта на житло, виписки з державного реєстру нерухомості).
Копії зазначених документів обов’язково подаються разом з їх оригіналами. У разі відсутності оригіналів документів подаються їх нотаріально засвідчені копії.
Згода на відчуження житла, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається одночасно з нотаріальним оформленням його продажу та купівлі для дитини рівноцінного житла.
3. Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити під час встановлення опіки, піклування над дітьми неухильне дотримання службами у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах рад, виконавчими комітетами сільських і селищних рад, на які покладено безпосереднє ведення справ з установлення опіки, піклування над дітьми, нормативно-законодавчих актів щодо:
1) наявності документів, що підтверджують статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, а саме:
свідоцтва про смерть кожного з батьків, довідки з органу реєстрації актів цивільного стану щодо запису відомостей про батька дитини (для дітей-сиріт);
рішення суду (для дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав, дитини, що відібрана у батьків без позбавлення їх батьківських прав, визнані безвісно відсутніми, недієздатними або обмежено дієздатними, психічно хворими, розумово відсталими або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах);
рішення суду та свідоцтва про смерть батьків, виданого органом реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду (для дитини, батьки якої оголошені такими, що померли);
довідки закладу охорони здоров’я, що оновлюється раз на півроку (для дитини, батьки якої хворіють тривалий час, перебувають на обліку чи на лікуванні у закладах охорони здоров’я і за станом здоров’я не можуть займатися вихованням дитини);
рішення суду про стягнення аліментів, ухвали суду про оголошення в розшук батьків, довідки органу внутрішніх справ, що оновлюється раз на півроку (для дитини, батьки якої ухиляються від сплати аліментів, перебувають в розшуку або відомості про їх місцеперебування відсутні);
акта установленого зразка про дитину, яку покинуто в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати батьки чи інші родичі, про підкинуту чи знайдену дитину (для дитини, яку батьки залишили в пологовому будинку чи іншому закладі охорони здоров’я, та у разі відсутності відомостей про батьків та родичів дитини). До акта додається довідка органу реєстрації актів цивільного стану щодо запису про батьків у Книзі реєстрації народжень (якщо запис про батьків дитини зроблено за їх заявою чи зазначене місце їх проживання або до документів дитини додаються відповідні довідки щодо розшуку батьків);
вироку суду, постанови слідчого та рішення суду (для дитини, батьки якої засуджені до позбавлення волі за скоєння злочину або перебувають під вартою на час слідства);
акта про безпритульність дитини, форма якого розробляється та затверджується Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту;
2) здійснення у разі виявлення дитини, що залишилася без піклування батьків, протягом двох місяців підготовку документів для підтвердження статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Строк підготовки документів може бути продовжено згідно з рішенням органу опіки та піклування із зазначенням причини;
3) вжиття заходів до недопущення призначення опікуном, піклувальником осіб, які:
позбавлені батьківських прав, якщо такі права не поновлено;
були опікунами, піклувальниками (усиновлювачами, прийомними батьками, батьками-вихователями), а також які позбавлені відповідних прав за неналежне виконання покладених на них обов’язків;
визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;
вживають наркотичні засоби і психотропні речовини;
були раніше засуджені за скоєння злочину проти статевої свободи і статевої недоторканості дитини та інших злочинів.
Не можуть бути призначені опікуном, піклувальником особи, поведінка та інтереси яких суперечать інтересам дитини, яка потребує опіки, піклування.
Потенційні опікуни, піклувальники, які мають власний досвід виховання дітей, можуть за їх бажанням пройти курс підготовки з проблем виховання дітей, а які не мають досвіду — в обов’язковому порядку проходять такий курс за програмою, затвердженою Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту;
4) надання інформації потенційному опікуну, піклувальнику про дитину, якщо вона не перебуває у родинних, сімейних відносинах з потенційним опікуном, піклувальником, та видачі йому направлення на відвідування закладу для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, місця перебування дитини для налагодження з нею психологічного контакту.
Не допускати фактів прийняття рішення про встановлення опіки, піклування над дитиною без її згоди, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку;
5) захисту законних прав та інтересів дитини, а саме:
проживання в сім’ї опікуна, піклувальника та піклування з його боку;
створення умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;
збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки, піклування;
недопущення зловживань з боку опікуна, піклувальника (порушення особистих, немайнових, майнових прав та інтересів дітей, нецільове використання державної соціальної допомоги, передбачених законодавством);
можливість звернутися особисто або через представника (родича, представника громадськості та іншу особу) з письмовою заявою до служби у справах дітей, виконавчого комітету сільської і селищної ради або до суду щодо звільнення опікуна, піклувальника від обов’язків у разі неналежного їх виконання;
отримання відповідної державної допомоги.
