Роз»яснення ДПА України

Державна податкова адміністрація України розглянула лист, який надійшов з Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, щодо оподаткування відчуження нерухомого майна і повідомляє.
На виконання доручення Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 12.02.2007 р. N 06-10/12-141 ДПА України листом від 19.02.2007 р. N 3265/7/17-0717 доручила ДПА у Харківській області уточнити конкретні обставини здійснюваних операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Згідно з матеріалами, наданими ДПА у Харківській області, особа має намір продати 1/2 частку будинку, яка належить особі на праві власності. Загальна площа будинку складає 56 кв. м. Земельна ділянка, на якій розташовано будинок, належить особі на правах землекористувача (не приватизована).
Враховуючи наведене повідомляємо, що згідно із Законом України від 22 травня 2003 року N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, нерухоме майно (нерухомість) — це об’єкти майна, які розташовуються на землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля (п. 1.10 ст. 1).
Дохід від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, є доходом з джерелом походження в Україні і є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб (пп. «є» п. 1.3 ст. 1 Закону). Порядок оподаткування таких доходів визначено у статті 11 Закону, якою, зокрема, встановлено, що операції з продажу фізичними особами належних їм за правом власності об’єктів нерухомого майна підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за відповідними ставками, встановленими окремими нормами цієї статті.
Відповідно до пп. 11.1.1 п. 11.1 та пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або частини квартири, кімнати, садового будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), не оподатковується, якщо загальна площа такого житлового будинку, квартири, або частини квартири, кімнати, садового будинку не перевищує 100 квадратних метрів.
Відповідно до пп. 11.1.3 п. 11.1 та пп. 11.2.3 п. 11.2 вищевказаної статті Закону дохід від продажу об’єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства.
Податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об’єктів нерухомого майна, в порядку, передбаченому в статті 11 цього Закону, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору.
Додатково повідомляємо, що земля як нерухомість є самостійним об’єктом оподаткування, яка при відчуженні підлягає оподаткуванню за ставкою 5 %. Як виключення не підлягають оподаткуванню доходи, одержані від продажу земельних паїв і земель сільськогосподарського призначення, одержаних у власність в процесі приватизації (пп. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 Закону).