4. Районним, районним у мм. Києві та Севастополі державним адміністраціям разом з відповідними виконавчими комітетами міських, районних у містах, сільських і селищних рад організувати роботу так, щоб:
1) опікунами, піклувальниками призначалися переважно особи, що перебувають у родинних, сімейних відносинах з дитиною, з урахуванням їх особистих стосунків, а також віку (за винятком родичів дитини) з тим, щоб на час досягнення опікуном, піклувальником пенсійного віку дитина досягла повноліття;
2) загальна кількість дітей, які перебувають під опікою, піклуванням у сім’ї, не повинна перевищувати шести осіб, враховуючи власних дітей. У виняткових випадках кількість дітей може бути більшою, якщо це рідні брати і сестри;
3) припинення опіки, піклування, звільнення опікуна, піклувальника від виконання його обов’язків здійснювалося у зв’язку з:
передачею дитини батькам (усиновителям);
смертю дитини, що перебувала під опікою, піклуванням;
тяжкою хворобою опікуна, піклувальника, яка не дає змоги виконувати його обов’язки;
незадовільним виконанням або невиконанням обов’язків опікуном, піклувальником, порушенням прав дитини;
смертю опікуна, піклувальника;
виникненням потреби у влаштуванні дитини до спеціального навчального закладу, закладу охорони здоров’я або соціального захисту;
виникненням стосунків опікуна, піклувальника і дитини, що перешкоджають здійсненню ним опіки, піклування;
досягненням дитиною повноліття;
з наданням дитині повної цивільної дієздатності;
реєстрацією шлюбу неповнолітньої дитини, що перебуває під піклуванням;
особистою заявою дитини, що перебуває під піклуванням;
висновком служби у справах дітей, у якому наводиться інформація про умови, які унеможливлюють подальше перебування дитини під опікою, піклуванням. За таких обставин служба у справах дітей, виконавчий комітет сільської і селищної ради вживають заходів до термінового влаштування дитини.
5. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити формування службами у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністраціях, міських, районних у містах рад, виконавчими комітетами сільських і селищних рад таких документів на потенційного опікуна, піклувальника:
заяви про бажання взяти дитину під опіку, піклування;
копії документів, що посвідчують особу та її вік;
довідок про склад сім’ї опікуна, піклувальника (форма 3), стан його здоров’я, а також членів сім’ї, що проживають разом з ним (довідка про відсутність хронічних захворювань, обстеження наркологом, венерологом, психіатром), про наявність чи відсутність судимості, про проходження курсу підготовки з проблем виховання дітей (за умови його проходження);
актів обстеження житлово-побутових умов потенційного опікуна, піклувальника, описів майна, в тому числі житла дитини (додатки 2 — 3), а також висновку про можливість виконувати обов’язки опікуна, піклувальника відповідно до встановлених вимог (додаток 4).
Соціальні працівники центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді складають оцінку потреб дитини та здатності потенційного опікуна, піклувальника їх задовольняти (додаток 5).
Установити, що строк розгляду документів потенційного опікуна, піклувальника та підготовка документів, зазначених у цьому пункті, не повинен перевищувати двох місяців після надходження заяви і всіх необхідних документів.
6. Службам у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністраціях, міських, районних у містах рад разом з відповідними виконавчими комітетами сільських і селищних рад та адміністрацією закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечувати:
1) передачу після прийняття рішення про встановлення опіки, піклування над дитиною опікунам, піклувальникам:
свідоцтва про народження дитини;
висновку про стан здоров’я, фізичний та розумовий розвиток дитини;
довідки (атестата) про освіту або висновку про рівень розвитку дитини;
документів, що підтверджують статус дитини (документів про батьків або осіб, що їх замінюють: копії свідоцтва про смерть, вироку або рішення суду, довідки про хворобу, розшук батьків та інших документів, що підтверджують відсутність батьків або неможливість виховання ними своїх дітей, тощо);
рішення органу опіки та піклування про влаштування дитини до відповідного закладу (для дитини, що перебувала у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі);
опису майна, в тому числі житла дитини, та відомостей про осіб, що відповідають за його збереження;
оцінки потреб дитини і здатності опікуна, піклувальника їх задовольняти;
довідки про братів і сестер дитини та їх місце перебування (у разі їх наявності);
пенсійного посвідчення на дітей, що одержують пенсію, копії ухвали суду про стягнення аліментів;
довідки про встановлення контакту між дитиною і потенційним опікуном, піклувальником, підписаної службовою особою закладу, в якому перебуває дитина, працівником служби у справах дітей у присутності потенційного опікуна, піклувальника;
згоди дитини на її влаштування до сім’ї опікуна, піклувальника (в разі наявності);
акта про вибуття дитини у сім’ю опікуна, піклувальника за встановленою формою;
2) оформлення особової справи на кожного підопічного із занесенням до неї копій усіх документів, передбачених у цьому пункті, та зберігання її протягом 75 років.
7. Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту вжити заходів до забезпечення центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді соціального супроводження сімей опікунів, піклувальників, а також здійснення в установленому ним порядку контролю за умовами проживання дітей, що перебувають під опікою, піклуванням.