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Бухгалтерія»,
N 12, 19 березня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо застосування податкових соціальних пільг і повідомляє наступне.
1. Стосовно питання застосування податкової соціальної пільги до грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу установи.
Підпунктом 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 Закону України від 22.05.2003 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889) встановлено, що податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.
Відповідно до Закону України від 24.03.95 N 108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Підпунктом «д» пункту 1.3 статті 1 Закону N 889 доходи у вигляді заробітної плати — це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом.
Для цілей вказаного Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (підпункт 1.1 статті 1 Закону N 889).
Відповідно до пункту 2 статті 14 Закону України від 23.06.2005 N 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» (далі — Закон N 2713) служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України.
Пунктом 2 статті 23 Закону N 2713 встановлено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством.
При цьому, пунктом 5 вказаної статті визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Відповідно до пункту 1 статті 24 Закону N 2713 фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.
Підпунктом 1.2 пункту 1 Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої системи, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.10.2004 N 203 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05.11.2004 за N 1411/10010 (далі — Інструкція N 203), встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої системи складається з окладів грошового забезпечення, до яких належать посадові оклади та оклади за спеціальним званням, а також оклади грошового утримання курсантів навчальних закладів, та додаткових видів грошового забезпечення, які включають надбавки, доплати, премії, одноразові й щомісячні винагороди, матеріальну допомогу та грошову допомогу при звільненні.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми Законів та Інструкції, застосовувати податкову соціальну пільгу до доходу осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої системи, одержуваного у вигляді грошового забезпечення, не має підстав, оскільки даний дохід не відповідає визначенню заробітної плати, наведеному у пункті 1.3 статті 1 Закону N 889, і вказані особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства.
2. Щодо застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати, нарахованої засудженим під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
Пунктом 1 статті 50 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 N 2341-III встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 N 1129-IV (далі — Кодекс) визначив, що засуджені зобов’язані виконувати встановлені законодавством обов’язки громадян України (пункт 1 статті 9).
Відповідно до статті 67 Конституції України, яка прийнята 28.06.96 на п’ятій сесії Верховної Ради України, кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Оподаткування доходів фізичних осіб здійснюється згідно з Законом України від 22.05.2003 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону N 889 об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.
Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889 встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. В той же час, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються також інші доходи, крім тих, що не підлягають оподаткуванню.
При цьому, платник податку з доходів фізичних осіб має право на зменшення, на суму податкової соціальної пільги, суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати (пункт 6.1 статті 6 Закону N 889).
Як повідомлялось вище, доходи у вигляді заробітної плати — це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом (підпункт «д» пункту 1.3 статті 1 Закону N 889).
Для цілей вказаного Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (підпункт 1.1 статті 1 Закону N 889).
Згідно з пунктом 1.17 статті 1 Закону N 889 працедавець — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності (включаючи самозайнятих осіб), яка укладає трудові договори (контракти) з найманими особами та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати цього податку до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.
Наймана особа — фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону (пункт 1.8 статті 1 Закону N 889).
Кодексом законів про працю від 10.12.71 (далі — КЗпП) встановлено, що право громадян України на працю, — тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, — включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою (стаття 2).
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП).
Контракт с особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (частина третя статті 21 КЗпП).
Пунктом 1 статті 118 Кодексу встановлено, що засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії.
Згідно із пунктом 1 статті 120 Кодексу праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. Відповідно до підпункту 6 пункту 2 статті 13 Закону України від 23.06.2005 N 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Інструкцією з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.2004 N 191 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.10.2004 за N 1328/9927 (далі — Інструкція N 191), встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (підпункт 1.1 пункту 1). При цьому, праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Підпунктом 4.1 пункту 4 Інструкції N 191 встановлено, що із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб (крім сум отриманих пенсій); аліменти; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об’єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи (пункт 3.5 статті 3 Закону N 889), заробітна плата осіб, засуджених до позбавлення волі, не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні Закону N 889 і вказані особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, тому підстави до застосування податкової соціальної пільги до вищевказаних доходів відсутні.
Отже, вказані доходи оподатковуються на загальних підставах за ставкою 15 % (в 2004 — 2006 рр. — 13 %).

Заступник Голови ДПА України С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 11, 12 березня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула питання щодо оподаткування спадщини у вигляді грошових коштів, розміщених до 1992 року на рахунках Ощадбанку колишнього СРСР та повідомляє.
Законом України від 22 травня 2003 року N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) передбачено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу не включається сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку, а також сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР чи в установи державного страхування СРСР або у папери цільової державної позики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося (пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону).
Однак зазначена норма Закону стосується лише виплат громадянам-вкладникам та їх спадкоємцям грошових сум від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР. Одержані у спадщину грошові кошти оподатковуються за іншими правилами.
Так, при оподаткуванні доходу, отриманого внаслідок прийняття вами у спадщину коштів, майна, немайнових прав (далі — кошти) у 2006 році необхідно керуватися ст. 13 Закону.
Пунктом 13.2 ст. 13 Закону (в редакції до 01.01.2007) встановлено кілька ставок для оподаткування доходів, отриманих платником податку внаслідок прийняття у спадщину коштів (0 %, 5 %, 13 % та 26 %).
Ставка оподаткування встановлюється в залежності від об’єкта спадщини та ступеня споріднення спадкоємця із спадкодавцем.
До об’єктів спадщини платника податку включаються, зокрема, кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах (далі — банки), у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.
Згідно із пп. 1.20.4 п. 1.20 ст. 1 Закону членами сім’ї фізичної особи є її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом.
Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти.
Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
За нульовою ставкою оподатковуються кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках при успадкуванні їх іншим членом подружжя спадкодавця (п. 13.1 ст. 13 Закону).
При одержанні у спадщину у 2006 році коштів, що збереглись на банківських рахунках спадкодавця, спадкоємцем, який відноситься до членів сім’ї спадкодавця 1-го ступеня споріднення, сума таких коштів (якщо ця сума не перевищує суму, що дорівнює стократному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на початок 2006 року, в якому така спадщина успадковується) підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною пунктом 7.2 статті 7 Закону (5 відсотків).
Сума перевищення успадкованих коштів понад встановлений розмір підлягає оподаткуванню за ставкою податку, визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону (13 %).
При успадкуванні у 2006 році коштів, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках, спадкоємцем, який має інший ступінь споріднення, ніж перший чи взагалі не має споріднення, сума таких коштів на підставі пп. 13.2.2 п. 13.2 ст. 13 Закону підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону (13 %).
При цьому, згідно з п. 13.4 ст. 13 Закону спадкоємці є відповідальними особами за сплату (перерахування) податку до бюджету.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (коштів) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу і відображається у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).
Додатково повідомляємо, що, враховуючи гостру соціальну значимість питання щодо оподаткування спадщини у вигляді грошових коштів, розміщених до 1992 року на рахунках Ощадбанку колишнього СРСР, Державна податкова адміністрація України запропонувала включити його до проекту Податкового кодексу України. З прийняттям Податкового кодексу України такі доходи не підлягатимуть оподаткуванню.