Прем’єр-міністр України В. ЯНУКОВИЧ

Інд. 28

З метою недопущення порушень інтересів держави і суспільства під час відчуження об’єктів державної власності, запобігання зловживанням у цій сфері міністерствам, Фонду державного майна та іншим суб’єктам управління об’єктами державної власності, визначеним Законом України «Про управління об’єктами державної власності», до прийняття Кабінетом Міністрів України окремого рішення:
зупинити:
- прийняття рішень про відчуження об’єктів державної власності, в тому числі військового майна та майна державних органів (крім державного майна, яке відчужується відповідно до законодавства про приватизацію), внесення їх до статутного фонду суб’єктів господарювання, передачу зазначених об’єктів у комунальну власність, вчинення будь-яких інших дій, які можуть призвести до відчуження об’єктів державної власності;
- виконання власних рішень із зазначених питань, прийнятих до набрання чинності цим розпорядженням;
- надання згоди або дозволу суб’єктам господарювання на відчуження майна, що перебуває в їх господарському віданні або оперативному управлінні;
- укладення нових договорів оренди об’єктів державної власності;
не допускати прийняття господарськими товариствами, у статутному фонді яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків, рішень про відчуження належного їм майна, а також стосовно здійснення додаткової емісії акцій;
подати Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо удосконалення процедури відчуження об’єктів державної власності з метою забезпечення її прозорості та відкритості.

Прем’єр-міністр України Ю. ТИМОШЕНКО

Інд. 25

З метою виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.12.2007 N 1231-р «Деякі питання розпорядження об’єктами державної власності» щодо недопущення порушень інтересів держави і суспільства під час відчуження об’єктів державної власності, запобігання зловживанням у цій сфері у період до прийняття Кабінетом Міністрів України окремого рішення наказую:
1. Керівникам структурних підрозділів Фонду, Голові Фонду майна АР Крим, начальникам регіональних відділень Фонду зупинити:
прийняття рішень про відчуження об’єктів державної власності, в тому числі військового майна та майна державних органів (крім державного майна, яке відчужується відповідно до законодавства про приватизацію), внесення їх до статутного фонду суб’єктів господарювання, передачу зазначених об’єктів у комунальну власність, вчинення будь-яких інших дій, які можуть призвести до відчуження об’єктів державної власності;
виконання власних рішень із зазначених питань, прийнятих до набрання чинності цим розпорядженням;
надання згоди або дозволу суб’єктам господарювання на відчуження майна, що перебуває в їх господарському віданні або оперативному управлінні;
укладення нових договорів оренди об’єктів державної власності;
не допускати прийняття господарськими товариствами, у статутному фонді яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків, рішень про відчуження належного їм майна, а також стосовно здійснення додаткової емісії акцій.
2. Департаменту банкрутства, санації та реструктуризації до 15.01.2008 подати Кабінету Міністрів України пропозиції щодо удосконалення процедури відчуження об’єктів державної власності з метою забезпечення її прозорості і відкритості.
3. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

В. о. Голови Фонду В. Петров

Надруковано:
«Відомості приватизації»,
N 1, 16 січня 2008 р.