Заступник Голови ДПА
України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 23, 11 червня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула питання щодо оподаткування доходу, отриманого за договором довічного утримання та повідомляє.
Відповідно до статей 744 — 758 Цивільного кодексу України (далі — Кодекс) за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Обсяги обов’язків набувача встановлюються за згодою сторін у договорі.
Тобто за своєю правовою природою договір довічного утримання є відчуженням нерухомого або рухомого майна, що передається у власність другій стороні.
При укладанні договору довічного утримання (догляду) набувач одержує дохід у вигляді вартості нерухомого майна (житлового будинку, квартири), а відчужувач одержує дохід у вигляді вартості матеріального забезпечення та послуг з догляду (опікування), визначених у договорі.
Згідно із ст. 334 Кодексу право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту державної реєстрації.
Оскільки договори відчуження нерухомого майна (в т. ч. довічного утримання) укладаються у письмовій формі і підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 Кодексу), то при укладенні такого договору об’єкт оподаткування виникатиме у набувача у податковому періоді (році), коли такий договір було нотаріально посвідчено.
Згідно із п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 N 889-IV (зі змінами та доповненнями) (далі — Закон) дохід — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного додаткового періоду з різних джерел.
Відповідно до п. 19.1 ст. 19 Закону платники податку зобов’язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов’язаний цим Законом подавати декларацію.
Платник податку зобов’язаний подавати річну податкову декларацію у випадках, коли протягом року ним отримувалися доходи від фізичних осіб, які не є податковими агентами. Також, якщо згідно з нормами Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку (пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8 Закону).
Тобто дохід, одержаний у вигляді вартості нерухомого майна від відчужувача, платник податку — набувач зобов’язаний включити до річної податкової декларації за відповідний звітний період (рік) та сплатити належну суму податку з доходів фізичних осіб (13 % — до 01.01.2007, 15 % — з 01.01.2007).
Щодо доходів, одержуваних відчужувачем від набувача за договором довічного утримання (догляду) у вигляді вартості утримання (догляду), то вони мають бути включені у річну податкову декларацію такого відчужувача та з них йому слід сплатити податок з доходів фізичних осіб за ставкою п. 7.1 ст. 7 Закону.

Заступник Голови ДПА
України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,

Державна податкова адміністрація України розглянула <...> лист <...> щодо включення до податкового кредиту сум процентів, сплачених за іпотечним кредитом, виданим у іноземній валюті, і в межах своєї компетенції повідомляє.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтями 509 та 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов’язання має бути виражене і виконане у грошовій одиниці України — гривні.
До того ж законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Щодо питань іпотечного кредитування, то вони регулюються, зокрема, Законом України від 05.06.2003 р. N 898 «Про іпотеку». Згідно із п. 6 Прикінцевих положень цього Закону Кабінет Міністрів України зобов’язаний привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. На виконання цього доручення постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2004 р. N 1330 утворено Державну іпотечну установу, до компетенції якої (її Наглядової ради) входить, зокрема, регулювання питань іпотечного кредитування. Рішенням правління Державної іпотечної установи від 12.09.2005 р. N 15 прийнято Вимоги до іпотечних кредитів (далі — Вимоги) та рішенням від 13.02.2006 р. N 35 прийнято Стандарти надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів (далі — Стандарти).
Положення Стандартів і Вимог побудовані на загальних нормах законодавства, зокрема, на наведених вище нормах Цивільного кодексу України.
Згідно із визначенням термінів, наведеним у Стандартах, договір про іпотечний кредит — це договір, відповідно до якого Первинний кредитор зобов’язується надати Позичальнику грошові кошти з метою придбання або ремонту житлового приміщення під заставу цього житлового приміщення в розмірі та на умовах, передбачених договором про іпотечний кредит (форма якого відповідним чином погоджена згідно Стандартів Установи), а Позичальник зобов’язується повернути грошові кошти та сплатити відсотки за користування ними.
Відповідно до п. 3.2 ст. 3 Вимог надання іпотечних кредитів позичальникам — фізичним особам здійснюється первинним кредитором виключно у грошовій одиниці України — гривні. Погашення іпотечного кредиту та відсотків за його користування здійснюється також виключно у грошовій одиниці України — гривні.
Враховуючи наведене, якщо фінансовий кредит на придбання (будівництво) житла було одержано фізичною особою у банківській установі у іноземній валюті, то такий кредит не може розглядатися як іпотечний кредит, за яким згідно із Законом передбачено реалізацію права платника податку на податковий кредит.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Баланс»,
N 22, 28 травня 2007 р.

<...>
Відповідно до п. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства та здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві.
Відповідно до підпунктів 4.2.3 та 4.2.13 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. N 889 (далі — Закон) до складу загального місячного (загального річного) оподатковуваного доходу включається сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами статті 14 цього Закону, а також інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 4.3.3 та 4.3.17 цієї статті Закону.
Порядок оподаткування доходів у вигляді інвестиційного прибутку регламентується пунктом 9.6 статті 9 Закону, згідно із яким облік фінансових результатів від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами (інвестиційними активами) ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат з урахуванням наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми обліку доходів і витрат платника податку з доходів фізичних осіб та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу» від 16.10.2003 р. N 490.
Відповідно до підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого активу.
Інвестиційний актив, подарований (переуступлений, наданий як пожертва або одержаний у будь-який інший спосіб безоплатно) платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за нульовою вартістю. При подальшому продажу платником податку такого інвестиційного активу інвестиційним прибутком вважатиметься вся сума доходу, отриманого внаслідок цього продажу.
Позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками звітного року включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку, що підлягає декларуванню за наслідками звітного податкового року. При цьому до розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами платник податку не включає дохід, отриманий протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (пп. 9.6.8 «а» п. 9.6 ст. 9 Закону). Також не підлягають оподаткуванню, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу та не враховуються при розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами доходи, отримані платником податку від продажу інвестиційних активів у випадках, визначених підпунктами 4.3.3 та 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону (пп. 9.6.8 «б» п. 9.6 ст. 9 Закону).
Згідно з пп. 13.2.2 п. 13.2 ст. 13 та ст. 14 Закону, будь-які об’єкти спадщини та об’єкти дарування, які виникли з 1 січня 2007 року, зокрема, у вигляді об’єкта комерційної власності (корпоративного права), оподатковуються за ставкою податку, визначеною п. 7.2 ст. 7 цього Закону (5 відсотків), якщо платник податку (спадкоємець, обдарований) не є членом сім’ї спадкодавця (дарувателя) першого ступеня споріднення.
Отже, за прикладом, наведеним у <...> листі, у засновника — продавця акцій інвестиційний прибуток дорівнює сумі 10 тис. грн. = (100 тис. грн. — 90 тис. грн.), який він має задекларувати за наслідками звітного 2007 року та сплатити з нього податок за ставкою п. 7.1 ст. 7 Закону — 15 %.
Також за наведеним прикладом, у звітному 2007 році у платника податку — обдарованого виникнуть податкові зобов’язання щодо сплати податку за ставкою 5 % з суми (вартості) подарунку, визначеної у договорі дарування, тобто з 100 тис. грн. (пп. 4.2.3, п. 7.2, ст. 14 Закону). Якщо обдарований здійснить у 2007 році подальший продаж одержаного у подарунок інвестиційного активу, то він повинен також сплатити за наслідками цього звітного року податок за ставкою 15 % з суми інвестиційного прибутку, одержаного від продажу цього інвестиційного активу (пп. 4.2.13, п. 7.1, п. 9.6 Закону). При цьому інвестиційний прибуток дорівнюватиме всій одержаній платником податку від такого продажу сумі, оскільки його витрати на придбання такого інвестиційного активу відповідно до пп. 9.6.2 Закону дорівнювали нулю.
Щодо <...> пропозицій стосовно уникнення оподаткування двічі одного і того ж об’єкта, то їх реалізація можлива шляхом внесення змін та доповнень до п. 9.6 ст. 9 Закону.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Все про бухгалтерський облік»,
N 41, 7 травня 2007 р.