Кабінет Міністрів України постановляє:
Внести до Порядку відчуження об’єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. N 803 (Офіційний вісник України, 2007 р., N 43, ст. 1714), такі зміни:
абзац перший пункту 4 викласти в такій редакції:
«4. Відчуження майна здійснюється шляхом його продажу.»;
у пункті 7:
підпункт 6 виключити;
в абзаці одинадцятому цифри «2 — 6″ замінити цифрами «2 — 5″;
у пункті 11 слова «Вартість, зокрема початкова, майна, що пропонується до відчуження,» замінити словами «Початкова вартість продажу майна»;
пункт 17 виключити.

Прем’єр-міністр України Ю. ТИМОШЕНКО

Інд. 25

У зв’язку з численними зверненнями РВ ФДМУ до керівництва Фонду повідомляємо, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 р. N 1231-р до прийняття Кабінетом Міністрів України окремого рішення зупинено укладення нових договорів оренди об’єктів державної власності. На виконання цього розпорядження Фондом видано наказ від 27 грудня 2007 р. N 2047.
У зв’язку з цим пропонуємо не тільки не укладати нові договори оренди, але й утриматися від оголошення нових конкурсів на право оренди та від визначення переможців по раніше оголошених конкурсах, бо такі дії можуть мати наслідком звернення до суду відповідно: потенційних орендарів щодо спонукання орендодавців до проведення конкурсів та переможців конкурсів щодо спонукання орендодавцю до укладення договорів оренди.
Особам, що подали заяви про оренду, повідомляти про зазначене розпорядження Уряду та повертати надіслані ними документи.
Інформуємо, що Управлінню офіційних друкованих видань запропоновано дати в газеті «Відомості приватизації» об’яву про відтермінування проведення раніше оголошених конкурсів на право оренди державного майна до прийняття Урядом окремого рішення про поновлення укладення договорів оренди.

В. о. Голови ФДМУ В. Петров

Надруковано:
«Відомості приватизації»,
N 1, 16 січня 2008 р.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 р. N 1231-р «Деякі питання розпорядження об’єктами державної власності» наказую:
1. До прийняття Кабінетом Міністрів України окремого рішення зупинити:
- прийняття рішень про відчуження об’єктів державної власності та майна державних органів, внесення їх до статутного фонду суб’єктів господарювання, передачу зазначених об’єктів до комунальної власності та вчинення будь-яких інших дій, які можуть призвести до відчуження об’єктів державної власності;
- виконання власних рішень із зазначених питань, прийнятих до набрання чинності розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 р. N 1231-р «Деякі питання розпорядження об’єктами державної власності»;
- надання згоди або дозволу суб’єктам господарювання на відчуження майна, що перебуває в їх господарському віданні або оперативному управлінні;
- погодження нових договорів оренди об’єктів державної власності;
- прийняття рішень господарськими товариствами, у статутному фонді яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків, про відчуження належного їм майна, а також стосовно здійснення додаткової емісії акцій.
2. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра Лузана Ю. Я.

Міністр Ю. Ф. Мельник

ДПАУ розглянула лист ТОВ і повідомляє.
Відповідно до пп. 1.18.5 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон) оренда жилих приміщень — це господарська операція, яка передбачає надання житлового будинку або квартири її власником у користування іншій фізичній чи юридичній особі на визначений строк або безстроково, для цільового використання та за орендну плату.
При цьому порядок здійснення операцій з оренди жилих приміщень встановлюється КМУ відповідно до положень Житлового кодексу України.
Одночасно цим підпунктом встановлено, що величина орендної плати, яка сплачується юридичними особами, регулюванню не підлягає.
Отже, якщо операція з оренди квартири фізичної особи під офіс відповідає нормам Житлового кодексу, то зазначена операція є господарською для платника податку.
Відповідно до пп. 7.4.2 ст. 7 Закону витрати, понесені платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи, визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.
Абзацом другим пп. 7.9.6 ст. 7 Закону встановлено особливості оподаткування операцій з оренди жилих приміщень, а саме: передання майна в оренду не змінює податкових зобов’язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.
Враховуючи вищевикладене, платник податку (юридична особа) має право віднести до складу валових витрат орендну плату, сплачену за квартиру фізичній особі. При цьому, у разі якщо така фізична особа є пов’язаною із таким платником податку, то до складу валових витрат цього платника податку відноситься сума орендної плати у розмірі, який не перевищує звичайні ціни на послуги з оренди житла у відповідних звітних періодах.

Заступник Голови В. Копилов

Надруковано:
«Бухгалтерія»,
N 50, 13 грудня 2004 р.