<...> Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. N 889 (далі — Закон) встановлено, що податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2006 році — 680 грн., у 2007 році — 740 грн.).
Згідно зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 01.07.2004 р. N 1958 (далі — Закон N 1958) до пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 Закону, граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків у випадках та розмірах, передбачених підпунктами «а» — «в» підпункту 6.1.2 пункту 6.1 цієї статті, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому цього підпункту, та відповідної кількості дітей.
Отже, з двох працюючих батьків — платників податку, які мають право на податкову соціальну пільгу з перелічених у частинах «а» — «в» пп. 6.1.2 п. 6.1 ст. 6 Закону підстав, до доходів одного з них застосовуються положення частин першої та другої пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 Закону, а до доходів другого — лише норми частини першої пп. 6.5.1 зазначеної статті.
При цьому у обох таких платників (батьків) зберігається право на одержання 150 % податкової соціальної пільги у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років, та на додаткове одержання податкової соціальної пільги згідно із п. 6.2 ст. 6 Закону безпосередньо на себе у розмірі, визначеному у пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону.
Підпунктом 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону передбачено, що платник податку, який має право на застосування податкової соціальної пільги більшої, ніж передбачена пп. 6.1.1 п. 6.1 цієї статті, зазначає про таке право у заяві про застосування пільги працедавцю та додає відповідні підтверджуючі документи за формою, визначеною центральним податковим органом. При цьому у заяві повинно бути вказано, що чоловік (дружина) такого платника податку (якщо такий платник перебуває у зареєстрованому браку) при одержанні податкової соціальної пільги за місцем своєї роботи не користується правом на збільшення розміру доходу кратно кількості дітей.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги» від 26.12.2003 р. N 2035 якщо платник податку подає заяву на застосування 150 % податкової соціальної пільги як до платника податку, який має троє чи більше дітей віком до 18 років, то він зобов’язаний додати до заяви копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей) або документ, що підтверджує визнання (встановлення) батьківства, чи документи, які підтверджують наявність та вік дитини (дітей).
Податкова соціальна пільга починає застосовуватися виключно з податкового періоду (місяця), у якому працедавцем одержано таку заяву з підтвердними документами, і вона не застосовується за податкові місяці, що передують місяцю, в якому була подана заява про застосування пільги.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Все про бухгалтерський облік»,
N 41, 7 травня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття у спадщину нерухомого майна, та оподаткування операцій з продажу нерухомого майна і в межах своєї компетенції повідомляє.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22.05.2003 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Так, статтею 13 Закону N 889 регламентується оподаткування доходів, отриманих платником податку внаслідок прийняття ним спадщини, в тому числі у вигляді нерухомого майна. Вищевказаною статтею встановлено декілька ставок оподаткування спадкових доходів в залежності від об’єкта спадщини та ступеня споріднення спадкоємця із спадкодавцем.
Відповідно до підпункту 1.20.4 пункту 1.20 статті 1 для цілей Закону N 889 членами сім’ї фізичної особи є її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом.
Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
При спадкуванні будь-якого об’єкта спадщини, зокрема, нерухомості (як вбачається з листа, в грудні 2006 року вами була отримана у спадок нерухомість від вашої рідної тітки), спадкоємцем, який не відноситься до членів сім’ї спадкодавця першого або другого ступеня споріднення, вартість такої нерухомості підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону N 889: в 2006 році — 13 %.
Відповідно до пункту 13.4 статті 13 Закону N 889 особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (у вашому випадку — вартості нерухомого майна) включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).
Враховуючи наведене, ви повинні були подати до 1 квітня 2007 року до податкового органу за місцем своєї податкової адреси (місце постійного або переважного проживання платника податку) річну податкову декларацію про майновий стан і доходи та сплатити 13 % податку з доходів фізичних осіб з вартості об’єкта спадщини (нерухомого майна).
При цьому повідомляємо, що податкові органи не мають законодавчих підстав для звільнення будь-яких категорій платників від сплати податків з будь-яких одержаних ними доходів, в тому числі успадкованих.
Разом з тим, підпунктом 14.4.4 пункту 14.4 статті 14 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що будь-який платник податків має право вимагати розстрочення чи відстрочення його податкових зобов’язань, а орган, уповноважений приймати рішення з таких розстрочень, відстрочень, зобов’язаний задовольнити таку вимогу у разі коли підстави, надані платником податків як обгрунтування такого розстрочення, відстрочення, є тотожними підставам, наданим іншими платниками податків, щодо податкових зобов’язань яких були прийняті відповідні рішення.
Одночасно, згідно із частиною другою статті 1 Закону України від 25.06.91 N 1251-XII «Про систему оподаткування» Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.
Стосовно оподаткування доходів платників податку від відчуження (продажу або обміну) нерухомого майна, що належить їм на праві власності, повідомляємо, що оподаткування вказаних доходів відбувається відповідно до статті 11 Закону N 889, дію якої на 2006 рік було призупинено Законом України від 20.12.2005 N 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (пункт 40 статті 77).
Таким чином, у 2006 році доходи від операцій з купівлі-продажу нерухомого майна не підлягали оподаткуванню (не включалися до складу загального місячного та загального річного оподатковуваного доходу платника податку звітного року).

Заступник Голови ДПА України С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 24 — 25, 18 червня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула ваш лист… і повідомляє.
Згідно з пп. 6.5.1 ст. 6 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) податкова соціальна пільга застосовується до загального місячного оподатковуваного доходу платника податку, одержаного у вигляді заробітної плати, за умови, що її розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.
У 2007 році у зв’язку з встановленням на 2007 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожиткового мінімуму на працездатну особу на рівні 525 грн. розмір заробітної плати, що дає право всім платникам податку на податкову соціальну пільгу, становить 740 грн. (525 грн. х 1,4).
При цьому, як виключення (частина друга пп. 6.5.1 ст. 6 Закону), граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків — платнику податку, який є самотньою матір’ю чи самотнім батьком (опікуном, піклувальником), утримує дитину-інваліда або має трьох чи більше дітей віком до 18 років, визначається як добуток: 740 грн. х кількість дітей віком до 18 років.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Все для бухгалтера в торгівлі»,
N 8, 19 лютого 2007 р.

(Витяг)
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22.05.2003 р. N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону N 889 дохід платника податку — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Пунктом 4.3 статті 4 Закону N 889 визначено кінцевий перелік доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, зокрема не є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб вартість путівок на лікування на території України платника податку, які надаються йому безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески такого платника податку — члена такої професійної спілки, створеної за законодавством України (підпункт 4.3.24 вищевказаного пункту).
Враховуючи наведене, а також те, що санаторно-курортна путівка для лікування була надана фізичній особі працедавцем, підстав для застосування пільги, передбаченої підпунктом 4.3.24 пункту 4.3 статті 4 Закону N 889, немає. Оподаткування податком з доходів фізичних осіб вартості вищевказаної путівки відбувається на загальних підставах за ставкою 13 % в 2006 році або 15 % в 2007 році.
Одночасно повідомляємо, що згідно із статтею 1 Закону України від 25.06.91 р. N 1251-XII «Про систему оподаткування» ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
У преамбулі Закону України від 22.10.93 р. N 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначено, що цей закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Тобто цей закон не є законом про оподаткування і не може встановлювати пільги щодо оподаткування.
Разом з тим згідно зі статтями 67 та 68 Конституції кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом N 889 передбачене надання пільг з оподаткування шляхом невключення до оподатковуваного доходу певних виплат та надання податкових соціальних пільг. При цьому надання податкової соціальної пільги передбачено тільки на заробітну плату. До будь-яких інших доходів застосування пільг Законом N 889 не передбачено. Вищевказаним Законом (підпункт 22.2 стаття 22) також встановлено, що якщо норми інших законів чи законодавчих актів, які містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону, та згідно з пунктом 22.11 цієї статті Закону, інші нормативно-правові акти та закони, що містять норми оподаткування або надання пільг з оподаткування, зокрема, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» повинні бути приведені у відповідність з цим Законом.

Заступник Голови С. Лекарь

Надруковано:
«Галицькі контракти — Дебет-Кредит»,
N 25, 18 червня 2007 р.

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо оподаткування подарунків у вигляді грошових коштів або матеріальних цінностей і повідомляє наступне.
Щодо оподаткування податком з доходів фізичних осіб розіграшів подарунків у вигляді грошових коштів або матеріальних цінностей.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб з 01.01.2004 регулюється Законом України від 22.05.2003 N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Відповідно до підпункту «и» пункту 1.3 статті 1 Закону N 889 дохід з джерелом його походження з України — це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі і у вигляді доходів, що виплачуються (надаються резидентами у вигляді виграшів і призів, у тому числі у лотерею (крім державної); благодійної допомоги, подарунків.
Згідно з підпунктом 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються сума (вартість подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами статті 14 цього Закону.
Одночасно підпунктом 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889 встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається також дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.
Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону N 889 додаткові блага це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.
Пунктом 14.1 статті 14 Закону N 889 встановлено, що кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини — стаття 13 Закону N 889.
При цьому відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 N 435-IV спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), в тому числі до фізичних осіб.
Таким чином, норми статті 13 Закону N 889 щодо оподаткування можуть бути поширені лише на доходи, одержані фізичною особою у спадщину (чи як подарунок) від фізичної особи-спадкодавця (чи дарувальника).
Враховуючи наведене, оподаткування подарунків у вигляді грошових коштів або матеріальних цінностей, отриманих платником податку від осіб, визначених Законом N 889 податковими агентами (як працедавців, так і інших осіб), провадиться на підставі підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889 за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 Закону N 889 (в 2007 році — 15 %) та з урахуванням вимог статей 8 та 16 Закону N 889.
При цьому, згідно з підпунктом «б» пункту 19.2 статті 19 Закону N 889 податковий агент зобов’язаний подати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку за формою N 1ДФ податковому органу за місцем свого розташування.
Щодо включення до складу валових витрат витрат на придбання та розповсюдження серед своїх клієнтів подарунків, повідомляємо, що якщо рекламні заходи здійснюються як розіграші подарунків у вигляді грошових коштів або матеріальних цінностей, що не містять рекламної символіки, то підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.97 N 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) передбачено, що до складу валових витрат включаються витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Заступник Голови
ДПА України
С. Лекарь

Надруковано:
«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»,
N 31, 6 серпня 2007 р.